Відмінності між версіями «Грецька література»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(Створена сторінка: Файл:Attica 06-13 Athens 32 National Library.jpg|міні|397x397пкс|Будівля [[Національна бібліотека Греції|Наці...)
Мітка: суміш розкладок у тексті
 
(Не показані 65 проміжних версій 8 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:Attica 06-13 Athens 32 National Library.jpg|міні|397x397пкс|Будівля [[Національна бібліотека Греції|Національної бібліотеки Грецької республіки]]]]
 
[[Файл:Attica 06-13 Athens 32 National Library.jpg|міні|397x397пкс|Будівля [[Національна бібліотека Греції|Національної бібліотеки Грецької республіки]]]]
'''Грецька література'''&nbsp;— сукупність [[Літературний твір|літературних творів]] написаних на території [[Греція|Греції]] та/або вихідцями з [[Егейські острови|цієї]] [[Балканський півострів|території]]. Історія грецької літератури, що походить від [[Давньогрецька література|давньогрецької літератури]], починаючи з [[800 до н. е.|800]] року до [[Наша ера|нашої ери]], до сучасної літератури сьогодення. Ця література розвивалася як закрита, без особливого зовнішнього впливу, аж до [[Елліністичний період|епохи еллінізму]] і мала значний вплив на всю подальшу європейську літературу. А найбільш помітними її жанрами є [[комедія]] і [[трагедія]], де подія зазвичай пов'язане з героєм, який переживає низку катастрофічних подій. Крім того, грецька література стала засновницею багатьох письменних дисциплін, таких як [[історія]] та [[філософія]].<ref>{{Cite web|title=Ancient Greek Literature|url=https://www.ancient.eu/Greek_Literature/|website=Ancient History Encyclopedia|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref>
+
'''Грецька література'''&nbsp;— сукупність [[Літературний твір|літературних творів]] написаних на території [[Греція|Греції]] та/або вихідцями з [[Егейські острови|цієї]] [[Балканський півострів|території]]. Історія грецької літератури походить від [[Давньогрецька література|давньогрецької літератури]], починаючи з [[800 до н. е.|800]] року до [[Наша ера|нашої ери]], до сучасної літератури сьогодення. Вона розвивалася як закрита, без особливого зовнішнього впливу, аж до [[Елліністичний період|епохи еллінізму]] і мала значний вплив на всю подальшу європейську літературу. Найпомітнішими її жанрами є [[комедія]] і [[трагедія]], де подія, зазвичай, пов'язана з героєм, який переживає низку катастрофічних випадків. Крім того, грецька література стала засновницею багатьох письменних дисциплін, таких як [[історія]] та [[філософія]]<ref>{{Cite web|title=Ancient Greek Literature|url=https://www.ancient.eu/Greek_Literature/|website=Ancient History Encyclopedia|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref>.
   
[[Антична література]] була написана {{Не перекладено|Грецька група мов|старогрецькому діалекті|en|Hellenic languages}}, а сама література варіюється від найдавніших збережених письмових творів до творів приблизно [[V століття|V]] століття нашої ери. Цей проміжок часу ділиться на докласичний, класичний, елліністичний і римський періоди. Докласична грецька література в основному оберталася навколо [[Міф|міфів]] і включала твори [[Гомер|Гомера]]: «<nowiki/>[[Іліада|Іліаду]]<nowiki/>» та «<nowiki/>[[Одіссея|Одіссею]]<nowiki/>».
+
[[Антична література]] була написана {{Не перекладено|Грецька група мов|старогрецьким діалектом|en|Hellenic languages}}, а сама письменність варіюється від найдавніших збережених письмових творів до творів приблизно [[V століття|V]] століття нашої ери. Цей проміжок часу ділиться на докласичний, класичний, елліністичний і римський періоди. Докласичне грецьке письмо, в основному, оберталася навколо [[Міф|міфів]] і включала твори [[Гомер|Гомера]]: «<nowiki/>[[Іліада|''Іліаду'']]<nowiki/>» та «<nowiki/>[[Одіссея|''Одіссею'']]<nowiki/>».
   
У римську епоху значний внесок був внесений в різні предмети, включаючи історію, філософію та [[природничі науки]].
+
У римську епоху значний внесок зроблено в різні предмети, включаючи історію, філософію та [[природничі науки]].
   
Крім того, грецька література також включає твори і [[Візантійська література|візантійської літератури]], яка була написана на [[Аттикізм|аттичній]], [[Середньогрецька мова|середньовічній]] і ранній [[Новогрецька мова|новогрецькій]] мовах. У цей період процвітали відмінні від істориків хроніки, літописи і енциклопедії.
+
Крім того, грецьке письменництво також включає твори і [[Візантійська література|візантійської літератури]], яка була написана на [[Аттикізм|аттичній]], [[Середньогрецька мова|середньовічній]] і ранній [[Новогрецька мова|новогрецькій]] мовах. У цей період процвітали відмінні від істориків хроніки, літописи і енциклопедії.
  +
  +
Сучасна грецька література, в свою чергу, написана звичайною новогрецькою мовою.
   
Сучасна грецька література, в свою чергу написана звичайною новогрецькою мовою.
 
 
== Давньогрецька література ==
 
== Давньогрецька література ==
 
{{main|Давньогрецька література}}
 
{{main|Давньогрецька література}}
Давньогрецька література належить до літератури, написаної на {{Не перекладено|Грецька група мов|древніх діалектах грецької мови|en|Hellenic languages}}. Ці твори варіюються від найдавніших збережених письмових творів [[Грецька мова|грецькою мовою]] до творів [[V століття|V]] століття нашої ери. Грецька мова виникла з [[Праіндоєвропейська мова|праіндоєвропейської мови]]; приблизно дві третини її слів можуть бути отримані з різних реконструкцій мови. Ряд алфавітів і складів був використаний для перекладу грецької мови, але збережена частина грецької література була написана на [[Фінікійське письмо|фінікійському алфавіті]], який виник в основному в грецькій [[Іонія|Іонії]] й був повністю прийнятий [[Афіни|Афінами]] до [[V століття до н. е.|V]] століття до нашої ери.<ref>{{Cite web|title=Introduction to Classical Greek|url=https://lrc.la.utexas.edu/eieol/grkol|website=lrc.la.utexas.edu|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref>
+
Давньогрецька література належить до написаної на {{Не перекладено|Грецька група мов|древніх діалектах грецької мови|en|Hellenic languages}}. Ці твори варіюються від найдавніших збережених письмових творів [[Грецька мова|грецькою мовою]] до творів [[V століття|V]] століття нашої ери. Грецька мова виникла з [[Праіндоєвропейська мова|праіндоєвропейської]]; приблизно дві третини її слів можуть бути отримані з різних реконструкцій мови. Ряд алфавітів і складів був використаний для перекладу грецької мови, але збережена частина грецької літератури була написана [[Фінікійське письмо|фінікійським алфавітом]], який виник в основному в грецькій [[Іонія|Іонії]] й був повністю прийнятий [[Афіни|Афінами]] до [[V століття до н. е.|V]] століття до нашої ери.<ref>{{Cite web|title=Introduction to Classical Greek|url=https://lrc.la.utexas.edu/eieol/grkol|website=lrc.la.utexas.edu|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref>
   
Вона містить усю творчість {{Не перекладено|Список давньогрецьких поетів|давньогрецьких поетів|en|List of ancient Greek poets}}, [[Історія|істориків]], [[Список давньогрецьких філософів|філософів]], [[Оратор|ораторів]] та інших діячих мистецтва аж до кінця історії [[Стародавня Греція|Стародавній Греції]] і також є найдавнішою з національних літератур [[Європа|Європи]].
+
Вона містить усю творчість {{Не перекладено|Список давньогрецьких поетів|давньогрецьких поетів|en|List of ancient Greek poets}}, [[Історія|істориків]], [[Список давньогрецьких філософів|філософів]], [[Оратор|ораторів]] та інших діячів мистецтва аж до кінця історії [[Стародавня Греція|Стародавньої Греції]] і також є найдавнішою з національних літератур [[Європа|Європи]].
   
 
=== Період з 833 до н. е. і до елліністичного періоду ===
 
=== Період з 833 до н. е. і до елліністичного періоду ===
 
{{main|Елліністичний період}}
 
{{main|Елліністичний період}}
 
[[Файл:Houghton MS Gr 20 - Theogeny, 10.jpg|ліворуч|міні|318x318пкс|Збережена частина [[Давньогрецька література|давньогрецької]] поеми «<nowiki/>[[Роботи і дні]]<nowiki/>» авторства засновника [[Дидактичний епос|дидактичного епосу]] [[Гесіод|Гесіода]].]]
 
[[Файл:Houghton MS Gr 20 - Theogeny, 10.jpg|ліворуч|міні|318x318пкс|Збережена частина [[Давньогрецька література|давньогрецької]] поеми «<nowiki/>[[Роботи і дні]]<nowiki/>» авторства засновника [[Дидактичний епос|дидактичного епосу]] [[Гесіод|Гесіода]].]]
.Найдавніший письмово зафіксований пам'ятник грецької літератури, [[Гомерівські поеми]], є результатом тривалого розвитку і може бути відновлений лише приблизно і в найзагальніших обрисах. Зовсім незначна частина цього розвитку падає на «<nowiki/>[[Догрецький субстрат|догрецький]]<nowiki/>» період, що передував утворенню грецьких племен, які створилися шляхом схрещення народів, що вторгалися протягом [[2-ге тисячоліття до н. е.|II тисячоліття до нашої ери]] на територію [[Греція|Греції]] з півночі, з місцевим населенням, носіями т.з [[Егейська культура|«егейської» культури]]. Спадкоємний зв'язок сучасної грецької з догрецькими народами, що володіли багатою матеріальною [[Культура|культурою]] і розвиненою [[Писемність|писемністю]], виявляється в негрецьких найменуваннях цілого ряду [[Літературний жанр|літературних жанрів]] і у збігу багатьох сюжетів, мотивів і навіть формул з літературами народів східного і південного Середземномор'я, які перебували в тривалому спілкуванні з народами егейської культури: підтверджується ця спадкоємність й аналогічним зв'язком інших елементів [[Грецька культура|грецької культури]] з догрецьким періодом. Історичне значення грецької літератури для пізніших літератур полягає в тому, що зачатки словесного мистецтва, які в державах Сходу при ідеологічному пануванні [[Жрецтво|жрецтва]] підіймалися до рівня літератури лише оскільки вони могли служити інтересам [[Релігія в Греції|релігії]] та практичної «мудрості», в умовах [[Історія Греції|грецької історії]] отримали можливість подолати «табу», [[Магія|магічну]] і [[Релігійний культ|культову]] зв'язаність, і дати ту різноманітність [[Літературна форма|літературних форм]], яке за допомогою [[Римська література|римської літератури]] зуміло запліднити літературу Нової Європи. З іншого боку, залишки зв'язку з культами забезпечили грецькій літературі [[Консерватизм|консервативність]] форм, яка дозволяє сучасному дослідникові, не дивлячись на втрату величезної кількості пам'ятників грецької літератури, відновити основні лінії її розвитку.
+
Найдавніший письмово зафіксований пам'ятник грецької літератури, [[Гомерівські поеми]], є результатом тривалого розвитку і може бути відновлений лише приблизно і в найзагальніших обрисах. Зовсім незначна частина цього розвитку падає на «<nowiki/>[[Догрецький субстрат|догрецький]]<nowiki/>» період, що передував утворенню грецьких племен, які створилися шляхом схрещення народів, що вторгалися протягом [[2-ге тисячоліття до н. е.|II тисячоліття до нашої ери]] на територію [[Греція|Греції]] з півночі, з місцевим населенням, носіями т.з [[Егейська культура|«егейської» культури]]. Спадкоємний зв'язок сучасної грецької з догрецькими народами, що володіли багатою матеріальною [[Культура|культурою]] і розвиненою [[Писемність|писемністю]], виявляється в негрецьких найменуваннях цілого ряду [[Літературний жанр|літературних жанрів]] і у збігу багатьох сюжетів, мотивів і навіть формул з літературами народів східного і південного Середземномор'я, які перебували в тривалому спілкуванні з народами егейської культури: підтверджується ця спадкоємність й аналогічним зв'язком інших елементів [[Грецька культура|грецької культури]] з догрецьким періодом. Історичне значення грецької літератури для пізніших літератур полягає в тому, що зачатки словесного мистецтва, які в державах Сходу при ідеологічному пануванні [[Жрецтво|жрецтва]] підіймалися до рівня літератури лише оскільки вони могли служити інтересам [[Релігія в Греції|релігії]] та практичної «мудрості», в умовах [[Історія Греції|грецької історії]] отримали можливість подолати «табу», [[Магія|магічну]] і [[Релігійний культ|культову]] зв'язаність, і дати ту різноманітність [[Літературна форма|літературних форм]], яке за допомогою [[Римська література|римської літератури]] зуміло запліднити літературу Нової Європи. З іншого боку, залишки зв'язку з культами забезпечили грецькій літературі [[Консерватизм|консервативність]] форм, яка дозволяє сучасному дослідникові, не дивлячись на втрату величезної кількості пам'ятників грецької літератури, відновити основні лінії її розвитку.
 
[[Файл:P. Oxy. I 29.jpg|міні|332x332пкс|Один з найстаріших збережених фрагментів поеми «<nowiki/>[[Начала Евкліда|Начала]]<nowiki/>» авторства математика [[Евклід|Евкліда]].]]
 
[[Файл:P. Oxy. I 29.jpg|міні|332x332пкс|Один з найстаріших збережених фрагментів поеми «<nowiki/>[[Начала Евкліда|Начала]]<nowiki/>» авторства математика [[Евклід|Евкліда]].]]
В основі грецької літератури лежать освіти тих же типів творів, які були відомі й всім сусіднім народам: робочі, [[Військові пісні|військові]] та маршові пісні, а також [[заклинання]], культові та [[обрядові пісні]]. У всіх цих утвореннях слово виступає в нерозривному зв'язку з музикою і [[Ритмічна гімнастика|ритмічними рухами тіла]], будь то трудові операції або [[Танець|ритуальний танець]], здійснюваний одиничною особою або колективом («хоровод»), в інтересах якого відбувається [[Ритуал|ритуальне дійство]]. Для свят і обрядів, пов'язаних з [[Родючість|родючістю]], характерні сліди, що колись панували статевим розгулом, суперечки, «ритуальне лихослів'я» та «глузливі пісні». Як показують назви більшої частини цих типів пісень, вони — догрецького походження. Обряди нерідко являли собою складну систему магічно-мімічних дій — зачатків драми. Для подальшого розвитку найбільше значення мали культові та обрядові пісні, оскільки консервативність ритуалу створювала стійкі традиції та єдиний стиль. Поряд з піснями, греки знали й інші види «усної словесності» —[[Казка|казки]], [[Загадка|загадки]], [[Приказка|приказки]], — і в їх склад безперервно просочувалися, перероблялися і засвоювалися нові матеріали народів Сходу.
+
В основі грецької літератури лежать освіти тих же типів творів, які були відомі й всім сусіднім народам: робочі, [[Військові пісні|військові]] та маршові пісні, а також [[заклинання]], культові та [[обрядові пісні]]. У всіх цих утвореннях слово виступає в нерозривному зв'язку з музикою і [[Ритмічна гімнастика|ритмічними рухами тіла]], будь то трудові операції або [[Танець|ритуальний танець]], здійснюваний одиничною особою або колективом («хоровод»), в інтересах якого відбувається [[Ритуал|ритуальне дійство]]. Для свят і обрядів, пов'язаних з [[Родючість|родючістю]], характерні сліди, що колись панували статевим розгулом, суперечки, «ритуальне лихослів'я» та «глузливі пісні». Як показують назви більшої частини цих типів пісень, вони&nbsp;— догрецького походження. Обряди нерідко являли собою складну систему магічно-мімічних дій&nbsp;— зачатків драми. Для подальшого розвитку найбільше значення мали культові та обрядові пісні, оскільки консервативність ритуалу створювала стійкі традиції та єдиний стиль. Поряд з піснями, греки знали й інші види «усної словесності»&nbsp; [[Казка|казки]], [[Загадка|загадки]], [[Приказка|приказки]],&nbsp;— і в їх склад безперервно просочувалися, перероблялися і засвоювалися нові матеріали народів Сходу.
  +
  +
Процес злиття північних племен, що впродовж кількох століть вторгалися до [[Греція|Греції]], з місцевим населенням був складний і тривалий. До першої половини II тисячоліття, вже після переселення перших північних груп, припадає розквіт так званої [[Мікенська культура|«мікенської» культури]], яка до кінця тисячоліття виявилася вже знищеною. Нові поселенці принесли з собою [[Зевс|релігію Зевса]], верховного охоронця нового соціального ладу, і схрещення цієї релігії завойовників з численними місцевими культами різних областей Греції, встановлення різноманітних зв'язків між старими та новими божествами, між сім'єю богів, що збільшилася таким чином й [[Феодалізм|феодальними]] родами, що зводили до богів своє походження, дало сильний поштовх розвитку [[Міфологія|міфотворчості]]. Старовинні міфічні та казкові сюжети нескінченно варіювалися на нові імена, перепліталися між собою, вбираючи в себе і реальний [[Історія|історичний матеріал]]. Локалізація більшості міфів в основних центрах мікенської культури свідчить, що саме ця епоха зіграла вирішальну роль в оформленні грецької міфології. Завойовники були організовані за типом військових громад, і хранителями ідеологічних традицій були дружинні співаки, «{{Не перекладено|Аоєди|Аоєди|en|Aoidos}}», автори пісень про подвиги предків. Пісні ці, спочатку пов'язані з культом героїв, були ідеологічним виправданням нового порядку, встановленого на руїнах мікенської культури, і, поширюючись по всіх областях Греції, відривалися від своєї основи. Значущість соціальної функції цих пісень, широкі сюжетні можливості численних [[Міф|міфів]] і спадкоємність пісенної техніки Аоєдів призвели до того, що переважним літературним жанром [[Стародавня Греція|найдавнішої Греції]] став [[епос]], що виник на основі дружинної піснетворчості.
   
Процес злиття північних племен, що впродовж кількох століть вторгалися до [[Греція|Греції]], з місцевим населенням був складний і тривалий. До першої половини II тисячоліття, вже після переселення перших північних груп, припадає розквіт так званої [[Мікенська культура|«мікенської» культури]], яка до кінця тисячоліття виявилася вже знищеною. Нові поселенці принесли з собою [[Зевс|релігію Зевса]], верховного охоронця нового соціального ладу, і схрещення цієї релігії завойовників з численними місцевими культами різних областей Греції, встановлення різноманітних зв'язків між старими та новими божествами, між сім'єю богів, що збільшилася таким чином й [[Феодалізм|феодальними]] родами, що зводили до богів своє походження, дало сильний поштовх розвитку [[Міфологія|міфотворчості]]. Старовинні міфічні та казкові сюжети нескінченно варіювалися на нові імена, перепліталися між собою, вбираючи в себе і реальний [[Історія|історичний матеріал]]. Локалізація більшості міфів в основних центрах мікенської культури свідчить, що саме ця епоха зіграла вирішальну роль в оформленні грецької міфології. Завойовники були організовані за типом військових громад, і хранителями ідеологічних традицій були дружинні співаки, «{{Не перекладено|Аоєди|Аоєди|en|Aoidos}}», автори пісень про подвиги предків. Пісні ці, спочатку пов'язані з культом героїв, були ідеологічним виправданням нового порядку, встановленого на руїнах мікенської культури, і, поширюючись по всіх областях Греції, відривалися від своєї основи. Значущість соціальної функції цих пісень, широкі сюжетні можливості численних [[Міф|міфів]] і спадкоємність пісенної техніки Аоєдів призвели до того, що переважливим літературним жанром [[Стародавня Греція|найдавнішої Греції]] став виникший на основі дружинної піснетворчості [[епос]].
 
 
==== Гомерівські поеми ====
 
==== Гомерівські поеми ====
  +
Гомерівські поеми були класичними зразками [[Епопея|епопеї]], або іншими словами великої [[Епічна поема|епічної поеми]]. Вони були створені на основі [[Фольклор|фольклорної]] [[Народна музика|пісенної творчості]] [[Стародавня Греція|стародавніх греків]]. Розвиток [[Епос|епосу]], що кульмінує в поемах [[Гомер|Гомера]] «<nowiki/>[[Іліада|''Іліаді'']]<nowiki/>» та «<nowiki/>[[Одіссея|''Одіссеї'']]<nowiki/>», відбулося, проте, не на грецькому континенті, а в [[Мала Азія|малоазіатських]] колоніях, де зв'язок пісень з культовими традиціями був остаточно втрачений. Слово відірвалося вже від музики й танцю: поеми стали виконуватися речитативом, що час від часу супроводжувався струнним акомпанементом. Втрата ритмічної підтримки відшкодовувалась більш суворим членуванням вірша, виробився специфічний розмір епосу&nbsp;— [[гекзаметр]]. Обидві поеми являють собою поширення старовинних сюжетів,&nbsp;— «''Іліада''»&nbsp;— баладно-героїчного, «''Одіссея''»&nbsp;— казкового, на стрижень яких нанизуються незліченні деталі сюжетного та орнаментального характеру.
{{main|Гомерівська поема}}
 
   
  +
Умови виникнення «Іліади» та «Одіссеї», що зберігають виразні сліди попередніх трактувань їх сюжетів і еволюції епічної техніки, так само як і проблема того, на яку публіку і на яке виконання були розраховані настільки великі композиції, складають складне та не вирішене «<nowiki/>[[гомерівське питання]]<nowiki/>». Слідом за оформленням «''Іліади''» та «''Одіссеї''» з'явився ряд епічних поем, які розробляли не зачеплені в Гомерівських поемах матеріали героїчної [[Сага|саги]] вже не шляхом поширення єдиного сюжету, а з'єднанням окремих сюжетів в серію більш-менш самостійних епізодів, т.з «<nowiki/>[[епічний цикл]]<nowiki/>». Виконуючи свій [[репертуар]] на святах, [[Рапсод|рапсоди]] зазвичай прелюдували славослів'ям на честь відповідного божества, іноді вводячи в нього культові легенди, «<nowiki/>[[гомерівські гімни]]<nowiki/>».
Гомеріські поеми були класичними зразками [[Епопея|епопеї]], або іншими словами великої [[Епічна поема|епічної поеми]]. Вони були створені на основі [[Фольклор|фольклорної]] [[Народна музика|пісенного творчості]] [[Стародавня Греція|стародавніх греків]]. Розвиток [[Епос|епосу]], що кульмінує в поемах [[Гомер|Гомера]] «<nowiki/>[[Іліада|Іліаді]]<nowiki/>» та «<nowiki/>[[Одіссея|Одіссеї]]<nowiki/>», відбулося, проте, не на грецькому континенті, а в [[Мала Азія|малоазіатських]] колоніях, де зв'язок пісень з культовими традиціями був остаточно втрачений. Слово відірвалося вже від музики й танцю: поеми стали виконуватися речитативом, що час від часу супроводжувався струнним акомпанементом. Втрата ритмічної підтримки відшкодовувалась більш суворим членуванням вірша, виробився специфічний розмір епосу — [[гекзаметр]]. Обидві поеми являють собою поширення старовинних сюжетів, —«Іліада» — баладно-героїчного, «Одіссея» — казкового, на стрижень яких нанизуються незліченні деталі сюжетного та орнаментального характеру.
 
 
Умови виникнення «Іліади» та «Одіссеї», що зберігають виразні сліди попередніх трактувань їх сюжетів і еволюції епічної техніки, так само як і проблема того, на яку публіку і на яке виконання були розраховані настільки великі композиції, складають складне та не вирішене «<nowiki/>[[гомерівське питання]]<nowiki/>». Слідом за оформленням «Іліади» та «Одіссеї» з'явився ряд епічних поем, які розробляли не зачеплені в Гомерівських поемах матеріали героїчної [[Сага|саги]] вже не шляхом поширення єдиного сюжету, а з'єднанням окремих сюжетів в серію більш-менш самостійних епізодів, т.з «<nowiki/>[[епічний цикл]]<nowiki/>». Виконуючи свій [[репертуар]] на святах, [[Рапсод|рапсоди]] зазвичай прелюдували славослів'ям на честь відповідного божества, іноді вводячи в нього культові легенди, «<nowiki/>[[гомерівські гімни]]<nowiki/>».
 
 
[[Файл:William-Adolphe_Bouguereau_(1825-1905)_-_Homer_and_his_Guide_(1874).jpg|посилання=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:William-Adolphe_Bouguereau_(1825-1905)_-_Homer_and_his_Guide_(1874).jpg|міні|301x301пкс|[[Гомер]] зі своїм поводирем, картина [[Вільям-Адольф Бугро|Адольфа Вільяма Бугро]]
 
[[Файл:William-Adolphe_Bouguereau_(1825-1905)_-_Homer_and_his_Guide_(1874).jpg|посилання=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:William-Adolphe_Bouguereau_(1825-1905)_-_Homer_and_his_Guide_(1874).jpg|міні|301x301пкс|[[Гомер]] зі своїм поводирем, картина [[Вільям-Адольф Бугро|Адольфа Вільяма Бугро]]
   
Рядок 35: Рядок 35:
 
Гомерівські поеми свідомо [[Архаїчна Греція|архаїчні]] та припускають атмосферу [[Феодалізм|феодального]] добробуту, якого на цій території на ділі вже не було. Збезземелення дрібного селянства і зародження торгового [[Капіталізм|капіталізму]] призвели до різкого загострення [[Класова боротьба|класових протиріч]]. [[VII століття до н. е.|VII]] й [[VI століття|VI]] століття до [[Наша ера|н. е.]] стали епохою [[Соціальна еволюція|соціальних революцій]] і запеклої боротьби торгового [[Капітал|капіталу]] з великим [[Землеволодіння|землеволодінням]]. Ідеологія, виразниками якої були епічні співці, руйнується, і змінюється {{Не перекладено|Структурний функціоналізм|соціальна функція|en|Structural functionalism}} літератури, в якій на перший план висуваються моменти [[Політична боротьба|політичної боротьби]] та етичної проповіді. Для цієї мети намагаються використовувати і готову техніку епічного вірша: створюється [[дидактичний епос]]. Консервативно настроєний рапсод [[Гесіод]], автор генеалогічних поем про покоління богів і героїв, збирає старовинний матеріал, щоб оберегти його від спотворень нового міфотворчості; епічним віршем він користується і тоді, коли наділяє в форму повчання до брата протест проти несправедливих суддів, правила селянської моралі й життєвої мудрості. Разом з тим в літературу включаються культові та народні пісні різноманітних розмірів. Криза відкриває шлях для проникнення східного впливу: народи Сходу вносять у літературу нові інструменти, [[Ритмічна гімнастика|музична ритміка]] ускладнюється. При розпаді культурної єдності процес творення нових жанрів в різних областях [[Елліністична цивілізація|еллінського світу]] протікає по-різному.
 
Гомерівські поеми свідомо [[Архаїчна Греція|архаїчні]] та припускають атмосферу [[Феодалізм|феодального]] добробуту, якого на цій території на ділі вже не було. Збезземелення дрібного селянства і зародження торгового [[Капіталізм|капіталізму]] призвели до різкого загострення [[Класова боротьба|класових протиріч]]. [[VII століття до н. е.|VII]] й [[VI століття|VI]] століття до [[Наша ера|н. е.]] стали епохою [[Соціальна еволюція|соціальних революцій]] і запеклої боротьби торгового [[Капітал|капіталу]] з великим [[Землеволодіння|землеволодінням]]. Ідеологія, виразниками якої були епічні співці, руйнується, і змінюється {{Не перекладено|Структурний функціоналізм|соціальна функція|en|Structural functionalism}} літератури, в якій на перший план висуваються моменти [[Політична боротьба|політичної боротьби]] та етичної проповіді. Для цієї мети намагаються використовувати і готову техніку епічного вірша: створюється [[дидактичний епос]]. Консервативно настроєний рапсод [[Гесіод]], автор генеалогічних поем про покоління богів і героїв, збирає старовинний матеріал, щоб оберегти його від спотворень нового міфотворчості; епічним віршем він користується і тоді, коли наділяє в форму повчання до брата протест проти несправедливих суддів, правила селянської моралі й життєвої мудрості. Разом з тим в літературу включаються культові та народні пісні різноманітних розмірів. Криза відкриває шлях для проникнення східного впливу: народи Сходу вносять у літературу нові інструменти, [[Ритмічна гімнастика|музична ритміка]] ускладнюється. При розпаді культурної єдності процес творення нових жанрів в різних областях [[Елліністична цивілізація|еллінського світу]] протікає по-різному.
 
[[Файл:Sir Lawrence Alma-Tadema, RA, OM - Sappho and Alcaeus - Walters 37159.jpg|ліворуч|міні|272x272пкс|Картина англійського [[Живопис|живописця]] сера [[Лоуренс Альма-Тадема|Лоуренса Альма-Тадеми]] [[XIX століття|XIX]] століття, на якій зображена [[Поет|поетеса]] [[Сапфо]], що захоплено дивиться на те, як [[Лірика|ліричний]] поет [[Алкей]] грає на [[Ліра (музичний інструмент)|лірі]].]]
 
[[Файл:Sir Lawrence Alma-Tadema, RA, OM - Sappho and Alcaeus - Walters 37159.jpg|ліворуч|міні|272x272пкс|Картина англійського [[Живопис|живописця]] сера [[Лоуренс Альма-Тадема|Лоуренса Альма-Тадеми]] [[XIX століття|XIX]] століття, на якій зображена [[Поет|поетеса]] [[Сапфо]], що захоплено дивиться на те, як [[Лірика|ліричний]] поет [[Алкей]] грає на [[Ліра (музичний інструмент)|лірі]].]]
У торговельній [[Іонія|Іонії]], де старовинні підвалини розклалися раніше, ніж в інших місцях, і створилася ґрунт для розвитку [[Індивідуалізм|індивідуалізму]], світовідчуття соціальних низів і декласованих особистостей знайшло своє вираження в ямбографії, літературній канонізації «<nowiki/>[[Лихослів'я|ритуального лихослів'я]]<nowiki/>». [[Архілох]] протиставляє [[Аристократія|аристократичному]] безособовому [[Епос|епосу]] суб'єктивну [[Поезія|поезію]] особистості, різко протестує проти суспільних умовностей. [[Гіппонакс|Гиппонакс]] — «поет босяків» — користується вже [[Сленг|жаргоном вулиці]]; менш різки [[Ямб|ямби]] [[Семонід|Семоніда]], [[сатира]] якого про жінок має [[Дидактичний епос|загальнодидактичний]] характер. Ближче до епосу була застільна пісня на зборах чоловіків, [[елегія]], яка складалася з чергування [[Гекзаметр|гекзаметра]] з [[Пентаметр|пентаметром]] і виконувалася під [[акомпанемент]] занесеної зі Сходу [[Флейта|флейти]]. Елегія була розвитком дидактичної медитації, схильність до якої іноді спостерігається і в епосі, і теми її були різноманітні: військово-політичні, повчальні та навіть еротичні. Сліди споконвічно-траурного характеру елегії збереглися у звичаї користуватися елегійним розміром для [[Епітафія|написів на надгробних плитах]], [[Епіграма|епіграм]], і термін цей став застосовуватися до будь-якого невеликого вірша, складеним елегійним віршем. Еолійські поети пішли по шляху канонізації старовинної пісні, вводячи в літературу серію нових розмірів творів з часом досить складною [[Строфіка|строфікою]] і ввідаючи перевагу пісенній, «<nowiki/>[[Меліка|мелічній]]<nowiki/>», [[Лірика|ліриці]]. Носієм ліричної теми тут є образ самого поета, поставленого поруч з ким-небудь іншим («громадяни», «друзі», «улюблений», «бог» і подібні), що є адресатом ліричного виливу — ослабленої форми [[Дидактика|дидактики]]. Поезія [[Лесбос|лесбосців]] [[Алкей|Алкея]] і [[Сапфо]] приносить з собою наївність і безпосередність пісенної емоції, що забарвлює в Алкея мотиви кипучого життя політичного борця та емігранта, а у Сапфо романтику томління одностатевої любові у своєрідних умовах. У іонійців [[Анакреонт|Анакреонта]], що жив уже при дворах [[Тиранія|тиранів]], свіжість лесбоських поетів змінюється витонченою технікою ліричної мініатюри, переважно еротичного і застільного характеру.
+
У торговельній [[Іонія|Іонії]], де старовинні підвалини розклалися раніше, ніж в інших місцях, і створилася ґрунт для розвитку [[Індивідуалізм|індивідуалізму]], світовідчуття соціальних низів і декласованих особистостей знайшло своє вираження в ямбографії, літературній канонізації «<nowiki/>[[Лихослів'я|ритуального лихослів'я]]<nowiki/>». [[Архілох]] протиставляє [[Аристократія|аристократичному]] безособовому [[Епос|епосу]] суб'єктивну [[Поезія|поезію]] особистості, різко протестує проти суспільних умовностей. [[Гіппонакс|Гиппонакс]]&nbsp;— «поет босяків»&nbsp;— користується вже [[Сленг|жаргоном вулиці]]; менш різки [[Ямб|ямби]] [[Семонід|Семоніда]], [[сатира]] якого про жінок має [[Дидактичний епос|загальнодидактичний]] характер. Ближче до епосу була застільна пісня на зборах чоловіків, [[елегія]], яка складалася з чергування [[Гекзаметр|гекзаметра]] з [[Пентаметр|пентаметром]] і виконувалася під [[акомпанемент]] занесеної зі Сходу [[Флейта|флейти]]. Елегія була розвитком дидактичної медитації, схильність до якої іноді спостерігається і в епосі, і теми її були різноманітні: військово-політичні, повчальні та навіть еротичні. Сліди споконвічно-траурного характеру елегії збереглися у звичаї користуватися елегійним розміром для [[Епітафія|написів на надгробних плитах]], [[Епіграма|епіграм]], і термін цей став застосовуватися до будь-якого невеликого вірша, складеним елегійним віршем. Еолійські поети пішли по шляху канонізації старовинної пісні, вводячи в літературу серію нових розмірів творів з часом досить складною [[Строфіка|строфікою]] і віддаючи перевагу пісенній, «<nowiki/>[[Меліка|мелічній]]<nowiki/>», [[Лірика|ліриці]]. Носієм ліричної теми тут є образ самого поета, поставленого поруч з ким-небудь іншим («громадяни», «друзі», «улюблений», «бог» і подібні), що є адресатом ліричного виливу&nbsp;— ослабленої форми [[Дидактика|дидактики]]. Поезія [[Лесбос|лесбосців]] [[Алкей|Алкея]] і [[Сапфо]] приносить з собою наївність і безпосередність пісенної емоції, що забарвлює в Алкея мотиви кипучого життя політичного борця та емігранта, а у Сапфо романтику томління одностатевої любові у своєрідних умовах. У іонійців [[Анакреонт|Анакреонта]], що жив уже при дворах [[Тиранія|тиранів]], свіжість лесбоських поетів змінюється витонченою технікою ліричної мініатюри, переважно еротичного і застільного характеру.
   
