Відмінності між версіями «Географія»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
 
Рядок 168: Рядок 168:
 
|Проект =
 
|Проект =
 
}}
 
}}
# {{МГЕ|nocat=1}}
+
* {{МГЕ|nocat=1}}
  +
*[http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part2.pdf Географія] // {{УМЕ2|сторінки=234}}
# ''[[Жупанський Ярослав Іванович|Жупанський Я. І.]]'' Історія географії в Україні: навчальний посібник. — {{comment|К.|Київ}}, 2006.
 
# ''[[Удовиченко Вікторія Віталіївна|Удовиченко В. В.]]'' Методи комплексних географічних дослджень. — {{comment|К.|Київ}}, 2009. — 100 с.
+
* ''[[Жупанський Ярослав Іванович|Жупанський Я. І.]]'' Історія географії в Україні: навчальний посібник. — {{comment|К.|Київ}}, 2006.
  +
* ''[[Удовиченко Вікторія Віталіївна|Удовиченко В. В.]]'' Методи комплексних географічних дослджень. — {{comment|К.|Київ}}, 2009. — 100 с.
# Географічна енциклопедія України: В 3 т.
+
* Географічна енциклопедія України: В 3 т.
#: Т.1: А — Ж / Редкол.: Відп.ред. [[Маринич Олександр Мефодійович|О. М. Маринич]], інш. — К.: Українська Радянська Енциклопедія, 1989. — 414 с.
 
#: Т.2: З — О / Редкол.: Відп.ред. [[Маринич Олександр Мефодійович|О. М. Маринич]], інш. — К.: Українська Радянська Енциклопедія, 1990. — 480 с.
+
**: Т.1: А — Ж / Редкол.: Відп.ред. [[Маринич Олександр Мефодійович|О. М. Маринич]], інш. — К.: Українська Радянська Енциклопедія, 1989. — 414 с.
#: Т.3: П — Я / Редкол.: Відп.ред. [[Маринич Олександр Мефодійович|О. М. Маринич]], інш. — К.: Українська енциклопедія, 1993. — 480 с.
+
**: Т.2: З — О / Редкол.: Відп.ред. [[Маринич Олександр Мефодійович|О. М. Маринич]], інш. — К.: Українська Радянська Енциклопедія, 1990. — 480 с.
 
**: Т.3: П — Я / Редкол.: Відп.ред. [[Маринич Олександр Мефодійович|О. М. Маринич]], інш. — К.: Українська енциклопедія, 1993. — 480 с.
# ''[[Сосса Ростислав Іванович|Сосса Р. І.]]'' Історія картографування території України: підручник для студ. ВНЗ / Р. І. Сосса. — К.: Либідь, 2007. — 334 с. — ISBN 978-966-06-0463-6
+
* ''[[Сосса Ростислав Іванович|Сосса Р. І.]]'' Історія картографування території України: підручник для студ. ВНЗ / Р. І. Сосса. — К.: Либідь, 2007. — 334 с. — ISBN 978-966-06-0463-6
   
 
=== Англійською ===
 
=== Англійською ===

Поточна версія на 15:26, 9 червня 2019

Фізична карта світу

Геогра́фія, або земле́пис[1] (від грец. γεωγραφία — опис Землі, походить від двох еллінських слів: γεια — Земля і γραφειν — писати, описувати[2]) — наука, що вивчає географічну оболонку Землі (епігеосферу), її просторову природну і соціально-економічну різноманітність[3], а також зв'язки між природним середовищем і діяльністю людини. В сучасному розумінні поняття географія заміщено поняттям географічні науки.

Об'єкт вивчення географії — закони і закономірності розміщення і взаємодії компонентів географічного середовища і поєднань на різних рівнях.

Історична довідка[ред. | ред. код]

Карта світу Птолемея (репродукція з книги «Географія», близько 150 року)

Географія — одна з найдавніших наук зародилася у країнах Сходу і на початках мала описовий характер. Перші наукові основи географії були закладені в еллінську епоху. Перші спроби наукових пояснень природи географічних явищ відомі з праць Геродота (5 ст. до н. е.), Арістотеля (4 ст. до н. е.), Птолемея (2 ст. н. е.) та ін. Першою людиною, що використала термін «географія», був Ератосфен (276—194 до н. е.).

