Вільнянськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільнянськ
Coat of arms Vilnyansk.PNG Flag of Vilnyansk.PNG
Герб Вільнянська Прапор Вільнянська
Вільнянськ1.jpg
Залізничний вокзал станції Вільнянськ
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Запорізька область
Район Вільнянська міська рада
Код КОАТУУ 2321510100
Засноване 1840
Статус міста з 1966 року
Населення 15 044 (2019) [1]
Площа 4,2 км²
Густота населення 3582 осіб/км²
Поштові індекси 70000—70004
Телефонний код +380-6143
Координати 47°56′40″ пн. ш. 35°25′59″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 144—155 м
Водойма р. Вільнянка
День міста 21 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Вільнянськ
До обл./респ. центру
 - залізницею 26 км
 - автошляхами 18,2 км
До Києва
 - автошляхами 542 км
Міська влада
Адреса Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, 4; тел. 4-11-07
Веб-сторінка http://vilnyansk.miskrada.org.ua/
Міський голова Мусієнко Наталя Олександрівна
Вільнянськ на earth.google.

Commons-logo.svg Вільнянськ у Вікісховищі

Карта
Вільнянськ. Карта розташування: Україна
Вільнянськ
Вільнянськ
Вільнянськ. Карта розташування: Запорізька область
Вільнянськ
Вільнянськ

Вільня́нськ (до 1935 року — Софіївка[2], до 1939 р. — Красноармійське, до 1966 р. — Червоноармійське) — місто районного значення, центр Вільнянського району, розташований у північній частині Запорізької області[3] у верхів'ях річки Вільнянки.

На території міста розташована однойменна залізнична станція (лінія Синельникове — Запоріжжя), за 18 км від обласного центру — міста Запоріжжя. Через місто проходить автошлях національного значення Н15 Запоріжжя — Донецьк. До 1924 року селище біля станції Софіївка, до 1935 року — селище Софіївка, до 1939 року — селище Красноармійське, до 1966 року — селище Червоноармійське, з 1966 року — місто Вільнянськ[4]. Міській раді підпорядковане село Смородине.

Зміст

Географія[ред. | ред. код]

Місцевість «Водокачка» на річці Вільнянка поблизу м. Вільнянська

Вільнянськ розташований у північній частині Запорізької області. Відстань від обласного центру м. Запоріжжя по шосейній дорозі — 18 км.[5]

Річка (за 1 км) Вільнянка[6][7] (з середини XX ст. — вервечка ставків, які при надлишку води перетікають один в інший). Вище за течією на відстані за 1,5 км розташоване село Роздолля, нижче за течією примикає село Смородине, на протилежному березі — села Вільнянка і Новоселівка. До міста зі сходу примикає село Павлівське.

Структура міста[ред. | ред. код]

Через місто проходить залізниця, яка ділить його на північну та південну частини. Місто витягнуте вздовж залізниці з заходу на схід, більш розвинута його північна частина.

Вільнянськ має поліцентричну систему розселення і обслуговування[8][9]: старий загальноміський центр, розміщений на перехресті вулиць Соборна і Козацька[10], підцентр, розміщений по вулиці Бочарова, у районі багатоповерхової забудови й підцентр, розміщений біля колишнього заводу столових виробів (Вільнянський завод імені Шевченка).[11]

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат у Вільнянську вологий континентальний («Dfa» за класифікацією кліматів Кеппена).[12] Середньорічна кількість опадів 497 мм на рік.[12] Найменша кількість опадів спостерігається в жовтні й сягає у середньому 28 мм. Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 58 мм. Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 30 мм.[12] Середня річна температура +9,0 °C, у січні — -4,1 °C, у липні — 22,4 °C. Річна амплітуда температур становить 26,5 °C.[12] Середня глибина промерзання ґрунту — 0,8 м, максимальна — близько 1 м. За умовами забезпеченості вологою територія міста належить до посушливої зони. Випаровування з поверхні суходолу — 480 мм, з водної поверхні — 850 мм. Улітку часто спостерігаються зливи, що сильно розмивають поверхню ґрунту. При зливах за добу випадає 82 мм опадів (статистичні дані)[13]

Переважні напрямки вітру в теплий період — північний і північно-східний, у холодний період — північно-східний і східний. Середня швидкість вітру становить 3,8 м/с, посилюючись до 4,2 м/с на околицях міста. Максимальна швидкість вітру, до 28 м/с, спостерігається один раз на 15-20 років. Щороку, у середньому, місто вкрито туманом 45 днів на рік. Найбільше число туманів — 60 на рік.[14][15]

Клімат Вільнянська
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −1,1 −0,6 3,8 13,5 21,2 25,5 27,8 26,9 21,2 13,8 6,0 1,5 13,3
Середня температура, °C −4,1 −3,7 0,4 8,9 16,1 20,2 22,4 21,4 15,9 9,5 3,1 −1,1 9,1
Середній мінімум, °C −7,1 −6,7 −3 4,4 11,0 15,0 17,1 16,0 10,7 5,2 0,2 −3,6 4,9
Норма опадів, мм 49 37 31 35 45 58 48 39 34 28 41 52 497
Джерело: Climate-Data.org (англ.)

Історія[ред. | ред. код]

Пам'ятки найдавнішої історії[ред. | ред. код]

Під містом Вільнянськ з боку Запоріжжя є могильник дніпро-донецької культури маріупольського типу.[16][17][18][19]

Загалом в межах міста розташовані 2 курганних могильники епохи міді та бронзи.

Загальний історичний опис міста Вільнянська[ред. | ред. код]

Тривалий час вважалося, що Софіївка була заснована як поміщицьке село у 1840 році[20]. Проте на сьогодні це твердження викликає певні сумніви. Так, на думку краєзнавця-дослідника Ю. Князькова сучасний Вільнянськ утворився від селища Софіївка, яке виникло при однойменній залізничні станції у 1873 році. Саме це селище при станції Софіївка впродовж 19241935 років і вважалося районним центром[21]. Стосовно поміщицького села Софіївки, то воно виникло не у 1840 році, а близько 18101816 рр. і тепер це західна частина села Новоселівки, за межею сучасного міста Вільнянська.

Розростанню селища сприяло відкриття руху потягів на залізничній лінії Лозова — Синельникове I — Запоріжжя I, а також будівництво на станції Софіївка блокгаузів.[22]

Німецькі колоністи Классен (очевидно голландець за походженням) і Генріх Нейфельд (Нойфельд)[23] в останній чверті XIX ст. заснували в Софіївці чавуноливарний механічний завод із виробництва сільськогосподарських машин: молотарок (молотилок) на кінській тязі, бункерів, плугів тощо.

У 1891 році завод Классена перейшов у повну власність Нейфельда. Це стало новою віхою в історії як заводу, так і самої Софіївки. Саме в цей час на заводі Классена-Нейфельда створюються нові цехи, а продукція заводу мала попит не лише на внутрішньому ринку Російської імперії, але й на зовнішньому світовому ринку. Завод Классена-Нейфельда неодноразово виборював нагороди на міжнародних конкурсах та виставках.

Зростання обсягів виробництва заводу значно сприяло й економічному розвиткові самої Софіївки. Завдяки промисловому підйому на початку XX ст. помітно збільшилася кількість мешканців Софіївки, частина яких працювала на заводі Классена-Нейфельда, що був вже досить великим підприємством із річним об'ємом виробництва в 300—315 тис. крб і по суті виконував роль містотвірного підприємства.

На межі XIX—XX століть певні зрушення відбулися в освітній, культурній та духовній сферах життя мешканців селища. У Софіївці діяли церковнопарафіяльна школа, «школа грамоти» при заводі Классена-Нельфельда.

У 1894 році на станції Софіївка було засноване дворічне фабрично-залізничне початкове училище. В ньому готували кваліфікованих робітників для обслуговування Лозово-Севастопольської залізниці. У 1913 році тут навчалося 47 учнів за професіями залізничного обхідника, ремонтника, помічника машиніста локомотива. Значна частина випускників цього закладу працювала в Олександрійських майстернях.

1902 року в Софіївці було споруджено Свято-Володимирський собор. Пізніше, за часів радянської влади (1930—1932 рр.) собор був закритий, культовий інвентар вивезено, а розписи забілено. Лише 1993 року силами громадськості міста при сприянні місцевої влади собор був повністю реставрований і переданий церковній громаді[24][25]

З початком Першої світової війни та загальної мобілізації в Софіївці суттєвого занепаду соціально-економічного життя не сталося. Цьому сприяло швидке переорієнтування Нейфельдового заводу — у цей час він для потреб військової армії випускав суто військову продукцію. Так, у липні 1916 році завод Нейфельда одержав замовлення на виготовлення 10 тис. гранат.