 
В аристократичних дорійських державах віршові та музичні нововведення призвели до розквіту хорової лірики, поезії гімнів на релігійних святах і гімнастичних змаганнях. Література стає виразником нової аристократичної моралі й [[Дельфійський оракул|дельфійської міфотворчості]]. У гімнах, що супроводжувалися складною музикою, танцем, які спеціально складалися для кожного вірша, [[сугестивність]] слова досягалася зосередженням виразної енергії на окремих віршових групах, на шкоду логічній будові цілого твору: останнє легко брало характер [[Асоціативність|асоціативного]] ковзання. Невід'ємна частина гімну або міфу, подавалася не зі спокійною докладністю епосу, а натяками, окремими штрихами, що додавали нове освітлення загальновідомих сюжетів, і у вільному чергуванні з повчальними [[Сентенція|сентенціями]]. А складність складу хорової лірики та широкі структурні можливості створювали велику різноманітність стилів.
 
В аристократичних дорійських державах віршові та музичні нововведення призвели до розквіту хорової лірики, поезії гімнів на релігійних святах і гімнастичних змаганнях. Література стає виразником нової аристократичної моралі й [[Дельфійський оракул|дельфійської міфотворчості]]. У гімнах, що супроводжувалися складною музикою, танцем, які спеціально складалися для кожного вірша, [[сугестивність]] слова досягалася зосередженням виразної енергії на окремих віршових групах, на шкоду логічній будові цілого твору: останнє легко брало характер [[Асоціативність|асоціативного]] ковзання. Невід'ємна частина гімну або міфу, подавалася не зі спокійною докладністю епосу, а натяками, окремими штрихами, що додавали нове освітлення загальновідомих сюжетів, і у вільному чергуванні з повчальними [[Сентенція|сентенціями]]. А складність складу хорової лірики та широкі структурні можливості створювали велику різноманітність стилів.
  +
 
==== Виникнення трагедії ====
 
==== Виникнення трагедії ====
 
{{main|Давньогрецька трагедія}}
 
{{main|Давньогрецька трагедія}}
 
[[Файл:Myra ancient theatre7454.jpg|міні|297x297пкс|Давноьгрецький театр міста [[Мира (Лікія)|Мира]], [[Лікія]].]]
 
[[Файл:Myra ancient theatre7454.jpg|міні|297x297пкс|Давноьгрецький театр міста [[Мира (Лікія)|Мира]], [[Лікія]].]]
Давньогрецька трагедія є однією з найдрівніших видів жанру [[Трагедія|трагедії]]. Трагічні сюжети найчастіше будувалися на міфах з усних традицій [[Архаїчна Греція|архаїчних]] [[Епос|епосів]]. Вона була засновна на релігї [[Діоніс|Діоніса]], використання якої, через владику душ протиставлялася [[Аристократія|аристократичному]] культу героїв й відігравало значну роль в боротьбі торгового [[Капітал|капіталу]] проти аристократичної ідеології в [[VI століття|VI]] столітті. У розробці асимільованої Діонісом культової пісні — [[Дифірамб|дифірамба]] — беруть участь видатні поети хорової лірики: [[Аріон]], [[Сімонід]], [[Вакхілід]], [[Піндар]] та [[Лас Герміонський]]. Оргіастичні та мімітичні елементи культу Діоніса, де замасковані учасники священного дійства втілювали [[Бог|Бога]] і його супутників, де звучав плач про померлого бога і гімн радості по воскреслому, легко залучали до орбіти культу. З поєднання хорової лірики з міметичними елементом створилася аттична трагедія, використана в [[Афіни|Афінах]] на святі «<nowiki/>[[Діонісії|Великих Діонісій]]<nowiki/>». Основним елементом трагедії є повідомлення актора про якийсь страждальницькі події за сценою, що зазвичай накладалися на героїчний сюжет і плач хору. Діалог хору із початку єдиним актором був лише мотивуванням зміни ліричних емоцій. Розвиток трагедії йде по лінії ослаблення хорової лірики на користь діалогічних партій. Надалі [[Есхіл]] ввів в театр другого актора, відкриваючи можливість драматичної боротьби та нової проблематики міфологічного сюжету, яка витікає з протиставлення діючих сил. Використовуючи всі досягнення [[Дорійці|дорійської]] лірики в хорових частинах і іонійської техніки вірша в діалогічних, — трагедія відрізняється широким ідеологічним захопленням в постановці проблем, що цікавили культурне товариство Афін [[V століття до н. е.|V]] століття. Потім [[Софокл]] ввів у виставу третього актора. Його [[Вистава|п'єси]] відрізнялися чіткою структурою і [[Монументальність|монументальністю]] характерів. Творчість [[Евріпід|Евріпіда]] ж знаменує кризу трагедії: [[Індивідуалізм|індивідуалістичне]] почуття життя з працею уміщається в рамку [[Давньогрецька міфологія|старовинних міфів]], деформуючи їх по суті; героїчні характери втрачають свою велич, високий стиль знижується до рівня повсякденної мови, натомість висувається [[трагізм]] ірраціонального, пристрастей і різких душевних зрушень; поет прагне до сильних сценічних ефектів, нарочито змінюючи сюжетну лінію; значно ускладнюється музичний елемент, хор перестає грати роль в розвитку дії. Від післяеврипідівської трагедії, де партії хору остаточно перетворилися в [[Інтерлюдія|інтерлюдії]] й значне місце в ній займала [[Патетика|патетична]] [[декламація]], пам'ятників якої майже не збереглося. На трагічних змаганнях [[V століття до н. е.|V]] століття кожен поет ставив по три трагедії, які могли бути пов'язані сюжетною єдністю ([[трилогія]]), і в ув'язненні в «<nowiki/>[[Сатирівська драма|драму сатирів]]<nowiki/>» — [[гротеск]], хор якого складався із [[Сатири|сатирів]] — лісових демонів; введення яких приписувалося [[Пратін|Пратіну]].
+
Давньогрецька трагедія&nbsp;— один з найдавніших видів жанру [[Трагедія|трагедії]]. Трагічні сюжети найчастіше будувалися на міфах з усних традицій [[Архаїчна Греція|архаїчних]] [[Епос|епосів]]. Вона заснована на релігії [[Діоніс|Діоніса]], використання якої, через владику душ протиставлялося [[Аристократія|аристократичному]] культу героїв й відігравало значну роль у боротьбі торгового [[Капітал|капіталу]] проти аристократичної ідеології в [[VI століття|VI]] столітті. У розробці асимільованої Діонісом культової пісні&nbsp;— [[Дифірамб|дифірамба]]&nbsp;— беруть участь видатні поети хорової лірики: [[Аріон]], [[Сімонід]], [[Вакхілід]], [[Піндар]] та [[Лас Герміонський]]. Оргіастичні та мімітичні елементи культу Діоніса, де замасковані учасники священного дійства втілювали [[Бог|Бога]] і його супутників, де звучав плач про померлого бога і гімн радості по воскреслому, легко залучали до орбіти культу. З поєднання хорової лірики з міметичними елементом створилася аттична трагедія, використана в [[Афіни|Афінах]] на святі «<nowiki/>[[Діонісії|Великих Діонісій]]<nowiki/>». Основним елементом трагедії є повідомлення актора про якийсь страждальницькі події за сценою, що зазвичай накладалися на героїчний сюжет і плач хору. Діалог хору із початку єдиним актором був лише мотивуванням зміни ліричних емоцій. Розвиток трагедії йде по лінії ослаблення хорової лірики на користь діалогічних партій. Надалі [[Есхіл]] ввів в театр другого актора, відкриваючи можливість драматичної боротьби та нової проблематики міфологічного сюжету, яка витікає з протиставлення діючих сил. Використовуючи всі досягнення [[Дорійці|дорійської]] лірики в хорових частинах і іонійської техніки вірша в діалогічних,&nbsp;— трагедія відрізняється широким ідеологічним захопленням в постановці проблем, що цікавили культурне товариство Афін [[V століття до н. е.|V]] століття. Потім [[Софокл]] ввів у виставу третього актора. Його [[Вистава|п'єси]] відрізнялися чіткою структурою і [[Монументальність|монументальністю]] характерів. Творчість [[Евріпід|Евріпіда]] ж знаменує кризу трагедії: [[Індивідуалізм|індивідуалістичне]] почуття життя з працею уміщається в рамку [[Давньогрецька міфологія|старовинних міфів]], деформуючи їх по суті; героїчні характери втрачають свою велич, високий стиль знижується до рівня повсякденної мови, натомість висувається [[трагізм]] ірраціонального, пристрастей і різких душевних зрушень; поет прагне до сильних сценічних ефектів, нарочито змінюючи сюжетну лінію; значно ускладнюється музичний елемент, хор перестає грати роль в розвитку дії. Від післяеврипідівської трагедії, де партії хору остаточно перетворилися в [[Інтерлюдія|інтерлюдії]] й значне місце в ній займала [[Патетика|патетична]] [[декламація]], пам'ятників якої майже не збереглося. На трагічних змаганнях [[V століття до н. е.|V]] століття кожен поет ставив по три трагедії, які могли бути пов'язані сюжетною єдністю ([[трилогія]]), і в ув'язненні в «<nowiki/>[[Сатирівська драма|драму сатирів]]<nowiki/>»&nbsp;— [[гротеск]], хор якого складався із [[Сатири|сатирів]]&nbsp;— лісових демонів; введення яких приписувалося [[Пратін|Пратіну]].
 
[[Файл:3304 - Athens - Stoà of Attalus Museum - Theatre mask - Photo by Giovanni Dall'Orto, Nov 9 2009.jpg|ліворуч|міні|258x258пкс|[[Теракота|Теракотова]] маска комічного актора часів [[Стародавня Греція|Стародавньої Греції]].]]
 
[[Файл:3304 - Athens - Stoà of Attalus Museum - Theatre mask - Photo by Giovanni Dall'Orto, Nov 9 2009.jpg|ліворуч|міні|258x258пкс|[[Теракота|Теракотова]] маска комічного актора часів [[Стародавня Греція|Стародавньої Греції]].]]
 
[[Файл:Relief with Menander and New Comedy Masks - Princeton Art Museum.jpg|міні|255x255пкс|[[Рим|Римський]], [[Римська республіка|республіканський]] або [[Римська імперія|ранньоімператорський]], рельєф сидячого поета ([[Менандр|Менандра]]) з масками «Нової комедії».]]
 
[[Файл:Relief with Menander and New Comedy Masks - Princeton Art Museum.jpg|міні|255x255пкс|[[Рим|Римський]], [[Римська республіка|республіканський]] або [[Римська імперія|ранньоімператорський]], рельєф сидячого поета ([[Менандр|Менандра]]) з масками «Нової комедії».]]
Рядок 47: Рядок 48:
 
==== Виникнення комедії ====
 
==== Виникнення комедії ====
 
{{main|Давньогрецька комедія}}
 
{{main|Давньогрецька комедія}}
Давньогрецька комедія була одинм з найперших відомих форм [[Комедія|комедії]].<ref>{{Cite web|title=Old Comedy {{!}} Greek theatre|url=https://www.britannica.com/art/Old-Comedy|website=Encyclopedia Britannica|last=|first=|date=|publisher=}}</ref> В основному, вона складался з непристойності, образ і хамства. Карнавальні обряди з їх «<nowiki/>[[Лихослів'я|ритуальним лихослів'ям]]<nowiki/>» і глузливими піснями породили проведення в різних місцях [[Стародавня Греція|Греції]] мімічних вистав з масками народного [[Балаган|балагана]] (хвалькуватий і боягузливий воїн, лікар, блазень та інше). Звернене на богів «ритуальне лихослів'я» створювало в очах людей [[гротеск]] — міфологічну пародію. З цих елементів народної гри будував свої п'єси [[Сицилія|сицілієць]] [[Епіхарм]], і з поєднання [[Дорійці|дорійської]] техніки [[Мім|міма]] з аттичним [[Карнавал|карнавалом]] створилася теж як один з елементів [[Діонісії|Діонісових свят]], [[аттична комедія]], яка протягом всього [[V століття до н. е.|V]] століття зберігала риси карнавальної обрядовості в сюжетотворенні та композиції. Зазвичай комедія ділилася на кілька частин: герой, після складного «змагання» з противником, за сприяння хору встановлював деякий новий, найчастіше казковий, порядок речей, вслід за чим демонструвалися наслідки нового порядку, а п'єса закінчується веселою процесією. Карнавальна свобода давала простір і особисто загостреному глуму і різкій критиці суспільних порядків, а найбільш зручними були для неї сцени «змагання». Давньогрецька комедія [[V століття до н. е.|V]] століття мала яскраво виражений політичний характер і перебувала в перманентній опозиції до [[Демократія|демократії]], стаючи в цьому відношенні рупором великого [[землеволодіння]] — а в кінці століття й селянських настроїв. Літературні та філософські [[Новація|новації]] також давали багатий матеріал комедії. На початку [[IV століття до н. е.|IV]] століття скрутне становище розгромленої в [[Пелопоннеська війна|Пелопоннеській війні]] демократії призвело до скасування карнавальної свободи, і «середня» комедія століття змушена була відійти від політики й повернутися до більш невинних тем, таких як міфологічні пародії.<ref>{{Cite web|title=Aristotle, Poetics, section 1449a|url=http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Aristot.+Poet.+1449a&redirect=true|website=www.perseus.tufts.edu|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref><ref>{{Cite book
+
Давньогрецька комедія була серед найперших відомих форм [[Комедія|комедії]].<ref>{{Cite web|title=Old Comedy {{!}} Greek theatre|url=https://www.britannica.com/art/Old-Comedy|website=Encyclopedia Britannica|last=|first=|date=|publisher=}}</ref> Переважно вона складалася з непристойності, образ та хамства. Карнавальні обряди з їх «<nowiki/>[[Лихослів'я|ритуальним лихослів'ям]]<nowiki/>» і глузливими піснями породили проведення в різних місцях [[Стародавня Греція|Греції]] мімічних вистав з масками народного [[Балаган|балагана]] (хвалькуватий і боягузливий воїн, лікар, блазень та інше). Звернене на богів «ритуальне лихослів'я» створювало в очах людей [[гротеск]]&nbsp;— міфологічну пародію. З цих елементів народної гри будував свої п'єси [[Сицилія|сицілієць]] [[Епіхарм]], і з поєднання [[Дорійці|дорійської]] техніки [[Мім|міма]] з аттичним [[Карнавал|карнавалом]] створилася теж як один з елементів [[Діонісії|Діонісових свят]], [[аттична комедія]], яка протягом всього [[V століття до н. е.|V]] століття зберігала риси карнавальної обрядовості в сюжетотворенні та композиції. Зазвичай комедія ділилася на кілька частин: герой, після складного «змагання» з противником, за сприяння хору встановлював деякий новий, найчастіше казковий, порядок речей, вслід за чим демонструвалися наслідки нового порядку, а п'єса закінчується веселою процесією. Карнавальна свобода давала простір і особисто загостреному глуму і різкій критиці суспільних порядків, а найбільш зручними були для неї сцени «змагання». Давньогрецька комедія [[V століття до н. е.|V]] століття мала яскраво виражений політичний характер і перебувала в перманентній опозиції до [[Демократія|демократії]], стаючи в цьому відношенні рупором великого [[землеволодіння]]&nbsp;— а в кінці століття й селянських настроїв. Літературні та філософські [[Новація|новації]] також давали багатий матеріал комедії. На початку [[IV століття до н. е.|IV]] століття скрутне становище розгромленої в [[Пелопоннеська війна|Пелопоннеській війні]] демократії призвело до скасування карнавальної свободи, і «середня» комедія століття змушена була відійти від політики й повернутися до більш невинних тем, таких як міфологічні пародії.<ref>{{Cite web|title=Aristotle, Poetics, section 1449a|url=http://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Aristot.+Poet.+1449a&redirect=true|website=www.perseus.tufts.edu|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref><ref>{{Cite book
 
|url=https://books.google.com.ua/books?id=f4vCQYhKCvcC&pg=RA2-PT112&redir_esc=y#v=onepage&q&f=false
 
|url=https://books.google.com.ua/books?id=f4vCQYhKCvcC&pg=RA2-PT112&redir_esc=y#v=onepage&q&f=false
 
|title=Classical Myth & Culture in the Cinema
 
|title=Classical Myth & Culture in the Cinema
Рядок 58: Рядок 59:
 
==== Художня проза ====
 
==== Художня проза ====
 
[[Файл:Auguste Leloir - Homère.jpg|міні|303x303пкс|Сліпий [[Аеди|аед]] читає [[Гекзаметр|гекзаметри]] натовпу, картина {{Не перекладено|Огюст Лелуар|Огюста Лелуара|fr|Auguste Leloir}}за твором [[Гомера]].]]
 
[[Файл:Auguste Leloir - Homère.jpg|міні|303x303пкс|Сліпий [[Аеди|аед]] читає [[Гекзаметр|гекзаметри]] натовпу, картина {{Не перекладено|Огюст Лелуар|Огюста Лелуара|fr|Auguste Leloir}}за твором [[Гомера]].]]
З кінця [[V століття до н. е.|V]] століття починає зароджуватися художня [[проза]]. Мистецтво прозової розповіді здавна існувало у греків, але в [[Феодалізм|феодальну]] епоху було серйозно відтиснуто [[Епос|епосом]]. З розкладанням епосу це мистецтво отримало можливість нового розвитку: почали створюватися розповіді про нових персонажів. [[Ферекід Сіросський|Ферекід]] переносить в прозу теми [[Дидактичний епос|дидактичного епосу]], рясно оснащаючи їх казковими мотивами. У [[VI століття до н. е.|VI]] столітті до [[Наша ера|н. е]] в [[Іонія|Іонії]] на ґрунті боротьби з аристократією виникає раціоналістична критика героїчних переказів, а в епоху кризи громадських форм починає розвиватися інтерес до чужих країн і їх строю, що мотивує створення нових видів [[Проза|прозаїчної]] літератури. Чітко позначається грань між [[Дійсність|дійсністю]] — об'єктом прози, і [[Міф|міфом]] — об'єктом [[Поезія|поезії]]. Зароджується [[філософія]] і після недовгого періоду коливання між [[Гекзаметр|гекзаметром]], віршем дидактичного епосу і прозовою формою — розвиток літератури рішуче стає на шлях останньої. Серед талановитих прозаїків того часу також варто виділити [[Езоп|Езопа]], байки якого перекладалися на безліч мов, в тому числі перекладалися й на російську [[Крилов Іван Андрійович|Іваном Криловим]]. На противагу поетичним жанрам, зазвичай укріпленим в тих чи інших формах побуту і розрахованим на певний характер виконання перед певною публікою, нові види прози спочатку були книжковими, розрахованими на невизначеного споживача, хоча окремі частини твору і були предметом публічних читань. {{Не перекладено|Грецька група мов|Іонійський діалект|en|Hellenic languages}} стає мовою наукової прози та [[Історіографія|історіографії]]. В історії [[Геродот|Геродота]], не без впливу епосу і [[Трагедія|трагедії]], [[Етнографія|етнографічна]] вченість поєднується з новелістичної технікою оповідання і мистецтвом компонування великих мас матеріалу. В [[Афіна|Афінах]] розвиток прози пішов, в першу чергу, по лінії [[Красномовство Античних віків|красномовства]] і при тому не тільки практичного, вельми важливого в умовах демократії, а й урочистого: так, ще в першій половині [[V століття до н. е.|V]] століття до н. е. було встановлено поминальне торжество на честь загиблих на війні, де лунала хвалебна мова.
+
З кінця [[V століття до н. е.|V]] століття починає зароджуватися художня [[проза]]. Мистецтво прозової розповіді здавна існувало у греків, але в [[Феодалізм|феодальну]] епоху було серйозно відтиснуто [[Епос|епосом]]. З розкладанням епосу це мистецтво отримало можливість нового розвитку: почали створюватися розповіді про нових персонажів. [[Ферекід Сіросський|Ферекід]] переносить в прозу теми [[Дидактичний епос|дидактичного епосу]], рясно оснащаючи їх казковими мотивами. У [[VI століття до н. е.|VI]] столітті до [[Наша ера|н. е]] в [[Іонія|Іонії]] на ґрунті боротьби з аристократією виникає раціоналістична критика героїчних переказів, а в епоху кризи громадських форм починає розвиватися інтерес до чужих країн і їх строю, що мотивує створення нових видів [[Проза|прозаїчної]] літератури. Чітко позначається грань між [[Дійсність|дійсністю]]&nbsp;— об'єктом прози, і [[Міф|міфом]]&nbsp;— об'єктом [[Поезія|поезії]]. Зароджується [[філософія]] і після недовгого періоду коливання між [[Гекзаметр|гекзаметром]], віршем дидактичного епосу і прозовою формою&nbsp;— розвиток літератури рішуче стає на шлях останньої. Серед талановитих прозаїків того часу також варто виділити [[Езоп|Езопа]], байки якого перекладалися на безліч мов, в тому числі перекладалися й на російську [[Крилов Іван Андрійович|Іваном Криловим]]. На противагу поетичним жанрам, зазвичай укріпленим в тих чи інших формах побуту і розрахованим на певний характер виконання перед певною публікою, нові види прози спочатку були книжковими, розрахованими на невизначеного споживача, хоча окремі частини твору і були предметом публічних читань. {{Не перекладено|Грецька група мов|Іонійський діалект|en|Hellenic languages}} стає мовою наукової прози та [[Історіографія|історіографії]]. В історії [[Геродот]]а, не без впливу епосу і [[Трагедія|трагедії]], [[Етнографія|етнографічна]] вченість поєднується з новелістичної технікою оповідання і мистецтвом компонування великих мас матеріалу. В [[Афіна|Афінах]] розвиток прози пішов, в першу чергу, по лінії [[Красномовство Античних віків|красномовства]] і при тому не тільки практичного, вельми важливого в умовах демократії, а й урочистого: так, ще в першій половині [[V століття до н. е.|V]] століття до н. е. було встановлено поминальне торжество на честь загиблих на війні, де лунала хвалебна мова.
 
[[Файл:Parc de Versailles, Rond-Point des Philosophes, Isocrate, Pierre Granier MR1870 02.jpg|ліворуч|міні|Статуя [[Ісократ|Ісократа]].]]
 
[[Файл:Parc de Versailles, Rond-Point des Philosophes, Isocrate, Pierre Granier MR1870 02.jpg|ліворуч|міні|Статуя [[Ісократ|Ісократа]].]]
 
Але остаточний розпад старовинної ідеології припав лише на кінець століття.
 
Але остаточний розпад старовинної ідеології припав лише на кінець століття.
   
Таким чином проза стала виконувати культурні функції хорової [[Лірика|лірики]] та [[Драма (жанр)|драми]]. Шляхом переміщення в область красномовства ряду елементів, властивих поезії почали створюватися основні принципи античної художньої прози: ритмічність, широке використання поетичних засобів вираження, з'явилось майстерне членування пропозиції на частини шляхом техніки протиставлень, [[Асонанс|асонансів]] і архітектонічності побудованого періоду. Красномовство веде боротьбу на два фронти: проти поезії, протиставляючи її жанрам різних видів промов, і проти книжкової наукової прози. У цій боротьбі [[риторика]] стає провідником настроїв заможних класів, у яких розпад грецьких [[Місто-держава|міст-держав]] викликав спрагу «сильної особистості». У школі [[Ісократ|Ісократа]] створюється [[Мораль|моралізуюча]] біографія в тоні хвалебної мови й велика кількість [[Публіцистична література|публіцистичної літератури]]. [[Філософія]] знаходить своє художнє оформлення в діалогах, ярким представником яких є діалоги [[Платон|Платона]], які відрізняються часом значним [[Драматичний твір|драматизмом]] і мистецтвом портретної характеристики. Історіографія відчуває сильний вплив риторичних принципів: цьому сприяє як загальна публіцистична установка [[Історіографія|історіографії]], яка служить політичними цілям, так і перейшовший з [[Епос|епосу]] і [[Новела|новел]] прийом вкладання промов в уста історичних осіб. [[Літературна мова|Літературною мовою]] грецької прози стає {{Не перекладено|Грецька група мов|аттичний діалект|en|Hellenic languages}} У цих обставинах старі політичні жанри з їх втратившими актуальність у мас богами та міфами відходять на задній план і є радше предметом теоретичного вивчення, поетики, ніж методом цікавого проведення часу. В кінці [[IV століття до н. е.|IV]] століття до н. е. народжується нове ставлення до міфів, яке остаточно оформиться лише в наступному столітті.
+
Таким чином проза стала виконувати культурні функції хорової [[Лірика|лірики]] та [[Драма (жанр)|драми]]. Шляхом переміщення в область красномовства ряду елементів, властивих поезії почали створюватися основні принципи античної художньої прози: ритмічність, широке використання поетичних засобів вираження, з'явилось майстерне членування пропозиції на частини шляхом техніки протиставлень, [[Асонанс|асонансів]] і архітектонічності побудованого періоду. Красномовство веде боротьбу на два фронти: проти поезії, протиставляючи її жанрам різних видів промов, і проти книжкової наукової прози. У цій боротьбі [[риторика]] стає провідником настроїв заможних класів, у яких розпад грецьких [[Місто-держава|міст-держав]] викликав спрагу «сильної особистості». У школі [[Ісократ|Ісократа]] створюється [[Мораль|моралізуюча]] біографія в тоні хвалебної мови й велика кількість [[Публіцистична література|публіцистичної літератури]]. [[Філософія]] знаходить своє художнє оформлення в діалогах, ярким представником яких є діалоги [[Платон|Платона]], які відрізняються часом значним [[Драматичний твір|драматизмом]] і мистецтвом портретної характеристики. Історіографія відчуває сильний вплив риторичних принципів: цьому сприяє як загальна публіцистична установка [[Історіографія|історіографії]], яка слугує політичній меті, так і прийом вкладання промов в уста історичних осіб, що перейшов з [[епос]]у й [[Новела|новел]]. [[Літературна мова|Літературною мовою]] грецької прози стає {{Не перекладено|Грецька група мов|аттичний діалект|en|Hellenic languages}} У цих обставинах старі політичні жанри з їх втратившими актуальність у мас богами та міфами відходять на задній план і є радше предметом теоретичного вивчення, поетики, ніж методом цікавого проведення часу. В кінці [[IV століття до н. е.|IV]] століття до н. е. народжується нове ставлення до міфів, яке остаточно оформиться лише в наступному столітті.
   
 
=== Елліністичний період ===
 
=== Елліністичний період ===
Підкорення [[Греція|Греції]] [[Македоняни|македонянами]], завоювання Сходу й сторення [[Елліністична цивілізація|елліністичних монархій]] різко змінюють весь уклад життя. [[Елліністична Греція|Еллінський період]] грецької культури змінюється [[Елліністичний період|елліністичним]]. Економічні та культурні центри переміщуються на Схід, в столиці нових держав; ідеологія [[Кантон (адміністративна одиниця)|кантонів]] партикуляризму відступає перед [[Космополітизм|космополітичними]] й [[Індивідуалізм|індивідуалістичними]] тенденціями. У самій [[Стародавня Греція|Греції]] настає період застою, а потім і занепаду. Політично орієнтоване [[Красномовство Античних віків|красномовство]] втрачає ґрунт, поступаючись місцем шкільним [[Декламація|декламаціям]], [[філософія]] кличе до [[Аполітичність|аполітизму]] і самозаглиблення. У красномовстві розвивається прагнення до максимальної дієвості кожної частини фрази та сильним ритмічним ефектам, відбувається перехід до т.з «азіанського стилю». Мандрівні філософи-проповідники виробляють новий жанр загальнодоступної лекції — [[Діатриба|діатрибу]], де вільно чергуються стилістичні елементи різних жанрів; повчальне викриття пороків створює рясну [[Сатира|сатиричну]] і [[Пародія|пародійну]] літературу, народжується ямбографія, за чим слідує стирання традиційних меж між жанрами: у сатиричних діалогах і листах [[Сирійці|сирійця]] {{Не перекладено|Меніпп Гадарський|Меніппа Гадарського|ru|Менипп Гадарский}} проза чергується з віршем. Ще до самого початку елліністичного періоду відноситься розквіт «нової» [[Аттична комедія|аттичної комедії]], «буржуазної драми» давнини, в якій вже зовсім відсутні фантастичні елементи та політична злободенність. На основі міцно збитої інтриги, зазвичай любовної, новелістичного походження, техніка якої багато в чому зобов'язана еврипідівської трагедії, створюються напружені положення, гротескні або зворушливі, а типові персонажі комедії («закоханий юнак», «гетера», «старий») набувають поглиблене внутрішнє життя, і ретельно вимальовані характери стають конструктивним моментом інтриги. Традиційний хор переживає період занепаду, а якщо існує, то лише для виконання вставних ролей.
+
Підкорення [[Греція|Греції]] [[Македоняни|македонянами]], завоювання Сходу та створення [[Елліністична цивілізація|елліністичних монархій]] різко змінюють весь уклад життя. [[Елліністична Греція|Еллінський період]] грецької культури змінюється [[Елліністичний період|елліністичним]]. Економічні та культурні центри переміщуються на Схід, в столиці нових держав; ідеологія [[Кантон (адміністративна одиниця)|кантонів]] партикуляризму відступає перед [[Космополітизм|космополітичними]] й [[Індивідуалізм|індивідуалістичними]] тенденціями. У самій [[Стародавня Греція|Греції]] настає період застою, а потім і занепаду. Політично орієнтоване [[Красномовство Античних віків|красномовство]] втрачає ґрунт, поступаючись місцем шкільним [[Декламація|декламаціям]], [[філософія]] кличе до [[Аполітичність|аполітизму]] і самозаглиблення. У красномовстві розвивається прагнення до максимальної дієвості кожної частини фрази та сильним ритмічним ефектам, відбувається перехід до т.з «азіанського стилю». Мандрівні філософи-проповідники виробляють новий жанр загальнодоступної лекції&nbsp;— [[Діатриба|діатрибу]], де вільно чергуються стилістичні елементи різних жанрів; повчальне викриття пороків створює рясну [[Сатира|сатиричну]] і [[Пародія|пародійну]] літературу, народжується ямбографія, за чим слідує стирання традиційних меж між жанрами: у сатиричних діалогах і листах [[Сирійці|сирійця]] {{Не перекладено|Меніпп Гадарський|Меніппа Гадарського|ru|Менипп Гадарский}} проза чергується з віршем. Ще до самого початку елліністичного періоду відноситься розквіт «нової» [[Аттична комедія|аттичної комедії]], «буржуазної драми» давнини, в якій вже зовсім відсутні фантастичні елементи та політична злободенність. На основі міцно збитої інтриги, зазвичай любовної, новелістичного походження, техніка якої багато в чому зобов'язана еврипідівської трагедії, створюються напружені положення, гротескні або зворушливі, а типові персонажі комедії («закоханий юнак», «гетера», «старий») набувають поглиблене внутрішнє життя, і ретельно вимальовані характери стають конструктивним моментом інтриги. Традиційний хор переживає період занепаду, а якщо існує, то лише для виконання вставних ролей.
 
