Відмінності між версіями «Гунтрамн»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
м (r2.6.5) (робот додав: ka:გუნტრამი)
 
(Не показана 21 проміжна версія 11 користувачів)
Рядок 9: Рядок 9:
 
| інші_титули =
 
| інші_титули =
 
| хрещення =
 
| хрещення =
| дата_народження = [[525]]
+
| дата_народження = 525
 
| місце_народження =
 
| місце_народження =
| дата_смерті = [[592]]
+
| дата_смерті = 593
 
| місце_смерті =
 
| місце_смерті =
 
| місце_поховання =
 
| місце_поховання =
Рядок 25: Рядок 25:
 
}}
 
}}
   
'''Гунтрамн I''' (франц. - Gontran; бл. [[525]] - [[28 березня]] [[592]]) - король [[Франкське королівство|франків]] у 561-592 роках з династії [[Меровінги|Меровінгів]]. Правив у [[Бургундія|Бургундії]] та пізніше [[Париж|Парижі]]. Син [[Хлотар I|Хлотара І]] та [[Інгунда|Інгунди]].
+
'''Гунтрамн I''' ({{lang-fr|Gontran}}; близько [[525]] — [[28 березня]] [[593]]) — король [[Франкське королівство|франків]] у 561—592 роках з династії [[Меровінги|Меровінгів]]. Правив у [[Бургундія|Бургундії]] та пізніше [[Париж]]і. Син [[Хлотар I|Хлотара І]] та [[Інгунда|Інгунди]].
   
 
== Молоді роки ==
 
== Молоді роки ==
Брав участь у політичному та військовому житті Франкського королівства ще за часів життя свого батька. Так, у 555 р. він воював із своїм бунтівним братом Храмном поблизу Ліможа та Клермона<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 92.</ref>.
+
Брав участь у політичному та військовому житті Франкського королівства ще за часів життя свого батька. Так, у 555&nbsp;р. він воював із своїм бунтівним братом Храмном поблизу Ліможа та Клермона<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 92. {{ref-ru}}</ref>.
   
 
== Розділ Франкського королівства 561 року ==
 
== Розділ Франкського королівства 561 року ==
[[Файл:France_561_ru.svg|міні|праворуч|500пкс|Розділ Франкскього королівства після смерті Хлотаря ІІ (561 р.)]]
+
[[Файл:France_561_ru.svg|міні|праворуч|500пкс|Розділ Франкського королівства після смерті [[Хлотар II|Хлотара ІІ]] (561)]]
Після смерті Хлотаря І брат Гунтрамна [[Хильперік I|Хильперік]] заволодів значною частиною державної скарбниці та, підкупивши впливових франків, намагався заволодіти більшою частиною [[Франкське королівство|Франкського королівства]], зробивши своює резиденцією [[Париж]]. Проте проти нього об'єднались Гунтрамн з іншими братами - [[Харіберт I|Харібертом]] і [[Сігіберт I|Сігібертом]]. Вони вигнали Хильперіка з Парижу. Після цього розподіл королівства відбувся за жеребом, а в його основу було покладено розділ 511 р. Харіберт отримав володіння [[Хільдеберт I|Хільдеберта]] зі столицею в [[Париж|Парижі]], Гунтрамн - [[Хлодомир|Хлодомира]] в [[Орлеан|Орлеані]], Сігіберт - [[Теодоріх I (король Австразії)|Теодоріха]] в [[Реймс|Реймсі]], Хильперік - свого батька [[Хлотар I|Хлотаря]] в [[Суассон|Суассоні]].
+
Після смерті [[Хлотар I|Хлотара І]] брат Гунтрамна [[Хильперік I|Хильперік]] заволодів значною частиною державної скарбниці та, підкупивши впливових франків, намагався заволодіти більшою частиною [[Франкське королівство|Франкського королівства]], зробивши своєю резиденцією [[Париж]]. Проте проти нього об'єднались Гунтрамн з іншими братами&nbsp;— [[Харіберт I|Харібертом]] і [[Сігіберт I|Сігібертом]]. Вони вигнали Хильперіка з Парижа. Після цього розподіл королівства відбувся за жеребом, а в його основу було покладено розділ 511 року. Харіберт отримав володіння [[Хільдеберт I|Хільдеберта]] зі столицею в [[Париж]]і, Гунтрамн&nbsp;— [[Хлодомир]]а в [[Орлеан]]і, Сігіберт&nbsp;— [[Теодоріх I (король Австразії)|Теодоріха]] в [[Реймс]]і, Хильперік&nbsp;— свого батька [[Хлотар I|Хлотара]] в [[Суассон]]і.
   
Слід відзначити, що розділи 511 та 561 рр. не були рівнозначними, оскільки за 50 років до Франкського королівства були приєднані значні нові території. Гунтрамн отримав великі території [[Бургундія|Бургундії]], тому поступився західною частиною Орлеанського королівства з містами [[Шартр]], [[Тур]], [[Пуатьє]] на користь Харіберта. Землі Сігіберта охоплювали володіння [[алемани|алеманів]], а також деякі міста в [[Прованс|Провансі]] ([[Марсель]], [[Авіньон]]), тож він також передав Харібертові частину володінь (міста [[Лімож]], [[Каор|Кагор]], [[Альбі (Тарн)|Альбі]]). Тож володіння Харіберта відтепер простягались широкою полосою від [[Ла-Манш|Ла-Маншу]] до [[Піренеї|Піренеїв]]. Лише Хільперик отримав порівняно невеликий уділ: територію від Суассону до Па-де-Кале, а також [[Тулуза|Тулузу]]<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 95.</ref>.
+
Слід відзначити, що розділи 511 та 561 років не були рівнозначними, оскільки за 50 років до Франкського королівства були приєднані значні нові території. Гунтрамн отримав великі території [[Бургундія|Бургундії]], тому поступився західною частиною Орлеанського королівства з містами [[Шартр]], [[Тур]], [[Пуатьє]] на користь Харіберта. Землі Сігіберта охоплювали володіння [[алемани|алеманів]], а також деякі міста в [[Прованс]]і ([[Марсель]], [[Авіньйон]]), тож він також передав Харібертові частину володінь (міста [[Лімож]], [[Каор|Кагор]], [[Альбі (Тарн)|Альбі]]). Тож володіння Харіберта відтепер простягались широкою смугою від [[Ла-Манш]]у до [[Піренеї]]в. Лише Хільперик отримав порівняно невеликий уділ: територію від Суассону до Па-де-Кале, а також [[Тулуза|Тулузу]]<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 95. {{ref-ru}}</ref>.
   
 
== Участь у міжусобицях ==
 
== Участь у міжусобицях ==
   
Особливістю політики Гунтрамна щодо своїх родичів - франкських королів - було прагнення збереження існуючих кордонів та обмеження міжусобних воєн. Маючи сильну армію та видатних полководців, він, тим не менш, не починав першим військові дії, проте завжди давав гідну відсіч нападникам.
+
Особливістю політики Гунтрамна щодо своїх родичів&nbsp;— франкських королів&nbsp;— було прагнення збереження чинних кордонів та обмеження міжусобних воєн. Маючи сильну армію та видатних полководців, він, тим не менш, не починав першим військові дії, проте завжди давав гідну відсіч нападникам.
   
