Відмінності між версіями «Депортація народів у СРСР»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (орфографія, стильові правлення)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Файл:Kersnovskaya Lucky Car.jpg|250px|thumb|фоагмент мемуарів Є.Керсновської, письменниці, що була депортована з Бесарабії]]
+
[[Файл:Kersnovskaya Lucky Car.jpg|250px|thumb|фрагмент мемуарів Є.Керсновської, письменниці, що була депортована з [[Бессарабія|Бессарабії]]]]
'''Депорта́ція наро́дів''' — інструмент радянської національної політики сталінських часів. Депортація народів являла собою насильницьке переселення громадян по національній ознаці у віддалені місцевості СРСР, де вони містилися в [[спецпоселения]].
+
'''Депорта́ція наро́дів''' — інструмент [[СРСР|радянської]] національної політики [[сталін]]ських часів. Депортація народів являла собою насильницьке переселення громадян за національною ознакою у віддалені місцевості СРСР, де вони розміщалися у [[спецпоселення]]х.
   
 
=== 1920-ті роки ===
 
=== 1920-ті роки ===
Радянська депортаційна політика почалася з виселення білих [[козаки|козаків]] і великих землевласників в 1918–1925 роках<ref>http://demoscope.ru/weekly/2004/0147/analit01.php </ref>
+
Радянська депортаційна політика почалася з виселення [[Біла армія|білих]] козаків і великих землевласників у 1918–1925 роках<ref>http://demoscope.ru/weekly/2004/0147/analit01.php </ref>
   
Першими жертвами радянських депортацій стали [[Терське козаче війско|козаки Терської області]], які в 1920 році були виселені зі своїх будинків і відправлені в інші місцевості [[Північний Кавказ|Північного Кавказу]], в [[Донбас]], а також на [[Крайня Північ|Крайню Північ]], а їхню землю було передана [[чеченці|чеченцям]] і [[інгуші|інгушам]]. У 1921 році РРСФР депортовувала козаків-«куркулів» із [[Семиріччя]], а у 1922 році&nbsp;— гуманітаріїв.
+
Першими жертвами радянських депортацій стали козаки [[Терщина|Терської області]], які в 1920 році були виселені зі своїх будинків і відправлені в інші місцевості [[Північний Кавказ|Північного Кавказу]], в [[Донбас]], а також на [[Крайня Північ|Крайню Північ]], а їхню землю було передано [[чеченці|чеченцям]] та [[інгуші|інгушам]]. У [[1921]] році [[РРФСР]] депортовувала [[Семирічинське козацьке військо|козаків-«куркулів» із Семиріччя]], а у [[1922]] році&nbsp;— гуманітаріїв (так званий "філософський пароплав").
   
У 1925–1928 роках провадила роботу так звана тристороння комісія УРСР, БРСР та РРСФР щодо перерозподілу кордонів, і як наслідок роботи тієї комісії та розподілу кордонів з українських земель Стародубщині, Білгородщини, Орловщини, Дону були депортовані на [[Зелений Клин|Зелений]], [[Малиновий Клин|Малиновий]] та [[Сірий Клин]] сотні тисяч українців.
+
У 1925–1928 роках провадила роботу так звана тристороння комісія [[УРСР]], [[БРСР]] та РРФСР щодо перерозподілу кордонів, і як наслідок роботи тієї комісії та розподілу кордонів з українських земель [[Стародубщина|Стародубщині]], [[Бєлгородська область|Білгородщини]], [[Орловська область|Орловщини]], [[Донщина|Дону]] були депортовані на [[Зелений Клин|Зелений]], [[Малиновий Клин|Малиновий]] та [[Сірий Клин]] сотні тисяч українців.
   
 
== 1930-ті роки==
 
== 1930-ті роки==
Рядок 13: Рядок 13:
 
З 1930-х років починається відмова від колишньої національної політики, що виразилося в ліквідації культурної (а в ряді випадків і політичної) автономії окремих народів й етнічних груп. У цілому це відбувалося на тлі централізації влади в країні, переходу від територіального до галузевого керування, репресій проти реальної й потенційної опозиції, масштабних [[голодомор]]ів.
 
