Відмінності між версіями «Германівка (Обухівський район)»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Рядок 59: Рядок 59:
 
[[1724]] року Германівка стає центром окремого Германівського староства, володільцем якого були Франціск і Каєтан грабля Тарновські. Тут мав свою резиденцію Ян-Яцек амор Тарновський. Потім староством володів інфляндський каштелян, граф Ян Міра і його вдова Маріанна Мірова. Після Руїни Україна була поділена між Росією та Польщею. На території Обухівського району стояло 32 гербованих верстових стовпи. На кордоні ніколи не було спокійно, і не могло бути. Тільки уявити: селяни Гусачівки, Григорівки, Матяшівки були «поляками», а сусіди з Красного, Долини, Козіївки - «росіянами». В Копачеві, на Стугні, один млин був «польським», а поряд другий - «російським»; і сам Копачів знаходився в Польщі, а Копачівська Слобода - в Росії. І так тривало більше ста літ. Після [[Третій поділ Польщі|Третього поділу Польщі]] ([[1796]] року) Германівська королівщина відійшла в казну ( [[Російська імперія|Російської імперії]]), а [[1812]] року її продано колезькому радникові Каєтану Миколайовичу Проскурі (Сущанському). Невдовзі вдова Проскури Тереза поділила Германівський маєстат на 6 маєтків.
 
[[1724]] року Германівка стає центром окремого Германівського староства, володільцем якого були Франціск і Каєтан грабля Тарновські. Тут мав свою резиденцію Ян-Яцек амор Тарновський. Потім староством володів інфляндський каштелян, граф Ян Міра і його вдова Маріанна Мірова. Після Руїни Україна була поділена між Росією та Польщею. На території Обухівського району стояло 32 гербованих верстових стовпи. На кордоні ніколи не було спокійно, і не могло бути. Тільки уявити: селяни Гусачівки, Григорівки, Матяшівки були «поляками», а сусіди з Красного, Долини, Козіївки - «росіянами». В Копачеві, на Стугні, один млин був «польським», а поряд другий - «російським»; і сам Копачів знаходився в Польщі, а Копачівська Слобода - в Росії. І так тривало більше ста літ. Після [[Третій поділ Польщі|Третього поділу Польщі]] ([[1796]] року) Германівська королівщина відійшла в казну ( [[Російська імперія|Російської імперії]]), а [[1812]] року її продано колезькому радникові Каєтану Миколайовичу Проскурі (Сущанському). Невдовзі вдова Проскури Тереза поділила Германівський маєстат на 6 маєтків.
 
 
У [[1866]] році Германівка стає центром Германівської волості, до якої ввійшли; одне містечко, 4 села, 5 «деревень», 3 хутори і «єврейська колонія». Після скасування кріпосного права в Германівці посилено почався розвиватись такий промисел як млинарство. Було 6 вітряків та 2 великі водяні млини. Інтенсивно розвивається цукроваріння. В [[1914]] році для вивозу цукру до Києва починається будівництво вузькоколійної залізниці до станції Київ-Волинський (Пост-Волинський), незавершене через початок [[Перша світова війна|Першої світової війни]]. Славилась Германівка також своїми [[ярмарки|ярмарками]]. В [[1909]] році тут проводилось 13 ярмарків.
+
У [[1866]] році Германівка стає центром Германівської волості, до якої ввійшли; одне містечко, 4 села, 5 «деревень», 3 хутори і «єврейська колонія». Після скасування кріпосного права в Германівці посилено почався розвиватись такий промисел як млинарство. Було 6 вітряків та 2 великі водяні млини. Інтенсивно розвивається цукроваріння.
  +
  +
У [[1879]] році було збудовано нову муровану Миколаївську церкву.
  +
В [[1914]] році для вивозу цукру до Києва починається будівництво вузькоколійної залізниці до станції Київ-Волинський (Пост-Волинський), незавершене через початок [[Перша світова війна|Першої світової війни]]. Славилась Германівка також своїми [[ярмарки|ярмарками]]. В [[1909]] році тут проводилось 13 ярмарків.
   
 
Під час [[Громадянська війна в Росії|Громадянської війни]] на території Германівської волості діяли повстанські загони [[Терпило Данило Ількович|отамана Зеленого]], їх підтримували селяни Германівського довкілля.
 
Під час [[Громадянська війна в Росії|Громадянської війни]] на території Германівської волості діяли повстанські загони [[Терпило Данило Ількович|отамана Зеленого]], їх підтримували селяни Германівського довкілля.

