Грушевський Олександр Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 06:23, 28 березня 2017, створена Бучач-Львів (обговореннявнесок) (Джерела)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Грушевський
Олександр Грушевський у 1907 році

Олександр Грушевський у 1907 році
Народження 12 серпня 1877(1877-08-12)
  Ставрополь, Російська імперія
Смерть 1942(1942)
  ГУЛАГ, Казахська РСР, СРСР
Національність українець
Громадянство Австро-УгорщинаРосійська імперіяУНРСРСР
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Рід діяльності історик, літературознавець, археограф, етнограф, журналіст
S: Роботи у Вікіджерелах
Грушевський Олександр Сергійович у Вікісховищі?

Олександр Сергійович Грушевський (*12 серпня 1877, Ставрополь — †імовірно 1942, концтабір ГУЛАГ СРСР у Казахській РСР) — дослідник історії України, літературознавець, етнограф, археограф, журналіст. Дійсний член НТШ, член Центральної Ради. Син Сергія Грушевського, брат Михайла Грушевського та Ганни Шамрай-Грушевської. Одружений з Ольгою Парфененко. Жертва сталінського терору.

Докладніше: Грушевські

Життєпис[ред.ред. код]

Закінчив російську гімназію у Владикавказі та історико-філологічний факультет Київського університету у 1899 році. Учень Володимира Антоновича. Після закінчення перебував у тривалому науковому відрядженні до Австрії та Німеччини. Від 1900  року — викладач історії в Імператорському Новоросійськму університеті, приват-доцент. У 1906 році почав викладати українською мовою, за що звільнений.

Потім працював у Московському університеті 1909 рік, приват-доцентом Петербурзького університету 1910 рік. 1918—19  роках — професор Київського університету, після встановлення радянського устрою в України у 1920-х  роках Київського інституту народної освіти.

Дописував до тижневих газет «Село» та «Засів», заснованих Михайлом Грушевським.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Олександр Грушевський. Початок 1910-х років

Входив до складу Української Центральної Ради. Голова архівно-бібліотечного відділу Міністерства освіти Української Народної Республіки. Після встановлення радянського устрою  — виконуючий обов'язки заступника голови історичної секції ВУАН, директор постійної Комісії зі складання історико-географічного словника українських земель, керівник секції соціально-економічної історії Науково-дослідної кафедри історії України при ВУАН, дійсний член Археографічної комісії, редактор «Історико-географічного збірника ВУАН» (вийшло 3 томи).

Автор понад 100 наукових праць з історії, історіографії, етнографії, історії літератури. Серед них монографії: «Пинское полесье» (1901), «Очерки истории Туровского княжества» (1902), «Города Великого княжества Литовского в 14—16 вв.» (1918); численні розвідки з політичної і соціальної історії України XVI—XVIII століть, української історіографії XVIII—XIX століть; серія нарисів про українських письменників XIX—XX століть: «З сучасної української літератури» (в «Літературно-науковому вістнику» та окремо 1909); «Шевченківська література за останні роки» («Україна», 1917, кн. 1—20); ст. «Невільницький цикл Т.Шевченка» («ЛНВ», 1918, кн. 2—3); «Повісті Куліша з середини 1850 р.» («Україна», 1927, кн. 1—2); «Галицька молодь та Куліш в 1860 р.» (Записки істор.-філол. від., 1928, кн. 20) та інші, надруковані в «Университетских известиях» (Київ), «Журнале Министерства народного просвещения» (Санкт-Петербург), «Известиях отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук» (С.-Петербург), «Записках Наукового товариства імені Шевченка» (Львів), в «Основе» (Одеса) та інші.

Автор портретів і розвідок, присвячених творчості Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненки.

Від 1930 року не видано жодної прижиттєвої роботи.

У розпал Голодомору, 31 липня 1933 звільнений з роботи, згодом заарештований як:

один з керівних учасників антирадянської української націоналістичної терористичної організації...проводив підривну роботу на ідеологічному фронті
. Винним він себе не визнав і нікого не обмовив. На основі вигаданих свідчень 5 жовтня 1939 Особлива нарада при НКВД СССР засудила його до п'яти років заслання до таборів Казахстану, де він працював рахівником, перебуваючи під наглядом міліції.

Історик Людмила Приходько так оцінює ті події:

В умовах сталінського тоталітаризму трагічний фінал життя О. Грушевського, як і всієї родини Грушевських був закономірним, а, враховуючи його наукові й політичні погляди, - неминучим. На довгі роки ім'я вченого було вирване з контексту української науки і викреслене з пам'яті поколінь. Наукова спадщина О. Грушевського, його науково-організаційна робота, здобутки в галузі архівної та бібліотечної справи тривалий час не вивчалися, хоча багато ідей вченого не втратили актуальності й сьогодні
.

Помер в одній з сільських лікарень 1942 (за твердженням місцевих жителів). За іншими даними — 1943 у селі Верхньо-Іртишськ (Казахстан). Офіційних даних про його смерть та місце поховання не знайдено, можливо ці дані приховані НКВС.

Не зважаючи на постійну загрозу арешту, дружина вченого — Ольга Грушевська зберегла архів вченого. Під час правління Микити Хрущова та політики «відлиги», передано документи Олександра Грушевського до Центрального державного архіву України.

Олександра Грушевського реабілітовано у вересні 1989 року.

Окремі роботи[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]