Григорій Палама

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Григорій Палама
грец. Γρηγόριος Παλαμάς
Gregor Palamas by North Greece anonym (15th c., Pushkin museum).jpg
ікона початку XV ст.
Основні відомості
Народження 1296(1296)
Константинополь
Країна: Візантійська імперія Візантійська імперія
Конфесія: православ'я Константинопольського патріархату
Смерть: 14 листопада 1359(1359-11-14)
Салоніки
Праці й досягнення
Рід діяльності: письменник
Основні інтереси: теологія
Традиція/школа: ісихазм
Титул: архієпископ, святий
Значні роботи:
Попередники: Феодір Метохіт
Послідовники: Філофей І
Додаткова інформація: канонізований в 1368 році; мощі в Салоніках; 27 листопада (14) й друга неділя Великого посту; зарахований до Отців Церкви
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Григорій Палама (грец. Γρηγόριος Παλαμάς, 129614 листопада 1359) — візантійський православний святий, ісихаст-практик, здійснив довершене богословсько-теоретичне виправдання ісихазму. Був монахом на грецькій горі Афон, а пізніше архієпископом міста Солуня.

У грецькому місті Верія 20 грудня 2009 року відбулася святкова літургія, яку очолив архієпископ Афінський і всієї Еллади Ієронім, під час якої відбулося причислення до лику святих всіх членів родини святого Григорія Палами: його батьків Констанція і Каллоніс, двох сестер Епіхаріс і Феодоти та двох братів Феодосія і Макарія[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Константинополі, в аристократичній родині. Автор трактату «Тріади на захист святих ісихастів»1995 р. перекладені на російську мову В. Веніаминовим і видані того ж року в Москві видавництвом «Канон»). Відомий своєю полемікою з богословом Варлаамом (який став після втечі домашнім вчителем майбутнього гуманіста Франческо Петрарки) про природу Світла Преображення. З 1350 р. мешкав у м. Солуні, де активно співпрацював з Миколаєм Кавасилою. В 1354 р. попав у полон до турків, але через рік був звільненим.

В 1368 р. Григорія Паламу було канонізовано у лику святителя, бо ще при житті сподобився об'явлень і мав дар зцілення. Патріарх Константинопольський Філофей написав його житіє і порядок церковної служби на його честь.

Святкування пам'яті 14 (27) листопада (день кончини). Пам'ять свт. Григорія Палами святкується за перехідною датою, на честь його діяльності у другу неділю Великого посту, що слідує за Торжеством Православ'я.

Григорій Палама — засновник ісихазму[ред. | ред. код]

Як пише відомий православний богослов протоієрей Олександер Шмеман: «В досвіді „ісихазму“, в богослов'ї св. Григорія Палами оживає все передання Отців Церкви; в Боголюдському образі Христа і в дарах Св. Духа християнство розкривається як бачення обоженої повноти людського єства, а в ній „богопричасности“ всього у світі… Таке богослов'я самозречення і одинокого сходження до Бога навіть в плані церковного життя важливіше, впливовіше, аніж богослов'я „офіційне“. В „духоносних“ старцях Церква виявляє той полюс свободи від світу, свободи оцінки всього на світі, якого їй так не вистачає в тісному „шлюбі“ з Державою».

Вчення Григорія Палами про ісихію та «божественні енергії»[ред. | ред. код]

Незважаючи на спротив впливової на той час у Візантії партії «схоластів», після численних сперечань, протиборства і навіть переслідувань партія «паламітів» нарешті перемагає, а Костантинопільський Собор 1351 р. остаточно затверджує вчення св. Григорія про обоження, ісихію та «божественні енергії» як основу Православ'я. З цього часу ісихазм перестав бути винятково традицією ченців-пустельників. Він став бажаною практикою для всіх християн в їхньому повсякденному метушливому житті, а водночас перетворився на потужний церковно-політичний і культурний рух, що відкривало перед світовою цивілізацією нові обрії.

Наслідки офіційного утвердження ісихазму Григорія Палами, як основи православ'я[ред. | ред. код]

Офіційне утвердження ісихазму сприяло розвиткові не тільки антично-візантійської, але передусім слов'янських національно-самобутніх культур. Зокрема в Сербії за короля Стефана Душана (1336—1355), що безпосередньо їздив на Афон до преподобного Григорія Палами і був його відданим шанувальником, ісихазм не тільки проголошений офіційною доктриною, а під його впливом почала розвиватись самобутня сербська література, живопис та архітектура. До того ж 1346 р. після засудження «паламізму» візантійським патріархом-варлаамітом Іоаном, було проголошено автокефалію Сербської Церкви на чолі з власним патріархом-ісихастом Іоаникієм Печським. Ця подія, здійснена сербськими ісихастами-патріотами, вирішально відбилась на всій подальшій історії і культурі Сербії. Константинопольський патріарх-варлааміт у відповідь піддав «анатемі» короля Душана, патріарха Іоаникія і всю Сербську Церкву. Аналогічні події відбувались і в Болгарії, де патріархом на цей час був найближчий учень преподобного Григорія Синаїта — Феодосій Тирнівський. Саме цей святий старець-патріарх в 1352 р. здійснив визначний вчинок в історії Української Церкви — поставив для Києва окремого українського автокефального митрополита-ісихаста Феодорита (1352—1354) — на противагу московському митрополитові-варлааміту Феогносту (1328—1353), який не визнавав постанови Соборів. Митрополит Феодорит намагався об'єднати навколо Києва усі україно-литовські єпархії, в тому числі й Галичину, повсюди утверджуючи ідеали ісихазму і соборності. З цього періоду, власне, й слід починати відлік розмежування митрополії на Київську і Московську. Наступником митрополита Феодорита новий Константинопольський патріарх-паламіт поставив також митрополита-ісихаста Романа Київського (1354—1361), який приєднав до Київської Церкви Чернігівську і навіть Брянську єпархії, налагодив стосунки з єпархіями Тверською, Новгородською та Псковською, які також не хотіли підпорядковуватись Москві.

Праці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Кривошеин В., «Аскетическое и богословское учение св. Григория Паламы» // Seminarium Kondakovianum VIII. Praha, 1936, s.99—154. (рос.)
  • Бернацкий М. М. Григорий Палама. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2006. — Т. XIII. — С. 12-41. — ISBN 5-89572-022-6.(рос.)
  • Иоанн Мейендорф, «Жизнь и труды св. Григория Паламы»: Введение в изучение. — Изд. 2-е, исправ. и доп. для русского перевода / Пер. Г. Н. Начинкина, под ред. И. П. Медведева, В. М. Лурье. — СПб.: Византинороссика, 1997. — XVI + 480 с. (Subsidia Byzantinorossica, 2) — ISBN 5-7684-0436-8. ISSN 1818-555X (печатная версия); ISSN 1818-5576 (онлайн версия — формат DjVu), то же самое — формат html. Оригинальное название — фр. Jean Meyendorff. Introduction à l'étude de Grégoire Palamas. Paris: Éditions du Seuil, 1959. (рос.)
  • Меуendorff J., Saint Grégoire Palamas et la mystique orthodoxe, P., 1959.(фр.)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]