Відмінності між версіями «Григорович Павло Леонтійович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (оформлення)
(доповнення)
Рядок 32: Рядок 32:
 
* Надія (1877 р.н.)
 
* Надія (1877 р.н.)
 
* Софія (1879 р.н.)
 
* Софія (1879 р.н.)
  +
* Сергій (1880—23.01.1931) — бактеріолог, покінчив з собою у будинку ДПУ УСРР{{sfn|Реабілітовані історією|2008|с=366}}.
* Сергій (1880 р.н.)
 
 
* Олександр (1881 р.н.)
 
* Олександр (1881 р.н.)
 
* Михайло (1883 р.н.)
 
* Михайло (1883 р.н.)
Рядок 97: Рядок 97:
 
| мова = ru
 
| мова = ru
 
| ref = Савва
 
| ref = Савва
  +
}}
  +
* {{публікація|книга
  +
| частина = Григорович Сергій Павлович
  +
| назва = Реабілітовані історією. Харківська область. Книга 1. Частина 2.
  +
| місце = Київ—Харків
  +
| видавництво = Оригінал
  +
| посилання = http://www.reabit.org.ua/files/store/Kharkiv_1_2.pdf
  +
| рік = 2008
  +
| ref = Реабілітовані історією
 
}}
 
}}
 
* {{публікація|стаття
 
* {{публікація|стаття

Версія за 05:06, 13 жовтня 2019

Григорович Павло Леонтійович
Archpriest Pavlo Leontievich Grigorovich.jpg
Народився 6 (18) листопада 1845
Недригайлів, Лебединський повіт, Харківська губернія, Малоросійське генерал-губернаторство, Російська імперія
Помер 1924(1924)
Харків, СРСР
Поховання Івано-Усікновенське кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність священнослужитель
Alma mater Харківська духовна семінарія (1865)
Посада протоієрей
Конфесія Руська православна церква
Нагороди

Григорович Павло Леонтійович (1845—1924) — релігійний діяч, настоятель Мироносицької церкви у Харкові.

Біографія

Павло Григорович у 1912 році

Павло Григорович народився 6 листопада 1845 року у місті Недригайлів Лебединського повіту. Його батьком був Леонтій Йосифович Григорович — священик слободи Марківка. Павло мав старшу сестру — Меланію, яка одружилася зі священиком Єфимом Гризодубовим, братом Михайла Гризодубова[1]. Навчався у Харківській духовній семінарії, яку закінчив у 1865 році. 19 лютого 1868 року став священиком валківської Церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Був помічником інспектора Харківської духовної семінарії у 1869—1878 роках. Згідно проханню, 28 квітня 1878 року став другим священиком Мироносицької церкви[2]. Восени того ж року, Рада Інституту шляхетних дівчат запросила Павла Григоровича на вакантне місце законовчителя, де він викладав до 1895 року. Харківський єпископ Сава, розповідаючи у своїх спогадах про це назначення писав, що хоча Григорович «не отримав академічної освіти, але людина дуже слушна та здібна»[3].

У 1895 році Павло Григорович став настоятелем храму, того ж року почав викладати Закон Божий у жіночій гімназії Е. Н. Драшковської та завідувати церковно-приходською жіночою школою. Також Григорович був депутатом церков благочіння першої округи міста Харкова у 1898—1905 роках[2]. За відмінно-усердно працю, він отримав сан протоієрея у 1900 році. З 1895 року попечитель харківської навчальної округи. З 1899 року член ревізійної комісії по справам Єпархіального свічного заводу[4].

Під час Першої російської революції, Павло Григорович разом з чотирма іншими священиками виступили проти застосування смертної кари до революціонерів. Їх колективний лист було опубліковане першого січня 1906 року у харківській газеті «Волна», під заголовком «Голос священника о смертной казни и об убийстве как средстве политической борьбы». Цей лист викликав обурення харківського єпископа Арсенія. Вже третього січня Павло Григорович разом зі своїм однодумцем Миколою Вознесенським були вимушені заявити, що вони не згодні з однією із фраз листа. Через три тижня ще один священик, Володимир Купленський, також заявив про це. У фразі говорилося про те, що священики однаково жаліють як вбитих революціонерів, так і солдатів вбитих на своєму посту. Павло Григорович був тимчасово відсторонений від служіння, а згодом за рішенням єпископа Арсенія лишився поста настоятеля і знову став другим священиком храму[5].

Представники харківської інтелігенції написали колективного листа, де просили єпископа поновити Павла Григоровича у якості настоятеля. Серед підписавших листа були Владислав Бузескул, Леонард Гіршман та Христина Алчевська. Однак Григорович так і залишився простим священиком[6].

Павло Григорович помер у 1924 році і був похований на Першому міському кладовищі, поблизу Храма усікновення глави Іоана Предтечі. Могила не збереглася[7].

Нагороди

  • Орден Святої Анни II ступеня
  • Орден Святої Анни III ступеня[8]
  • Наперсний хрест від Святійшого синоду видаваємий[9]

Родина

Павло Григорович з родиною

Був одружений на Олександрі Іванівні Чіжевській, дочці настоятеля Дмитріївської церкви Харкова, Іоана Лукича Чіжевського. Подружжя мало дванадцять дітей:

  • Анна (1871 р.н.)
  • Ольга (1874 р.н.)
  • Катерина (1875 р.н.)
  • Надія (1877 р.н.)
  • Софія (1879 р.н.)
  • Сергій (1880—23.01.1931) — бактеріолог, покінчив з собою у будинку ДПУ УСРР[10].
  • Олександр (1881 р.н.)
  • Михайло (1883 р.н.)
  • Любов (1887 р.н.)
  • Марія (1888 р.н.)
  • Віра (1890 р.н.)
  • Володимир (1894 р.н.)

Примітки

Джерела