Гійом Гальєнн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гійом Гальєнн
фр. Guillaume Gallienne
Guillaume Gallienne Césars 2015.jpg
Гійом Гальєнн у 2015 році
Sociétaire of the Comédie-Française[d]
Дата народження 8 лютого 1972(1972-02-08) (46 років)
Місце народження Нейї-сюр-Сен, Нантерр, Франція
Громадянство Франція Франція
Професія актор, режисер, сценарист
Alma mater Вища національна консерваторія драматичного мистецтва і Курси Флоран[1]
Роки активності 1992 — наш час
IMDb ID 0302916
Нагороди та премії
«Сезар» (2014)
Commons-logo.svg Гійом Гальєнн у Вікісховищі

Гійо́м Гальє́нн (фр. Guillaume Gallienne, нар. 8 лютого 1972, Нейї-сюр-Сен, Франція) — французький актор, режисер та сценарист.

Біографія[ред. | ред. код]

Гійом Гальєнн народився 8 лютого 1972 року в Неї-сюр-Сен у Франції. Гійом третій з чотирьох синів у сім'ї, що належить до вищих кругів паризької буржуазії. Його мати походить з російсько-грузинської аристократичної сім'ї, батько — бізнесмен[2]. Шкільні роки провів в англійському пансіоні, у Франції вивчав історію[3]. У 18-річному віці поступив до престижної театральної школи «Курси Флоран». Вищу освіту здобув у Вищій Національної консерваторії драматичних мистецтв у Парижі[4]. Після закінчення інституту в 1998 стає членом трупи одного з найзнаменитіших світових театрів Комеді-Франсез (La Comédie-Française).

Кар'єра[ред. | ред. код]

У кіно Гальєнн дебютував в 1992 році, з'явившись в невеликій ролі у фільмі Шарля Немеса «Дошка пошани». За свою кар'єру знявся майже у 50-ти стрічках, найвідоміші серед яких «Астерікс і Обелікс у Британії» (2012), комедія «Мосьє Ібрагім і квіти Корану» (2003) режисера Франсуа Дюпейрона, біографічна стрічка «Марія-Антуанетта» (2005) Софії Копполи.

У 2005 році Гальєнн створив лібрето для балету Ніколя Леріша «Калігула»[5], потім у 2011 році переніс на сцену Великого театру «Втрачені ілюзії» Оноре де Бальзака[6].

У 2013 році на «двотижневику режисерів» Каннського кінофестивалю відбулася прем'єра комедії «Я, знову я і мама», у створенні якої Гальєнн уперше виступив не лише як актор, але і як постановник, продюсер і сценарист. Критики відзначили Гальєна-дебютанта, нагородивши його премією Міжнародної конференції ігрового кіно C.I.C.A.E. та призом Товариства драматичних авторів і композиторів (SACD) у категорії «найкращий фільм».

Гійом Гальєнн є також частим учасником різних телевізійних програм і шоу у Франції; з вересня 2009 року є ведучим передачі Ça peut pas faire de mal на радіо France Inter, де зачитує уривки літературних творів[7].

У листопаді 2008 році Гійом Гальєнна було нагороджено Орденом «За заслуги», а у 2013 він став офіцером Ордена мистецтв та літератури Франції[8][9].

Вибіркова фільмографія[ред. | ред. код]

