Відмінності між версіями «Герберт фон Караян»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (r2.7.1) (робот додав: az:Herbert fon Karayan)
(русизми, вікіфікація)
Рядок 8: Рядок 8:
 
-->
 
-->
 
[[Файл:Bundesarchiv Bild 183-S47421, Herbert von Karajan.jpg|right|thumb|200px|Герберт фон Караян у [[1938]]]]
 
[[Файл:Bundesarchiv Bild 183-S47421, Herbert von Karajan.jpg|right|thumb|200px|Герберт фон Караян у [[1938]]]]
'''Ге́рберт фон Карая́н''' ({{lang-de|Herbert von Karajan}}; *[[5 квітня]] [[1908]], [[Зальцбург]], [[Австрія]] — †[[16 липня]] [[1989]], [[Аніф]], [[Австрія]]) — австрійський [[диригент]]. За визнанням газети [[New York Times]]{{fact}}, Герберт фон Караян є одним із найвідоміших і найвпливовіших диригентів світу.
+
'''Ге́рберт фон Карая́н''' ({{lang-de|Herbert von Karajan}}; *[[5 квітня]] [[1908]], [[Зальцбург]], [[Австрія]] — †[[16 липня]] [[1989]], [[Аніф]], [[Австрія]]) — австрійський [[диригент]]. За визначенням газети [[New York Times]]{{fact}}, Герберт фон Караян є одним із найвідоміших і найвпливовіших диригентів світу.
   
 
== Ранні та воєнні роки ==
 
== Ранні та воєнні роки ==
   
З [[1916]] року по [[1926]] рік учився в консерваторії [[Моцартеум]] (Mozarteum) у Зальцбурзі. В [[1929]] продиригував оперою [[Штраус Ріхард|Ріхарда Штрауса]] «[[Саломея]]» (Salome) у Фестивальному театрі Зальцбурга. З [[1929]] по [[1934]] був першим [[капельмейстер]]ом (Kapellmeister) у міському театрі міста [[Ульм]] у Німеччині.
+
З [[1916]] по [[1926]] роки навчався в консерваторії [[Моцартеум]] у Зальцбурзі. У [[1929]] році диригував оперу [[Штраус Ріхард|Ріхарда Штрауса]] «[[Саломея]]» (Salome) у Фестивальному театрі Зальцбурга. З [[1929]] по [[1934]] роки був першим [[капельмейстер]]ом у міському театрі міста [[Ульм]] у Німеччині.
   
У 1935 Герберт фон Караян став членом [[нацистська партія|нацистської партії]]. Це дало значний поштовх його кар'єрному просуванню — в тому ж році він став наймолодшим Генеральмузикдиректором (Generalmusikdirektor) Німеччини, в [[1937]] відбувся його перший виступ Караяна з Берлінським філармонічним оркестром й у Берлінському державному оперному театрі в опері [[Бетховен]]а «[[Фіделіо]]». Величезний успіх мали його виконання опери [[Ріхард Вагнер|Ріхарда Вагнера]] «[[Тристан і Ізольда]]». Також диригент гастролював у [[Брюссель|Брюсселі]], [[Стокгольм]]і, [[Амстердам]]і й інших містах. В ці ж роки Караян здійснює багато записів на студії [[Deutsche Grammophon]].
+
У [[1935]] Герберт фон Караян став членом [[нацистська партія|нацистської партії]]. Це дало значний поштовх його кар'єрному просуванню — в тому ж році він став наймолодшим Генеральмузикдиректором {{de|Generalmusikdirektor}} Німеччини, в [[1937]] відбувся його перший виступ з [[Берлінський філармонічний оркестр|Берлінським філармонічним оркестром]] у Берлінському державному оперному театрі в опері [[Бетховен]]а «[[Фіделіо]]». Величезний успіх мали його виконання опери [[Ріхард Вагнер|Ріхарда Вагнера]] «[[Трістан та Ізольда (опера)|Трістан і Ізольда]]». Також диригент гастролював у [[Брюссель|Брюсселі]], [[Стокгольм]]і, [[Амстердам]]і й інших містах. В ці ж роки Караян здійснює багато записів на студії [[Deutsche Grammophon]].
   
