Відмінності між версіями «Демня (Миколаївський район)»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
(21 сторіччя)
(Мітки: Редагування з мобільного пристрою, Редагування через мобільну версію)
 
(Не показані 6 проміжних версій 4 користувачів)
Рядок 37: Рядок 37:
 
 
 
'''Де́мня''' (з 1950 до 1989&nbsp;— ''Димівка''<ref>[http://gska2.rada.gov.ua/pls/z7502/A036?rdat1=04.10.2009&vf7551=551 Постанова про перейменування]</ref>)&nbsp;— [[село]] в Україні, в [[Миколаївський район (Львівська область)|Миколаївському районі]] [[Львівська область|Львівської області]]. Населення становить 1602 особи. Орган місцевого самоврядування&nbsp;— [[Демнянська сільська рада]].
 
'''Де́мня''' (з 1950 до 1989&nbsp;— ''Димівка''<ref>[http://gska2.rada.gov.ua/pls/z7502/A036?rdat1=04.10.2009&vf7551=551 Постанова про перейменування]</ref>)&nbsp;— [[село]] в Україні, в [[Миколаївський район (Львівська область)|Миколаївському районі]] [[Львівська область|Львівської області]]. Населення становить 1602 особи. Орган місцевого самоврядування&nbsp;— [[Демнянська сільська рада]].
  +
  +
== Назва ==
  +
Демня виникла ще у часи давньоруської держави і свою назву отримала від того, що постійно була задимлена в результаті розвинутого тут залізодобувного виробництва. Не виключно, що й назва села утворена від слова "домниця", тобто піч для виплавки заліза з болотяної руди. Перша письмова згадка про Демню датована [[1464]] роком. Однак інші джерела повідомляють, що село згадувалося під назвою Демня на [[Зубра (притока Дністра)|Зубрі]] або Воля ще в [[1453]] році. Назва Воля свідчить, що тут відбувався процес заселення нових селян і їм на певний період (10 - 15 років) давалося звільнення від відбування повинностей. У [[1950]] році радянські чиновники вирішили "ошляхетнити" назву села і перейменували Демню в Димівку. Ця назва проіснувала до початку 1990 років.<ref>{{Cite book|title=Історія села Демня від найдавніших часів до 1939 року|last=Лаба|first=Василь|year=2007|publisher=|location=Львів|pages=4,5,7|language=українською|isbn=}}</ref>
   
 
== Історія ==
 
== Історія ==
Старовинне село розташоване над річкою [[Зубра (притока Дністра)|Зуброю]]. Перша письмова згадка про Демню датована [[1464]] роком. Однак інші джерела повідомляють, що село згадувалося під назвою Демня на Зубрі або Воля ще в 1453 році. Вже тоді тут функціонувала рудня, в якій з місцевої болотної руди виплавляли залізо.
+
Старовинне село розташоване над річкою [[Зубра (притока Дністра)|Зуброю]], за кілька кілометрів від [[Миколаїв (Львівська область)|Миколаєва.]]
  +
Назва «Демня» походить від того, що село було постійно задимлене від димарок&nbsp;— залізоплавильних печей.
 
  +
Непрямим підтвердженням давності Демні є назва церковної сіножаті "під Острівцем", зазначена у документі 1739 року. Ця назва свідчить, що колись тут було укріплення з часів Київської Русі. Імовірно, що на початку свого існування Демня належала до князівських маєтків і після захоплення Галичини Польщею перейшла до королівських володінь.
  +
 
З податкового реєстру 1515&nbsp;р. відомо, що після ворожої навали місцеві селяни обробляли 8 ланів землі (лан&nbsp;— 20 гектарів), а 15 ланів пустували. На Зубрі функціонували два великі млини, була корчма. Слід зауважити, що село зайняло багато земель. На частині з них у XVIII столітті виник сусідній Тростянець.
   
