Держава-покровителька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Держава-покровителька — дипломатичний термін, який позначає державу, дипломатичне представництво якої в в одній країні представляє іншу країну. Або іншими словами, держава замість того щоб відправити до іншої держави своє дипломатичне представництво, призначає третю державу своєю покровителькою. Дипломатичне представництво такої держави-покровительки стає відповідальним за дипломатичні справи та інтереси громадян країни-протеже в країні перебування. Зазвичай таке відбувається після того, як дві країни розривають дипломатичні відносини, наприклад в результаті російсько-грузинської війни 2008 року Грузія та Росія розірвали дипломатичні відносини одна із одною, і з тих пір посольство Швецарії в Грузії представляє інтереси Росії, і навпаки.[1] Якщо держава-покровителька була призначена під час збройного конфлікту, на неї покладаються зобов'язання здійснювати нагляд за належним поводженням із військовополоненими та мирним населенням на територіях окупованих ворожою державою.

Інститут держав-покровительок з'явився під час французько-прусської війни 1870 року і був формалізований у Женевській конвенції про поводження з військовополоненими 1929 року. Держави-покровительки згадуються в усіх чотирьох Женевських конвенціях 1949 року. Крім того, Міжнародний комітет Червоного Хреста, який є організацією, а не державою, відповідно до Першого додаткового протоколу до Женевських конвенцій (1977 рік) теж може бути призначений «державою-покровителькою». Практика призначення держав-покровительок у мирний час була започаткована у Віденській конвенції про дипломатичні відносини 1961 року.[2]

В додатковому протоколі до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни від 8 червня 1977 року (стаття 2, пункт «c») надається визначення держави-покровительки:

«Держава-покровителька» означає нейтральну державу або іншу державу, що не є стороною в конфлікті, яка була призначена стороною, що перебуває в конфлікті, і визнана супротивною стороною та яка погодилася здійснювати функції, що покладаються на Державу-покровительку згідно з Конвенціями та цим Протоколом.[3]

Оригінальний текст (англ.)
«Protecting Power» means a neutral or other State not a Party to the conflict which has been designated by a Party to the conflict and accepted by the adverse Party and has agreed to carry out the functions assigned to a Protecting Power under the Conventions and this Protocol.[4]

Практика застосування[ред. | ред. код]

Президент США Барак Обама дякує уряду Швейцарії за те, що вони представляють інтереси США в Ірані.

Держава-покровителька призначається державою-протеже і на це має погодитись держава перебування (держава, в якій держава-покровителька буде представляти державу-протеже). Тому держава-покровителька повинна мати встановлені дипломатичні відносини як з державою-протеже, так і з державою перебування. Під час війни, Женевські конвенції також вимагають щоб держава-покровителька зберігала нейтралітет. Спеціальні обов'язки та домовленості узгоджуються між всіма трьома країнами.

За всебічним мандатом держава-покровителька виконує більшість дипломатичних функцій від імені держави-протеже. Це необхідно коли відносини між державами є настільки ворожими, що одна держава не має жодного дипломатичного чи консульського персоналу в іншій. Наприклад, Швеція має всебічний мандат США у Північний Кореї, оскільки відносини між цими країнами є надзвичайно ворожими.

В інших випадках, держави розірвали дипломатичні відносини, але все одно бажають мати свій дипломатичний чи консульський персонал у іншій державі на неформальній основі. Держава-покровителька є механізмом здійснення цього. Колишнє посольство держави-протеже зі штатом, який складається із громадян держави-протеже, формально стає «секцією інтересів» держави-покровительки. Наприклад, у Секції інтересів Куби при Посольстві Швейцарії в США, до відновлення дипломатичних відносин в 2015 році, працювали громадяни Куби і вона містилася в будівлі колишнього кубинського посольства.

Не існує вимоги що дві країни, які розірвали дипломатичні відносини чи перебувають в стані війни, мають обрати одну і ту саму державу-покровительку, хоча зазвичай прагнуть зробити саме так для зручності комунікації. Кожна сторона конфлікту може призначити різні держави-покровительки, якщо це влаштовує іншу сторону. Також не існує вимоги, що держава-покровителька має бути тільки одна, хоча, знов ж таки, зазвичай так і є. Наприклад, під час Другої світової війни Японія призначила Іспанію, Швецію та Швейцарію своїми державами-покровительками у США.[5]

Поточні мандати[ред. | ред. код]