В роки [[Друга Світова війна|Другої Світової війни]] Герберт фон Караян — головний диригент оркестру Берлінської опери Staatskapelle Berlin, його призначенню сприяло покровительство [[Герман Геринг|Германа Геринга]]. Загалом у 1941—1945 роки він провів близько 150 вистав. У 1942 році Герберт фон Караян був одружений на Аніті Гутерман, донці відомого виробника швейних машин.
+
В роки [[Друга Світова війна|Другої Світової війни]] Герберт фон Караян — головний диригент оркестру Берлінської опери Staatskapelle Berlin – цьому призначенню сприв протекторат [[Герман Ґерінґ|Германа Ґерінґа]]. Загалом у 1941—1945 роках Караян провів близько 150 вистав. У 1942 році Герберт фон Караян одружується з Анітою Гутерман, доньці відомого виробника швейних машин.
   
 
== Повоєнні роки ==
 
== Повоєнні роки ==
   
В 1946 році у [[Відень|Відні]] з Віденським філармонічним оркестром відбувся перший післявоєнний концерт Караяна, потім окупаційна радянська влада наклала заборону на його виступи як диригента внаслідок його членства в Нацистській партії, проте в 1947 заборону було скасовано. Пізніше колишнє членство у нацистській партії ставало причиною того, що деякі музиканти, наприклад [[Ісаак Стерн]], [[Артур Рубінштейн]] і [[Іцхак Перлман]] відмовлялись грати з Караяном.
+
В 1946 році у [[Відень|Відні]] з Віденським філармонічним оркестром відбувся перший післявоєнний концерт Караяна, але окупаційна радянська влада наклала заборону на його виступи як диригента через його членство у Нацистській партії. Проте, у 1947 заборону було скасовано. Пізніше колишнє членство Караяна у нацистській партії ставало причиною того, що деякі музиканти, наприклад [[Ісаак Стерн]], [[Артур Рубінштейн]] і [[Іцхак Перлман]] відмовлялись з ним грати.
   
В [[1948]] Караян став художнім керівником Товариства друзів музики (Gesellschaft der Musikfreunde) у Відні. Диригував також в оперному театрі «[[Ла Скала]]» у Мілані. Однак, найзначнішою в цей період була його робота з недавньо створеним оркестром «Філармонія» (Philharmonia Orchestra) у Лондоні. Завдяки йому цей оркестр увійшов до числа найкращих оркестрів світу. У 1951 й 1952 роках диригував спектаклями в Байрейтском оперному театрі.
+
У [[1948]] році Караян став художнім керівником Товариства друзів музики {{de|Gesellschaft der Musikfreunde}} у Відні. Диригував також в оперному театрі «[[Ла Скала]]» у Мілані. Однак, найзначнішою в цей період була його робота з недавно створеним оркестром «Філармонія» {{en|Philharmonia Orchestra}} у Лондоні. Завдяки йому цей оркестр увійшов до числа найкращих оркестрів світу. У 1951 й 1952 роках диригував у [[Театр у Байройті|театрі у Байройті]].
   
В [[1955]] був призначений довічним музичним керівником Берлінського філармонічного оркестру як спадкоємець [[Вільгельм Фуртвенглер|Вільгельма Фуртвенглера]]. З 1957 року по 1964 рік був художнім директором Віденської державної опери, був тісно пов'язаний з Віденським філармонічним оркестром і Зальцбургским фестивалем, де він заснував Великодній фестиваль. Продовжував диригувати й записуватися аж до своєї смерті у 1989 році.
+
В [[1955]] році був призначений довічним музичним керівником Берлінського філармонічного оркестру як спадкоємець [[Вільгельм Фуртвенглер|Вільгельма Фуртвенглера]]. З 1957 року по 1964 рік був художнім директором Віденської державної опери, був тісно пов'язаний з Віденським філармонічним оркестром і [[Зальцбурзький фестиваль|Зальцбурзьким фестивалем]], де він заснував Великодній фестиваль. Продовжував диригувати й записуватися аж до своєї смерті у [[1989]] році.
   