З 1930-х років починається відмова від колишньої національної політики, що виразилося в ліквідації культурної (а в ряді випадків і політичної) автономії окремих народів й етнічних груп. У цілому це відбувалося на тлі централізації влади в країні, переходу від територіального до галузевого керування, репресій проти реальної й потенційної опозиції, масштабних [[голодомор]]ів.
   
1930 року СРСР розпочав зачистку західних кордонів - і знову депортації українців. Так звана "кулацька" висилка 1930-36 рр. забрала знову десятки тисяч українців. В середині [[1930-е|1930-х]] в [[Ленінград]]і проводилися масові арешти [[естонці]]в і [[фіни|фінів]]. З весни [[1935]], на підставі секретного наказу [[НКВС]] від [[25 березня]] [[1935]], із прикордонних районів на північно-заході були примусово виселені місцеві жителі, основна частина з яких були [[фіни-інгерманландці]]. У вересні 1937 року на підставі спільної постанови Раднаркому й ЦК ВКП(б) № 1428-326 "Про виселення корейського населення із прикордонних районів Далекосхідного краю", підписаного Сталіним і Молотовим, 172 тисячі етнічних корейців були [[Депортація корейців у Радянському Союзі|виселені із прикордонних районів Далекого Сходу]]. Виселення "неблагонадійних" націй із прикордонних територій звичайно зв'язується з військовими готуваннями.
+
[[1930]] року СРСР розпочав зачистку західних кордонів - і знову депортації українців. Так звана "куркульська" висилка 1930-36 рр. забрала знову десятки тисяч українців. В середині 1930-х в [[Ленінград]]і проводилися масові арешти [[естонці]]в і [[фіни|фінів]]. З весни [[1935]], на підставі секретного наказу [[НКВС]] від [[25 березня]] [[1935]], із прикордонних районів на північному заході СРСР були примусово виселені місцеві жителі, основна частина з яких були [[Інгерманландські фіни|фіни-інгерманландці]]. У вересні 1937 року на підставі спільної постанови [[Раднарком]]у й [[ЦК ВКП(б)]] № 1428-326 "Про виселення корейського населення із прикордонних районів Далекосхідного краю", підписаного Сталіним і [[Молотов]]им, 172 тисячі етнічних корейців були [[Депортація корейців у Радянському Союзі|виселені із прикордонних районів Далекого Сходу]]. Виселення "неблагонадійних" націй із прикордонних територій звичайно пов'язується з військовими приготуваннями.
   
 
З кінця [[1937]] г. поступово були ліквідовані всі національні райони й сільради за межами титульних республік й областей. Також за межами автономій було згорнуте викладання й випуск літератури на національних мовах.
 
З кінця [[1937]] г. поступово були ліквідовані всі національні райони й сільради за межами титульних республік й областей. Також за межами автономій було згорнуте викладання й випуск літератури на національних мовах.
   
 
== Депортації часів Другої світової війни ==
 
== Депортації часів Другої світової війни ==
Із захопленням Радянським Союзом Західної України, Західної Білорусі та Прибалтики 1939 році, депортації торкнулись і народів, що мешкали на цих землях.
+
Із захопленням Радянським Союзом [[Західна Україна|Західної України]], [[Західна Білорусь|Західної Білорусі]] та [[Прибалтика|Прибалтики]] у 1939-1940 роках, депортації торкнулись і народів, що мешкали на цих землях.
   
Уже восени 1939 p. перша хвиля депортації охопила польських осадників, які виселялися разом із сім’ями. Протягом грудня 1939&nbsp;— березня 1940&nbsp;pp. із Західної України та Західної Білорусії було депортовано понад 137 тисяч чоловік. Їх виселяли в північно-східні області РРФСР, Комі АРСР і Казахстану.
+
Уже восени 1939 p. перша хвиля депортації охопила польських [[Осадники|осадників]], які виселялися разом із сім’ями. Протягом грудня 1939&nbsp;— березня 1940&nbsp;pp. із Західної України та Західної Білорусі було депортовано понад 137 тисяч осіб. Їх виселяли в північно-східні області РРФСР, [[Республіка Комі|Комі АРСР]] і [[Казахстан]]у.
   
Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли було вивезено заможних селян&nbsp;— «куркулів» (до 6 тис. сімей із Західної України та Західної Білорусії). Всього із Західної України в 1939—1940 pp. було вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20% населення. Чимало невинних людей, яких німецько-радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено<ref>[http://vuzlib.net/lanovik/121.htm ''Лановик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М.'' Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999. ISВN 966-7131-20-3 — 737 с.]</ref>.
+
Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли було вивезено заможних селян&nbsp;— «куркулів» (до 6 тис. сімей із Західної України та Західної Білорусі). Всього із Західної України в 1939—1940 pp. було вислано до [[Сибір]]у, [[Поволжя]], Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20% населення. Чимало невинних людей, яких німецько-радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено<ref>[http://vuzlib.net/lanovik/121.htm ''Лановик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М.'' Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999. ISВN 966-7131-20-3 — 737 с.]</ref>.
   
Депортація торкнулася і прибалтійських народів, зокрема з 14 по 18 червня 1941 року з Литви було вислано у віддалені райони Сибіру і Крайньої Півночі близько 34 тисяч чоловік<ref>''Algirdas Julius Greimas, Saulius Žukas.'' Lietuva Pabaltijy. Istorijos ir kultūros bruožai. Vilnius: Baltos lankos, 1999. P. 149.{{ref-lt}}</ref>.
+
Депортація торкнулася і прибалтійських народів, зокрема з 14 по 18 червня 1941 року з [[Литва|Литви]] було вислано у віддалені райони Сибіру і Крайньої Півночі близько 34 тисяч чоловік<ref>''Algirdas Julius Greimas, Saulius Žukas.'' Lietuva Pabaltijy. Istorijos ir kultūros bruožai. Vilnius: Baltos lankos, 1999. P. 149.{{ref-lt}}</ref>.
   
Депортації продовжувалися і після нападу Німеччини на Радянський Союз. Так, [[28 серпня]] [[1941]] року указом [[Президія Верховної Ради СССР|Президії Верховної Ради СРСР]] була ліквідована [[Республіка німців Поволжя|Автономна республіка німців Поволжя]]. 367&nbsp;000 німців було депортовано на схід (на збори приділялися два дні): у республіку [[Комі]], на [[Урал]], в [[Казахстан]], [[Сибір]] і на [[Алтайський край|Алтай]]. Частково німці були відкликані з діючої армії. В 1942 почалася мобілізація радянських німців у віці від 17 років у робочі колони. Мобілізовані німці будували заводи, працювали на лісозаготівлях й у рудниках.
+
Депортації продовжувалися і після нападу Німеччини на Радянський Союз. Так, [[28 серпня]] [[1941]] року указом [[Президія Верховної Ради СРСР|Президії Верховної Ради СРСР]] була ліквідована [[АРСР німців Поволжя|Автономна республіка німців Поволжя]]. 367&nbsp;000 німців було депортовано на схід (на збори давалося два дні): у республіку [[Комі]], на [[Урал]], в [[Казахстан]], [[Сибір]] і на [[Алтайський край|Алтай]]. Частково німці були відкликані з діючої армії. В 1942 почалася мобілізація радянських німців у віці від 17 років у робочі колони. Мобілізовані німці будували заводи, працювали на лісозаготівлях й у рудниках.
   
 
Були депортовані також представники народів, країни яких входили в гітлерівську коаліцію ([[угорці]], [[болгари]], [[фіни]]).
 
Були депортовані також представники народів, країни яких входили в гітлерівську коаліцію ([[угорці]], [[болгари]], [[фіни]]).
Рядок 32: Рядок 32:
 
На підставі рішення Військової ради Ленінградського фронту від [[20 березня]] [[1942]] року із прифронтової зони в березні-квітні 1942 року було депортовано близько 40 тисяч німців і фінів. Ті з них, хто повернувся додому після війни, були повторно депортовані в 1947–1948&nbsp;р.
 
На підставі рішення Військової ради Ленінградського фронту від [[20 березня]] [[1942]] року із прифронтової зони в березні-квітні 1942 року було депортовано близько 40 тисяч німців і фінів. Ті з них, хто повернувся додому після війни, були повторно депортовані в 1947–1948&nbsp;р.
   