Після повалення самодержавства в Софіївці значно активізувалося громадсько-політичне життя. Навесні 1917 року тут почали діяти органи Української Центральної Ради. Серйозну конкуренцію їм становили більшовики та анархісти Нестора Махна[26][27]. Вплив останнього значно посилився у часи Гетьмана Павла Скоропадського. 8 січня 1920 року Софіївка знову була зайнята загонами Червоної армії. Проте невдовзі на зміну денікінцям Софіївку захопили врангелівці, яких вдалося вибити лише наприкінці жовтня 1920 року. Четверта спроба встановлення радянської влади цього разу виявилася на той час вже остаточною (до 1991 р.).

Взимку 1924—1925 рр. Софіївка стала адміністративним центром Софіївського району. Почесним членом Софіївської ради було обрано одного з керівників Радянської України — Власа Чубаря.

У 19321933 роках Вільнянщина, як і вся підрадянська Україна, зазнала непоправного лиха від Голодомору[28][29]

Та попри роки колективізації, Голодомору і сталінських репресій у часи радянської влади в Софіївці відбувалися і позитивні явища: відновив свою діяльність колишній завод Нейфельда (тепер завод імені Тараса Шевченка), розпочав роботу елеватор, місткістю 1,5 тис. тонн зерна тощо. У передвоєнні роки в селищі спорудили кілька двоповерхових будинків, відкрили амбулаторію, дитячі ясла. Діти навчалися в середній та семирічній школах. Працювали районна, заводська та шкільна бібліотеки.

З 1 лютого 1935 року почала виходити районна газета «Зоря комуни» (з 1962 року — «Дніпровські вогні»).

Селище Червоноармійське (так перед війною називалася Софіївка) було електрифіковане та радіофіковане.

6 жовтня 1941 року у Червоноармійське вторглися німецькі війська, група армій «Південь». За майже два роки окупації німці встигли розстріляти кілька десятків місцевих мешканців та замучити 220 радянських військовополонених. 150 молодих вільнянців було відправлено до Німеччини на примусові роботи.

Старий центр міста

21 вересня 1943 року Червоноармійське (сучасний — Вільнянськ) було визволено радянськими військами Південно-Західного фронту (командувач — генерал армії Родіон Малиновський).

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 3 листопада 1966 року селище Червоноармійське перейменовано в місто Вільнянськ[30].

У 2016 році, згідно із Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи пропозиції й побажання мешканців міста Вільнянська виконавчий комітет міста прийняв ухвалу «Про перейменування об'єктів топоніміки міста Вільнянська»[31]

Вільнянськ і Вільнянський район має непересічний туристично-рекреаційний ресурс[32]

Суспільно-політичне життя Вільнянська і Вільнянського району детерміноване близькістю до Запоріжжя і традиціями краю[33]. З громадських організацій, зокрема, діє об'єднання ліквідаторів Чорнобильської катастрофи[34]

Галерея «Історія Вільнянська»[ред. | ред. код]

XIX — початок XX ст.

Пам'ятники Вільнянська[ред. | ред. код]

Пам'ятки найдавнішої історії[ред. | ред. код]

Під містом Вільнянськ з боку Запоріжжя є могильник дніпро-донецької культури маріупольського типу.[35][36][37][38] Загалом у межах міста розташовані 2 курганних могильники епохи міді та бронзи.

Меморіальний комплекс[ред. | ред. код]

У центрі міста Вільнянськ розташований меморіальний комплекс[39] слави на честь вояків Червоної армії, загиблих у роки німецько-радянської війни та учасників військових подій в Афганістані[40], пам'ятник жертвам нацизму в Ароновому саду, нещодавно на вулиці Бочарова встановлено пам'ятний знак у формі мальтійського хреста на честь 2000-річчя Різдва Христового.

У боях за Вільнянськ (тоді селище Червоноармійське) брали участь бійці 1-ої та 2-ої механізованих бригад 1-го гвардійського механізованого корпусу під командуванням генерал-лейтенанта І. М. Русіянова разом з танкістами 135-ї танкової бригади Південно-Західного фронту на чолі з підполковником М. З. Безнощенком. Внаслідок стрімкого наступу радянських військ 21 вересня 1943 року районний центр було визволено від німецьких загарбників.

Меморіал Слави у Вільнянську — це місце, де поховано 773 вояки Червоної Армії (12-ї та 8-ї гвардійських армій), в тому числі — Герой Радянського Союзу Я. В. Бочаров. Пам'ятник на честь Я. В. Бочарова — протитанкова гармата — розміщена біля районного краєзнавчого музею. На західній околиці міста — пам'ятник на честь рейду 25-го танкового корпусу — танк Т-34.

На могилі, де поховані вояки Червоної Армії, встановлено гранітний обеліск (висота 1,2 м) і стелу з посвятою. По обидва боки від могили встановлено 17 меморіальних гранітних плит (0,9 × 1,35 м) з прізвищами 28 воїнів.

На Алеї Слави на честь 618 воїнів-земляків, які загинули при визволенні району, та Героїв Радянського Союзу встановлено гранітні блоки з викарбуваними прізвищами: В. Авраменка, Д. Білокопитова, Я. Бочарова, В. Гнаровської, П. Зачиняєва, В. Канарєєва, І. Скворцова, О. Слободчикова та інших.

У 2005 році на місці залізобетонних плит Меморіального комплексу було встановлено 30 гранітних плит з прізвищами похованих тут радянських воїнів. Біля підніжжя обеліска була розміщена гранітна стела із зображенням О. Г. Єременка — легендарного комбата, нашого земляка. Автор монумента А. І. Ротач, працівник Янцівського гранітного кар'єру.

Пам'ятники кінця XX ст.[ред. | ред. код]

У 1995 році у східній частині комплексу встановлено пам'ятний знак на честь воїнів, які загинули в Афганістані, у вигляді гранітного обеліска (висота 11 м) з посвятою. Він являє собою форму автоматної мушки діаметром 6 м, висотою 7 м. В середині напівкола встановлено гранітний обеліск, на лицьовій стороні якого зверху викарбувана зірка, нижче текст: «Афганистан болит в моей душе». Перед обеліском покладено полірований гранітний камінь, на якому викарбувано в обрамленні муарової стрічки автомат і головний убір воїна-інтернаціоналіста. Дуги напівкола зверху з'єднані зіркою з нержавіючої сталі. Пам'ятник встановлено на полірованому гранітному постаменті. Ліворуч та праворуч від пам'ятника пропорційно розміщено по 3 трапецієвидні похилі блоки. На лицьовій похилій стороні кожного блока знаходяться металеві барельєфи шести загиблих земляків, воїнів-афганців. У 2010 році пам'ятник було реконструйовано, зокрема барельєфи воїнів-афганців викарбувані на камені з реальних портретів воїнів[41][42]

Сучасні пам'ятники (початок ХХІ ст.)[ред. | ред. код]

Інші пам'ятки історії та культури[ред. | ред. код]

Будинок фабричного початкового училища[ред. | ред. код]

Розташований поруч із залізничною станцією по вул. Соборна, 8. Двоповерховий цегляний, побілений будинок з двосхилим дахом під шифером. Розміри 23×58 м. Училище відкрито 1894 року як дворічний фабрично-заводський заклад, де готували кваліфікованих робітників для обслуговування Лозово-Севастопольської залізниці. У 1913 році тут навчалося 47 учнів, які мали змогу отримати професію залізничного обхідника, ремонтника, помічника машиніста. Більша частина випускників працювала в Олександрівських майстернях. Тепер приміщення використовується як пристанційна будівля.[47]

Корпус заводу Г. Д. Нейфельда[ред. | ред. код]

Розташований за адресою: вул. Перемоги, 3. Одноповерховий будинок з червоної цегли, дах двосхилий під шифером. Розміри 19×41 м. У 1886 році німецькими колоністами Нейфельдом та Классеном заснований завод сільськогосподарських машин і обладнання, на якому працювала основна частина населення Софіївки. У лютому 1905 року на території заводу почався страйк робітників, які вимагали поліпшення умов праці.

У 1910—1913 роках завод став великим підприємством сільськогосподарського машинобудування. Тут випускали парові та кінськотяглові молотарки, плуги, жниварки тощо.

У часи Першої світової війни завод виготовляв воєнну продукцію — піхотні гранати. Тепер у цьому приміщенні знаходиться один з корпусів заводу імені Т. Г. Шевченка.[48]

Т-34 — пам'ятник бойової слави[ред. | ред. код]

Пам'ятник на честь рейду 25-го танкового корпусу — танк Т-34

За 0,5 км на захід від міста на автошляху Н15 Запоріжжя — Донецьк. У лютому 1943 року під час Донецької операції 25-й танковий корпус здійснив бойовий рейд на напрямку Павлоград — Запоріжжя, заглиблюючись у нацистський тил на 300 км. 23 лютого, отримавши наказ, вийшов із рейду в районі міста Запоріжжя.

