Джон Бардін
![]() ![]() |
|
---|---|
John Bardeen | |
Народився | 23 травня 1908 Медісон, Вісконсин |
Помер | 30 січня 1991 (82 роки) Бостон |
Місце проживання | Медісон |
Громадянство | ![]() |
Національність | США |
Alma mater | Університет Вісконсин-Медісон Принстонський університет |
Галузь | фізика |
Заклад | Bell Labs |
Науковий керівник | Юджин Пол Вігнер |
Відомі учні | Джон Роберт Шріффер Нік Голоняк |
Член | Лондонське королівське товариство, Академія наук СРСР, Угорська академія наук, Національна академія наук США, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук і Американське фізичне товариство[1] |
Відомий завдяки: | винахід транзистора теорія надпровідності |
Батько | Charles Russell Bardeen[d] |
У шлюбі з | Jane Maxwell[d] |
Діти | James M. Bardeen[d] |
Нагороди | ![]() Медаль пошани IEEE (1971) |
Джон Бардін у Вікісховищі? |
Джон Барді́н (англ. John Bardeen; нар. 23 травня 1908[2][3][4], Медісон[5] — пом. 30 січня 1991[2][3][4], Бостон) — американський фізик. Двічі лауреат Нобелівської премії: у 1956 за винахід транзистора та у 1972 за мікроскопічну теорію надпровідності.
Зміст
Юні роки і освіта[ред. • ред. код]
Джон Бардін народився 23 травня 1908 року в Медісоні, штат Вісконсин, США в сім'ї Чарльза і Алтей Бардінів. Чарльз Бардін був професором анатомії в університеті Вісконсина і допомагав в заснуванні там медичної школи. До заміжжя Алтея викладала у Лабораторній Школі Деві і управляла фірмою внутрішнього декору. Після заміжжя вона стала помітною фігурою у світі мистецтва.
Математичний талант Бардіна дав рано про себе знати. Його учитель математики в сьомому класі спонукав Бардіна розв'язувати задачі підвищеної складності і внаслідок цього Бардін дякував йому за те, «що він першим розбудив його цікавість до математики».
Бардін закінчив школу у віці 15 років, хоча він міг закінчити її ще кількома роками раніше. Затримка із закінченням школи була пов'язана з прослуховуванням додаткових дисциплін в іншій школі, а також зі смертю матері. Він поступив у Вісконсинський університет у 1923 р.
У коледжі він вступив до братства Зета-Псі. Необхідний вступний внесок він заробив частково і грою в більярд.
Бардін отримав ступінь бакалавра і магістра електротехніки в 1928 р. Він прослухав усі курси лекцій з фізики і математикт, які були йому цікаві, і закінчив університет за 5 років - на рік довше, ніж зазвичай. Це дозволило йому одночасно написати магістерську дисертацію під керівництвом Лео Петерса. Його наставниками з математики були Воррен Вівер і Едвард Ван Флек. Головним наставником із фізики був Джон ван Флек, але також великий вплив на нього мали вчені Поль Дірак, Вернер Гейзенберг і Арнольд Зоммерфельд.

Деякий час після закінчення університету Бардін залишався у Вісконсині, продовжуючи свої дослідження, але потім перейшов працювати на три роки в Gulf Research Laboratories - дослідницьке відділення компанії Gulf Oil з Пітсбурга. Після того, як ця робота перестала цікавити його, він подав заяву і був прийнятий на програму аспіранта з математики в Принстонському університеті.
Бардін вивчав математику і фізику як аспірант, і згодом написав дисертацію на отримання ступеня доктора філософії з математичної фізики в галузі фізики твердого тіла під керівництвом лауреата Нобелівської премії Юджина Вігнера. Він отримав ступінь у Принстоні в 1936. Через смерть батька Бардін не зміг закінчити свою дисертацію до початку роботи в Гарвардському університеті за постдоківською стипендією, і вимушений був дописувати її впродовж першого семестру свого перебування там.
У Принстоні, під час візиту до свого старого друга в Пітсбург, він зустрів Джейн Максвелл. Вони одружилися ще до його від'їзду з Принстона.
Подальше життя і кар'єра[ред. • ред. код]
Восени 1938 року Бардін приступив до виконанню обов'язків доцента в Міннесотському уіверситеті.
У 1941 розгорілася світова війна і колеги переконали Бардіна перейти на роботу в артилерійську лабораторію ВМС США. Передбачалося, що він пропрацює там чотири роки. У 1943 році йому запропонували участь в Мангеттенському проекті, але він відмовився з сімейних причин. За свою службу в артилерійській лабораторії він був нагороджений Медаллю за похвальну громадянську службу.