В [[1943]]—[[1944]] роках були проведені масові депортації [[калмики|калмиків]], [[інгуші|інгушів]], [[чеченці|чеченців]], [[карачаєвці|карачаєвців]], [[балкарці|балкарців]], [[кримські татары|кримських татар]], [[ногайці|ногайців]], [[турки-месхетинці|турок-месхетинців]], [[понтійські греки|понтійських греків]]&nbsp;— в основному за обвинуваченням в коллабораціонизмі, поширеному на весь народ. Були ліквідовані (якщо вони існували) автономії цих народів. [[18 травня]] [[1944]] року за наказом [[Сталін]]а весь кримськотатарський народ був звинувачений у [[колабораціонізм]]і та депортований з [[Крим]]у.
+
В [[1943]]—[[1944]] роках були проведені масові депортації [[калмики|калмиків]], [[інгуші|інгушів]], [[чеченці|чеченців]], [[Карачаївці|карачаївців]], [[балкарці|балкарців]], [[кримські татари|кримських татар]], [[ногайці|ногайців]], [[турки-месхетинці|турок-месхетинців]], [[понтійські греки|понтійських греків]]&nbsp;— в основному за обвинуваченням в колабораціонізмі, поширеному на весь народ. Були ліквідовані (якщо вони існували) автономії цих народів. [[18 травня]] [[1944]] року за наказом [[Сталін]]а весь кримськотатарський народ був звинувачений у [[колабораціонізм]]і та депортований з [[Крим]]у.
   
 
== Реабілітація ==
 
== Реабілітація ==
   
В [[1957]]-[[1958]] були відновлені національні автономії калмиків, чеченців, інгушів, карачаевцев і балкарців; цим народам було дозволено повернутися на свої історичні території. Повернення репресованих народів здійснювалося не без складностей, які й тоді, і згодом привели до національних конфліктів (так, почалися зіткнення між чеченцями, що поверталися, і заселеними за час їхнього вигнання в [[Грозненська область|Грозненську область]] росіянами; Приміський район був переданий від інгушів у Північно-Осетинську АРСР). Однак значній частині репресованих народів (поволзькі німці, кримські татари, турки-месхетинці, греки, корейці й ін.) і в цей час не були повернуті ні національні автономії (якщо такі були), ні права повернутися на історичну батьківщину.
+
В [[1957]]-[[1958]] були відновлені національні автономії калмиків, чеченців, інгушів, карачаївців і балкарців; цим народам було дозволено повернутися на свої історичні території. Повернення репресованих народів здійснювалося не без складностей, які й тоді, і згодом привели до національних конфліктів (так, почалися зіткнення між чеченцями, що поверталися, і заселеними за час їхнього вигнання в [[Чечня|Грозненську область]] росіянами; Приміський район був переданий від [[Інгушетія|інгушів]] у [[Північна Осетія|Північно-Осетинську АРСР]]). Однак значній частині репресованих народів (поволзькі німці, кримські татари, турки-месхетинці, греки, корейці й ін.) і в цей час не були повернені ні національні автономії (якщо такі були), ні право повернутися на історичну батьківщину.
   
[[28 серпня]] [[1964]] г., тобто 23 року через послу початку депортації, [[Президія Верховної Ради СРСР]] скасувала обмежувальні акти у відношенні депортованого німецького населення, а указ, що зняв повністю обмеження у волі пересування й подтверджував право німців на повернення в місця, звідки вони були вислані, був прийнятий в [[1972]] року.
+
[[28 серпня]] [[1964]] г., тобто через 23 роки після депортації, [[Президія Верховної Ради СРСР]] скасувала обмежувальні акти у відношенні депортованого німецького населення, а указ, що зняв повністю обмеження у свободі пересування й підтверджував право німців на повернення в місця, звідки вони були вислані, був прийнятий у [[1972]] році.
   
