Відмінності між версіями «Дао де цзін»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Рядок 9: Рядок 9:
   
 
== Походження ==
 
== Походження ==
  +
“Книга про дао і де” (“Даодецзін”, «道德经») — книга про Шлях (道) і про властивості людської природи, яка поряд із трактатом “Луньюй” («论语»), складеним учнями Конфуція, належить до найшанованіших і разом з тим найзагадковіших творінь китайської літератури.
За легендою, був створений мудрою людиною, просвітленим [[Лао-цзи]], коли той, відходячи на Захід, перетинав кордон Піднебесної. Начальник застави нібито умовив мудреця залишити повчання про світ та місце людини у світі. Але історик [[Сима Цянь]] піддав цю версію сумніву та вважав, що автором книги міг бути інший сучасник [[Конфуцій|Конфуція]] — Лао Лай-цзи або ж чжоуський державний діяч Дань, про якого відомо, що той відвідав цинського правителя Сянь-гуна 129 років після смерті Конфуція.
 
Деякі вчені ([[Лян Цічао]], [[Гу Цзеган]]) вважають, що існуючий текст «Дао де цзін» носить відбиток пізніших часів, ніж часи Лао-цзи. Є припущення, що книга була створена в епоху Чжань-го (IV — III вв. до н. е.) та відношення до Лао-цзи не має. Їх опоненти ([[Го Можо]] та ін.), не відкидають цього факту, але стверджують, що твір є письмовим викладенням наративу, переказу вчення Лао Цзи його послідовниками.
 
   
  +
Сучасні китайські дослідники “Даодецзіну” Лян Цічао, Го Можо, Гу Цзегань та інші, що продовжили працю своїх незліченних попередників (а історія вивчення і коментування “Даодецзіну” налічує понад 2000 років), розходяться в думках щодо часу її створення та щодо постаті самого Лао-цзи — людини, якій традиція приписує авторство цієї книги, основоположника даоського філософського вчення.
Зміст тексту — розкриття центральних категорій даосизму, [[Дао]] та [[Де]]. Також важливе місце належить розкриттю категорії [[У-вей]], або Недіяння.
 
  +
  +
Як свідчить історик Сима Цянь (II-І ст. до н.е.), Лао-цзи (老子, власне, це не ім’я, а прізвисько, що означає “стара дитина”, — за легендою, коли мудрець народився, йому був уже 81 рік) мав прізвище Лі, а ім’я — Ер (або Дань). Дехто з дослідників стверджує, що він народився в першій половині VI ст. до н.е., і навіть зважується подати точні роки життя мудреця: 579-499 до н.е. Історик також повідомляє, що Лао-цзи служив хранителем державного архіву в царстві Чжоу. Сима Цянь пише і про його зустріч із Конфуцієм, зазначаючи, що останній приходив до Лао-цзи за порадою, щоб вислухати повчання мудреця. Лао-цзи, за свідченням Сима Цяня, тривалий час жив у столиці Чжоу, розробляючи вчення про дао (道) і де (德), тобто про шлях речей та його прояви в людському житті. Вражений занепадом царства, він покинув службу і вирушив на Захід. Начальник західної прикордонної застави, зустрівши уславленого філософа, попрохав його залишити хоч що-небудь для своєї країни. Лао-цзи дав йому рукопис книги “Даодецзін” і вирушив далі — назавжди. “Кінець його невідомий”, — пише Сима Цянь. Деякі мальовничі подробиці згаданого епізоду подано в книзі “Життєписи чародіїв” (“Лєсянь чжуань”, «列仙传»), що приписується Лю Сяну (І ст. до н.е.), але насправді була створена, очевидно, на три-чотири століття пізніше. За версією Лю Сяна, охоронець західної застави помітив, як зі сходу, тобто з глибини царства Чжоу, насувається дивна фіалкова хмара. Мудрий охоронець збагнув, що до кордону наближається даожень (道人, “людина дао”). І справді, невдовзі біля застави з’явився величний старець верхи на бику. Охоронець застави низько схилився перед Лао-цзи, який передав йому “Даодецзін”, проїхав заставу і зник назавжди. Саме так — верхи на бику — відтоді зображують Лао-цзи у традиційному китайському живописі.
  +
  +
Очевидно, відомий нині текст “Даодецзіну” дійшов до нас не у первозданному вигляді — він зазнав певних змін під впливом пізніших епох. На основі цього частина дослідників припускає, що пам’ятку було створено у IV-III ст. до н.е. Інші науковці вважають, що між часом життя Лао-цзи і часом реального запису “Даодецзін” побутував в усній формі, тобто передавався з уст в уста учнями та послідовниками Лао-цзи.
  +
  +
Книга “Даодецзін” — це водночас і поема, що має струнку ритмічну організацію (що, зокрема, переконливо показав академік М.Й. Конрад), і поетико-філософський трактат. Наріжним каменем книги є ідея дао — “шляху”, на якому самі собою постають Небо і Земля, народжуються всі речі й світові стихії, від найменших часточок ці (气) до єдиного, тобто втілення світової цілісності, а на первісних стадіях космогонії — світового хаосу. За Лао-цзи, дао як загальне буття не має ні форми, ні образу; дао як світовий закон — це “безіменний початок неба і землі”. Зміни у світі відбуваються згідно з принципами природності (自然) і реалізуються в де (德) — проявах людської природи, підпорядкованої дао як першопричині, закону і непізнаваному абсолюту. Принцип “недіяння” (为无为, вей-у-вей ) у “Даодецзіні” — це аж ніяк не бездіяльність у нашому розумінні слова, а навпаки, такий спосіб життя, який узгоджений із закономірностями світового буття. Він повертає людину до природного гармонійного існування, допомагаючи осягнути суть речей. Наявні в “Даодецзіні” й посилання на фундаментальні поняття давньокитайської міфології інь (阴) та ян (阳), що походять із космогонічних уявлень: згідно з міфом, у безформному мороці народилися два духи (або двоє богів), що почали впорядковувати світ. Згодом вони розділились: ян став керувати небом, а інь — землею; завдяки цьому й відбулося становлення Всесвіту, світового ладу.
  +
  +
[Це фахова передмова до тексту з хрестоматії китайської літератури (від найдавніших часів до ІІІ ст. н.е.) / Упоряд. Н.В.Коломієць. — К.: ВПЦ “Київський університет”, 2008. — 256 с.]
  +
 