Після закінчення Другої світової війни Бардін спробував повернутися в академічні кола. Проте університет Міннесоти не усвідомив важливості молодої галузі - фізики твердого тіла. Йому запропонували тільки невелике підвищення. Знання з фізики твердого тіла зробили Бардіна безцінною фігурою для Лабораторії Белла, які саме в той час відкрили відділ твердого тіла. Пам'ятаючи, що університет не надав підтримки його дослідженням, він вирішив у 1945 прийняти спокусливу пропозицію від Лабораторії Белла.
Лабораторія Белла[ред. • ред. код]
У жовтні 1945 Бардін почав працювати в лабораторії Белла. Він з сім'єю переїхав до міста Саміт у Нью-Джерсі, що було в межах поїздки на автобусі від дослідницького кампусу Мюррей-Гілл. Він знову подружився з Волтером Браттейном, з яким раніше познайомився через його брата. Брат Браттейна також був аспірантом у Принстоні. 23 грудня 1947 року Бардін, Браттейн і Вільям Шоклі (менеджер Бардіна на той момент) створили транзистор.
Винахід транзистора[ред. • ред. код]
23 грудня 1947, Бардіну і Браттейну, працюючи без Шоклі, вдалося створити точково-контактний транзистор, що дав підсилення. Наступного місяця, 'патентні повірені лабораторії Белла розпочали працювати над патентною заявкою.[6]
Адвокати лабораторії Белла скоро з'ясували, що принцип ефекту поля Шоклі був очікуваним і був запатентований в 1930 році Юліусом Лілієнфельдом, який подав його в MESFET — як патент у Канаді 22 жовтня 1925.[7]
Шоклі отримав левову частину заслуги за винахід транзистора, що призвело до погіршення відносин із Бардіном. Управління лабораторії Белла, однак, представило всіх трьох винахідників як одну команду. Шоклі, зрештою, розлютився і відсторонив Бардіна і Браттейна та по суті заблокував їх двох від робіт над планарним транзистором. Бардін почав досліджувати теорію надпровідності і покинув лабораторію Белла в 1951 році. Браттейн відмовився далі працювати з Шоклі і був переведений до іншої групи. Ні Бардін, ні Браттейн не мали багато спільного з розробками транзистора протягом першого року після його винаходу. [8]
«Транзистор» (комбінація «англ. transconductance» i «англ. resistor») був у 50 разів меншим від вакуумної лампи. Їх використання у радіо та телевізорах дозволило зробили ці пристрої компактнішими.
Повернення в академічні кола[ред. • ред. код]
Бардін долучився до інженерного факультету університету Іллінойсу в 1951. Першим аспірантом Бардіна був Нік Голоняк (1954) - винахідник першого "видимого" лазера та світлодіода в 1962.
Спільно з Леоном Купером і Джоном Робертом Шріффером Бардін працював над теорією звичайних надпровідників, яка була названа на їхню честь - теорія БКШ. За цю роботу його нагородили Нобелівською премією за 1972 рік.
Бардін отримав Медаль шани IEEE в 1971 за "видатний внесок у розуміння провідності твердих тіл, винахід транзистора і мікроскопічну теорію надпровідності".
Бардін славився своєю скромністю. Попри те, що він майже 40 років був професором в Іллінойсі, його сусіди і студенти пам'ятали його в основному через його пікніки, на яких він готував їжу для своїх друзів, багато з яких і не підозрювали про його досягнення в університеті. На його честь названий блок в інженерному відділенні університету Іллінойса.
Ксерокс[ред. • ред. код]
Бардін був авторитетним радником корпорації Ксерокс. Незважаючи на свою тиху натуру, він зробив нехарактерний для нього крок, переконуючи менеджерів Ксероксу підтримати дослідницький центр Каліфорнії - Ксерокс Парк, - коли головна компанія вважала, що її дослідницький центр приносить мало користі.