Найвизначнішим воєначальником Гунтрамна та й взагалі свого часу був [[Муммол|Євній Муммол]], що вів кампанії проти лангобардів, а також Хильперіка І. У 581 р. він за нез'ясованих обставин втік разом з родиною та слугами до Авіньону, що входив до володінь Хільдеберта ІІ<ref>Marii Episcopi Aventicensis Chronica. MGH, AA. Bd. XI. Berlin. 1894</ref>.
+
Найвизначнішим воєначальником Гунтрамна та й взагалі свого часу був [[Муммол|Євній Муммол]], що вів кампанії проти лангобардів, а також Хильперіка І. У 581 році він за нез'ясованих обставин утік разом з родиною та слугами до [[Авіньйон]]а, що входив до володінь [[Хільдеберт II|Хільдеберта ІІ]]<ref>Marii Episcopi Aventicensis Chronica. MGH, AA. Bd. XI. Berlin. 1894 {{ref-de}}</ref>.
   
 
=== Війна з Сігібертом у Провансі ===
 
=== Війна з Сігібертом у Провансі ===
Оскільки Прованс був поділений між Гунтрамном та Сігібертом дрібними частинами, це викликало суперечності. Приблизно у 566-568 рр. мешканці [[Клермон|Клермона]] та франкські дружинники на чолі з Фірміном та Адоварієм за наказом Сігіберта захопили місто [[Арль]], що належало Гунтрамну. Мешканці міста принесли присягу володарю [[Австразія|Австразії]]. Назустріч завойовникам виступив воєначальник Гунтрамна Цельс, який захопив Авіньон - володіння Сігіберта - та взяв в облогу Арль. Місцевий єпископ Сабауд хитрістю вивів воїнів Сігіберта з Арля, закликавши їх стати в бій проти Цельса поблизу фортечних стін. Фірмін та Адоварій програли битву, а намагаючись повернутись до міста, наразились на організований спротив городян. Опинившись в пастці, воїни почали рятуватись втечею, перепливаючи річку [[Рона|Рону]]. Багато хто з них потонув. Після повернення Арля Гунтрамн віддав Авіньон назад братові<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 99.</ref>.
+
Оскільки Прованс був поділений між Гунтрамном та Сігібертом дрібними частинами, це викликало суперечності. Приблизно у 566—568 роках мешканці [[Клермон]]а та франкські дружинники на чолі з Фірміном та Адоварієм за наказом Сігіберта захопили місто [[Арль]], що належало Гунтрамну. Мешканці міста присягнули володарю [[Австразія|Австразії]]. Назустріч завойовникам виступив воєначальник Гунтрамна Цельс, який захопив Авіньйон&nbsp;— володіння Сігіберта&nbsp;— та взяв в облогу Арль. Місцевий єпископ Сабауд хитрістю вивів воїнів Сігіберта з Арля, закликавши їх стати в бій проти Цельса поблизу фортечних стін. Фірмін та Адоварій програли битву, а намагаючись повернутись до міста, наразились на організований спротив городян. Опинившись у пастці, воїни почали рятуватись втечею, перепливаючи річку [[Рона|Рону]]. Багато хто з них потонув. Після повернення Арля Гунтрамн повернув Авіньйон братові<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 99. {{ref-ru}}</ref>.
   
=== Війна за спадщину Харіберта (568-577) ===
+
=== Війна за спадщину Харіберта (568—577) ===
 
[[Файл:Le_royaume_des_Francs_en_567.svg|міні|праворуч|400пкс|Франкське королівство після смерті Харіберта]]
 
[[Файл:Le_royaume_des_Francs_en_567.svg|міні|праворуч|400пкс|Франкське королівство після смерті Харіберта]]
Після смерті Харіберта у 568 р. його володіння були поділені між трьома братами. На три рівнозначні частини були розділені землі як північніше (Нейстрія), так і південніше [[Луара|Луари]] (Аквітанія). Париж розглядався як спільна столиця та не ввійшов до жодних володінь<ref> Стефан Лебек. Происхождение франков. V-IX века. М.: Скарабей, 1993.</ref>. При цьому один з королів не міг входити до міста без згоди інших<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 175.</ref>.
+
По смерті Харіберта у 568 році його володіння були поділені між трьома братами. На три рівнозначні частини були розділені землі як північніше (Нейстрія), так і південніше [[Луара|Луари]] (Аквітанія). Париж розглядався як спільна столиця та не ввійшов до жодних володінь<ref> Стефан Лебек. Происхождение франков. V—IX века. М.: Скарабей, 1993. {{ref-ru}}</ref>. При цьому один з королів не міг входити до міста без згоди інших<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 175. {{ref-ru}}</ref>.
   
Проте Хильперік захопив [[Тур]] і [[Пуатьє]], що згідно з угодою повинні були відійти Сігібертові. Гунтрамн вирішив допомогти Сігібертові і його воєначальник [[Євній Муммол]] вигнав з Тура Хлодвіга - сина Хильперіка - та примусив народ принести присягу Сігібертові. Далі Муммол знищив військо мешканців Пуатьє на чолі з Базилієм та Сігарієм, повернувши місто законному власнику<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 109.</ref>.
+
Проте Хильперік захопив [[Тур]] і [[Пуатьє]], що згідно з угодою повинні були відійти Сігібертові. Гунтрамн вирішив допомогти Сігібертові і його воєначальник [[Євній Муммол]] вигнав з Тура Хлодвіга&nbsp;— сина Хильперіка&nbsp;— та примусив народ присягнути Сігібертові. Далі Муммол знищив військо мешканців Пуатьє на чолі з Базилієм та Сігарієм, повернувши місто законному власнику<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 109. {{ref-ru}}</ref>.
   
Під час загострення протистояння між Сігібертом та Хильперіком у 573-575 рр. виступав то на боці одного, то іншого, проте не вступав у військову боротьбу. Лише після того, як у 576 р. герцог Дезідерій, що був на службі у Хильперіка, просунувся далеко на південь, Гунтрамн направив Муммола проти нього. Внаслідок битви поблизу Ліможа Муммол розгромив Дезідерія. При цьому останній втратив 24 тис. воїнів, в той час як бургундський воєначальник - лише 5 тис<ref>Григорий Турский. История франков, кн. V. М., 1987. С. 124.</ref>.
+
Під час загострення протистояння між Сігібертом та Хильперіком у 573—575 роках виступав то на боці одного, то іншого, проте не вступав у військову боротьбу. Лише після того, як у 576 герцог Дезідерій, що був на службі у Хильперіка, просунувся далеко на південь, Гунтрамн направив Муммола проти нього. Внаслідок битви поблизу Ліможа Муммол розгромив Дезідерія. При цьому останній втратив 24 тисячі воїнів, тоді як бургундський воєначальник&nbsp;— лише 5 тисяч<ref>Григорий Турский. История франков, кн. V. М., 1987. С. 124. {{ref-ru}}</ref>.
   