Зміст тексту “Даодецзіну” — розкриття центральних категорій даосизму, [[Дао]] та [[Де]]. Також важливе місце належить розкриттю категорії [[У-вей]], або Недіяння.
   
 
Текст написаний афорістичним поетичним стилем. Через це, та ще через складність тлумачення основних категорій твору, існує можливість різних за змістом та навіть формою перекладів.
 
Текст написаний афорістичним поетичним стилем. Через це, та ще через складність тлумачення основних категорій твору, існує можливість різних за змістом та навіть формою перекладів.

Версія за 10:29, 17 грудня 2015

Да́о де цзін (кит. трад. 道德經, спр. 道德经, піньїнь Dào Dé Jīng Аудіо прослухатиопис файлу) — один з найвідоміших класичних філософських творів Китаю, приписаний Лао-цзи (VI — V століття до н. э.). Є важливим джерелом традиції даосизму. Рукопис містить 5 000 ієрогліфів, складається з 81 вірша.

Назва

Існує багато перекладів назви з китайської. Варіанти:

  • «Канон шляху і благодаті»
  • «Книга про шлях та силу»

Зустрічається також назва за титульним автором, «Лаоцзи».

Походження

“Книга про дао і де” (“Даодецзін”, «道德经») — книга про Шлях (道) і про властивості людської природи, яка поряд із трактатом “Луньюй” («论语»), складеним учнями Конфуція, належить до найшанованіших і разом з тим найзагадковіших творінь китайської літератури.

Сучасні китайські дослідники “Даодецзіну” Лян Цічао, Го Можо, Гу Цзегань та інші, що продовжили працю своїх незліченних попередників (а історія вивчення і коментування “Даодецзіну” налічує понад 2000 років), розходяться в думках щодо часу її створення та щодо постаті самого Лао-цзи — людини, якій традиція приписує авторство цієї книги, основоположника даоського філософського вчення.