[[Файл:Diego Velázquez 022.jpg|міні|401x401пкс|Портрет {{Не перекладено|Меніпп Гадарський|Меніппа Гадарського|ru|Менипп Гадарский}} авторства [[Дієго Веласкес|Дієго Веласкеса]] ]]
 
[[Файл:Diego Velázquez 022.jpg|міні|401x401пкс|Портрет {{Не перекладено|Меніпп Гадарський|Меніппа Гадарського|ru|Менипп Гадарский}} авторства [[Дієго Веласкес|Дієго Веласкеса]] ]]
 
[[Файл:William Blake - The Poems of Thomas Gray, Design 107, "Elegy Written in a Country Church-Yard." - Google Art Project.jpg|ліворуч|міні|{{Не перекладено|Елегія написана на заміському церковному подвір’ї|Елегія написана на заміському церковному подвір’ї|en|Elegy Written in a Country Churchyard}}, картина авторства [[Вільям Блейк|Вільяма Блейка]].]]
 
[[Файл:William Blake - The Poems of Thomas Gray, Design 107, "Elegy Written in a Country Church-Yard." - Google Art Project.jpg|ліворуч|міні|{{Не перекладено|Елегія написана на заміському церковному подвір’ї|Елегія написана на заміському церковному подвір’ї|en|Elegy Written in a Country Churchyard}}, картина авторства [[Вільям Блейк|Вільяма Блейка]].]]
Ця епоха ознаменувалася великою кількістю [[Історіографія|історіографічної]] продукції: грандіозні події і небувале розширення географічного горизонту створюють велику [[Історія|історичну]] та [[Етнографія|етнографічну]] літературу, в тому числі й етнографічну [[Утопія|утопію]]. У втрачаючих значення старих культурних центрах розвивається любовне вивчення місцевої старовини. Створюється знаменита [[Александрійська бібліотека]], навколо якої концентрується величезна [[Філологія|філологічна]] робота по виданню всіх видатних літературних пам'яток еллінського періоду. [[Давньогрецька література|Стара література]], міцно пов'язана з віджилою вже культовою та політичною обстановкою, що в значній частині розрахована на музичний і танцювальний супровід, починає відчуватися як книжкова література і при цьому позачасова, класична. Якщо раніше поетична майстерність була предметом складної виучки, а поети, за небагатьма винятками, працювали кожен тільки в одному жанрі, то від нового покоління поетів стала турбуватися начитаність, вміння блищати цитатами та напівцитатими із творів старих авторів, і вони отримали можливість сміливо братися за різні жанри, конструкції яких перероблялися в новій літературній свідомості. Так виникає «вчена» поезія, що оформляє лише той матеріал, який вже одного разу був іншим чином літературно оформлений, а звернена вона була лише до невеликого кола літературно освічених цінителів. Александрійська поезія накладає настільки значний друк на всю продукцію, що період [[Елліністичний період|еллінізму]] грецької літератури починають називати Александрійським. Міф, що втратив ідеологічну актуальність вже в [[IV століття до н. е.|IV]] столітті, починає сприйматися як естетична культурна цінність і носій ореолу минулого. [[Рафінування|Рафіновані]] представники міської культури прагнуть стилізувати наївне почуття життя, яке на тлі вишуканої форми виявило б свою витонченість. Відкриваючи в міфі принадність втраченого наївного почуття життя, цю ж принадність знаходять в фольклорі, життя та інтереси маленьких людей стають основними принципами й настроєм «ідилій» [[Теокріт|Теокріту]]. Теокріт пише жанрові картинки на міфологічні теми, мімічні сценки з життя нижчих верств міського населення. Вірш Теокріта — [[гекзаметр]], але на [[Дорійський діалект|дорійському діалекті]], який створює відчуття новизни віршової форми; застосування прийомів народної пісні та еолійської лірики створює новий, «ніжний» стиль літератури в описі буколічного пейзажу і любовного томлінддавав перевагуня. У творах Героду натуралізм мімічної сценки поданий на тлі [[Архаїчна Греція|архаїчно]] стилізованого іонійського [[Ямб|ямба]]. Найповнішим виразником складних устремлінь епохи є [[Каллімах (поет)|Каллімах]], вчений і різнобічний поет, який формулює шкільну програму в принципах малої форми, ретельної обробки деталей і боротьби з банальністю. Спроба [[Аполлоній Родоський|Аполлонія Родоського]] модернізувати [[Епічна поема|епічну поему]] шляхом введення в неї [[Патетика|патетичної]] еротики зустріла різку відповідь з боку Каллімаха, обравшого, згідно з принципами нового напряму, розробку окремого міфічного епізоду у вигляді «<nowiki/>[[Епілій|епіллія]]<nowiki/>» (малого епосу) або [[Елегія|елегії]]. Мовна, метрична і композиційна майстерність, гімни, ямби та епіграми забезпечили Каллімаху славу видатного поета елліністичного періоду. Великою популярністю також користувалася астрономічна поема [[Арат із Сол|Арата]], епічні та елегійні вірші [[Евфоріон Халкідський|Евфоріона]] і [[Лікофрон|Лікофрона]], передбачення [[Кассандра|Кассандри]], в яких мотивована тоном [[Оракул|оракула]] загадковість вираження давала автору і читачам широку можливість виявлення своєї «вченості». Але улюбленим жанром епохи була мала форма — [[епіграма]], в якій переважали або еротико-симпатичні мотиви або теми з життя дрібного люду на контрастному тлі пишної мови.
+
Ця епоха ознаменувалася великою кількістю [[Історіографія|історіографічної]] продукції: грандіозні події і небувале розширення географічного горизонту створюють велику [[Історія|історичну]] та [[Етнографія|етнографічну]] літературу, в тому числі й етнографічну [[Утопія|утопію]]. У втрачаючих значення старих культурних центрах розвивається любовне вивчення місцевої старовини. Створюється знаменита [[Александрійська бібліотека]], навколо якої концентрується величезна [[Філологія|філологічна]] робота з видання всіх видатних літературних пам'яток еллінського періоду. [[Давньогрецька література|Стара література]], міцно пов'язана з віджилою вже культовою та політичною обстановкою, що в значній частині розрахована на музичний і танцювальний супровід, починає відчуватися як книжкова література і при цьому позачасова, класична. Якщо раніше поетична майстерність була предметом складної виучки, а поети, за небагатьма винятками, працювали кожен тільки в одному жанрі, то від нового покоління поетів стала турбуватися начитаність, вміння блищати цитатами та напівцитатими із творів старих авторів, і вони отримали можливість сміливо братися за різні жанри, конструкції яких перероблялися в новій літературній свідомості. Так виникає «вчена» поезія, що оформляє лише той матеріал, який вже одного разу був іншим чином літературно оформлений, а звернена вона була лише до невеликого кола літературно освічених цінителів. Александрійська поезія накладає настільки значний друк на всю продукцію, що період [[Елліністичний період|еллінізму]] грецької літератури починають називати Александрійським. Міф, що втратив ідеологічну актуальність вже в [[IV століття до н. е.|IV]] столітті, починає сприйматися як естетична культурна цінність і носій ореолу минулого. [[Рафінування|Рафіновані]] представники міської культури прагнуть стилізувати наївне почуття життя, яке на тлі вишуканої форми виявило б свою витонченість. Відкриваючи в міфі принадність втраченого наївного почуття життя, цю ж принадність знаходять в фольклорі, життя та інтереси маленьких людей стають основними принципами й настроєм «ідилій» [[Теокріт|Теокріту]]. Теокріт пише жанрові картинки на міфологічні теми, мімічні сценки з життя нижчих верств міського населення. Вірш Теокріта&nbsp;— [[гекзаметр]], але на [[Дорійський діалект|дорійському діалекті]], який створює відчуття новизни віршової форми; застосування прийомів народної пісні та еолійської лірики створює новий, «ніжний» стиль літератури в описі буколічного пейзажу і любовного томлінддавав перевагуня. У творах Героду натуралізм мімічної сценки поданий на тлі [[Архаїчна Греція|архаїчно]] стилізованого іонійського [[Ямб|ямба]]. Найповнішим виразником складних устремлінь епохи є [[Каллімах (поет)|Каллімах]], вчений і різнобічний поет, який формулює шкільну програму в принципах малої форми, ретельної обробки деталей і боротьби з банальністю. Спроба [[Аполлоній Родоський|Аполлонія Родоського]] модернізувати [[Епічна поема|епічну поему]] шляхом введення в неї [[Патетика|патетичної]] еротики зустріла різку відповідь з боку Каллімаха, обравшого, згідно з принципами нового напряму, розробку окремого міфічного епізоду у вигляді «<nowiki/>[[Епілій|епіллія]]<nowiki/>» (малого епосу) або [[Елегія|елегії]]. Мовна, метрична і композиційна майстерність, гімни, ямби та епіграми забезпечили Каллімаху славу видатного поета елліністичного періоду. Великою популярністю також користувалася астрономічна поема [[Арат із Сол|Арата]], епічні та елегійні вірші [[Евфоріон Халкідський|Евфоріона]] і [[Лікофрон|Лікофрона]], передбачення [[Кассандра|Кассандри]], в яких мотивована тоном [[Оракул|оракула]] загадковість вираження давала автору і читачам широку можливість виявлення своєї «вченості». Але улюбленим жанром епохи була мала форма&nbsp;— [[епіграма]], в якій переважали або еротико-симпатичні мотиви або теми з життя дрібного люду на контрастному тлі пишної мови.
   
У [[II століття до н. е.|II]] столітті експансія [[Стародавній Рим|Риму]] і національні рухи місцевого населення [[Елліністична цивілізація|елліністичних держав]] призводять їх до занепаду. Сама [[Стародавня Греція|Греція]], а потім і елліністичні країни одна за одною підпадають під вплив влади [[Римська імперія|Римської Імперії]], через що література цього періоду вкрай слабо збереглася до наших часів. [[Нікандр]] пише [[Дидактична література|дидактичні поеми]], [[Біон Смірнський|Біон]] і [[Мосх]] успадковують «ніжний» стиль [[Теокріт|Теокріта]], [[Антипатр Сідонський|Антипатра]], [[Мелеагр|Мелеагра]] і [[Філодем|Філодема]] продовжують [[Епіграма|епіграматичну]], а [[Парфеній Нікейський|Парфеній]] — [[Елегія|елегійну]] традицію. Епіллій набуває патетичне забарвлення, а елегія розвиває мотиви любовного томління. У прозі настає поступова відмова від «азіанського» стилю на користь повернення до принципів аттичного [[Красномовство Античних віків|красномовства]], [[Аттикізм|аттицизму]]. Поряд з визнаною літературною теорією при відриві культури верхів від мас жанрами розвивалися і види творів, розраховані на менш вимогливу публіку. Так сценою опановує [[мім]], відтісняючи серйозну [[Драма (жанр)|драму]]. Нові релігійні рухи знайшли вираз в {{Не перекладено|Аретологія|аретології|ru|Аретология}}, оповіданнях про чудесних богів — рятівників. Цей же термін презирливо вживався для фантастичних оповідань про чужі землі і надзвичайні істоти. З аретологією схрещується [[новела]], що протягом століть перебувала за порогом серйозної літератури, а вже в [[I століття до н. е.|I]] столітті вона отримує літературне оформлення в оповіданнях {{Не перекладено|Арістид Мілетський|Арістида Мілетського|en|Arístides de Mileto}}, і тоді ж намічається поширення новелістичного сюжету в романи.
+
У [[II століття до н. е.|II]] столітті експансія [[Стародавній Рим|Риму]] і національні рухи місцевого населення [[Елліністична цивілізація|елліністичних держав]] призводять їх до занепаду. Сама [[Стародавня Греція|Греція]], а потім і елліністичні країни одна за одною підпадають під вплив влади [[Римська імперія|Римської Імперії]], через що література цього періоду вкрай слабо збереглася до наших часів. [[Нікандр]] пише [[Дидактична література|дидактичні поеми]], [[Біон Смірнський|Біон]] і [[Мосх]] успадковують «ніжний» стиль [[Теокріт|Теокріта]], [[Антипатр Сідонський|Антипатра]], [[Мелеагр|Мелеагра]] і [[Філодем|Філодема]] продовжують [[Епіграма|епіграматичну]], а [[Парфеній Нікейський|Парфеній]]&nbsp;— [[Елегія|елегійну]] традицію. Епіллій набуває патетичне забарвлення, а елегія розвиває мотиви любовного томління. У прозі настає поступова відмова від «азіанського» стилю на користь повернення до принципів аттичного [[Красномовство Античних віків|красномовства]], [[Аттикізм|аттицизму]]. Поряд з визнаною літературною теорією при відриві культури верхів від мас жанрами розвивалися і види творів, розраховані на менш вимогливу публіку. Так сценою опановує [[мім]], відтісняючи серйозну [[Драма (жанр)|драму]]. Нові релігійні рухи знайшли вираз в {{Не перекладено|Аретологія|аретології|ru|Аретология}}, оповіданнях про чудесних богів&nbsp;— рятівників. Цей самий термін презирливо вживали для фантастичних оповідань про чужі землі і надзвичайні істоти. З аретологією схрещується [[новела]], що протягом століть перебувала за порогом серйозної літератури, а вже в [[I століття до н. е.|I]] столітті вона отримує літературне оформлення в оповіданнях {{Не перекладено|Арістид Мілетський|Арістида Мілетського|en|Arístides de Mileto}}, і тоді ж намічається поширення новелістичного сюжету в романи.
  +
=== Римський період ===
 
  +
=== Римський період ===
В [[Римська Греція|римський період]] існування Греції був зроблений значник внесок у розвиток грецької літератури, в основному в твори поезії, комедії та трагедії, проте велика частина літератури цього періоду була історичною.
 
  +
{{Edited-розділ}}
  +
У [[Римська Греція|римський період]] існування [[Греція|Греції]] зроблено істотний внесок у розвиток грецької літератури, в основному в твори поезії, комедії та трагедії, проте велика частина літератури цього періоду була історичною.
 
[[Файл:Strabo.jpg|ліворуч|міні|245x245пкс|Портрет географа [[Страбон|Страбона]].]]
 
[[Файл:Strabo.jpg|ліворуч|міні|245x245пкс|Портрет географа [[Страбон|Страбона]].]]
  +
Після [[Битва при Акції|битви при Акції]] завершується процес римського завоювання грецьких областей і Греція остаточно поступається Риму. Значна кількість грецьких вчених відправилися в Рим, але [[грецька мова]] та література швидше починають привертати увагу культурних шарів [[Римська імперія|Римської імперії]], через що впродовж невеликого часу вони вже домінують в освіті того часу, а знання і розвиток грецької писемності поширюється на всі регіони імперії, чому, в тому числі сприяв імператор [[Марк Аврелій]], який писав саме грецькою.
Занепад [[Елліністична цивілізація|елліністичної літератури]] супроводжувався прагненням до суворої дисципліни слова, на противагу «Александрійській» екзотичній [[Лексика|лексиці]] й перенапруженість засобів вираження. Літературне замовлення [[Римська республіка|Риму]], що в епоху переходу до [[Римська імперія|імперії]] орієнтувався на класичні зразки [[Давньогрецька література|грецької літератури]] дозволив [[Аттикізм|аттицизму]] досягти остаточної перемоги. В результаті римської експансії та втрати Грецією головного економічного становища в [[Середземномор'я|Середземномор'ї]] — грецька література активно деградувала, втрачаючи навіть і свій стилістичний інтерес, що також було викликано серйозною прірвою між [[Соціальний клас|класами суспільства]], яке лише посилилася розривом між [[Літературна мова|літературною мовою]] і [[Жива мова|живою народною мовою]]. Правда, спочатку ставалося швидше теоретичне проголошення принципу, ніж практичне здійснення його в літературі. Підтримувана Римом риторика ставила собі, як при [[Ісократ|Ісократові]], широкі завдання заволодіння всіма видами літератури, проте вона розвивалася переважно в школах, не входячи в серйозну літературу. Ще в кінці [[I століття до н. е.|I]] століття класично налаштовані письменники, такі як [[Мораль|мораліст]] [[Плутарх]], не були прихильниками аттицизму в повному сенсі слова і значною мірою орієнтуються на літературу раннього [[Елліністичний період|еллінізму]]. Лише з [[II століття|II]] століття, коли перші ознаки насуваючої кризи змушують Рим знищити насильницький [[Примат (значення)|примат]] Заходу над Сходом і добробут грецьких міст тимчасово поліпшується, риторика здобуває перемогу по всій лінії в т.з «<nowiki/>[[Друга софістика|другій софістиці]]<nowiki/>». Література захльостується хвилею «урочистих» промов і імпровізацій [[Софісти|софістів]], де аттична лексика з'єднується з типовою для азіанського стилю [[Театральність|театральністю]]. Одним з найбільш значимих письменників-дослідників цього часу можна назвати [[Страбон|Страбона]] — античного історика й географ, автор «Географії», що збереглася майже повністю в 17 книгах і яка служить найкращим джерелом для вивчення [[Географія|географії]] [[Стародавній світ|стародавнього світу]]. Проголошується перевага «мови» над [[Поезія|поезією]], в слідстві чого техніка [[Риторика|красномовства]] дійсно досягає великої висоти, в той час, як поезія животіє. Але заснована виключно на наслідуванні древнім, софістика неспроможна створювати нові жанри навіть тоді, коли в наявності виникає нове почуття життя. Вона культивує опис, лист й глибокий роман з використанням характерологічних матеріалів нової [[Комедія|комедії]]. Останній жанр відкривав широкі можливості для риторичної стилізації при одноманітності сюжетної схеми: улюблені (або чоловік і дружина) розлучені, але залишаються вірні одне одному, всупереч численним спокусам, і щасливо з'єднуються після ряду пригод в різних країнах. Споконвічна боротьба [[Філософія|філософії]] з риторикою представлена ​​різнобічною творчістю [[Сатира|сатирика]] [[Лукіан|Лукіана]], формальний талант якого однаково проявлявся і в софістичних промовах, і в діалогах, й аттистичній розробці тим [[Меніппова сатира|сатири Меніппу]]. Тим часом, в низах циркулює нова релігійна література, — іудео-еллінська, греко-єгипетська (герметична) й навіть християнська. Основні типи старохристиянської літератури збігаються з відповідними грецькими видами, {{Не перекладено|Аретологія|аретологією|ru|Аретология}}, [[Діатриба|діатрибою]], [[Лист (форма спілкування)|листом]]. А вже в [[II століття|II]] столітті з'являється [[апологетика]], яка в особі [[Климент Александрійський|Климента Александрійського]] переходить до софістичної форми.
 
  +
  +
У цей період основною мовою літератури стає т.з «спільна мова» — [[Койне]], вона використовується в більшості літературних і наукових творів.
  +
  +
В кінці [[I століття до н. е.|I]] століття письменники-класики, такі як [[Мораль|мораліст]] [[Плутарх]], що не були прихильниками аттицизму значною мірою орієнтувалися на літературу раннього [[Елліністичний період|еллінізму]]. Лише з [[II століття|II]] століття, коли перші ознаки наближення кризи змушують Рим знищити насильницький [[Примат (значення)|примат]] Заходу над Сходом і добробут грецьких міст тимчасово поліпшується, риторика здобуває перемогу по всій лінії в т.з «<nowiki/>[[Друга софістика|другій софістиці]]<nowiki/>», що витикає у занепад поезії, культивується в основному проза, в той час як з'являється новий жанр — [[Грецький роман|роман]]. Література захльостується хвилею «урочистих» промов і імпровізацій [[Софісти|софістів]], де аттична лексика з'єднується з типовою для азіанського стилю [[Театральність|театральністю]]. Одним з найбільш значимих письменників-дослідників цього часу можна назвати [[Страбон|Страбона]] — античного історика й географ, автор «Географії», що збереглася майже повністю в 17 книгах і яка служить найкращим джерелом для вивчення [[Географія|географії]] [[Стародавній світ|стародавнього світу]]. Проголошується перевага «мови» над [[Поезія|поезією]], в слідстві чого техніка [[Риторика|красномовства]] дійсно досягає великої висоти, в той час, як поезія животіє.І
   
Революція в [[III століття|III]] столітті [[Поділ Римської імперії (395)|зруйнувала Римську імперію]], на руїнах якої виросла [[Східна римська імперия|нова абсолютна монархія]], в якій [[християнство]] надалі стало панівною релігією. З часів імператора [[Константин І Великий|Костантина I]], по суті, починається вже [[візантійська література]]. Проте, старі літературні форми ще живуть в суспільстві деякий час. [[Красномовство]] [[IV століття|IV]] століття блискуче представлено, з одного боку, [[Софісти|софістами]] [[Лібаній|Лібанієм]], [[Фемістій|Фемістієм]] та [[Гімерій|Гімерієм]], з іншого — християнськими проповідниками [[Григорій Назіанзін|Григорієм Назіанзіем]] й [[Іоан Златоуст|Іоанном Златоустом]]. У тому ж столітті [[сатира]] [[Елліністична філософія|елліністичних філософів]] воскресає у творах імператора [[Флавій Клавдій Юліан|Юліана]]. Строгі класичні традиції зберігаються в школі у [[Прокопій Кесарійський|Прокопія]], {{Не перекладено|Хорикій Газький|Хорикія|ru|Хорикий Газский}} та {{Не перекладено|Іоанн Газький|Іоанна Газьких|ru|Иоанн Газский}}. [[Квінт Смірнський]] на основі підручників [[Міфологія|міфології]] складає довгий [[епос]], продовження «<nowiki/>[[Іліада|Іліади]]<nowiki/>», яке дістало назву {{Не перекладено|Posthomerica|Posthomerica|en|Posthomerica}}. Однак, вся ця поезія була потенційно мертвонародженою, оскільки оперувала старим (античним) [[Квантитативне віршування|квантитативними принципами віршування]], тимчасом як в [[Жива мова|живій мові]] різниця між довгими та короткими складами вже зникла. Більш жива християнська поезія від цього принципу відмовляється і, переносячи в вірш прийоми риторичної ритмізованої проповіді з її принципом асонансу в кінці членів фрази, створює як заповіт античної [[Ритміка (література)|ритміки]] [[Візантійська література|візантійській літературі]] — [[Рима|риму]].
+
Революція в [[III століття|III]] столітті [[Поділ Римської імперії (395)|зруйнувала Римську імперію]], на руїнах якої виросла [[Східна римська імперия|нова абсолютна монархія]], в якій [[християнство]] надалі стало панівною релігією. З часів імператора [[Константин І Великий|Костантина I]], по суті, починається вже [[візантійська література]]. Проте, старі літературні форми ще живуть в суспільстві деякий час. [[Красномовство]] [[IV століття|IV]] століття блискуче представлено, з одного боку, [[Софісти|софістами]] [[Лібаній|Лібанієм]], [[Фемістій|Фемістієм]] та [[Гімерій|Гімерієм]], з іншого&nbsp;— християнськими проповідниками [[Григорій Назіанзін|Григорієм Назіанзіем]] й [[Іоан Златоуст|Іоанном Златоустом]]. У тому ж столітті [[сатира]] [[Елліністична філософія|елліністичних філософів]] воскресає у творах імператора [[Флавій Клавдій Юліан|Юліана]]. Строгі класичні традиції зберігаються в школі у [[Прокопій Кесарійський|Прокопія]], {{Не перекладено|Хорикій Газький|Хорикія|ru|Хорикий Газский}} та {{Не перекладено|Іоанн Газький|Іоанна Газьких|ru|Иоанн Газский}}. [[Квінт Смірнський]] на основі підручників [[Міфологія|міфології]] складає довгий [[епос]], продовження «<nowiki/>[[Іліада|''Іліади'']]<nowiki/>», яке дістало назву «''{{Не перекладено|Posthomerica|Posthomerica|en|Posthomerica}}''». Однак, вся ця поезія була потенційно мертвонародженою, оскільки оперувала старим (античним) [[Квантитативне віршування|квантитативними принципами віршування]], тимчасом як в [[Жива мова|живій мові]] різниця між довгими та короткими складами вже зникла. Більш жива християнська поезія від цього принципу відмовляється і, переносячи в вірш прийоми риторичної ритмізованої проповіді з її принципом асонансу в кінці членів фрази, створює як заповіт античної [[Ритміка (література)|ритміки]] [[Візантійська література|візантійській літературі]]&nbsp;— [[Рима|риму]].
 
[[Файл:"The School of Athens" by Raffaello Sanzio da Urbino.jpg|ліворуч|міні|Картина «<nowiki/>[[Афінська школа (Рафаель)|Афінська школа]]<nowiki/>» авторства [[Рафаель Санті|Рафаеля]], що зображає відомих класичних [[Давньогрецька філософія|грецьких філософів]] в ідеалізованій обстановці.]]
 
[[Файл:"The School of Athens" by Raffaello Sanzio da Urbino.jpg|ліворуч|міні|Картина «<nowiki/>[[Афінська школа (Рафаель)|Афінська школа]]<nowiki/>» авторства [[Рафаель Санті|Рафаеля]], що зображає відомих класичних [[Давньогрецька філософія|грецьких філософів]] в ідеалізованій обстановці.]]
   
 
==== Філософія ====
 
==== Філософія ====
 
{{main|Грецька філософія}}
 
{{main|Грецька філософія}}
Філософія зародилась у [[Стародавня Греція|Стародавній Греції]] близько [[VI століття|VI]] століття до [[Наша ера|н. е]], як новий раціоналістичний спосіб бачення світу на противагу міфологічному світогляду попередніх століть і розглядається як одна з двох гілок [[Антична філософія|античної філософії]]. А основною її мовою залишилася [[давньогрецька мова]]. Особливістю філософії Стародавньої Греції була схильність до [[Космологія|космології]], тобто до пояснення природи речей. Цим вона відрізняється від філософій [[Стародавня Індія|Стародавньої Індії]] та [[Стародавній Китай|Стародавнього Китаю]], які почали складатися приблизно одночасно, в період, що одержав назву [[Осьовий час|осьової доби]]. Також до давньогрецької філософії по [[Ідея|ідеям]], [[Метод|методам]] і [[Термінологія|термінології]] відноситься філософії грецької частини [[Римська імперія|Римської імперії]], і взагалі велика частина філософських текстів, створених в цей період.<ref>{{Cite web|title=Ancient Greek philosophy, philosophers of ancient Greece|url=https://hellenism.net/greece/ancient-greek-literature/greek-philosophers/|website=Hellenism.Net|last=|first=|publisher=}}</ref><ref>{{Cite web|url=http://kevinscharp.com/Kevin%20Scharp%20-%20%20Diagrams.htm|website=kevinscharp.com|title=Diagrams|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref>
+
Філософія зародилась у [[Стародавня Греція|Стародавній Греції]] близько [[VI століття|VI]] століття до [[Наша ера|н. е]], як новий раціоналістичний спосіб бачення світу на противагу міфологічному світогляду попередніх століть і розглядається як одна з двох гілок [[Антична філософія|античної філософії]]. А основною її мовою залишилася [[давньогрецька мова]]. Особливістю філософії Стародавньої Греції була схильність до [[Космологія|космології]], тобто до пояснення природи речей. Цим вона відрізняється від філософій [[Стародавня Індія|Стародавньої Індії]] та [[Стародавній Китай|Стародавнього Китаю]], які почали складатися приблизно одночасно, в період, що одержав назву [[Осьовий час|осьової доби]]. Також до давньогрецької філософії за [[ідея]]ми, [[метод]]ами та [[Термінологія|термінологією]] відноситься філософії грецької частини [[Римська імперія|Римської імперії]], і взагалі велика частина філософських текстів, створених в цей період.<ref>{{Cite web|title=Ancient Greek philosophy, philosophers of ancient Greece|url=https://hellenism.net/greece/ancient-greek-literature/greek-philosophers/|website=Hellenism.Net|last=|first=|publisher=}}</ref><ref>{{Cite web|url=http://kevinscharp.com/Kevin%20Scharp%20-%20%20Diagrams.htm|website=kevinscharp.com|title=Diagrams|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref>
   
Завдяки трьом найвидатнішим представникам грецької філософії — [[Сократ|Сократу]], [[Платон|Платону]] та [[Арістотель|Арістотелю]] — [[Афіни]] приблизно на тисячу років стають центром всієї грецької [[Філософія|філософії]]. Сократ вперше в історії ставить питання про особистості з їх рішеннями, що диктуються совістю, і з її цінностями. Платон створює філософію як закінчену світоглядно-політичну та логіко-етичну систему; Арістотель — науку як дослідницько-теоретичне вивчення реального світу.
+
Завдяки трьом найвидатнішим представникам грецької філософії&nbsp;— [[Сократ|Сократу]], [[Платон|Платону]] та [[Арістотель|Арістотелю]]&nbsp;— [[Афіни]] приблизно на тисячу років стають центром всієї грецької [[Філософія|філософії]]. Сократ вперше в історії ставить питання про особистості з їх рішеннями, що диктуються совістю, і з її цінностями. Платон створює філософію як закінчену світоглядно-політичну та логіко-етичну систему; Арістотель&nbsp;— науку як дослідницько-теоретичне вивчення реального світу.
   
Першою з натурфілософських шкіл була [[Мілетська школа]], що була заснована [[Фалес|Фалесом]]. Для мілетської школи було характерне уявлення про те, що всі речі повинні походити з єдиного речового начала, яке вони називали стихією. Ця первісна стихія втілює в собі основну рису світу речей — його безперервне становлення.<ref>{{Cite web|title=Milesian School - By Movement / School - The Basics of Philosophy|url=https://www.philosophybasics.com/movements_milesian.html|website=www.philosophybasics.com|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref>[[Файл:Inscribed Bust of Herodotos found in ancient Athribis Roman 2nd century CE marble copy of 4th century BCE Greek bronze (1) (2522206720).jpg|міні|Бюст [[Геродот|Геродотаа]], творця історії.]]
+
Першою з натурфілософських шкіл була [[Мілетська школа]], що була заснована [[Фалес|Фалесом]]. Для мілетської школи було характерне уявлення про те, що всі речі повинні походити з єдиного речового начала, яке вони називали стихією. Ця первісна стихія втілює в собі основну рису світу речей&nbsp;— його безперервне становлення.<ref>{{Cite web|title=Milesian School - By Movement / School - The Basics of Philosophy|url=https://www.philosophybasics.com/movements_milesian.html|website=www.philosophybasics.com|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref>[[Файл:Inscribed Bust of Herodotos found in ancient Athribis Roman 2nd century CE marble copy of 4th century BCE Greek bronze (1) (2522206720).jpg|міні|Бюст [[Геродот]]а, творця історії.]]
   
 
==== Історіографія ====
 
==== Історіографія ====
{{main|Грецька історіографія}}
 
 
Концепція [[Історіографія|історіографії]] народилася в [[Стародавня Греція|Греції]] приблизно в [[V століття до н. е.|V]] столітті до нашої ери, хоча заведено вважати, що раніше на Сході вже існувала схожа письмова концепція, прагнення до запису всього, що сталося і було зроблено. Однак ця первісна історіографічна концепція є простою передачею історичних даних, які, як і фактичні списки [[Стародавній Єгипет|Стародавнього Єгипту]], не мали історичного аналізу, який робиться зараз, не заперечуючи тим самим його велику документальну цінність.
 