З податкового реєстру 1515&nbsp;р. відомо, що після ворожої навали місцеві селяни обробляли 8 ланів землі (лан&nbsp;— 20 гектарів), а 15 ланів пустували. На Зубрі функціонували два великі млини, була корчма. Слід зауважити, що село зайняло багато земель. На частині з них у XVIII столітті виник сусідній Тростянець.
 
 
Багато злигоднів випало на долю Демні. Пізньої осені 1620 року її спалили ординські нападники, забрали худобу. Демня зазнала ще ряд спустошливих татарсько-турецьких нападів. І, як свідчать перекази, саме в той час вона змінила своє розташування: з високого горба перемістилася на 2 кілометри північніше, в долину Зубри.
 
Багато злигоднів випало на долю Демні. Пізньої осені 1620 року її спалили ординські нападники, забрали худобу. Демня зазнала ще ряд спустошливих татарсько-турецьких нападів. І, як свідчать перекази, саме в той час вона змінила своє розташування: з високого горба перемістилася на 2 кілометри північніше, в долину Зубри.
   
 
1711 року село спіткало чергове, лихо&nbsp;— нашестя сарани. Тут з голоду вигинула не тільки худоба, але й птиця. Сарана знищила всі посіви.
 
1711 року село спіткало чергове, лихо&nbsp;— нашестя сарани. Тут з голоду вигинула не тільки худоба, але й птиця. Сарана знищила всі посіви.
 
З 1735 року війтівство в селі перейшло до рук магнатів Ржевуських, які володіли Демнею довгий час.
 
