Генотеїзм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Генотеї́зм (англ. henotheism, грец. εἷς θεός heis theos "один бог") або енотеїзмтермін, уведений Максом Мюллером для позначення того стану релігійної свідомості, коли одиничні божества ще не мають визначеності й стійкості і кожне може заміняти всіх. Цей бог (напр. Індра, Аґні, Сур'я), до якого шанувальник звертається з молитвою, поєднує для нього атрибути всіх інших і являє собою (у цей момент) єдине верховне божество. Такий спосіб релігійного відношення, помічений спочатку у ведичній релігії, властивий також і іншим, наприклад давньоєгипетській. З генотеїзмом не слід змішувати релігійно-філософське злиття всіх богів в одному певному, яке ми знаходимо, наприклад, в (пізніших) орфічних гімнах до Зевса.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона
  • «Філософський словник» / За ред. В. І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986.