Концепція [[Історіографія|історіографії]] народилася в [[Стародавня Греція|Греції]] приблизно в [[V століття до н. е.|V]] столітті до нашої ери, хоча заведено вважати, що раніше на Сході вже існувала схожа письмова концепція, прагнення до запису всього, що сталося і було зроблено. Однак ця первісна історіографічна концепція є простою передачею історичних даних, які, як і фактичні списки [[Стародавній Єгипет|Стародавнього Єгипту]], не мали історичного аналізу, який робиться зараз, не заперечуючи тим самим його велику документальну цінність.
   
[[Геродот]], як в ті часи, так і зараз вважається першим істориком людства. Геродот задумав історію як засіб уникнення забуття того, що заслуговує на збереження в пам'яті суспільства. Він спробував провести відмінність між більш і менш надійними розповідями і особисто проводи дослідження, багато подорожуючи, даючи письмові звіти про різні середземноморські культури. Хоча Геродот в цілому звертав увагу на діях і характерах людей, він також приписував важливу роль божеству у визначенні історичних подій. У Стародавній Греції історія також розглядалася як засіб демонстрації прикладів, хоча і не моделей майбутніх подій. Крім того, з Геродота історики проводять критичний огляд минулого і подій, які нібито мали місце. Надалі [[Фукідід]] заклав методологічну основу історіографії, значною мірою усунув божественну причинність у своїй розповіді про війну між [[Афіни|Афінами]] та [[Спарта|Спартою]], встановивши раціоналістичний елемент, який створив прецедент для подальших західних історичних праць. Він також був першим, хто провів відмінність між причиною і безпосереднім походженням події, в той час, як його наступник [[Ксенофонт]] ввів у свій [[Анабазис Кира|Анабазис]] [[Автобіографія|автобіографічні]] елементи й дослідження характеру. Всупереч тому, що [[Гекатей Мілетський]] вже робив спроби позбавити історію від згадуання надприродних елементів, але повне позбавлення історії від цього рудимента відбувається саме від Фукідіда.
+
[[Геродот]], як в ті часи, так і зараз вважається першим істориком людства. Геродот задумав історію як засіб уникнення забуття того, що заслуговує на збереження в пам'яті суспільства. Він спробував провести відмінність між більш і менш надійними розповідями і особисто проводив дослідження, багато подорожуючи, даючи письмові звіти про різні середземноморські культури. Хоча Геродот загалом звертав увагу на дії і характери людей, він також приписував важливу роль божеству у визначенні історичних подій. У Стародавній Греції історія також розглядалася як засіб демонстрації прикладів, хоча і не моделей майбутніх подій. Крім того, з Геродота історики проводять критичний огляд минулого і подій, які нібито мали місце. Надалі [[Фукідід]] заклав методологічну основу історіографії, значною мірою усунув божественну причинність у своїй розповіді про війну між [[Афіни|Афінами]] та [[Спарта|Спартою]], встановивши раціоналістичний елемент, який створив прецедент для подальших західних історичних праць. Він також був першим, хто провів відмінність між причиною і безпосереднім походженням події, в той час, як його наступник [[Ксенофонт]] ввів у свій [[Анабазис Кира|Анабазис]] [[Автобіографія|автобіографічні]] елементи й дослідження характеру. Всупереч тому, що [[Гекатей Мілетський]] вже робив спроби позбавити історію від згадування надприродних елементів, але повне позбавлення історії від цього рудимента відбувається саме від Фукідіда.
   
 
Історичний період Стародавньої Греції є унікальним у світовій історії, оскільки є першим періодом, що був засвідчений безпосередньо у відповідній історіографії, в той час, як більш рання давня історія або протоісторія відома набагато більш непрямими доказами, такими як [[аннали]], [[Хроніка|хроніки]], списки царів (правителів) і прагматична [[епіграфіка]].
 
Історичний період Стародавньої Греції є унікальним у світовій історії, оскільки є першим періодом, що був засвідчений безпосередньо у відповідній історіографії, в той час, як більш рання давня історія або протоісторія відома набагато більш непрямими доказами, такими як [[аннали]], [[Хроніка|хроніки]], списки царів (правителів) і прагматична [[епіграфіка]].
  +
  +
== Середньогрецька література ==
  +
 
=== Візантійський період ===
 
=== Візантійський період ===
 
{{main|Візантійська література}}
 
{{main|Візантійська література}}
 
[[Файл:Musee du Moyen Age A09.JPG|міні|[[Візантійське мистецтво|Візантійське]] «<nowiki/>[[Євангеліє]]<nowiki/>» [[XIII століття|XIII]] століття, що демонструє тенденцію до зростання [[Слонова кістка|слонової кістки]] як художнього інструменту.]]
 
[[Файл:Musee du Moyen Age A09.JPG|міні|[[Візантійське мистецтво|Візантійське]] «<nowiki/>[[Євангеліє]]<nowiki/>» [[XIII століття|XIII]] століття, що демонструє тенденцію до зростання [[Слонова кістка|слонової кістки]] як художнього інструменту.]]
У мовному відношенні до [[Візантійська література|візантійської літератури]] зараховують всі тексти, написані [[Середньогрецька мова|середньогрецькою мовою]], незалежно від місця створення, в слідстві чого їх практично неможливо відрізнити від творів [[Новогрецька література|новогрецької літератури]]. Як правило, мовою візантійської «високої» літератури вважають ідентичним [[Давньогрецька література|давньогрецькій]]. В результаті візантійські автори в їх [[Стилістична фігура|стилістичному]] та [[Мовознавство|лінгвістичному]] взаємозв'язку рідко привертають увагу дослідників, що приділяють більше уваги ступеню володіння авторами давньогрецькою [[Граматика|граматикою]] і способами її практичного застосування. У такій парадигмі мова візантійських літературних творів розуміється як один з регістрів мови, що розташовується між розмовною і мовою класичної давнини. У [[Візантологія|візантиністики]] література зазвичай визначається як вся сукупність написаних текстів, не роблячи різниці між літературою і писемністю. Хронологічні рамки встановлюють роки її існування від початку [[IV століття|IV]] століття — середини [[VI століття|VI]] століття до середини [[XV століття|XV]] століття. Візантійська література об'єднала грецьку і християнську цивілізації на загальній основі римської політичної системи. Цей тип літератури було встановлено в [[Інтелект|інтелектуальній]] і [[Етнографія|етнографічній]] атмосфері [[Близький Схід|Близького Сходу]].
+
У мовному відношенні до [[Візантійська література|візантійської літератури]] зараховують всі тексти, написані [[Середньогрецька мова|середньогрецькою мовою]], незалежно від місця створення, в слідстві чого їх практично неможливо відрізнити від творів [[Новогрецька література|новогрецької літератури]]. Як правило, мовою візантійської «високої» літератури вважають ідентичним [[Давньогрецька література|давньогрецькій]]. В результаті візантійські автори в їх [[Стилістична фігура|стилістичному]] та [[Мовознавство|лінгвістичному]] взаємозв'язку рідко привертають увагу дослідників, що приділяють більше уваги ступеню володіння авторами давньогрецькою [[Граматика|граматикою]] і способами її практичного застосування. У такій парадигмі мова візантійських літературних творів розуміється як один з регістрів мови, що розташовується між розмовною і мовою класичної давнини. У [[Візантологія|візантиністики]] література зазвичай визначається як вся сукупність написаних текстів, не роблячи різниці між літературою і писемністю. Хронологічні рамки встановлюють роки її існування від початку [[IV століття|IV]] століття&nbsp;— середини [[VI століття|VI]] століття до середини [[XV століття|XV]] століття. Візантійська література об'єднала грецьку і християнську цивілізації на загальній основі римської політичної системи. Цей тип літератури було встановлено в [[Інтелект|інтелектуальній]] і [[Етнографія|етнографічній]] атмосфері [[Близький Схід|Близького Сходу]].
   
Крім особистого [[листування]], література цього періоду переважно писалася в [[Аттикізм|аттичному стилі]]. Деяка рання література цього періоду була написана на [[Латинська мова|латині]] й навіть [[Французька мова|французькою мовою]]. Кілька алфавітів і складів були використані для переведення [[Грецька мова|грецької мови]], але та грецька література, що збереглася була написана на [[Фінікійський алфавіт|фінікійському алфавіті]], який виник в основному в грецькій [[Іонія|Іонії]] й був повністю прийнятий [[Афіни|Афінами]] ще до [[V століття до н. е.|V]] століття до нашої ери.
+
Крім особистого [[листування]], література цього періоду переважно писалася в [[Аттикізм|аттичному стилі]]. Деяка рання література цього періоду була написана на [[Латинська мова|латині]] й навіть [[Французька мова|французькою мовою]]. Кілька алфавітів і складів були використані для переведення [[Грецька мова|грецької мови]], але та грецька література, що збереглася була написана на [[Фінікійський алфавіт|фінікійському алфавіті]], який виник в основному в грецькій [[Іонія|Іонії]] й був повністю прийнятий [[Афіни|Афінами]] ще до [[V століття до н. е.|V]] століття до нашої ери.[[Файл:Erotokritos1713.jpg|ліворуч|міні|238x238пкс|Копія [[Еротокрит|Еротокриту]], випущена в [[1713]] році.]]
 
=== Критська література ===
 
=== Критська література ===
 
{{main|Критська література}}
 
{{main|Критська література}}
Наперекір тому, що з [[1204]] року після закінчення [[Візантійська імперія|візантійського періоду]], [[Крит]] перебував під владою [[Венеційська республіка|Венеції]], література острова залишалася за формою і змістом типово [[Візантійська література|візантійською]]. Серед літератури залишених грецьких островів її виділяло багатство жанрів, яка досягала піку в пізні роки венеціанського панування. Це стало наслідком, з одного боку, посилення [[Автономія|автономії]] острова, а з іншого — введенням обмежень на духовне життя, що призвело до зосередження її в «академіях» — літературних гуртках, де багаті городяни читали свої твори та ставили вистави. Основною же мовою вистав була [[Італійська мова|італійська]], через те, що вся критська література формувалася під сильним впливом [[Італійська література|італійської літератури]], перетворивши [[Давньогрецька література|давньогрецькі]] і [[Фольклор|фольклорні]] літературні традиції. У італійських авторів запозичувалися сюжети і форма, хоча деякі жанри, характерні для [[Італія|Італії]], поширення на Криті не отримали, зокрема, новела. Проте, твори в більшості продовжували писатися новогрецькою мовою, але з використанням великої кількості критських слів, мовних норм та ідіом.[[Файл:Erotokritos1713.jpg|ліворуч|міні|238x238пкс|Копія [[Еротокрит|Еротокриту]], випущена в [[1713]] році.]]
+
Наперекір тому, що з [[1204]] року після закінчення [[Візантійська імперія|візантійського періоду]], [[Крит]] перебував під владою [[Венеційська республіка|Венеції]], література острова залишалася за формою і змістом типово [[Візантійська література|візантійською]]. Серед літератури залишених грецьких островів її виділяло багатство жанрів, яка досягала піку в пізні роки венеціанського панування. Це стало наслідком, з одного боку, посилення [[Автономія|автономії]] острова, а з іншого&nbsp;— введенням обмежень на духовне життя, що призвело до зосередження її в «академіях»&nbsp;— літературних гуртках, де багаті городяни читали свої твори та ставили вистави. Основною ж мовою вистав була [[Італійська мова|італійська]], через те, що вся критська література формувалася під сильним впливом [[Італійська література|італійської літератури]], перетворивши [[Давньогрецька література|давньогрецькі]] і [[Фольклор|фольклорні]] літературні традиції. У італійських авторів запозичувалися сюжети і форма, хоча деякі жанри, характерні для [[Італія|Італії]], поширення на Криті не отримали, зокрема, новела. Проте, твори в більшості продовжували писатися новогрецькою мовою, але з використанням великої кількості критських слів, мовних норм та ідіом.
   
[[Критська література]] займає особливе місце в загальній історії грецької літератури. Це обумовлено тим, що після [[Візантійсько-османські війни|завоювання Османською імперією материкової Греції]], великі острови, в тому числі Крит, довгий час чинили опір загарбникам. [[Кандійська війна|Крит був захоплений]] тільки в [[1669]] році, через більш ніж два століття після втрати [[Пелопоннес|Пелопоннесу]], який греки утримували після підкорення османами [[Константинополь|Константинополя]] й [[Афіни|Афін]]. Період зародження і розквіту критської літератури як окремого явища грецької літератури доводиться на кінець [[XVI століття|XVI]] — середину [[XVII століття|XVII]] століть, проте вже в кінці [[XVII століття|XVII]] розвиток літератури було практично припинено.
+
[[Критська література]] займає особливе місце в загальній історії грецької літератури. Це обумовлено тим, що після [[Візантійсько-османські війни|завоювання Османською імперією материкової Греції]], великі острови, в тому числі Крит, довгий час чинили опір загарбникам. [[Кандійська війна|Крит був захоплений]] тільки в [[1669]] році, через більш ніж два століття після втрати [[Пелопоннес|Пелопоннесу]], який греки утримували після підкорення османами [[Константинополь|Константинополя]] й [[Афіни|Афін]]. Період зародження і розквіту критської літератури як окремого явища грецької літератури доводиться на кінець [[XVI століття|XVI]]&nbsp;— середину [[XVII століття|XVII]] століть, проте вже в кінці [[XVII століття|XVII]] розвиток літератури було практично припинено.
 
== Новогрецька література ==
 
== Новогрецька література ==
 
{{main|Новогрецька література}}
 
{{main|Новогрецька література}}
Рядок 110: Рядок 119:
 
Новогрецька література виникла вже у кінці історичного існування [[Візантійська імперія|візантійської епохи]] в [[XI століття|XI]] столітті нашої ери, вона була написана звичайною [[Новогрецька мова|новогрецькою мовою]]. У цей період сучасна проста форма [[Грецька мова|грецької мови]] стала більш поширеною в письмовій формі.
 
Новогрецька література виникла вже у кінці історичного існування [[Візантійська імперія|візантійської епохи]] в [[XI століття|XI]] столітті нашої ери, вона була написана звичайною [[Новогрецька мова|новогрецькою мовою]]. У цей період сучасна проста форма [[Грецька мова|грецької мови]] стала більш поширеною в письмовій формі.
 
[[Файл:Makris_Dimitrios_Greek_Fighter.JPG|посилання=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Makris_Dimitrios_Greek_Fighter.JPG|міні|232x232пкс|Портрет головного клефта [[XIX століття|XIX]] століття {{Не перекладено|Дімітріос Макріс|Дімітріоса Макріса|en|Dimitrios Makris}}]]
 
[[Файл:Makris_Dimitrios_Greek_Fighter.JPG|посилання=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Makris_Dimitrios_Greek_Fighter.JPG|міні|232x232пкс|Портрет головного клефта [[XIX століття|XIX]] століття {{Не перекладено|Дімітріос Макріс|Дімітріоса Макріса|en|Dimitrios Makris}}]]
Формування [[Новогрецька література|новогрецької літератури]] тісно пов'язане з визвольним [[Грецька революція|національним рухом]] в [[Греція|Греції]], який з кінця [[XVIII століття|XVIII]] століття прагнув до знищення турецького панування в регіоні. Панівна в Греції торгова [[буржуазія]] будувала свою культуру на уламках [[Візантійська культура|культури Візантії]], [[Культура Стародавнього Риму|Риму]] та класичної давнини. А виразником настроїв бунтівних [[Соціальний клас|низів]] з'явилася усна [[Клефтські пісні|поезія]] [[Клефти|клефтів]]. Ця своєрідна реставрація [[Візантійська література|візантійської]] й [[Давньогрецька література|давньогрецької літератури]], з одного боку, і народна усна [[поезія]] — з іншого, лягли в основу новогрецької літератури. Отже, формування новогрецької літератури тісно пов'язане з визвольним національним рухом в Греції.
+
Формування [[Новогрецька література|новогрецької літератури]] тісно пов'язане з визвольним [[Грецька революція|національним рухом]] в [[Греція|Греції]], який з кінця [[XVIII століття|XVIII]] століття прагнув до знищення турецького панування в регіоні. Панівна в Греції торгова [[буржуазія]] будувала свою культуру на уламках [[Візантійська культура|культури Візантії]], [[Культура Стародавнього Риму|Риму]] та класичної давнини. А виразником настроїв бунтівних [[Соціальний клас|низів]] з'явилася усна [[Клефтські пісні|поезія]] [[Клефти|клефтів]]. Ця своєрідна реставрація [[Візантійська література|візантійської]] й [[Давньогрецька література|давньогрецької літератури]], з одного боку, і народна усна [[поезія]]&nbsp;— з іншого, лягли в основу новогрецької літератури. Отже, формування новогрецької літератури тісно пов'язане з визвольним національним рухом в Греції.
   
Турецьке панування, яке тривало протягом кількох століть, не привело, однак до значного впливу [[Туреччина|Туреччини]] на грецьку культуру. Між [[Культура Туреччини|Туреччиною]] і [[Культура Греції|Грецією]] різкою гранню лежала корінна відмінність в культурі, звичаях та традиціях. Поневолена Греція також мало піддалася впливу Заходу. Велике значення в справі збереження грецької самобутності мала і самостійність [[Грецьке православ'я|грецької церкви]], що об'єднувала міста і села навколо себе за допомоги церковних [[Парафія|парафій]] і зберігала зв'язок з [[Історія Греції|минулим країни]]. Зацікавлена ​​в збереженні національної єдності Греції церква не могла не зробити сильного впливу на розвиток незалежної літератури. Нею культивувалися «чистота» мови, застиглі його форми, [[Аттикізм|аттицизм]], схиляння перед класичною традицією. Живе поетичне слово існувало лише в неписаному вигляді в народних піснях клефтів та [[Маніоти|маніотів]], вільних гірських мешканців, що уникали будь-якого підпорядкування. Літературна діяльність духовенства з першої половини [[XVI століття|XVI]] століття зосередилася в патріаршій школі Константинополя — в «Еллінської академії», що служила для всіх інших грецьких міст зразком для наслідування. З Академії виходили численні вчені-[[Схоластика|схоласти]]. Писалися багатотомні вчені праці з [[Теологія|богослов'я]], [[Історія|історії]], [[Географія|географії]] та інших дисциплін, недоступних народним масам. Виняток представляв [[Патріарх Константинопольський|Константинопольський Патріарх]] [[Кирило Лукаріс]], який виявив великий інтерес до народної мови й був зарахований до [[Єретик|єретиків]] за переклад «<nowiki/>[[Євангеліє|Євангелія]]<nowiki/>» на народну мову і сповідання віри, що близько збігалося з [[Кальвінізм|кальвінізмом]]. Покоління за поколінням вчених педантично культивували мертву старовину; вище духовенство навіть у побуті вживало [[Давньогрецька мова|давньогрецьку мову]].
+
Турецьке панування, яке тривало протягом кількох століть, не привело, однак до значного впливу [[Туреччина|Туреччини]] на грецьку культуру. Між [[Культура Туреччини|Туреччиною]] і [[Культура Греції|Грецією]] різкою гранню лежала корінна відмінність в культурі, звичаях та традиціях. Поневолена Греція також мало піддалася впливу Заходу. Велике значення в справі збереження грецької самобутності мала і самостійність [[Грецьке православ'я|грецької церкви]], що об'єднувала міста і села навколо себе за допомоги церковних [[Парафія|парафій]] і зберігала зв'язок з [[Історія Греції|минулим країни]]. Зацікавлена ​​в збереженні національної єдності Греції церква не могла не зробити сильного впливу на розвиток незалежної літератури. Нею культивувалися «чистота» мови, застиглі його форми, [[Аттикізм|аттицизм]], схиляння перед класичною традицією. Живе поетичне слово існувало лише в неписаному вигляді в народних піснях клефтів та [[Маніоти|маніотів]], вільних гірських мешканців, що уникали будь-якого підпорядкування. Літературна діяльність духовенства з першої половини [[XVI століття|XVI]] століття зосередилася в патріаршій школі Константинополя&nbsp;— в «Еллінської академії», що служила для всіх інших грецьких міст зразком для наслідування. З Академії виходили численні вчені-[[Схоластика|схоласти]]. Писалися багатотомні вчені праці з [[Теологія|богослов'я]], [[Історія|історії]], [[Географія|географії]] та інших дисциплін, недоступних народним масам. Виняток представляв [[Патріарх Константинопольський|Константинопольський Патріарх]] [[Кирило Лукаріс]], який виявив великий інтерес до народної мови й був зарахований до [[Єретик|єретиків]] за переклад «<nowiki/>[[Євангеліє|Євангелія]]<nowiki/>» на народну мову і сповідання віри, що близько збігалося з [[Кальвінізм|кальвінізмом]]. Покоління за поколінням вчених педантично культивували мертву старовину; вище духовенство навіть у побуті вживало [[Давньогрецька мова|давньогрецьку мову]].
   
 
З початку [[XVIII століття|XVIII]] століття велика [[Блискуча Порта|Порта]] стала залучати освічених греків до себе на службу. Греки, що служили при дворах [[Султани Османської імперії|турецького султана]] називалися [[Фанаріоти|фанаріотами]], за назвою кварталу [[Фанар]] в [[Константинополь|Константинополі]], де жив патріарх. Деякі фанаріоти на початку століття були призначені правителями турецьких областей по [[Дунай|Дунаю]] ([[Західна Молдова|Молдова]] і [[Волощина|Валахія]]). Вони також сприяли розвитку національної самосвідомості і зростання освіти. Серед них зустрічалися і блискучі таланти, що залишили ряд наукових, історичних та інших творів.
 
З початку [[XVIII століття|XVIII]] століття велика [[Блискуча Порта|Порта]] стала залучати освічених греків до себе на службу. Греки, що служили при дворах [[Султани Османської імперії|турецького султана]] називалися [[Фанаріоти|фанаріотами]], за назвою кварталу [[Фанар]] в [[Константинополь|Константинополі]], де жив патріарх. Деякі фанаріоти на початку століття були призначені правителями турецьких областей по [[Дунай|Дунаю]] ([[Західна Молдова|Молдова]] і [[Волощина|Валахія]]). Вони також сприяли розвитку національної самосвідомості і зростання освіти. Серед них зустрічалися і блискучі таланти, що залишили ряд наукових, історичних та інших творів.
   
Зростання освіти було обумовлене економічним зростанням грецької буржуазії. Венеціанські торговельні підприємства, з якими були пов'язані греки, розросталися і залучали грецьку буржуазію у свої операції. Греки багатьох регіонів швидко складали собі величезну купу грошей, а це змушувало посилити піклування про національне навчання й виховання наступних поколінь [[Купець|купців]]. По всій [[Греція|Греції]] стали виникати школи та друкарні. Грецькі вчені та письменники збиралися в [[Бухарест|Бухаресті]] й в [[Ясси|Яссах]] під заступництвом греків-господарів спільно з іноземними вченими й займалися як літературою, так і питаннями національного визволення від турецького панування. Більшість грецьких просвітителів належало до [[Духовенство|духовенства]], і як поезія, так і белетристика мало процвітали в той час. Єдиним поетичним твором цієї епохи є грецька [[поема]] «<nowiki/>[[Еротокрит]]<nowiki/>», написана [[Віцендзос Корнарос|Віцендзосом Корнаросом]] в [[1713]] році, у [[Венеція|Венеції]], народною мовою. Поема складається з десяти тисяч віршів і оспівує доблесть, терпіння і любов головного героя. Вона користувалася досить великою популярністю серед читачів. З посиленням економічних зв'язків із Заходом, західна література все більше і більше проникала в Грецію. [[Французька література|Французькі]] класики — [[Мольєр]], [[Жан Расін|Расін]], [[Шарль Луї де Монтеск'є|Монтеск'є]], {{Не перекладено|Фенелон Бертран де Саліньяк|Фенелон|fr|Bertrand de Salignac de La Mothe-Fénelon}}, [[Бернар ле Бов'є де Фонтенель|Фонтенель]], твори [[Вольтер|Вольтера]] та [[Жан-Жак Руссо|Руссо]] з ретельністю переводилися освіченими фанаріотами кінця [[XVIII століття|XVIII]] та початку [[XIX століття|XIX]] століття. Не залишилися без уваги й [[Англійська література|англійські]] та [[Німецька література|німецькі]] письменники, як [[Олівер Ґолдсміт|Гольдсмит]], [[Джон Лок|Лок]], [[Крістоф Мартін Віланд|Віланд]], [[Фрідріх Шиллер|Шиллер]] і [[Йоганн Вольфганг фон Гете|Гете]]. У той час як давня і перекладна література залишалася надбанням вищих класів грецького суспільства.
+
Зростання освіти було обумовлене економічним зростанням грецької буржуазії. Венеціанські торговельні підприємства, з якими були пов'язані греки, розросталися і залучали грецьку буржуазію у свої операції. Греки багатьох регіонів швидко складали собі величезну купу грошей, а це змушувало посилити піклування про національне навчання й виховання наступних поколінь [[Купець|купців]]. По всій [[Греція|Греції]] стали виникати школи та друкарні. Грецькі вчені та письменники збиралися в [[Бухарест|Бухаресті]] й в [[Ясси|Яссах]] під заступництвом греків-господарів спільно з іноземними вченими й займалися як літературою, так і питаннями національного визволення від турецького панування. Більшість грецьких просвітителів належало до [[Духовенство|духовенства]], і як поезія, так і белетристика мало процвітали в той час. Єдиним поетичним твором цієї епохи є грецька [[поема]] «<nowiki/>[[Еротокрит]]<nowiki/>», написана [[Віцендзос Корнарос|Віцендзосом Корнаросом]] в [[1713]] році, у [[Венеція|Венеції]], народною мовою. Поема складається з десяти тисяч віршів і оспівує доблесть, терпіння і любов головного героя. Вона користувалася досить великою популярністю серед читачів. З посиленням економічних зв'язків із Заходом, західна література все більше і більше проникала в Грецію. [[Французька література|Французькі]] класики&nbsp;— [[Мольєр]], [[Жан Расін|Расін]], [[Шарль Луї де Монтеск'є|Монтеск'є]], {{Не перекладено|Фенелон Бертран де Саліньяк|Фенелон|fr|Bertrand de Salignac de La Mothe-Fénelon}}, [[Бернар ле Бов'є де Фонтенель|Фонтенель]], твори [[Вольтер|Вольтера]] та [[Жан-Жак Руссо|Руссо]] з ретельністю переводилися освіченими фанаріотами кінця [[XVIII століття|XVIII]] та початку [[XIX століття|XIX]] століття. Не залишилися без уваги й [[Англійська література|англійські]] та [[Німецька література|німецькі]] письменники, як [[Олівер Ґолдсміт|Гольдсмит]], [[Джон Лок|Лок]], [[Крістоф Мартін Віланд|Віланд]], [[Фрідріх Шиллер|Шиллер]] і [[Йоганн Вольфганг фон Гете|Гете]]. У той час як давня і перекладна література залишалася надбанням вищих класів грецького суспільства.
 
[[Файл:Adamantios Korais.jpg|ліворуч|міні|300x300пкс|Портрет [[Адамантіос Кораїс|Адамантіоса Кораїса]], одного з найголовніших діячів [[Новогрецька література|новогрецької літератури]] [[Просвітництво|епохи Просвітництва]].]]
 
[[Файл:Adamantios Korais.jpg|ліворуч|міні|300x300пкс|Портрет [[Адамантіос Кораїс|Адамантіоса Кораїса]], одного з найголовніших діячів [[Новогрецька література|новогрецької літератури]] [[Просвітництво|епохи Просвітництва]].]]
Але жива, справжня поезія розвивалася серед неписьменних і недосвідчених в науках простолюдинів. Народна поезія народилася не в [[XVIII століття|XVIII]] столітті, а набагато раніше. Вже візантійська епопея [[Дігеніс Акрітас|Дігеніса Акрітаса]], що з'явилася до [[XIV століття|XIV]] століття, своїм джерелом мала [[Народна пісня|народні пісні]]. Багато народних сюжетів є зміненими героїчними сюжетами давньогрецьких творів, що пройшли шлях зі Сходу на Захід і звідти занесених знову на Схід, на [[Мала Азія|малоазіатські береги]] й острови [[Егейські острови|Егейського архіпелагу]]. Новогрецькі народні пісні діляться на три роду: пісні з історичним змістом, що описують якусь подію, пісні героїчні, що оспівують подвиги героїв, і пісні побутові, що розповідають про побут простих греків. Серед них виділяються своєю полум'яним почуттям бунтівні пісні [[Клефти|клефтів]]. Грецькі громадські діячі другої половини [[XVIII століття|XVIII]] століття дивилися на клефтів, як на кадри для майбутнього [[Грецька революція|революційного]] війська проти [[Турки|турків]], клефтська поезія своєї революційною романтикою привернула до себе увагу всього літературного світу як [[Греція|Греції]], так і Заходу та викликала натхнення великих поетів початку [[XIX століття|XIX]] століття. Народні пісні [[XVIII століття|XVIII]] та [[XIX століття|XIX]] століть рясніють турецькими й багатьма італійськими словами, що увійшли в ужиток [[Грецька мова|грецької мови]], істотного ж впливу на побудову вірша новогрецької пісні іноземні сусіди не надали. Наскільки сильно наростали революційні настрої серед новогреків видно з героїчної змови проти турецького панування, який був організований [[Фессалія|фессалійцем]] з села {{Не перекладено|Велестіно|Велестіно|en|Velestino}} — поетом [[Рігас Фереос|Рігасом Фереосом]]. Змова була розкрита, а йїї натхненник — страчений. Його «Полум'яний гімн», хоча і не відрізнявся великими художніми достоїнствами, але став найбільш популярною піснею новогреків.
+
Але жива, справжня поезія розвивалася серед неписьменних і недосвідчених в науках простолюдинів. Народна поезія народилася не в [[XVIII століття|XVIII]] столітті, а набагато раніше. Вже візантійська епопея [[Дігеніс Акрітас|Дігеніса Акрітаса]], що з'явилася до [[XIV століття|XIV]] століття, своїм джерелом мала [[Народна пісня|народні пісні]]. Багато народних сюжетів є зміненими героїчними сюжетами давньогрецьких творів, що пройшли шлях зі Сходу на Захід і звідти занесених знову на Схід, на [[Мала Азія|малоазіатські береги]] й острови [[Егейські острови|Егейського архіпелагу]]. Новогрецькі народні пісні діляться на три роду: пісні з історичним змістом, що описують якусь подію, пісні героїчні, що оспівують подвиги героїв, і пісні побутові, що розповідають про побут простих греків. Серед них виділяються своєю полум'яним почуттям бунтівні пісні [[Клефти|клефтів]]. Грецькі громадські діячі другої половини [[XVIII століття|XVIII]] століття дивилися на клефтів, як на кадри для майбутнього [[Грецька революція|революційного]] війська проти [[Турки|турків]], клефтська поезія своєї революційною романтикою привернула до себе увагу всього літературного світу як [[Греція|Греції]], так і Заходу та викликала натхнення великих поетів початку [[XIX століття|XIX]] століття. Народні пісні [[XVIII століття|XVIII]] та [[XIX століття|XIX]] століть рясніють турецькими й багатьма італійськими словами, що увійшли в ужиток [[Грецька мова|грецької мови]], істотного ж впливу на побудову вірша новогрецької пісні іноземні сусіди не надали. Наскільки сильно наростали революційні настрої серед новогреків видно з героїчної змови проти турецького панування, який був організований [[Фессалія|фессалійцем]] з села {{Не перекладено|Велестіно|Велестіно|en|Velestino}}&nbsp;— поетом [[Рігас Фереос|Рігасом Фереосом]]. Змова була розкрита, а йїї натхненник&nbsp;— страчений. Його «Полум'яний гімн», хоча і не відрізнявся великими художніми достоїнствами, але став найбільш популярною піснею новогреків.
   