Версія за 10:25, 3 червня 2014

село Германівка
Герб Германівки.jpg Прапор Германівки.jpg
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область Київська область
Район/міськрада Обухівський
Рада/громада Германівська сільська рада
Код КОАТУУ 3223184601
Облікова картка Германівка 
Основні дані
Засноване 1096
Населення 1667
Площа 0,566 км²
Густота населення 2 945 осіб/км²
Поштовий індекс 08753
Телефонний код +380 4572
Географічні дані
Географічні координати 49°59′35″ пн. ш. 30°33′22″ сх. д. / 49.99306° пн. ш. 30.55611° сх. д. / 49.99306; 30.55611Координати: 49°59′35″ пн. ш. 30°33′22″ сх. д. / 49.99306° пн. ш. 30.55611° сх. д. / 49.99306; 30.55611
Середня висота
над рівнем моря
141 м
Водойми Красна
Відстань до
обласного центру
65,9 км
Відстань до
районного центру
21,9 км
Місцева влада
Адреса ради 08753, Київська обл., Обухівський р-н, с. Германівка, вул. Б. Хмельницького, 22, тел. 3-44-21
Карта
Германівка. Карта розташування: Україна
Германівка
Германівка

CMNS: Германівка на Вікісховищі

Германі́вка — село в Україні, Обухівському районі Київської області. Відстань до райцентру становить близько 22 км і частково проходить автошляхом Н01. Воно розташоване в мальовничій долині річки Красна.

Колишня назва: Красне-2 (19461987),

Історія

У 1994 році, коли фінансовий стан інтеліґенції був кепським, місцевий чиновник запросив до себе істориків-літописців, аби ті написали нову історію села... ось вона:

Єдиної версії про дату заснування Германівки і походження її назви немає. Але в літописах, ще з кінця Х століття, часто згадується укріплене поселення на р. Красній під назвою Германич, Германеч. На цій же річці було розташоване древнє руське місто Красн (Красне), що було зведене, як один з південних оборонних пунктів Києва, від кочових народів. Так от городи Красн і Германич, на думку деяких дослідників, це один і той же населений пункт, що заснував київський князь Володимир, на так званих «змієвих валах» південніше Києва. У Повісті врем'яних літ пишеться, що в 1093 році «прийшов удруге Боняк безбожний шолудивий хижак ... спалив монастир, і села, і Герменич...».

На території села досліджене городище давньоруського города (розкопки проводилися у 1994 і 1996 роках), де знайдено кераміку XII-XIII століть та інші пам'ятки, які свідчать, що 900 років тому тут було значне, обжите, фортифіковане місто. Його ім'я археологи зв'язують з літописним Красном. У XII столітті Красн разом з Василевом (на р. Красній) слугувала уділом князям-ізгоям. 1165 року Красн і Василів названо в складі удільної волості, наданої київським князем Ростиславом Мстиславичем в уділ князеві Роману Михайловичу, внукові київського князя Вячеслава Володимировича.

Хрест в пам'ять про жителів Германівки, поневолених татарами
Пам'ятний хрест на місці поховання полковників Степана Сулими та Прокопа Верещака
Пам'ятник гетьману Івану Виговському

Перші достеменні писемні згадки про Германівку знаходимо значно пізніше. Вона згадується у 1580-их роках як належність до Лукавиці(Обухівського ключа). 1580 року Лукавицю - з Обуховом, Германівкою, Перегонівкою, Василевом, Деремезною - купив у Петра Дорогостайського-дядька білоцерківський староста Януш Острозький. 1595 року Януш Острозький називає Германівку з довкіллям окремим старостинством. Заснувавши велике староство Василівське, Острозький прилучив до нього і Германівку. 1598 року Павло Дорогостайський відсудив у Я.Острозького Обухівський ключ, в тому числі й Германівку. 1618 року Германівка належала зятеві Дорогостайського, бельзькому каштелянові Андрію Фірлею. 1631 року Фірлей тримав у ній 30 димів(осель). Германівка тоді вже називалася містечком. Великої шкоди завдали нашому краєві татарські набіги. Є відомості, що 1640 року татари спалили місто Германівку. Від Фірлея Обухівський ключ дістався його сестрі Анні, яка була заміжжю за графом Казимиром Тарновським. Тарновські тримали Германівку у складі Василівського ключа.

Під час Хмельниччини Германівка стає сотенним містечком. У 1649 році в ній створюється козацька сотня (сотник Роман Чернушенко), яка увійшла до Білоцерківського полку (полковник Данило Гиря). Сотня налічувала 99 козаків. Одна з доленосних битв розігралася на германівських полях у серпні-вересні 1651 року. Після Битви під Берестечком польські гетьмани М. Потоцький і М. Калиновський стали табором у Германівці, також до них приєднався литовський гетьман Я. Радзивілл. Б. Хмельницький отаборився неподалік Перегонівки. Бої, що точилися тут більше трьох тижнів, завершилися підписанням відомого в історії Білоцерківського трактату. 1656 року Обухівський маєток стає ранговим і тоді ж «пустые местечка Германовка и Обуховка» надалися «на ранг» київському полковнику Антонові Ждановичу.

