Горбулів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 13:00, 8 червня 2019, створена Jphwra (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Горбулів
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Черняхівський район
Рада/громада Горбулівська сільська рада
Код КОАТУУ 1825682401
Облікова картка Горбулів 
Основні дані
Засноване 1584
Населення 500
Площа 5,152 км²
Густота населення 165,95 осіб/км²
Поштовий індекс 12316
Телефонний код +380 4134
Географічні дані
Географічні координати 50°32′15″ пн. ш. 28°55′24″ сх. д. / 50.53750° пн. ш. 28.92333° сх. д. / 50.53750; 28.92333Координати: 50°32′15″ пн. ш. 28°55′24″ сх. д. / 50.53750° пн. ш. 28.92333° сх. д. / 50.53750; 28.92333
Середня висота
над рівнем моря
197 м
Відстань до
обласного центру
49 км
Відстань до
районного центру
25 км
Місцева влада
Адреса ради 12316, с. Горбулів, вул. Першотравнева, 1; тел. 9-52-42
Карта
Горбулів. Карта розташування: Україна
Горбулів
Горбулів
Горбулів. Карта розташування: Житомирська область
Горбулів
Горбулів

Горбулів (колишня назва Горбилево [1]) — село в Україні, в Черняхівському районі Житомирської області.

Розташування[ред. | ред. код]

Село Горбулів є центром сільської Ради, розташоване у північно-східній частині Черняхівського району і межує з Радомишльським районом (с. Моделів) та Коростишівським районом (с. Торчин). Горбулів знаходиться за 25 км від районного центру смт. Черняхів та залізничної станції Горбаші і за 49 км від обласного центру Житомира, відстань до Києва 135 км. В селі понад 600 дворів, населення до 500. чоловік. Сільській раді підпорядковано хутір Науменка.

З історії села[ред. | ред. код]

Як говорить легенда село засноване ще за часів Київської Русі. У 1151 році князь Андрій Боголюбський побудував у селі монастир. Назву Горбулів населений пункт дістав (як розповідав старожил цього села Трохименко Федір Антонович) від того, що колись подорожні, їхавши чи йшовши по шляху із села Моделева чи Потіївки на Житомир, з лівої сторони бачили величезний горб, який в народі називали Дівич-горою. Далі йшло поселення, яке перші поселенці називали Горбулів (тобто горб у ліво).

Історія поселення сягає в сиву давнину. Воно уже існувало десь в ХІІ столітті і під час нашестя татаро-монгольського хана Батия було повністю зруйноване. В письмових джерелах село згадується в 1584 році. Близько 1151 року в Горбулеві споруджено православний монастир.

Сотні років в селі діяв горбулівський базар, на який з'їжджалося багато людей з навколишніх сіл і навіть з сусідньої Білорусі. На території села є великі поклади лабрадориту і на їх основі працює два кар'єри, вироби яких надходять в різні кінці України і інших країн.

З 1910 року, зусиллями італійського підприємця на прізвище Ліва, в селі розпочато розробку покладів каміння лабрадориту, пам'ятники з якого експортуються до Італії. Розробка каміння триває й дотепер – у Горбулеві працює 3 кар'єри.

1917 року, одразу після проголошення УНР, Горбулівське парафіяльне училище, зусиллями Тимофія Соколовського (батька Олександри та Дмитра Соколовських), стає однією з перших українських гімназій на Центральному Поліссі, директором якої стає дружина його сина Дмитра – Надія Соколовська.

Радянську окупаційну владу в селі було встановлено на початку 1918 року. В роки визвольних змагань на території Горбулева і навколишніх сіл діяв загін, що воював проти радянських окупантів, яким керував житель села Соколовський. Загін був знищений а Дмитро Соколовський убитий у 1919 році[2]. 7 листопада 1924 року в селі споруджено пам'ятник жертвам революції.

На початку 30-х років у с.Горбулів була створена Горбулівська дільнична лікарня на 25 ліжок з пологовим відділенням.

Під час Голодомору Горбулів утратив 68 дорослих та 14 дітей.

У Горбулеві донедавна розміщувалась центральна садиба колгоспу «Батьківщина», який мав в користуванні 3,3 тис. га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2,7 тис. орної землі. Колгосп організований в 1928 році. Перший голова — Петрученко Сергій Іванович, 1904 р.н., чл. КПРС, загинув під час Німецько-радянської війни. Колгосп мав шість виробничих і одну тракторну бригаду. З допоміжних підприємств колгосп мав пункт переробки льону, цех по виготовленню полірувальної продукції з каменю, в селі досі залишився вітряк. Розробка каменю почалася ще в 1905 році. На території села розміщалась Горбулівська сільгосптехніка, яка займалась ремонтом машин для навколишніх сіл.

В період Німецько-радянської війни 354 жителі Горбулева пішли на фронт. В перших числах липня 1941 року німці вступили в Горбулів. В середині липня 1941 року тут почав діяти партизанський загін під керівництвом К. Д. Дружинського. Він успішно проводив бойові операції, знищував нацистів, їхню техніку, займався розвідкою і дані передавав за лінію фронту радянському командуванню.