Географічні знання нагромаджувалися з відкриттям нових земель, розвитком торгівлі, воєнними походами, мореплавством тощо. Географічні уявлення і поняття за часів феодалізму виходили з біблійних догм. За часів Київської Русі важливі географічні відомості про Східну Європу були зібрані у літописах (зокрема у «Повісті минулих літ» тощо). У період XV—XVII століть в результаті великих географічних відкриттів, здійснених європейськими мандрівниками і мореплавцями, було встановлено контури майже всіх материків, досліджено більшу частину земної поверхні, одержано багато відомостей про раніше невідомі країни.

Розквіт класичної західної географічної традиції відбувся в епоху Відродження, яка відзначилась переосмисленням досягнень епохи пізнього еллінізму і значними досягненнями в картографії. Найвідомішою працею цього періоду стала «Geographia generalis» («Загальна географія», 1650) Б. Вареніуса. У XVI—XVII ст. значних успіхів досягнуто у галузі картографії, зокрема фламандським картографом Ґ. Меркатором розроблено картографічну проекцію, що названа його іменем.

Основи сучасної академічної географії в 1-й половині XIX століття заклали Олександр Гумбольдт і Карл Ріттер.

Географія виникла як опис географічної оболонки Землі, її структури та динаміки, взаємодії та розповсюдження у просторі окремих компонентів. Декілька тисячоліть пішло на становлення фізичної географії і формування підвалин класичної географічної науки. Водночас поодинокі дослідники намагалися поєднувати суспільні процеси з компонентами географічного середовища. У такий спосіб починали зароджуватися нові напрямки географічних досліджень, які, починаючи з XX століття, набули сучасних рис.

Структура сучасної географії[ред. | ред. код]

Анімація трансформування палеогеографічної карти світу від Пангеї до наших днів

Основне завдання сучасної географії полягає у вивченні законів і закономірностей розміщення та взаємодії компонентів географічного середовища та їхніх поєднань на різних рівнях. Складність об'єкта дослідження і широта предметної області зумовили диференціацію єдиної географії на низку спеціалізованих (галузевих) наукових дисциплін, які утворюють систему географічних наук. Водночас окремі дослідники намагалися поєднувати суспільні процеси з компонентами географічного середовища. У такий спосіб починали зароджуватися нові напрямки географічних досліджень, які, починаючи з XX століття, набули сучасних рис.

Географія на сучасному етапі поділяється на низку прородничо-географічних і суспільно-географічних наук, тісно пов'язаних між собою, а спільними їхнім завданнями є всебічне дослідження природно-територіальних і виробничо-територіальних комплексів[4]. Основною метою географічних досліджень на сучасному етапі є наукове обґрунтування шляхів раціональної територіальної організації суспільства і природовикористання, створення основ стратегії екологічно безпечного розвитку суспільства. Все-таки більшість географів класичної школи продовжують визначати фізичну географію як науку, а решту її суспільних напрямків  — похідними наукового пізнання та суспільними проектами, що переплітаються з різними сферами та науками[5][6].

У рамках географічної науки виділяються природничі (фізико-географічні), суспільні (соціально-економічні) географічні та картографічно-географічні науки а також науки, що мають міждисциплінарний статус[7].

До фізико-географічних наук належать:

а також галузеві — геоморфологія, кліматологія, метеорологія, гідрологія, океанографія, гляціологія, географія ґрунтів, географія рослин, зоогеографія, біогеографія.

Кліматична карта світу за Кеппеном та Гейгером

До соціально-економічних географічних наук належать:

а також галузеві — географія промисловості, географія сільського господарства, географія транспорту, географія торгівлі тощо.

Картографічно-географічний цикл складається з картографії (географічної, математичної, цифрової, економічної, атласної та картознавства).

До міждисциплінарних географічних наук належать: теоретична географія, історія географії, історична географія, медична географія, рекреаційна географія, меліоративна географія, військова географія, країнознавство, краєзнавство, регіональна географія.

