Гордійчук Ігор Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гордійчук Ігор Володимирович
UA-OF7-MAJ-GEN-GSB-H(2015).png Генерал-майор
Ігор Гордійчук.jpg
Загальна інформація
Народження 12 листопада 1972(1972-11-12) (45 років)
Залізниця, Рівненська область, УРСР
Університет Київський ІСВ
Коледж СВ ЗС США
Псевдонім Сумрак, Гордей
Військова служба
Роки служби 1991 — цей час
Приналежність  Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Формування General Staff of the Ukrainian Armed Forces.svg Генеральний штаб
Війни / битви

Міжнародна місія в Афганістані
Війна на сході України

Командування
2016 Начальник КВЛ ім. Івана Богуна
2014 Начальник центру оперативного керівництва — заступник начальника Головного командного центру ЗСУ
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден Богдана Хмельницького II ступеня
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Відзнака «Доблесть і честь» (Міністерство оборони України)
Медаль «10 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України)
Пам'ятний нагрудний знак «Воїн-миротворець» (Міністерство оборони України)

І́гор Володи́мирович Гордійчу́к (нар. 12 листопада 1972, Залізниця, Корецький район, Рівненська область, Українська РСР, СРСР) — український військовик, генерал-майор Збройних сил України, офіцер Головного командного центру Генерального штабу України, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна, Герой України.

Біографія, військова служба[ред.ред. код]

Народився у селі Залізниця Корецького району Рівненської області. 1989 року, після закінчення Корецької загальноосвітньої середньої школи № 1, вступив до Омського вищого танкового інженерного училища, але згодом перевівся до Київського інституту Сухопутних військ Національної академії оборони України, закінчив з відзнакою факультет підготовки офіцерів оперативно-тактичного рівня. Навчався в Коледжі сухопутних військ Збройних сил США. Володіє англійською, німецькою, польською мовами.

Пройшов шлях від командира механізованого взводу до заступника командира танкового полку. Подальшу військову кар'єру зробив у військах спецпризначення, добившись переведення на посаду заступника командира бригади спеціального призначення міста Ізяслав Хмельницької області. Згодом став командиром сформованого на базі бригади 8-го окремого полку спецпризначення. З травня до грудня 2010 року проходив службу в складі міжнародного контингенту в Республіці Афганістан. Після повернення став першим заступником начальника Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

В квітні 2014 року отримав призначення у Головний командний центр Міністерства оборони України. Служив на посаді начальника центру оперативного керівництва — заступника начальника Головного командного центру ЗСУ.

Учасник бойових дій на Сході України у 2014 році. Позивний «Сумрак» отримав, коли був призначений на посаду помічника начальника розвідки зі спеціальних операцій. Також мав позивний «Гордей».

Ще коли Гордійчук проходив лікування та реабілітацію у США, міністр оборони України Степан Полторак призначив його начальником Київського військового ліцею імені Івана Богуна, 26 квітня 2016 року полковник приступив до виконання посадових обов'язків[1].

Вручення Президентом України погонів генерала-майора Ігорю Гордійчуку під час параду на честь 25-ї річниці Незалежності України, Київ, 2016 рік.

23 серпня 2016 року присвоєно військове звання генерал-майора[2]. Погони генерал-майора були вручені Президентом України Петром Порошенком під час параду на Хрещатику з нагоди 25-ї річниці Незалежності України 24 серпня 2016 року[3].

Дружина Тетяна також військова — старший солдат військ спеціального призначення. Мають доньку.

Участь в АТО[ред.ред. код]

Полковник Ігор Гордійчук брав безпосередню участь у багатьох операціях під час АТО, очолював загін спецпризначення, що виконував завдання глибинної розвідки в тилу противника, командував операцією із взяття під контроль стратегічної висоти Савур-могила.

12 серпня 2014 року розвідники Гордійчука із групи спеціального призначення «Крим» прорвалися на Савур-могилу, перебрали контроль над спостережним пунктом на її вершині та розпочали коригування артилерійського вогню. Для знищення українського загону було використано російську артилерію та загони найманців з бронетехнікою; штурми Савур-могили відбувалися майже щодня. Постійними артнальотами було виведено з ладу систему зв'язку, але Гордійчук продовжував коригувати вогонь телефоном. Гордійчук був неодноразово контужений, але позицій не залишив, тільки в бліндажі «відключався», потім знову приступав до виконання обов'язків. Було відбито 6 нічних штурмів. На 18 серпня було заплановано ротацію захисників Савур-могили, операцією керував полковник Петро Потєхін. На той час український загін від найближчих підрозділів відділяло понад 30 кілометрів. Потєхін повів на Савур-могилу 8 вояків 25-ї повітряно-десантної бригади та 17 добровольців-розвідників 4-ї роти 42-го батальйону тероборони підполковника Олександра Мельниченка, до них приєдналася група артилерійських коригувальників, з ними рухався БМП 28-ї механізованої бригади та БТР 3-го полку спецпризначення.

Після ротації групи «Крим» Гордійчук залишився на Савур-могилі та продовжував коригування вогню. 19 серпня під час масованого нальоту полковника Потєхіна було важко поранено, загинув десантник, поранених евакуювали. 20 серпня під час артнальоту й атаки знекровлений підрозділ 51-ї бригади вийшов з Петровського, коригування велося мобільними телефонами, з цього дня прикордонний район практично був зайнятий російськими військами. Захисники Савур-могили перебували у повній ізоляції — до найближчого українського підрозділу було 40 кілометрів.