З 1735 року війтівство в селі перейшло до рук магнатів Ржевуських, які володіли Демнею довгий час.
«Димарка» в с. Демня, де виплавлялось залізо, виготовлялись штаби для дальшої обробки, обручі для бочок, лемеші для плугів, серпи та коси, цвяхи та чавунні пічки. Сировиною служила болотяна руда. Добування болотяної руди, випалювання вугілля, заготівля дров і все інше, аж до вивезення готової продукції, було внесено в інвентар та обов'язкові повинності навколишніх сіл Керував цим управитель роздільського ключа. Руду возили з Верина, Стільська, Надітич, Ілова і Волі Великої, а також брали і в самій Демні. Ілів і Воля мали ще випалювати вугілля. Кожен з підданих Верина, Надітич, Демні та Стільська мав 10 днів відробити в рахунок шарварків на копанні та перевезенні руди та 2 дні на ремонт кузні. За роботу понад повинності платили гроші. Щоб полегшити селянам відробіток в 1738&nbsp;р. М.&nbsp;Й.&nbsp;Ржевуський звільнив їх від плати мостових мит. На самих промислах платили гроші найманим майстрам. В 1809–1811&nbsp;рр. в Демні працювало 36 майстрів, 73 челядники, 7 учнів та 4 помічники. Всього в рік тут вироблялось бл. 2500 центнерів заліза. Польський центнер становив 64.8&nbsp;кг. Платили за нього 18 злотих або 5 талерів (1769 рік). Вироби з заліза коштували дорожче. Ржевуські періодично віддавали промисел в Демні в аренду за досить значні суми. Так в 1710—І742&nbsp;рр.— за 10 тис. злотих річно, в 1745&nbsp;р.— за 9&nbsp;тис., в 1763&nbsp;р.— за 15&nbsp;тис., 1778&nbsp;р.&nbsp;— за 15124 злотих і&nbsp;т.&nbsp;д. Димарка в Демні припинила своє існування до 1830&nbsp;р., ще якийсь час туди возили залізо для роботи в штабах зі Сколе та інших місць. <ref>[http://chtyvo.org.ua/authors/Voitovych_Leontii/Rozdil_stolytsia_Ukrainskoi_Shveitsarii_na_Dnistri.pdf Л. Войтович. Розділ: столиця “Української Швейцарії” на Дністрі] // Дрогобицький краєзнавчий збірник / [Ред. кол. Л. Тимошенко (голов. ред.), В. Александрович, Л. Винар, Л. Войтович, Я. Ісаєвич та ін.]. – Вип. ІХ. – Дрогобич: Коло, 2005. – С. 245.</ref>
+
В селі існувала "Димарка", де виплавлялось залізо, виготовлялись штаби для дальшої обробки, обручі для бочок, лемеші для плугів, серпи та коси, цвяхи та чавунні пічки. Сировиною служила болотяна руда. Добування болотяної руди, випалювання вугілля, заготівля дров і все інше, аж до вивезення готової продукції, було внесено в інвентар та обов'язкові повинності навколишніх сіл. Керував цим управитель роздільського ключа. Руду возили з Верина, Стільська, Надітич, Ілова і Волі Великої, а також брали і в самій Демні. Ілів і Воля мали ще випалювати вугілля. Кожен з підданих Верина, Надітич, Демні та Стільська мав 10 днів відробити в рахунок шарварків на копанні та перевезенні руди та 2 дні на ремонт кузні. За роботу понад повинності платили гроші. Щоб полегшити селянам відробіток в 1738&nbsp;р. М.&nbsp;Й.&nbsp;Ржевуський звільнив їх від плати мостових мит. На самих промислах платили гроші найманим майстрам. В 1809–1811&nbsp;рр. в Демні працювало 36 майстрів, 73 челядники, 7 учнів та 4 помічники. Всього в рік тут вироблялось бл. 2500 центнерів заліза. Польський центнер становив 64.8&nbsp;кг. Платили за нього 18 злотих або 5 талерів (1769 рік). Вироби з заліза коштували дорожче. Ржевуські періодично віддавали промисел у Демні в оренду за досить значні суми. Так в 1710—І742&nbsp;рр.— за 10 тис. злотих річно, в 1745&nbsp;р.— за 9&nbsp;тис., в 1763&nbsp;р.— за 15&nbsp;тис., 1778&nbsp;р.&nbsp;— за 15124 злотих і&nbsp;т.&nbsp;д. Димарка в Демні припинила своє існування до 1830&nbsp;р., ще якийсь час туди возили залізо для роботи в штабах зі Сколе та інших місць. <ref>[http://chtyvo.org.ua/authors/Voitovych_Leontii/Rozdil_stolytsia_Ukrainskoi_Shveitsarii_na_Dnistri.pdf Л. Войтович. Розділ: столиця “Української Швейцарії” на Дністрі] // Дрогобицький краєзнавчий збірник / [Ред. кол. Л. Тимошенко (голов. ред.), В. Александрович, Л. Винар, Л. Войтович, Я. Ісаєвич та ін.]. – Вип. ІХ. – Дрогобич: Коло, 2005. – С. 245.</ref>
   
Обробка каменю з давніх-давен була в традиціях жителів Демні. В 1912&nbsp;р. на 1982 жителів припадало майже 100 майстрів по обробці каменю. Найвідомішими майстрами рубежу XIX–XX&nbsp;ст. були Михайло Верещинський, Захар Дзиндра, Андрій Лавренців, його син Лавр, Максим Петриця, Григорій Янів. Скульптури з вапняку, переважно надгробні пам'ятники, дем'янських майстрів можна знайти чи не на кожному цвинтарі&nbsp;— в Миколаєві, Ходорові, Жидачеві, Бібрці, Городку і селах, що їх оточують до самого Львова і Стрия. Серед них є і роботи достойні музеїв. Хрести в честь 1848&nbsp;р., піраміди і постаменти в честь 100-річчя Шевченка. Один з таких пам'ятників з іменем автора Федя Дзиндри стоїть в с. Завидовичах Городоцького р-ну. Ці традиції живуть і нині. В самому селі збереглась дерев'яна церква св. Миколи (1857) та костел (1913). В 1952&nbsp;р. священик Микола Фольварков видав в Коломиї книжку з історії і опису села.
+
Обробка каменю з давніх-давен була в традиціях жителів Демні. В 1912&nbsp;р. на 1982 жителів припадало майже 100 майстрів по обробці каменю. Найвідомішими майстрами рубежу XIX–XX&nbsp;ст. були Михайло Верещинський, Захар Дзиндра, Андрій Лавренців, його син Лавр, Максим Петриця, Григорій Янів. Скульптури з вапняку, переважно надгробні пам'ятники, дем'янських майстрів можна знайти чи не на кожному цвинтарі&nbsp;— в Миколаєві, Ходорові, Жидачеві, Бібрці, Городку і селах, що їх оточують до самого Львова і Стрия. Серед них є і роботи достойні музеїв. Хрести в честь 1848&nbsp;р., піраміди і постаменти в честь 100-річчя Шевченка. Один з таких пам'ятників з іменем автора Федя Дзиндри стоїть в с. Завидовичах Городоцького р-ну. Ці традиції живуть і нині.
27 червня 1941 року до села увірвалися німецькі війська. Люди жили в постійному страсі.
 