Методи[ред. | ред. код]

У географії використовують такі методи:

  • безпосереднє спостереження
  • історичний метод
  • картографічний метод — метод наукового дослідження, у якому карта виступає як модель досліджуваного об'єкта і проміжна ланка між об'єктом і дослідником. Картографічний метод дослідження включає:
    • опис за картами
    • графічні побудови
    • вимір за картами
  • фізичний метод
  • хімічний метод
  • математичні методи
  • космічні дослідження
  • метод наукових спостережень
  • статистичний
  • порівняльний
  • комплексні

Гілки[ред. | ред. код]

Фізична географія[ред. | ред. код]

Докладніше: Фізична географія

Фізична географія вивчає закономірності будови і розвитку географічної поверхні та її окремих частин (тобто об'єктом вивчення фізичної географії є географічна оболонка загалом). Основу фізичної географії становить загальне землезнавство і ландшафтознавство[8]. Загальне землезнавство вивчає закономірності географічної оболонки загалом, ландшафтознавство вивчає природно-територіальні (ландшафтні) комплекси, сформовані в межах географічної оболонки. За довге існування людської популяції її дослідники склали значний перелік географічних фізичних дисциплін, які створюють поняття Науки про Землю. Система фізичної географії включає також картографію, хоча інколи її окремо виділяють від головної гілки як окрему географічну дисципліну.


Línea de Wallace.jpg Cyclone Catarina from the ISS on March 26 2004.JPG 90 mile beach.jpg Gavin Power Plant.jpg
Біогеографія Кліматологія та Метеорологія Берегознавство Екологічний менеджмент
Meridian convergence and spehrical excess.png Delicate Arch LaSalle.jpg Receding glacier-en.svg Meander-en.svg
Геодезія Геоморфологія Гляціологія Гідрологія та Гідрографія
Khajuraho-landscape.jpg World11.jpg Soil profile.jpg Pangea animation 03.gif
Ландшафтна екологія Океанографія Ґрунтознавство Палеогеографія
Milankovitch Variations sv.png
Четвертинна геологія

Крім того, фізична географія має розмежування за об'єктами дослідження (за «сферами») — може вивчати літосферу, гідросферу, атмосферу, біосферу.

Суспільна географія[ред. | ред. код]

Економічна та соціальна географія (у деяких країнах суспільна географія отримала назву «антропогеографія» — людська географія) — це розділ географії, який вивчає особливості людського існування на об'єкті Земля, що передбачає глибоке вивчення процесу взаємодії суспільства з природою, розміщення виробництва, розселення населення, організації території з урахуванням природних, соціальних, економічних і екологічних чинників.

До соціально-економічної географії належать науки, які вивчають географічне розміщення виробництва, умови та особливості його розвитку в різних країнах і регіонах тощо. Виокремлюють окремі галузі суспільної географії: географія населення, промисловості, сільського господарства, транспорту, невиробничої сфери та інші. Соціальну географію часто розглядають у комплексі з економічною географією.

Qichwa conchucos 01.jpg Pepsi in India.jpg Christaller model 1.jpg Star of life.svg
Географія культури Географія розвитку Економічна географія Медична географія
British Empire 1897.jpg UN General Assembly.jpg Pyramide Comores.PNG ReligionSymbol.svg
Історична географія та Географія часу Політична географія та Геополітика Географія населення або Демографія Географія релігії
US-hoosier-family.jpg Gare du Nord USFRT (Paris Metro).png Urban backpacking.jpg New-York-Jan2005.jpg
Соціальна географія Транспортна географія Географія туризму Геоурбаністика

Існують також інші дисципліни з опису окремих територій і вивчення проблем їхнього розвитку: Країнознавство і Геоурбаністика.

Політична географія[ред. | ред. код]

Політична карта світу
Приклад ілюстрованої карти

Політична географія — суспільно-географічна дисципліна, яка займається вивченням територіальної (геопросторової) організації та дослідженням географічних закономірностей формування і розвитку політичної сфери життя суспільства.