 
=== Конфлікт з Австразією через Марсель ===
 
=== Конфлікт з Австразією через Марсель ===
[[Файл:Le_royaume_des_Francs_en_577.png|міні|праворуч|400пкс|Франкське королівство у 577 р.]]
+
[[Файл:Le_royaume_des_Francs_en_577.png|міні|праворуч|400пкс|Франкське королівство у 577]]
Після смерті Сігіберта Бургундія на чолі з Гунтрамном та Австразія, де став правити син Сігіберта [[Хільдеберт II]], заключили у 577 р. між собою союз, вимагаючи від Хильперіка повернути незаконно захоплені території<ref>Григорий Турский. История франков, кн. V. М., 1987. С. 129.</ref>. Проте вже у 581 р. це рішення було змінено. Внаслідок переговорів між послом Австразії, єпископом реймським Егідієм, та Хильперіком був заключений союзницький договір, скріплений обміном подарунків<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 160.</ref>.
+
Після смерті Сігіберта Бургундія на чолі з Гунтрамном та Австразія, де став правити син Сігіберта [[Хільдеберт II]], заключили у 577 році між собою союз, вимагаючи від Хильперіка повернути незаконно захоплені території<ref>Григорий Турский. История франков, кн. V. М., 1987. С. 129. {{ref-ru}}</ref>. Проте вже у 581&nbsp;р. це рішення було змінено. Внаслідок переговорів між послом Австразії, [[єпископ]]ом [[реймс]]ьким Егідієм, та Хильперіком був укладений союзницький договір, скріплений обміном подарунків<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 160. {{ref-ru}}</ref>.
   
Гунтрамн опинився в неоднозначній ситуації: з одного боку він захищав володіння свого малолітнього племінника Хільдеберта від можливих зазіхань Хильперіка, з іншого - до нього була вороже настроєна значна частина австразійської знаті на чолі з Егідієм. Тож франкський король Бургундії приймав у себе опальних вельмож з Австразії, сподіваючись на їх повернення на батьківщину після повноліття Хільдеберта<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 160.</ref>.
+
Гунтрамн опинився в неоднозначній ситуації: з одного боку він захищав володіння свого малолітнього племінника Хільдеберта від можливих зазіхань Хильперіка, з іншого&nbsp;— до нього була вороже настроєна значна частина австразійської знаті на чолі з Егідієм. Тож франкський король Бургундії приймав у себе опальних вельмож з Австразії, сподіваючись на їхнє повернення на батьківщину після повноліття Хільдеберта<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 160. {{ref-ru}}</ref>.
   
Австразія в цей час почала вимагати повернення половини [[Марселя]], що відійшла до Гунтрамна після вбивства Сігіберта за згодою Хільдеберта ІІ. Гунтрамн відмовився виконати вимогу, а також перекрив шляхи до свого королівства з володінь братів<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 167.</ref>.
+
Австразія в цей час почала вимагати повернення половини [[Марсель|Марселя]], що відійшла до Гунтрамна після вбивства Сігіберта за згодою Хільдеберта ІІ. Гунтрамн відмовився виконати вимогу, а також перекрив шляхи до свого королівства з володінь братів<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 167. {{ref-ru}}</ref>.
   
Конфлікт загострився місцевим протистоянням намісника Прованса Динамія з боку Гунтрамна та єпископа Марселя Теодора з боку Хільдеберта. Динамій намагався відсторонити Теодора від кафедри, знущався з нього та намовляв проти нього короля. Тож Гунтрамн двічі заарештовував Теодора, проте врешті-решт відпустив, не знайшовши в його діях злочину<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 168.</ref>.
+
Конфлікт загострився місцевим протистоянням намісника [[Прованс]]у Динамія з боку Гунтрамна та єпископа Марселя Теодора з боку Хільдеберта. Динамій намагався відсторонити Теодора від кафедри, знущався з нього та намовляв проти нього короля. Тож Гунтрамн двічі заарештовував Теодора, проте врешті-решт відпустив, не знайшовши в його діях злочину<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 168.</ref>.
   
=== Протистояння з Хильперіком І (581-584) ===
+
=== Протистояння з Хильперіком І (581—584) ===
 
[[Файл:Gontran_et_Childebert_II.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Гунтрамн і Хільдеберт]]
 
[[Файл:Gontran_et_Childebert_II.JPG|міні|ліворуч|200пкс|Гунтрамн і Хільдеберт]]
Отримавши підтримку з боку австразійської знаті, Хильперік у 581 р. розпочав бойові дії проти Гунтрамна. Війська герцога Дезідерія захопили міста [[Періге]] та [[Ажен]] в Центральній Аквітанії. Герцог Рагновальд - намісник Гунтрамна - був розбитий<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 169.</ref>.
+
Отримавши підтримку з боку австразійської знаті, Хильперік у 581&nbsp;р. розпочав бойові дії проти Гунтрамна. Війська герцога Дезідерія захопили міста [[Періге]] та [[Ажен]] у Центральній Аквітанії. Герцог Рагновальд&nbsp;— намісник Гунтрамна&nbsp;— був розбитий<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 169. {{ref-ru}}</ref>.
   
З цього часу стосунки між братами загострились. У 582 р. справа ледь не дійшла до масштабної війни, коли піддані Гунтрамна вбили прикордонну сторожу Хильперіка на річці Орж. Лише вибачення Гунтрамна припинили збір війська Хильперіком<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 172.</ref>.
+
З цього часу стосунки між братами загострились. У 582&nbsp;р. справа ледь не дійшла до масштабної війни, коли піддані Гунтрамна вбили прикордонну сторожу Хильперіка на річці Орж. Лише вибачення Гунтрамна припинили збір війська Хильперіком<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 172. {{ref-ru}}</ref>.
   
Нарешті у 583 р. Хильперік зважився на рішучі дії. Отримавши від єпископа Егідія підтвердження союзницьких відносин з Австразією, він розпочав бойові дії у володіннях Гунтрамна. Герцоги Берульф, Дезідерій і Бладаст з різних сторін оточили [[Бурж]], а Хильперік виступив через Париж до фортеці [[Мелен (Сена і Марна)|Мелен]]. Під загрозою з двох боків опинилась резиденція Гунтрамна Орлеан. Мешканці Буржа та околиці змогли виставити проти Хильперіка військо у 15 тис. чол. Біля фортеці [[Шатомеян]] відбулась запекла битва, в якій з обох боків загинуло не менше 7 тис. чол. Війська герцогів дійшли до Буржа та нещадно спустошили місцевість навколо нього. Гунтрамн на чолі великого війська в цей час виступив проти свого брата та знищив під час битви значну частину його сил. Наступного дня був заключений мир, що відновлював довоєнні кордони. Той, хто порушить умови договору, мав заплатити штраф<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 177-178.</ref>.
+
Нарешті у 583&nbsp;р. Хильперік зважився на рішучі дії. Отримавши від єпископа Егідія підтвердження союзницьких відносин з Австразією, він розпочав бойові дії у володіннях Гунтрамна. Герцоги Берульф, Дезідерій і Бладаст з різних сторін оточили [[Бурж]], а Хильперік виступив через Париж до фортеці [[Мелен (Сена і Марна)|Мелен]]. Під загрозою з двох боків опинилась резиденція Гунтрамна Орлеан. Мешканці Буржа та околиці змогли виставити проти Хильперіка військо у 15 тис. вояків. Біля фортеці [[Шатомеян]] відбулась запекла битва, в якій з обох боків загинуло не менше 7 тис. воїнів. Війська герцогів дійшли до Буржа та нещадно спустошили місцевість навколо нього. Гунтрамн на чолі великого війська в цей час виступив проти свого брата та знищив під час битви значну частину його сил. Наступного дня був заключений мир, що відновлював довоєнні кордони. Той, хто порушить умови договору, мав заплатити штраф<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 177—178. {{ref-ru}}</ref>.
   