За гетьманування Івана Виговського в нашому краю сталася одна з драматичних подій трагічної історії України: 11 вересня 1659 року в містечку Германівці було скликано козацьку раду, на яку прибули два ворогуючі табори - І. Виговського та І. Сірка з Юрієм Хмельницьким. В результаті суперечок між таборами, Чорна рада перетворилася в міжусобну биятику, в якій загинули полковники-дипломати Прокіп Верещяк і Степан Сулима. На цій Чорній раді Виговського було скинуто з гетьманства, що поклало початок тридцятирічній громадянській війні, відомій під назвою Руїна. З громадянської війни Германівка вийшла геть спустошеною. В описі Київського округу за 28 липня 1686 рік знаходимо: «селище Деремезна пусте серед степу коло криничок. А від того селища Деремезни вниз р. Красною до Дніпра пусті місця; пусте містечко Германівка, а під тим містечком слобідки: Гусачівка, Григорівка, Козіївка, Красненька, Германівка, а тим містечком Германівкою володів шляхтич Березовський...».

1724 року Германівка стає центром окремого Германівського староства, володільцем якого були Франціск і Каєтан грабля Тарновські. Тут мав свою резиденцію Ян-Яцек амор Тарновський. Потім староством володів інфляндський каштелян, граф Ян Міра і його вдова Маріанна Мірова. Після Руїни Україна була поділена між Росією та Польщею. На території Обухівського району стояло 32 гербованих верстових стовпи. На кордоні ніколи не було спокійно, і не могло бути. Тільки уявити: селяни Гусачівки, Григорівки, Матяшівки були «поляками», а сусіди з Красного, Долини, Козіївки - «росіянами». В Копачеві, на Стугні, один млин був «польським», а поряд другий - «російським»; і сам Копачів знаходився в Польщі, а Копачівська Слобода - в Росії. І так тривало більше ста літ. Після Третього поділу Польщі (1796 року) Германівська королівщина відійшла в казну ( Російської імперії), а 1812 року її продано колезькому радникові Каєтану Миколайовичу Проскурі (Сущанському). Невдовзі вдова Проскури Тереза поділила Германівський маєстат на 6 маєтків.

У 1866 році Германівка стає центром Германівської волості, до якої ввійшли; одне містечко, 4 села, 5 «деревень», 3 хутори і «єврейська колонія». Після скасування кріпосного права в Германівці посилено почався розвиватись такий промисел як млинарство. Було 6 вітряків та 2 великі водяні млини. Інтенсивно розвивається цукроваріння.

У 1879 році було збудовано нову муровану Миколаївську церкву. В 1914 році для вивозу цукру до Києва починається будівництво вузькоколійної залізниці до станції Київ-Волинський (Пост-Волинський), незавершене через початок Першої світової війни. Славилась Германівка також своїми ярмарками. В 1909 році тут проводилось 13 ярмарків.

Під час Громадянської війни на території Германівської волості діяли повстанські загони отамана Зеленого, їх підтримували селяни Германівського довкілля.

1923 року Германівка стає центром новоствореного Германівського району. Район проіснував 5 років, і в 1928 році містечко і села цього району увійшли до складу Обухівського району. В 1930 році у Германівці організувалося 3 колгоспи; «Комсомол», «Хлібороб» і «13-річчя Жовтня». В Голодомор 1932-1933 рр. голодною смертю померло в Германівці понад 400 громадян.

Під час Німецько-радянської війни, восени 1943 року, через Германівку пролягла лінія оборони, бої якої точилися два місяці. В цих боях загинуло 625 радянських воїнів. Їх поховали у селі у трьох братських могилах. З ратного поля не повернулося 258 германівців, серед них - легендарна сестра милосердя Олена Борисівна Ковальчук.

Також слід зазначити, що на околиці Германівки, на Ревиній горі, досліджено два кургани часів білогрудівської культури (XII-VIII ст. до н. е.). Тобто історія Германівки корінням зачіпає навіть стародавні часи.

