Відмінності між версіями «Дмитро Дедько»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
(→‎Короткий життєпис: Я ДОДАЛА ДАТУ ПРАВЛІННЯ 1340-1344)
 
(Не показані 48 проміжних версій 13 користувачів)
Рядок 5: Рядок 5:
 
| зображення = Detko cr.jpg
 
| зображення = Detko cr.jpg
 
| розмір_зображення = 250px
 
| розмір_зображення = 250px
| підпис_зображення =
+
| підпис_зображення = Уявний портрет створений у ХХ ст.
 
| ім'я_при_народженні = Дмитро
 
| ім'я_при_народженні = Дмитро
| дата_народження = р.н.невід.
+
| дата_народження =
 
| місце_народження =
 
| місце_народження =
 
| дата_смерті = 1349
 
| дата_смерті = 1349
Рядок 23: Рядок 23:
 
| партія =
 
| партія =
 
| головував_(-ла) =
 
| головував_(-ла) =
| віросповідування = [[православний]]
+
| конфесія = [[православний]]
| чоловік =
 
 
| дружина =
 
| дружина =
 
| діти =
 
| діти =
Рядок 30: Рядок 29:
 
| батько =
 
| батько =
 
| матір =
 
| матір =
| зріст =
 
| вага =
 
 
| герб =
 
| герб =
 
}}
 
}}
   
'''Дмитро Дедько́''', також '''Детько''', '''Дятько''' (р.н.невід. — близько [[1349]]) (1340-1344)— [[Галич|галицький]] боярин за правління [[Галицько-Волинське князівство|королів Русі]] [[Юрій II Болеслав|Юрія ІІ Болеслава]] і [[Любарт|Любарта-Дмитра]], воєвода перемишльський. В період [[1340]] - [[1349]] був фактичним правителем королівства та лідером його боярсько-олігархічної верхівки. Під його керівництвом було відбито польсько-угорську навалу на Русь після смерті Юрія ІІ у 1340 році<ref>М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IV. Розділ I. Стор. 2</ref>.
+
'''Дмитро Дедько́''', також '''Детько''', '''Дятько''' (?&nbsp;— близько [[1349]])&nbsp;— [[Галич|галицький]] боярин за часів правителів [[Галицько-Волинське князівство|Королівства Русі]] [[Юрій II Болеслав|Юрія ІІ Болеслава]] і [[Любарт|Любарта-Дмитра]], воєвода перемишльський. У період [[1340]][[1349]] був фактичним правителем королівства та лідером його боярсько-олігархічної верхівки. Під його керівництвом було відбито польсько-угорську навалу на Русь після смерті короля [[Юрій ІІ Болеслав|Юрія ІІ]] у 1340 році<ref>''Грушевський М''. Історія України-Руси.&nbsp;— Т. IV. Розділ I.&nbsp;— С. 2.</ref>.
   
  +
==Ім'я==
== Короткий життєпис ==
 
   
  +
Впродовж ХІХ століття, коли формувались основи наукових знань з історії Західно-Українських земель епохи [[Війна за галицько-волинську спадщину|війни за Галицько-Волинську спадщину]], ім’я ''Дмитро Дедько'' було прийнято як переважна норма для означення цього історичного діяча. Головним аргументом було використання прізвища ''Dedko (Дедко)'' у його власній грамоті написаній латинською мовою у 1340 або 1341 році. [[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевський]] мотивував достовірність саме такого варіанту прізвища, із додаванням ''“ь”'' тим, що писар, навіть якщо він і не був русином, найкраще знав ім’я свого патрона<ref>[http://litopys.org.ua/hrushrus/iur49901.htm ''Грушевський М.'' (1907) Історія України-Руси. Том IV. Примітки. Стор. 1., 1. Джерела й лїтература сформовання в. кн. Литовського. 3. Дмитро Дедько (до c. 20), Львів: НТШ]</ref>. Разом із тим, різні документи, в яких згадується Дмитро Дедько, наводять цілий ряд інших варіантів його прізвища. Так, у грамотах [[Юрій II|Юрія ІІ]] за 1334 рік, він називається ''Demitrio detkone (детконе)'', а за 1335 рік - ''Demetrio datkone (датконе) nostro''.<ref>[https://books.google.com.ua/books?id=8f75AgAAQBAJ&pg=PA6&lpg=PA6&dq=грамоти+Юрія+ІІ&source=bl&ots=SuHwyQ2qlR&sig=lniNfuvytBa-4XoWcooezjCGTZo&hl=uk&sa=X&ved=2ahUKEwjmyfjW88ndAhUk_CoKHbVZAEIQ6AEwDnoECAEQAQ#v=onepage&q=1335&f=false ''Лонгинов А.'' (1887) Грамоты малорусского князя Юрия II и вкладная запись князя Юрия Даниловича Холмского XIV века М.: Университетская типографиия (М.Каткова), - С. 6-7]</ref> Польський хроніст [[Янко із Чарнкова]], описуючи події близько 1341 року і називаючи ім’я “воєводи (барона) замку Перемишль” використовує прізвище ''Datko (Датко)''.<ref>[https://pl.wikisource.org/wiki/Kronika_Jana_z_Czarnkowa/O_koronacyi_kr%C3%B3la_polskiego_Kazimierza Kronika Jana z Czarnkowa Archidyakona Gnieźnieńskiego, Podkanclerzego Królestwa Polskiego/O koronacyi króla polskiego Kazimierza]</ref> В грамоті угорського короля Людовіка використовується прізвище ''Dechk (Дечк)''.<ref>Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis (1883) Studio et opera G. Fejer. – Budae. – T. 9, V. 1. – S. 209–210.</ref> [[File:Напис на печатці Дмитра Дедька.jpg|thumb|260px|Прорис букв із печатки Дмитра Дедька]]
Спираючись на підтримку [[Велике князівство Литовське|литовського]] князя Любарта, Дедько у 1340-х роках очолював [[Бояри|боярський]] уряд Галицького-Волинської держави. Головною історичною заслугою Дмитра стала його роль у відбитті польсько-угорської агресії навесні 1340 року, в ході якої польським королем за допомогою угорського воєводи Вілерма було захоплено та пограбовано два найважливіші центри Галичини - [[Перемишль]] та [[Львів]]. Проводив гнучку політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Носив титул «провізора або управителя землі Руської» (provisor seu capitaneus terre Russie). За фактичного правління Дедька [[Королівство Русі|королівство]] зберігало незалежність та знаходилось під владою руського короля Дмитра-Любарта, що резидував на Волині. Смерть Дмитра Дедька у [[1349]] дала можливість польському королю [[Казимир III Великий|Казимиру]] за підтримкою Угорщини організувати новий похід на Русь, анексувати Галичину та укласти угоду із ханом [[Золота Орда|Золотої Орди]] [[Джанибеком]] про щорічні виплати Галичиною данини Орді в обмін на її управління Казимиром. Ці події відкрили сторінку 427-літнього підпорядкування Галичини Польщі.
 
