Відмінності між версіями «Джеймс Дуліттл»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (вікіфікація)
(→‎Друга світова: доповнення)
Рядок 92: Рядок 92:
   
 
В результаті 7 льотчиків були поранені, 3 льотчики загинули, 8 були захоплені в полон. [[15 жовтня]] [[1942]] року троє з них були [[Військові злочини країн Осі у Другій світовій війні|страчені японськими окупантами]]: Дін Е.Холлмарк, Вільям Фарроу, Гарольд Спад. 1 грудня 1943 року помер у [[полон]]і Роберт Мелдер. Таким чином, всього загинуло 7 льотчиків.
 
В результаті 7 льотчиків були поранені, 3 льотчики загинули, 8 були захоплені в полон. [[15 жовтня]] [[1942]] року троє з них були [[Військові злочини країн Осі у Другій світовій війні|страчені японськими окупантами]]: Дін Е.Холлмарк, Вільям Фарроу, Гарольд Спад. 1 грудня 1943 року помер у [[полон]]і Роберт Мелдер. Таким чином, всього загинуло 7 льотчиків.
  +
  +
Не маючи інформації про результати бомбардування Японії та долю своїх товаришів через передчасний виліт, Дж.Дуліттл вважав, що його віддадуть під військовий трибунал за зрив бойового завдання. Але, після повернення до США його особисто прийняв Президент Ф.Рузвельт, який вручив пілоту найвищу нагороду країни — [[Медаль Пошани (США)|медаль Пошани]]. У наказі про присвоєння медалі Пошани було наступне висловлювання: «За прояву визначного лідерства, що перевищувало звичайний службовий обов'язок, демонстрацію персональної хоробрості та стійкості, в умовах екстремального ризику для власного життя. Попри неминучому факту ймовірного приземлення або на території окупованій противником або небезпеці загинути в морі при посадці на воду, підполковник Дж. Дуліттл особисто очолив ескадру армійських бомбардувальників, укомплектованих добровольцями, в дуже небезпечному нальоті на японські території.»
   
 
== Див. також ==
 
== Див. також ==

Версія за 15:44, 21 липня 2018

Джеймс Гарольд Дуліттл
James Harold Doolittle
Lt. General James Doolittle, head and shoulders.jpg
Прізвисько «Джіммі»
Народження 14 грудня 1896(1896-12-14)
Сполучені Штати Америки Аламіда, Каліфорнія
Смерть 27 вересня 1993(1993-09-27) (96 років)
Сполучені Штати Америки Пеббл-Біч, округ Монтерей, Каліфорнія
Поховання Арлінгтонський національний цвинтар
Приналежність Insignia signal.svg Авіаційна секція Корпусу зв'язку
Prop and wings.svg Авіаційна служба Армії
USAAC Roundel 1919-1941.svg Повітряний корпус Армії
US Army Air Corps Hap Arnold Wings.svg ПС армії
Seal of the United States Department of the Air Force.svg Повітряні сили
Рід військ розвідувальна авіація
винищувальна авіація
бомбардувальна авіація
Освіта Каліфорнійський університет
Массачусетський технологічний інститут
Роки служби 19171959
Звання US-O10 insignia.svg Генерал
Командування 12-та повітряна армія
15-та повітряна армія
8-ма повітряна армія
Війни / битви Друга світова війна
Нагороди
Air Force Medal of Honor.png
Президентська медаль Свободи
Медаль «За видатні заслуги» армії (США)
Срібна Зірка (США)
Хрест льотних заслуг (США)
Бронзова Зірка (США)
Медаль ВПС (США)
Медаль Перемоги у Першій світовій війні (США)
Пам'ятна медаль оборони Америки
Медаль «За Американську кампанію»
Медаль «За кампанію на Тихому океані»
Медаль «За Європейсько-Африкансько-Близькосхідну кампанію»
Медаль Перемоги у Другій світовій війні
Відзнака за тривалу службу у ПС (США) Медаль за службу в резерві Збройних силах з бронзовою відзнакою Офіцер національного ордену кондора Анд (Болівія)
Кавалер ордену Зірки Абдона Кальдерона 1-го ступеня Кавалер ордену Алауїтського трону (Марокко) Croix de guerre (Бельгія)
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Воєнний хрест 1939—1945 з пальмовою гилкою (Франція) ордена Лазні
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Медаль збройних сил 1-о класу (Республіка Китай)
COMMAND PILOT WINGS.png Naval Aviator Badge.jpg
Джеймс Дуліттл у Вікісховищі?