Діячі визвольного руху, вихованих на раціоналізмі енциклопедистів, по строю думки були людьми [[XVIII століття|XVIII]] століття. Противником схоластичної «чистоти» мови виступав [[Адамантіос Кораїс]], «просвітник новогреків», який багато працював над пристосуванням літературної мови [[Фанаріоти|фанаріотів]] до народної мови. В основу своєї новогрецької філології Кораїс поклав [[Новогрецька мова|новогрецький народний говір]], збагативши його повсякденними виразами з давньогрецької мови. Реформа викликала численні нападки з боку [[Мовний пуризм|пуристів]]-фанаріотів. Наприклад {{Не перекладено|Яковос Різос Нерулос|Різос Нерулос|ru|Ризос-Нерулос, Яковос}} написав спрямовану проти Кораїса комедію «Коракістика» («вороняча мова»). А серед прихильників Кораїса варто відзначити історика {{Не перекладено|Александрос Суцос|Александроса Суцоса|en|Alexandros Soutsos}} та засновника «{{Не перекладено|Романтична поезія|Грецької Романтичної школи поета|en|Romantic poetry}}» [[Александрос Ризос Ранґавіс|Александроса Ранґавіса]], а також {{Не перекладено|Іоанніс Віларас|Іоанніса Вілараса|en|Ioannis Vilaras}}, котрий оспівував бога любові [[Ерос|Ероса]], в легких віршах народною мовою. Багато поетів, які й до звільнення [[Греція|Греції]] писали народною мовою, а згодом повернулися до сюжетів минулого та [[Аттикізм|аттичного]] прислівнику. Таким був й згаданий раніше поет і драматург Александрос Рангавіс, автор [[Історична драма|історичних драм]] аттичною говіркою, який прагнув просвітити греків щодо їх минулого і виховати їх в {{Не перекладено|Національний дух|національному дусі|en|Национальный дух}}; й [[Деметріос Бернардакіс]], популярний [[драматург]], що намагався створити національну [[Трагедія|трагедію]] і писав в лжекласичному дусі, а також поет Спиридон Васіліадіс. Розвиток пуризму на волні визвольного руху пояснюється прагненням висхідної грецької буржуазії до розширення своєї могутності коштом Туреччини. Ця буржуазія культивувала класичні ідеали, що підбурювали радикалні націоналістичні устремління.
+
Діячі визвольного руху, вихованих на раціоналізмі енциклопедистів, по строю думки були людьми [[XVIII століття|XVIII]] століття. Противником схоластичної «чистоти» мови виступав [[Адамантіос Кораїс]], «просвітник новогреків», який багато працював над пристосуванням літературної мови [[Фанаріоти|фанаріотів]] до народної мови. В основу своєї новогрецької філології Кораїс поклав [[Новогрецька мова|новогрецький народний говір]], збагативши його повсякденними виразами з давньогрецької мови. Реформа викликала численні нападки з боку [[Мовний пуризм|пуристів]]-фанаріотів. Наприклад {{Не перекладено|Яковос Різос Нерулос|Різос Нерулос|ru|Ризос-Нерулос, Яковос}} написав спрямовану проти Кораїса комедію «Коракістика» («вороняча мова»). А серед прихильників Кораїса варто відзначити історика {{Не перекладено|Александрос Суцос|Александроса Суцоса|en|Alexandros Soutsos}} та засновника «{{Не перекладено|Романтична поезія|Грецької Романтичної школи поета|en|Romantic poetry}}» [[Александрос Ризос Ранґавіс|Александроса Ранґавіса]], а також {{Не перекладено|Іоанніс Віларас|Іоанніса Вілараса|en|Ioannis Vilaras}}, котрий оспівував бога любові [[Ерос|Ероса]], в легких віршах народною мовою. Багато поетів, які й до звільнення [[Греція|Греції]] писали народною мовою, а згодом повернулися до сюжетів минулого та [[Аттикізм|аттичного]] прислівника. Таким був і згаданий раніше поет і драматург Александрос Рангавіс, автор [[Історична драма|історичних драм]] аттичною говіркою, який прагнув просвітити греків щодо їхнього минулого й виховати їх у {{Не перекладено|Національний дух|національному дусі|en|Национальный дух}}; й [[Деметріос Бернардакіс]], популярний [[драматург]], що намагався створити національну [[Трагедія|трагедію]] і писав у лжекласичному дусі, а також поет Спиридон Васіліадіс. Розвиток пуризму на хвилі визвольного руху пояснюється прагненням висхідної грецької буржуазії до розширення своєї могутності коштом Туреччини. Ця буржуазія культивувала класичні ідеали, що підбурювали радикальні націоналістичні устремління.
 
[[Файл:Solomos portrait 4.jpg|міні|Автор [[Національний гімн|Національного гімну]] [[Греція|Греції]] «<nowiki/>[[Гімн свободі|Гімну свободі]]<nowiki/>».]]
 
[[Файл:Solomos portrait 4.jpg|міні|Автор [[Національний гімн|Національного гімну]] [[Греція|Греції]] «<nowiki/>[[Гімн свободі|Гімну свободі]]<nowiki/>».]]
 
У той час як в [[Константинополь|Константинополі]] вчені греки культивували мертву аттичну мову, намагаючись прищепити її народу, на Іонічних островах розвивався літературний рух, особливо яскраво розквітлий після [[Грецька революція|революції]] й {{Не перекладено|Грецька громадянська війна (1823-1825)|громадянської війни 1824 року|en|Greek civil wars of 1823–1825}}.
 
У той час як в [[Константинополь|Константинополі]] вчені греки культивували мертву аттичну мову, намагаючись прищепити її народу, на Іонічних островах розвивався літературний рух, особливо яскраво розквітлий після [[Грецька революція|революції]] й {{Не перекладено|Грецька громадянська війна (1823-1825)|громадянської війни 1824 року|en|Greek civil wars of 1823–1825}}.
   
Одним із найзначущих поетів іонічного періоду вважається [[Діонісіос Соломос]]. Його перу належить популярний й написаний народною мовою «<nowiki/>[[Гімн свободі|Гімн свободи]]<nowiki/>», що з'явився слідом за звільненням [[Греція|Греції]]. Перекладений на музику, він став національним гімном нової Греції. В пізніших творах, пройнятих [[Песимізм|песимізмом]], Соломос черпає матеріал і натхнення з простого життя селян. Надихнувшись Соломосом виникла й низка інших поетів, які в більшій чи меншій мірі перевершили його як художника, серед таких можна виділити [[Андреас Калвос|Андреаса Кальвоса]], що писав своєрідною мовою, не схожою ані на народну, ані на «очищену» мову пуристів, і тому він мало відомий в Греції, зате вкрай цінуємий на Заході. Кальвос, як і Соломос, оспівував страждання рідної країни та боротьбу за її звільнення.
+
Одним із найзначущих поетів іонічного періоду вважається [[Діонісіос Соломос]]. Його перу належить популярний й написаний народною мовою «<nowiki/>[[Гімн свободі|Гімн свободи]]<nowiki/>», що з'явився слідом за визволенням [[Греція|Греції]]. Перекладений на музику, він став національним гімном нової Греції. В пізніших творах, пройнятих [[Песимізм|песимізмом]], Соломос черпає матеріал і натхнення з простого життя селян. Надихнувшись Соломосом виникла й низка інших поетів, які в більшій чи меншій мірі перевершили його як художника, серед таких можна виділити [[Андреас Калвос|Андреаса Кальвоса]], що писав своєрідною мовою, не схожою ані на народну, ані на «очищену» мову пуристів, і тому він мало відомий у Греції, зате вкрай цінуємий на Заході. Кальвос, як і Соломос, оспівував страждання рідної країни та боротьбу за її звільнення.
   
На зміну героїчній боротьбі після звільнення Греції прийшла внутрішня політична боротьба з парламентськими буднями. Поети [[Іонічна школа (література)|іонічної школи]] об'єднували героїзм епохи боротьби за звільнення [[Греція|Греції]], боротьби за народну мову в літературі і нові літературні форми. Але їх новаторство в області форми не йшло далі перенесення літературних форм Заходу в [[Новогрецька література|новогрецьку літературу]]. Дещо осібно в історії новогрецької літератури стоїть своєрідна фігура [[Сатира|сатирика]] суспільного укладу і звичаїв Греції того часу — [[Андреас Ласкаратос|Андреаса Ласкаратоса]], що писав на народному діалекті свого рідного острова — [[Кефалонія|Кефалонії]]. Популярність він придбав своєрідним романом «Кефалоніські таїнства», в якому показує нікчемність і збоченість [[Соціальний клас|вищих класів]], їх розумову обмеженість і неохайність, крім того, у своїх сатиричних віршах Ласкаратос знущається з церкви і взагалі всього культу святих.
+
На зміну героїчній боротьбі після звільнення Греції прийшла внутрішня політична боротьба з парламентськими буднями. Поети [[Іонічна школа (література)|іонічної школи]] об'єднували героїзм епохи боротьби за звільнення [[Греція|Греції]], боротьби за народну мову в літературі і нові літературні форми. Але їх новаторство в області форми не йшло далі перенесення літературних форм Заходу в [[Новогрецька література|новогрецьку літературу]]. Дещо осібно в історії новогрецької літератури стоїть своєрідна фігура [[Сатира|сатирика]] суспільного укладу і звичаїв Греції того часу&nbsp;— [[Андреас Ласкаратос|Андреаса Ласкаратоса]], що писав на народному діалекті свого рідного острова&nbsp;— [[Кефалонія|Кефалонії]]. Популярність він придбав своєрідним романом «Кефалоніські таїнства», в якому показує нікчемність і збоченість [[Соціальний клас|вищих класів]], їх розумову обмеженість і неохайність, крім того, у своїх сатиричних віршах Ласкаратос знущається з церкви і взагалі всього культу святих.
   
Іонічна школа грецької літератури виросла в епоху боротьби за незалежність. Багато з її представників бралися за зброю при кожному новому повстанні; деякі гинули, інші йшли в організовану суспільну боротьбу, змінюючи поезію на [[Публіцистика|публіцистику]]. Для [[Капіталізм|капіталізму]], що зміцнювався в Греції це бунтарство ставало «зайвим», оскільки [[буржуазія]], яка стояла при владі, вимагала «добра» і буржуазних чеснот. Через що стали з'являтися посередні поети та [[Белетристика|белетристи]], твори яких характеризують перехідний період [[1870]]-[[1880]] років грецької історії. Дуже типовим для того часу явищем був щотижневий журнал «Ρομιος», що видавався {{Не перекладено|Георгіус Суріс|Георгіусом Сурісом|ru|Сурис, Георгиос}} і цілком складався з [[Вірш|віршів]] у повчальному дусі, що описували події [[Афіни|афінського]] життя за тиждень на мові, що становить суміш зі схоластичних і народних виразів. Серед безлічі такого роду письменників зустрічалися і більш талановиті, як [[Жан Мореас|Іоанніс Пападіамантопулос]], який прагнув вирватися з міщанського середовища, що осів в [[Париж|Парижі]] та отримав європейську популярність під ім'ям французького поета Жана Мореаса, і {{Не перекладено|Ніколаос Епіскопопулос|Ніколаос Епіскопопулос|el|Νικόλαος Επισκοπόπουλος}}, який узяв собі псевдонім «Ніколя Сегюр», що здобув собі популярність доброчесного романіста для французьких пансіонів шляхетних дівчат. Найталановитіший критик цього періоду літературного лихоліття і рабської наслідувальності романтикам був [[Еммануїл Роїдис]], що надав величезний вплив на покоління молодих письменників Греції. Крім можливої появи на своїй батьківщині геніального поета, Роїдис бачив у зміні соціальних умов життя єдиний шлях до поліпшення становища країни та створення самостійної літератури. Захисту демотичних прислівників й боротьбі проти пуристів він присвятив книгу під назвою «Ідоли», хоча сам все життя писав «очищеною» мовою.
+
Іонічна школа грецької літератури виросла в епоху боротьби за незалежність. Багато з її представників бралися за зброю при кожному новому повстанні; деякі гинули, інші йшли в організовану суспільну боротьбу, змінюючи поезію на [[Публіцистика|публіцистику]]. Для [[Капіталізм|капіталізму]], що зміцнювався в Греції це бунтарство ставало «зайвим», оскільки [[буржуазія]], яка стояла при владі, вимагала «добра» і буржуазних чеснот. Через що стали з'являтися посередні поети та [[Белетристика|белетристи]], твори яких характеризують перехідний період [[1870]][[1880]] років грецької історії. Дуже типовим для того часу явищем був щотижневий журнал «Ρομιος», що видавався {{Не перекладено|Георгіус Суріс|Георгіусом Сурісом|ru|Сурис, Георгиос}} і цілком складався з [[Вірш|віршів]] у повчальному дусі, що описували події [[Афіни|афінського]] життя за тиждень на мові, що становить суміш зі схоластичних і народних виразів. Серед безлічі такого роду письменників зустрічалися і більш талановиті, як [[Жан Мореас|Іоанніс Пападіамантопулос]], який прагнув вирватися з міщанського середовища, що осів в [[Париж|Парижі]] та отримав європейську популярність під ім'ям французького поета Жана Мореаса, і {{Не перекладено|Ніколаос Епіскопопулос|Ніколаос Епіскопопулос|el|Νικόλαος Επισκοπόπουλος}}, який узяв собі псевдонім «Ніколя Сегюр», що здобув собі популярність доброчесного романіста для французьких пансіонів шляхетних дівчат. Найталановитіший критик цього періоду літературного лихоліття і рабської наслідувальності романтикам був [[Еммануїл Роїдис]], що надав величезний вплив на покоління молодих письменників Греції. Крім можливої появи на своїй батьківщині геніального поета, Роїдис бачив у зміні соціальних умов життя єдиний шлях до поліпшення становища країни та створення самостійної літератури. Захисту демотичних прислівників і боротьбі проти пуристів він присвятив книгу під назвою «Ідоли», хоча сам усе життя писав «очищеною» мовою.
 
[[Файл:Roilos-georgios-poets-parnassos-literary-club.jpg|посилання=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Roilos-georgios-poets-parnassos-literary-club.jpg|ліворуч|міні|250x250пкс|[[Нова Афінська школа]] авторства {{Не перекладено|Георгіос Роїлос|Георгіоса Роїлоса|en|Georgios Roilos}}.]]
 
[[Файл:Roilos-georgios-poets-parnassos-literary-club.jpg|посилання=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Roilos-georgios-poets-parnassos-literary-club.jpg|ліворуч|міні|250x250пкс|[[Нова Афінська школа]] авторства {{Не перекладено|Георгіос Роїлос|Георгіоса Роїлоса|en|Georgios Roilos}}.]]
Зростаюча грецька буржуазія прагнула долучитися до європейської культури, чому активно сприяли європейські держави, але головним чином [[Велика Британія]] і [[Франція]], які прагнули зміцнити свій вплив в [[Греція|Греції]] й всьому [[Балканський півострів|Балканському регіоні]]. Греція за багатством своїх надр представляла великі можливості для європейського промислового [[Капітал|капіталу]]. Зважаючи на відсутність власних коштів ще в період [[1861]]-[[1875]] держава роздала іноземцям понад 400 [[Концесія|концесій]] і заснувала ряд [[Акціонерне товариство|акціонерних товариств]] з іноземним капіталом. Надаючи іноземному капіталу важку індустрію, грецька [[буржуазія]] знайшла собі застосування в підприємствах торговельного типу: в [[Мануфактура|мануфактурі]], [[Виноробство|виноробстві]] та [[Вирощування тютюну|тютюнництво]], в слідстві чого дрібна буржуазія поступово була витіснена зі своїх позицій виробника. Прагненням зміцнити своє становище пояснюється підвищений інтерес грецької буржуазії до [[Соціальний клас|народних низів]]. Всі ці моменти знайшли своє відображення в [[Новогрецька література|сучасній грецькій літературі]]. Тяжіння до європейської цивілізації позначалося у впливі європейських поетів і художників на грецьких поетів. Молоде покоління поетів з [[1888]] року групувалося навколо журналу «Ηστια» (''Естія — вогнище''), керованого поетом-романтиком Георгом Дрозінісом. Найвиднішим поетом цієї групи є [[Костіс Паламас]] — поборник народного прислівника і засновник «<nowiki/>[[Нова Афінська школа|Нової Афінської школи]]<nowiki/>». У своїй творчості Палам поєднував риси різних європейських літературних впливів і грецьких літературних груп й належав до [[Богема|богеми]]. Він був [[Індивідуалізм|індивідуалістом]], щоб проповідувати красу заради краси. Творчість Паламаса відрізняється особливою досконалістю форми. Він є великим ученим в галузі [[Мовознавство|лінгвістики]] та одним з найпомітніших літературних діячів сучасної [[Греція|Греції]]. До цієї ж групи примикає {{Не перекладено|Костас Кристалліс|Костас Кристалліс|el|Κώστας Κρυστάλλης}}, вірші якого, побудовані за [[Клефти|клефтським]] зразком й пройняті глибоким сумом. Особливо сильний поштовх молодому літературному руху дав виходець з [[Одеса|Одеси]], поет [[Янніс Психаріс|Психаріс]], що своєю книгою «Моя подорож», різко поставив питання про мову літератури. Психаріс став на чолі нової філологічної школи, відомої під назвою психаризму ([[Архаїзм|архаїзму]]), яка ратувала за народне наріччя й оголосила війну традиціям у мовознавстві та пуризму в літературі. Прозові твори Психаріса — психологічні етюди. У своїх п'єсах він виступав противником ніцшеанської філософії надлюдства.
+
Зростаюча грецька буржуазія прагнула долучитися до європейської культури, чому активно сприяли європейські держави, але головним чином [[Велика Британія]] і [[Франція]], які прагнули зміцнити свій вплив в [[Греція|Греції]] й всьому [[Балканський півострів|Балканському регіоні]]. Греція за багатством своїх надр представляла великі можливості для європейського промислового [[Капітал|капіталу]]. Зважаючи на відсутність власних коштів ще в період [[1861]][[1875]] держава роздала іноземцям понад 400 [[Концесія|концесій]] і заснувала ряд [[Акціонерне товариство|акціонерних товариств]] з іноземним капіталом. Надаючи іноземному капіталу важку індустрію, грецька [[буржуазія]] знайшла собі застосування в підприємствах торговельного типу: в [[Мануфактура|мануфактурі]], [[Виноробство|виноробстві]] та [[Вирощування тютюну|тютюнництво]], в слідстві чого дрібна буржуазія поступово була витіснена зі своїх позицій виробника. Прагненням зміцнити своє становище пояснюється підвищений інтерес грецької буржуазії до [[Соціальний клас|народних низів]]. Всі ці моменти знайшли своє відображення в [[Новогрецька література|сучасній грецькій літературі]]. Тяжіння до європейської цивілізації позначалося у впливі європейських поетів і художників на грецьких поетів. Молоде покоління поетів з [[1888]] року групувалося навколо журналу «Ηστια» (''Естія&nbsp;— вогнище''), керованого поетом-романтиком Георгом Дрозінісом. Найвиднішим поетом цієї групи є [[Костіс Паламас]]&nbsp;— поборник народного прислівника і засновник «<nowiki/>[[Нова Афінська школа|Нової Афінської школи]]<nowiki/>». У своїй творчості Палам поєднував риси різних європейських літературних впливів і грецьких літературних груп й належав до [[Богема|богеми]]. Він був [[Індивідуалізм|індивідуалістом]], щоб проповідувати красу заради краси. Творчість Паламаса відрізняється особливою досконалістю форми. Він є великим ученим в галузі [[Мовознавство|лінгвістики]] та одним з найпомітніших літературних діячів сучасної [[Греція|Греції]]. До цієї ж групи примикає {{Не перекладено|Костас Кристалліс|Костас Кристалліс|el|Κώστας Κρυστάλλης}}, вірші якого, побудовані за [[Клефти|клефтським]] зразком й пройняті глибоким сумом. Особливо сильний поштовх молодому літературному руху дав виходець з [[Одеса|Одеси]], поет [[Янніс Психаріс|Психаріс]], що своєю книгою «''Моя подорож''», різко поставив питання про мову літератури. Психаріс став на чолі нової філологічної школи, відомої під назвою психаризму ([[Архаїзм|архаїзму]]), яка ратувала за народне наріччя й оголосила війну традиціям у мовознавстві та пуризму в літературі. Прозові твори Психаріса&nbsp;— психологічні етюди. У своїх п'єсах він виступав противником ніцшеанської філософії надлюдства.
   
Соратник Психаріса, [[Александрос Палліс|Олександр Палліс]] виступив ще більш радикальним {{Не перекладено|Демотична мова|демотистом|la|Lingua Aegyptia Demotica}}. Зробивши переклад «<nowiki/>[[Іліада|Іліади]]<nowiki/>» на демотичну (єгипетську) мову, він змінив метрику оригіналу — [[гекзаметр]] — на політичний вірш, розміром якого співали [[Клефтські пісні|пісні клефтів]], і часто-густо вживав провінціалізми. Після цього випустив у ще більш [[Вульгаризм|вульгаризованому]] стилі «Євангеліє для народу». Видання «Євангелія» викликало запеклу боротьбу між прихильниками народної мови й [[Мовний пуризм|пуристами]], які звинуватили перекладача в [[Блюзнірство|блюзнірстві]]. Боротьба цих двох напрямків призвела до утворення «Товариства виховання і навчання». Воно пропагувало використання демотичної (єгипетської) мови зі змінами в сторону компромісу [[Аттикізм|аттичної]] і народної мови, друкувало на ньому підручники та посібники та домагалося його визнання урядом. У [[1917]] уряд [[Елефтеріос Венізелос|Елефтеріоса Венізелоса]] опублікував закон, за яким народна мова була визнана офіційно і введена в шкільне викладання. Проте, [[Консерватизм|консервативний]] уряд, що прийшов на зміну Венізелосу скасував цей закон, але вже в [[1928]] році, після нового приходу до влади Венізелоса закон був відновлений. Однак пуристська течія продовжувала жити поряд з демотичною. У [[1920]]-[[1930]] роки видавалося дві великі енциклопедії: одна — пуристами, інша — демотистами.
+
Соратник Психаріса, [[Александрос Палліс|Олександр Палліс]] виступив ще більш радикальним {{Не перекладено|Демотична мова|демотистом|la|Lingua Aegyptia Demotica}}. Зробивши переклад «<nowiki/>[[Іліада|''Іліади'']]<nowiki/>» на демотичну (єгипетську) мову, він змінив метрику оригіналу&nbsp;— [[гекзаметр]]&nbsp;— на політичний вірш, розміром якого співали [[Клефтські пісні|пісні клефтів]], і часто-густо вживав провінціалізми. Після цього випустив у ще більш [[Вульгаризм|вульгаризованому]] стилі «Євангеліє для народу». Видання «''[[Євангеліє|Євангелія]]''» викликало запеклу боротьбу між прихильниками народної мови й [[Мовний пуризм|пуристами]], які звинуватили перекладача в [[Блюзнірство|блюзнірстві]]. Боротьба цих двох напрямків призвела до утворення «Товариства виховання і навчання». Воно пропагувало використання демотичної (єгипетської) мови зі змінами в сторону компромісу [[Аттикізм|аттичної]] і народної мови, друкувало на ньому підручники та посібники та домагалося його визнання урядом. У [[1917]] уряд [[Елефтеріос Венізелос|Елефтеріоса Венізелоса]] опублікував закон, за яким народна мова була визнана офіційно і введена в шкільне викладання. Проте, [[Консерватизм|консервативний]] уряд, що прийшов на зміну Венізелосу скасував цей закон, але вже в [[1928]] році, після нового приходу до влади Венізелоса закон був відновлений. Однак пуристська течія й далі жила нарівні з демотичною. У [[1920]][[1930]] роки видавалося дві великі енциклопедії: одна&nbsp;— пуристами, друга&nbsp;— демотистами.
 
[[Файл:Grave of Kalliroi Parren.jpg|міні|Могила першої грецької романистки {{Не перекладено|Каллирої Паррен|Каллирої Паррен|ru|Паррен, Каллирои}}]]
 
[[Файл:Grave of Kalliroi Parren.jpg|міні|Могила першої грецької романистки {{Не перекладено|Каллирої Паррен|Каллирої Паррен|ru|Паррен, Каллирои}}]]
До кінця [[XIX століття|XIX]] і початку [[XX століття|XX]] століття в [[Греція|Греції]] зростає інтерес до побутового матеріалу. Уже [[Янніс Психаріс|Психаріс]] вимагав від письменників, щоб вони не забували про рідну країну, а уважно вивчали всі дрібниці її життя і побуту. У цей період літературні твори присвячувалися в основному побуту жителів Греції, роботі, незадоволеності життям, тяготам існування і торжеству зла, грубості та брехні. Для багатьох письменників той час життя суспільства представляється безглуздим і сміховинним. Характерна трагічна доля залишила при житті невизнаним прозаїка [[Александрос Пападіамантіс|Александроса Пападіамантіса]], який помер від [[Голод|голоду]] та [[Пневмонія|пневмонії]], але при цьому вельми був своєрідним і талановитого письменником, який лише після смерті отримав визнання і в сучасній [[Історія Греції|грецькій історії]] вважається один з найзначніших у [[Новогрецька література|новогрецькій літературі]] кінця [[XIX століття|XIX]] — початку [[XX століття|XX]] століть. Для цього поета існування уявлялося поруч безглуздих і випадкових лих, що валиться на голову людини. Інші письменники періоду до Другої Світової Війни також писали в основному про песимістичні речі, нерідко знущаясь з античних чеснот. Деякі, по типу [[Романістика (мовознавство)|романиста]] {{Не перекладено|Григоріос Ксенопулос|Григоріоса Ксенопулоса|ru|Ксенопулос, Григориос}} писали про проблеми жінок в сучасному [[Буржуазія|буржуазному]] світі та виступали затятими [[Фемінізм|поборниками]] їхніх прав. Рух за права жінок в Греції в принципі виник пізніше, ніж в інших країнах, а в літературному житті вони взагалі взяли участь тільки лише в [[XX століття|XX]] столітті. Першою грецькою романісткою виступила {{Не перекладено|Каллирої Паррен|Каллирої Паррен|ru|Паррен, Каллирои}} з романами «Звільнена» та «Чародійка». Серед інших жінок письменниць слід виділити Юлію Драгуміс і [[Пенелопа Дельта|Пенелопу Дельта]], які становили першу групу [[Новогрецька література|новогрецьких]] романісток, які писали на теми пов'язані з [[Емансипація|емансипацію]] жінок.
+
До кінця [[XIX століття|XIX]] і початку [[XX століття|XX]] століття в [[Греція|Греції]] зростає інтерес до побутового матеріалу. Уже [[Янніс Психаріс|Психаріс]] вимагав від письменників, щоб вони не забували про рідну країну, а уважно вивчали всі дрібниці її життя і побуту. У цей період літературні твори присвячувалися в основному побуту жителів Греції, роботі, незадоволеності життям, тяготам існування і торжеству зла, грубості та брехні. Для багатьох письменників той час життя суспільства представляється безглуздим і сміховинним. Характерна трагічна доля залишила при житті невизнаним прозаїка [[Александрос Пападіамантіс|Александроса Пападіамантіса]], який помер від [[голод]]у та [[Пневмонія|пневмонії]], але при цьому був вельми своєрідним і талановитим письменником, який лише після смерті здобув визнання й у сучасній [[Історія Греції|грецькій історії]] вважається одним з найзначніших у [[Новогрецька література|новогрецькій літературі]] кінця [[XIX століття|XIX]]&nbsp;— початку [[XX століття|XX]] століть. Для цього поета існування уявлялося поруч безглуздих і випадкових лих, що валиться на голову людини. Інші письменники періоду до [[Друга світова війна|Другої світової війни]] також писали в основному про песимістичні речі, нерідко знущаючись з античних чеснот. Деякі, по типу [[Романістика (мовознавство)|романиста]] {{Не перекладено|Григоріос Ксенопулос|Григоріоса Ксенопулоса|ru|Ксенопулос, Григориос}} писали про проблеми жінок в сучасному [[Буржуазія|буржуазному]] світі та виступали затятими [[Фемінізм|поборниками]] їхніх прав. Рух за права жінок в Греції в принципі виник пізніше, ніж в інших країнах, а в літературному житті вони взагалі взяли участь тільки лише в [[XX століття|XX]] столітті. Першою грецькою романісткою виступила {{Не перекладено|Каллирої Паррен|Каллирої Паррен|ru|Паррен, Каллирои}} з романами «''Звільнена''» та «''Чародійка''». Серед інших жінок письменниць слід виділити Юлію Драгуміс і [[Пенелопа Дельта|Пенелопу Дельта]], які становили першу групу [[Новогрецька література|новогрецьких]] романісток, які писали на теми пов'язані з [[Емансипація|емансипацію]] жінок.
   
На початку [[XX століття|XX]] століття новогрецькі п'єси, за рідкісними винятками, не бачили новогрецької сцени, а [[Драматург|драматурги]] наслідували Заходу. Сюжети багатьох драм були взяті з життя грецької дрібної буржуазії, що розкладалася і гине в нинішніх капіталістичних умовах. [[Комедія|Комедій]] же майже не було. Деякі у своїх творах зображали символічно боротьбу за мову між {{Не перекладено|Демотична мова|демотичним|la|Lingua Aegyptia Demotica}} — живим напрямком і мертвим — [[Академічний текст|академічним]]. Символічна драма, варіанти помилково-класичних трагедій і наслідування сучасним європейцям — ось переважаючий характер репертуару сучасних драматургів того часу.
+
На початку [[XX століття|XX]] століття новогрецькі п'єси, за рідкісними винятками, не бачили новогрецької сцени, а [[Драматург|драматурги]] наслідували Заходу. Сюжети багатьох драм були взяті з життя грецької дрібної буржуазії, що розкладалася і гине в нинішніх капіталістичних умовах. [[Комедія|Комедій]] же майже не було. Деякі у своїх творах зображали символічно боротьбу за мову між {{Не перекладено|Демотична мова|демотичним|la|Lingua Aegyptia Demotica}}&nbsp;— живим напрямком і мертвим&nbsp;— [[Академічний текст|академічним]]. Символічна драма, варіанти помилково-класичних трагедій і наслідування сучасним європейцям&nbsp;— ось переважаючий характер репертуару сучасних драматургів того часу.
   
