Ганс Кох

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ганс Кох
нім. Hans Koch
Kokh Gans.jpg
Народився 7 липня 1894(1894-07-07)
Львів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер 9 квітня 1959(1959-04-09) (64 роки)
Мюнхен, ФРН
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany.svg Німеччина
Національність німець
Діяльність богослов, педагог, військовик, розвідник
Alma mater Львівська академічна гімназія
Знання мов німецька
Заклад Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, Університет Ерлангена—Нюрнберга, Вроцлавський університет і Віденський університет
Учасник Перша світова війна
Військове звання 09 УГА Сотник.svg сотник УГА
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Нагороди
Хрест Симона Петлюри

Кох Ганс (нім. Koch Hans) (7 липня 1894, Львів — 9 квітня 1959) — німецький богослов, педагог, військовик, розвідник, історик. Дійсний член НТШ.

Біографія

Нащадок німецьких колоністів з Пфальца. Народився і виростав у Львові, закінчив німецьку гімназію.

Вивчав богослов'я у Відні (1912—1914). Зголосився до австро-угорської армії на початку 1915 р. Служив у 35-му Золочівському піхотному полку на Буковині, офіцер розвідки.

Служба в УГА

В Українській Галицькй Армії служив з 29 листопада 1918 до моменту ліквідації її залишків радянською владою, про що писав у своїх Спогадах про УГА за лютий-травень 1920[1]. Службу розпочав поручником, а згодом підвищений до сотника Генерального штабу. У листопаді 1919 був стенографістом військово-польового суду над генералом Тарнавським та полковником Шаманеком. Потрапив у полон до Червоної армії, відпущений в 1921.

У Німеччині

Повернувшись до Відня, продовжив вивчення теології і філософії. Доктор філософії (1924), доктор теології (1927).

Після закінчення студії Кох працював вікарієм та вчителем. Як антикомуніст, він приєднався до «Австрійського націонал-соціалістичного руху» в 1930 р., що спочатку ускладнило його професійну діяльність. У 1932 вступив в НСДАП (вдруге вступив в 1935 на території Німеччини).

У 1929 Кох став приват-доцентом, а в 1934 — професором церковної і східноєвропейської історії в Кенінгсберзі. У 1937 був запрошений на професорську посаду в Бреславі, одночасно очоливши Інститут Східної Європи. Кох відіграв ключову роль у намаганнях Німеччини привернути українських галицьких правих радикалів на свою сторону і у вересні 1939 р., і у червні 1941 р.

На службі Третьому Рейху

Як капітан абверу був зв'язковим між міністром Розенбергом та групою армій «Південь» з 1941 року. Також виконував обов'язки зв'язкового з ОУН і консультанта ОКВ з українських питань.

30 червня 1941 року був присутній при проголошенні «Акту відновлення Української держави» у Львові, де, за словами Ярослава Стецька, намагався перешкодити цьому проголошенню. Після проголошення Акту виступив з промовою, в якій висловився негативно до Акту проголошення державності. Він підкреслив, що в плани німецької держави, в даний час, не входить створення української держави і Німеччина сподівається, що українська нація буде працею допомагати німцям у їх боротьбі.[2]

Після засудження митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким масового знищення єврейського населення Галичини як «фахівець з українського питання» разом з Альфредом Бізанцом, Отто Вехтером відвідали владику з метою «урезонити» непокірного пастира. Старий предстоятель насварив «відвідувачів» — у відповідь прозвучали закиди «спадковому графу в неввічливості».[3]

Після війни

Під кінець війни Кох зник в Альпах і був пастором у віддаленому селі.

Поступово він повернувся до наукового життя, переїхав до Мюнхена, де відродив Інститут Східної Європи. Інститут швидко став одним з провідних наукових центрів в цій області, хоча і зосереджувався в основному на історико-правових сюжетах. В рамках поточної роботи Інституту був опублікований ряд наукових праць з української тематики, в тому числі «Виникнення козацтва» Ґюнтера Штекля (1953), відомий двотомник Романа Ільницького «Німеччина і Україна: події європейської східної політики» (1955-56; перевидання — 1958), «Історія української культури» Івана Мірчука (1957).

В останні роки життя він особливо багато друкувався, а також брав активну участь у німецькій репатріаційній політиці й супроводжував канцлера ФРН Конрада Аденауера під час візиту до Москви у 1955 р. як науковий консультант і перекладач. У 1958 Кох отримав кафедру політики Східної Європи в Мюнхенському університеті.

Помер у квітні 1959 р.[4]

Твори з української тематики

  • Byzanz, Ochrid und Kiew 987—1037 // Kyrios. Bd. IV (1938). S. 253—292.
  • Die ukrainische Lyrik 1840—1940. Wiesbaden: F. Steiner, 1955.

Примітки

  1. Останній акт трагедії Української Галицької армії. Никифор Гірняк. (Спогади учасника подій за час від половини грудня 1919 до половини вересня 1920)
  2. 1[недоступне посилання з травень 2019]
  3. Орися Хом'як, Оксана Гайова. Андрей Шептицький піввіку оберігав Церкву та її вірян // «Високий замок». — Львів, 2015. — № 11 (5267) (30 січ.-1 лют.). — С. 10.
  4. Хроніка подій Доповідь Рея Брендона

Джерела та література

Посилання