Держава-покровителька Держава-протеже Держава перебування Тип Примітки
Греція Греція Єгипет Єгипет Катар Катар Всебічний
Ізраїль Ізраїль Канада Канада Венесуела Венесуела Секція інтересів
Італія Італія Канада Канада Іран Іран Всебічний [6]
Оман Оман Іран Іран Канада Канада Всебічний [7]
Пакистан Пакистан Іран Іран Flag of the United States.svg США Секція інтересів
Румунія Румунія Австралія Австралія Сирія Сирія Всебічний [8]
Румунія Румунія Канада Канада Сирія Сирія Всебічний [8]
Румунія Румунія Молдова Молдова Сирія Сирія Всебічний [8]
Румунія Румунія Франція Франція Сирія Сирія Всебічний [8]
Туреччина Туреччина Flag of the United States.svg США Лівія Лівія Секція інтересів [9]
Чехія Чехія Flag of the United States.svg США Сирія Сирія Секція інтересів [10]
Швейцарія Швейцарія Грузія Грузія Росія Росія Секція інтересів [11]
Швейцарія Швейцарія Іран Іран Єгипет Єгипет Секція інтересів [11]
Швейцарія Швейцарія Іран Іран Саудівська Аравія Саудівська Аравія Всебічний [12][11]
Швейцарія Швейцарія Росія Росія Грузія Грузія Секція інтересів [13][14][11]
Швейцарія Швейцарія Саудівська Аравія Саудівська Аравія Іран Іран Всебічний [12][11]
Швейцарія Швейцарія Flag of the United States.svg США Іран Іран Секція інтересів [11]
Швеція Швеція Австралія Австралія Flag of North Korea.svg Північна Корея Всебічний
Швеція Швеція Данія Данія Flag of North Korea.svg Північна Корея Всебічний
Швеція Швеція Ісландія Ісландія Flag of North Korea.svg Північна Корея Всебічний
Швеція Швеція Іспанія Іспанія Flag of North Korea.svg Північна Корея Консульський
Швеція Швеція Італія Італія Flag of North Korea.svg Північна Корея Консульський
Швеція Швеція Канада Канада Flag of North Korea.svg Північна Корея Всебічний
Швеція Швеція Норвегія Норвегія Flag of North Korea.svg Північна Корея Всебічний
Швеція Швеція Flag of the United States.svg США Flag of North Korea.svg Північна Корея Всебічний
Швеція Швеція Фінляндія Фінляндія Flag of North Korea.svg Північна Корея Всебічний

Також, Швейцарія довгий час була державою-покровителькою і посередником між США та Кубою, доки в 2015 році дипломатичні відносини між цими двома державами не були відновлені.[15][16]

Історія[ред. | ред. код]

До Женевської конвенції 1929 року[ред. | ред. код]

Практика використання держав-покровительок з'явилась під час Французько-прусської війни в 1870 році, коли сторони конфлікту вислали дипломатів одна одної та ввели обмеження на перебування громадян ворожих країн на своїй території. Тому в держав-сторін конфлікту з'явилась необхідність призначити свої держави-покровительки щоб вони представляли їхні інтереси у ворожих державах. Дії Еліягу Бенджаміна Вошберна, який на момент початку війни був послом США у Франції, створили прецедент із заходів, які мають бути вжиті державами-покровительками під час військових конфліктів. США отримали мандат на покровительство від Північнонімецького союзу і Вошберн організував евакуацію 30 000 мирних німецьких громадян, які перебували на території Франції на момент початку військового конфлікту. Він же був єдиним дипломатом великої країни, який залишився під час Облоги Парижа, і на його плечі лягли обов'язки із захисту семи латиноамериканських консульств та із забезпечення харчуванням 3000 німецьких мирних громадян, які не змогли покинути Париж до початку облоги.

Використання держав-покровительок стало загальноприйнятою практикою, але це не було офіційно затверджено до Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1929 року. Відсутність формально закріпленого статусу держав-покровительок у міжнародному праві призводила до неоднозначностей у визначенні прав та обов'язків держав-покровительок. Так, під час Другої англо-бурської війни Британська імперія призначила США своєю державою-покровителькою, але бури заборонили США переказувати кошти британським полоненим від британського уряду. Королівство Нідерландів, яке було державою-покровителькою бурських республік, не змогло домовитися про обмін списками полонених. Всього через два роки, обидві сторони Російсько-японської війни погодились на взаємний обмін списками полонених, за посередництва Франції, як держави-покровительки Росії, та США, як держави-покровительки Японії. Обмін списками полонених став загальною практикою і був затверджений як обов'язковий в Женевській конвенції 1929 року.

Світові війни[ред. | ред. код]

Із часу Французько-прусської війни США стали популярним вибором як держави-покровительки. Особливо це проявилось під час Першої світової війни, коли США отримали мандати на покровительство від п'яти великих держав-учасниць конфлікту: Великої Британії, Франції, Австро-Угорщини, Німецької імперії та Османської імперії. Всього, в період 1914—1917 років США отримали 54 мандата на покровительство. Коли в 1917 році США вступили у війну на стороні Антанти, їх мандати були передані меншим нейтральним країнам, зокрема Нідерландам, Іспанії та Швейцарії.