У 1974 році на честь загиблих танкістів встановлено бойовий танк Т-34 на залізобетонному постаменті (6 × 3,3 м) та гранітну меморіальну плиту (1,9 × 1,18 м) з текстом-присвятою. Автор Борсюк В. П. У 2019 р. танк реставровано на Мотор-Січ.[49]

Транспорт та зв'язок[ред. | ред. код]

Залізниця[ред. | ред. код]

Залізнична станція Вільнянськ за основним призначенням та характером роботи — вантажна станція. За обсягом роботи відноситься до 3-го класу. Виконує пропуск пасажирських поїздів дальнього та приміського сполучення, приймання та пропуск вантажних поїздів. Має 6 колій загального користування, до яких примикають 5 під'їзних колій.[50]

До станції Вільнянськ[51] примикає три напрямки:

Відкрита станція Вільнянськ 1873 року (первинна назва — Софіївка) як станція Лозово-Севастопольської залізниці. У 1974 році станція отримала сучасну назву — Вільнянськ.

Автобусна станція[ред. | ред. код]

Автобусна станція Вільнянськ розташована поряд із залізничною і перебуває на автошляху національного значення Н15 Запоріжжя — Донецьк.

Забезпечує автомобільне сполучення з селами Вільнянського району та частково — міжміське сполучення (більша частина міжміських автобусів прямують об'їзною дорогою, минаючи м. Вільнянськ).[52]

Зв'язок[ред. | ред. код]

Див. також: Історія розвитку засобів зв'язку в Запорізькій області[53]

  • Запорізька філія ПАТ Укртелеком у Вільнянську
  • «Нова пошта»/Відділення № 1
  • Укрпошта
  • ІнТайм

Радіорелейна станція РРС-21

У місті Вільнянськ забезпечене якісне покриття мобільним зв'язком послуг Київстар, Lifecell, Vodafone Україна (раніше — МТС), Lycamobile та ТриМоб. У місті Вільнянськ забезпечене якісне покриття мобільним зв'язком послуг Київстар, Lifecell, Vodafone Україна (раніше — МТС), Lycamobile та ТриМоб. У межах міста стоїть 96 метрова металева вежа РРС-21 (радіорелейна станція), що належить ВАТ «Укртелеком»[54]. Крім того, розвиток мобільного зв'язку обумовив побудову в межах міста кількох веж, що забезпечують покриття сигналу різних операторів мобільного зв'язку.

Населення[ред. | ред. код]

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року розподіл населення міста Вільнянськ за національністю був такий: 86.1 % — українці, 12.1 % — росіяни, 0.45 % — білоруси[55].

Чисельність[ред. | ред. код]

Таблиця зміни чисельності населення[56]
1959 1970 1979 1989 2001 2019
8139 12 684 15 368 17 566 16 522 15 044

Мова[ред. | ред. код]

Мовний склад населення (2001)[57]
українська мова російська білоруська
86,49 % 12,99 % 0,14 %

Економіка[ред. | ред. код]

Економічний потенціал міста представлений 11 промисловими підприємствами, зокрема:[58][59]:

  • Вільнянський завод імені Шевченка та його ДП, (Асоціація «РІСТ-Холдинг»)
  • ТОВ Науково-виробниче підприємство «РІСТ» (Асоціація «РІСТ-Холдинг»)
  • ТОВ «Ритм» (Завод пластмасових виробів)[60],
  • ВАТ «Вільнянський маслозавод»[61][62][63],
  • ВАТ «Вільнянський комбінат хлібопродуктів»[64],
  • ЗАТ «Агротехсервіс»[65][66].
  • Вільнянська сортовипробувальна станція[67][68]
  • РКП «Друкарня»[69]
  • Вільнянська міжрайонна рибомеліоративна станція по відтворенню рибних запасів[70]
  • Вільнянська птахофабрика.
  • Біля міста Вільнянська (с. Біляївка, Павлівська сільська рада) виявлені великі поклади каолінових глин.[71]

Станом на 2017 рік найбільшими підприємствами Вільнянська є ТОВ НВП «Ріст», ЗАТ «Агротехсервіс», ТОВ «Ритм», ВАТ «Вільнянський маслозавод», ВАТ «Вільнянський комбінат хлібопродуктів», ТОВ «Пожтехніка».

На території міста розташовані дві установи з виконання покарань — Вільнянська ВК № 20, Софіївська ВК № 55.

У структурі промислового виробництва найбільшу вагу займають підприємства машинобудування — 49 % (ВАТ «Вільнянський завод ім. Т. Г. Шевченка», установи — ВК 31020, ВК 310/55), хімічної промисловості — 16,4 % (ТОВ «Ритм»)

Основна продукція, яку виробляють підприємства, це — столові вироби, компоненти до акумуляторних батарей, культурно-побутові товари з пластмаси й металу, вогнегасники, компоненти до сільськогосподарських машин, масло селянське, комбікорм.[джерело?]

Крім названих підприємств, у місті розташований Комбінат хлібопродуктів, Вільнянський КОП із птахівництва, Центр електрозв'язку та районний вузол зв'язку, у 2002 р. встановлено радіощоглу українського мобільного зв'язку. В осінньо-зимовий період працюють 5 котелень.[джерело?]

Торгова мережа у місті представлена магазинами продовольчих товарів, кіосками. Їх кількість весь час збільшується.[джерело?]

Мережа підприємств сфери обслуговування представлена 30 магазинами,10 кав'ярнями, 31 кіоском, 2 приватними хлібопекарнями, 8 об'єктами ресторанного господарства[72].

У місті працює торговельна мережа з продажу товарів місцевих товаровиробників, що включає 3 магазини: магазин ВАТ «Вільнянський маслозавод», магазин СП «Алкор» — заводу безалкогольних напоїв, магазин Вільнянської виправної колонії № 20.[джерело?]

Значну роль у забезпеченні споживчими товарами, харчами відіграють ринки. На території міста діють центральний і вечірній(міні-ринок) ринки[73].

Практично все населення на приватному секторі має свої присадибні ділянки, де вирощується городина, картопля, розповсюджені сади — груша, яблуня, вишні, черешні, сливи, виноград, абрикоси, шовковиця тощо.[74][75]

Вільнянськ вважають екологічно чистим містом[76].

Вільнянська виправна колонія № 20[77]
Софіївська виправна колонія № 55[78]

Культура[ред. | ред. код]

У місті діє районна бібліотека[79], Вільнянська районна дитяча бібліотека[80][81], палац культури, Вільнянський районний краєзнавчий музей[82], Центр дитячої та юнацької творчості м. Вільнянськ[83][84], Свято-Володимирський храм, Вільнянське районне об'єднання культури та дозвілля[85]

Церква[ред. | ред. код]

1990 року відновив свою роботу Свято-Володимирський храм збудований у 1902 р. Після більшовицької революції 1917 р. і приходу більшовиків до влади у храмі було влаштовано склад. Згодом там відкрили клуб заводу ім. Шевченка, в якому містився також однойменний кінотеатр.[86]

Споруда храму сьогодні реставрована. Храм УПЦ МП робочий та є історичною цінністю й архітектурною прикрасою міста Вільнянська. Поряд з храмом — дзвінниця.[87]

На території міста також є представники інших релігійних організацій — Свідки Єгови та Християн П'ятдесятників.

Художня самодіяльність[ред. | ред. код]

  • Самодіяльний народний ансамбль «Вільняночка»[88]
  • Самодіяльний народний ансамбль «Журавка»[89]
  • Хореографічний колектив: ансамбль «Фортуна»[90]

Театральні колективи[ред. | ред. код]

  • У Вільнянську утворюються і працюють театральні колективи, зокрема, театральна студія «БЕМС»[91][92][93]

Музеї[ред. | ред. код]

Старовинна «баба» на території Вільнянського районного краєзнавчого музею.
Реконструкція минулого — подорож на возі з козаком. Парк Ювілейний, 2019 р.

Декоративно-ужиткове мистецтво[ред. | ред. код]

  • У Вільнянську працює майстер художнього кування Олександр Названов[99][100]
  • Майстрині-вишивальниці Євгенія Захарченко[101], Г. Т. Слободчикова, Є. І. Захарченко, О. М. Філіпенко[102][103][104], Г. В. Ребро[105]
  • Майстрині оригінальних картин — вишитих, з природного матеріалу тощо[106][107],

Образотворче мистецтво[ред. | ред. код]

На початку XXI ст. можна говорити про наявність «Вільнянської художньої школи»[108][109][110][111]

Преса[ред. | ред. код]

Районна газета — «Дніпровські вогні»[112].