28 липня 1944 року Демня була визволена. На фронт було мобілізовано 83 жителі села, 25 з них загинули.
 
За післявоєнний час тут споруджено понад 250 добротних індивідуальних будинків. Діти навчаються у новій школі на 320 місць.
 
   
 
==Герб та прапор==
 
==Герб та прапор==
Рядок 58: Рядок 60:
   
 
== 21 сторіччя ==
 
== 21 сторіччя ==
В 10-х числах січня 2015 року відбулося останнє прощання з Любомиром Подфедьком&nbsp;— «кіборгом»-захисником [[Бої за Донецький аеропорт|донецького аеропорту]], 80 аеромобільна бригада, загинув 1 січня. В похоронній процесії брали участь сотні селян, жителів сусідніх сіл, райцентру, бойові побратими; прощалися, стоячи на колінах у снігу<ref>[http://www.ukrinform.ua/ukr/news/na_lvivshchini_poproshchalisya_zahisnikom_donetskogo_aeroportu_video_2009043 На Львівщині попрощалися захисником Донецького аеропорту. Відео]</ref>
+
В 10-х числах січня 2015 року відбулося останнє прощання з [[Подфедько Любомир Сергійович|Любомиром Подфедьком]]&nbsp;— «кіборгом»-захисником [[Бої за Донецький аеропорт|донецького аеропорту]], 80 аеромобільна бригада, загинув 1 січня. В похоронній процесії брали участь сотні селян, жителів сусідніх сіл, райцентру, бойові побратими; прощалися, стоячи на колінах у снігу<ref>[http://www.ukrinform.ua/ukr/news/na_lvivshchini_poproshchalisya_zahisnikom_donetskogo_aeroportu_video_2009043 На Львівщині попрощалися захисником Донецького аеропорту. Відео]</ref>
   
 
== Відомі люди ==
 
== Відомі люди ==
   
 
=== Народилися ===
 
=== Народилися ===
* [[Худаш Михайло Лукич]]&nbsp;— український мовознавець, доктор філологічних наук; згадав про Демню і декотрих її мешканців у своїй статті "З історії формування і становлення українських прізвищ" (Мовознавство. 1969. 2. С. 37–46).
+
* [[Худаш Михайло Лукич]]&nbsp;— український мовознавець, доктор філологічних наук; згадав про Демню і декотрих її мешканців у своїй статті «З історії формування і становлення українських прізвищ» (Мовознавство.&nbsp;— 1969.&nbsp;—&nbsp;2.&nbsp;— С. 37–46).
 
* [[Янів Трифон]]&nbsp;— [[генерал-хорунжий]] [[Армія УНР|Армії УНР]]
 
* [[Янів Трифон]]&nbsp;— [[генерал-хорунжий]] [[Армія УНР|Армії УНР]]
 
* [[Дзиндра Євген Васильович]]&nbsp;— український скульптор, викладач, громадський діяч.
 