[[Файл:Le_royaume_des_Francs_en_581.png|міні|праворуч|400пкс|Франкське королівство у 581 р.]]
+
[[Файл:Le_royaume_des_Francs_en_581.png|міні|праворуч|400пкс|Мапа Франкського королівства у 581&nbsp;р.]]
Маятник стосунків знову змінився у 584 р., коли Хільдеберт ІІ відновив союз із Гунтрамном. Натомість Гунтрамн повернув половину Марселя своєму племінникові<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 180, 186.</ref>.
+
Маятник стосунків знову змінився у 584&nbsp;р., коли Хільдеберт ІІ відновив союз із Гунтрамном. Натомість Гунтрамн повернув половину Марселя своєму племінникові<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 180, 186. {{ref-ru}}</ref>.
   
 
=== Гунтрамн як гарант стабільності Франкської держави ===
 
=== Гунтрамн як гарант стабільності Франкської держави ===
Після смерті свого брата Хильперіка І у 584 р. Гунтрамн залишився єдиним живим сином Хлотаря І. В Австразії королем був його чотирнадцятилітній племінник Хільдеберт ІІ, хоча насправді країною керували франкські аристократи. В Парижі залишився чотиримісячний син Хильперіка [[Хлодвіг II|Хлодвіг]] разом зі своєю матір'ю [[Фредегонда|Фредегондою]]. Тож Гунтрамн виступив гарантом прав своїх племінників. Прибувши до Парижу, він затвердив владу [[Хлодвіг II|Хлодвіга ІІ]] у західній частині Франкського королівства та відкинув усі претензії австразійської знаті, що бажали отримати частину володінь Хильперіка та жадали видачі їм Фредегонди, яка звинувачувалась у багатьох вбивствах. Виступивши у паризькій церкві, Гунтрамн закликав народ Франкського королівства не чинити на нього замахів з метою збереження цілісності держави<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VII. М., 1987. С. 195-196.</ref>.
+
Після смерті свого брата Хильперіка І у 584 році Гунтрамн залишився єдиним живим сином Хлотара І. В Австразії королем був його чотирнадцятилітній племінник Хільдеберт ІІ, хоча насправді країною керували франкські аристократи. У Парижі залишився чотиримісячний син Хильперіка [[Хлотар II|Хлотар]] разом зі своєю матір'ю [[Фредегонда|Фредегондою]]. Тож Гунтрамн виступив гарантом прав своїх племінників. Прибувши до Парижу, він затвердив владу [[Хлотар II|Хлотара ІІ]] у західній частині Франкського королівства та відкинув усі претензії австразійської знаті, що бажали отримати частину володінь Хильперіка та жадали видачі їм Фредегонди, яку звинувачували у багатьох вбивствах. Виступивши в паризькій церкві, Гунтрамн закликав народ Франкського королівства не чинити на нього замахів з метою збереження цілісності держави<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VII. М., 1987. С. 195—196. {{ref-ru}}</ref>.
   
 
=== Анделотська угода ===
 
=== Анделотська угода ===
У 587 р., щоб закріпити власне політичне домінування, а також зміцнити єдність Франкської держави, Гунтрамн підписав разом з Хільдебертом ІІ, якому виповнилось 17 років, Анделотську угоду. Згідно з нею між Австразією та Бургундією проголожувалась вічна дружба та взаємне успадкування престолу у разі бездітності одного з правителів (фактично цим кроком Гунтрамн визнав Хільдеберта своїм спадкоємцем). Було проведено кінцевий розподіл королівства Харіберта. Сторони зобов'язувались не переховувати на своїй території бунтівників з іншої країни<ref>Григорий Турский. История франков, кн. ІХ. М., 1987. С. 254.</ref>.
+
У 587&nbsp;р., щоб закріпити власне політичне домінування, а також зміцнити єдність Франкської держави, Гунтрамн підписав разом з Хільдебертом ІІ, якому виповнилось 17 років, Анделотську угоду. Згідно з нею між Австразією та Бургундією проголошувалась вічна дружба та взаємне успадкування престолу у разі бездітності одного з правителів (фактично цим кроком Гунтрамн визнав Хільдеберта своїм спадкоємцем). Було проведено кінцевий розподіл королівства Харіберта. Сторони зобов'язувались не переховувати на своїй території бунтівників з іншої країни<ref>Григорий Турский. История франков, кн. ІХ. М., 1987. С. 254. {{ref-ru}}</ref>.
   
 
== Внутрішня політика ==
 
== Внутрішня політика ==
[[Григорій Турський]] загалом позитивно оцінює діяльність Гунтрамна, називаючи його "добрим та схильним до співчуття"<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 183.</ref>.
+
[[Григорій Турський]] загалом позитивно оцінює діяльність Гунтрамна, називаючи його «добрим та схильним до співчуття»<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 183. {{ref-ru}}</ref>.
   
Гунтрамн, проводячи свю політику, намагався спиратись на католицьку церкву та її ієрархів. Призначення та звільнення у церковній ієрархії він погоджував із церковними соборами. За його ініціативою у 573 р. відбувся собор франкських єпископів у Парижі, метою якого було примирення королів у міжусобній боротьбі. Проте рішення собору не були реалізовані<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 111.</ref>.
+
Гунтрамн, проводячи свою політику, намагався спиратись на католицьку церкву та її ієрархів. Призначення та звільнення у церковній ієрархії він погоджував із церковними соборами. За його ініціативою у 573&nbsp;р. відбувся собор франкських єпископів у Парижі, метою якого було примирення королів у міжусобній боротьбі. Проте рішення собору не були реалізовані<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 111. {{ref-ru}}</ref>.
   
Після смерті свого брата Хильперіка Гунтрамн, перебуваючи в Парижі, відмінив багато рішень померлого, що обмежували права та привілеї церкви. Зокрема, було повернуто церковне майно, що було незаконно присвоєне можновладцями. Знову було дозволено відписувати церкві спадок<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VII. М., 1987. С. 196-197.</ref>.
+
Після смерті свого брата Хильперіка Гунтрамн, перебуваючи в Парижі, відмінив багато рішень померлого, що обмежували права та привілеї церкви. Зокрема, було повернуто церковне майно, що було незаконно присвоєне можновладцями. Знову було дозволено відписувати церкві спадок<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VII. М., 1987. С. 196—197. {{ref-ru}}</ref>.
   
Характерним для Гунтрамна був випадок, коли у 584 р. після смерті бурзького єпископа Ремігія він відкинув прохання призначити на його місце тих людей, що хотіли цього домогтися за допомогою хабаря. Гунтрамн заявив тоді, що не має звички продавати єпископство за гроші<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 184.</ref>.
+
Характерним для Гунтрамна був випадок, коли у 584&nbsp;р. після смерті бурзького єпископа Ремігія він відкинув прохання призначити на його місце тих людей, що хотіли цього домогтися за допомогою хабара. Гунтрамн заявив тоді, що не має звички продавати єпископство за гроші<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 184. {{ref-ru}}</ref>.
   