З 2010 року почала виходити газета «Вільнянські вісті».

Освіта[ред. | ред. код]

У місті працює три загальноосвітні денні школи, навчально виховний комплекс «Світоч».

Загальна кількість дітей які охоплені повною загальною середньою освітою становить 2691 в тому числі:

У школах міста Вільнянськ налічується разом близько 100 класів.

Крім того працюють вечірні школи при колоніях: Вільнянській ВК № 20 та ВК № 55

Діє мережа позашкільних закладів:

У місті працює три дошкільні дитячі заклади (дитячі садочки).[130]. Зокрема, дитячі садочки: «Дзвіночок», «Сонечко», «Казка».

Парки[ред. | ред. код]

Місто добре озеленене, на його території розташовано 2 парки для відпочинку вільнянців, зокрема, Парк імені Т. Г. Шевченка[131], парк Ювілейний. Останній — площею 17 га і налічує понад 3,5 тис. різноманітних декоративних порід, та є улюбленим місцем дозвілля та відпочинку мешканців міста. Пам'ятник літак Л-29 («Дельфін») розташовується в міському парку міста Вільнянськ. 20 вересня 2019 р. у парку імені Т. Г. Шевченка відкрили пам'ятник Великому Кобзареві.[132]

Спорт[ред. | ред. код]

Центральний Кавказ. Група туристів Вільнянського Туристсько-альпіністський клубу «Пошук» на маршруті з Безенгійської ущелини до перевалу Кель-Баші, 1968 р.

У Вільнянську в останній третині XX ст. і до сьогодні розвинений футбол. Існує стадіон, дуже популярний у другій половині XX ст.

У 19701980-х роках успішно діяв відомий на Запоріжчині Молодіжний туристсько-альпіністський клуб «Пошук».

Також діє ДЮСШ «Колос» в якому є гуртки з: футболу, боксу, греблі, гирьового спорту.

При відділі освіти працює Дитяча юнацька спортивна школа на 876 дітей в якій діють гуртки з: дзюдо, волейболу, баскетболу, футболу та інші.

У 2000—2010 роках у місті активно розвивається бокс[133], гирьовий спорт[134], шахи[135], волейбол[136].

Медицина[ред. | ред. код]

У Вільнянську розташована Вільнянська центральна районна комунальна лікарня[137], діє мережа аптек[138][139]

У виправній колонії № 55 — туберкульозний диспансер[140][141]

Станом на 2018 р. медична допомога населенню м. Вільнянська і Вільнянського району надається:

  • на первинному ринку — Комунальним закладом «Центр первинної медикосанітарної допомоги» Вільнянської районної ради;
  • на вторинному ринку — Вільнянською центральною районною комунальною лікарнею, яка має ліжковий фонд 180 ліжок (зокрема, терапевтичне відділення — 50 ліжок; хірургічне відділення — 40 ліжок; дитяче відділення — 40 ліжок (включно 15 дитячих інфекційних ліжок); пологове відділення — 20 ліжок; неврологічне відділення — 20 ліжок; відділення реанімації та інтенсивної терапії на 9 ліжок)[142].

Відомі люди[ред. | ред. код]

Кавказ. Сердюк Вадим Дмитрович веде групу українських альпіністів на Безенгійському льодовику. 1968 р.

Уродженці[ред. | ред. код]

Поховані[ред. | ред. код]

Почесні[ред. | ред. код]

Пов'язані[ред. | ред. код]

Нові свята: День Державного Прапора, День Незалежності України[ред. | ред. код]

Нова епоха — епоха незалежної України принесла у Вільнянський край нові свята. Це, в першу чергу, День Незалежності України, який 1991 року святкувався 16 липня — за датою прийняття Декларації про державний суверенітет України, а з 1992 року — 24 серпня — за датою Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.

День Державного Прапора України святкується згідно з Указом Президента України з 2004 року напередодні Дня Незалежності — 23 серпня у день коли 1990 року синьо-жовтий прапор було піднято над Київською мерією.

У Вільнянську щорічно проводять церемонію урочистого підняття Державного Прапора України, урочисте зібрання та святковий концерт до Дня Незалежності України. У цих заходах беруть участь представники органів державної влади, місцевого самоврядування, громадські активісти, воїни Збройних Сил України, волонтери, солдатські матері, релігійні організації і творчі колективи Вільнянського району — свята на Вільнянщині мають всенародний характер. Традицією стало те, що у День незалежності більшість городян вдягають вишиванки, проводиться Парад вишиванок, а також флеш-моби у національному стилі. У День Незалежності України на фестивальній площі міста відбуваються ряд конкурсів, виставок, спортивних змагань, майстер-класів, широка та змістовна концертна програма, а також ігрова програма для дітей.[145][146]

Урочисто святкується у Вільнянську також День захисника України — свято, що відзначається в Україні 14 жовтня у день святої Покрови Пресвятої Богородиці водночас з Днем Українського козацтва[147].

Галерея
День Незалежності. Вільнянськ, 2016: День незалежності України у Вільнянську святкується як народне свято — на майданах, у парках, з виставками, концертами, гуляннями тощо.

Вільнянськ у фольклорі та творах художньої літератури[ред. | ред. код]