  +
Важливим джерелом для визначення автентичного варіанту імені Дмитра Дедька, є його печатка, прикріплена до грамоти 1341 року. На відміну від латиномовного тексту, де фігурує прізвище Dedko, на печатці збереглись три перші букви кирилицею ''ДѦД... (ДЯД...)''.<ref name="">[http://publ.lib.ru/ARCHIVES/__Raritetnye_knigi/Boleslav_Yurij_II_Knyazj_vsej_Maloj_Rusi_Sbornik_1907.pdf Болеславъ - Юрий ІІ князь всей Малой Руси (1907) Сборникъ материаловъ и исслҍдований, сообщенныхъ О. Гонсиоровскимъ, А. А Куникомъ, А.С. Лаппо-Данилевскимъ, И. А. Линниченко, С. Л. Пташицкимъ и и. Режабкомъ, С-Пт.: Типография Имп-кой Академии Наукъ. -С. 300]</ref> В такому випадку, прізвище може звучати як ''Дядко'', або ''Дядько'' при чому залишається питання про порядок наглошених та не наголошених голосних (наприклад ''Дядко́'', ''Дя́дко'').
  +
Ім’я Дмитра Дедька, в різних документах, має також форми ''Temetrius (Tеметріус), Demetrius (Деметріус)'', кирилична печатка містить лише першу і останню букву його імені Д та А (ймовірно ''ДИМИТРІА'', ''ДИМИТРІА ДЯД(Ь)КА ПЕЧАТЬ'').<ref name="">[http://publ.lib.ru/ARCHIVES/__Raritetnye_knigi/Boleslav_Yurij_II_Knyazj_vsej_Maloj_Rusi_Sbornik_1907.pdf Болеславъ - Юрий ІІ князь всей Малой Руси (1907) Сборникъ материаловъ и исслҍдований, сообщенныхъ О. Гонсиоровскимъ, А. А Куникомъ, А.С. Лаппо-Данилевскимъ, И. А. Линниченко, С. Л. Пташицкимъ и и. Режабкомъ, С-Пт.: Типография Имп-кой Академии Наукъ. -С. 300]</ref>
   
  +
== Життєпис ==
== Грамота Дмитра Дедька ==
 
   
 
Спираючись на підтримку великого князя [[Любарт|Дмитра-Любарта]] (сина [[Велике князівство Литовське|великого князя литовського]] [[Гедимін]]а), Дедько у 1340-х роках очолював [[Бояри|боярський]] уряд [[Королівство Русі|Королівства Русі]] (Галицько-Волинської держави). Головною історичною заслугою Дмитра Дедька стала його роль у відбитті польсько-угорської агресії навесні 1340 року, в ході якої польським королем за допомогою угорського воєводи Вілерма було захоплено та пограбовано два найважливіші центри Галичини&nbsp;— [[Перемишль]] та [[Львів]]. Проводив гнучку політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Мав титул «провізора або управителя землі Руської» (provisor seu capitaneus terre Russie). За фактичного правління Дедька Руське королівство зберігало незалежність та знаходилось під владою руського великого князя<ref>так себе титулував Дмитро-Любарт у договорі з Казимиром ІІІ 1366 року див.: ''[[Чобіт Дмитро Васильович|Чобіт Д]].'' Українська Волинська держава XIV—XV століть // Пам'ятки України: національна спадщина.&nbsp;— 2017.&nbsp;— №&nbsp;1 (6—7).&nbsp;— С. 15.</ref> (короля) Дмитра-Любарта, що резидував на Волині.
Похід Казимира навесні [[1340]] року не змінив політично-державної приналежності Галичини. Дмитро Детько за допомогою татар здійснив узимку відплатні походи у Польщу та Угорщину, що змусило Казимира ІІІ замиритись<ref>Monumenta Poloniae hist. II c. 621-2, пор. 629.</ref>. Галичина залишилася у владі Любарта при союзницьких відносинах із Ордою. Фактичну владу здійснювали бояри, під проводом Дмитра Детька.
 
