Відмінності між версіями «Гончарний круг»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(доповнення, джерело, оформлення)
(оформлення)
 
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:Український гончар на Сорочинському ярмарку 2008.JPG|thumb|300px|Гончар за гончарним кругом ([[Сорочинський ярмарок]])]]
 
[[Файл:Український гончар на Сорочинському ярмарку 2008.JPG|thumb|300px|Гончар за гончарним кругом ([[Сорочинський ярмарок]])]]
[[Файл:Гончарний круг..JPG|thumb| right|250px |Технологія гончарної справи. Гончарний круг.]]
+
[[Файл:Гончарний круг..JPG|thumb| right|250px|Технологія гончарної справи. Гончарний круг.]]
 
'''Гонча́рний круг''' — [[пристрій]] для ручного формування виробів з [[глина|глини]]. Використовується здебільшого в [[гончарство|гончарстві]].
 
'''Гонча́рний круг''' — [[пристрій]] для ручного формування виробів з [[глина|глини]]. Використовується здебільшого в [[гончарство|гончарстві]].
  +
  +
== Історія ==
 
Гончарний круг винайдений у [[Месопотамія|Месопотамії]] в кінці 4 тис. до н.&nbsp;е. На території [[Україна|України]] відомий від 1-ої половини I тис. н.&nbsp;е. Під кінець XIX&nbsp;ст. загального поширення в Україні набув важкий ножний гончарний круг. [[Грінченко Борис Дмитрович|Б.&nbsp;Д.&nbsp;Грінченко]] згадує кілька видів тодішніх українських гончарних кругів, які дещо розрізнялись за конструкцією: шльонський, головатий, шестерня, волоський<ref name="Грінченко">{{Грінченко|Круг|24910-krugh-i.html#show_point}}</ref>.
 
Уся конструкція була повністю дерев'яна, основою якої служив камінь з видовбаною і змащеною жиром ямкою. Такі круги мали багато недоліків, і основний&nbsp;— неточність обертання круга навколо своєї осі, що спричиняло труднощі в роботі. Нині круги виготовляють переважно з металу.
   
 
== Будова ==
 
== Будова ==
 
Гончарний круг складається з 2 дисків, закріплених на вертикальній [[вісь|осі]], яку ще називають спицею або веретеном. Згідно зі [[Словарь української мови|Словарем української мови]] Б. Грінченка, традиційний український гончарний круг мав таку конструкцію: вертикальне веретено своїм нижнім кінцем (''спінем'') обертається на залізній [[вальниця ковзання|вальниці ковзання]] (на Полтавщині називалася ''порплиця'', а заглибина-підп'ятник на ній&nbsp;— ''дучка''), що лежить на підлозі чи закріплена на підставці (полтавська назва ''п'ятка''). Верхня частина веретена укріплена в горизонтальній дошці з виїмкою (вона називалася ''жабка'', на Полтавщині також ''коник''), що кріпиться до високої лави, на якій сидить гончар (''лавиця'', Полтавщині також ''скам'я'')<ref name="Грінченко"/>.
[[Грінченко Борис Дмитрович|Б.&nbsp;Д.&nbsp;Грінченко]] згадує кілька видів українських гончарних кругів, які дещо розрізнялись за конструкцією: шльонський, головатий, шестерня, волоський<ref name="Грінченко">{{Грінченко|Круг|24910-krugh-i.html#show_point}}</ref>.
 
 
Складається з 2 дисків, закріплених на вертикальній [[вісь|осі]], яку ще називають спицею або веретеном. Згідно зі [[Словарь української мови|Словарем української мови]] Б. Грінченка, традиційний український гончарний круг мав таку конструкцію: вертикальне веретено своїм нижнім кінцем (''спінем'') обертається на залізній [[вальниця ковзання|вальниці ковзання]] (на Полтавщині називалася ''порплиця'', а заглибина-підп'ятник на ній&nbsp;— ''дучка''), що лежить на підлозі чи закріплена на підставці (полтавська назва ''п'ятка''). Верхня частина веретена укріплена в горизонтальній дошці з виїмкою (вона називалася ''жабка'', на Полтавщині також ''коник''), що кріпиться до високої лави, на якій сидить гончар (''лавиця'', Полтавщині також ''скам'я'')<ref name="Грінченко"/>.
 
   
 
Нижній більший диск (''спідняк'', на Полтавщині також називався ''сподень, кружка'') приводиться в рух ногою гончаря або [[електропривод]]ом. Верхній менший диск (''верхняк'', інші полтавські назви&nbsp;— ''голова, головка, кружалко'') виконує роль підставки для формування виробу. Верхній кінець веретена може виступати над поверхнею верхняка (полтавська назва&nbsp;— ''шпеник''): на нього кладуть грудку глини, коли формують посуд<ref name="Грінченко"/>. Колись спідняки робили переважно з дерева, пізніше&nbsp;— з металу.
 