  • Самоткан М. Пісня про Вільнянськ // Самоткан М. Любов моя…: Лірика. — Вільнянськ: Дніпровські вогні. — 1990. — 22 верес.
  • Мудре слово: Прислів'я та приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини. Вип. 2. — Запоріжжя: Комунар, 1992. — 169 с. — Із змісту: [прислів'я та приказки, записані у Вільнянську]. — с. 30, 40, 84, 126, 137, 144.
  • Сестра орлів: Легенди та перекази / упоряд. В. А. Чабаненко. — Дніпропетровськ: Січ, 1991. — 95 с. — Із змісту: Знайда: [записала влітку 1966 р. від Олекси Несуна у с. Сторчовому Вільнян. р-ну С. Романова]. — с. 12.[148]
  • Макаренко Ольга. Намалюю я високе небо: Лірика. — Вільнянськ, 2001. — 27 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
  2. Гриценко Т. Р. Вільнянськ у минулому і сьогодні. Архів оригіналу за 23 травня 2018. Процитовано 14 червня 2017. 
  3. Горпинич В. Словник географічних назв України: (топоніми та відтопонімні прикметники). — К. : Довіра, 2001. — 526 с. — Із змісту: Вільнянськ. — С.79.
  4. Універсальний словник-енциклопедія. — 2-е вид., доп. — К.: Атлас, 2001. — 1575 с. — Із змісту: Вільнянськ. — С. 262.
  5. Географічна енциклопедія України. В 3 т. Т.1 : А—Ж. — К.: УРЕ, 1989. — 414 с. — Із змісту: Вільнянськ. — С. 184.
  6. Барабоха Н. Топонімічний словник-довідник Запорізької області: Природні топоніми / Н. М. Барабоха, О. С. Арабаджи, О. П. Барабоха. — Мелітополь, 2005. — 84 с. — Із змісту: Вільнянка [річка]. — С.18.
  7. Стрижак С. Назви річок Запоріжжя і Херсонщини. — К.: Наук. думка, 1967. — 128 с. — Із змісту: [р. Вільнянка]. — С. 11, 49, 91, 106.
  8. . ЗАГАЛЬНІ ЦЕНТРИ МІСТ, ЇХ ЗНАЧЕННЯ В ЗАБУДОВІ МІСТА. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 11 жовтня 2019. 
  9. Кузнецова Д. С. Приміська зона як складова урбанізованої системи / Д. С. Кузнецова, О. С. Петраковська // Містобудування та територіальне планування. — 2016. — Вип. 59. — С. 250—260.
  10. Список перейменованих вулиць Вільнянська. Архів оригіналу за 2017-03-03. Процитовано 2017-03-03. 
  11. Вільнянська міська рада: Історична довідка
  12. а б в г Vilniansk climate: Average Temperature, weather by month, Vilniansk weather averages. Climate-Data.org. Процитовано 12 жовтня 2019.  (англ.)
  13. Погода в районі м. Вільнянськ. С. 11-12
  14. Погода в районі м. Вільнянськ. С. 11-12
  15. РЕГІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ про стан навколишнього природного середовища у Запорізькій області у 2016 році
  16. Кобинець А. Сказання степового кургану: [про археол. розкопки А. Г. Плешивенко та О. В. Бодянського у Вільнянському районі] // Запорізька правда. — 1986. — 15 жовтня
  17. Воловоденко В. Археологи — дослідники нашого району // Дніпров. вогні. — 1995. — 23 вересня (№ 77). — С. 3.
  18. Пам'ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 2: (Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони). — Запоріжжя, 1999. — 136 с.: іл. — Із змісту: Пам'ятки археології: [в тому числі про курган на околиці м. Вільнянська]. — С.7; Пам'ятки історії: [в тому числі у м. Вільнянську]. — С. 35–37.
  19. Василенко О. Це було справжнє свято рідного дому: [170-та річниця заснування міста та 67-та річниця визволення від фашистів] // Дніпров. вогні. — 2010.  22 вересня (№ 74). — С. 1.
  20. Лохматова А. Катеринославське земство / ЗДУ; Ін-т укр. археографії та джерелознавства, Запоріз. від-ня; Запоріз. наук. т-во ім. Я. П. Новицького. — Запоріжжя: Тандем — У, 1999. — 198 с. — Із змісту: [Софіївське сільськогосподарське товариство]. — С. 76.
  21. Чиженок Ю. Історія рідного краю: [Вільнянський район, 1920-ті роки] / Ю. Чиженок, С. Жук // Дніпровські вогні. — 1992. — 17 жовтня
  22. Чиженок Ю. З історії заселення і освоєння земель Олександрівського повіту Катеринославської губернії (з другої половини ХVІІІ ст. до 1981 р.). — Запоріжжя: ЛІПС, 2003. — 175 с.
  23. Немцы Приазовья. История и судьбы. — Симферополь: Доля, 2004. — 279 с. — Из содерж. : Воловоденко В. Німецькі колоністи: життя і побут. — С.67–72; Дніпров. вогні. — 1996. — 25 трав. — С. 2–3.
  24. Воловоденко В. Щоб сяяв наш храм усією красою: [про сьогодення собору розповідає його настоятель отець В'ячеслав] // Дніпровські вогні. — 2010. — 13 жовтня (№ 80). — С. 2.
  25. Веретюк Е. Гордости Вольнянска — 100 лет // Индустриальное Запорожье (Панорама). — 2002. — 1 августа. — С. 2.
  26. Турченко Ф. Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (кінець ХІХ ст. — 1921 р.): іст. нариси / Турченко Ф. Г., Турченко Г. Ф. — К.: Генеза, 2003. — 304 с. — Із змісту: [боротьба з махновщиною в районі станції Софіївка]. — С. 230.
  27. Левензон Ф. Проти Махна на Денікінському фронті: [в тому числі згадуються події в районі Софіївки] // Літопис революції. — 1929. — № 4. — С. 264—281
  28. 1. Колосок пам'яті: [акція, присвячена вшануванню пам'яті жертв голодомору] // Запорізька правда. — 2008. — 19 липня — С. 2. 2. Не згасни, свічко пам'яті: [вшанування пам'яті жертв голодомору в СШ № 3] // Дніпровські вогні. — 2008. — 19 листопада. — С. 2. 3. Гриценко Т. Розповіді про пережиті часи голоду // Дніпровські вогні. — 2008. — 9 квітня (№ 28). — С. 2. 4. Зарецька В. Пам'ятаймо, щоб не повторилося // Дніпровські вогні. — 2008. — 16 липня (№ 54). — С. 2. 5. Воловоденко В. Жорстока пам'ять: [до Дня пам'яті жертв голодомору і політичних репресій] // Дніпровські вогні. — 2003. — 22 листопада. — С. 2; Запорізька правда. — 2003. — 22 листопада. — С.7. 6. Рекубрацький А. Таємниця Рову у Вільнянську: [про місце поховання жертв масових репресій] // Запорізька правда. — 1992. — 2 квітня.
  29. Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Запорізька область / [відповід. за вип. О. М. Лазутін ; Укр. ін-т нац. пам'яті; Запоріз. обл. держ. адміністрація]. — [Запоріжжя: Дике Поле, 2008]. — 1080 с. — Із змісту: Вільнянський район. — С. 90–99; 852—857
  30. Ростуть міста: Указом Президії Верховної Ради УРСР від 3 листопада 1966 року селище Червоноармійське перейменовано в місто Вільнянськ // Комсомолець Запоріжжя. — 1967. — 1 січня
  31. Про перейменування об'єктів топоніміки міста Вільнянська. Архів оригіналу за 2017-03-03. Процитовано 2017-03-03. 
  32. Перспективні туристичні маршрути Запорізької області. — Запоріжжя: [АА Тандем], 2010. — 32 с. — Із змісту: Етнічна палітра Вільнянщини: [в тому числі іст. пам'ятки в центрі м. Вільнянськ]. — С. 14. — (Маршрути районного значення). Мандруємо Запорізькими просторами: Путів.-довід. / Управління культури і туризму Запорізької облдержадміністрації; Запорізький обласний туристично-інформаційний центр. — Запоріжжя: АА Тандем, 2008. — 63 с. — Із змісту: Карта-схема туристично -рекреаційних ресурсів. Вільнянський район. — С. 26–27
  33. Список осередків політичних партій, зареєстрованих у Вільнянському районі // Дніпров. вогні. — 2005. — 17 грудня. — С. 2
  34. Воловоденко В. Попіл Чорнобиля… // Дніпровські вогні. — 2005. — 23 квітня. — С. 1. Надьків В. Є у районі об'єднання «чорнобильців» // Дніпровські вогні. — 2002. — 23 січня. — С. 2.
  35. Кобинець А. Сказання степового кургану: [про археол. розкопки А. Г. Плешивенко та О. В. Бодянського у Вільнянському районі] // Запорізька правда. — 1986. — 15 жовтня
  36. Воловоденко В. Археологи — дослідники нашого району // Дніпров. вогні. — 1995. — 23 вересня (№ 77). — С. 3.
  37. Пам'ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 2: (Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони). — Запоріжжя, 1999. — 136 с.: іл. — Із змісту: Пам'ятки археології: [в тому числі про курган на околиці м. Вільнянська]. — С.7; Пам'ятки історії: [в тому числі у м. Вільнянську]. — С. 35–37.
