Граблі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Граблі на держаку
Дерев'яні граблі
Робоча частина грабель

Граблі́[1] — сільськогосподарське знаряддя для загрібання сіна, соломи, скошеного хліба тощо. Також граблі використовуються для загрібання грядок у полі та на городах, облаштуванні газонів і клумб.

Поширені два види грабель — дерев'яні та залізні. Обидва могли бути ручними та кінними.

Ручні дерев'яні граблі складаються з валка[2] довжиною до 90 см, у який знизу під прямим кутом (чи трохи навскіс) забивають зубці (переважно 9-10 см, на Півдні України 20-30 см) 10-12 см завдовжки, а збоку — держак (граблище, грабильно, розм. граблисько)[3][4]. Останній традиційно робили з рівної ліщини з подвійною, а то й з потрійною розвилкою на кінці. На сінокосі їх використовували, щоб ворушити скошену траву, а потім згрібати її у валки (валкувати)[5]. Дерев'яні граблі через їх зручність і легкість продовжують використовувати і по сьогодні.

Причіпні механічні граблі

На початку XX сторіччя з'явились ручні залізні граблі, валок та цвяхоподібні зубці яких виготовлялись фабрично. Ці граблі використовувались здебільшого для загрібання грядок.

На Півдні України поряд із ручними заможні селяни застосовували масивні дерев'яні кінні граблі з валком до 240 см та 40 зубцями до 50 см кожен. Ними переважно підгрібали колоски в полі після того, як снопи були вивезені. З кінця XIX сторіччя для виконання цієї роботи у великих господарствах стали використовувати фабричні кінні залізні граблі — так звані гребки (гребалки).

У сучасному промисловому сільському господарстві граблями називають причіпні комплексні пристрої різного типу, що призначені для виконання аналогічних функцій в умовах великих земельних угідь.

Див. також

Примітки

Література та джерела

  • Великий тлумачний словник сучасної української мови (з. Дод., допов. на CD) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. — 1736 с.: іл. — ISBN 966-569-013-2