На початку серпня 1941 року між селами Горбулів і Моделів загін вступив у бій з нацистами. В ньому загинули майже всі партизани, а пораненого командира К. Д. Дружинського окупанти схопили і розстріляли. Це був один із перших партизанських загонів, який воював в районі села Горбулів. Нацисти з Горбулева розстріляли 10 чоловік, спалили 88 будівель, вислали до Німеччини понад 300 чоловік.

В період окупації в Горбулеві діяла підпільна організація, якою керував Д.Яковенко. Вона мала безпосередній зв'язок з Потіївською підпільною організацією, якою керував в майбутньому Герой Радянського Союзу Іван Бугайченко. В період німецької окупації в районі сіл Горбулева і Науменка діяв партизанський розвідник С.Лукомський, який вільно володів німецькою мовою і знищував німців на місці їх служби, а також вивозив їх в партизанський загін, що дислокувався в Радомишльських лісах. Він загинув в останній період звільнення сіл Горбулів та Науменка від окупантів. Похоронений в селі Науменка.

6 грудня 1943 року вкрай небезпечна обстановка склалась в с. Горбулеві. Нацистські війська зробили ще одну спробу прорвати оборону та розгорнути наступ на Київ. Атаки німців проходила одна за другою. В бою біля села Горбулева гвардійці мінометники 98 гвардійського мінометного полку знищили 37 ворожих танки, 4 бронетранспортери, 39 автомашин з піхотою.

На честь загиблих за визволення села поставлено три пам'ятники на братських могилах. Із 354 жителів села, що брали участь у війні 249 загинули на фронті. На їх честь у центрі села споруджено обеліск, де викарбувані їх прізвища.

Після війни комуністи докладають зусиль до знищення найвизначнішої пам'ятки природи цих країв – древлянської Дівич-гори, від якої на початок 21 ст. лишилися самі залишки.

5 вересня 1992 року, в річницю червоного терору, у с. Горбулів відкрито величний пам'ятник борцям за волю України – горбулівцям, які під проводом отаманів Соколовських боролися за вільну Україну в 1918 – 1920 роках[3].

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Покровська церква

В селі працює середня школа, де 16 вчителів навчають 46 учнів, клуб на 150 місць, клуб в селі Науменка, дві бібліотеки з книжковим фондом 17,5 тис. примірників, дільнична лікарня на 25 ліжок, поштове відділення, 4 крамниць.

В селі діє церква, яка побудована у 1746 році[4]. Із розповіді того ж Трохименка Ф. А. дошки підлоги в церкві прибиті ще кованими саморобними цвяхами. Поруч із церквою височиє також красива дерев'яна дзвіниця. Це одна з найстародавніших будівель в нашому районі, що збереглася до наших днів. По ній можна судити про архітектуру XVII–XVIII століття на нашій поліській землі.

Крім церкви, у селі ще побудований польський костьол, який стоїть пусткою і нагадує про часи, коли в Горбулеві проживало багато католиків. Про це свідчить окремий польський цвинтар.

Економіка[ред. | ред. код]

У 1953 році на горбулівських землях був відкритий камінний кар'єр «Бутовий», який потім був переданий в Потіївський міжколгоспбуд (теперішній УКК). У 70-ті роки кар'єр отримав замовлення на виготовлення бруківки для ремонту Червоної площі в м.Москві[5].

Поблизу села діють три кар'єри по видобутку каменю: ДП «УНК» (Українська Каменеобробна Компанія), AT «Комета» та TOB «Стоун-3»[6].

Підприємства з обробки каменю «Прогрес» та підприємство з обробки каменю ПП «Радченко П.П.», які виробляють різні пам'ятники та плитку.

Персоналії[ред. | ред. код]

Уродженцями села є:

  • Соколовський Дмитро Тимофійович — повстанський отаман часів Української революції.
  • Соколовська Олександра — повстанський отаман часів Української революції.
  • В. Ф. Головчанський, генерал-майор, який останній час проживав в Москві, де й похоронений.
  • В. Н. Мартиненко, кандидат історичних наук, з 1980 по 1986 рік. працював міністром іноземних справ УРСР. На Горбулівській середній школі встановлено іменну дошку з барельєфом видатного учня.
  • В. Г. Горбаренко — кандидат технічних наук, С. А. Антонюк — кандидат історичних наук, М. Ф. Огійчук — кандидат економічних наук, А. Ф. Малинівський — кандидат історичних наук, Л. І. Данчук — народний артист України, професор, П. І. Данчук — заслужений працівник культури, Забарчук Євген Леонідович — працює зам. міністра юстиції Російської Федерації і має чин Державного радника юстиції 1-го класу.
  • Науменко Максим Васильович, 1896 року народження, уродженець села Ставки, Радомишльського повіту, народився у родині селянина-бідняка. Похоронений в м. Радомишлі. В селі було створено колективне господарство, яке в 50 роках XX століття було об'єднано з Горбулівським колгоспом «Родина», після чого з Горбулевом було з'єднано асфальтовим шляхом.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]