Джон Лільберн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 23:48, 23 березня 2015, створена Olexa Riznyk (обговорення | внесок) (додана Категорія:Народились 1614; вилучений шаблон {{без категорій}} з допомогою HotCat)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Джон Лільберн - лідер соціального руху левелерів, який розпочався в 1647 році і був придушений у 1649 році армією уряду. У соціально-економічній сфері левелери вимагали знищення торгових монополій і патентів, зниження податків, скасування церковної десятини, повернення селянам огородженої землі. Левелери твердо підтримували принцип недоторканності приватної власності і виступали проти ліквідації дворянського землеволодіння. У жовтні — на початку листопада 1647 р. на конференції в Патні була зроблена спроба примирити протиріччя і виробити компроміс між левелерами та індепендентами. Підняті левелерами в травні і вересні 1649 солдатські повстання були придушені, під тиском репресій з боку уряду рух левелерів почав слабшати і згодом розпався на окремі групи . Також Лільберн виступав проти єпископської церкви та виступав за надання прав і свобод населенню.

☀Ідейним лідером партії левеллерів був Джон Лільберн (1613- 1657 pp.), який походив із дрібнопомісних дворян. Він написав ба­гато політичних памфлетів, у яких різко критикував існуючий лад і висував власні політичні вимоги. Після неодноразових арештів за політичну діяльність, у липні 1645 р. Лільберна було відправлено до тюрми за опубліковану брошуру "Лист до товариша", де він вперше виклав низку положень власної політичної програми. У тюрмі він написав новий памфлет "Виправдання природного права Англії", де в загальних рисах описав майже всі основні по­ложення політичної доктрини вождя левеллерів.

У середині жовтня 1645 р. Лільберна звільнено з тюрми, але менш як за рік знову заарештовано за звинуваченням в образі па­лати лордів.

Лорди наклали на "бунтівника" величезний штраф, а також винесли вирок про ув'язнення на сім років до Тауера і поз­бавлення права обіймати державні посади упродовж всього його життя.

Принципи природного права Лільберн сформулював своєрід­но. Він збільшив кількість невідчужуваних природних прав, вклю­чивши в них багато демократичних прав і свобод, зокрема свободу думки, слова, друку, зборів, право подання петицій, свободу від свавільних арештів, принцип законності. До природних прав Лільберн відносив навіть інститут присяжних у суді, а також пра­во кожного громадянина на участь в управлінні державою.

Із договірної теорії походження держави Лільберн дійшов та­кож висновку про суверенітет народу. На цій підставі він висунув цілу низку буржуазно-демократичних вимог:

  • про право народу на повстання проти антинародної влади;
  • про ліквідацію будь-якого майнового цензу при виборах до парламенту (однак позбавляв права голосу жінок і слуг);
  • про право народу не тільки обирати, а й відкликати своїх депутатів:
  • про свободу віросповідання і виборність священнослужи­телів.

Лільберн один із перших висунув ідею поділу влади на законо­давчу і виконавчу, але при цьому передбачав необхідність підзвіт­ності виконавчої влади парламенту (однопалатному, без палати лордів).

У питаннях кримінального права він вважав за потрібне дотри­мувати такого принципу: немає злочину і не повинно бути пока­рання без відповідного кримінального закону (nullum crimen nulla poena sine lega).Лільберн обстоював формальну рівність усіх перед законом. "Усі громадяни рівні перед законом і однаково відпові­дальні перед ним". Окремо він зауважував, що казнокрадів треба вішати там, де їх схоплять за крадіжку.

Слід зауважити, що "зрівняння", яке обстоювали левеллери, не торкалося приватної власності, а обмежувалося тільки сферою політичних прав. "Парламент, - наголошував Лільберн, - не має права зрівнювати майновий стан людей, руйнувати власність або робити всі речі спільними". Він вважав несправедливою назву їх партії "зрівнювачі", намагався довести, що він противник майно­вої рівності.

Таким чином, на відміну від індепендентів левеллери намага­лись рішучіше і послідовніше здійснювати принципи буржуазної демократії, і в цьому аспекті може йтися про прогресивність їхніх вимог.