Віталіян (генерал)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 15:35, 17 червня 2019, створена Леонід Панасюк (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віталіян
Народився 5 століття
Залдапа, Болгарія
Помер липень 520
Константинополь, Візантійська імперія
Громадянство
(підданство)
Byzantine imperial flag, 14th century, square.svg Візантійська імперія
Діяльність політик
Посада давньоримський сенатор[d]
Діти Bouzes[d], Coutzes[d] і Q60231545?
Золоті Імператора Анастасіуса І

Віталіян (лат. Flavius Vitalianus, грец. Βιταλιανός; помер 520) — Римський консул (520 р.), генерал Східної Римської (Візантійської) Імперії. З 513 р. — Командувач повстанців проти імператора Анастасія I.

Користувався авторитетом у великої частини армії і народу, завоював Римські провінції Фракію та Малу Скіфію. Будучи переконаним прихильником халкедонського православ'я виступив проти монофізитів, яких пітримував імператор Анастасій. В його армії було багато скифів та слов'ян. Спочатку повстанці дійшли до Константинополя, проте 515 р. Віталіян змушений був рятуватися втечею. Був помилуваний новим імператором Юстиніаном І, який доручив йому вести переговори з Папою Римським для подолання Акакіанської єресі. 520 р. був призначений Римським консулом, проте незабаром був убитий, ймовірно, за наказом племінника імператора Юстиніана.

Походження і сім'я[ред. | ред. код]

Він народився в місті Залдапа в Нижній Мезії. За походженням або гет або скіф (тобто гун) — в атничних літописах так часто називали слов'ян. Його мати була сестрою Македонія ІІ, Патріарха Константинопольського в 496—511 — варварського походження. За описами літописців, Віталіян був невисокого зросту, але його особиста хоробрість і військові навички були широко визнані.

Повстання[ред. | ред. код]

Віталіян виступав за чистоту християнської віри проти монофізитських тенденцій Анастасія. Мав підтримку ортодоксального духовенства в Константинополі і Римі. Потім він зажадав від імператора свого призначення на посаду magister militum у Фракії. Віталіян зібрав майже п'ятидесятитисячну армію і повів на Константинополь, не зустрічаючи опору. Солдати Віталіан вийшли під стіни столиці. Генерал утримався від штурму, тому що був задоволений умовами перемир'я — перенесення спору про релігійні проблеми на суд Папи Римського, звільнення колишнього намісника у Фракії, щедрі подарунки від імператора йому і його оточення. Після укладення миру Віталіан повернувся в Добруджу та Скіфію. Але новопризначеному наміснику Фракії імператором були дані секретні інструкції заарештувати Віталіяна як тільки все заспокоїться. Віталіан дізнався про це і вдарив першим. Один з його наближених, гун Таррако, убив намісника. Коли новина про це вбивство досягла Константинополя, імператор оголосив Віталіан зрадником. Проти нього була виставлена ​​восьмидесятитисячний армія. Віталіан закликав на допомогу загони племінного союзу гунів (в якому було багато слов'ян) з низовій Дунаю і з їх допомогою розгромив візантійський табір у Одиссосі. Командувач візантійців Іпатій був узятий в полон. Віталіан знову підступив до Константинополя, маючи і флот — близько двохсот «моноксілах» (на подібних човнах до Цесарограда потім приходили руські князі Олег і Ігор). Г. В. Вернадський писав, що більшість з цих човнів управлялося дунайськими та причорноморськими слов'янами. Імператор уклав мир з Віталіяном на умовах останнього. За цих умов в імперії відновлювалося верховенство халкедонського християнства. В свої єпархії поверталися єпископи, зміщені з-за відмови досягти компромісу з партією монофізитів. Віталіан знову призначався magister militum Фракії і отримував 5000 фунтів золота компенсації.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Amory, Patrick (2003). People and Identity in Ostrogothic Italy, 489–554. Cambridge University Press. ISBN 0-521-52635-3. 
  • Bury, John Bagnell (1958). History of the Later Roman Empire: From the Death of Theodosius I to the Death of Justinian, Volume 1. Courier Dover Publications. ISBN 978-0486203980.