  38. Василенко О. Це було справжнє свято рідного дому: [170-та річниця заснування міста та 67-та річниця визволення від фашистів] // Дніпров. вогні. — 2010.  22 вересня (№ 74). — С. 1.
  39. Меморіальні комплекси, пам'ятники, братські могили, поодинокі захоронення та пам'ятні знаки загиблим у Другій світовій війні 1941—1945 рр. на території Запорізької області. — Запоріжжя, 2008. — 59 с. — Із змісту: [м. Вільнянськ]. — С.17.
  40. Евтушенко Ю. Книга-мемориал памяти воинов-запорожцев, погибших в Афганистане и других локальных войнах. — Запорожье: 1994. — 80 с. — Из содерж.: [уроженцы Вольнянского района]. — С. 23, 29, 65, 66, 67.
  41. Вільнянці — воїни-інтернаціоналісти: [іст. довідка] / Вільнянський район. краєзнав. музей; матеріал підготувала Т. Р. Гриценко. — Вільнянськ, 2010. — 3 с. — [Машинодрук].
  42. Це стосується пам'яті усіх нас: [про реконструкцію пам'ятника воїнам-афганцям] // Дніпровські вогні. — 2009. — 21 жовтня. — С. 1.
  43. Чайка Т. Шануємо пам'ять поета: [погруддя Т. Г. Шевченка на території заводу ім. Шевченка; скульптор В. І. Зноба] // Дніпровські вогні. — 1966. — 1 вересня
  44. Ті роки забуттю не підлягають : [відкрито пам`ятний знак жертвам голодомору] // Дніпровські вогні. —2007. — 28 листопада. — С. 1.
  45. Короткевич О. Село ти моє колискове…: Публіцистика. — Вільнянськ : Район. Друкарня, 2010. — 203 с. — Із змісту : [в т. ч про відкриття пам. знака жертвам голодоморів та політ. репресій]. — С. 150.
  46. Бочковская Е. Летали над Вольнянском дельтапланы : [18 сент. с. г. был открыт памятник – самолет Л–29] // Надежда. — 2010. — 24 сент.(№ 39). — С. 2.
  47. Пам'ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 2: (Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони). — Запоріжжя, 1999. — 136 с.: іл. — Із змісту: Пам'ятки історії: [в тому числі будинок фабричного початкового училища]. — С. 36.
  48. Пам'ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 2: (Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони). — Запоріжжя, 1999. — 136 с.: іл. — Із змісту: Пам'ятки історії: [в тому числі корпус заводу Нейфельда]. — С. 36.
  49. Архівована копія. Архів оригіналу за 2019-04-17. Процитовано 2019-04-17. 
  50. Паспорт соціально-економічного розвитку Вільнянського району (за підсумками 2017 року)
  51. Богомаз М. Станція називається… (за станом на 21.01.91). — Дніпропетровськ: Пороги, 1993. — 375 с. — Із змісту: Вільнянськ. — С.71 — 72.
  52. Паспорт соціально-економічного розвитку Вільнянського району (за підсумками 2017 року)
  53. История развития средств связи в Запорож. обл. (ХVIII—ХХI вв.) / А. И. Карагодин, О. Г. Скворцов, В. Г. Ткаченко; Под ред. А. И. Карагодина. — Запорожье: Дикое Поле, 2007. — 192 с. — Из содерж.:Корж А. В., начальник ЦЄС № 3, г. Вольнянск (с 1998 г. и по настоящее время): [фото]. — С. 160—161; Варуша А. А., начальник Вольнянского РУС (1971—1988): [фото]. — С. 160—161; Центр электросвязи № 3 ЗФ ОАО «Укртелеком», г. Вольнянск: [фото]. — С. 176—177.
  54. Радиорелейная станция РРС-21 (Вольнянск). Архів оригіналу за 28 липня 2018. Процитовано 28 липня 2018. 
  55. Розподіл населення України за національністю по містах районного значення (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року) (pdf)
  56. Cities & towns of Ukraine Архівовано 19 квітня 2012 у Wayback Machine. (англ.)(укр.)
  57. Банк даних Державної служби статистики України Архівовано 31 липня 2014 у Wayback Machine. (укр.)
  58. Діяльність підприємств — суб'єктів підприємницької діяльності Запорізької області у 2004 році: [в тому числі у Вільнянському районі]: Стат. зб. — Запоріжжя, 2005. — 170 с.
  59. Запорізька область: Динаміка розвитку (1939—2009): Наук.-доп. бібліогр. довід. / ЗОУНБ; Укладач Г. Нагорна. — Запоріжжя: Дике Поле, 2009. — 232 с. — Із змісту: м. Вільнянськ. — С. 87.
  60. ТОВ «Ритм»: технології нові, ресурси місцеві: [на заводі освоєно виробництво тротуарної плитки] // Дніпровські вогні. — 2009. — 13 червня. — С. 1.
  61. Запорізький край / ЗОР; ЗОДА. — Запоріжжя: АА Тандем, 2008. — 288 с.: іл. — Із змісту: Вільнянський район: [в тому числі про ВАТ «Вільнянський маслозавод»].  — С.152.
  62. Короткевич О. Зроблено у Вільнянську // Запорозька Січ — 2008. — 2 лютого. (№ 24). — С. 5.
  63. Вільнянському вершковому маслу — бути! : [відновлення роботи місцевого маслозаводу] // Дніпровські вогні. — 2005. — 16 липня. — С.2.
  64. Запорізький край / ЗОР; ЗОДА. — Запоріжжя: АА Тандем, 2008. — 288 с.: кр. — Із змісту: Вільнянський район: [в тому числі про «Вільнянський комбінат хлібопродуктів»]. — С.152.
  65. Запорізький край /ЗОР; ЗОДА. — Запоріжжя: АА Тандем,2008. — 288 с.: іл. — Із змісту: Вільнянський район: [в тому числі про ЗАТ «Агротехсервіс»]. — С.152.
  66. Руденко В. Поїзд ще можна наздогнати: з приводу майбутнього агротехсервісу: [ст. дир. оренд. підприємства «Агротехсервіс»: м. Вільнянськ]// Запорізька правда. — 1992. — 3 квітня
  67. 1. Воловоденко В. Про сорти дбати і людей не забувати…: [НВП «Сортостанція»] // Дніпровські вогні. — 2005. — 26 березня. — С. 2. 2. Основа О. Перевірене насіння — запорука доброго врожаю // Дніпровські вогні. — 2005. — 12 лютого. — С. 2.
  68. Полигон высоких урожаев // Суббота плюс. — 2001. — 19 июля. — С. 2.
  69. Вільнянські поліграфісти тримають «марку»! // Дніпровські вогні. — 2005. — 28 травня. — С. 1.
  70. Кулак В. Щоб врожаїлась «голуба нива»: [бесіда з дир. станції; записала О. Василенко] // Дніпровські вогні. — 1992. — 11 липня
  71. Архівована копія. Архів оригіналу за 13 жовтня 2018. Процитовано 12 жовтня 2018. 
  72. Публічний звіт голови Вільнянської районної державної адміністрації Руденка Олександра Андрійовича за 2017 рік
  73. https://www.zoda.gov.ua/files/WP_Article_File/original/000085/85757.pdf Публічний звіт голови Вільнянської районної державної адміністрації Руденка Олександра Андрійовича за 2017 рік
  74. Міста та райони області за 2009 рік: [в тому числі дані по Вільнянському району]: Стат. щорічник / Голов. упр. статистики у Запоріз. обл. — Запоріжжя, 2010. — 270 с.
  75. Рослини Вільнянськ
  76. Вільнянськ — екологічно «чисте місто»: [серія матеріалів] // Дніпровські вогні. — 1991. — 21 вересня
  77. Вільнянськ: До 170-річчя від дня заснування міста (1840—2010)
  78. Вільнянськ: До 170-річчя від дня заснування міста (1840—2010)
  79. Публічні бібліотеки Запорізької області: Довідник. — Запоріжжя: АА Тандем, 2010. — 175 с. — Із змісту: Вільнянська центральна районна бібліотека; Районна бібліотека для дітей. — С. 51.
  80. Галевко М. Справи і проблеми дитячої бібліотеки // Дніпровські вогні. — 1994. — 22 жовтня
  81. Стешенко В. Сімейне читання // Дніпровські вогні. — 1993. — 18 грудня. Панасенко В. Бенефіс читача // Дніпровські вогні. — 1992. — 20 травня. Фоменко В. Читацький бенефіс // Запорізька правда. — 1992. — 29 травня. Романенко Л. Серед книжок, дітей та ідей: [про Л. С. Пушняк, дир. бібліотеки] // Дніпровські вогні. — 1991. — 5 травня.
  82. Вільнянський районний краєзнавчий музей. Архів оригіналу за 23 квітня 2017. Процитовано 22 квітня 2017. 
  83. 1. Макарчук В. Клуб «Юність»: завжди енергійні, творчі, активні // Дніпровські вогні. — 2006. — 8 листопада. — С. 1. 2. Пихтєєва В. Вокалісти з ЦДЮТ попереду // Дніпровські вогні. — 2005. — 29 січ. Левченко В. Наші театрали тепер зразкові!: [театральна студія «БЕМС» при ЦДЮТ] // Дніпровські вогні. — 2005. — 30 березня. — С. 2.
  84. Пихтєєва В. Стали новоселами і ти, і я?: [в приміщенні колиш. Вільнян. райкому партії розмістився «Центр дитячої та юнацької творчості»] // Дніпровські вогні. — 1991. — 26 листоп