Літературна Греція [[1920-ті|1920-x]] років мало чим відрізняється від попереднього періоду. Після невдалої [[Греко-турецька війна (1919—1922)|війни з Туреччиною в 1922 році]], яка позбавила [[Греція|Грецію]] її володінь по [[Мала Азія|малоазійському узбережжю]] і нав'язала їй, крім грошової заборгованості своїй покровительці [[Велика Британія|Великої Британії]], ще понад півтора мільйона [[Біженці|біженців]], в результаті головною турботою греків стало подолання розорення і злиднів. Знову посилюється приплив іноземного [[Капітал|капіталу]] в країну, лунають [[Концесія|концесії]]. Головним концесіонером в сучасній [[Греція|Греції]] стає нині американський капітал. У країні відбуваються різкі соціальні зрушення. Експлуатація [[Пролетаріат|робітничого класу]] доводить останній до [[Страйк|страйків]]. Кровопролитні сутички робітників з поліцією, натовпи безробітних і біженців змушують зупиняти на собі увагу. Політичні партії, орієнтуючись на ту чи іншу державу, знаходяться в [[Політична боротьба|безперервній боротьбі]]. Звідси зрозумілий такий сильний інтерес греків до культури європейських країн. Книжковий ринок наповнюється перекладною літературою. Переводяться [[Французька література|французькі]], [[Німецька література|німецькі]], [[Англійська література|англійські]] та {{Не перекладено|Скандинавські література|скандинавські|en|Scandinavian literature}} письменники: [[Антуан Франсуа Прево|Прево]], [[Еміль Золя|Золя]], [[Гі де Мопассан|Мопассан]] є предметом захоплення читаючої громадської публіки. [[Генрік Ібсен|Ібсен]], [[Волт Вітмен|Вітмен]], [[Оскар Вайлд|Вайльд]], [[Кнут Гамсун|Гамсун]] — відомі в Греції не менше, ніж на Заході. Останнім часом найбільший інтерес викликають російські письменники — [[Толстой Лев Миколайович|Толстой]], [[Достоєвський Федір Михайлович|Достоєвський]], [[Максим Горький|Горький]], Андрєєв. Політичні події недавньої пори в [[Європа|Європі]] й в самій Греції, яка зазнала і [[Громадянська війна у Греції|громадянську війну]], і [[Іоанніс Метаксас|диктатуру]], і знову революцію, змушують її інтелігенцію звертати погляди в бік [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]]. Що викликає величезний інтерес до сучасних російських поетів. Видаються збірники віршованих перекладів [[Ахматова Анна Андріївна|Анни Ахматової]], [[Гумільов Лев Миколайович|Гумільова]], [[Інбер Віра Михайлівна|Віри Інбер]], [[Блок Олександр Олександрович|Блока]], [[Кузмін Михайло Олексійович|Кузьміна]], {{Не перекладено|Анатолій Павлович Кам'янського|Кам'янського|ru|Каменский, Анатолий Павлович}}, [[Єсенін Сергій Олександрович|Єсеніна]]. Основним напрямком грецької літератури стають [[Песимізм|песимісти]]-[[Індивідуалізм|індивідуалісти]], одинаки, що проходять повз громадських подій. Але за останній час соціальні мотиви починають проникати й у творчість деяких з них.
+
Літературна Греція [[1920-ті|1920-x]] років мало чим відрізняється від попереднього періоду. Після невдалої [[Греко-турецька війна (1919—1922)|війни з Туреччиною в 1922 році]], яка позбавила [[Греція|Грецію]] її володінь по [[Мала Азія|малоазійському узбережжю]] і нав'язала їй, крім грошової заборгованості своїй покровительці [[Велика Британія|Великої Британії]], ще понад півтора мільйона [[Біженці|біженців]], в результаті головною турботою греків стало подолання розорення і злиднів. Знову посилюється приплив іноземного [[Капітал|капіталу]] в країну, лунають [[Концесія|концесії]]. Головним концесіонером в сучасній [[Греція|Греції]] стає нині американський капітал. У країні відбуваються різкі соціальні зрушення. Експлуатація [[Пролетаріат|робітничого класу]] доводить останній до [[Страйк|страйків]]. Кровопролитні сутички робітників з поліцією, натовпи безробітних і біженців змушують зупиняти на собі увагу. Політичні партії, орієнтуючись на ту чи іншу державу, знаходяться в [[Політична боротьба|безперервній боротьбі]]. Звідси зрозумілий такий сильний інтерес греків до культури європейських країн. Книжковий ринок наповнюється перекладною літературою. Переводяться [[Французька література|французькі]], [[Німецька література|німецькі]], [[Англійська література|англійські]] та {{Не перекладено|Скандинавські література|скандинавські|en|Scandinavian literature}} письменники: [[Антуан Франсуа Прево|Прево]], [[Еміль Золя|Золя]], [[Гі де Мопассан|Мопассан]] є предметом захоплення читаючої громадської публіки. [[Генрік Ібсен|Ібсен]], [[Волт Вітмен|Вітмен]], [[Оскар Вайлд|Вайльд]], [[Кнут Гамсун|Гамсун]]&nbsp;— відомі в Греції не менше, ніж на Заході. Основним напрямком грецької літератури стають [[Песимізм|песимісти]]-[[Індивідуалізм|індивідуалісти]], одинаки, що проходять повз громадських подій. Але за останній час соціальні мотиви починають проникати й у творчість деяких з них.
  +
[[Файл:POENA DAMNI TRILOGIE - DEUTSCHE AUSGABE.jpg|ліворуч|міні|249x249пкс|Німецьке видання поеми «Poena Damni» {{Не перекладено|Дімітріс Ліакос|Дімітріса Ліакоса|en|Dimitris Lyacos}}]]
  +
[[Файл:Alexis Stamatis, writer.jpg|міні|Фотографія {{Не перекладено|Алексіс Стаматіс|Алексіса Стаматіса|en|Alexis Stamatis}}]]
  +
  +
=== Сучасний період ===
  +
Після [[2000]] року в [[Греція|Греції]] почалося зародження нових [[Лірика|ліриків]] і [[Драматургія|драматургів]], серед яких можна виділити {{Не перекладено|Дімітріс Ліакос|Дімітріса Ліакоса|en|Dimitris Lyacos}}, автора трилогії «''Poena Damni''», що відома своєю жанровою формою й [[Авангардизм|авангардним]] поєднанням тем з літературної традиції з елементами [[Обряд|обрядовості]], [[Релігія|релігії]], [[Філософія|філософії]] та [[Антропологія|антропології]].<ref>{{Cite web|title=Flucht als Heiligenpassion {{!}} Fixpoetry|url=https://www.fixpoetry.com/feuilleton/kritik/dimitris-lyacos/poena-damni-lyrik-trilogie|website=www.fixpoetry.com|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref> Всупереч розміру твору — загальний обсяг [[Трилогія|трилогії]] становить не більше двохсот сторінок — Ліакосу знадобилося понад тридцять років, щоб закінчити роботу над окремими частинами твору,<ref>{{Cite web|title=Nota Benes, March 2017|url=https://www.worldliteraturetoday.org/2017/march/nota-benes-march-2017|website=World Literature Today|last=|first=|publisher=}}</ref><ref>{{Cite web|title=The Ofi Press Magazine|url=https://www.ofipress.com/|website=The Ofi Press Magazine|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref> який став одним з найбільш високоцінних і видатних творів сучасної грецької літератури і одне з найважливіших антиутопічних творів століття.<ref>{{Cite book
  +
|url=https://books.google.gr/books?id=XA-9DgAAQBAJ&pg=PT206&lpg=PT206&dq=dimitris+lyacos+postmodern&source=bl&ots=_tMteVbd0Y&sig=18IjAjY8pYa2bDDutlWCO5cZKvs&hl=en&sa=X&ved=0ahUKEwj7teHY68bTAhWCfhoKHaD1BG8Q6AEIWjAJ#v=onepage&q&f=false
  +
|title=The Sublime
  +
|year=
  +
|publisher=Routledge
  +
|location=
  +
|pages=
  +
|isbn=978-1-317-50886-1
  +
}}</ref><ref>{{Cite web|title=An Interview with Dimitris Lyacos|url=http://gulfcoastmag.org/journal/30.1-winter/spring-2018/an-interview-with-dimitris-lyacos/|website=gulfcoastmag.org|last=|date=|publisher=}}</ref><ref>{{Cite book
  +
|url=https://books.google.gr/books?id=LQolDwAAQBAJ&pg=PR31&lpg=PR31&dq=%22Z213:+Exit%22&source=bl&ots=ICwJlpQG4e&sig=ujnqcbehQ_jshx8tQHzcnrhF6HY&hl=en&sa=X&ved=0ahUKEwj-l-vG66jUAhUEbRQKHVFOCAc4MhDoAQgiMAE#v=onepage&q&f=false
  +
|title=Historical Dictionary of Utopianism
  +
|year=
  +
|publisher=Rowman & Littlefield
  +
|location=
  +
|pages=
  +
|isbn=978-1-5381-0217-6
  +
}}</ref> У прозі переважають спроби літературизації [[Розмовний стиль мовлення|розмовної мови]] та [[Соціолект|соціолектів]], а [[соціальні проблеми]], міські [[Невроз|неврози]], уявлення про насильство, гендерні конфлікти, маргінальні групи та [[Субкультура|субкультури]] займають все більший простір. І {{Не перекладено|Алексіс Стаматіс|Алексіса Стаматіса|en|Alexis Stamatis}}, який представляв [[Греція|Грецію]] на різноманітних книжкових [[Фестиваль|фестивалях]] і [[Семінар|семінарах]] по всьому світу, з його твором «''Βar Flaubert''», про самопізнання молодого письменника, який був опублікований у [[2000]] році й став міжнародним [[Бестселер|бестселером]].<ref>{{Cite web|title=Bar Flaubert {{!}} Arcadia Books|url=http://arcadiabooks.co.uk/books/Bar%20Flaubert|website=arcadiabooks.co.uk|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref><ref>{{Cite web|title=Bar Flaubert - Alexis Stamatis|url=https://www.babelio.com/livres/Stamatis-Bar-Flaubert/165668|website=Babelio|last=|first=|date=|publisher=}}</ref><ref>{{Cite web|title=Bar Flaubert - Alexis Stamatis - Libro - Crocetti - Aristea {{!}} IBS|url=https://www.ibs.it/bar-flaubert-libro-alexis-stamatis/e/9788883060939|website=www.ibs.it|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref><ref>{{Cite web|title=BAR FLAUBERT de ALEXIS STAMATIS {{!}} Casa del Libro|url=https://www.casadellibro.com/libro-bar-flaubert/9788495724786/1079605|website=casadellibro|last=|first=|publisher=}}</ref><ref>{{Cite book
  +
|url=http://www.portoeditora.pt/produtos/ficha/bar-flaubert/2181212
  +
|title=Bar Flaubert, Alexis Stamatis - Porto Editora
  +
}}</ref><ref>{{Cite web|title=Bar Flober {{!}} Arhipelag|url=http://www.arhipelag.rs/knjige/bar-flober/|website=www.arhipelag.rs|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref> Стаманіс також написав низьку поетичних збірок, таких як «''The closer I get the more the future gets awa''» чи «''We are never alone''».
  +
  +
Також слід виділити письменнцю {{Не перекладено|Маро Дука|Маро Дука|en|Maro Douka}}, чиї розповіді були переведені на [[Німецька мова|німецьку]], [[Французька мова|французьку]], [[Італійська мова|італійську]] та [[Російська мова|російську]] мови. Її перший роман «Fool's gold» оповідав про життєвий шлях і самоствердженні молодої жінки.<ref>{{Cite book
  +
|url=https://www.politeianet.gr/books/9789601629896-douka-maro-patakis-i-archaia-skouria-185550
  +
|title=Η ΑΡΧΑΙΑ ΣΚΟΥΡΙΑ
  +
|last=
  +
|first=
  +
|year=
  +
|publisher=
  +
|location=
  +
|pages=
  +
|isbn=
  +
}}</ref> За свою творчість вона була удостоєна значною кількістю нагород, таких як Премія [[Константінос Кавафіс|Константіноса Кавафіса]], Премія [[Афінська академія|Афінської Академії]] і Державна премії Греції в галузі літератури.<ref>{{Cite web|title=Εαρινή Συμφωνία: Το βραβείο Μπαλκάνικα στη Μάρω Δούκα|url=http://many-books.blogspot.com/2006/10/blog-post_30.html|website=Εαρινή Συμφωνία|publisher=|language=}}</ref><ref>{{Cite web|title=Macedonian Press Agency: News in Greek, 05-12-30|url=http://www.hri.org/cgi-bin/brief?/news/greek/mpegrb/2005/05-12-30.mpegrb.html#07|website=www.hri.org|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref><ref>{{Cite web|title=Ελευθεροτυπία - «Καβάφεια» σε Δούκα, Μέσκο|url=https://web.archive.org/web/20080929020249/http://www.enet.gr/online/online_text/c=113,dt=15.12.2005,id=57698296|website=www.enet.gr|last=|first=|publisher=|language=}}</ref><ref>{{Cite web|title=Στην Μάρω Δούκα το Βραβείο Νίκου Θέμελη|url=https://www.oanagnostis.gr/sti-maro-douka-to-vravio-nikou-themeli/|website=ΠΕΡΙΟΔΙΚΟ Ο ΑΝΑΓΝΩΣΤΗΣ ΓΙΑ ΤΟ ΒΙΒΛΙΟ ΚΑΙ ΤΙΣ ΤΕΧΝΕΣ|publisher=}}</ref> Крім того, Вона є одним із засновників Грецького авторського суспільства.<ref>{{Cite web|title=ΜΑΡΩ ΔΟΥΚΑ {{!}} Εταιρεία Συγγραφέων|url=http://www.authors.gr/members/view/author_83/|website=www.authors.gr|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref>
  +
  +
Після фінансової [[Боргова криза в Греції|боргової кризи 2010 року]] грецький книжковий ринок потрапив в [[Екзистенційна криза|екзистенційну кризу]] і скоротився приблизно на 50%, що призвело до закриття численних видавництв і книжкових магазинів.<ref>{{Cite web|title=Literatur - So hart trifft die Krise Griechenlands Autoren|url=https://www.deutschlandfunkkultur.de/literatur-so-hart-trifft-die-krise-griechenlands-autoren.1270.de.html?dram:article_id=309299|website=Deutschlandfunk Kultur|last=|first=|date=|publisher=}}</ref> Зокрема, скоротився ринок високобюджетної грецької літератури.<ref>{{Cite web|title=- Griechischer Buchhandel in der Krise|url=https://www.deutschlandfunk.de/griechischer-buchhandel-in-der-krise.691.de.html?dram:article_id=247171|website=Deutschlandfunk|last=|first=|date=|publisher=}}</ref>
   
Починаюча свої літературні досліди молодь Греції виховується в атмосфері [[Класова боротьба|класової боротьби]] й соціальних зрушень, виявляє велику активність, прагнення до об'єднання і величезний інтерес до комуністичної літератури.
 
 
== Спадщина ==
 
== Спадщина ==
 
Всупереч тому, що сама грецька література була значною мірою розвинена під впливом Сходу, вона змогла надати величезний вплив на західну літературу в цілому.<ref>{{Cite web|title=Western literature|url=https://www.britannica.com/art/Western-literature|website=Encyclopedia Britannica|last=|date=|publisher=}}</ref> Багато світових авторів, в тому числі [[Давньоримська література|давньоримських]], активно запозичували різні стилі й мотиви з [[Давньогрецька література|давньогрецької літератури]]. Ці ідеї згодом, своєю чергою, були прийняті іншими західноєвропейськими письменниками та [[Літературна критика|літературними критиками]]. Давньоримські письменники гостро усвідомлювали давньогрецьке літературну спадщину, і багато хто свідомо наслідували стилю і формулою грецької класики у своїх власних творах.<ref>{{Cite book
 
Всупереч тому, що сама грецька література була значною мірою розвинена під впливом Сходу, вона змогла надати величезний вплив на західну літературу в цілому.<ref>{{Cite web|title=Western literature|url=https://www.britannica.com/art/Western-literature|website=Encyclopedia Britannica|last=|date=|publisher=}}</ref> Багато світових авторів, в тому числі [[Давньоримська література|давньоримських]], активно запозичували різні стилі й мотиви з [[Давньогрецька література|давньогрецької літератури]]. Ці ідеї згодом, своєю чергою, були прийняті іншими західноєвропейськими письменниками та [[Літературна критика|літературними критиками]]. Давньоримські письменники гостро усвідомлювали давньогрецьке літературну спадщину, і багато хто свідомо наслідували стилю і формулою грецької класики у своїх власних творах.<ref>{{Cite book
Рядок 183: Рядок 229:
 
}}</ref><ref>{{Cite web|title=Aristotle: Poetics|url=http://www.english.hawaii.edu/criticalink/aristotle/|website=www.english.hawaii.edu|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref>
 
}}</ref><ref>{{Cite web|title=Aristotle: Poetics|url=http://www.english.hawaii.edu/criticalink/aristotle/|website=www.english.hawaii.edu|last=|first=|date=|publisher=|language=}}</ref>
 
== Визначні автори ==
 
== Визначні автори ==
  +
{{Edited-розділ}}
{{div col}}
 
{| class="wikitable sortable;"
+
{| class="wikitable"
  +
|+Давньогрецька література
|+Творці
 
  +
!№
|'''#'''
 
|'''Зображення'''
+
!Зображення
|'''Ім'я'''
+
!Ім'я
  +
!Життя
|'''Активність'''
 
 
|-
 
|-
 
|'''1'''
 
|'''1'''
  +
|
|[[Файл:Moreau - Tyrtée, Cat. 96.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
  +
|
|[[Тіртей]]
 
  +
|
|[[VII століття до н. е.|VII]] століття до н.е.
 
 
|-
 
|-
 
|'''2'''
 
|'''2'''
  +
|
|[[Файл:1877 Charles Mengin - Sappho.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
  +
|
|[[Сапфо]]
 
  +
|
|''[[VII століття до н. е.|VII]]-[[VI століття до н. е.|VI]] cтоліття до н.е.''
 
 
|-
 
|-
 
|'''3'''
 
|'''3'''
|[[Файл:Archilochus 01 pushkin.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Архілох]]
 
|''[[VII століття до н. е.|VII]] cтоліття до н.е.''
 
|-
 
|'''4'''
 
|[[Файл:Pitagora da Reggio - Louvre - Statua di un suonatore di lira2.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Семонід]]
 
|''[[VII століття до н. е.|VII]] cтоліття до н.е.''
 
|-
 
|'''5'''
 
|[[Файл:Alcaeus (poet) - Project Gutenberg eText 12369.png|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Алкей]]
 
|''[[620 до н. е.|620]] рік до н.е.''
 
|-
 
|'''6'''
 
|[[Файл:Neues Museum, Berlin (8169148807).jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Анакреонт]]
 
|''[[570 до н. е.|570]]-[[485 до н. е.|485]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''7'''
 
|[[Файл:Nuremberg chronicles f 60r 3.png|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Сімонід]]
 
|''[[556 до н. е.|556]]-[[448 до н. е.|448]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''8'''
 
|[[Файл:Pindar statue.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Піндар]]
 
|''[[522 до н. е.|522]] рік до н.е.''
 
|-
 
|'''9'''
 
|[[Файл:Alcaeus (poet) - Project Gutenberg eText 12369.png|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Вакхілід]]
 
|''[[516 до н. е.|516]]-[[450 до н. е.|450]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''10'''
 
|[[Файл:Theocritus Campana Louvre Ma227.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Теокріт]]
 
|''[[310 до н. е.|310]]-[[250 до н. е.|250]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''11'''
 
|[[Файл:P.Oxy. XI 1362.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Каллімах (поет)|Каллімах]]
 
|''[[310 до н. е.|310]]-[[240 до н. е.|240]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''12'''
 
|[[Файл:Ignoto, c.d. solone, replica del 90 dc ca da orig. greco del 110 ac. ca, 6143.JPG|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Солон]]
 
|''[[635 до н. е.|310]]-[[560 до н. е.|240]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''13'''
 
|[[Файл:Tanagra, 5th century kylix a symposiast sings Theognis o paidon kalliste.png|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Теогнід]]
 
|''[[VI століття до н. е.|VI]] cтоліття до н.е.''
 
|-
 
|'''14'''
 
|[[Файл:Hipponax of Ephesus.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Гіппонакс]]
 
|''[[VI століття до н. е.|VI]] cтоліття до н.е.''
 
|-
 
|'''15'''
 
 
|
 
|
  +
|
|[[Фокілід]]
 
  +
|
|''[[VI століття до н. е.|VI]] cтоліття до н.е.''
 
|-
 
|'''16'''
 
|[[Файл:Hipponax of Ephesus.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Мімнерм]]
 
|''[[VII століття до н. е.|VII]] cтоліття до н.е.''
 
|-
 
|'''17'''
 
|[[Файл:Pitagora da Reggio - Louvre - Statua di un suonatore di lira.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Ібік]]
 
|''[[VI століття до н. е.|VI]] cтоліття до н.е.''
 
|-
 
|'''18'''
 
|[[Файл:Frederic Leighton - Corinna of Tanagra.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Корінна]]
 
|''[[VI століття до н. е.|VI]] cтоліття до н.е.''
 
 
|}
 
|}
  +
{| class="wikitable"
 
  +
|+Середньогрецька література
{| class="wikitable sortable;"
 
  +
!№
|+Письменники
 
  +
!Зображення
|'''#'''
 
  +
!Ім'я
|'''Зображення'''
 
  +
!Життя
|'''Ім'я'''
 
|'''Активність'''
 
 
|-
 
|-
 
|'''1'''
 
|'''1'''
  +
|
|[[Файл:Homer British Museum.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
  +
|
|[[Гомер]]
 
  +
|
|[[VIII століття до н. е.|VIII]] століття до н.е.
 
 
|-
 
|-
 
|'''2'''
 
|'''2'''
  +
|
|[[Файл:Pseudo-Seneca BM GR1962.8-24.1.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
  +
|
|[[Гесіод]]
 
  +
|
|''[[VII століття до н. е.|VII]]-[[VI століття до н. е.|VI]] cтоліття до н.е.''
 
 
|-
 
|-
 
|'''3'''
 
|'''3'''
  +
|
|[[Файл:Aesop pushkin03.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
  +
|
|[[Ферекід Сіросський]]
 
  +
|
|''[[VI століття до н. е.|VI]] cтоліття до н.е.''
 
|-
 
|'''4'''
 
|[[Файл:Pitagora da Reggio - Louvre - Statua di un suonatore di lira2.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Езоп]]
 
|''[[VI століття до н. е.|VI]] cтоліття до н.е.''
 
|-
 
|'''5'''
 
|[[Файл:Arte romana, testa di talete di mileto, II sec..JPG|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Фалес]]
 
|''[[620 до н. е.|620]]-[[540 до н. е.|540]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''6'''
 
|[[Файл:Anaximander.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Анаксімандр]]
 
|''[[610 до н. е.|610]]-[[546 до н. е.|546]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''7'''
 
|[[Файл:Anaximenes Milesius - Illustrium philosophorum et sapientum effigies ab eorum numistatibus extractae.png|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Анаксімен]]
 
|''[[585 до н. е.|585]]-[[525 до н. е.|525]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''8'''
 
|[[Файл:Xenophanes in Thomas Stanley History of Philosophy.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Ксенофан]]
 
|''[[570 до н. е.|570]]-[[470 до н. е.|470]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''9'''
 
|[[Файл:Hekataios von Milet.JPG|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Гекатей Мілетський]]
 
|''[[550 до н. е.|550]]-[[475 до н. е.|475]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''10'''
 
|[[Файл:Ca' Rezzonico - Eraclito 1705 - Giuseppe Torretti.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Геракліт]]
 
|''[[540 до н. е.|540]]-[[480 до н. е.|480]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''11'''
 
|[[Файл:Parmenides.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Парменід]]
 
|''[[540 до н. е.|540]]-[[470 до н. е.|470]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''12'''
 
|[[Файл:Empedokles, figure at the attica of Naturhistorisches Museum, Vienna 8947.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Емпедокл]]
 
|''[[490 до н. е.|490]]-[[430 до н. е.|430]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''13'''
 
|[[Файл:Herodoto Herodotus greek writer escritor griego.JPG|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Геродот]]
 
|''[[430 до н. е.|430]]-[[355 до н. е.|355]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''14'''
 
|[[Файл:Thucydides pushkin01.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Фукідід]]
 
|''[[460 до н. е.|460]] рік до н.е.''
 
|-
 
|'''15'''
 
|[[Файл:Xenophon.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Ксенофонт]]
 
|''[[430 до н. е.|430]]-[[355 до н. е.|355]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''16'''
 
|[[Файл:Diodoro siculo - storico di Agira.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Діодор Сицилійський]]
 
|''[[80 до н. е.|80]] рік до н.е — [[20|20]] рік н.е''
 
|-
 
|'''17'''
 
|[[Файл:Strabo.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Страбон]]
 
|''[[63 до н. е.|63]] рік до н.е — [[24|24]] рік н.е''
 
|-
 
|'''18'''
 
|[[Файл:Plutarch of Chaeronea-03.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Плутарх]]
 
|''[[50|50]]-[[125|125]] рік н.е''
 
 
|}
 
|}
  +
{| class="wikitable"
{{div col end}}
 
  +
|+Новогрецька література
<center>
 
  +
!№
{| class="wikitable sortable;"
 
  +
!Зображення
|+Поети
 
  +
!Ім'я
|'''#'''
 
  +
!Життя
|'''Зображення'''
 
|'''Ім'я'''
 
|'''Активність'''
 
 
|-
 
|-
 
|'''1'''
 
|'''1'''
  +
|
|[[Файл:Formella 15, il carro di Tespi (Theatrica), nino pisano, 1334-1336.JPG|центр|безрамки|150px]]
 
  +
|
|[[Феспіс]]
 
  +
|
|[[VI століття до н. е.|VI]] століття до н.е.
 
 
|-
 
|-
 
|'''2'''
 
|'''2'''
 
|
 
|
  +
|
|[[Фрініх]]
 
  +
|
|''[[VI століття до н. е.|VI]]-[[V століття до н. е.|V]] cтоліття до н.е.''
 
 
|-
 
|-
 
|'''3'''
 
|'''3'''
  +
|
|[[Файл:Archeologico firenze, bronzi della Meloria, eschilo.JPG|центр|безрамки|150px]]
 
  +
|
|[[Есхіл]]
 
  +
|
|''[[526 до н. е.|526]]-[[456 до н. е.|456]] роки до н.е.''
 
  +
|}
  +
{| class="wikitable"
  +
|+Сучасна література
  +
!№
  +
!Зображення
  +
!Ім'я
  +
!Життя
 
|-
 
|-
|'''4'''
+
|'''1'''
|[[Файл:Sophocles, from the bust in the Lateran, Rome. Wellcome M0015415.jpg|центр|безрамки|150px]]
+
|[[Файл:Dimitris Lyacos (cropped).jpg|центр|безрамки|150px]]
  +
|{{Не перекладено|Дімітріс Ліакос|Дімітріс Ліакос|en|Dimitris Lyacos}}
|[[Софокл]]
 
  +
|[[1966]]—
|''[[496 до н. е.|496]]-[[406 до н. е.|406]] роки до н.е.''
 
 
|-
 
|-
|'''5'''
+
|'''2'''
|[[Файл:Euripides Pio-Clementino Inv302 n2.jpg|центр|безрамки|150px]]
+
|[[Файл:Alexis Stamatis, writer.jpg|центр|безрамки|150px]]
  +
|{{Не перекладено|Алексіс Стаматіс|Алексіса Стаматіса|en|Alexis Stamatis}}
|[[Евріпід]]
 
  +
|[[1960]]—
|''[[480 до н. е.|480]]-[[406 до н. е.|406]] роки до н.е.''
 
 
|-
 
|-
|'''6'''
+
|'''3'''
  +
|
|[[Файл:Greek dramas (1900) (14781579042).jpg|центр|безрамки|150px]]
 
  +
|{{Не перекладено|Маро Дука|Маро Дука|en|Maro Douka}}
|[[Арістофан]]
 
  +
|[[1947]]—
|''[[446 до н. е.|446]]-[[385 до н. е.|385]] роки до н.е.''
 
|-
 
|'''7'''
 
|[[Файл:Menander Chiaramonti Inv1453.jpg|центр|безрамки|150px]]
 
|[[Менандр]]
 
|''[[342 до н. е.|342]]-[[291 до н. е.|291]] роки до н.е.''
 
 
|}
 
|}
  +
<div style="float:left; width:50%;"></div>
</center>
 
  +
<div style="float:right; width:48%;"></div>
  +
<center></center>
 
{{clear}}
 
{{clear}}
   
Рядок 431: Рядок 328:
   
 
== Бібліографія ==
 
== Бібліографія ==
* Перванголос, Краткий очерк новогреческой литературы // // В. Коршаи А. Кирпичников // [[Санкт-Петербург]] // [[XVIII]] ст.
+
* Перванголос, Краткий очерк новогреческой литературы // // В. Коршаи, А. Кирпичников // [[Санкт-Петербург]] // [[XVIII]] ст.
 
* Греческая литература // Мищенко Ф. Г // [[Санкт-Петербург]] // [[1890]]-[[1907]] рр.
 
* Греческая литература // Мищенко Ф. Г // [[Санкт-Петербург]] // [[1890]]-[[1907]] рр.
  +
* Новый энциклопедический словарь // Нарушевич — Ньютон // [[1916]] р.
 
* Древнегреческая литература эпохи независимости // Зелинский Ф. Ф. // [[1919]] р.
 
* Древнегреческая литература эпохи независимости // Зелинский Ф. Ф. // [[1919]] р.
 
* Літературна енциклопедія // С. Лопашов // [[1929]]-[[1939]] рр.
 
* Літературна енциклопедія // С. Лопашов // [[1929]]-[[1939]] рр.
  +
* Эллинистический мир // Пьер Левек // [[1989]] р.
 
* History of Greek literature // Talfourd T. N. // [[1850]] р.
 
* History of Greek literature // Talfourd T. N. // [[1850]] р.
 
* Histoire littéraire de la Grèce moderne // Rhangabé A. R. // [[Париж]] // [[1877]] р.
 
* Histoire littéraire de la Grèce moderne // Rhangabé A. R. // [[Париж]] // [[1877]] р.
Рядок 452: Рядок 351:
 
* Geschiedenis der Nieuwgriekse letterkunde // Hesseling D. C. // [[1921]] р.
 
* Geschiedenis der Nieuwgriekse letterkunde // Hesseling D. C. // [[1921]] р.
 
* Studi sulla lirica e la musica greca // Romagnoli E., Nel Regno d’Orfeo // [[Болонья]] // [[1921]] р.
 
* Studi sulla lirica e la musica greca // Romagnoli E., Nel Regno d’Orfeo // [[Болонья]] // [[1921]] р.
  +
* Classified Catalogue of the Books, Pamphlets and Haps in the Library of the Societies for the Promotion of Hellenic and Roman Studies // [[1924]] р.
  +
* Catalogue of the Greek Manuscripts in the Library of the Monastery of Vatopedi on cht. Athos // [[1924]] р.
 
* Litérature grecque moderne // Hesseling D. C. // [[Париж]] // [[1924]] р.
 
* Litérature grecque moderne // Hesseling D. C. // [[Париж]] // [[1924]] р.
  +
* Etude sur les traductions des tragiques grecques et latines en France depuis la Renaissance // Delcourt M. // [[Брюссель]] // [[1925]] р.
 
* Encyclopedia Britannica «Greece» // [[1926]] р.
 
* Encyclopedia Britannica «Greece» // [[1926]] р.
  +
* Criechische Literaturgeschichte // Geffcken J. // 1926.
*''Μελέτες για τον Ερωτόκριτο και άλλα νεοελληνικά κείμενα'' // D. Holton // [[Афіни]] // [[2000]] р.
 
  +
* The Social and Economic History of the Hellenistic World // Rostovzeff M. // [[1941]] р.
  +
* A history of Greek literature // A. Dihle // [[1948]] р.
  +
* A History of the Greek World // Cary, M. [[1963]].
  +
* Historia Powszechna. Starożytność // Józef Wolski // [[Варшава]] // [[1965]] р.
  +
* Grecy // M.I.Finley // [[Варшава]] // [[1965]] р.
  +
* Geschichte der griechischen Literatur // Albin Lesky // [[1999]] р.
  +
* Μελέτες για τον Ερωτόκριτο και άλλα νεοελληνικά κείμενα // D. Holton // [[Афіни]] // [[2000]] р.
  +
* Hellenistic Literature // Dee Clayman // [[2010]] р.
   
 
== Посилання ==
 
== Посилання ==
* [https://www.britannica.com/art/Greek-literature www.britannica.com] — Грецька література на сайті Britannica
+
* [https://www.britannica.com/art/Greek-literature www.britannica.com]&nbsp;— Грецька література на сайті Britannica
* [https://warwick.ac.uk/fac/arts/classics/intranets/students/modules/gcs/bibliog warwick.ac.uk] — Бібліографія грецької літератури Уорікського університету
+
* [https://warwick.ac.uk/fac/arts/classics/intranets/students/modules/gcs/bibliog warwick.ac.uk]&nbsp;— Бібліографія грецької літератури Уорікського університету
   
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==
 
{{reflist|2}}
 
{{reflist|2}}
   
  +
{{бібліоінформація}}
 
{{Греція в темах}}
 
{{Греція в темах}}
 
{{Європа за темами|Література}}
 
{{Європа за темами|Література}}
  +
 
{{Портали|Література|Мистецтво|Греція|Історія|Книги}}
 
{{Портали|Література|Мистецтво|Греція|Історія|Книги}}
   
 
[[Категорія:Грецька література]]
 
[[Категорія:Грецька література]]
  +
[[Категорія:Історія літератури]]
 
[[Категорія:Історія літератури]]
 
[[Категорія:Історія літератури]]

Версія за 09:42, 5 лютого 2021

Грецька література — сукупність літературних творів написаних на території Греції та/або вихідцями з цієї території. Історія грецької літератури походить від давньогрецької літератури, починаючи з 800 року до нашої ери, до сучасної літератури сьогодення. Вона розвивалася як закрита, без особливого зовнішнього впливу, аж до епохи еллінізму і мала значний вплив на всю подальшу європейську літературу. Найпомітнішими її жанрами є комедія і трагедія, де подія, зазвичай, пов'язана з героєм, який переживає низку катастрофічних випадків. Крім того, грецька література стала засновницею багатьох письменних дисциплін, таких як історія та філософія[1].

Антична література була написана старогрецьким діалектом[en], а сама письменність варіюється від найдавніших збережених письмових творів до творів приблизно V століття нашої ери. Цей проміжок часу ділиться на докласичний, класичний, елліністичний і римський періоди. Докласичне грецьке письмо, в основному, оберталася навколо міфів і включала твори Гомера: «Іліаду» та «Одіссею».

У римську епоху значний внесок зроблено в різні предмети, включаючи історію, філософію та природничі науки.

Крім того, грецьке письменництво також включає твори і візантійської літератури, яка була написана на аттичній, середньовічній і ранній новогрецькій мовах. У цей період процвітали відмінні від істориків хроніки, літописи і енциклопедії.