Основним об'єктом дослідження політичної географії є елементарні та інтегральні територіально-політичні системи — об'єктивно взаємопов'язані поєднання різноманітних елементів політичної сфери, що склалися на певній території — у їх взаємодії між собою і з географічним простором:

  • просторові особливості формування і розвитку суспільних інститутів, які реалізують різноманітні функції політичної влади (законодавчі, виконавчі, судові, примусу і ін.), як державних (центральні і місцеві органи державного управління, міжнародні міжурядові організації), так і недержавних (політичні партії, профспілки, суспільні рухи, громадські об'єднання тощо);
  • територіальні аспекти політичних відносин, які складаються між соціальними групами, націями і етносами, політичними партіями, суспільними рухами, державними і місцевими органами влади та іншими суб'єктами політичної діяльності з приводу завоювання, утримання і використання політичної влади;
  • територіальна організація діяльності, внаслідок якої окремі особи, суспільні спільноти, у тому числі територіальні, і суспільні інститути відстоюють свої політичні інтереси (організація, проведення і участь у виборах й референдумах, страйках, демонстраціях, терористичних акціях, збройних виступах тощо).

Картографія[ред. | ред. код]

Докладніше: Картографія

Картографія — область науки, техніки і виробництва, що охоплює вивчення, створення і використання картографічних творів. Картографія як наука відображає і досліджує положення в просторі, поєднання, взаємозв'язки і розвиток у часі природних і суспільних об'єктів, явищ і процесів за допомогою картографічних зображень (карт, глобусів тощо). Картографічними символами на картах відображають об'єктивну дійсність.

Термін «картографія» застосовують і до картографічного виробництва як галузі, яке забезпечує потреби суспільства в картографічних зображеннях. Розділами картографії є картознавство, географічна картографія, математична картографія, цифрова картографія, картометрія, складання та редагування карт, видання карт та атласів, організація і економіка картографічного виробн[9].

Визначні географи[ред. | ред. код]

Докладніше: Список географів

Дослідження з географії в Україні[ред. | ред. код]

Дослідження з географії в Україні проводять установи НАН, зокрема відділення географії Інституту геофізики НАН України, профільні кафедри вищих навчальних закладів.

Географічна наука в НАН України на початку її формування на академічному рівні була представлена фізико-географом і геоморфологом П. А. Тутковським (академік з 1918 р.), економіко-географом К. Г. Воблим (академік з 1919 р.), метеорологом і кліматологом Б. І. Срезневським (академік з 1920 р.).

Важливу роль у розвитку географії відіграло вчення про біосферу і ноосферу академіка В. І. Вернадського — першого президента АН України. У наступні роки географічну науку в АН України розвивали відомий географ і мандрівник П. К. Козлов (академік з 1927 р.), географ С. Л. Рудницький (академік з 1929 р.), гідролог Є. В. Оппоков (академік з 1929 р.), полярник О. Ю. Шмідт (академік з 1934 р.), фізико-географ і ґрунтознавець Г. М. Висоцький (академік з 1939 р.), економіко-географ Я. Г. Фейгін (чл.-кор. з 1939 р.). У перші повоєнні роки в Академії проводилися дослідження з географії ґрунтів (П. С. Погребняк, академік з 1948 р.), геоморфології (В. Г. Бондарчук, академік з 1951 р.) та інші.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://r2u.org.ua/s?w=землепис&scope=all&dicts=all
  2. Online Etymology Dictionary. Etymonline.com. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2009-04-17. 
  3. Geography. The American Heritage Dictionary/ of the English Language, Fourth Edition. Houghton Mifflin Company. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2006-10-09. 
  4. Pattison, W.D. (1990). The Four Traditions of Geography. Journal of Geography 89 (5): 202–6. ISSN 0022-1341. doi:10.1080/00221349008979196.  Reprint of a 1964 article.
  5. http://web.clas.ufl.edu/users/morgans/lecture_2.prn.pdf
  6. 1(b). Elements of Geography. Physicalgeography.net. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2009-04-17. 
  7. Маринич О. М. Географія // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — 728 с. : іл. — ISBN 966-02-3355-8.
  8. What is geography?. AAG Career Guide: Jobs in Geography and related Geographical Sciences. Association of American Geographers. Архів оригіналу за 2006-10-06. Процитовано 2006-10-09. 
  9. Картографія // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Література[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

  1. (англ.) Key Methods in Geography / N. Clifford, S. French, G. Valentine (Eds.). — SAGE, 2010. — 569 p.
  2. (англ.) Research Methods in Geography: A Critical Introduction / B. Gomez, J.P. Jones (Eds.). — Blackwell Publishing, 2010. — 459 p.

