Відмінності між версіями «Гилка»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
[перевірена версія][перевірена версія]
(посилання на нову статтю)
(зображення)
 
Рядок 1: Рядок 1:
  +
[[Файл:Игра в лапту в России.jpg|міні]]
 
'''Ги́лка'''<ref name="Словарь Грінченка">[http://ukrlit.org/slovnyk/hrinchenko_slovar_ukrainskoi_movy/%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D0%BA%D0%B0 Гилка // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка.&nbsp;— К., 1907—1909.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 283.]</ref><ref name="Словник-довідник">[http://ukrlit.org/slovnyk/zhaivoronok_znaky_ukrainskoi_etnokultury/%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D0%BA%D0%B0 Гилка // Жайворонок В.&nbsp;В.&nbsp;Знаки української етнокультури: Словник-довідник.&nbsp;— К.: Довіра, 2006.&nbsp;— С. 135.]</ref><ref>{{СУМ-11|Гилка}}</ref>, '''гила́'''<ref name="Словник-довідник"/> (від ''гили́ти''&nbsp;— «бити», «відбивати»<ref>{{ЕСУМ1}}</ref>)&nbsp;— народна спортивна гра з [[м'яч]]ем та палицею-[[бита|битою]]. М'яч для гри іноді називали «свинкою».
 
'''Ги́лка'''<ref name="Словарь Грінченка">[http://ukrlit.org/slovnyk/hrinchenko_slovar_ukrainskoi_movy/%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D0%BA%D0%B0 Гилка // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка.&nbsp;— К., 1907—1909.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 283.]</ref><ref name="Словник-довідник">[http://ukrlit.org/slovnyk/zhaivoronok_znaky_ukrainskoi_etnokultury/%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D0%BA%D0%B0 Гилка // Жайворонок В.&nbsp;В.&nbsp;Знаки української етнокультури: Словник-довідник.&nbsp;— К.: Довіра, 2006.&nbsp;— С. 135.]</ref><ref>{{СУМ-11|Гилка}}</ref>, '''гила́'''<ref name="Словник-довідник"/> (від ''гили́ти''&nbsp;— «бити», «відбивати»<ref>{{ЕСУМ1}}</ref>)&nbsp;— народна спортивна гра з [[м'яч]]ем та палицею-[[бита|битою]]. М'яч для гри іноді називали «свинкою».
   

Поточна версія на 07:20, 19 липня 2017

Игра в лапту в России.jpg

Ги́лка[1][2][3], гила́[2] (від гили́ти — «бити», «відбивати»[4]) — народна спортивна гра з м'ячем та палицею-битою. М'яч для гри іноді називали «свинкою».

Аналогічна російській грі, відомій як лапта, нагадує американську гру бейсбол і англійський раундерз.

Історія та перші згадки[ред.ред. код]

Першою згадкою вважається опис гилки «батьком української фізичної культури» — Іваном Боберським 1904. Він займався вивченням національних рухливих ігор і видав посібник «Рухливі ігри та забави», в якому була описана гра[5][6][7]. Згадує гилку у своєму «Словарі української мови» і Борис Грінченко[1].

Основні правила та термінологія[ред.ред. код]

Традиційні правила[ред.ред. код]

Традиційний варіант гри в «гилку просту» передбачає наявність двох гравців, майданчика, палиці та м'яча («свинки»). Суть гри зводиться до того, що гравець із палицею розташовується за полем, б'є («гили́ть») м'яч в поле, де інший гравець має впіймати м'яч на льоту. Якщо м'яч не було впімано — він повертається до того, хто бив, для наступного удару. Зловлений м'яч дає право гравцям змінити ролі. Вважається, що краще грає той, хто вміє спрямовувати м'яч палицею в бажаний сектор поля, подалі від польового гравця, щоб його було важко відразу впіймати[8]. Для такої гри достатньо двох людей. Але гра стає цікавішою зі збільшенням кількості учасників.

Сучасний розвиток гри[ред.ред. код]

Гилка відроджена у Львівському державному університеті фізичної культури в кінці дев'яностих років XX-го сторіччя. Відтоді на базі університету відбувається щорічно змагання з гилки[9].

Сучасні неофіційні правила[ред.ред. код]

Гилка не є наразі офіційною спортивною дисципліною на офіційних змаганнях. Цю гру практикують в середовищі патріотичних організацій: Пласт, СУМ тощо.

2013 варіант правил для сучасної гри в гилку був викладений у відкритий доступ у Googledocs[10]. У цьому варіанті враховані ідеологічні підґрунтя виникнення гри та використані елементи правил і терміни, напрацьовані в бейсболі, оскільки принцип гри подібний.

Термінологія[ред.ред. код]

Майданчик[ред.ред. код]

  •  — * —

Гравці[ред.ред. код]

Захист[ред.ред. код]

Атака[ред.ред. код]

Текст[ред.ред. код]

Принцип гри

Один гравець команди захисту підгилює (підкидає) м'яч гравцю команди нападу (відбиваючому), який стоїть перед ним.

Захист[ред.ред. код]

Символічне підґрунтя гри[ред.ред. код]

У гилці можна прослідкувати риси військової гри. В ній важливі як швидкість бігу і реакції так і логіка, що робить її цінною для розвитку дітей: як у фізичному вимірі так і з точки зору стратегічного мислення. Тут є команда в захисті і команда в нападі. Є ігрове поле, що традиційно називалось го́род («місто»).

Якщо спробувати інтерпретувати розіграш гри в гилку як військову операцію, то можна представити її як спробу захоплення міста. Відбиваючий гравець є метафоричним розвідником і знаходиться разом зі своєю командою поза межами поля. Він має бути достатньо спритним, щоб потрапити в місто, що зайняло оборону. Його завдання — відбити палицею в м'яч — продемонструвати точність, увагу і силу, при цьому чим сильніше і точніше — тим краще. Далі, відповідно до рівня своєї спритності — сили і точності удару — він отримує шанс пробігтися ворожою територією щоб зібрати розвідувальні дані. Адже хороша атака має бути підготовлена розвідкою. Після розвідки гравець повинен повернутися до своєї команди, щоб передати розвіддані, уникнувши виявлення — обійшовши всіх суперників, які намагаються вибити розвідника.

Російський варіант гри[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]