 
== Зовнішня політика ==
 
== Зовнішня політика ==
   
 
=== Війни з лангобардами ===
 
=== Війни з лангобардами ===
В першій половині 570-х рр. вів війни з [[лангобарди|лангобардами]], які незадовго до того захопили значну частину Італії. Спочатку до Південної [[Бургундія|Бургундії]] та [[Прованс|Провансу]] вторглись три лангобардських герцога - Амо, Забан і Родан. Амо розбив військовий табір під [[Маноск|Маноском]] та поступово підкорив сусідні міста аж до [[Марсель|Марселю]]. Родан взяв в облогу [[Гренобль]], але був розбитий [[Муммол|Євнієм Муммолом]] і втік до Забана. Забан в цей час тримав в облозі [[Валанс (Дром)|Валанс]]. Дізнавшись від Родана про наближення франків, він полишив облогу. Під час відступу їх наздогнав Моммул та знищив частину їх війська. Лангобарди переслідувались аж до меж Італії. Амо, дізнавшись про відступ Родана і Забана, також полишив свій табір та відступив до Італії.
+
У першій половині 570-х років вів війни з [[лангобарди|лангобардами]], які незадовго до того захопили значну частину Італії. Спочатку до Південної [[Бургундія|Бургундії]] та [[Прованс]]у вторглись три лангобардських герцоги&nbsp;— Амо, Забан і Родан. Амо розбив військовий табір під [[Маноск]]ом та поступово підкорив сусідні міста аж до [[Марсель|Марселю]]. Родан взяв в облогу [[Гренобль]], але був розбитий [[Муммол|Євнієм Муммолом]] і втік до Забана. Забан у цей час тримав в облозі [[Валанс (Дром)|Валанс]]. Дізнавшись від Родана про наближення франків, він полишив облогу. Під час відступу їх наздогнав Моммул та знищив частину їхнього війська. Лангобардів переслідували аж до меж Італії. Амо, дізнавшись про відступ Родана і Забана, також полишив свій табір та відступив до Італії.
   
Невдовзі військо франків вдерлось до Північної Італії та захопило прикордонну фортецю Анагній на півночі від [[Тренто|Трента]]. Лангобардський герцог Рагіло в знак помсти за це розграбував фортецю, проте на зворотному шляху зустрівся з військом франків та був розбитий. Франки тимчасово захопили Трент, проте були розбиті герцогом Трента Евіном та втратили контроль над захопленою територією <ref>Павел Диакон. История лангобардов // Средневековая латинская литература IV-IX вв. М. 1970.</ref>.
+
Невдовзі військо франків вдерлось до Північної Італії та захопило прикордонну фортецю Анагній на півночі від [[Тренто|Трента]]. Лангобардський герцог Рагіло на знак помсти за це розграбував фортецю, проте на зворотному шляху зустрівся з військом франків та був розбитий. Франки тимчасово захопили Трент, проте були розбиті герцогом Трента Евіном та втратили контроль над захопленою територією<ref>Павел Диакон. История лангобардов // Средневековая латинская литература IV—IX&nbsp;вв. М. 1970. {{ref-ru}}</ref>.
   
 
=== Відносини зі свевами ===
 
=== Відносини зі свевами ===
У 580 р. король [[свеви|свевів]] Мір направив до Гунтрамна своїх послів, намагаючись отримати його підтримку у війні, яку він вів з вестготами. Проте Хильперік затримав їх на своїй території біля Пуатьє та утримував у Парижі<ref>Григорий Турский. История франков, кн. V. М., 1987. С. 147.</ref>.
+
У 580 володар [[свеви|свевів]] Мір направив до Гунтрамна своїх послів, намагаючись отримати його підтримку у війні, яку він вів з вестготами. Проте Хильперік затримав їх на своїй території біля Пуатьє та утримував у Парижі<ref>Григорий Турский. История франков, кн. V. М., 1987. С. 147. {{ref-ru}}</ref>.
   
 
=== Війни з вестготами ===
 
=== Війни з вестготами ===
У 585 р. Гунтрамн оголосив війну Державі вестготів. Можливо, через те, що вестготи саме тоді захопили Державу свевів у [[Галісія|Галісії]], правитель якої шукав союзу з Бургундією. Франкське ввійсько ввійшло до Септиманії, дійшло до [[Каркассонн|Каркассону]]. Проте через неузгодженість дій воєначальників похід перетворився на масові грабунки та плюндрування. Не отримавши жодного результату, армія Гунтрамна повернулась додому. В якості помсти за це син короля вестготів [[Реккаред]] здійснив рейд на територію франків. Він захопив фортеці Кабаре та Бокер, спустошив регіон [[Тулуза|Тулузи]], проте повернув назад і зупинився у власній фортеці [[Нім]]<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VIII. М., 1987. С. 235-236.</ref>.
+
У 585 році Гунтрамн оголосив війну [[Вестготське королівство|Вестготському королівству]]. Можливо, через те, що вестготи саме тоді захопили Державу свевів у [[Галісія|Галісії]], правитель якої шукав союзу з Бургундією. Франкське ввійсько ввійшло до Септиманії, дійшло до [[Каркассонн|Каркассону]]. Проте через неузгодженість дій воєначальників похід перетворився на масові грабунки та плюндрування. Не отримавши жодного результату, армія Гунтрамна повернулась додому. Як помсту за це син короля вестготів [[Реккаред I]] здійснив рейд на територію франків. Він захопив фортеці Кабаре та Бокер, спустошив регіон [[Тулуза|Тулузи]], проте повернув назад і зупинився у власній фортеці [[Нім]]<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VIII. М., 1987. С. 235—236.</ref>.
   
У 586 р. вестготи двічі присилали своїх послів з метою підписати мирну угоду, проте Гунтрамн не давав позитивної відповіді. Тоді Реккаред, що став вже королем, здійснив новий рейд в Південну Галлію<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VIII. М., 1987. С. 241.</ref>.
+
У 586 році вестготи двічі присилали своїх послів з метою підписати мирну угоду, проте Гунтрамн не давав позитивної відповіді. Тоді Реккаред, що став вже королем, здійснив новий рейд у Південну Галлію<ref>Григорий Турский. История франков, кн. VIII. М., 1987. С. 241. {{ref-ru}}</ref>.
   
 
== Родина ==
 
== Родина ==
Гунтрамн мав багатьох офіційних та неофіційних дружин. Від однієї з наложниць - Венеранди - мав сина Гундобада. Пізніше взяв собі в дружини Маркатруду. Після народження від короля власного сина Маркатруда таємно отруїла Гундобада, проте невдовзі сама втратила дитину. Нарешті, Гунтрамн одружився з Австрігільдою, яка народила йому двох синів - Хлотаря и Хлодомера<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 96.</ref>. Проте у 577 р. обидва сина померли від невідомої хвороби, а Гунтрамн залишився бездітним.
+
Гунтрамн мав багатьох офіційних та неофіційних дружин. Від однієї з наложниць&nbsp;— Венеранди&nbsp;— мав сина Гундобада. Пізніше взяв собі в дружини Маркатруду. Після народження від короля власного сина Маркатруда таємно отруїла Гундобада, проте невдовзі сама втратила дитину. Нарешті, Гунтрамн одружився з Австрігільдою, яка народила йому двох синів&nbsp;— Хлотара та Хлодомера<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 96. {{ref-ru}}</ref>. Проте у 577 році обидва сини померли від невідомої хвороби, а Гунтрамн залишився бездітним.
   