Як свідчить історик Сима Цянь (II-І ст. до н.е.), Лао-цзи (老子, власне, це не ім’я, а прізвисько, що означає “стара дитина”, — за легендою, коли мудрець народився, йому був уже 81 рік) мав прізвище Лі, а ім’я — Ер (або Дань). Дехто з дослідників стверджує, що він народився в першій половині VI ст. до н.е., і навіть зважується подати точні роки життя мудреця: 579-499 до н.е. Історик також повідомляє, що Лао-цзи служив хранителем державного архіву в царстві Чжоу. Сима Цянь пише і про його зустріч із Конфуцієм, зазначаючи, що останній приходив до Лао-цзи за порадою, щоб вислухати повчання мудреця. Лао-цзи, за свідченням Сима Цяня, тривалий час жив у столиці Чжоу, розробляючи вчення про дао (道) і де (德), тобто про шлях речей та його прояви в людському житті. Вражений занепадом царства, він покинув службу і вирушив на Захід. Начальник західної прикордонної застави, зустрівши уславленого філософа, попрохав його залишити хоч що-небудь для своєї країни. Лао-цзи дав йому рукопис книги “Даодецзін” і вирушив далі — назавжди. “Кінець його невідомий”, — пише Сима Цянь. Деякі мальовничі подробиці згаданого епізоду подано в книзі “Життєписи чародіїв” (“Лєсянь чжуань”, «列仙传»), що приписується Лю Сяну (І ст. до н.е.), але насправді була створена, очевидно, на три-чотири століття пізніше. За версією Лю Сяна, охоронець західної застави помітив, як зі сходу, тобто з глибини царства Чжоу, насувається дивна фіалкова хмара. Мудрий охоронець збагнув, що до кордону наближається даожень (道人, “людина дао”). І справді, невдовзі біля застави з’явився величний старець верхи на бику. Охоронець застави низько схилився перед Лао-цзи, який передав йому “Даодецзін”, проїхав заставу і зник назавжди. Саме так — верхи на бику — відтоді зображують Лао-цзи у традиційному китайському живописі.

Очевидно, відомий нині текст “Даодецзіну” дійшов до нас не у первозданному вигляді — він зазнав певних змін під впливом пізніших епох. На основі цього частина дослідників припускає, що пам’ятку було створено у IV-III ст. до н.е. Інші науковці вважають, що між часом життя Лао-цзи і часом реального запису “Даодецзін” побутував в усній формі, тобто передавався з уст в уста учнями та послідовниками Лао-цзи.

Книга “Даодецзін” — це водночас і поема, що має струнку ритмічну організацію (що, зокрема, переконливо показав академік М.Й. Конрад), і поетико-філософський трактат. Наріжним каменем книги є ідея дао — “шляху”, на якому самі собою постають Небо і Земля, народжуються всі речі й світові стихії, від найменших часточок ці (气) до єдиного, тобто втілення світової цілісності, а на первісних стадіях космогонії — світового хаосу. За Лао-цзи, дао як загальне буття не має ні форми, ні образу; дао як світовий закон — це “безіменний початок неба і землі”. Зміни у світі відбуваються згідно з принципами природності (自然) і реалізуються в де (德) — проявах людської природи, підпорядкованої дао як першопричині, закону і непізнаваному абсолюту. Принцип “недіяння” (为无为, вей-у-вей ) у “Даодецзіні” — це аж ніяк не бездіяльність у нашому розумінні слова, а навпаки, такий спосіб життя, який узгоджений із закономірностями світового буття. Він повертає людину до природного гармонійного існування, допомагаючи осягнути суть речей. Наявні в “Даодецзіні” й посилання на фундаментальні поняття давньокитайської міфології інь (阴) та ян (阳), що походять із космогонічних уявлень: згідно з міфом, у безформному мороці народилися два духи (або двоє богів), що почали впорядковувати світ. Згодом вони розділились: ян став керувати небом, а інь — землею; завдяки цьому й відбулося становлення Всесвіту, світового ладу.

[Це фахова передмова до тексту з хрестоматії китайської літератури (від найдавніших часів до ІІІ ст. н.е.) / Упоряд. Н.В.Коломієць. — К.: ВПЦ “Київський університет”, 2008. — 256 с.]

Зміст тексту “Даодецзіну” — розкриття центральних категорій даосизму, Дао та Де. Також важливе місце належить розкриттю категорії У-вей, або Недіяння.

Текст написаний афорістичним поетичним стилем. Через це, та ще через складність тлумачення основних категорій твору, існує можливість різних за змістом та навіть формою перекладів.

Посилання