 
== Творчість ==
 
== Творчість ==
Караян зіграв важливу роль у закріпленні цифрового формату аудіозапису на компакт-диски (близько 1980). Він сприяв визнанню цієї нової технології своїм авторитетом і брав участь у першій прес-конференції, присвяченої випуску аудіозаписів на компакт-дисках. Перші прототипи компакт-дисків були обмежені часом звучання 60 хвилин. Існує твердження, що стандарт часу звучання 74 хвилини був введений для того, щоб умістити [[симфонія №9 (Бетховен)|Дев'яту симфонію Бетховена]], а існуючий на той момент архів записів Караяна і його явно виражені побажання зіграли в тому визначну значну роль.
 
   
 
Караян зіграв важливу роль у закріпленні цифрового формату аудіозапису на компакт-диски (близько 1980 {{fact}}). Він сприяв визнанню цієї нової технології своїм авторитетом і брав участь у першій прес-конференції, присвяченої випуску аудіозаписів на компакт-дисках. Перші прототипи компакт-дисків були обмежені часом звучання 60 хвилин. Існує твердження, що стандарт часу звучання 74 хвилини був введений для того, щоб умістити [[симфонія №9 (Бетховен)|Дев'яту симфонію Бетховена]], й архів записів Караяна і його явно виражені побажання зіграли в тому значну роль.
Творчу манеру Караяна характеризують універсальністю, витонченим, лакованим, чуттєвим звуком. Проте, на думку критиків, така манера не однаково підходить для музики різних стилів. Наприклад Путівник по компакт-дисках видавництва Penguin Books (Penguin Guide to Compact Discs) дає протилежні характеристики його записам «Тристана і Ізольди» Р.Вагнера і «Паризьких симфоній» Й.Гайдна:
 
  +
 
Творчу манеру Караяна характеризують універсальністю, витонченим, лакованим, чуттєвим звуком. Проте, на думку критиків, така манера не однаково підходить для музики різних стилів. Наприклад Путівник по компакт-дисках видавництва Penguin Books (Penguin Guide to Compact Discs) дає протилежні характеристики його записам «Тристана і Ізольди» Р. Вагнера і «Паризьких симфоній» Й. Гайдна:
 
 
 
{{text| «Чуттєве Караянівське виконання Вагнерівського шедевра, витончено-блискуче, з дивним звуком зігране Берлінським філармонічним оркестром... є першокласним і найкращим вибором.»}}
 
{{text| «Чуттєве Караянівське виконання Вагнерівського шедевра, витончено-блискуче, з дивним звуком зігране Берлінським філармонічним оркестром... є першокласним і найкращим вибором.»}}
 
{{text| «Гайдн у виконанні біг-бенда... Безумовно, якість оркестрової гри чудова. Однак, ці ваговиті й незграбні штучки ближче до імперського Берліна, ніж до Парижа... Менуети надто повільні... Виконання занадто непривабливі й не мають достатню добірність, щоб заслужити щиру рекомендацію.»}}
 
{{text| «Гайдн у виконанні біг-бенда... Безумовно, якість оркестрової гри чудова. Однак, ці ваговиті й незграбні штучки ближче до імперського Берліна, ніж до Парижа... Менуети надто повільні... Виконання занадто непривабливі й не мають достатню добірність, щоб заслужити щиру рекомендацію.»}}
   