Джеймс Гарольд Дуліттл (англ. James Harold Doolittle; 14 грудня 1896, Аламіда, Каліфорнія — 27 вересня 1993, округ Монтерей, Каліфорнія) — американський воєначальник, піонер авіації, генерал Повітряних сил США, кавалер медалі Пошани. За часів Другої світової війни був офіцером резерву Повітряних сил армії, командував 12-ою, 15-ою та 8-ою повітряними арміями. Особливо прославився як організатор та головний виконавець так званого «рейду Дуліттла», відчайдушного авіаційного нальоту американських бомбардувальників на Японські острови на помсту за напад на Перл-Гарбор.

Біографія

Ранні роки

Джеймс Гарольд Дуліттл народився 14 грудня 1896 року в Аламіда, штат Каліфорнія в родині Френка Генрі Дуліттла та Рози Серени Шепард. Дитинство провів у Номі, на Алясці, де здобув славу гарного боксера. 1910 році він пішов до початкової школи в Лос-Анджелесі, потім навчався в міському коледжі Лос-Анджелесу, вищій школі кустарно-ремісного мистецтва та в університеті Берклі в Каліфорнії, де проходив навчання у гірничій школі.

У жовтні 1917 року Дж. Дуліттл пішов в академічну відпустку та записався до корпусу резерву зв'язку, на пілотні курси. Навчався у військовій школі аеронавтики при Каліфорнійському університеті, польотні тренування проходили у Роквелл-Філд. 11 березня 1918 року він завершив повний курс навчань з присвоєнням йому військового звання перший лейтенант резервного корпусу офіцерів зв'язку.

Кар'єра пілота

За часів Першої світової війни Дж. Дуліттл перебував на території Сполучених Штатів, був пілотом-інструктором з підготовки американських льотчиків на авіабазах по всій країні Райт-Паттерсон, Келлі-Філд, Ігл-Пасс. 1 липня 1920 року він підтвердив кваліфікацію пілота й отримав звання першого лейтенанта авіаційної служби сухопутних військ США.

У 1920-ти роки Джеймс Дуліттл став однім з найвідоміших піонерів авіації. У травні 1921 року він брав участь у експедиції з евакуації літака лейтенанта А.Пірсона, що під час трансконтинентального перельоту над США був змушений здійснити вимушену посадку в мексиканському каньйоні. Дж. Дуліттл знайшов літак, що розшукували, та оцінивши масштаби аварійної посадки, доставив до пошкодженого літака мотор і чотирьох механіків. Після проведення на місці катастрофи ремонту в найскладніших гірських умовах пілот сам підняв літак у небо.

У подальшому Дж. Дуліттл пройшов навчання в авіаційній школі механіків на авіабазі Келлі-Філд та інженерні курси аеронавтики у Маккук-Філд. У 1922 році здобув вищу освіту, отримавши диплом бакалавра мистецтв у Каліфорнійському університеті Берклі.

У вересні 1922 року він здійснив дослідний переліт на літаку компанії De Havilland DH.4, що був оснащений першими авіаційними навігаційними приладами. Це був перший переліт крізь усю країну з Пабло-Біч (сучасне Джексонвіль-Біч у Флориді) до Роквелл-Філд у Сан-Дієго в Каліфорнії, дистанцію яку Дж. Дуліттл подолав за 21 годину 19 хвилин, лише одного разу здійснивши дозаправку на Келлі-Філд. За цей випробувальний переліт армія США удостоїла молодого пілота Хреста льотних заслуг.

1923 році Дж. Дуліттл на Маккук-Філд служив льотчиком-випробувачем і інженером аеронавтики, звідкіля поступив на навчання до Массачусетського технологічного інституту. У березні 1924 року проводив дослідницькі іспити з літаками, за що був удостоєний другого Хреста льотних заслуг. У червні 1925 року став першим у Сполучених Штатах доктором аеронавтики.

У квітні 1926 року він вилетів до Південної Америки для демонстрації авіаційної техніки тамтешньому керівництву країн. У Чилі під час польотів від зламав обидва гомілковостопні суглоби, однак мужньо завершив проведення показових польотів на винищувачу P-1 Hawk з поламаними ногами. Після цього він повернувся додому, де його госпіталізували до Медичного центру армії імені[en] Вальтера Ріда. До квітня 1927 року тривало лікування, після завершення якого Дж. Дуліттл повернувся до роботи пілота. У 1927 році перший у світі здійснив фігуру вищого пілотажу нижню мертву петлю, що до того вважалося смертельним та неможливим.

1929 році молодий пілот став першим льотчиком, що здійснив зліт, політ та посадку на літаку із застосуванням лише навігаційних приладів, без можливості огляду з кабіни літального апарату, тобто «в сліпу». За цей подвиг першовідкривача його нагородили престижним Трофеєм Гармона.

