Глушко Юрій Косьмич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Косьмич Глушко-Мова
Юрій Косьмич Глушко-Мова

Flag of Green Ukraine.png Голова Українського Далекосхідного Секретаріату
Час на посаді:
1918 — 1922
Попередник посада щойно заснована
Наступник посада щойно скасована

Народився 4 квітня 1882 (136 років)
с. Нова Басань Чернігівської губернії
Помер 1942
Київ
Національність Українець
Дружина Клавдія Матвіївна Іванаш (1881-1947)
Діти син Юрко, 1911 р.н., який помер малим ще у Владивостоці, доньки Катерина, 1912 р.н. та Наталя, 1913 р.н.
Релігія УАПЦ

Ю́рій Косьмич Глушко́ (4 (16) квітня 1882, с. Нова Басань Козелецького повіту Чернігівської губернії, нині Бобровицького району Чернігівської області — 1942, Київ) — український громадський і політичний діяч, один з організаторів українського національно-культурного й громадського життя на Зеленому Клині. Псевдонім — Мова.

Біографія

За фахом технік. В 1896 р. він закінчив Жмеринське двокласне залізничне училище, а в 1899 закінчив Киівське технічне залізниче училище. 1901—1903 працював машиністом у Добровільному флоті, що забезпечував морські перевезення з Одеси до Владивостока. Пароплавами саме цієї компанії протягом 18831901 рр. відбувалося перевезення морем переселенців з України на Зелений Клин.

1904—1907 працював на Східно-Китайській залізниці в Манчжурії. Після отримання диплома механіка торгового флоту 1907 року працював у Владивостоці креслярем, техніком (1908—1910), а згодом — техніком на будівництві Владивостоцької фортеці (1911—1916). Із цього часу пов'язав своє життя з українських культурним життям у Владивостоці. Тоді ж почав уживати і свій творчий псевдонім — Юрій Мова, який вперше зафіксовано 1908 р. На початку 1909 р. займається організацією у Владивостоці українського хору. Бере активну участь в організації Шевченківських свят, традиція проведення яких була покладена владивостоцькою студентською Громадою 1909 р., виступаючи як їхній режисер та артист-декламатор. Виступає як актор і режисер в українських виставах, що влаштовувалися студентською «Громадою», а після її ліквідації — напівлегальним Українським гуртком, що утворився при місцевому Народньому Домі. Його дописи про українське культурне та громадське життя на Зеленому Клині під прибраним іменем «Юрій Мова» друкуються на сторінках київської газети «Рада». Так само бере активну участь у роботі «Просвіти» міста Уссурійська.

Восени 1916 р. Юрій Глушко був мобілізований на Кавказький фронт, де перебував як технік до початку 1918 р. Тому революційний розвиток українського національного руху на Далекому Сході розпочався ще без нього. Та після повернення в січні 1918 р. до Владивостоку він поринув у вир місцевого українського громадського та культурного життя. Він активно включається в діяльність товариства «Просвіта» у Владивостоці, яке тоді лише формувалося. Уже 30 січня 1918 р. його обирають від «Просвіти» членом комісії з опрацювання статуту Владивостоцької Української Окружної Ради, що створювалася на той час. 19 березня 1918 р. його обрано головою Ради владивостоцької «Просвіти», він працює як член її шкільної, видавничої, лекційної та музичної комісій. Незабаром він стає головою Владивостоцької Української Окружної Ради, а трохи пізніше його було обрано головою 3-го Українського Далекосхідного з'їзду, що відбувся у Хабаровську 7-12 квітня 1918 р. Цей з'їзд звернувся до українського уряду з проханням вимагати від уряду РРФСР визнання Зеленого Клину частиною України на підставі принципу самовизначення народу, який складав там переважну більшiсть населення. Згодом ініціює 4-ий (Надзвичайний) Український Далекосхідний з'їзд, який відбувався у Владивостоці з 25 жовтня до 1 листопада 1918 р., на якому обраний головою Українського Далекосхідного Секретаріату.

1919 року заарештований колчаківською владою за активну українську діяльність. Вдруге заарештовано 5 листопада 1922 після зайняття Владивостока більшовиками. Один з головних обвинувачених на Читинському процесі 1924, на якому засуджений до 5 років позбавлення волі за антирадянську діяльність та «намагання відірвати Далекий Схід від РСФРР і злучити з Японією».

Після відбуття покарання працював техніком на Забайкаллі та в Таджикистанi.

1930 повернувся в Україну, жив у Києві, переховувався. Працював інженером у різних будівельних організаціях.

Помер восени 1942 в окупованому нацистами Києві. Похований на Лук'янівському цвинтарі.

Твори

  • Підручник актьорові. — Владивосток, 1918.

Див. також

Література