  85. Життя моє — моя любов: [Н. П. Кагадей, дир. РОКД] // Дніпровські вогні. — 2009. — 2 вересня. — С. 1. Романенко С. Наші «Вечорниці» приймали з оркестром та хлібом з медом: [самодіял. нар. колектив РОКД представляли Запорізьку область на ІІ Міжнародному фольклорному фестивалі етнографічних регіонів України «Родослав»] // Дніпровські вогні. — 2009. — 10 жовтня. — С.1. Катя Охріменко — володарка гран—прі: [керівник дитяч. вокал. ансамблю «Карамель» РОКД отримала найвищу нагороду Всеукр. пісен. фестивалю «Цвіт папороті» (м. Стрий, Львів. обл.)] // Дніпровські вогні. — 2009. — 25 липня. — С. 2. Відразу зачарували співом: [дитяч. вокал. ансамбль «Карамель» РОКД ] // Дніпровські вогні. — 2009. — 3 червня. — С. 2. [Улянка Антонова — учасниця вокал. ансамблю «Каприз» (керівник Т. Охріменко, РОКД)] // Дніпров. вогні. — 2009. — 13 червня. — С. 2. Степаненко О. Відзнаки вільнянської молоді: [премії для обдаров. молоді отримали К. Охріменко, А. Музика, О. Венгерова] // Дніпровські вогні. — 2007. — 3 липня. — С. 2.
  86. Пам'ятки історії та культури Запорізької області. Вип.2 : (Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони). — Запоріжжя, 1999. — 136 с.: іл. — Із змісту: Пам'ятки історії: [в тому числі Свято Володимирський собор в м. Вільнянську]. — С. 37.
  87. Воловоденко В. Щоб сяяв наш храм усією красою: [про сьогодення собору розповідає його настоятель отець В'ячеслав] // Дніпров. вогні. — 2010.– 13 жовт. (№ 80). — С. 2.
  88. 1. Короткевич О. Село ти моє колискове…: Публіцистика. — Вільнянськ: Район. друкарня, 2010. — 203 с. — Із змісту: Короткевич О. Краса пісенна. — С. 130—133. 2. Пихтєєва В. «На серці згадка оживає…»: [40-річчя «Вільняночки»] //Дніпров. вогні. — 2007. — 31 січня. — С. 1.
  89. 1. Короткевич О. «Журавка» — 20 січня. — С.8. 2. Пихтєєва В. Півстоліття з баяном: [про Я. Г. Ганошенка, керівника хору «Журавка», якому виповнюється 70 років] // Дніпровські вогні. — 2008. — 16 серпня. — С. 2. 3. Пихтєєва В. Вітаємо «Журавку» з перемогою: [І місце на обл. огляді фольклор. колективів] // Дніпровські вогні. — 2008. — 6 грудня. — С. 2.
  90. Пихтєєва Л. Коли чарує душу дивовижний танця світ: [про В. Юнацьку, вихованку ансамблю «Фортуна» (м. Вільнянськ); студентку Київського національного університету культури і мистецтв] // Дніпровські вогні. — 2006. — 29 квітня. — С. 2.
  91. Короткевич О. Село ти моє колискове…: Публіцистика. — Вільнянськ: Район. друкарня, 2010. — 203 с. — Із змісту: Короткевич О.На шляху до звання народного: [театрал. студія БЕМС]. — С. 134—137.
  92. Левченко В. Наші театрали тепер зразкові!: [театрал. студія «БЕМС» при ЦДЮТ] // Дніпров. вогні. —2005. — 30 березня. — С. 2.
  93. Пихтєєва В. Дитячий драматичний: [театр при Вільнян. Будинку піонерів] // Дніпровські вогні. — 1991. — 25 червня.
  94. Рутинський М. Музеєзнавство: Навч. посіб. для вузів / М. Й. Рутинський, О. В. Стецюк. — К.: Знання, 2008. — 432 с. — Із змісту: [в тому числі про Вільнян. краєзнав. музей]. — С. 195—199.
  95. Гриценко Т. Вільнянський краєзнавчий музей / Т. Р. Гриценко, Ю. В. Гаджилова // Енциклопедія сучасної України. — К., 2005. — Т. 4: В — Вог. — С.551.
  96. Вільнянський краєзнавчий музей // Музеї України. — 2005. –№ 2. — С. 24.
  97. 1. Короткевич О. Створили освітяни свій музей // Запороз. Січ. — 2005. — 23 квітня. — С. 8. 2. Кліковка Г. У Вільнянську відкритий перший в Україні музей освіти // Запоріз. правда. — 2004. — 14 грудня. — С. 3.
  98. Большеменник П. Буде музей на заводі [ім. Т. Г. Шевченка] // Дніпровські вогні. — 1988. — 5 липня.
  99. Воловоденко В. Симфонія металу Олександра Названова: [майстер худож. ковки із Вільнянська] // Дніпровські вогні. — 2010. — 1 вересня. (№ 68). — С.2.
  100. Пихтєєва Л. Коваль свого щастя: гаряча сталь і родинне тепло: [О. В. Названов] // Дніпровські вогні. — 2006. — 29 серпня. (№ 66). — С. 2.
  101. Пихтєєва В. «Квіткова симфонія» Євгенії Захарченко: [виставка робіт майстрині-вишивальниці, колиш. півробітника відділу комплектування та обробки літератури Вільнян. ЦРБ] // Дніпровські вогні. — 2010. — 12 червня. — С.2.
  102. «Для людей відкрита наша біла хата»: [про майстриню-вишивальницю О. М. Філіпенко] // Дніпров. вогні. — 2009. — 26 вересня. — С. 2.
  103. Левченко В. Майстрині «Золоті руки»: [про виставку робіт вільнян. рукодільниць, присвячену 70-річчю заснування Запорізької області] // Дніпров. вогні. — 2008. — 7 березня. — С. 2.
  104. Пихтєєва В. Творці краси неповторної: [аматори нар. мистецтва — вишивальниці Г. Т. Слободчикова, Є. І. Захарченко, О. М. Філіпенко з Вільнянська: виставка робіт в район. Будинку культури] // Дніпровські вогні. — 2005. — 26 березня. — С. 1.
  105. Пихтєєва В. Вільнянський самоцвіт: [про вишивальницю Г. В. Ребро: Вільнянський район] // Дніпровські вогні. — 1999. — 6 лютого.
  106. Воловоденко В. Там, де починається добра казка: [про виставку робіт вільнян. майстрині В. Кучер (картини з природ. матеріалу)] // Дніпровські вогні. — 2008. — 15 жовтня. — С. 2.
  107. Воловоденко В. Світ очима нашої землячки: [про виставку вишитих картин вільнян. художниці С. Верлос] // Дніпровські вогні. — 2007. — 1 вересня. — С.2.
  108. Короткевич О. Село ти моє колискове…: Публіцистика. — Вільнянськ: Район. друкарня, 2010. — 203 с. — Із змісту: Короткевич О. Художній світ Адама Макарчука: [про художника, нар. майстра]. — С. 72–73.
  109. Воловоденко В. Звітують майстри пензля: [виставка робіт митців творч. об'єднання «Колорит»; серед них — дир. Вільнян. худож. школи Науменко С. П.] // Дніпров. вогні. — 2010. — 27 лютого. — С. 1.
  110. Пихтєєва В. «Повні жмені сонць» Анни Поплавки (Музики) та її вихованців: [виставка робіт молодої художниці та її вихованців] // Дніпровські вогні. — 2010. — 29 травня. — С. 2.
  111. Пихтєєва В. Коли до цього лежить душа: [про виставку робіт мол. художниці А. Альокмінської, вихованки Вільнянської художньої школи (зараз опановує спеціальність промислов. дизайнера) в район. краєзнав. музеї] // Дніпровські вогні. — 2007. — 3 лютого. — С. 2.
  112. Значний внесок у розвиток місцевої журналістики зробили Петро Якович Іващенко, Євген Романович Березовський, Борис Федорович Куліш, Віктор Павлович Фоменко, Дмитро Гнатович Братко, Михайло Олександрович Чернойван, Юрій Павлович Дзюбаненко.. Архів оригіналу за 23 травня 2018. Процитовано 14 червня 2017. 
  113. Романовський В. На все життя, що залишилось: [Глоба В. Г. — випускник першого випуску Вільнян. СШ № 1] // Дніпровські вогні. — 2005. — 27 квітня. — С. 1.
  114. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 травня 2017. Процитовано 14 травня 2017. 
  115. Вільнянській ЗОШ № 2 — 90 років // Дніпров. вогні. — 1998. — 24 жовтня. — С. 3.
  116. сайт школи. Архів оригіналу за 24 лютого 2019. Процитовано 30 квітня 2017. 
  117. сайт школи-1. Архів оригіналу за 19 липня 2017. Процитовано 30 квітня 2017. 
  118. САЙТ. Архів оригіналу за 7 травня 2017. Процитовано 30 квітня 2017. 
  119. Левченко В. Гімназія «Світоч»: найперше — якість знань // Дніпров. вогні. — 2005. — 8 жовтня. — С. 2.
  120. Павлівська В. Вільнянська школа-інтернат відзначила свої 50! // Дніпровські вогні. — 2010. — 9 січня. (№ 2). — С. 3.
  121. Пихтєєва В. Школа для дітей, які живуть без сім'ї // Дніпровські вогні. — 2005. — 2 квітня. — С. 2.
  122. 1. Макарчук В. Клуб «Юність»: завжди енергійні, творчі, активні // Дніпровські вогні. — 2006. — 8 листопада. — С. 1. 2. Пихтєєва В. Вокалісти з ЦДЮТ попереду // Дніпров. вогні. — 2005. — 29 січ. Левченко В. Наші театрали тепер зразкові! : [театрал. студія «БЕМС» при ЦДЮТ] // Дніпров. вогні. — 2005. — 30 березня. — С. 2.
  123. Пихтєєва В. Стали новоселами і ти, і я? : [в приміщенні колиш. Вільнян. райкому партії розмістився «Центр дитячої та юнацької творчості»] // Дніпровські вогні. — 1991. — 26 листопада