* [[Дзиндра Євген Васильович]]&nbsp;— український скульптор, викладач, громадський діяч.
* [[Климковська-Беньковська Станіслава]] (1.03.1896 Демня - 30.07.1996 Щецін) — художниця, під час Першої світової війни була медсестрою, брала участь в обороні Львова, художню освіту здобувала в Кракові та Парижі, з 1957 року жила в Щеціні, прожила трохи більше ста років.<ref>[http://www.cmentarze.szczecin.pl/chapter_50099.asp?soid=C28A403D5CB24D8499D2097CA6333508 Коротко про художницю]</ref>
+
* [[Климковська-Беньковська Станіслава]] (1.03.1896 Демня&nbsp;— 30.07.1996 Щецін)&nbsp;— художниця, під час Першої світової війни була медсестрою, брала участь в обороні Львова, художню освіту здобувала в Кракові та Парижі, з 1957 року жила в Щеціні, прожила трохи більше ста років.<ref>[http://www.cmentarze.szczecin.pl/chapter_50099.asp?soid=C28A403D5CB24D8499D2097CA6333508 Коротко про художницю]</ref>
  +
* [[Подфедько Любомир Сергійович]] (1987-2015)&nbsp;— український військовослужбовець, десантник, солдат [[Збройні сили України|Збройних сил України]], гранатометник ([[80-та окрема аеромобільна бригада (ЗСУ)|80-та ОАМБр]]). Загинув у [[Бої за Донецький аеропорт|боях за Донецький аеропорт]] під час [[Війна на сході України|російсько-української війни]].
   
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==

Поточна версія на 13:49, 13 жовтня 2018

село Демня
Demnia myk gerb.png Demnia myk prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Миколаївський район (Львівська область) Миколаївський район
Рада/громада Демнянська сільська рада
Код КОАТУУ 4623084001
Облікова картка с. Демня 
Основні дані
Засноване 1453
Населення 1602
Площа 12,97 км²
Густота населення 539,39 осіб/км²
Поштовий індекс 81613[1]
Телефонний код +380 3241
Географічні дані
Географічні координати 49°34′05″ пн. ш. 23°57′08″ сх. д. / 49.56806° пн. ш. 23.95222° сх. д. / 49.56806; 23.95222Координати: 49°34′05″ пн. ш. 23°57′08″ сх. д. / 49.56806° пн. ш. 23.95222° сх. д. / 49.56806; 23.95222
Середня висота
над рівнем моря
263 м
Водойми р. Зубра
Місцева влада
Адреса ради 81613, Львівська обл., Миколаївський р-н, с. Демня, тел. 6-23-43
Карта
Демня. Карта розташування: Україна
Демня
Демня
Демня. Карта розташування: Львівська область
Демня
Демня

Демня у Вікісховищі?

Де́мня (з 1950 до 1989 — Димівка[2]) — село в Україні, в Миколаївському районі Львівської області. Населення становить 1602 особи. Орган місцевого самоврядування — Демнянська сільська рада.

Назва[ред. | ред. код]

Демня виникла ще у часи давньоруської держави і свою назву отримала від того, що постійно була задимлена в результаті розвинутого тут залізодобувного виробництва. Не виключно, що й назва села утворена від слова "домниця", тобто піч для виплавки заліза з болотяної руди. Перша письмова згадка про Демню датована 1464 роком. Однак інші джерела повідомляють, що село згадувалося під назвою Демня на Зубрі або Воля ще в 1453 році. Назва Воля свідчить, що тут відбувався процес заселення нових селян і їм на певний період (10 - 15 років) давалося звільнення від відбування повинностей. У 1950 році радянські чиновники вирішили "ошляхетнити" назву села і перейменували Демню в Димівку. Ця назва проіснувала до початку 1990 років.[3]

Історія[ред. | ред. код]

Старовинне село розташоване над річкою Зуброю, за кілька кілометрів від Миколаєва.