[[14 листопада]] [[1989]] року Декларацією [[Верховна Рада СССР|Верховної Ради СРСР]] були реабілітовані усі депортоані народи, у тому числі [[чеченці|чеченський]] і [[інгуші|інгушський]], визнані незаконними й злочинними репресивні акти проти них на державному рівні у вигляді політики [[клевета|клевети]], [[геноцид]]у, насильницького переселення, скасування національно-державних утворень, установлення режиму терору й насильства в місцях спецпоселений<ref>[http://www.hro.org/docs/rlex/repress/910426.php ст. 2 Закона «О реабилитации репрессированных народов»]</ref>.
+
[[14 листопада]] [[1989]] року Декларацією [[Верховна Рада СРСР|Верховної Ради СРСР]] були реабілітовані усі депортовані народи, у тому числі [[чеченці|чеченський]] і [[інгуші|інгушський]], визнані незаконними й злочинними репресивні акти проти них на державному рівні у вигляді політики [[клевета|клевети]], [[геноцид]]у, насильницького переселення, скасування національно-державних утворень, установлення режиму терору й насильства в місцях спецпоселений<ref>[http://www.hro.org/docs/rlex/repress/910426.php ст. 2 Закона «О реабилитации репрессированных народов»]</ref>.
   
 
В [[1991]] г. був прийнятий закон про реабілітацію репресованих народів. Через 15 років після визнання в [[СРСР]], в лютому [[2004]] року [[Європарламент]] визнав факт депортації [[чеченці|чеченців]] й [[інгуші|інгушів]] в [[1944]] році [[геноцид|актом геноциду]]<ref>[http://www.hrvc.net/west/27-2-04.htm Решение Европарламента по факту депортации чеченцев и ингушей удовлетворяет условиям «плана Ахмадова»]</ref>.
 
В [[1991]] г. був прийнятий закон про реабілітацію репресованих народів. Через 15 років після визнання в [[СРСР]], в лютому [[2004]] року [[Європарламент]] визнав факт депортації [[чеченці|чеченців]] й [[інгуші|інгушів]] в [[1944]] році [[геноцид|актом геноциду]]<ref>[http://www.hrvc.net/west/27-2-04.htm Решение Европарламента по факту депортации чеченцев и ингушей удовлетворяет условиям «плана Ахмадова»]</ref>.

Версія за 03:45, 18 січня 2010

Файл:Kersnovskaya Lucky Car.jpg
фрагмент мемуарів Є.Керсновської, письменниці, що була депортована з Бессарабії

Депорта́ція наро́дів — інструмент радянської національної політики сталінських часів. Депортація народів являла собою насильницьке переселення громадян за національною ознакою у віддалені місцевості СРСР, де вони розміщалися у спецпоселеннях.

1920-ті роки

Радянська депортаційна політика почалася з виселення білих козаків і великих землевласників у 1918–1925 роках[1]

Першими жертвами радянських депортацій стали козаки Терської області, які в 1920 році були виселені зі своїх будинків і відправлені в інші місцевості Північного Кавказу, в Донбас, а також на Крайню Північ, а їхню землю було передано чеченцям та інгушам. У 1921 році РРФСР депортовувала козаків-«куркулів» із Семиріччя, а у 1922 році — гуманітаріїв (так званий "філософський пароплав").

У 1925–1928 роках провадила роботу так звана тристороння комісія УРСР, БРСР та РРФСР щодо перерозподілу кордонів, і як наслідок роботи тієї комісії та розподілу кордонів з українських земель Стародубщині, Білгородщини, Орловщини, Дону були депортовані на Зелений, Малиновий та Сірий Клин сотні тисяч українців.

1930-ті роки

З 1930-х років починається відмова від колишньої національної політики, що виразилося в ліквідації культурної (а в ряді випадків і політичної) автономії окремих народів й етнічних груп. У цілому це відбувалося на тлі централізації влади в країні, переходу від територіального до галузевого керування, репресій проти реальної й потенційної опозиції, масштабних голодоморів.

1930 року СРСР розпочав зачистку західних кордонів - і знову депортації українців. Так звана "куркульська" висилка 1930-36 рр. забрала знову десятки тисяч українців. В середині 1930-х в Ленінграді проводилися масові арешти естонців і фінів. З весни 1935, на підставі секретного наказу НКВС від 25 березня 1935, із прикордонних районів на північному заході СРСР були примусово виселені місцеві жителі, основна частина з яких були фіни-інгерманландці. У вересні 1937 року на підставі спільної постанови Раднаркому й ЦК ВКП(б) № 1428-326 "Про виселення корейського населення із прикордонних районів Далекосхідного краю", підписаного Сталіним і Молотовим, 172 тисячі етнічних корейців були виселені із прикордонних районів Далекого Сходу. Виселення "неблагонадійних" націй із прикордонних територій звичайно пов'язується з військовими приготуваннями.

