Геологія Азії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 10:15, 15 липня 2012, створена IvanBot (обговорення | внесок) (→‎Складчасті пояси)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Геологія Азії

Азія.

Геологічна будова[ред. | ред. код]

А. не тільки найбільша, але і структурно найскладніша за структурою земної кори частина світу. На відміну від інших континентів, вона сформована шляхом розростання не однієї, а декількох древніх (докембрійських) платформ, простір між якими був заповнений складчастими поясами.

Північ Азії[ред. | ред. код]

На півночі А., між Єнісеєм і Леною, Таймиром і Байкальською гірською країною, виділяється Сибірська платформа, її фундамент складають в осн. архейські кристалічні сланці, ґнейси і граніти, між великими брилами яких виділяються вузькі пояси нижньопротерозойських протогеосинклінальних утворень. Фундамент Сибірської платформи виступає на півд.-сх. у вигляді великого Алданського щита, а на півн. (меншого розміру) - Анабарського масиву. Місцями на архейських блоках зберігся протоПлатформний осадовий чохол (Удокан і т.п.). Але власне платформний чохол починається з рифею, що заповнює авлакогени, і включає осадові товщі від венду до юри, які складають великі синеклізи Ангаро-Ленську на півдні (в основному рифей-силур), Тунгуську на півн.-зах. (рифей-тріас), Вілюйськую на сх. (рифей-юра). Їх розділяє похована рифейсько-ранньопалеозойська Центральносибірська антекліза. Починаючи з пізньої юри Сибірська платформа піднімається, і в рельєфі їй відповідає Середньосибірське плоскогір'я.

Схід Азії[ред. | ред. код]

На сході А. виділяється Китайсько-Корейська платформа, відділена від Сибірської Урало-Монгольським (Охотським) геосинклінальним складчастим поясом що тягнеться в загальному широтному напрямі від хребта Алашань до Японського і Сх.-Китайського морів. Фундамент цієї платформи, який виступає в Шаньдун-Корейському щиті, антеклізі Шаньсі, а також в крайовому піднятті Внутр. Монголії, має архейсько-нижньопротерозойський вік і складений кристаліч. сланцями, ґнейсами і гранітами. Рифей ("сіній") заповнює Яньшаньський авлакоген північніше Пекіну. З рифейських товщ починається осадовий чохол, що включає карбонатні шельфові відклади кембро-ордовика, вугленосну формацію верх. палеозою (синеклізи Півн.-Китайська, Пхьоннамська) і континентальну червоноколірну формацію мезозою (Ордоська синекліза). На зах. від Китайсько-Корейської платформи знаходиться ромбоподібний Тарімський масив. У складанні його підмурівка, оголеного по периферії масиву, нарівні з породами ниж. докембрія беруть участь складчасті і метаморфізовані породи верх. докембрію. На центр. частину масиву накладена велика западина, виконана фанерозойським чохлом. На півд. від Китайсько-Корейської платформи, по ін. сторону Циньлінської складчастої системи, лежить менша за розміром Південно-Китайська платформа (платформа Янцзи). Її фундамент загалом значно молодший, ніж фундамент Китайсько-Корейської платформи, так як крім порід ниж. докембрія включає менш метаморфізовані породи нижнього, середнього і частково верхнього рифея; він виступає в Кам-Юньнаньському крайовому меридіональному піднятті на зах. і Цзяннаньській антеклізі на сх. До складу осадового чохла Півд.-Китайської платформи входять в основному мілководно-карбонатні відкладення верхнього рифея-тріасу (синеклізи Гуансі-Юньнань) і континентальні червоноколірні товщі мезозою (Сичуаньська синекліза).

Південь Азії[ред. | ред. код]

На півдні А. є Індостанська платформа, що належить до Гондванської групи. У її фундаменті переважають архейські утворення граніто-ґнейси, зелено-кам'яні вулканогенно-осадові товщі, чарнокіти і високометаморфізовані кристалічні сланці; підлеглу роль грають слабше метаморфізовані товщі ниж. протерозою (кварцити, мармури та ін.). Платформний чохол складається з уламкових товщ рифею (Віндійська, Кудипахська та ін. синеклізи), льодовикових вугленосних і червоноколірних континентальних товщ верх. палеозою-мезозою (до ниж. крейди включно), що наповнюють систему авлакогенів (Нарбада-Сон, Маханаді, Годаварі), мілководно-мор. осадів юри, крейди і кайнозою, що складають периокеанічні прогини, нарешті трапового плаща кінця крейди - початку палеогену, що покриває Деканське плато.