Непрямим підтвердженням давності Демні є назва церковної сіножаті "під Острівцем", зазначена у документі 1739 року. Ця назва свідчить, що колись тут було укріплення з часів Київської Русі. Імовірно, що на початку свого існування Демня належала до князівських маєтків і після захоплення Галичини Польщею перейшла до королівських володінь.

З податкового реєстру 1515 р. відомо, що після ворожої навали місцеві селяни обробляли 8 ланів землі (лан — 20 гектарів), а 15 ланів пустували. На Зубрі функціонували два великі млини, була корчма. Слід зауважити, що село зайняло багато земель. На частині з них у XVIII столітті виник сусідній Тростянець.

Багато злигоднів випало на долю Демні. Пізньої осені 1620 року її спалили ординські нападники, забрали худобу. Демня зазнала ще ряд спустошливих татарсько-турецьких нападів. І, як свідчать перекази, саме в той час вона змінила своє розташування: з високого горба перемістилася на 2 кілометри північніше, в долину Зубри.

1711 року село спіткало чергове, лихо — нашестя сарани. Тут з голоду вигинула не тільки худоба, але й птиця. Сарана знищила всі посіви. З 1735 року війтівство в селі перейшло до рук магнатів Ржевуських, які володіли Демнею довгий час. В селі існувала "Димарка", де виплавлялось залізо, виготовлялись штаби для дальшої обробки, обручі для бочок, лемеші для плугів, серпи та коси, цвяхи та чавунні пічки. Сировиною служила болотяна руда. Добування болотяної руди, випалювання вугілля, заготівля дров і все інше, аж до вивезення готової продукції, було внесено в інвентар та обов'язкові повинності навколишніх сіл. Керував цим управитель роздільського ключа. Руду возили з Верина, Стільська, Надітич, Ілова і Волі Великої, а також брали і в самій Демні. Ілів і Воля мали ще випалювати вугілля. Кожен з підданих Верина, Надітич, Демні та Стільська мав 10 днів відробити в рахунок шарварків на копанні та перевезенні руди та 2 дні на ремонт кузні. За роботу понад повинності платили гроші. Щоб полегшити селянам відробіток в 1738 р. М. Й. Ржевуський звільнив їх від плати мостових мит. На самих промислах платили гроші найманим майстрам. В 1809–1811 рр. в Демні працювало 36 майстрів, 73 челядники, 7 учнів та 4 помічники. Всього в рік тут вироблялось бл. 2500 центнерів заліза. Польський центнер становив 64.8 кг. Платили за нього 18 злотих або 5 талерів (1769 рік). Вироби з заліза коштували дорожче. Ржевуські періодично віддавали промисел у Демні в оренду за досить значні суми. Так в 1710—І742 рр.— за 10 тис. злотих річно, в 1745 р.— за 9 тис., в 1763 р.— за 15 тис., 1778 р. — за 15124 злотих і т. д. Димарка в Демні припинила своє існування до 1830 р., ще якийсь час туди возили залізо для роботи в штабах зі Сколе та інших місць. [4]

Обробка каменю з давніх-давен була в традиціях жителів Демні. В 1912 р. на 1982 жителів припадало майже 100 майстрів по обробці каменю. Найвідомішими майстрами рубежу XIX–XX ст. були Михайло Верещинський, Захар Дзиндра, Андрій Лавренців, його син Лавр, Максим Петриця, Григорій Янів. Скульптури з вапняку, переважно надгробні пам'ятники, дем'янських майстрів можна знайти чи не на кожному цвинтарі — в Миколаєві, Ходорові, Жидачеві, Бібрці, Городку і селах, що їх оточують до самого Львова і Стрия. Серед них є і роботи достойні музеїв. Хрести в честь 1848 р., піраміди і постаменти в честь 100-річчя Шевченка. Один з таких пам'ятників з іменем автора Федя Дзиндри стоїть в с. Завидовичах Городоцького р-ну. Ці традиції живуть і нині.