Сучасна грецька література, в свою чергу, написана звичайною новогрецькою мовою.

Давньогрецька література

Давньогрецька література належить до написаної на древніх діалектах грецької мови[en]. Ці твори варіюються від найдавніших збережених письмових творів грецькою мовою до творів V століття нашої ери. Грецька мова виникла з праіндоєвропейської; приблизно дві третини її слів можуть бути отримані з різних реконструкцій мови. Ряд алфавітів і складів був використаний для перекладу грецької мови, але збережена частина грецької літератури була написана фінікійським алфавітом, який виник в основному в грецькій Іонії й був повністю прийнятий Афінами до V століття до нашої ери.[2]

Вона містить усю творчість давньогрецьких поетів[en], істориків, філософів, ораторів та інших діячів мистецтва аж до кінця історії Стародавньої Греції і також є найдавнішою з національних літератур Європи.

Період з 833 до н. е. і до елліністичного періоду

Збережена частина давньогрецької поеми «Роботи і дні» авторства засновника дидактичного епосу Гесіода.

Найдавніший письмово зафіксований пам'ятник грецької літератури, Гомерівські поеми, є результатом тривалого розвитку і може бути відновлений лише приблизно і в найзагальніших обрисах. Зовсім незначна частина цього розвитку падає на «догрецький» період, що передував утворенню грецьких племен, які створилися шляхом схрещення народів, що вторгалися протягом II тисячоліття до нашої ери на територію Греції з півночі, з місцевим населенням, носіями т.з «егейської» культури. Спадкоємний зв'язок сучасної грецької з догрецькими народами, що володіли багатою матеріальною культурою і розвиненою писемністю, виявляється в негрецьких найменуваннях цілого ряду літературних жанрів і у збігу багатьох сюжетів, мотивів і навіть формул з літературами народів східного і південного Середземномор'я, які перебували в тривалому спілкуванні з народами егейської культури: підтверджується ця спадкоємність й аналогічним зв'язком інших елементів грецької культури з догрецьким періодом. Історичне значення грецької літератури для пізніших літератур полягає в тому, що зачатки словесного мистецтва, які в державах Сходу при ідеологічному пануванні жрецтва підіймалися до рівня літератури лише оскільки вони могли служити інтересам релігії та практичної «мудрості», в умовах грецької історії отримали можливість подолати «табу», магічну і культову зв'язаність, і дати ту різноманітність літературних форм, яке за допомогою римської літератури зуміло запліднити літературу Нової Європи. З іншого боку, залишки зв'язку з культами забезпечили грецькій літературі консервативність форм, яка дозволяє сучасному дослідникові, не дивлячись на втрату величезної кількості пам'ятників грецької літератури, відновити основні лінії її розвитку.

Один з найстаріших збережених фрагментів поеми «Начала» авторства математика Евкліда.

В основі грецької літератури лежать освіти тих же типів творів, які були відомі й всім сусіднім народам: робочі, військові та маршові пісні, а також заклинання, культові та обрядові пісні. У всіх цих утвореннях слово виступає в нерозривному зв'язку з музикою і ритмічними рухами тіла, будь то трудові операції або ритуальний танець, здійснюваний одиничною особою або колективом («хоровод»), в інтересах якого відбувається ритуальне дійство. Для свят і обрядів, пов'язаних з родючістю, характерні сліди, що колись панували статевим розгулом, суперечки, «ритуальне лихослів'я» та «глузливі пісні». Як показують назви більшої частини цих типів пісень, вони — догрецького походження. Обряди нерідко являли собою складну систему магічно-мімічних дій — зачатків драми. Для подальшого розвитку найбільше значення мали культові та обрядові пісні, оскільки консервативність ритуалу створювала стійкі традиції та єдиний стиль. Поряд з піснями, греки знали й інші види «усної словесності» — казки, загадки, приказки, — і в їх склад безперервно просочувалися, перероблялися і засвоювалися нові матеріали народів Сходу.

Процес злиття північних племен, що впродовж кількох століть вторгалися до Греції, з місцевим населенням був складний і тривалий. До першої половини II тисячоліття, вже після переселення перших північних груп, припадає розквіт так званої «мікенської» культури, яка до кінця тисячоліття виявилася вже знищеною. Нові поселенці принесли з собою релігію Зевса, верховного охоронця нового соціального ладу, і схрещення цієї релігії завойовників з численними місцевими культами різних областей Греції, встановлення різноманітних зв'язків між старими та новими божествами, між сім'єю богів, що збільшилася таким чином й феодальними родами, що зводили до богів своє походження, дало сильний поштовх розвитку міфотворчості. Старовинні міфічні та казкові сюжети нескінченно варіювалися на нові імена, перепліталися між собою, вбираючи в себе і реальний історичний матеріал. Локалізація більшості міфів в основних центрах мікенської культури свідчить, що саме ця епоха зіграла вирішальну роль в оформленні грецької міфології. Завойовники були організовані за типом військових громад, і хранителями ідеологічних традицій були дружинні співаки, «Аоєди[en]», автори пісень про подвиги предків. Пісні ці, спочатку пов'язані з культом героїв, були ідеологічним виправданням нового порядку, встановленого на руїнах мікенської культури, і, поширюючись по всіх областях Греції, відривалися від своєї основи. Значущість соціальної функції цих пісень, широкі сюжетні можливості численних міфів і спадкоємність пісенної техніки Аоєдів призвели до того, що переважним літературним жанром найдавнішої Греції став епос, що виник на основі дружинної піснетворчості.

Гомерівські поеми

Гомерівські поеми були класичними зразками епопеї, або іншими словами великої епічної поеми. Вони були створені на основі фольклорної пісенної творчості стародавніх греків. Розвиток епосу, що кульмінує в поемах Гомера «Іліаді» та «Одіссеї», відбулося, проте, не на грецькому континенті, а в малоазіатських колоніях, де зв'язок пісень з культовими традиціями був остаточно втрачений. Слово відірвалося вже від музики й танцю: поеми стали виконуватися речитативом, що час від часу супроводжувався струнним акомпанементом. Втрата ритмічної підтримки відшкодовувалась більш суворим членуванням вірша, виробився специфічний розмір епосу — гекзаметр. Обидві поеми являють собою поширення старовинних сюжетів, — «Іліада» — баладно-героїчного, «Одіссея» — казкового, на стрижень яких нанизуються незліченні деталі сюжетного та орнаментального характеру.

Умови виникнення «Іліади» та «Одіссеї», що зберігають виразні сліди попередніх трактувань їх сюжетів і еволюції епічної техніки, так само як і проблема того, на яку публіку і на яке виконання були розраховані настільки великі композиції, складають складне та не вирішене «гомерівське питання». Слідом за оформленням «Іліади» та «Одіссеї» з'явився ряд епічних поем, які розробляли не зачеплені в Гомерівських поемах матеріали героїчної саги вже не шляхом поширення єдиного сюжету, а з'єднанням окремих сюжетів в серію більш-менш самостійних епізодів, т.з «епічний цикл». Виконуючи свій репертуар на святах, рапсоди зазвичай прелюдували славослів'ям на честь відповідного божества, іноді вводячи в нього культові легенди, «гомерівські гімни».

Гомер зі своїм поводирем, картина Адольфа Вільяма Бугро Сцена зображує Гомера на горі Іді, на острові Крит, у супроводі поводиря Галвка.

Гомерівські поеми свідомо архаїчні та припускають атмосферу феодального добробуту, якого на цій території на ділі вже не було. Збезземелення дрібного селянства і зародження торгового капіталізму призвели до різкого загострення класових протиріч. VII й VI століття до н. е. стали епохою соціальних революцій і запеклої боротьби торгового капіталу з великим землеволодінням. Ідеологія, виразниками якої були епічні співці, руйнується, і змінюється соціальна функція[en] літератури, в якій на перший план висуваються моменти політичної боротьби та етичної проповіді. Для цієї мети намагаються використовувати і готову техніку епічного вірша: створюється дидактичний епос. Консервативно настроєний рапсод Гесіод, автор генеалогічних поем про покоління богів і героїв, збирає старовинний матеріал, щоб оберегти його від спотворень нового міфотворчості; епічним віршем він користується і тоді, коли наділяє в форму повчання до брата протест проти несправедливих суддів, правила селянської моралі й життєвої мудрості. Разом з тим в літературу включаються культові та народні пісні різноманітних розмірів. Криза відкриває шлях для проникнення східного впливу: народи Сходу вносять у літературу нові інструменти, музична ритміка ускладнюється. При розпаді культурної єдності процес творення нових жанрів в різних областях еллінського світу протікає по-різному.

Картина англійського живописця сера Лоуренса Альма-Тадеми XIX століття, на якій зображена поетеса Сапфо, що захоплено дивиться на те, як ліричний поет Алкей грає на лірі.

У торговельній Іонії, де старовинні підвалини розклалися раніше, ніж в інших місцях, і створилася ґрунт для розвитку індивідуалізму, світовідчуття соціальних низів і декласованих особистостей знайшло своє вираження в ямбографії, літературній канонізації «ритуального лихослів'я». Архілох протиставляє аристократичному безособовому епосу суб'єктивну поезію особистості, різко протестує проти суспільних умовностей. Гиппонакс — «поет босяків» — користується вже жаргоном вулиці; менш різки ямби Семоніда, сатира якого про жінок має загальнодидактичний характер. Ближче до епосу була застільна пісня на зборах чоловіків, елегія, яка складалася з чергування гекзаметра з пентаметром і виконувалася під акомпанемент занесеної зі Сходу флейти. Елегія була розвитком дидактичної медитації, схильність до якої іноді спостерігається і в епосі, і теми її були різноманітні: військово-політичні, повчальні та навіть еротичні. Сліди споконвічно-траурного характеру елегії збереглися у звичаї користуватися елегійним розміром для написів на надгробних плитах, епіграм, і термін цей став застосовуватися до будь-якого невеликого вірша, складеним елегійним віршем. Еолійські поети пішли по шляху канонізації старовинної пісні, вводячи в літературу серію нових розмірів творів з часом досить складною строфікою і віддаючи перевагу пісенній, «мелічній», ліриці. Носієм ліричної теми тут є образ самого поета, поставленого поруч з ким-небудь іншим («громадяни», «друзі», «улюблений», «бог» і подібні), що є адресатом ліричного виливу — ослабленої форми дидактики. Поезія лесбосців Алкея і Сапфо приносить з собою наївність і безпосередність пісенної емоції, що забарвлює в Алкея мотиви кипучого життя політичного борця та емігранта, а у Сапфо романтику томління одностатевої любові у своєрідних умовах. У іонійців Анакреонта, що жив уже при дворах тиранів, свіжість лесбоських поетів змінюється витонченою технікою ліричної мініатюри, переважно еротичного і застільного характеру.

В аристократичних дорійських державах віршові та музичні нововведення призвели до розквіту хорової лірики, поезії гімнів на релігійних святах і гімнастичних змаганнях. Література стає виразником нової аристократичної моралі й дельфійської міфотворчості. У гімнах, що супроводжувалися складною музикою, танцем, які спеціально складалися для кожного вірша, сугестивність слова досягалася зосередженням виразної енергії на окремих віршових групах, на шкоду логічній будові цілого твору: останнє легко брало характер асоціативного ковзання. Невід'ємна частина гімну або міфу, подавалася не зі спокійною докладністю епосу, а натяками, окремими штрихами, що додавали нове освітлення загальновідомих сюжетів, і у вільному чергуванні з повчальними сентенціями. А складність складу хорової лірики та широкі структурні можливості створювали велику різноманітність стилів.

Виникнення трагедії

Давноьгрецький театр міста Мира, Лікія.

Давньогрецька трагедія — один з найдавніших видів жанру трагедії. Трагічні сюжети найчастіше будувалися на міфах з усних традицій архаїчних епосів. Вона заснована на релігії Діоніса, використання якої, через владику душ протиставлялося аристократичному культу героїв й відігравало значну роль у боротьбі торгового капіталу проти аристократичної ідеології в VI столітті. У розробці асимільованої Діонісом культової пісні — дифірамба — беруть участь видатні поети хорової лірики: Аріон, Сімонід, Вакхілід, Піндар та Лас Герміонський. Оргіастичні та мімітичні елементи культу Діоніса, де замасковані учасники священного дійства втілювали Бога і його супутників, де звучав плач про померлого бога і гімн радості по воскреслому, легко залучали до орбіти культу. З поєднання хорової лірики з міметичними елементом створилася аттична трагедія, використана в Афінах на святі «Великих Діонісій». Основним елементом трагедії є повідомлення актора про якийсь страждальницькі події за сценою, що зазвичай накладалися на героїчний сюжет і плач хору. Діалог хору із початку єдиним актором був лише мотивуванням зміни ліричних емоцій. Розвиток трагедії йде по лінії ослаблення хорової лірики на користь діалогічних партій. Надалі Есхіл ввів в театр другого актора, відкриваючи можливість драматичної боротьби та нової проблематики міфологічного сюжету, яка витікає з протиставлення діючих сил. Використовуючи всі досягнення дорійської лірики в хорових частинах і іонійської техніки вірша в діалогічних, — трагедія відрізняється широким ідеологічним захопленням в постановці проблем, що цікавили культурне товариство Афін V століття. Потім Софокл ввів у виставу третього актора. Його п'єси відрізнялися чіткою структурою і монументальністю характерів. Творчість Евріпіда ж знаменує кризу трагедії: індивідуалістичне почуття життя з працею уміщається в рамку старовинних міфів, деформуючи їх по суті; героїчні характери втрачають свою велич, високий стиль знижується до рівня повсякденної мови, натомість висувається трагізм ірраціонального, пристрастей і різких душевних зрушень; поет прагне до сильних сценічних ефектів, нарочито змінюючи сюжетну лінію; значно ускладнюється музичний елемент, хор перестає грати роль в розвитку дії. Від післяеврипідівської трагедії, де партії хору остаточно перетворилися в інтерлюдії й значне місце в ній займала патетична декламація, пам'ятників якої майже не збереглося. На трагічних змаганнях V століття кожен поет ставив по три трагедії, які могли бути пов'язані сюжетною єдністю (трилогія), і в ув'язненні в «драму сатирів» — гротеск, хор якого складався із сатирів — лісових демонів; введення яких приписувалося Пратіну.

Теракотова маска комічного актора часів Стародавньої Греції.
Римський, республіканський або ранньоімператорський, рельєф сидячого поета (Менандра) з масками «Нової комедії».

Виникнення комедії

Давньогрецька комедія була серед найперших відомих форм комедії.[3] Переважно вона складалася з непристойності, образ та хамства. Карнавальні обряди з їх «ритуальним лихослів'ям» і глузливими піснями породили проведення в різних місцях Греції мімічних вистав з масками народного балагана (хвалькуватий і боягузливий воїн, лікар, блазень та інше). Звернене на богів «ритуальне лихослів'я» створювало в очах людей гротеск — міфологічну пародію. З цих елементів народної гри будував свої п'єси сицілієць Епіхарм, і з поєднання дорійської техніки міма з аттичним карнавалом створилася теж як один з елементів Діонісових свят, аттична комедія, яка протягом всього V століття зберігала риси карнавальної обрядовості в сюжетотворенні та композиції. Зазвичай комедія ділилася на кілька частин: герой, після складного «змагання» з противником, за сприяння хору встановлював деякий новий, найчастіше казковий, порядок речей, вслід за чим демонструвалися наслідки нового порядку, а п'єса закінчується веселою процесією. Карнавальна свобода давала простір і особисто загостреному глуму і різкій критиці суспільних порядків, а найбільш зручними були для неї сцени «змагання». Давньогрецька комедія V століття мала яскраво виражений політичний характер і перебувала в перманентній опозиції до демократії, стаючи в цьому відношенні рупором великого землеволодіння — а в кінці століття й селянських настроїв. Літературні та філософські новації також давали багатий матеріал комедії. На початку IV століття скрутне становище розгромленої в Пелопоннеській війні демократії призвело до скасування карнавальної свободи, і «середня» комедія століття змушена була відійти від політики й повернутися до більш невинних тем, таких як міфологічні пародії.[4][5]

Художня проза

Сліпий аед читає гекзаметри натовпу, картина Огюста Лелуара[fr]за твором Гомера.

З кінця V століття починає зароджуватися художня проза. Мистецтво прозової розповіді здавна існувало у греків, але в феодальну епоху було серйозно відтиснуто епосом. З розкладанням епосу це мистецтво отримало можливість нового розвитку: почали створюватися розповіді про нових персонажів. Ферекід переносить в прозу теми дидактичного епосу, рясно оснащаючи їх казковими мотивами. У VI столітті до н. е в Іонії на ґрунті боротьби з аристократією виникає раціоналістична критика героїчних переказів, а в епоху кризи громадських форм починає розвиватися інтерес до чужих країн і їх строю, що мотивує створення нових видів прозаїчної літератури. Чітко позначається грань між дійсністю — об'єктом прози, і міфом — об'єктом поезії. Зароджується філософія і після недовгого періоду коливання між гекзаметром, віршем дидактичного епосу і прозовою формою — розвиток літератури рішуче стає на шлях останньої. Серед талановитих прозаїків того часу також варто виділити Езопа, байки якого перекладалися на безліч мов, в тому числі перекладалися й на російську Іваном Криловим. На противагу поетичним жанрам, зазвичай укріпленим в тих чи інших формах побуту і розрахованим на певний характер виконання перед певною публікою, нові види прози спочатку були книжковими, розрахованими на невизначеного споживача, хоча окремі частини твору і були предметом публічних читань. Іонійський діалект[en] стає мовою наукової прози та історіографії. В історії Геродота, не без впливу епосу і трагедії, етнографічна вченість поєднується з новелістичної технікою оповідання і мистецтвом компонування великих мас матеріалу. В Афінах розвиток прози пішов, в першу чергу, по лінії красномовства і при тому не тільки практичного, вельми важливого в умовах демократії, а й урочистого: так, ще в першій половині V століття до н. е. було встановлено поминальне торжество на честь загиблих на війні, де лунала хвалебна мова.

Статуя Ісократа.

Але остаточний розпад старовинної ідеології припав лише на кінець століття.

Таким чином проза стала виконувати культурні функції хорової лірики та драми. Шляхом переміщення в область красномовства ряду елементів, властивих поезії почали створюватися основні принципи античної художньої прози: ритмічність, широке використання поетичних засобів вираження, з'явилось майстерне членування пропозиції на частини шляхом техніки протиставлень, асонансів і архітектонічності побудованого періоду. Красномовство веде боротьбу на два фронти: проти поезії, протиставляючи її жанрам різних видів промов, і проти книжкової наукової прози. У цій боротьбі риторика стає провідником настроїв заможних класів, у яких розпад грецьких міст-держав викликав спрагу «сильної особистості». У школі Ісократа створюється моралізуюча біографія в тоні хвалебної мови й велика кількість публіцистичної літератури. Філософія знаходить своє художнє оформлення в діалогах, ярким представником яких є діалоги Платона, які відрізняються часом значним драматизмом і мистецтвом портретної характеристики. Історіографія відчуває сильний вплив риторичних принципів: цьому сприяє як загальна публіцистична установка історіографії, яка слугує політичній меті, так і прийом вкладання промов в уста історичних осіб, що перейшов з епосу й новел. Літературною мовою грецької прози стає аттичний діалект[en] У цих обставинах старі політичні жанри з їх втратившими актуальність у мас богами та міфами відходять на задній план і є радше предметом теоретичного вивчення, поетики, ніж методом цікавого проведення часу. В кінці IV століття до н. е. народжується нове ставлення до міфів, яке остаточно оформиться лише в наступному столітті.

Елліністичний період

Підкорення Греції македонянами, завоювання Сходу та створення елліністичних монархій різко змінюють весь уклад життя. Еллінський період грецької культури змінюється елліністичним. Економічні та культурні центри переміщуються на Схід, в столиці нових держав; ідеологія кантонів партикуляризму відступає перед космополітичними й індивідуалістичними тенденціями. У самій Греції настає період застою, а потім і занепаду. Політично орієнтоване красномовство втрачає ґрунт, поступаючись місцем шкільним декламаціям, філософія кличе до аполітизму і самозаглиблення. У красномовстві розвивається прагнення до максимальної дієвості кожної частини фрази та сильним ритмічним ефектам, відбувається перехід до т.з «азіанського стилю». Мандрівні філософи-проповідники виробляють новий жанр загальнодоступної лекції — діатрибу, де вільно чергуються стилістичні елементи різних жанрів; повчальне викриття пороків створює рясну сатиричну і пародійну літературу, народжується ямбографія, за чим слідує стирання традиційних меж між жанрами: у сатиричних діалогах і листах сирійця Меніппа Гадарського проза чергується з віршем. Ще до самого початку елліністичного періоду відноситься розквіт «нової» аттичної комедії, «буржуазної драми» давнини, в якій вже зовсім відсутні фантастичні елементи та політична злободенність. На основі міцно збитої інтриги, зазвичай любовної, новелістичного походження, техніка якої багато в чому зобов'язана еврипідівської трагедії, створюються напружені положення, гротескні або зворушливі, а типові персонажі комедії («закоханий юнак», «гетера», «старий») набувають поглиблене внутрішнє життя, і ретельно вимальовані характери стають конструктивним моментом інтриги. Традиційний хор переживає період занепаду, а якщо існує, то лише для виконання вставних ролей.

Ця епоха ознаменувалася великою кількістю історіографічної продукції: грандіозні події і небувале розширення географічного горизонту створюють велику історичну та етнографічну літературу, в тому числі й етнографічну утопію. У втрачаючих значення старих культурних центрах розвивається любовне вивчення місцевої старовини. Створюється знаменита Александрійська бібліотека, навколо якої концентрується величезна філологічна робота з видання всіх видатних літературних пам'яток еллінського періоду. Стара література, міцно пов'язана з віджилою вже культовою та політичною обстановкою, що в значній частині розрахована на музичний і танцювальний супровід, починає відчуватися як книжкова література і при цьому позачасова, класична. Якщо раніше поетична майстерність була предметом складної виучки, а поети, за небагатьма винятками, працювали кожен тільки в одному жанрі, то від нового покоління поетів стала турбуватися начитаність, вміння блищати цитатами та напівцитатими із творів старих авторів, і вони отримали можливість сміливо братися за різні жанри, конструкції яких перероблялися в новій літературній свідомості. Так виникає «вчена» поезія, що оформляє лише той матеріал, який вже одного разу був іншим чином літературно оформлений, а звернена вона була лише до невеликого кола літературно освічених цінителів. Александрійська поезія накладає настільки значний друк на всю продукцію, що період еллінізму грецької літератури починають називати Александрійським. Міф, що втратив ідеологічну актуальність вже в IV столітті, починає сприйматися як естетична культурна цінність і носій ореолу минулого. Рафіновані представники міської культури прагнуть стилізувати наївне почуття життя, яке на тлі вишуканої форми виявило б свою витонченість. Відкриваючи в міфі принадність втраченого наївного почуття життя, цю ж принадність знаходять в фольклорі, життя та інтереси маленьких людей стають основними принципами й настроєм «ідилій» Теокріту. Теокріт пише жанрові картинки на міфологічні теми, мімічні сценки з життя нижчих верств міського населення. Вірш Теокріта — гекзаметр, але на дорійському діалекті, який створює відчуття новизни віршової форми; застосування прийомів народної пісні та еолійської лірики створює новий, «ніжний» стиль літератури в описі буколічного пейзажу і любовного томлінддавав перевагуня. У творах Героду натуралізм мімічної сценки поданий на тлі архаїчно стилізованого іонійського ямба. Найповнішим виразником складних устремлінь епохи є Каллімах, вчений і різнобічний поет, який формулює шкільну програму в принципах малої форми, ретельної обробки деталей і боротьби з банальністю. Спроба Аполлонія Родоського модернізувати епічну поему шляхом введення в неї патетичної еротики зустріла різку відповідь з боку Каллімаха, обравшого, згідно з принципами нового напряму, розробку окремого міфічного епізоду у вигляді «епіллія» (малого епосу) або елегії. Мовна, метрична і композиційна майстерність, гімни, ямби та епіграми забезпечили Каллімаху славу видатного поета елліністичного періоду. Великою популярністю також користувалася астрономічна поема Арата, епічні та елегійні вірші Евфоріона і Лікофрона, передбачення Кассандри, в яких мотивована тоном оракула загадковість вираження давала автору і читачам широку можливість виявлення своєї «вченості». Але улюбленим жанром епохи була мала форма — епіграма, в якій переважали або еротико-симпатичні мотиви або теми з життя дрібного люду на контрастному тлі пишної мови.

У II столітті експансія Риму і національні рухи місцевого населення елліністичних держав призводять їх до занепаду. Сама Греція, а потім і елліністичні країни одна за одною підпадають під вплив влади Римської Імперії, через що література цього періоду вкрай слабо збереглася до наших часів. Нікандр пише дидактичні поеми, Біон і Мосх успадковують «ніжний» стиль Теокріта, Антипатра, Мелеагра і Філодема продовжують епіграматичну, а Парфеній — елегійну традицію. Епіллій набуває патетичне забарвлення, а елегія розвиває мотиви любовного томління. У прозі настає поступова відмова від «азіанського» стилю на користь повернення до принципів аттичного красномовства, аттицизму. Поряд з визнаною літературною теорією при відриві культури верхів від мас жанрами розвивалися і види творів, розраховані на менш вимогливу публіку. Так сценою опановує мім, відтісняючи серйозну драму. Нові релігійні рухи знайшли вираз в аретології[ru], оповіданнях про чудесних богів — рятівників. Цей самий термін презирливо вживали для фантастичних оповідань про чужі землі і надзвичайні істоти. З аретологією схрещується новела, що протягом століть перебувала за порогом серйозної літератури, а вже в I столітті вона отримує літературне оформлення в оповіданнях Арістида Мілетського[en], і тоді ж намічається поширення новелістичного сюжету в романи.

Римський період

У римський період існування Греції зроблено істотний внесок у розвиток грецької літератури, в основному в твори поезії, комедії та трагедії, проте велика частина літератури цього періоду була історичною.

Портрет географа Страбона.

Після битви при Акції завершується процес римського завоювання грецьких областей і Греція остаточно поступається Риму. Значна кількість грецьких вчених відправилися в Рим, але грецька мова та література швидше починають привертати увагу культурних шарів Римської імперії, через що впродовж невеликого часу вони вже домінують в освіті того часу, а знання і розвиток грецької писемності поширюється на всі регіони імперії, чому, в тому числі сприяв імператор Марк Аврелій, який писав саме грецькою.

У цей період основною мовою літератури стає т.з «спільна мова» — Койне, вона використовується в більшості літературних і наукових творів.

В кінці I століття письменники-класики, такі як мораліст Плутарх, що не були прихильниками аттицизму значною мірою орієнтувалися на літературу раннього еллінізму. Лише з II століття, коли перші ознаки наближення кризи змушують Рим знищити насильницький примат Заходу над Сходом і добробут грецьких міст тимчасово поліпшується, риторика здобуває перемогу по всій лінії в т.з «другій софістиці», що витикає у занепад поезії, культивується в основному проза, в той час як з'являється новий жанр — роман. Література захльостується хвилею «урочистих» промов і імпровізацій софістів, де аттична лексика з'єднується з типовою для азіанського стилю театральністю. Одним з найбільш значимих письменників-дослідників цього часу можна назвати Страбона — античного історика й географ, автор «Географії», що збереглася майже повністю в 17 книгах і яка служить найкращим джерелом для вивчення географії стародавнього світу. Проголошується перевага «мови» над поезією, в слідстві чого техніка красномовства дійсно досягає великої висоти, в той час, як поезія животіє.І

Революція в III столітті зруйнувала Римську імперію, на руїнах якої виросла нова абсолютна монархія, в якій християнство надалі стало панівною релігією. З часів імператора Костантина I, по суті, починається вже візантійська література. Проте, старі літературні форми ще живуть в суспільстві деякий час. Красномовство IV століття блискуче представлено, з одного боку, софістами Лібанієм, Фемістієм та Гімерієм, з іншого — християнськими проповідниками Григорієм Назіанзіем й Іоанном Златоустом. У тому ж столітті сатира елліністичних філософів воскресає у творах імператора Юліана. Строгі класичні традиції зберігаються в школі у Прокопія, Хорикія[ru] та Іоанна Газьких[ru]. Квінт Смірнський на основі підручників міфології складає довгий епос, продовження «Іліади», яке дістало назву «Posthomerica[en]». Однак, вся ця поезія була потенційно мертвонародженою, оскільки оперувала старим (античним) квантитативними принципами віршування, тимчасом як в живій мові різниця між довгими та короткими складами вже зникла. Більш жива християнська поезія від цього принципу відмовляється і, переносячи в вірш прийоми риторичної ритмізованої проповіді з її принципом асонансу в кінці членів фрази, створює як заповіт античної ритміки візантійській літературі — риму.

Картина «Афінська школа» авторства Рафаеля, що зображає відомих класичних грецьких філософів в ідеалізованій обстановці.

Філософія

Докладніше: Грецька філософія

Філософія зародилась у Стародавній Греції близько VI століття до н. е, як новий раціоналістичний спосіб бачення світу на противагу міфологічному світогляду попередніх століть і розглядається як одна з двох гілок античної філософії. А основною її мовою залишилася давньогрецька мова. Особливістю філософії Стародавньої Греції була схильність до космології, тобто до пояснення природи речей. Цим вона відрізняється від філософій Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю, які почали складатися приблизно одночасно, в період, що одержав назву осьової доби. Також до давньогрецької філософії за ідеями, методами та термінологією відноситься філософії грецької частини Римської імперії, і взагалі велика частина філософських текстів, створених в цей період.[6][7]

Завдяки трьом найвидатнішим представникам грецької філософії — Сократу, Платону та Арістотелю — Афіни приблизно на тисячу років стають центром всієї грецької філософії. Сократ вперше в історії ставить питання про особистості з їх рішеннями, що диктуються совістю, і з її цінностями. Платон створює філософію як закінчену світоглядно-політичну та логіко-етичну систему; Арістотель — науку як дослідницько-теоретичне вивчення реального світу.

Першою з натурфілософських шкіл була Мілетська школа, що була заснована Фалесом. Для мілетської школи було характерне уявлення про те, що всі речі повинні походити з єдиного речового начала, яке вони називали стихією. Ця первісна стихія втілює в собі основну рису світу речей — його безперервне становлення.[8]

Бюст Геродота, творця історії.

Історіографія

Концепція історіографії народилася в Греції приблизно в V столітті до нашої ери, хоча заведено вважати, що раніше на Сході вже існувала схожа письмова концепція, прагнення до запису всього, що сталося і було зроблено. Однак ця первісна історіографічна концепція є простою передачею історичних даних, які, як і фактичні списки Стародавнього Єгипту, не мали історичного аналізу, який робиться зараз, не заперечуючи тим самим його велику документальну цінність.

Геродот, як в ті часи, так і зараз вважається першим істориком людства. Геродот задумав історію як засіб уникнення забуття того, що заслуговує на збереження в пам'яті суспільства. Він спробував провести відмінність між більш і менш надійними розповідями і особисто проводив дослідження, багато подорожуючи, даючи письмові звіти про різні середземноморські культури. Хоча Геродот загалом звертав увагу на дії і характери людей, він також приписував важливу роль божеству у визначенні історичних подій. У Стародавній Греції історія також розглядалася як засіб демонстрації прикладів, хоча і не моделей майбутніх подій. Крім того, з Геродота історики проводять критичний огляд минулого і подій, які нібито мали місце. Надалі Фукідід заклав методологічну основу історіографії, значною мірою усунув божественну причинність у своїй розповіді про війну між Афінами та Спартою, встановивши раціоналістичний елемент, який створив прецедент для подальших західних історичних праць. Він також був першим, хто провів відмінність між причиною і безпосереднім походженням події, в той час, як його наступник Ксенофонт ввів у свій Анабазис автобіографічні елементи й дослідження характеру. Всупереч тому, що Гекатей Мілетський вже робив спроби позбавити історію від згадування надприродних елементів, але повне позбавлення історії від цього рудимента відбувається саме від Фукідіда.

Історичний період Стародавньої Греції є унікальним у світовій історії, оскільки є першим періодом, що був засвідчений безпосередньо у відповідній історіографії, в той час, як більш рання давня історія або протоісторія відома набагато більш непрямими доказами, такими як аннали, хроніки, списки царів (правителів) і прагматична епіграфіка.