З кінця 1937 г. поступово були ліквідовані всі національні райони й сільради за межами титульних республік й областей. Також за межами автономій було згорнуте викладання й випуск літератури на національних мовах.

Депортації часів Другої світової війни

Із захопленням Радянським Союзом Західної України, Західної Білорусі та Прибалтики у 1939-1940 роках, депортації торкнулись і народів, що мешкали на цих землях.

Уже восени 1939 p. перша хвиля депортації охопила польських осадників, які виселялися разом із сім’ями. Протягом грудня 1939 — березня 1940 pp. із Західної України та Західної Білорусі було депортовано понад 137 тисяч осіб. Їх виселяли в північно-східні області РРФСР, Комі АРСР і Казахстану.

Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли було вивезено заможних селян — «куркулів» (до 6 тис. сімей із Західної України та Західної Білорусі). Всього із Західної України в 1939—1940 pp. було вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20% населення. Чимало невинних людей, яких німецько-радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено[2].

Депортація торкнулася і прибалтійських народів, зокрема з 14 по 18 червня 1941 року з Литви було вислано у віддалені райони Сибіру і Крайньої Півночі близько 34 тисяч чоловік[3].

Депортації продовжувалися і після нападу Німеччини на Радянський Союз. Так, 28 серпня 1941 року указом Президії Верховної Ради СРСР була ліквідована Автономна республіка німців Поволжя. 367 000 німців було депортовано на схід (на збори давалося два дні): у республіку Комі, на Урал, в Казахстан, Сибір і на Алтай. Частково німці були відкликані з діючої армії. В 1942 почалася мобілізація радянських німців у віці від 17 років у робочі колони. Мобілізовані німці будували заводи, працювали на лісозаготівлях й у рудниках.

Були депортовані також представники народів, країни яких входили в гітлерівську коаліцію (угорці, болгари, фіни).

На підставі рішення Військової ради Ленінградського фронту від 20 березня 1942 року із прифронтової зони в березні-квітні 1942 року було депортовано близько 40 тисяч німців і фінів. Ті з них, хто повернувся додому після війни, були повторно депортовані в 1947–1948 р.

В 19431944 роках були проведені масові депортації калмиків, інгушів, чеченців, карачаївців, балкарців, кримських татар, ногайців, турок-месхетинців, понтійських греків — в основному за обвинуваченням в колабораціонізмі, поширеному на весь народ. Були ліквідовані (якщо вони існували) автономії цих народів. 18 травня 1944 року за наказом Сталіна весь кримськотатарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму.

Реабілітація

В 1957-1958 були відновлені національні автономії калмиків, чеченців, інгушів, карачаївців і балкарців; цим народам було дозволено повернутися на свої історичні території. Повернення репресованих народів здійснювалося не без складностей, які й тоді, і згодом привели до національних конфліктів (так, почалися зіткнення між чеченцями, що поверталися, і заселеними за час їхнього вигнання в Грозненську область росіянами; Приміський район був переданий від інгушів у Північно-Осетинську АРСР). Однак значній частині репресованих народів (поволзькі німці, кримські татари, турки-месхетинці, греки, корейці й ін.) і в цей час не були повернені ні національні автономії (якщо такі були), ні право повернутися на історичну батьківщину.

28 серпня 1964 г., тобто через 23 роки після депортації, Президія Верховної Ради СРСР скасувала обмежувальні акти у відношенні депортованого німецького населення, а указ, що зняв повністю обмеження у свободі пересування й підтверджував право німців на повернення в місця, звідки вони були вислані, був прийнятий у 1972 році.

14 листопада 1989 року Декларацією Верховної Ради СРСР були реабілітовані усі депортовані народи, у тому числі чеченський і інгушський, визнані незаконними й злочинними репресивні акти проти них на державному рівні у вигляді політики клевети, геноциду, насильницького переселення, скасування національно-державних утворень, установлення режиму терору й насильства в місцях спецпоселений[4].

В 1991 г. був прийнятий закон про реабілітацію репресованих народів. Через 15 років після визнання в СРСР, в лютому 2004 року Європарламент визнав факт депортації чеченців й інгушів в 1944 році актом геноциду[5].

Примітки

Посилання