На початку Другої світової війни США також були популярним вибором як держави-покровительки, отримавши 75 мандатів від держав антигітлеровської коаліції у період 1939—1941 років. При цьому держави осі не вважали США незацікавленою стороною, тому США не отримали жодного мандату на покровительство від них. Франкістська Іспанія хоч і була нейтральною державою, але симпатизувала осі, а Нідерланди були окуповані Німеччиною, тому основними державами-покровительками стали Швеція та Швейцарія.

Післявоєнний період та Холодна війна[ред. | ред. код]

Після 1945 року, із початком Холодної війни, США перестали вважатися незацікавленою третьою стороною, тому їх рідко обирали як державу-покровительку. Навіть навпаки, США довелось призначати своїх держав-покровительок. Швеція та Швейцарія, які мали багато мандатів на покровительство ще під час Другої світової війни, а під час Холодної війни вирішили залишитись нейтральними та відмовились від приєднання до будь-яких військових блоків, залишись популярним вибором як держави-покровительки, і є такими і до сьогодні. Швейцарія, наприклад, мала максимальну кількість мандатів на покровительство — 24.

Використання секції інтересів увійшло в загальну практику в результаті одностороннього проголошення незалежності Родезією в 1965 році, коли дев'ять африканських держав розірвали дипломатичні відносини із Великою Британією. Держави-покровительки Великої Британії оголосили британських дипломатів членами дипломатичного персоналу своїх посольств у цих африканських країнах, і таким чином британські дипломати зберегли свій дипломатичний імунітет та можливість продовжувати працювати у колишньому британському посольстві, яке перейшло під опіку посольств держав-покровительок. Ця практика широко застосовувалась під час Шестиденної війни в 1967 році. Хоч більшість арабських країн і розірвали дипломатичні відносини зі США за їх підтримку Ізраїлю, вони дозволили американським дипломатам залишитися працівниками секції інтересів США при посольствах держав-покровительок. Так само Ізраїль дозволив радянським дипломатам залишитися працівниками Секції радянських інтересів при Посольстві Фінляндії в Ізраїлі.

У випадках Корейської та В'єтнамської війн, основні сторони конфлікту (тобто Північна і Південна Кореї та Північний і Південний В'єтнами відповідно) вважали себе єдиними легітимними урядами єдиної країни, тому вони не визнавали одна одну і не підтримували дипломатичні стосунки із жодною з держав, які визнали іншу сторону. Така ситуація зробила неможливим призначення держави-покровительки, оскільки вона б повинна була мати дипломатичні відносини з обома сторонами конфлікту. Ця колізія була ліквідована в Першому додатковому протоколі до Женевських конвенцій, який дозволив надавати мандати на покровительство Міжнародному комітету Червоного Хреста, який би став посередником між стороною конфлікту та третьою державою, а у випадку відсутності можливості такого посередництва, сам би виконував усі функції держави-покровительки.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Грузія розриває дипломатичні відносини з Росією. Радіо «Свобода». 29 серпня 2008. Процитовано 1 квітня 2018. 
  2. Венская конвенция о дипломатических сношениях 18 апреля 1961 г. — сайт Верховної Ради України (рос.)
  3. Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року — сайт Верховної Ради України
  4. Protocol Additional to the Geneva Conventions of 12 August 1949, and relating to the Protection of Victims of International Armed Conflicts (Protocol I), 8 June 1977 - сайт Міжнародного комітету Червоного хреста (англ.)
  5. Levie, Howard (1961). Prisoners of War and the Protecting Power. American Journal of International Law 55. Архів оригіналу за 2014-07-14.  (англ.)
  6. Canada-Iran Relations — сайт МЗС Канади (англ.)
  7. Oman to represent Iran's Canada interests. Reuters. 22 жовтня 2013. Процитовано 1 квітня 2018.  (англ.)
  8. а б в г Popescu, Irina (10 грудня 2014). Romania to represent Canada's interests in Syria. Romania Insider.  (англ.)
  9. Labott, Elise; Kayali, Talia (20 березня 2011). Turkey to serve as protecting power for U.S. in Libya. CNN. Процитовано 1 квітня 2018.  (англ.)
  10. Embassy of the Czech Republic in Damascus: U.S. Interests Section — сайт МЗС Чехії (англ.)
  11. а б в г д е Protecting power mandates — сайт Федерального департаменту закордонних справ Швейцарії (англ.)
  12. а б Good offices: Switzerland takes on protecting power mandate for Iran and Saudi Arabia — сайт Федерального департаменту закордонних справ Швейцарії (англ.)
  13. Інтереси РФ у Грузії представлятиме Швейцарія. УНІАН. 13 грудня 2008. Процитовано 1 квітня 2018. 
  14. Секция интересов Российской Федерации при Посольстве Швейцарии в Грузии — сайт МЗС Росії (рос.)
  15. Куба – США: дипломатична весна. Голос Америки. 19 липня 2015. Процитовано 1 квітня 2018. 
  16. Bussard, Stéphane (19 липня 2015). La voix suisse des Etats-Unis à Cuba se tait. Le Temps. Процитовано 2 квітня 2018.  (фр.)