Репертуар Караяна складали переважно твори композиторів минулих століть, а також твори сучасників, написані до 1945 (зокрема таких композиторів як [[Густав Малер|Г.Малер]], [[Арнольд Шенберг|А.Шенберг]], [[Альбан Берг|А.Берг]], [[Антон Веберн|А.Веберн]], [[Бела Барток|Б.Барток]], [[Ян Сібеліус|Я.Сібеліус]], [[Рихард Штраус|Р.Штраус]], [[Джакомо Пуччіні|Дж. Пуччіні]], [[Артур Онеггер|А.Онеггер]], [[Сергій Прокоф'єв|С.Прокоф'єв]], [[Клод Дебюссі|К.Дебюссі]], [[Пауль Хіндеміт|П.Хиндеміт]], [[Ігор Стравінський|І.Стравінський]]). Виключення складають [[Симфонія №10 (Шостакович)|Симфонія № 10 Дмитра Шостаковича]] (1953), записана двічі, а також виконання прем'єри «Комедії на кінець часів» («De Temporum Fine Comoedia») [[Карл Орф|Карла Орфа]] в [[1973]].
+
Репертуар Караяна складали переважно твори композиторів минулих століть, а також твори сучасників, написані до 1945 (зокрема таких композиторів як [[Густав Малер|Г. Малер]], [[Арнольд Шенберг|А. Шенберг]], [[Альбан Берг|А.Берг]], [[Антон Веберн|А. Веберн]], [[Бела Барток|Б. Барток]], [[Ян Сібеліус|Я. Сібеліус]], [[Рихард Штраус|Р. Штраус]], [[Джакомо Пуччіні|Дж. Пуччіні]], [[Артур Онеггер|А. Онеггер]], [[Сергій Прокоф'єв|С. Прокоф'єв]], [[Клод Дебюссі|К.Дебюссі]], [[Пауль Хіндеміт|П. Хиндеміт]], [[Ігор Стравінський|І. Стравінський]]). Виключення складають [[Симфонія №10 (Шостакович)|Симфонія № 10 Дмитра Шостаковича]] (1953), записана двічі, а також виконання прем'єри «Комедії на кінець часів» («De Temporum Fine Comoedia») [[Карл Орф|Карла Орфа]] в [[1973]].
   
 
== Посилання ==
 
== Посилання ==

Версія за 18:52, 15 березня 2012

Герберт фон Караян у 1938

Ге́рберт фон Карая́н (нім. Herbert von Karajan; *5 квітня 1908, Зальцбург, Австрія — †16 липня 1989, Аніф, Австрія) — австрійський диригент. За визначенням газети New York Times[джерело?], Герберт фон Караян є одним із найвідоміших і найвпливовіших диригентів світу.

Ранні та воєнні роки

З 1916 по 1926 роки навчався в консерваторії Моцартеум у Зальцбурзі. У 1929 році диригував оперу Ріхарда Штрауса «Саломея» (Salome) у Фестивальному театрі Зальцбурга. З 1929 по 1934 роки був першим капельмейстером у міському театрі міста Ульм у Німеччині.

У 1935 Герберт фон Караян став членом нацистської партії. Це дало значний поштовх його кар'єрному просуванню — в тому ж році він став наймолодшим Генеральмузикдиректором (нім.) Німеччини, в 1937 відбувся його перший виступ з Берлінським філармонічним оркестром у Берлінському державному оперному театрі в опері Бетховена «Фіделіо». Величезний успіх мали його виконання опери Ріхарда Вагнера «Трістан і Ізольда». Також диригент гастролював у Брюсселі, Стокгольмі, Амстердамі й інших містах. В ці ж роки Караян здійснює багато записів на студії Deutsche Grammophon.

В роки Другої Світової війни Герберт фон Караян — головний диригент оркестру Берлінської опери Staatskapelle Berlin – цьому призначенню сприв протекторат Германа Ґерінґа. Загалом у 1941—1945 роках Караян провів близько 150 вистав. У 1942 році Герберт фон Караян одружується з Анітою Гутерман, доньці відомого виробника швейних машин.

Повоєнні роки

В 1946 році у Відні з Віденським філармонічним оркестром відбувся перший післявоєнний концерт Караяна, але окупаційна радянська влада наклала заборону на його виступи як диригента через його членство у Нацистській партії. Проте, у 1947 заборону було скасовано. Пізніше колишнє членство Караяна у нацистській партії ставало причиною того, що деякі музиканти, наприклад Ісаак Стерн, Артур Рубінштейн і Іцхак Перлман відмовлялись з ним грати.