Південний-Захід Азії[ред. | ред. код]

На півд.-зах. А., на Аравійському п-ові, виділяється півн.-сх. частина Африкано-Аравійської (Африканської) платформи, фундамент якої виступає у вигляді Нубійсько-Аравійського масиву (щита), складеного метаморфізованими і прорваними гранітами осадово-вулканогенними товщами рифея, що були деформовані в байкальську епоху. На зах. цей фундамент занурюється під фанерозойський чохол Сх.-Середземноморської, на півн.-сх. - Сх.-Аравійської зон перикратонних опущень. На півд. відособлюється синекліза Руб-ель-Халі. На півн.-зах. Аравійський п-ів перетинається гілкою Сх.-Африканської рифтової системи.

Південний-Схід Азії[ред. | ред. код]

На півн.-сх. А. до Сибірської платформи примикає, зчленовуючись з нею через Передверхоянський прогин, Верхояно-Чукотська складчаста область. Велика її частина (Верхояно-Колимська система) утворилася на фундаменті продовження Сибірської платформи, який оголений в Охотському, Колимському (Приколимське підняття) і Омолонському масивах. Простір між цими масивами виконаний рифейським і палеозойським (до низів карбону включно) комплексом карбонатних мілководних утворень, близьких за складом до осадового чохла Сибірської платформи; він перекривається значно потужнішим теригенним (верхоянським) комплексом верх. палеозою, тріасу і юри; обидва комплекси спільно зім'яті в кінці юри – на початку крейди. У півн. частині Верхояно-Чукотської обл. в широтному напрямі простежується Новосибірсько-Чукотська складчаста система, що виникла на корі океаніч. типу; цей басейн відділяв Сибірську платформу від Гіперборейської, релікт якої зберігся в півн.-сх. частині Новосибірського архіпелагу і прилеглих акваторій.

Складчасті пояси[ред. | ред. код]

Складчасті пояси. Одним з найбільших піздньопротерозойсько-фанерозойських складчастих поясів А. є Урало-Монгольський (Охотський), що тягнеться між Сх.-Європейською і Сибірською платформами в меридіональному напрямку на зах., Сибірською і Китайсько-Корейською в широтному напрямку на сх.; ця сх. частина іноді наз. Центральноазійським поясом, а західна - Урало-Сибірським. До складу Урало-Монгольського пояса входять байкаліди (фундамент Тимано-Печорської плити, Півн.Таймир, Єнісейський кряж, Сх. Саяни, Патомське нагір'я), салаіриди і каледоніди (Тянь-Шань, зах. і півн. частини Центр. Казахстану, центр. частина Саянської області, Півн. Монголія), герциніди (Півд.Тянь-Шань, Джунгаро-Балхашська обл., Рудний Алтай, Об-Зайсанська і Півд.-Монгольська системи, Сх. Забайкалля і Вел. Хінган), кімериди (крайній півд.-сх. Монголії, Сх.Забайкалля, Амуро-Охотська система), а також фрагменти древнішої континентальної кори - серединні масиви (зах. частина Центр. Казахстану, Тувино-Монгольський, Керулен-Аргунський, Буреїнський та ін.). Зах. і центр. частини поясу закінчили свій геосинклінальний розвиток в кінці палеозою, крайня сх. і півд.-сх. - в середині або на початку мезозою. Починаючи з юри значна частина поясу між Уралом і Сибірською платформою була втягнута в опускання з утворенням Західно-Сибірської плити, покритої чохлом юрсько-крейдових і кайнозойських мілководно-морських і континентальних відкладів. На сх. подібним чином виникли синеклізи Сунляо, Зее-Буреїнська, Далайнорська і ряд дрібніших западин.