  124. 1. Випускників нашого ліцею охоче беруть на роботу: [бесіда з дир. ліцею О. В. Супруненко; записала В. Пихтєєва] // Дніпровські вогні. — 2010. — 2 жовтня. (№ 77). — С. 2. 2. За наукою у свій ліцей // Дніпровські вогні. — 2005. — 27 липня. — С. 1.
  125. 1. Наші борці — у Снігурівці: [вихованці Вільнян. ДЮСШ] // Дніпровські вогні. — 2005. — 16 квітня. — С. 2. 2. Греш М. Чи буде спортивне містечко?: [у Вільнянську по вул. Бочарова]// Дніпров. вогні. — 1988. — 29 верес.
  126. В Вольнянске на базе клуба Данко уже несколько лет успешно функционирует Вольнянская районная детская юношеская спортивная школа «Колос». Архів оригіналу за 2018-05-29. Процитовано 2018-05-28. 
  127. 1. Пихтєєва В. Нашій художній школі — 40 років // Дніпровські вогні. — 2006. , — 7 червня. — С. 2. 2. Левченко В. Підростають художники, дизайнери // Дніпров. вогні. — 2005. — 5 жовт. — С. 2. 3. Художня школа: знайти своє місце у житті // Дніпровські вогні. — 2004. — 19 червня. — С. 2
  128. Сьогодні — Міжнародний день музики: [Вільнян. муз. школі — 40 років] // Дніпров. вогні. — 2008. — 1 жовт. — С. 1.
  129. 1. Для юних музикантів: [кращі учні школи побували на концерті переможців ХІ міжнар. конкурсу юних виконавців у театрі ім. В. Магара (м. Запоріжжя)] // Дніпровські вогні. — 2005. — 25 лютого. — С. 1. 2. Карпенко О. Скрипалі грали найкраще: [вихованці муз. школи були найкращими на ІІІ обл. фестивалі-конкурсі «Лунай, скрипко!»] // Дніпровські вогні. — 2004. — 17 березня. — С. 2.
  130. Крутій К. «Дошкільний похід» та його результати: до 100-річного ювілею першого дитячого садочка на Запорізькій землі: [в тому числі про дит. садок]// Дошкіл. освіта. — 2008. — № 4. — С. 58—60.
  131. Архівована копія. Архів оригіналу за 2017-03-03. Процитовано 2017-03-03. 
  132. На Запоріжжі в парку замість погруддя Леніна на повний зріст постав Шевченко
  133. Василенко О. Фізкульт — ура, чемпіони! : [підсумки великих досягнень вільнянських спортсменів у 2006 році] // Дніпров. вогні. — 2006. — 20 грудня. — С. 2. Пілявський І. Майже всі наші боксери — призери: [ІІ обл. турнір по боксу] // Дніпров. вогні. — 2009. — 2 груд. — С.2.
  134. 1. Рязанов М. Не старіє сила молодецька: [про чемпіонат України з гирьового спорту серед ветеранів у Вільнянську] // Дніпров. вогні. — 1992. — 4 листоп. 2. Ведясов В. В Харькове отличились вольнянские атлеты: [гиревой спорт] // Индустр. Запорожье. — 1999. — 20 окт.
  135. Власенко О. Вільнянськ шаховий // Запоріз. правда. — 2005. — 29 берез. — С. 9.
  136. Пилявський І. Кубок у наших волейболістів: [традиц. обл. турнір на кубок голови Гуляйпіл. райдержадміністрації з волейболу серед чоловічих команд] // Дніпров. вогні. — 2005. — 16 лют. — С. 2.
  137. ВІЛЬНЯНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА КОМУНАЛЬНА ЛІКАРНЯ. Архів оригіналу за 3 липня 2018. Процитовано 3 липня 2018. 
  138. Заклади охорони здоров'я та захворюваність населення області: [в тому числі дані по Вільнян. р-ну]: Стат. зб. — Запоріжжя, 2004. — 45 с.
  139. Медицина Запорізької області: Іст. нариси. — Запоріжжя: Дике Поле, 2001. — 410 с. —Із змісту: Развитие здравоохранения Вольнянского района. — С. 344—358.
  140. Воловоденко В. Туберкульоз: що протиставити лиху? : [проблеми з захворюваністю в регіоні; в тому числі про міжобл. туберкульоз. лікарню при Софіїв. виправній колонії № 55] // Дніпровські вогні. — 2005. — 2 березня. — С. 2.
  141. Туберкульоз і місто: чиновники і медики заспокоюють // Дніпровські вогні. — 2006. — 15 липня. — С. 2.
  142. Паспорт соціально-економічного розвитку Вільнянського району/Охорона здоров'я. Архів оригіналу за 13 жовтня 2018. Процитовано 12 жовтня 2018. 
  143. Переможці. Книга пам'яті України. Запорізька область т. 22. С. 55.
  144. Дніпровські вогні. 5 березня 2016 р. с. 4.
  145. 27-РІЧНИЦЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ — СВЯТО СИЛИ, ВОЛІ, ПАТРІОТИЗМУ ВІЛЬНЯНЦІВ
  146. День Державного прапора України та День Незалежності України
  147. ВІЛЬНЯНСЬК ГОТУЄТЬСЯ МАСШТАБНО ВІДЗНАЧИТИ ДЕНЬ ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ
  148. Воловоденко В. Легенди та перекази Вільнянщини // Дніпров. вогні. — 1995. — 16 груд.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Запорозька старовина. Вип.2 / НДІ козацтва, Запоріз. від-ня. — К. — Запоріжжя: Вид-во ВАТ «Мотор Січ», 2002. — 408 с. — Із змісту: Шевченко Т. Про заснування ряду населенних пунктів Вільнянського району Запорізької області запорозькими козаками. — С. 272—274.
  • Запорізький край / Н. І. Кузьменко (авт.-укладач), О. І. Абліцов, С. В. Воловник, Т. А. Гузенко та ін. — Запоріжжя: АА Тандем, 2008. — 530 с.: іл. — Із змісту : Вільнянський район. — С. 146—153.
  • Новітня історія України: Імена. Звершення. Творчість. Вип. 1: Запоріжжя / Авт.-упоряд. В. В. Болгов. — К.: Новий Світ, 2006. — 112 с.: іл. — Із змісту: Вільнянський район. — С. 18.
  • Запорізька область: Ілюстрована енциклопедія. Т. 2 : Архітектура і містобудування. Культура. Економіка. Райони області / К. С. Карафін, О. І. Красюк. — Запоріжжя: Дике Поле, 2004. — 293 с. : іл. — Із змісту: Вільнянський район. — 258 с. — 259.
  • Універсальний словник-енциклопедія. — 2-е вид., доп. — К.: Атлас, 2001. — 1575 с. — Із змісту: Вільнянськ. — С. 262.
  • Вільнянськ (до 170-річчя дня заснування міста). Бібліографічний покажчик. Запоріжжя: Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека. Видавництво «АА Тандем». 2010. 108 с.
  • Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2010 рік: календар і корот. довідки з бібліогр. списками / КЗ «ЗОУНБ»; уклад. І. В. Шершньова. — Запоріжжя: АА Тандем, 2009. — 152 с. — Із змісту: Романів Н. 170 років (1840) від дня заснування м. Вільнянська. — С. 95–97; Нагорна Г. 140 років (1870) від дня заснування Вільнянського ВАТ «Машинобудівний завод імені Шевченка». — С. 100—101.
  • Супруненко В. Запорожский край: попул. энц. — Запорожье: Мотор Сич, 2003. — 219 с. — Из содерж.: Вольнянск. — С.208.
  • Соломка А. Вільнянський район у період кам'яної доби // Вільнян. вісті. — 2010. — 7 серпня. — С. 4.
  • Софіївка — Червоноармійське — Вільнянськ: [коротка історична довідка] // Дніпров. вогні. — 2010. — 18 вересня (№ 73). — С. 4.
  • Я. В. Верменич. Запорізька область // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 266-267. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
  • Запорізька область — Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 765 с.)
  • Шиханов Р. Б. Керівники Запорізької області (1939—2000 рр.): Біогр. довідник / Держ. арх. Запорізької обл., Центральноєвропей. ін-т демократичних реформ. — Запоріжжя: Тандем-У, 2000. — 72 с.: іл.
  • Павлюк О. Хто будував місто Вільнянськ // Дніпровські вогні. — 2010. — 7 серпня. (№ 61). — С. 1.
  • Запоріжжя — мій рідний край: (метод. рекомендації для вихователів дошкіл. закладів і груп продовжен. дня). — Запоріжжя: [б. в.], 1992. — 74 с. — Із змісту: Вільнянськ. — С. 34–35.
  • Князьков Ю. Запорізька область: Іст.-геогр. і топонім. словник. Вип. 1 : (Василівський, Вільнянський, Гуляйпільський, Запорізький, Новомиколаївський райони). — Запоріжжя: Тандем — У, 2004. — 340 с. — За змістом: Вільнянськ. — С.72.
  • Горпинич В. О. Словник географічних назв України: (топоніми та відтопонімні прикметники). — К.: Довіра, 2001. — 526 с. — Із змісту: Вільнянськ.– С.79.
  • Географічна енциклопедія України. В 3 т. Т.1 : А — Ж. — К. : УРЕ, 1989. — 414 с. — Із змісту: Вільнянськ. — С.184.
  • Енциклопедія сучасної України. В 20 т. Т. 4 : В — Вог. — К., 2005. — 700 с. — Із змісту: Донченко О. Вільнянськ. — С.550—551.

Посилання[ред. | ред. код]