Німецькою[ред. | ред. код]

  1. (нім.) Hanno Beck: Geographie. Europäische Entwicklung in Texten und Erläuterungen. (Orbis academicus. Problemgeschichten der Wissenschaft in Dokumenten und Darstellungen. Band II/16). Karl Alber, Freiburg / München 1973, ISBN 3-495-47262-2
  2. (нім.) Hans Gebhardt, Rüdiger Glaser, Ulrich Radtke, Paul Reuber (plus 130 Autoren): Geographie — Physische Geographie und Humangeographie. Spektrum Akademischer Verlag in Elsevier, Heidelberg 2006/2007, ISBN 3-8274-1543-8.
  3. (нім.) Hans Heinrich Blotevogel: Geographie. In: E. Brunotte, H. Gebhardt, M. Meurer, P. Meusberger, J. Nipper (Hrsg.): Lexikon der Geographie. Spektrum, Heidelberg 2002, ISBN 3-8274-0416-9.
  4. (нім.) Hartmut Leser (Hrsg.): Wörterbuch Allgemeine Geographie. DTV und Westermann, München 2005, ISBN 3-423-03422-X.
  5. (нім.) Katharina Fleischmann; Ulrike Meyer-Hanschen, Stadt Land Gender: Einführung in feministische Geographien. Helmer, Königstein/Taunus 2005, ISBN 1-4051-0186-5

Іспанською[ред. | ред. код]

  1. (ісп.) Canal Apaza, Luis (2007). Geografía Regional. CBT.
  2. (ісп.) Cuadrat, J.M; PITA, Mº.F. (2000). Climatología, Segunda edición, Madrid: Cátedra Geografía.
  3. (ісп.) Ferreras, C.; Fidalgo, C.E. (1999). Biogeografía y edafología. Madrid: Síntesis.
  4. (ісп.) López Bermúdez, Francisco y Otros (1992). Geografía física. Madrid: Cátedra Geografía.
  5. (ісп.) Méndez, Ricardo (1997). Geografía económica. La lógica espacial del capitalismo. Barcelona: Ariel Geografía.
  6. (ісп.) Puyol, Rafael; Estébanez, José; Méndez, Ricardo (1995). Geografía humana. Madrid: Cátedra Geografía.
  7. (ісп.) Valencia Rangel, Francisco (1987). Introducción a la Geografía Física, 13a edición, México: Herrero.

Російською[ред. | ред. код]

  1. (рос.) Баранский Н. Н. Научные принципы в географии. // Избранные труды. — М.: Лепсель, 1980.
  2. (рос.) Дьяконов К. Н. Современные методы географических исследований / К. Н. Дьяконов, Н. С. Касимов, В. С. Тикунов. — М., 1996. — 207 с.
  3. (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. В 2 книгах./ В. П. Максаковский. — 3-е издание, исправленное. — М.: Дрофа, 2006. — 495 с.
  4. (рос.) Мересте У. Н., Ныммик С. Я. Современная география: вопросы теории. — М.: Мысль, 1984.
  5. (рос.) Саушкин Ю. Г. Географическая наука в прошлом, настоящем, будущем. — М.: Мысль, 1973.
  6. (рос.) Саушкин Ю. Г. История и методология географической науки. — М.: Издательство Московского университета, 1976.
  7. (рос.) Хореев Б. С. Некоторые методологические вопросы науковедения и развития теории географической науки // География в системе наук. — Л.: Наука, 1987.

Посилання[ред. | ред. код]