Пам'ятники, пам'ятки, історичні місця

Германівська загальноосвітня школа
Германівська картинна галерея
Музей козаччини
Стела в пам'ять євреїв, загиблих під час погрому 28 серпня 1919 р.
Пам'ятник «Колесо часу»

Богодільня, збудована на кошти поміщиків Севрюків із сусіднього села Сущана, відкрита у 1908 р. для «одиноких престарелых дев благородного происхождения» архітектор В. М.Ніколаєв. Нині в цьому приміщенні діє загальноосвітня школа.

Германівська картинна галерея. Приміщення, в якому знаходиться германівська картинна галерея, збудоване в 1902 р.як магазин. Картинна галерея розміщена в одній залі. В ній виставлені роботи художників, життя яких пов'язане з Германівкою, а також художні вироби жителів.

Двохкласне училище, побудоване у 1883 р. архітектором В. М.Ніколаєвим. Нині районна гімназія, на території якої встановлено перший в Україні пам'ятник гетьману Івану Виговському.

Музей козаччини міститься у приміщенні, збудованому у 1904 р., як мануфактурна лавка. Музей козаччини висвітлює історичні та суспільно-політичні процеси розвитку села Германівка в контексті загальної історії України через археологічні та етнографічні старожитності від доби бронзи до сьогодення. Музей поділений на два зали. У першому залі виставлені експонати від доби бронзи до кінця XIX ст., у другому залі — експонати початку XX ст.

Пам'ятник хрест-оберіг Германівки (с. Германівка). Хрест-оберіг встановлено на правому березі р. Красної на висоті 187,5 м над рівнем моря (Ревина гора) біля пам'ятного знаку жертвам яничарського набігу на містечко Германівку 7 квітня 1711 р.

Стела в пам'ять євреїв, загиблих під час погрому 28 серпня 1919 р. Встановлена на Ревиній горі 28 серпня 2012 р.

Пам'ятник «Колесо часу» 1996 р. (с. Германівка). Встановлений на честь 900-ліття Германівки. Скульптор В.Кузнецов.

Поблизу села проходить одна із гілок Змієвих валів.

Освіта. Медицина. Торгівля

  • У селі діють Германівська ЗОШ І-ІІІ ступенів та Германівська гімназія. Також у селищі діє Школа мистецтв. Функціонує сільська бібліотека.
  • На території Германівки розташована лікарня.
  • Кожної п'ятниці проводиться ярмарок, що розташовується у центрі села.

Персоналії

Голови Германівської сільради

  • Шафаренко Трохим Іванович 1919-1925
  • Войтенко Арсеній Дмитрович 1921
  • Полегенький Антон Петрович 1925-1930
  • Шрамченко Петро Павлович 1932-1934
  • Терещенко Андрій Наумович 1935-1941
  • Кухаренко Степанида Петрівна 1941-1943
  • Кошман Іван Іванович 1946-1948
  • Трохименко Василь Павлович 1946
  • Джулай Олександр Андрійович 1946
  • Пелих Іван Маркович 1948
  • Топчій Іван Степанович 1949
  • Пелих Олександр Тимофійович 1953
  • Шеремет Антон Данилович 1955-1969
  • Полегенький Іван Антонович 1969-1977
  • Лозенко Валентина Петрівна 1977-1990
  • Козлов Іван Панасович 1990-1994
  • Шафаренко Анатолій Миколайович 1994-2010
  • Йолкіна Людмила Володимирівна 2010

Священики, які служили у Свято-Миколаївській церкві, с. Германівка

  • Даміан Делятинський 1726
  • Олексій Ковальський 1748-1809
  • Григорій Кохановський 1808
  • Григорій Скаржиловський 1809-1810
  • Єлисей Григорович 1810-1836
  • Іаков Мизенецький 1860-1887
  • Максиміліан Солуха 1891-1918
  • Сергій Солуха 1918-1920
  • Гаврило Селезень 1922-1929
  • Григорій Цибульський 1929-1941
  • Макарій Васильківський 1944-1957
  • Микола Бедько 1958-1965
  • Ісаак Монь 1989-1992
  • Василь Чічак 1992-2000
  • Костянтин Мадзяновський 2000-2004
  • Димитрій Денис 2004

Література

  • Домотенко Ю.К., Попович В.С. Обухівщина '96. Адміністративно-історичний довідник. – Обухів, 1996.
  • Шафаренко А.М. Германівка від найдавніших часів до сьогодення. - с. Германівка, 2003. - 510 с
  • Шафаренко А.М. Релігія та некрополі Германівки: до 350-річчя з дня першої писемної згадки про соборну церкву Миколи Чудотворця. - Обухів: Янузь, 2004. - 160с.
  • Шафаренко А.М. Германівка – мій вічний дивокрай. – Обухів, 2008. – 640 с.

Посилання

Вид з Германівки на Ревину гору