Ролі у кіно
Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
19892006 с Комісар Наварро Navarro епізод
19912005 с Мегре Maigret Кормьє
1992 ф Дошка пошани Tableau d'honneur Кастаньє
1995 ф Сабріна Sabrina
1996 ф Субота на Землі Un samedi sur la terre Apprenti bijoutier
1997 ф Урок танго The Tango Lesson друг Пабло
1997 ф Молодість Jeunesse ліонець
1998 кф Попкорн Pop Corn Troisième badaud
1999 ф Одна за всіх Une pour toutes L'agent immobilier
1999 ф Monsieur Naphtali Sommergan
2000 тф Мізантроп Le misanthrope Le garde et Dubois
2000 ф Син людини Fils de personne
2000 ф Світські леви Jet Set Едвард
2000 ф Дансер The Dancer Artiste Unicorn
2001 кф En scène!
2002 тф Les frangines Едуар
2002 тф Patron sur mesure Леду
2003 ф Мосьє Ібрагім і квіти Корану Monsieur Ibrahim et les fleurs du Coran The Car Salesman
2003 тф Учіні жінки Les femmes savantes Жульєн
2003 ф Фанфан-тюльпан Fanfan la tulipe La Houlette
2003 тф Братство вовка 2: Повернення перевертня La bête du Gévaudan Леббе Пурше
2004 ф Глюк Narco Самюель Папкін
2005 ф Марія-Антуанетта Marie Antoinette Vergennes
2005 ф Місця в партері Fauteuils d'orchestre Паскаль
2005 ф Ви будете сміятися,я я йду геть Tu vas rire, mais je te quitte П'єр-Луї
2006 кф Останній епізод Далласа Le dernier épisode de Dallas Франсуа
2006 ф Мій полковник Mon colonel Le sous-préfet
2006 ф Джунглі La jungle Mathias Warkhevytch
2007 ф Кандидат Le candidat Sam - un membre du comité de campagne
2007 тф Мосьє Макс Monsieur Max
2008 ф Саган Sagan Jacques Quoirez
2008 с Вони і я Elles et moi Роберт
2008 ф Високий музей, низький музей Musée haut, musée bas Макс Перделлі
2009 ф Концерт Le concert епізод
2009 тф Прощавайте, Де Голль, прощавайте Adieu De Gaulle adieu Бернар Тріко
2010 ф Італієць L'Italien Жак
2010 ф Разом ми проживаємо величезну історію любові Ensemble, nous allons vivre une très, très grande histoir... Юбер
2012 ф Астерікс і Обелікс у Британії Astérix et Obélix: Au service de Sa Majesté Красовакс
2012 ф Сповідь сина століття Confession of a Child of the Century Меркансон
2013 ф Я, знову я і мама Les garçons et Guillaume, à table! Гійом / Мама
2014 ф Ів Сен-Лоран Yves Saint Laurent П'єр Берже

Визнання[ред. | ред. код]

Нагороди та номінації Гійома Гальєнна
Рік Нагорода Категорія Номінант Результат
2013 Французького синдикату кінокритиків Приз за найкращий французький фільм Я, знову я і мама Нагорода
Каннський кінофестиваль Приз Міжнародної конференції ігрового кіно C.I.C.A.E. Нагорода
Приз Товариства драматичних авторів і композиторів SACD Нагорода
Золота пальмова гілка Номінація
Квір-пальмова гілка Номінація
2014 Премія «Люм'єр» Найкращий актор Нагорода
Найкращий дебютний фільм Нагорода
Премія «Сезар» Найкращий актор Нагорода
Найкращий адаптований сценарій Нагорода
Найкращий дебютний фільм Нагорода
Найкращий фільм Нагорода
Найкраща режисерська робота Номінація
2015 Найкращий актор другого плану Ів Сен-Лоран Номінація

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://www.coursflorent.fr/ecole/anciens/acteurs?page=1
  2. Savigneau, Josyane (11 October 2013). Guillaume Gallienne, le mélange des genres. Le Monde (фр.). Процитовано 14 квітня 2015. 
  3. Despina, Ladi (13 December 2014). My mother insisted I was gay – but I'm not. The Guardian. Процитовано 14 квітня 2015. 
  4. Rocher, Bertrand (20 November 2013). Mais pour qui se prend Guillaume Gallienne?. Grazia (фр.). Процитовано 14 квітня 2015. 
  5. Liban, Laurence (31 January 2011). Un ballet pour Caligula. L'Express (фр.). Процитовано 14 квітня 2015. 
  6. Bavelier, Ariane (3 January 2014). Le Bolchoï retrouve ses illusions à Paris. Le Figaro (фр.). Процитовано 14 квітня 2015. 
  7. Guillaume Gallienne (фр.). France Inter. Процитовано 14 квітня 2014. 
  8. Décret du 14 novembre 2008 portant promotion et nomination (фр.). Légifrance. Процитовано 14 квітня 2015. 
  9. Nomination dans l'ordre des Arts et des Lettres janvier 2013 (фр.). Ministry of Culture and Communication. 5 March 2013. Процитовано 14 квітня 2015. 

Посилання[ред. | ред. код]