Гопчиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Гопчиця
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Погребищенський район
Рада/громада Гопчицька сільська рада
Код КОАТУУ 0523481601
Основні дані
Населення 1484
Площа 0,293 км²
Густота населення 5064,85 осіб/км²
Поштовий індекс 22216
Телефонний код +380 4346
Географічні дані
Географічні координати 49°31′47″ пн. ш. 29°16′34″ сх. д. / 49.52972° пн. ш. 29.27611° сх. д. / 49.52972; 29.27611Координати: 49°31′47″ пн. ш. 29°16′34″ сх. д. / 49.52972° пн. ш. 29.27611° сх. д. / 49.52972; 29.27611
Середня висота
над рівнем моря
215 м
Водойми Самець
Найближча залізнична станція Рось
Місцева влада
Адреса ради 22216, Вінницька обл., Погребищенський р-н, с. Гопчиця, вул. Веселівка, 1, тел. 2-43-73
Карта
Гопчиця. Карта розташування: Україна
Гопчиця
Гопчиця
Гопчиця. Карта розташування: Вінницька область
Гопчиця
Гопчиця
Мапа

Гопчиця у Вікісховищі?

Гопчи́ця[джерело?] (Го́пчиця[1]) — село в Україні, у Погребищенському районі Вінницької області, центр сільської ради. Лежить по обидва береги річки Росі, за 6 км від районного центру, за 9 км від залізничної станції Ржевуська.[1] У селі знаходиться залізнична станція «Рось».

Краєзнавчі відомості[ред. | ред. код]

Населення становить 1484 особи. Село є центром Гопчицької сільської ради.

У Гопчиці є школа, будинок культури, де проводять концерти і дискотеки для молоді.

У селі знаходиться залізнична станція «Рось». Тут можна сісти на приміські дизель-поїзди Козятин-Погребище, Козятин-Жашків, Козятин-Христинівка.

Історія[ред. | ред. код]

У 1726 році вперше згадується в селі Гопчиці церква на честь Святої Трійці (в Державному історичному архіві є церковно-метрична книга Свято-Троїцької церкви села Гопчиці за 1747—1799 роки).

1 травня 1839 року за підтримки поміщика Різніча Івана Степановича відкрито церковне училище при Гопчицькому приході. 11 хлочиків учитель учив «біблії», писати, рахувати. Пізніше діти навчалися 3 роки. Було 3 групи учнів, яких в одній класній кімнаті навчав учитель Чумак, який теж закінчив тільки церковну-приходську школу. У 1906—1909 рр. побудовано школу на дві класні кімнати, діти (до 100 чол.) навчалися вже 4 роки, і вчили їх 2 учителі. Будинок знаходився по теперішній Центральній вулиці. Після 1930 року у ньому був сільський клуб аж до 1950 року. Під час німецької окупації там утримувалися радянські полонені.

З документів за 1925 рік: «…будинок школи не задівольняє вимоги населення села, 2 класні кімнати не вміщають усіх бажаючих». У селі мешкало 3042 людини, у школі навчалось 226 (хлопців 162, дівчат 64). Лікнеп відвідували 64 людини. Бібліотека мала 202 книги. Учителів — 4. Неграмотність у селі після 1917 року була поширеною, особливо серед старших людей.

На 1 березня 1926 року у селі жило 3120 осіб. Приміщення нової школи стало вкрай необхідним, тож на місці попової клуні у 1928 році розпочали будівництво. До 1931 р. відкрили 5 класних кімнат та коридор. Школа почала розвиватись в 1953 році. У 1956 році у школі нараховувалось понад 700 учнів. Другий корпус збудовано у 1962 р, майстерню і їдальню — у 1973 році. Змінився і вхід до шкільної садиби. Ялинкову алею висадили у 1968 році.

Під час Другої світової війни село як й інші села Погребищенського району було окуповано фашистськими військами у другій половині липня 1941 року.[2] В селі з 1941 року діяла підпільна организація з 10 осіб, керівником її був О. М. Лаврінчук.[1] 26 листопада 1941 року німецькі фашисти вбили в селі понад 20 громадян та спалили 19 будинків. Червоною армією село було знову зайняте 31 грудня 1943 року.[2]

На початку 1970-х років в селі була розміщена центральна садиба колгоспу «Дружба», за яким було закріплено 7346 га землі, в тому числі 5298 га орної. Виробничий напрям господарства був рільничо-тваринницький, були допоміжні підприємства — піщаний кар'єр, 2 млини, 2 пілорами. В селі працювали середня школа, будинок культури, бібліотека, медичний пункт. Видавалася багатотиражна газета «Колгоспна правда».[1]

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року кількість наявного населення села становила 1472 особи,[3] із них 98,72 % зазначили рідною мову українську, 1,28 % — російську.[4]

Населення Гопчиці в різні роки
Рік 1897 ~1900 ~1902 ~1972[1] 1989[5] 2001[3]
Кількість осіб 2385 1607 1472

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Гопчиця. // Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 15 000 прим. — С. 528.
  2. а б Вінниччина в період Великої вітчизняної війни 1941—1945 рр. Хроніка подій. — К.: Наукова думка, 1965. — С. 23, 46.
  3. а б Таблиця 19A0501_07_005. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Кількість наявного населення сільських населених пунктів (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Кількість та територіальне розміщення населення. http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Процитовано 28 лютого 2019. 
  4. Таблиця 19A050501_02_005. Розподіл населення за рідною мовою, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. // Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. http://ukrcensus.gov.ua. Процитовано 28 лютого 2019. 
  5. Таблиця 19A0501_061_005. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (1989(12.01)). // Кількість наявного та постійного населення сільських населених пунктів (1,2,3,4) (1989(12.01)) // Кількість та територіальне розміщення населення. http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Процитовано 28 лютого 2019.