Нижній більший диск (''спідняк'', на Полтавщині також називався ''сподень, кружка'') приводиться в рух ногою гончаря або [[електропривод]]ом. Верхній менший диск (''верхняк'', інші полтавські назви&nbsp;— ''голова, головка, кружалко'') виконує роль підставки для формування виробу. Верхній кінець веретена може виступати над поверхнею верхняка (полтавська назва&nbsp;— ''шпеник''): на нього кладуть грудку глини, коли формують посуд<ref name="Грінченко"/>. Колись спідняки робили переважно з дерева, пізніше&nbsp;— з металу.
Рядок 14: Рядок 16:
 
При виготовленні тонкостінних виробів, які важко знімати з диска в сирому вигляді (можлива [[деформація]]), застосовують товстий [[гіпс]]овий диск, який закріплюється і знімається разом з виробом.
 
При виготовленні тонкостінних виробів, які важко знімати з диска в сирому вигляді (можлива [[деформація]]), застосовують товстий [[гіпс]]овий диск, який закріплюється і знімається разом з виробом.
   
Сформований на диску виріб підрізають натягнутою між руками тонкою [[сталь]]ною струною і знімають. Після цього виріб готовий до сушіння і [[випалювання]] в гончарній печі.
+
Сформований на диску виріб підрізають натягнутою між руками тонкою [[сталь]]ною струною і знімають. Після цього виріб готовий до сушіння і [[випалювання]] в [[гончарна піч|гончарній печі]].
 
== З історії ==
 
Гончарний круг винайдений у [[Месопотамія|Месопотамії]] в кінці 4 тис. до н.&nbsp;е. На території [[Україна|України]] відомий від 1-ої половини I тис. н.&nbsp;е. Під кінець XIX&nbsp;ст. загального поширення в Україні набув важкий ножний гончарний круг. Уся конструкція була повністю дерев'яна, основою якої служив камінь з видовбаною і змащеною жиром ямкою. Такі круги мали багато недоліків, і основний&nbsp;— неточність обертання круга навколо своєї осі, що спричиняло труднощі в роботі. Нині круги виготовляють переважно з металу.
 
   
 
== Зображення ==
 
== Зображення ==

Поточна версія на 23:41, 30 липня 2018

Гончар за гончарним кругом (Сорочинський ярмарок)
Технологія гончарної справи. Гончарний круг.

Гонча́рний круг — пристрій для ручного формування виробів з глини. Використовується здебільшого в гончарстві.

Історія[ред. | ред. код]

Гончарний круг винайдений у Месопотамії в кінці 4 тис. до н. е. На території України відомий від 1-ої половини I тис. н. е. Під кінець XIX ст. загального поширення в Україні набув важкий ножний гончарний круг. Б. Д. Грінченко згадує кілька видів тодішніх українських гончарних кругів, які дещо розрізнялись за конструкцією: шльонський, головатий, шестерня, волоський[1]. Уся конструкція була повністю дерев'яна, основою якої служив камінь з видовбаною і змащеною жиром ямкою. Такі круги мали багато недоліків, і основний — неточність обертання круга навколо своєї осі, що спричиняло труднощі в роботі. Нині круги виготовляють переважно з металу.

Будова[ред. | ред. код]

Гончарний круг складається з 2 дисків, закріплених на вертикальній осі, яку ще називають спицею або веретеном. Згідно зі Словарем української мови Б. Грінченка, традиційний український гончарний круг мав таку конструкцію: вертикальне веретено своїм нижнім кінцем (спінем) обертається на залізній вальниці ковзання (на Полтавщині називалася порплиця, а заглибина-підп'ятник на ній — дучка), що лежить на підлозі чи закріплена на підставці (полтавська назва п'ятка). Верхня частина веретена укріплена в горизонтальній дошці з виїмкою (вона називалася жабка, на Полтавщині також коник), що кріпиться до високої лави, на якій сидить гончар (лавиця, Полтавщині також скам'я)[1].

Нижній більший диск (спідняк, на Полтавщині також називався сподень, кружка) приводиться в рух ногою гончаря або електроприводом. Верхній менший диск (верхняк, інші полтавські назви — голова, головка, кружалко) виконує роль підставки для формування виробу. Верхній кінець веретена може виступати над поверхнею верхняка (полтавська назва — шпеник): на нього кладуть грудку глини, коли формують посуд[1]. Колись спідняки робили переважно з дерева, пізніше — з металу.

Круг повинен обертатися зі швидкістю від 50 до 300—350 обертів за хвилину. Діаметр верхнього диска зазвичай становить 25—30 см. Робоча площа у всіх випадках повинна обертатися проти годинникової стрілки. Диски виготовляють з антикорозійного металу, інколи навіть з пластмаси.

При виготовленні тонкостінних виробів, які важко знімати з диска в сирому вигляді (можлива деформація), застосовують товстий гіпсовий диск, який закріплюється і знімається разом з виробом.

Сформований на диску виріб підрізають натягнутою між руками тонкою стальною струною і знімають. Після цього виріб готовий до сушіння і випалювання в гончарній печі.

Зображення[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • «Культура і побут населення України»,— Київ, «Либідь», 1991 р.—стор. 70, 71
  • «Побутові вироби та іграшки з глини»,— Київ, «Урожай», 1994 р.