Після смерті Харіберта одна з його дружин Теодегільда попросила, щоб Гунтрамн зробив її своєю дружиною, на що той погодився. Проте, коли жінка прибула до Бургундії, Гунтрамн відібрав в неї її скарби, а саму віддав до монастиря в [[Арль|Арлі]]<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 97.</ref>.
+
Після смерті Харіберта одна з його дружин Теодегільда попросила, щоб Гунтрамн зробив її своєю дружиною, на що той погодився. Проте, коли жінка прибула до Бургундії, Гунтрамн відібрав у неї її скарби, а саму віддав до монастиря в [[Арль|Арлі]]<ref>Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 97.</ref>.
   
Помер Гунтрамн, на відміну від двох інших братів, власною смертю у 592 р. Був канонізований у [[католицизм|католицизмі]] за допомогу церкві та миролюбну політику.
+
Помер Гунтрамн, на відміну від двох інших братів, власною смертю у 592 році. Був канонізований у [[католицизм]]і за допомогу церкві та миролюбну політику.
   
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==
Рядок 115: Рядок 115:
   
 
== Посилання ==
 
== Посилання ==
  +
{{ref-ru}}
[http://www.vostlit.info/Texts/rus/Greg_Tour/frametext4.htm Григорій Турський. Історія франків. Кн. 4]
+
* [http://www.vostlit.info/Texts/rus/Greg_Tour/frametext4.htm Григорій Турський. Історія франків. Кн. 4]
 
* [http://www.vostlit.info/Texts/rus/Greg_Tour/frametext5.htm Григорій Турський. Історія франків. Кн. 5]
 
* [http://www.vostlit.info/Texts/rus/Greg_Tour/frametext6.htm Григорій Турський. Історія франків. Кн. 6]
 
* [http://www.vostlit.info/Texts/rus/Greg_Tour/frametext7.htm Григорій Турський. Історія франків. Кн. 7]
 
* [http://www.vostlit.info/Texts/rus/Greg_Tour/frametext8.htm Григорій Турський. Історія франків. Кн. 8]
 
* [http://www.vostlit.info/Texts/rus/Greg_Tour/frametext9.htm Григорій Турський. Історія франків. Кн. 9]
 
* [http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Article/lebek_prfrank.php Лебек С. Происхождение франков. М., 1993.]
 
* [http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Marius_Aventic/frametext.htm Марій Аваншський. Хроніка]
 
* [http://www.vostlit.info/Texts/rus/Diakon_P/frametext3.htm Павло Диякон. Історія лангобардів]
  +
{{бібліоінформація}}
  +
{{Меровінги}}
   
 
[[Категорія:Франкські королі]]
[http://www.vostlit.info/Texts/rus/Greg_Tour/frametext5.htm Григорій Турський. Історія франків. Кн. 5]
 
  +
[[Категорія:Меровінги]]
 
  +
[[Категорія:Уродженці департаменту Ена]]
[http://www.vostlit.info/Texts/rus/Greg_Tour/frametext6.htm Григорій Турський. Історія франків. Кн. 6]
 
  +
[[Категорія:Померли в Соні і Луарі]]
 
[http://www.vostlit.info/Texts/rus/Greg_Tour/frametext7.htm Григорій Турський. Історія франків. Кн. 7]
 
 
[http://www.vostlit.info/Texts/rus/Greg_Tour/frametext8.htm Григорій Турський. Історія франків. Кн. 8]
 
 
[http://www.vostlit.info/Texts/rus/Greg_Tour/frametext9.htm Григорій Турський. Історія франків. Кн. 9]
 
 
[http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Article/lebek_prfrank.php Лебек С. Происхождение франков. М., 1993.]
 
 
[http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Marius_Aventic/frametext.htm Марій Аваншський. Хроніка]
 
 
[http://www.vostlit.info/Texts/rus/Diakon_P/frametext3.htm Павло Диякон. Історія лангобардів]
 
 
[[Категорія:Королі Франції]]
 
 
[[af:Guntram van Boergondië]]
 
[[als:Guntram I.]]
 
[[bg:Гунтрам]]
 
[[ca:Guntram]]
 
[[cs:Guntram]]
 
[[de:Guntram I.]]
 
[[en:Guntram]]
 
[[es:Gontrán I]]
 
[[eu:Guntram I.a]]
 
[[fa:گونترام]]
 
[[fi:Guntram (Burgundi)]]
 
[[fr:Gontran (roi)]]
 
[[gl:Gontrán]]
 
[[he:גונתרם, מלך בורגונדיה]]
 
[[hu:Guntram frank király]]
 
[[it:Gontrano]]
 
[[ka:გუნტრამი]]
 
[[ko:군트람]]
 
[[la:Gontranus I]]
 
[[lb:Gontran I.]]
 
[[mk:Гунтрам (крал)]]
 
[[nl:Gunthram]]
 
[[no:Guntram]]
 
[[pl:Guntram I]]
 
[[pt:Gontrão de Borgonha]]
 
[[ru:Гунтрамн]]
 
[[scn:Gontran]]
 
[[sh:Guntram]]
 
[[sv:Gunthchramn]]
 
[[yo:Guntram]]
 

Поточна версія на 07:02, 20 травня 2018

Гунтрамн
Statue de saint Gontran.jpg
Правління 561592
Попередник Хлотар I
Біографічні дані
Народження бл. 532[1]
Суассон[2]
Смерть 28 березня 593[2]
Шалон-сюр-Сон[2]
Дружина Венеранда (1-ша), Маркатруда (2-га), Австрігільда (3-тя)
Діти Гундобад, Хлотар, Хлодомир
Династія Меровінги
Батько Хлотар I
Мати Інгунда
Медіафайли у Вікісховищі?

Гунтрамн I (фр. Gontran; близько 525 — 28 березня 593) — король франків у 561—592 роках з династії Меровінгів. Правив у Бургундії та пізніше Парижі. Син Хлотара І та Інгунди.

Молоді роки[ред. | ред. код]

Брав участь у політичному та військовому житті Франкського королівства ще за часів життя свого батька. Так, у 555 р. він воював із своїм бунтівним братом Храмном поблизу Ліможа та Клермона[3].

Розділ Франкського королівства 561 року[ред. | ред. код]

Розділ Франкського королівства після смерті Хлотара ІІ (561)

Після смерті Хлотара І брат Гунтрамна Хильперік заволодів значною частиною державної скарбниці та, підкупивши впливових франків, намагався заволодіти більшою частиною Франкського королівства, зробивши своєю резиденцією Париж. Проте проти нього об'єднались Гунтрамн з іншими братами — Харібертом і Сігібертом. Вони вигнали Хильперіка з Парижа. Після цього розподіл королівства відбувся за жеребом, а в його основу було покладено розділ 511 року. Харіберт отримав володіння Хільдеберта зі столицею в Парижі, Гунтрамн — Хлодомира в Орлеані, Сігіберт — Теодоріха в Реймсі, Хильперік — свого батька Хлотара в Суассоні.

Слід відзначити, що розділи 511 та 561 років не були рівнозначними, оскільки за 50 років до Франкського королівства були приєднані значні нові території. Гунтрамн отримав великі території Бургундії, тому поступився західною частиною Орлеанського королівства з містами Шартр, Тур, Пуатьє на користь Харіберта. Землі Сігіберта охоплювали володіння алеманів, а також деякі міста в Провансі (Марсель, Авіньйон), тож він також передав Харібертові частину володінь (міста Лімож, Кагор, Альбі). Тож володіння Харіберта відтепер простягались широкою смугою від Ла-Маншу до Піренеїв. Лише Хільперик отримав порівняно невеликий уділ: територію від Суассону до Па-де-Кале, а також Тулузу[4].