Середньогрецька література

Візантійський період

Візантійське «Євангеліє» XIII століття, що демонструє тенденцію до зростання слонової кістки як художнього інструменту.

У мовному відношенні до візантійської літератури зараховують всі тексти, написані середньогрецькою мовою, незалежно від місця створення, в слідстві чого їх практично неможливо відрізнити від творів новогрецької літератури. Як правило, мовою візантійської «високої» літератури вважають ідентичним давньогрецькій. В результаті візантійські автори в їх стилістичному та лінгвістичному взаємозв'язку рідко привертають увагу дослідників, що приділяють більше уваги ступеню володіння авторами давньогрецькою граматикою і способами її практичного застосування. У такій парадигмі мова візантійських літературних творів розуміється як один з регістрів мови, що розташовується між розмовною і мовою класичної давнини. У візантиністики література зазвичай визначається як вся сукупність написаних текстів, не роблячи різниці між літературою і писемністю. Хронологічні рамки встановлюють роки її існування від початку IV століття — середини VI століття до середини XV століття. Візантійська література об'єднала грецьку і християнську цивілізації на загальній основі римської політичної системи. Цей тип літератури було встановлено в інтелектуальній і етнографічній атмосфері Близького Сходу.

Крім особистого листування, література цього періоду переважно писалася в аттичному стилі. Деяка рання література цього періоду була написана на латині й навіть французькою мовою. Кілька алфавітів і складів були використані для переведення грецької мови, але та грецька література, що збереглася була написана на фінікійському алфавіті, який виник в основному в грецькій Іонії й був повністю прийнятий Афінами ще до V століття до нашої ери.

Копія Еротокриту, випущена в 1713 році.

Критська література

Наперекір тому, що з 1204 року після закінчення візантійського періоду, Крит перебував під владою Венеції, література острова залишалася за формою і змістом типово візантійською. Серед літератури залишених грецьких островів її виділяло багатство жанрів, яка досягала піку в пізні роки венеціанського панування. Це стало наслідком, з одного боку, посилення автономії острова, а з іншого — введенням обмежень на духовне життя, що призвело до зосередження її в «академіях» — літературних гуртках, де багаті городяни читали свої твори та ставили вистави. Основною ж мовою вистав була італійська, через те, що вся критська література формувалася під сильним впливом італійської літератури, перетворивши давньогрецькі і фольклорні літературні традиції. У італійських авторів запозичувалися сюжети і форма, хоча деякі жанри, характерні для Італії, поширення на Криті не отримали, зокрема, новела. Проте, твори в більшості продовжували писатися новогрецькою мовою, але з використанням великої кількості критських слів, мовних норм та ідіом.

Критська література займає особливе місце в загальній історії грецької літератури. Це обумовлено тим, що після завоювання Османською імперією материкової Греції, великі острови, в тому числі Крит, довгий час чинили опір загарбникам. Крит був захоплений тільки в 1669 році, через більш ніж два століття після втрати Пелопоннесу, який греки утримували після підкорення османами Константинополя й Афін. Період зародження і розквіту критської літератури як окремого явища грецької літератури доводиться на кінець XVI — середину XVII століть, проте вже в кінці XVII розвиток літератури було практично припинено.

Новогрецька література

Новогрецька література виникла вже у кінці історичного існування візантійської епохи в XI столітті нашої ери, вона була написана звичайною новогрецькою мовою. У цей період сучасна проста форма грецької мови стала більш поширеною в письмовій формі.

Портрет головного клефта XIX століття Дімітріоса Макріса[en]

Формування новогрецької літератури тісно пов'язане з визвольним національним рухом в Греції, який з кінця XVIII століття прагнув до знищення турецького панування в регіоні. Панівна в Греції торгова буржуазія будувала свою культуру на уламках культури Візантії, Риму та класичної давнини. А виразником настроїв бунтівних низів з'явилася усна поезія клефтів. Ця своєрідна реставрація візантійської й давньогрецької літератури, з одного боку, і народна усна поезія — з іншого, лягли в основу новогрецької літератури. Отже, формування новогрецької літератури тісно пов'язане з визвольним національним рухом в Греції.

Турецьке панування, яке тривало протягом кількох століть, не привело, однак до значного впливу Туреччини на грецьку культуру. Між Туреччиною і Грецією різкою гранню лежала корінна відмінність в культурі, звичаях та традиціях. Поневолена Греція також мало піддалася впливу Заходу. Велике значення в справі збереження грецької самобутності мала і самостійність грецької церкви, що об'єднувала міста і села навколо себе за допомоги церковних парафій і зберігала зв'язок з минулим країни. Зацікавлена ​​в збереженні національної єдності Греції церква не могла не зробити сильного впливу на розвиток незалежної літератури. Нею культивувалися «чистота» мови, застиглі його форми, аттицизм, схиляння перед класичною традицією. Живе поетичне слово існувало лише в неписаному вигляді в народних піснях клефтів та маніотів, вільних гірських мешканців, що уникали будь-якого підпорядкування. Літературна діяльність духовенства з першої половини XVI століття зосередилася в патріаршій школі Константинополя — в «Еллінської академії», що служила для всіх інших грецьких міст зразком для наслідування. З Академії виходили численні вчені-схоласти. Писалися багатотомні вчені праці з богослов'я, історії, географії та інших дисциплін, недоступних народним масам. Виняток представляв Константинопольський Патріарх Кирило Лукаріс, який виявив великий інтерес до народної мови й був зарахований до єретиків за переклад «Євангелія» на народну мову і сповідання віри, що близько збігалося з кальвінізмом. Покоління за поколінням вчених педантично культивували мертву старовину; вище духовенство навіть у побуті вживало давньогрецьку мову.

З початку XVIII століття велика Порта стала залучати освічених греків до себе на службу. Греки, що служили при дворах турецького султана називалися фанаріотами, за назвою кварталу Фанар в Константинополі, де жив патріарх. Деякі фанаріоти на початку століття були призначені правителями турецьких областей по Дунаю (Молдова і Валахія). Вони також сприяли розвитку національної самосвідомості і зростання освіти. Серед них зустрічалися і блискучі таланти, що залишили ряд наукових, історичних та інших творів.

Зростання освіти було обумовлене економічним зростанням грецької буржуазії. Венеціанські торговельні підприємства, з якими були пов'язані греки, розросталися і залучали грецьку буржуазію у свої операції. Греки багатьох регіонів швидко складали собі величезну купу грошей, а це змушувало посилити піклування про національне навчання й виховання наступних поколінь купців. По всій Греції стали виникати школи та друкарні. Грецькі вчені та письменники збиралися в Бухаресті й в Яссах під заступництвом греків-господарів спільно з іноземними вченими й займалися як літературою, так і питаннями національного визволення від турецького панування. Більшість грецьких просвітителів належало до духовенства, і як поезія, так і белетристика мало процвітали в той час. Єдиним поетичним твором цієї епохи є грецька поема «Еротокрит», написана Віцендзосом Корнаросом в 1713 році, у Венеції, народною мовою. Поема складається з десяти тисяч віршів і оспівує доблесть, терпіння і любов головного героя. Вона користувалася досить великою популярністю серед читачів. З посиленням економічних зв'язків із Заходом, західна література все більше і більше проникала в Грецію. Французькі класики — Мольєр, Расін, Монтеск'є, Фенелон[fr], Фонтенель, твори Вольтера та Руссо з ретельністю переводилися освіченими фанаріотами кінця XVIII та початку XIX століття. Не залишилися без уваги й англійські та німецькі письменники, як Гольдсмит, Лок, Віланд, Шиллер і Гете. У той час як давня і перекладна література залишалася надбанням вищих класів грецького суспільства.

Але жива, справжня поезія розвивалася серед неписьменних і недосвідчених в науках простолюдинів. Народна поезія народилася не в XVIII столітті, а набагато раніше. Вже візантійська епопея Дігеніса Акрітаса, що з'явилася до XIV століття, своїм джерелом мала народні пісні. Багато народних сюжетів є зміненими героїчними сюжетами давньогрецьких творів, що пройшли шлях зі Сходу на Захід і звідти занесених знову на Схід, на малоазіатські береги й острови Егейського архіпелагу. Новогрецькі народні пісні діляться на три роду: пісні з історичним змістом, що описують якусь подію, пісні героїчні, що оспівують подвиги героїв, і пісні побутові, що розповідають про побут простих греків. Серед них виділяються своєю полум'яним почуттям бунтівні пісні клефтів. Грецькі громадські діячі другої половини XVIII століття дивилися на клефтів, як на кадри для майбутнього революційного війська проти турків, клефтська поезія своєї революційною романтикою привернула до себе увагу всього літературного світу як Греції, так і Заходу та викликала натхнення великих поетів початку XIX століття. Народні пісні XVIII та XIX століть рясніють турецькими й багатьма італійськими словами, що увійшли в ужиток грецької мови, істотного ж впливу на побудову вірша новогрецької пісні іноземні сусіди не надали. Наскільки сильно наростали революційні настрої серед новогреків видно з героїчної змови проти турецького панування, який був організований фессалійцем з села Велестіно[en] — поетом Рігасом Фереосом. Змова була розкрита, а йїї натхненник — страчений. Його «Полум'яний гімн», хоча і не відрізнявся великими художніми достоїнствами, але став найбільш популярною піснею новогреків.

Діячі визвольного руху, вихованих на раціоналізмі енциклопедистів, по строю думки були людьми XVIII століття. Противником схоластичної «чистоти» мови виступав Адамантіос Кораїс, «просвітник новогреків», який багато працював над пристосуванням літературної мови фанаріотів до народної мови. В основу своєї новогрецької філології Кораїс поклав новогрецький народний говір, збагативши його повсякденними виразами з давньогрецької мови. Реформа викликала численні нападки з боку пуристів-фанаріотів. Наприклад Різос Нерулос[ru] написав спрямовану проти Кораїса комедію «Коракістика» («вороняча мова»). А серед прихильників Кораїса варто відзначити історика Александроса Суцоса[en] та засновника «Грецької Романтичної школи поета[en]» Александроса Ранґавіса, а також Іоанніса Вілараса[en], котрий оспівував бога любові Ероса, в легких віршах народною мовою. Багато поетів, які й до звільнення Греції писали народною мовою, а згодом повернулися до сюжетів минулого та аттичного прислівника. Таким був і згаданий раніше поет і драматург Александрос Рангавіс, автор історичних драм аттичною говіркою, який прагнув просвітити греків щодо їхнього минулого й виховати їх у національному дусі[en]; й Деметріос Бернардакіс, популярний драматург, що намагався створити національну трагедію і писав у лжекласичному дусі, а також поет Спиридон Васіліадіс. Розвиток пуризму на хвилі визвольного руху пояснюється прагненням висхідної грецької буржуазії до розширення своєї могутності коштом Туреччини. Ця буржуазія культивувала класичні ідеали, що підбурювали радикальні націоналістичні устремління.

У той час як в Константинополі вчені греки культивували мертву аттичну мову, намагаючись прищепити її народу, на Іонічних островах розвивався літературний рух, особливо яскраво розквітлий після революції й громадянської війни 1824 року[en].

Одним із найзначущих поетів іонічного періоду вважається Діонісіос Соломос. Його перу належить популярний й написаний народною мовою «Гімн свободи», що з'явився слідом за визволенням Греції. Перекладений на музику, він став національним гімном нової Греції. В пізніших творах, пройнятих песимізмом, Соломос черпає матеріал і натхнення з простого життя селян. Надихнувшись Соломосом виникла й низка інших поетів, які в більшій чи меншій мірі перевершили його як художника, серед таких можна виділити Андреаса Кальвоса, що писав своєрідною мовою, не схожою ані на народну, ані на «очищену» мову пуристів, і тому він мало відомий у Греції, зате вкрай цінуємий на Заході. Кальвос, як і Соломос, оспівував страждання рідної країни та боротьбу за її звільнення.

На зміну героїчній боротьбі після звільнення Греції прийшла внутрішня політична боротьба з парламентськими буднями. Поети іонічної школи об'єднували героїзм епохи боротьби за звільнення Греції, боротьби за народну мову в літературі і нові літературні форми. Але їх новаторство в області форми не йшло далі перенесення літературних форм Заходу в новогрецьку літературу. Дещо осібно в історії новогрецької літератури стоїть своєрідна фігура сатирика суспільного укладу і звичаїв Греції того часу — Андреаса Ласкаратоса, що писав на народному діалекті свого рідного острова — Кефалонії. Популярність він придбав своєрідним романом «Кефалоніські таїнства», в якому показує нікчемність і збоченість вищих класів, їх розумову обмеженість і неохайність, крім того, у своїх сатиричних віршах Ласкаратос знущається з церкви і взагалі всього культу святих.

Іонічна школа грецької літератури виросла в епоху боротьби за незалежність. Багато з її представників бралися за зброю при кожному новому повстанні; деякі гинули, інші йшли в організовану суспільну боротьбу, змінюючи поезію на публіцистику. Для капіталізму, що зміцнювався в Греції це бунтарство ставало «зайвим», оскільки буржуазія, яка стояла при владі, вимагала «добра» і буржуазних чеснот. Через що стали з'являтися посередні поети та белетристи, твори яких характеризують перехідний період 18701880 років грецької історії. Дуже типовим для того часу явищем був щотижневий журнал «Ρομιος», що видавався Георгіусом Сурісом[ru] і цілком складався з віршів у повчальному дусі, що описували події афінського життя за тиждень на мові, що становить суміш зі схоластичних і народних виразів. Серед безлічі такого роду письменників зустрічалися і більш талановиті, як Іоанніс Пападіамантопулос, який прагнув вирватися з міщанського середовища, що осів в Парижі та отримав європейську популярність під ім'ям французького поета Жана Мореаса, і Ніколаос Епіскопопулос[el], який узяв собі псевдонім «Ніколя Сегюр», що здобув собі популярність доброчесного романіста для французьких пансіонів шляхетних дівчат. Найталановитіший критик цього періоду літературного лихоліття і рабської наслідувальності романтикам був Еммануїл Роїдис, що надав величезний вплив на покоління молодих письменників Греції. Крім можливої появи на своїй батьківщині геніального поета, Роїдис бачив у зміні соціальних умов життя єдиний шлях до поліпшення становища країни та створення самостійної літератури. Захисту демотичних прислівників і боротьбі проти пуристів він присвятив книгу під назвою «Ідоли», хоча сам усе життя писав «очищеною» мовою.

Зростаюча грецька буржуазія прагнула долучитися до європейської культури, чому активно сприяли європейські держави, але головним чином Велика Британія і Франція, які прагнули зміцнити свій вплив в Греції й всьому Балканському регіоні. Греція за багатством своїх надр представляла великі можливості для європейського промислового капіталу. Зважаючи на відсутність власних коштів ще в період 18611875 держава роздала іноземцям понад 400 концесій і заснувала ряд акціонерних товариств з іноземним капіталом. Надаючи іноземному капіталу важку індустрію, грецька буржуазія знайшла собі застосування в підприємствах торговельного типу: в мануфактурі, виноробстві та тютюнництво, в слідстві чого дрібна буржуазія поступово була витіснена зі своїх позицій виробника. Прагненням зміцнити своє становище пояснюється підвищений інтерес грецької буржуазії до народних низів. Всі ці моменти знайшли своє відображення в сучасній грецькій літературі. Тяжіння до європейської цивілізації позначалося у впливі європейських поетів і художників на грецьких поетів. Молоде покоління поетів з 1888 року групувалося навколо журналу «Ηστια» (Естія — вогнище), керованого поетом-романтиком Георгом Дрозінісом. Найвиднішим поетом цієї групи є Костіс Паламас — поборник народного прислівника і засновник «Нової Афінської школи». У своїй творчості Палам поєднував риси різних європейських літературних впливів і грецьких літературних груп й належав до богеми. Він був індивідуалістом, щоб проповідувати красу заради краси. Творчість Паламаса відрізняється особливою досконалістю форми. Він є великим ученим в галузі лінгвістики та одним з найпомітніших літературних діячів сучасної Греції. До цієї ж групи примикає Костас Кристалліс[el], вірші якого, побудовані за клефтським зразком й пройняті глибоким сумом. Особливо сильний поштовх молодому літературному руху дав виходець з Одеси, поет Психаріс, що своєю книгою «Моя подорож», різко поставив питання про мову літератури. Психаріс став на чолі нової філологічної школи, відомої під назвою психаризму (архаїзму), яка ратувала за народне наріччя й оголосила війну традиціям у мовознавстві та пуризму в літературі. Прозові твори Психаріса — психологічні етюди. У своїх п'єсах він виступав противником ніцшеанської філософії надлюдства.

Соратник Психаріса, Олександр Палліс виступив ще більш радикальним демотистом[la]. Зробивши переклад «Іліади» на демотичну (єгипетську) мову, він змінив метрику оригіналу — гекзаметр — на політичний вірш, розміром якого співали пісні клефтів, і часто-густо вживав провінціалізми. Після цього випустив у ще більш вульгаризованому стилі «Євангеліє для народу». Видання «Євангелія» викликало запеклу боротьбу між прихильниками народної мови й пуристами, які звинуватили перекладача в блюзнірстві. Боротьба цих двох напрямків призвела до утворення «Товариства виховання і навчання». Воно пропагувало використання демотичної (єгипетської) мови зі змінами в сторону компромісу аттичної і народної мови, друкувало на ньому підручники та посібники та домагалося його визнання урядом. У 1917 уряд Елефтеріоса Венізелоса опублікував закон, за яким народна мова була визнана офіційно і введена в шкільне викладання. Проте, консервативний уряд, що прийшов на зміну Венізелосу скасував цей закон, але вже в 1928 році, після нового приходу до влади Венізелоса закон був відновлений. Однак пуристська течія й далі жила нарівні з демотичною. У 19201930 роки видавалося дві великі енциклопедії: одна — пуристами, друга — демотистами.

Могила першої грецької романистки Каллирої Паррен[ru]

До кінця XIX і початку XX століття в Греції зростає інтерес до побутового матеріалу. Уже Психаріс вимагав від письменників, щоб вони не забували про рідну країну, а уважно вивчали всі дрібниці її життя і побуту. У цей період літературні твори присвячувалися в основному побуту жителів Греції, роботі, незадоволеності життям, тяготам існування і торжеству зла, грубості та брехні. Для багатьох письменників той час життя суспільства представляється безглуздим і сміховинним. Характерна трагічна доля залишила при житті невизнаним прозаїка Александроса Пападіамантіса, який помер від голоду та пневмонії, але при цьому був вельми своєрідним і талановитим письменником, який лише після смерті здобув визнання й у сучасній грецькій історії вважається одним з найзначніших у новогрецькій літературі кінця XIX — початку XX століть. Для цього поета існування уявлялося поруч безглуздих і випадкових лих, що валиться на голову людини. Інші письменники періоду до Другої світової війни також писали в основному про песимістичні речі, нерідко знущаючись з античних чеснот. Деякі, по типу романиста Григоріоса Ксенопулоса[ru] писали про проблеми жінок в сучасному буржуазному світі та виступали затятими поборниками їхніх прав. Рух за права жінок в Греції в принципі виник пізніше, ніж в інших країнах, а в літературному житті вони взагалі взяли участь тільки лише в XX столітті. Першою грецькою романісткою виступила Каллирої Паррен[ru] з романами «Звільнена» та «Чародійка». Серед інших жінок письменниць слід виділити Юлію Драгуміс і Пенелопу Дельта, які становили першу групу новогрецьких романісток, які писали на теми пов'язані з емансипацію жінок.

На початку XX століття новогрецькі п'єси, за рідкісними винятками, не бачили новогрецької сцени, а драматурги наслідували Заходу. Сюжети багатьох драм були взяті з життя грецької дрібної буржуазії, що розкладалася і гине в нинішніх капіталістичних умовах. Комедій же майже не було. Деякі у своїх творах зображали символічно боротьбу за мову між демотичним[la] — живим напрямком і мертвим — академічним. Символічна драма, варіанти помилково-класичних трагедій і наслідування сучасним європейцям — ось переважаючий характер репертуару сучасних драматургів того часу.

Літературна Греція 1920-x років мало чим відрізняється від попереднього періоду. Після невдалої війни з Туреччиною в 1922 році, яка позбавила Грецію її володінь по малоазійському узбережжю і нав'язала їй, крім грошової заборгованості своїй покровительці Великої Британії, ще понад півтора мільйона біженців, в результаті головною турботою греків стало подолання розорення і злиднів. Знову посилюється приплив іноземного капіталу в країну, лунають концесії. Головним концесіонером в сучасній Греції стає нині американський капітал. У країні відбуваються різкі соціальні зрушення. Експлуатація робітничого класу доводить останній до страйків. Кровопролитні сутички робітників з поліцією, натовпи безробітних і біженців змушують зупиняти на собі увагу. Політичні партії, орієнтуючись на ту чи іншу державу, знаходяться в безперервній боротьбі. Звідси зрозумілий такий сильний інтерес греків до культури європейських країн. Книжковий ринок наповнюється перекладною літературою. Переводяться французькі, німецькі, англійські та скандинавські[en] письменники: Прево, Золя, Мопассан є предметом захоплення читаючої громадської публіки. Ібсен, Вітмен, Вайльд, Гамсун — відомі в Греції не менше, ніж на Заході. Основним напрямком грецької літератури стають песимісти-індивідуалісти, одинаки, що проходять повз громадських подій. Але за останній час соціальні мотиви починають проникати й у творчість деяких з них.

Німецьке видання поеми «Poena Damni» Дімітріса Ліакоса[en]

Сучасний період

Після 2000 року в Греції почалося зародження нових ліриків і драматургів, серед яких можна виділити Дімітріса Ліакоса[en], автора трилогії «Poena Damni», що відома своєю жанровою формою й авангардним поєднанням тем з літературної традиції з елементами обрядовості, релігії, філософії та антропології.[9] Всупереч розміру твору — загальний обсяг трилогії становить не більше двохсот сторінок — Ліакосу знадобилося понад тридцять років, щоб закінчити роботу над окремими частинами твору,[10][11] який став одним з найбільш високоцінних і видатних творів сучасної грецької літератури і одне з найважливіших антиутопічних творів століття.[12][13][14] У прозі переважають спроби літературизації розмовної мови та соціолектів, а соціальні проблеми, міські неврози, уявлення про насильство, гендерні конфлікти, маргінальні групи та субкультури займають все більший простір. І Алексіса Стаматіса[en], який представляв Грецію на різноманітних книжкових фестивалях і семінарах по всьому світу, з його твором «Βar Flaubert», про самопізнання молодого письменника, який був опублікований у 2000 році й став міжнародним бестселером.[15][16][17][18][19][20] Стаманіс також написав низьку поетичних збірок, таких як «The closer I get the more the future gets awa» чи «We are never alone».

Також слід виділити письменнцю Маро Дука[en], чиї розповіді були переведені на німецьку, французьку, італійську та російську мови. Її перший роман «Fool's gold» оповідав про життєвий шлях і самоствердженні молодої жінки.[21] За свою творчість вона була удостоєна значною кількістю нагород, таких як Премія Константіноса Кавафіса, Премія Афінської Академії і Державна премії Греції в галузі літератури.[22][23][24][25] Крім того, Вона є одним із засновників Грецького авторського суспільства.[26]

Після фінансової боргової кризи 2010 року грецький книжковий ринок потрапив в екзистенційну кризу і скоротився приблизно на 50%, що призвело до закриття численних видавництв і книжкових магазинів.[27] Зокрема, скоротився ринок високобюджетної грецької літератури.[28]

Спадщина

Всупереч тому, що сама грецька література була значною мірою розвинена під впливом Сходу, вона змогла надати величезний вплив на західну літературу в цілому.[29] Багато світових авторів, в тому числі давньоримських, активно запозичували різні стилі й мотиви з давньогрецької літератури. Ці ідеї згодом, своєю чергою, були прийняті іншими західноєвропейськими письменниками та літературними критиками. Давньоримські письменники гостро усвідомлювали давньогрецьке літературну спадщину, і багато хто свідомо наслідували стилю і формулою грецької класики у своїх власних творах.[30]

В середні віки давньогрецька література була значною мірою забута в Західній Європі. Тільки в епоху Відродження грецькі письмена були заново відкриті західноєвропейськими вченими. В епоху Відродження грецьку мову вперше почали викладати в коледжах західної Європи та університетах, що призвело до того, що вчені Заходу заново відкрили для себе літературу Стародавньої Греції.[31][32]

Вплив класичної грецької літератури на сучасну літературу також очевидно. Численні фігури з класичної грецької літератури й міфології спонукали та мотивували багатьох письменників майбутнього на створення їх власних шедеврів.

Навіть у творах, які свідомо не спираються на греко-римську літературу, автори часто використовують поняття і теми, що відбуваються зі Стародавньої Греції. Загальноприйняті грецькі літературні терміни, попри падіння грецької літератури в середні вікі, все ще активно використовуються й сьогодні, а сама література досі вважається одним з найбільших досягнень грецького народу.[33][34]

Визначні автори

Давньогрецька література
Зображення Ім'я Життя
1
2
3
Середньогрецька література
Зображення Ім'я Життя
1
2
3
Новогрецька література
Зображення Ім'я Життя
1
2
3
Сучасна література
Зображення Ім'я Життя
1
Dimitris Lyacos (cropped).jpg
Дімітріс Ліакос[en] 1966
2
Alexis Stamatis, writer.jpg
Алексіса Стаматіса[en] 1960
3 Маро Дука[en] 1947

Див. також

Бібліографія

  • Перванголос, Краткий очерк новогреческой литературы // // В. Коршаи, А. Кирпичников // Санкт-Петербург // XVIII ст.
  • Греческая литература // Мищенко Ф. Г // Санкт-Петербург // 1890-1907 рр.
  • Новый энциклопедический словарь // Нарушевич — Ньютон // 1916 р.
  • Древнегреческая литература эпохи независимости // Зелинский Ф. Ф. // 1919 р.
  • Літературна енциклопедія // С. Лопашов // 1929-1939 рр.
  • Эллинистический мир // Пьер Левек // 1989 р.
  • History of Greek literature // Talfourd T. N. // 1850 р.
  • Histoire littéraire de la Grèce moderne // Rhangabé A. R. // Париж // 1877 р.
  • Etudes sur la littérature grecque moderne // Gidel C. // Париж // 1877 р.
  • Bibliothèque grecque vulgaire // Legrand E. // Париж // 1880 р.
  • Poètes grecques contemporains // Lambert J. // Париж // 1881 р.
  • Geschichte der neugriechischen Literatur von ihren Anfängen bis auf die neueste Zeit // Rhangabé und Sanders / // Лейпциг // 1885 р.
  • Essais de grammaire historique néogrecque // Psichari J. // Париж // 1886-1889 рр.
  • «Revue libre mensuelle» // Directeur Roussel // Париж // 1895 р.
  • Histoire de la littérature grecque // Croiset A. // Париж // 1899 р.
  • La Grèce littéraire d’aujourd’hui // Philéas Lebesque // Париж // 1906 р.
  • Bibliographie hellénique XV-е et XVI-е siècle // P. Garnier // Париж // 1906 та [[1918] р.
  • Revue de la quinzaine «Lettres néogrecques» // Mercure de France  // Париж // 1908 р.
  • Anthologie populaire de la Grèce moderne // Palamas, Τα Γραμματα, Αθηνα Pernot // Париж // 1910 р.
  • Griechische Literatur und Sprache // 1917 р.
  • Etudes de littérature grecque moderne // H. Pernot // 1912-1918 рр.
  • Geschiedenis der Nieuwgriekse letterkunde // Hesseling D. C. // 1921 р.
  • Studi sulla lirica e la musica greca // Romagnoli E., Nel Regno d’Orfeo // Болонья // 1921 р.
  • Classified Catalogue of the Books, Pamphlets and Haps in the Library of the Societies for the Promotion of Hellenic and Roman Studies // 1924 р.
  • Catalogue of the Greek Manuscripts in the Library of the Monastery of Vatopedi on cht. Athos // 1924 р.
  • Litérature grecque moderne // Hesseling D. C. // Париж // 1924 р.
  • Etude sur les traductions des tragiques grecques et latines en France depuis la Renaissance // Delcourt M. // Брюссель // 1925 р.
  • Encyclopedia Britannica «Greece» // 1926 р.
  • Criechische Literaturgeschichte // Geffcken J. // 1926.
  • The Social and Economic History of the Hellenistic World // Rostovzeff M. // 1941 р.
  • A history of Greek literature // A. Dihle // 1948 р.
  • A History of the Greek World // Cary, M. 1963.
  • Historia Powszechna. Starożytność // Józef Wolski // Варшава // 1965 р.
  • Grecy // M.I.Finley // Варшава // 1965 р.
  • Geschichte der griechischen Literatur // Albin Lesky // 1999 р.
  • Μελέτες για τον Ερωτόκριτο και άλλα νεοελληνικά κείμενα // D. Holton // Афіни // 2000 р.
  • Hellenistic Literature // Dee Clayman // 2010 р.

Посилання

  • www.britannica.com — Грецька література на сайті Britannica
  • warwick.ac.uk — Бібліографія грецької літератури Уорікського університету

Примітки

  1. Ancient Greek Literature. Ancient History Encyclopedia. 
  2. Introduction to Classical Greek. lrc.la.utexas.edu. 
  3. Old Comedy | Greek theatre. Encyclopedia Britannica. 
  4. Aristotle, Poetics, section 1449a. www.perseus.tufts.edu. 
  5. Classical Myth & Culture in the Cinema. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-513004-1. 
  6. Ancient Greek philosophy, philosophers of ancient Greece. Hellenism.Net. 
  7. Diagrams. kevinscharp.com. 
  8. Milesian School - By Movement / School - The Basics of Philosophy. www.philosophybasics.com. 
  9. Flucht als Heiligenpassion | Fixpoetry. www.fixpoetry.com. 
  10. Nota Benes, March 2017. World Literature Today. 
  11. The Ofi Press Magazine. The Ofi Press Magazine. 
  12. The Sublime. Routledge. ISBN 978-1-317-50886-1. 
  13. An Interview with Dimitris Lyacos. gulfcoastmag.org. 
  14. Historical Dictionary of Utopianism. Rowman & Littlefield. ISBN 978-1-5381-0217-6. 
  15. Bar Flaubert | Arcadia Books. arcadiabooks.co.uk. 
  16. Bar Flaubert - Alexis Stamatis. Babelio. 
  17. Bar Flaubert - Alexis Stamatis - Libro - Crocetti - Aristea | IBS. www.ibs.it. 
  18. BAR FLAUBERT de ALEXIS STAMATIS | Casa del Libro. casadellibro. 
  19. Bar Flaubert, Alexis Stamatis - Porto Editora. 
  20. Bar Flober | Arhipelag. www.arhipelag.rs. 
  21. Η ΑΡΧΑΙΑ ΣΚΟΥΡΙΑ. 
  22. Εαρινή Συμφωνία: Το βραβείο Μπαλκάνικα στη Μάρω Δούκα. Εαρινή Συμφωνία. 
  23. Macedonian Press Agency: News in Greek, 05-12-30. www.hri.org. 
  24. Ελευθεροτυπία - «Καβάφεια» σε Δούκα, Μέσκο. www.enet.gr. 
  25. Στην Μάρω Δούκα το Βραβείο Νίκου Θέμελη. ΠΕΡΙΟΔΙΚΟ Ο ΑΝΑΓΝΩΣΤΗΣ ΓΙΑ ΤΟ ΒΙΒΛΙΟ ΚΑΙ ΤΙΣ ΤΕΧΝΕΣ. 
  26. ΜΑΡΩ ΔΟΥΚΑ | Εταιρεία Συγγραφέων. www.authors.gr. 
  27. Literatur - So hart trifft die Krise Griechenlands Autoren. Deutschlandfunk Kultur. 
  28. - Griechischer Buchhandel in der Krise. Deutschlandfunk. 
  29. Western literature. Encyclopedia Britannica. 
  30. Classical Epic: Homer and Virgil. Bloomsbury Academic. ISBN 978-1-85399-133-2. 
  31. A History of Classical Scholarship. Vol. 1. from the Sixth Century B.c. to the End of the Middle Ages. Third Edition.. CUP Archive. 
  32. Western Civilization: Ideas, Politics, and Society, Comprehensive Edition. ISBN 978-0-547-14701-7. 
  33. The Golden Age of the Classics in America. Harvard University Press. ISBN 978-0-674-03264-4. 
  34. Aristotle: Poetics. www.english.hawaii.edu.