Працюючи з компанією Shell Oil Company він брав участь у розробці та виробництві перших партій 100-октанового авіаційного гасу, який був надзвичайно важливим для літаків, що розроблялися наприкінці 1930-х років у світ.

1932 році Дж. Дуліттл встановив світовий рекорд швидкості у 252 миль на годину на літаку Gee Bee Model R. За це в Клівленді він був удостоєний Кубка Томпсона. З отриманням трьох найвідоміших кубків за змагання в авіації: Шнейдера[en], Бендікса[en] та Томпсона[en], він офіційно оголосив, що їде з авіаційного спорту й не братиме участь у перегонах.

1 липня 1940 року Джеймс Дуліттл повернувся на дійсну військову службу до Повітряного корпусу Армії США в ранзі майора.

Друга світова

Докладніше: Рейд Дуліттла

У червні 1941 року Повітряний корпус був реорганізований на повітряні сили армії.

2 січня 1942 року Дж. Дуліттл отримав звання підполковника й був включений до штабу Повітряних сил, де розроблявся чорновий план авіаційного нальоту американських бомбардувальників на Японські острови на помсту за напад на Перл-Гарбор. З особистого дозволу командувача генерала Г.Арнольда досвідченого пілота, за його проханням призначили керувати цим відчайдушним рейдом 16 середніх бомбардувальників B-25 «Мітчелл» на цілі в Токіо, Кобе, Йокогамі, Осаки та Нагої.

Після інтенсивних тренувань було відібрано 16 екіпажів, які прибули на борт авіаносця «Хорнет». На полудень 19 квітня планувався старт зльоту бомбардувальників, проте вранці 18 квітня, коли ескадра перебувала за 650 миль від узбережжя Японії, вона була помічена японськими патрульними кораблями. І хоча американські крейсери потопили японські кораблі, проте японці встигли передати радіограму про помічену ескадру. В цій ситуації перед командувачем ескадри, віце-адміралом В. Голсі наказав негайно піднімати в повітря всі літаки.

B-25 «Мітчелл» дісталися Японії та завдали бомбового удару по визначених цілях. 15 літаків вирушили на підготовлені аеродроми в Китаї, один розгорнувся на Росію через надмірно високу витрату пального. Він здійснив посадку поблизу Владивостока, а його екіпаж був інтернований. Через 14 місяців була інспірована втеча льотчиків через територію Ірану.[1]

Решта 15 літаків не змогли досягнути китайських аеродромів через брак палива. Чотири бомбардувальники розбились при спробі здійснити вимушену посадку та затонули в Південно-Китайському морі, екіпажі решти 11 машин покинули літаки в повітрі. Підполковник Дж. Дуліттл після 12-годинного польоту, вночі, в штормову погоду не зміг визначити запланований аеродром посадки й десантувався з парашутом у незнайомій місцевості. Йому пощастило, офіцер приземлився на м'який ґрунт рисового поля, поблизу Цюйчжоу, але на території окупованій японцями. Дж. Дуліттл з товаришами змогли вийти на китайських партизанів, які вивели їх до регулярних китайських військ.

В результаті 7 льотчиків були поранені, 3 льотчики загинули, 8 були захоплені в полон. 15 жовтня 1942 року троє з них були страчені японськими окупантами: Дін Е.Холлмарк, Вільям Фарроу, Гарольд Спад. 1 грудня 1943 року помер у полоні Роберт Мелдер. Таким чином, всього загинуло 7 льотчиків.

Не маючи інформації про результати бомбардування Японії та долю своїх товаришів через передчасний виліт, Дж.Дуліттл вважав, що його віддадуть під військовий трибунал за зрив бойового завдання. Але, після повернення до США його особисто прийняв Президент Ф.Рузвельт, який вручив пілоту найвищу нагороду країни — медаль Пошани. У наказі про присвоєння медалі Пошани було наступне висловлювання: «За прояву визначного лідерства, що перевищувало звичайний службовий обов'язок, демонстрацію персональної хоробрості та стійкості, в умовах екстремального ризику для власного життя. Попри неминучому факту ймовірного приземлення або на території окупованій противником або небезпеці загинути в морі при посадці на воду, підполковник Дж. Дуліттл особисто очолив ескадру армійських бомбардувальників, укомплектованих добровольцями, в дуже небезпечному нальоті на японські території.»

Див. також

Посилання

Примітки

  1. Roshchupkin, Vladimir. «Секретная миссия подполковника Дулиттла» NRC Magazine: The Guardian, 6 February 2011. Retrieved 21 August 2012.