Інший найбільший складчастий пояс А. - Середземноморський геосинклінальний пояс - простягається в широтному напрямку на півд. від Таримського масиву і Китайсько-Корейської платформи, на півн. від Африкано-Аравійської та Індостанської платформ і на зах. від Півд.-Китайської платформи. Півн. смуга цього пояса закінчила розвиток в середині або кінці палеозою; вона включає каледоніди Наньшаня і Півн. Ціньліну, герциніди Півн.Кавказу, Паропамізу і Гіндукушу, Півн.Паміру, Куньлуня, Алтинтага, Центр. Ціньліна. На півд. від зони герцинід, починаючи з Центр. Афганістану, Центр. і Півд.-Сх. Паміру, простежується зона кімерійських, в основному ранньомезозойських, деформацій; вона простягається південніше Куньлуня вздовж Півн.Тибету, захоплює Півд. Ціньлінь, Сікан і Юнь-Нань і в межах Індокитайського п-ова. утворює дві гілки - Півн.-В’єтнамську і Лаосько-Малайську, між якими розташовується Індосінійський серединний масив з ранньодокембрійським ядром і ранніми герцинідами в півн.-сх. обрамленні; Лаосько-Малайська гілка ранніх кімерид продовжується на півд. - в південно-зах. частині о. Калімантан. Півд. частина Середземноморського поясу є зоною кайнозойських, альпійських покривно-складчастих деформацій і гороутворення. До початку альпійського етапу геосинклінального розвитку, тобто до юрського періоду, більша частина цієї зони розвивалася в платформному режимі, який встановився тут з венда-кембрія після байкальських деформацій і метаморфізму. Палеозойсько-тріасовий чохол цієї епібайкальської перигондванської платформи складений мілководноморськими теригеннокарбонатними відкладами. Лише на півн.-зах. периферії поясу альпійському геосинклінальному розвитку передував геосинклінально-орогенний розвиток в палеозої-тріасі (Зах. Понтиди, Вел. Кавказ, Копетдаг). Закладенню альпійської геосинкліналі передували дроблення і разсув континентальної кори з новоутворенням кори океаніч. типу, релікти якої зараз широко розвинені у вигляді офіолітових комплексів, які створюють тектоніч. покривні пластини, що складають меланж, або матеріал олістостромів. На окр. ділянках збереглися брили континентальної кори, що утворили мікроконтиненти в океані Тетіс, а потім серединні масиви в складчастому поясі (Півн. Закавказзя, Центр. Іран, блок Лут на сх. Ірану, Гільменд-Аргандабський блок в Центр. Афганістані, Півд.Тибет, Сх. М’янма). Осн. деформації з утворенням покривал, направлених гол. чином на півд., у бік Африкано-Аравійської та Індостанської платформ, почалися в кінці крейди і продовжувалися, все посилюючись, окремими імпульсами протягом палеогену і раннього міоцену, змінившись в олігоцені-міоцені гороутвореннями, що створило до кінця неогену споруди Вел. і Мал. Кавказу, Копетдагу, Понту і Тавра, Ельбрусу і Загросу, Кіртхара і Сулейманових гір, Гімалаїв, Індо-М’янмських ланцюгів (хребет Аракан-Йома), Зондського архіпелагу. Паралельно з їх спучуванням йшло накопичення молас в передових (Індоло-Кубанський, Терсько-Каспійській, Передкопетдагський, Месопотамський, Передсулейман-Кіртхарський, Передгімалайський) і міжгірних (Ріонський, Курінський, Зах.-Туркменський, Центрально-Іранський, Півд.-Афганський, Центрально-М’янмський та ін.) прогинах. Новітнє гороутворення розповсюдилося далеко за межі альпійської геосинкліналі, особливо в Центр. А., створивши могутній Центрально-Азійський гірський пояс, що включає Тянь-Шань, Памір, Алтай, Саяни, хребти Прибайкалля і Забайкалля, Куньлунь, Наньшань, Ціньлін, Вел. Хінган і ін., а також найвище у світі Тибетське нагір'я.

Структура сх. частини А. визначається Західно-Тихоокеанським геосинклінальним (складчастим) поясом. Його найдавніший елемент - каледоніди Півд.-Сх. Китаю, які змінюються на узбережжі о. Хайнань герцинідами. Північніше простягаються пізньомезозойські структури Сіхоте-Аліня і Пенжинсько-Анадирської зони; остання відділяється від древнішої Верхояно-Чукотської складчастої області Охотсько-Чукотським крайовим вулканоплутонічним поясом. Аналогічний пояс обрамовує зі сх. Сіхоте-Алінь, Корею і палеозойські структури Півд.-Сх. Китаю. Найбільш молоді елементи Тихоокеанського пояса на материку - Корякське нагір'я і Камчатка, гороутворення, що знаходяться на ранній стадії. Камчатсько-Корякська система через Курильську острівну дугу зчленовується з Сахаліно-Хоккайдською системою. Далі на півд. активну околицю азіатської частини материка утворюють острівні дуги і околичні моря, в глибоководних улоговинах з корою океаніч. типу. При цьому дуги, що лежать ближче до континенту (Японські о-ви, Тайвань, півд.-зах. частина Філіппін), включають структури, сформовані в палеозої або ранньому мезозої, частково на древнішій континентальній корі; сх. зони цих дуг мають пізньомезозойсько-ранньокайнозойський вік, а зовн. дуги - Ідзу-Бонінська, Маріанська - виникли в кайнозої цілком на океаніч. корі. Вік улоговин околичних морів також кайнозойський (в осн. міоценовий). На острівних дугах, від Камчатки до Філіппін, розташовані числ. активні вулкани. Вплив високоактивних тектономагматич. процесів Тихоокеанського поясу виявився в деформаціях, піднятті і гранітоутворенні на його зах. периферії - в Китаї, Кореї, Сх.Монголії, Забайкаллі і Приамур’ї. Як сх. околиця А., так і Центральноазіатський гірський пояс і альпіди Зах. А., Кавказу і Закаспію виявляють в сучасну епоху високу сейсмічність, що проявляється в руйнівних землетрусах.

Джерела[ред. | ред. код]

Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.