Гальчевський Яків Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гальчевський Яків Васильович (отаман Орел) (* 1894, с. Гута-Літинська, Літинського пов. Подільської губ., нині Малинівка Літинського р-ну Вінницької обл. — †1943, с. Пересоловичі, Польща) — військовий діяч, активний учасник повстанського руху в Україні, громадський діяч, вчитель, письменник.

Штабс-капітан російської армії (літо 1917), сотник Армії УНР, майор Війська Польського.

До революції

Закінчив двохкласну вчительську школу у с. Майдан-Курилівський (невдовзі перейменований на Майдан-Трепівський) та 2-у Житомирську школу прапорщиків (червень 1915).

Рядовий 2-ї запасної гарматної бригади (м. Казань, 1914), командир маршової роти 22-го запасного пішого батальйону (м. Вінниця, 1915), командир роти кінної розвідки 1-го стрілецького полку 1-ї Туркестанської дивізії 1-го Туркестанського корпусу (1916), командир роти піхоти, кулеметної роти, ад’ютант командира 29-го Туркестанського полку (кінець 19161917 рр.), командир навчальної команди 8-ї Туркестанської стрілецької дивізії (квітень 1917 р.), командир 3-го батальйону 29-го Туркестанського полку (вересень 1917 р.), помічник голови Української козацької ради 8-ї Туркестанської дивізії російської армії (1917).

За героїзм на фронтах Першої світової війни був нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом, орденом Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом та орденом Святої Ганни 4-го ступеня. Був поранений, контужений, отруєний газами.

Після революції

Суспільно-політичний діяч

1917 - взяв активну участь в українізації частин російської армії.

Завідувач школи с. Брусленів (1918), член повітової шкільної ради (1918).

Член Українського національного союзу (1918). Коли в м. Кам’янець-Подільський було засновано Державний український університет, Гальчевський став його вільним слухачем (на правничому факультеті).

За дорученням керівництва УНС відповідав за підготовку повстання у 4 повітах Подільської губернії: Літинському, Вінницькому, Летичівському та Кам’янець-Подільському.

Офіцер УНР

Організатор і командир Окремого Літинського куреня 2-го Українського корпусу (кін. 1918 — поч. січня 1919 рр.), сотник Окремого Гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри (січень 1919 р.), сотник 1-ї батареї 61-го Гайсинського пішого полку ім. Симона Петлюри (з січня 1919 р.), командир 61-го полку ім. Симона Петлюри (23 квітня — травень 1919 р.), повстанський отаман (травень 19191925 рр.), командувач Подільської повстанської групи (1922), командувач повстанських загонів і організацій Правобережної України (19221923).

В червні 1919 р. в одному з боїв проти більшовиків Я.Гальчевського було поранено в лице і ногу.

Повстанський отаман

1920-1922 - воював проти частин дивізій Г.Котовського та Осадчого: з полками 1-ї дивізії, з 10-м, 11-м, 12-м полками 2-ї дивізії Червоного козацтва, 8-ї кінної дивізії. Не злічити боїв і з частинами 24-ї Самарської (Башкирської) дивізії, 2-м ескадроном Брацлавського полку, Вінницькою школою піхотних червоних командирів, артилерійською школою, відділами особливого призначення тощо. Оперував на Літинщині, Летичівщині, Брацлавщині, Гайсинщині, Уманщині, Бердичівщині, рейдував у Вінницькому, Проскурівському, Кам’янець-Подільському, Ново-Ушицькому, Могилівському, Балтському та Ольгопільському повітах, на Ямпільщині.

Створена Гальчевським Подільська повстанська група складалась із 4 кінних бригад:

1-а кінна бригада, командир Яків Байда-Голюк;

2-а кінна бригада, командир Василь Лісовий;

3-я кінна бригада, командир Мирон Лихо;

4-а кінна бригада, командир Семен Хмара-Харченко;

Вінницька сотня ім. Богуна, командир підхорунжий Онисько Рубака-Грабарчук.

Наказом Головного отамана Директорії УНР Симона Петлюри призначений останнім командувачем повстанських сил Правобережної України (1922).

Повстанські псевдо — Орел, Орлик, Войнаровський.

Еміграція

1925 - з боями покинув терен УСРР, перейшов до Польщі, де змінив прізвище на Войнаровський.

Автор публікацій в українському журналі “Діло” та “Віснику” Дмитра Донцова (під псевдонімом Яків Правобережець).

Від 1 вересня 1930 р. - на службі у Війську Польському (перше звання капітан).

Командир сотні польського 67-го пішого полку 4-ї стрілецької дивізії (з вересня 1930 р., м. Бродниця, Польща), 3-го (рекрутського) батальйону 67-го піхотного полку (1939), начальник 108-ї поборової комісії (з 24 серпня 1939 р.), командир 4-го батальйону 67-го полку (з 27 серпня 1939 р.), 4-го батальйону 14-го полку (з 29 серпня 1939 р.), батальйону «Бродниця» полку Національної Оборони 4-ї польської дивізії (з 11 вересня 1939 р.), командир батальйону «Бродниця» 14-го полку 4-ї дивізії Війська Польського (вересень 1939 р.).

Представлений до найвищої нагороди Польщі - ордену “Virtuti Militari”.

Радник організатора УПА, командира Поліської Січі Тараса Бульби-Боровця. Організатор і командир Грубешівської української самооборони (Холмщина, 19421943).

Автор книги “Проти червоних окупантів (Т. 1. – Краків, 1941; Т. 2. – Краків-Львів, 1942), автор рукописів: “З воєнного нотатника” та історіософічної праці в 25 розділах без назви, досі не опублікованих (Грубешівщина, січень 1942).

Військові звання: штабс-капітан російської армії (літо 1917 р.), сотник Армії УНР (звання полковника присвоєно Головним отаманом Армії УНР С.Петлюрою 20 серпня 1922 р., але не затверджено військовим міністром УНР В.Сальським), майор Війська Польського.

Загибель

Загинув у бою проти боївкарів Армії Крайової.

Похований у м. Грубешів на Холмщині (нині Польща; могила не збереглася).

Мережеві Джерела

Українці в світі