Смерть[ред. • ред. код]
Бардін помер від зупинки серця 30 січня 1991 року в Бостоні. Похований на кладовищі Форест Гіл (англ. Forest Hill Cemetery) в Медісоні (Вісконсин)[9]
Публікації[ред. • ред. код]
Вибір публікацій від A Biographical Memoir (David Pines, wyd. National Academy of Sciences 2013)[10]
•1936 – J. Bardeen, Theory of the work function, Part II. The surface double layer, Phys. Rev. 49:653-663
•1936 – J. Bardeen, Electron exchange in the theoy of metals (abstract), Phys. Rev. 50:1098
•1937 – J. Bardeen, Conductivity of monovalent metals, Phys. Rev. 52:88-97
•1937 – J. Bardeen, On the density of energy levels of heavy nuclei, Phys. Rev. 51:799-803
•1938 – J. Bardeen, Compressibilities of the alkali metals, J. Chem. Phys. 6:372-378
•1938 – J. Bardeen, E. Feenberg, Symmetry effects in the spacing of nuclear energy levels, Phys. Rev. 54:809-818
•1941 – J. Bardeen, Theory of superconductivity (abstract). Phys. Rev. 59:928
•1948 – J. Bardeen, W.H. Brattain, The transistor, a semi-conductor triode, Phys. Rev. 74:230-231
•1950 – J. Bardeen, Wave functions for superconducting electrons, Phys. Rev. 80: 567-574
•1951 – J. Bardeen, Relation between lattice vibration and London’s theories of superconductivity, Phys. Rev. 81:829-834
•1955 – J. Bardeen, D. Pines,, Electron-phonon interaction in metals, Phys. Rev. 99:1140-1150
•1956 – J. Bardeen, Theory of superconductivity, w: Encyclopedia of Physics, vol. 15. pp. 274-369. Heidelberg: Springer-Verlag
•1957 – J. Bardeen, L.N. Cooper, J. R. Schrieffer, Microscopic theory of superconductivity. Phys. Rev. 106:162-164
•1957 – J. Bardeen, L.N. Cooper, J. R. Schrieffer., Theory of superconductivity, Phys. Rev. 108:1175-1204
•1961 – J. Bardeen, J.R. Schrieffer, Recent developments in superconductivity, w: Progress in low temperature physics, vol. III, ed. C.J. Gorter, s. 170-287, Amsterdam: North Holland
•1965 – J. Bardeen, M.J. Stephen, Theory of the motion of vortices in superconductors, Phys. Rev. A 140:1197-1207
•1967 – J. Bardeen, G. Baym, D. Pines, Effective interaction of He3 atoms in dilute solutions of He3 in He4 at low temperatures, Phys. Rev. 156:207-22l
•1973 – D. Allender, J. Bardeen, J. Bray, Model for an exciton mechanism of superconductivity, Phys. Rev. B 7:1020-1029
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ NNDB — 2002.
- ↑ а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC
- ↑ а б Find a Grave — 1995.
- ↑ Бардин Джон // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Biography of John Bardeen 2. PBS. Процитовано 2007-12-24.
- ↑ 745 175 US patent 1 745 175, ""Method and apparatus for controlling electric current" first filing in Canada on 22.10.1925"
- ↑ Crystal Fire p. 278
- ↑ Notable Names Database (NNDB) (en). Процитовано 2016-04-26.
- ↑ David Pines. John Bardeen 1908–1991. A Biographical Memoir (en). National Academy of Sciences; www.nasonline.org. Процитовано 2016-04-26.
Література[ред. • ред. код]
- Храмов Ю. А. Бардин, Джон // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 23. — 400 с.
- Hoddeson, Lillian and Vicki Daitch True Genius: the Life and Science of John Bardeen. — National Academy Press, 2002. (ISBN 0-309-08408-3)
- Біографія Джона Бардіна (англ.)
Посилання[ред. • ред. код]
- Біографія(англ.)
- Біографія з сайту нобелівського комітету(англ.)
- Біографія з сайту Nobel-Winners.com(англ.)
- Біографія з сайту історичного центру IEEE(англ.)
- Інтерв'ю Бардіна про його враження від Принстона(англ.)
![]() |
Це незавершена стаття про науковця. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
|
|
- Народились 23 травня
- Народились 1908
- Померли 30 січня
- Померли 1991
- Лауреати Нобелівської премії з фізики
- Нагороджені Великою золотою медаллю імені М. В. Ломоносова
- Лауреати Нобелівської премії з США
- Уродженці Медісона (Вісконсин)
- Померли в Бостоні
- Випускники Принстонського університету
- Випускники Вісконсинського університету в Медісоні
- Фізики США
- Фізики XX століття
- Винахідники США
- Американські електротехніки
- Науковці Міннесотського університету
- Науковці Іллінойського університету в Урбана-Шампейн
- Науковці Лабораторій Белла
- Члени і члени-кореспонденти Національної академії наук США
- Члени Національної інженерної академії США
- Члени Американської академії мистецтв і наук
- Іноземні члени Лондонського королівського товариства
- Іноземні члени АН СРСР
- Члени Угорської академії наук
- Нагороджені Президентською медаллю Свободи
- Нагороджені Національною медаллю науки США
- Обрані до Національної зали слави винахідників США