Герб та прапор[ред. | ред. код]

У червоному полі дві срібні печі, над ними – золотий хрест із конюшиноподібними кінцями. Печі означають давні залізоплавильні промисли, а хрест вказує на розвинену каменеобробку.

21 сторіччя[ред. | ред. код]

В 10-х числах січня 2015 року відбулося останнє прощання з Любомиром Подфедьком — «кіборгом»-захисником донецького аеропорту, 80 аеромобільна бригада, загинув 1 січня. В похоронній процесії брали участь сотні селян, жителів сусідніх сіл, райцентру, бойові побратими; прощалися, стоячи на колінах у снігу[5]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Миколаївський район
  2. Постанова про перейменування
  3. Лаба, Василь (2007). Історія села Демня від найдавніших часів до 1939 року (українською). Львів. с. 4,5,7. 
  4. Л. Войтович. Розділ: столиця “Української Швейцарії” на Дністрі // Дрогобицький краєзнавчий збірник / [Ред. кол. Л. Тимошенко (голов. ред.), В. Александрович, Л. Винар, Л. Войтович, Я. Ісаєвич та ін.]. – Вип. ІХ. – Дрогобич: Коло, 2005. – С. 245.
  5. На Львівщині попрощалися захисником Донецького аеропорту. Відео
  6. Коротко про художницю

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ / Ред. кол. тому: Маланчук В. Ю. (гол. редкол.), Гнидюк М. Я., Дудикевич Б. К., Івасюта М. К., Крип'якевич I. П., Огоновський В. П., Олексюк М. М., Пастер П. I. (відп. секр. редкол.), Сісецький А. Г., Смішко М. Ю., Челак П. П., Чугайов В. П. АН УРСР. Інститут історії. — К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — 998 с. — С. 471.
  • Фольварковъ Н. Село Демня. В повіті Жидачовскомъ. — Коломыя: Зъ печатні А. В. Кисілевского и Сполки, 1912. — 21 с.
  • Український родовід: матеріали генеалогічної конференції, 2-4 грудня 1995 р. / упоряд. А. Огорчак ; ред. К. Шевченко ; Товариство «Просвіта». Секція «Український родовід». — Л. : Українські технології, 2001. — 116 с.: іл. — ISBN 966-666-007-5
  • Сакральна різьба по дереву в Галичині ХІХ — першої половини ХХ століть: історія та художні особливості / Р. В. Одрехівський. — Л.: Афіша, 2006. — 286 с. — С. 55.
  • Українська народна меморіальна скульптура / М. Моздир ; НАН України, Інститут народознавства. — К. : Наук. думка, 1996. — 129 с. — ISBN 5-12-003854-9
  • Українська народна сакральна скульптура в контексті зв'язків із західними сусідами / М. Моздир // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — С. 13, 19.
  • Дорош А. Ю. Народная каменная скульптура ХІХ — начала ХХ в. мастеров села Демни (Дымовки) // Памятники культуры: Новые открытия. — Ленинград, 1985. — С. 459—467.
  • Л. Войтович. Розділ: столиця «Української Швейцарії» на Дністрі // Дрогобицький краєзнавчий збірник / [Ред. кол. Л. Тимошенко (голов. ред.), В. Александрович, Л. Винар, Л. Войтович, Я. Ісаєвич та ін.]. — Вип. ІХ. — Дрогобич: Коло, 2005. — С. 234—256.
  • Przewodnik krajoznawczo-historyczny po Ukrainie Zachodniej. Cz. 3 : Ziemia Lwowska / G. Rąkowski. — Pruszków: [Rewasz], 2007. — 576 s. : fot., rys. ; 17 kart. : fot. + 1 dod. — ISBN 978-83-89188-66-3 — C. 416.