Участь у міжусобицях[ред. | ред. код]

Особливістю політики Гунтрамна щодо своїх родичів — франкських королів — було прагнення збереження чинних кордонів та обмеження міжусобних воєн. Маючи сильну армію та видатних полководців, він, тим не менш, не починав першим військові дії, проте завжди давав гідну відсіч нападникам.

Найвизначнішим воєначальником Гунтрамна та й взагалі свого часу був Євній Муммол, що вів кампанії проти лангобардів, а також Хильперіка І. У 581 році він за нез'ясованих обставин утік разом з родиною та слугами до Авіньйона, що входив до володінь Хільдеберта ІІ[5].

Війна з Сігібертом у Провансі[ред. | ред. код]

Оскільки Прованс був поділений між Гунтрамном та Сігібертом дрібними частинами, це викликало суперечності. Приблизно у 566—568 роках мешканці Клермона та франкські дружинники на чолі з Фірміном та Адоварієм за наказом Сігіберта захопили місто Арль, що належало Гунтрамну. Мешканці міста присягнули володарю Австразії. Назустріч завойовникам виступив воєначальник Гунтрамна Цельс, який захопив Авіньйон — володіння Сігіберта — та взяв в облогу Арль. Місцевий єпископ Сабауд хитрістю вивів воїнів Сігіберта з Арля, закликавши їх стати в бій проти Цельса поблизу фортечних стін. Фірмін та Адоварій програли битву, а намагаючись повернутись до міста, наразились на організований спротив городян. Опинившись у пастці, воїни почали рятуватись втечею, перепливаючи річку Рону. Багато хто з них потонув. Після повернення Арля Гунтрамн повернув Авіньйон братові[6].

Війна за спадщину Харіберта (568—577)[ред. | ред. код]

Франкське королівство після смерті Харіберта

По смерті Харіберта у 568 році його володіння були поділені між трьома братами. На три рівнозначні частини були розділені землі як північніше (Нейстрія), так і південніше Луари (Аквітанія). Париж розглядався як спільна столиця та не ввійшов до жодних володінь[7]. При цьому один з королів не міг входити до міста без згоди інших[8].

Проте Хильперік захопив Тур і Пуатьє, що згідно з угодою повинні були відійти Сігібертові. Гунтрамн вирішив допомогти Сігібертові і його воєначальник Євній Муммол вигнав з Тура Хлодвіга — сина Хильперіка — та примусив народ присягнути Сігібертові. Далі Муммол знищив військо мешканців Пуатьє на чолі з Базилієм та Сігарієм, повернувши місто законному власнику[9].

Під час загострення протистояння між Сігібертом та Хильперіком у 573—575 роках виступав то на боці одного, то іншого, проте не вступав у військову боротьбу. Лише після того, як у 576 герцог Дезідерій, що був на службі у Хильперіка, просунувся далеко на південь, Гунтрамн направив Муммола проти нього. Внаслідок битви поблизу Ліможа Муммол розгромив Дезідерія. При цьому останній втратив 24 тисячі воїнів, тоді як бургундський воєначальник — лише 5 тисяч[10].

Конфлікт з Австразією через Марсель[ред. | ред. код]

Франкське королівство у 577

Після смерті Сігіберта Бургундія на чолі з Гунтрамном та Австразія, де став правити син Сігіберта Хільдеберт II, заключили у 577 році між собою союз, вимагаючи від Хильперіка повернути незаконно захоплені території[11]. Проте вже у 581 р. це рішення було змінено. Внаслідок переговорів між послом Австразії, єпископом реймським Егідієм, та Хильперіком був укладений союзницький договір, скріплений обміном подарунків[12].

Гунтрамн опинився в неоднозначній ситуації: з одного боку він захищав володіння свого малолітнього племінника Хільдеберта від можливих зазіхань Хильперіка, з іншого — до нього була вороже настроєна значна частина австразійської знаті на чолі з Егідієм. Тож франкський король Бургундії приймав у себе опальних вельмож з Австразії, сподіваючись на їхнє повернення на батьківщину після повноліття Хільдеберта[13].

Австразія в цей час почала вимагати повернення половини Марселя, що відійшла до Гунтрамна після вбивства Сігіберта за згодою Хільдеберта ІІ. Гунтрамн відмовився виконати вимогу, а також перекрив шляхи до свого королівства з володінь братів[14].

Конфлікт загострився місцевим протистоянням намісника Провансу Динамія з боку Гунтрамна та єпископа Марселя Теодора з боку Хільдеберта. Динамій намагався відсторонити Теодора від кафедри, знущався з нього та намовляв проти нього короля. Тож Гунтрамн двічі заарештовував Теодора, проте врешті-решт відпустив, не знайшовши в його діях злочину[15].

Протистояння з Хильперіком І (581—584)[ред. | ред. код]

Гунтрамн і Хільдеберт

Отримавши підтримку з боку австразійської знаті, Хильперік у 581 р. розпочав бойові дії проти Гунтрамна. Війська герцога Дезідерія захопили міста Періге та Ажен у Центральній Аквітанії. Герцог Рагновальд — намісник Гунтрамна — був розбитий[16].

З цього часу стосунки між братами загострились. У 582 р. справа ледь не дійшла до масштабної війни, коли піддані Гунтрамна вбили прикордонну сторожу Хильперіка на річці Орж. Лише вибачення Гунтрамна припинили збір війська Хильперіком[17].

Нарешті у 583 р. Хильперік зважився на рішучі дії. Отримавши від єпископа Егідія підтвердження союзницьких відносин з Австразією, він розпочав бойові дії у володіннях Гунтрамна. Герцоги Берульф, Дезідерій і Бладаст з різних сторін оточили Бурж, а Хильперік виступив через Париж до фортеці Мелен. Під загрозою з двох боків опинилась резиденція Гунтрамна Орлеан. Мешканці Буржа та околиці змогли виставити проти Хильперіка військо у 15 тис. вояків. Біля фортеці Шатомеян відбулась запекла битва, в якій з обох боків загинуло не менше 7 тис. воїнів. Війська герцогів дійшли до Буржа та нещадно спустошили місцевість навколо нього. Гунтрамн на чолі великого війська в цей час виступив проти свого брата та знищив під час битви значну частину його сил. Наступного дня був заключений мир, що відновлював довоєнні кордони. Той, хто порушить умови договору, мав заплатити штраф[18].

Мапа Франкського королівства у 581 р.

Маятник стосунків знову змінився у 584 р., коли Хільдеберт ІІ відновив союз із Гунтрамном. Натомість Гунтрамн повернув половину Марселя своєму племінникові[19].

Гунтрамн як гарант стабільності Франкської держави[ред. | ред. код]

Після смерті свого брата Хильперіка І у 584 році Гунтрамн залишився єдиним живим сином Хлотара І. В Австразії королем був його чотирнадцятилітній племінник Хільдеберт ІІ, хоча насправді країною керували франкські аристократи. У Парижі залишився чотиримісячний син Хильперіка Хлотар разом зі своєю матір'ю Фредегондою. Тож Гунтрамн виступив гарантом прав своїх племінників. Прибувши до Парижу, він затвердив владу Хлотара ІІ у західній частині Франкського королівства та відкинув усі претензії австразійської знаті, що бажали отримати частину володінь Хильперіка та жадали видачі їм Фредегонди, яку звинувачували у багатьох вбивствах. Виступивши в паризькій церкві, Гунтрамн закликав народ Франкського королівства не чинити на нього замахів з метою збереження цілісності держави[20].