У 1948 році Караян став художнім керівником Товариства друзів музики (нім.) у Відні. Диригував також в оперному театрі «Ла Скала» у Мілані. Однак, найзначнішою в цей період була його робота з недавно створеним оркестром «Філармонія» Шаблон:En у Лондоні. Завдяки йому цей оркестр увійшов до числа найкращих оркестрів світу. У 1951 й 1952 роках диригував у театрі у Байройті.

В 1955 році був призначений довічним музичним керівником Берлінського філармонічного оркестру як спадкоємець Вільгельма Фуртвенглера. З 1957 року по 1964 рік був художнім директором Віденської державної опери, був тісно пов'язаний з Віденським філармонічним оркестром і Зальцбурзьким фестивалем, де він заснував Великодній фестиваль. Продовжував диригувати й записуватися аж до своєї смерті у 1989 році.

Творчість

Караян зіграв важливу роль у закріпленні цифрового формату аудіозапису на компакт-диски (близько 1980 [джерело?]). Він сприяв визнанню цієї нової технології своїм авторитетом і брав участь у першій прес-конференції, присвяченої випуску аудіозаписів на компакт-дисках. Перші прототипи компакт-дисків були обмежені часом звучання 60 хвилин. Існує твердження, що стандарт часу звучання 74 хвилини був введений для того, щоб умістити Дев'яту симфонію Бетховена, й архів записів Караяна і його явно виражені побажання зіграли в тому значну роль.

Творчу манеру Караяна характеризують універсальністю, витонченим, лакованим, чуттєвим звуком. Проте, на думку критиків, така манера не однаково підходить для музики різних стилів. Наприклад Путівник по компакт-дисках видавництва Penguin Books (Penguin Guide to Compact Discs) дає протилежні характеристики його записам «Тристана і Ізольди» Р. Вагнера і «Паризьких симфоній» Й. Гайдна:

«Чуттєве Караянівське виконання Вагнерівського шедевра, витончено-блискуче, з дивним звуком зігране Берлінським філармонічним оркестром... є першокласним і найкращим вибором.»
«Гайдн у виконанні біг-бенда... Безумовно, якість оркестрової гри чудова. Однак, ці ваговиті й незграбні штучки ближче до імперського Берліна, ніж до Парижа... Менуети надто повільні... Виконання занадто непривабливі й не мають достатню добірність, щоб заслужити щиру рекомендацію.»

Репертуар Караяна складали переважно твори композиторів минулих століть, а також твори сучасників, написані до 1945 (зокрема таких композиторів як Г. Малер, А. Шенберг, А.Берг, А. Веберн, Б. Барток, Я. Сібеліус, Р. Штраус, Дж. Пуччіні, А. Онеггер, С. Прокоф'єв, К.Дебюссі, П. Хиндеміт, І. Стравінський). Виключення складають Симфонія № 10 Дмитра Шостаковича (1953), записана двічі, а також виконання прем'єри «Комедії на кінець часів» («De Temporum Fine Comoedia») Карла Орфа в 1973.

Посилання

Відео

Література

  • Lebrecht, Norman (2001). The Maestro Myth: Great Conductors in Pursuit of Power. New York: Citadel Press. ISBN 0806520884. 
  • Layton, Robert; Greenfield, Edward; March, Ivan (1996). Penguin Guide to Compact Discs. London; New York: Penguin Books. ISBN 0140513671. 
  • Monsaingeon, Bruno (2001). Sviatoslav Richter: Notebooks and Conversations. Princeton University Press. ISBN 0571205534. 
  • Osborne, Richard (1998). Herbert von Karajan. London: Chatto & Windus. ISBN 0701167149. 
  • Osborne, Richard (2000). Herbert von Karajan: A Life in Music. Boston: Northeastern University Press. ISBN 1555534252. 
  • Raymond, Holden (2005). The Virtuoso Conductors. New Haven, CT; London: Yale University Press. ISBN 0300093268. 

Шаблон:Link FA