Удень 23 серпня російські війська розпочали наступ на південному відтинку фронту сектора «Д». 24-го вранці «Сумрак» продовжував передавати дані про просування ворожих сил, однак українська артилерія вже не могла ними скористатися — їй довелося відійти від Савур-могили під російськими ударами. 24 серпня відбувся черговий штурм висоти, танки стріляли прямим наведенням, кавказькі найманці атакували оборонців Савур-могили; атаку було відбито із численними втратами противника.

Бійці говорили Гордійчуку про недоцільність утримання висоти аж у такому глибокому тилу противника, однак він не збирався відходити без наказу. Наказ про відхід надійшов пізно ввечері 24 серпня, на той час Савур-могила була в щільному кільці — машина 3-го полку спецпризначення, що прорвалася для порятунку поранених, була розстріляна російськими найманцями в Петрівському. Пораненого Івана Журавльова полонили, решту поранених найманці добили; загинув Темур Юлдашев («Тренер»).

Гордійчук віддав наказ про відступ вночі 25 серпня після 12 діб оборони Савур-могили; група з оточення виходила ночами, рухалися до найближчих українських підрозділів. На той час це було вже оточене російськими військами угрупування сектора «Б» генерала Хомчака під Іловайськом. Група пройшла по ворожих тилах близько 60 кілометрів та приєдналася до українських військ під Многопіллям.

29 серпня група полковника Гордійчука разом з рештою оточених українських сил пішла на прорив. Під час руху по вантажівці, де перебували Гордійчук і сержант Сергій Стегар, було відкрито артилерійський та мінометний вогонь, у кузові стався вибух, автомобіль загорівся. Через надто щільний вогонь противника супроводжуючі підійти не могли; Гордійчук вибрався сам, йому зробили перев'язку — великий осколок влучив у потилицю, не захищену каскою. Полковник намагався керувати боєм, зривав пов'язку, однак від втрати крові знесилів. Гордійчука (у непритомному стані), Стегара та ще кілька бійців захопили в полон російські десантники. Полонених забрали, Гордійчука ж покинули, заборонивши надавати йому допомогу, мовляв, він і так швидко «дійде». Однак він вижив; через два дні його доставили в дніпропетровську лікарню ім. Мечникова, потім у Київський військовий шпиталь. З 1 вересня полковник перебував у реанімації нейрохірургічного відділення, переніс кілька операцій. Він не міг рухатись, був частково паралізований; додалося зараження крові. За рішенням лікарів був уведений в медикаментозну кому, щоб збити високу температуру, яка трималася кілька тижнів. Два місяці Ігор боровся за життя й переміг.

На початку лютого 2016 року зі діагнозом геміпарез (параліч м'язів однієї половини тіла) полковник Ігор Гордійчук потрапив до рук фахівців Центру Зміцнення Хребта[4] при Інституті Вертебрології і Реабілітації, які запропонували безкоштовно пройти повний курс реабілітації, та повернути його до повноцінного життя. Якби не почали реабілітацію, протягом декількох тижнів могли статися важкі незворотні зміни в м'язах верхніх і нижніх кінцівок — м'язова контрактура (стан, при якому кінцівка фіксується в певному положенні в одному або декількох суглобах і не може бути повністю зігнутою або розігнутою). Інститутом розробили індивідуальну програму фізичної та нейрореабілітації, основою стала фінсько-німецька система тренажерів для реабілітації «David». У Ігоря Володимировича поступово відновилася дрібна моторика і глибока чутливість, відновився м'язовий тонус. Головний лікар Інституту Вертебрології Ігор Сергійович Каришев повідомив що повне відновлення дрібної моторики і координації, нервова система буде відновлюватися ще 1-2 роки.

8 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко у військовому шпиталі вручив полковнику Ігорю Гордійчуку державні нагороди — орден «Золота Зірка» звання Герой України та ордени Богдана Хмельницького II та III ступенів.[5].

Ігор Гордійчук і міністр оборони Степан Полторак

На початку лютого 2015 року його прийняли на реабілітацію американські лікарі Військово-медичного центру Збройних сил США імені В. Ріда. У Вашингтоні Ігорю допомагала й українська діаспора[6].

Нагороди[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

Про Ігоря Гордійчука[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Боротися до кінця, неможливого в житті немає! // Цензор.нет, 28.04.2016(рос.)
  2. Указ Президента України від 23 серпня 2016 року № 353/2016 «Про присвоєння військового звання »
  3. Військова еліта: мережі в захваті від біографії генерала, якого нагородив Порошенко. «Апостроф». 24 серпня 2016. 
  4. Встать на ноги любой ценой: удивительная история реабилитации Героя Украины Игоря Гордийчука у en:Wayback Machine (archived 11 November 2016)
  5. а б Президент вручив Зірку Героя України полковнику Гордійчуку // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 08.11.2014
  6. Міністр оборони відвідав поранених бійців АТО, які лікуються у США // Офіційний веб-сайт Міністерства оборони України, 24.01.2015
  7. Указ Президента України від 21 жовтня 2014 року № 816/2014 «Про присвоєння І. Гордійчуку звання Герой України»
  8. Указ Президента України від 29 вересня 2014 року № 747/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  9. Указ Президента України від 8 вересня 2014 року № 708/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  10. [1], [2], [3], [4] — світлини на сайті Академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного
  11. Легендарного «Сумрака» Ігоря Гордійчука нагороджено орденом «За заслуги у боротьбі з фашизмом у Росії»
Попередник: Герой Україникавалер ордена «Золота Зірка»
№ 34
21 жовтня 2014
Наступник:
Зеленський Євгеній Олександрович Лужевський Руслан Михайлович