Анделотська угода[ред. | ред. код]

У 587 р., щоб закріпити власне політичне домінування, а також зміцнити єдність Франкської держави, Гунтрамн підписав разом з Хільдебертом ІІ, якому виповнилось 17 років, Анделотську угоду. Згідно з нею між Австразією та Бургундією проголошувалась вічна дружба та взаємне успадкування престолу у разі бездітності одного з правителів (фактично цим кроком Гунтрамн визнав Хільдеберта своїм спадкоємцем). Було проведено кінцевий розподіл королівства Харіберта. Сторони зобов'язувались не переховувати на своїй території бунтівників з іншої країни[21].

Внутрішня політика[ред. | ред. код]

Григорій Турський загалом позитивно оцінює діяльність Гунтрамна, називаючи його «добрим та схильним до співчуття»[22].

Гунтрамн, проводячи свою політику, намагався спиратись на католицьку церкву та її ієрархів. Призначення та звільнення у церковній ієрархії він погоджував із церковними соборами. За його ініціативою у 573 р. відбувся собор франкських єпископів у Парижі, метою якого було примирення королів у міжусобній боротьбі. Проте рішення собору не були реалізовані[23].

Після смерті свого брата Хильперіка Гунтрамн, перебуваючи в Парижі, відмінив багато рішень померлого, що обмежували права та привілеї церкви. Зокрема, було повернуто церковне майно, що було незаконно присвоєне можновладцями. Знову було дозволено відписувати церкві спадок[24].

Характерним для Гунтрамна був випадок, коли у 584 р. після смерті бурзького єпископа Ремігія він відкинув прохання призначити на його місце тих людей, що хотіли цього домогтися за допомогою хабара. Гунтрамн заявив тоді, що не має звички продавати єпископство за гроші[25].

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

Війни з лангобардами[ред. | ред. код]

У першій половині 570-х років вів війни з лангобардами, які незадовго до того захопили значну частину Італії. Спочатку до Південної Бургундії та Провансу вторглись три лангобардських герцоги — Амо, Забан і Родан. Амо розбив військовий табір під Маноском та поступово підкорив сусідні міста аж до Марселю. Родан взяв в облогу Гренобль, але був розбитий Євнієм Муммолом і втік до Забана. Забан у цей час тримав в облозі Валанс. Дізнавшись від Родана про наближення франків, він полишив облогу. Під час відступу їх наздогнав Моммул та знищив частину їхнього війська. Лангобардів переслідували аж до меж Італії. Амо, дізнавшись про відступ Родана і Забана, також полишив свій табір та відступив до Італії.

Невдовзі військо франків вдерлось до Північної Італії та захопило прикордонну фортецю Анагній на півночі від Трента. Лангобардський герцог Рагіло на знак помсти за це розграбував фортецю, проте на зворотному шляху зустрівся з військом франків та був розбитий. Франки тимчасово захопили Трент, проте були розбиті герцогом Трента Евіном та втратили контроль над захопленою територією[26].

Відносини зі свевами[ред. | ред. код]

У 580 володар свевів Мір направив до Гунтрамна своїх послів, намагаючись отримати його підтримку у війні, яку він вів з вестготами. Проте Хильперік затримав їх на своїй території біля Пуатьє та утримував у Парижі[27].

Війни з вестготами[ред. | ред. код]

У 585 році Гунтрамн оголосив війну Вестготському королівству. Можливо, через те, що вестготи саме тоді захопили Державу свевів у Галісії, правитель якої шукав союзу з Бургундією. Франкське ввійсько ввійшло до Септиманії, дійшло до Каркассону. Проте через неузгодженість дій воєначальників похід перетворився на масові грабунки та плюндрування. Не отримавши жодного результату, армія Гунтрамна повернулась додому. Як помсту за це син короля вестготів Реккаред I здійснив рейд на територію франків. Він захопив фортеці Кабаре та Бокер, спустошив регіон Тулузи, проте повернув назад і зупинився у власній фортеці Нім[28].

У 586 році вестготи двічі присилали своїх послів з метою підписати мирну угоду, проте Гунтрамн не давав позитивної відповіді. Тоді Реккаред, що став вже королем, здійснив новий рейд у Південну Галлію[29].

Родина[ред. | ред. код]

Гунтрамн мав багатьох офіційних та неофіційних дружин. Від однієї з наложниць — Венеранди — мав сина Гундобада. Пізніше взяв собі в дружини Маркатруду. Після народження від короля власного сина Маркатруда таємно отруїла Гундобада, проте невдовзі сама втратила дитину. Нарешті, Гунтрамн одружився з Австрігільдою, яка народила йому двох синів — Хлотара та Хлодомера[30]. Проте у 577 році обидва сини померли від невідомої хвороби, а Гунтрамн залишився бездітним.

Після смерті Харіберта одна з його дружин Теодегільда попросила, щоб Гунтрамн зробив її своєю дружиною, на що той погодився. Проте, коли жінка прибула до Бургундії, Гунтрамн відібрав у неї її скарби, а саму віддав до монастиря в Арлі[31].

Помер Гунтрамн, на відміну від двох інших братів, власною смертю у 592 році. Був канонізований у католицизмі за допомогу церкві та миролюбну політику.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #102500363 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б в Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et RobertiensVilleneuve-d'Ascq: 1993. — P. 76–78. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  3. Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 92. (рос.)
  4. Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 95. (рос.)
  5. Marii Episcopi Aventicensis Chronica. MGH, AA. Bd. XI. Berlin. 1894 (нім.)
  6. Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 99. (рос.)
  7. Стефан Лебек. Происхождение франков. V—IX века. М.: Скарабей, 1993. (рос.)
  8. Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 175. (рос.)
  9. Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 109. (рос.)
  10. Григорий Турский. История франков, кн. V. М., 1987. С. 124. (рос.)
  11. Григорий Турский. История франков, кн. V. М., 1987. С. 129. (рос.)
  12. Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 160. (рос.)
  13. Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 160. (рос.)
  14. Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 167. (рос.)
  15. Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 168.
  16. Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 169. (рос.)
  17. Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 172. (рос.)
  18. Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 177—178. (рос.)
  19. Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 180, 186. (рос.)
  20. Григорий Турский. История франков, кн. VII. М., 1987. С. 195—196. (рос.)
  21. Григорий Турский. История франков, кн. ІХ. М., 1987. С. 254. (рос.)
  22. Григорий Турский. История франков, кн. VI. М., 1987. С. 183. (рос.)
  23. Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 111. (рос.)
  24. Григорий Турский. История франков, кн. VII. М., 1987. С. 196—197. (рос.)
  25. Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 184. (рос.)
  26. Павел Диакон. История лангобардов // Средневековая латинская литература IV—IX вв. М. 1970. (рос.)
  27. Григорий Турский. История франков, кн. V. М., 1987. С. 147. (рос.)
  28. Григорий Турский. История франков, кн. VIII. М., 1987. С. 235—236.
  29. Григорий Турский. История франков, кн. VIII. М., 1987. С. 241. (рос.)
  30. Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 96. (рос.)
  31. Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 97.

Посилання[ред. | ред. код]

(рос.)