  +
Дмитро-Любарт хоча й мав титул володаря Королівства Русі, а 1347 року Візантійський імператор Іоанн звертався до нього, титулуючи "королем Дмитром-Любартом", проте правив в основному на Волині та деяких прилеглих князівствах.
  +
1344 року більшість Галицького князівства повернулось під владу короля Руси-України Любарта, за винятком Перемишльської і Сяноцької земель, які захопили поляки.
  +
  +
Смерть Д. Дедька у [[1349]] дала можливість польському королю [[Казимир III|Казимиру ІІІ]] за підтримкою Угорського королівства організувати новий похід на Русь, анексувати Галичину та укласти угоду із ханом [[Золота Орда|Золотої Орди]] [[Джанібек]]ом про щорічні виплати Галичиною данини Орді в обмін на її управління Казимиром ІІІ. Ці події відкрили сторінку 427-літнього підпорядкування Галичини Польському королівству.
  +
 
== Грамота Дмитра Дедька ==
  +
[[Файл:Грамота Дмитра Дедька.jpg|thumb|260px|Грамота Дмитра Дедька, орієнтовно 1341 року, адресована торнським купцям із запрошенням на торгівлю та можливе поселення у Львові.]]
 
Похід Казимира ІІІ навесні [[1340]] року не змінив політично-державної приналежності Галичини. Дмитро Детько за допомогою татар здійснив узимку відплатні походи у Польщу та Угорщину, що змусило Казимира ІІІ замиритись<ref>Monumenta Poloniae hist. II c. 621-2, пор. 629.</ref>. Галичина залишилася у владі Дмитра-Любарта при союзницьких відносинах із Ордою. Фактичну владу здійснювали бояри, під проводом Дмитра Детька.
 
 
Єдиним документом Дмитра Дедька, що відомий нині є грамота, виднана ймовірно близько [[1341]] року латинською мовою, що містить важливі відомості про державно-правове становище Галичини. Адресована вона громаді й купцям [[Тевтонський орден|тевтонського]] міста [[Торунь|Торн]], та закликає їх до відновлення торговельних зв'язків, порваних негараздами попереднього року : «Памятаючи святі слова: блаженні смирні, бо вони наслідять землю&nbsp;— читаємо в грамоті — ми, надхнені святим Духом, перемогли спокусителя людського роду й залишили незгоду, що її посіяла диявольська спокуса поміж нами й Казимиром, польським королем. Тому повідомляємо всім, хто хоче їхати в українську землю, що як і за наших попередників, вони можуть безпечно приїздити до Львова, нічого не лякаючися. Коли ж би хто хотів приїхати на життя, дістане громадянство для себе й для своїх дітей, на рік свободу від повинностей, як і давніше бувало, та інші права, тільки ''мусітиме платити чинш''. А шкоди, заподіяні по смерти нашого пана, блаженної памяти руського князя, наскільки заподіяли їх львовяни, беремо тим листом, як і давнішим, на себе». В грамоті також є і ім'я Дмитра Дедька, як він його сам вказав латинською мовою ''Demetrius Dedko''
+
Єдиним документом Дмитра Дедька, що відомий нині є грамота, видана ймовірно близько [[1341]] року [[латинська мова|латинською мовою]], що містить важливі відомості про державно-правове становище Галичини. Адресована вона громаді й купцям [[Тевтонський орден|тевтонського]] міста [[Торунь|Торн]], та закликає їх до відновлення торговельних зв'язків, порваних негараздами попереднього року: «Памятаючи святі слова: блаженні смирні, бо вони наслідять землю&nbsp;— читаємо в грамоті&nbsp;— ми, надхнені святим Духом, перемогли спокусителя людського роду й залишили незгоду, що її посіяла диявольська спокуса поміж нами й Казимиром, польським королем. Тому повідомляємо всім, хто хоче їхати в руську землю, що як і за наших попередників, вони можуть безпечно приїздити до Львова, нічого не лякаючися. Коли ж би хто хотів приїхати на життя, дістане громадянство для себе й для своїх дітей, на рік свободу від повинностей, як і давніше бувало, та інші права, тільки ''мусітиме платити чинш''. А шкоди, заподіяні по смерти нашого пана, блаженної памяти руського князя, наскільки заподіяли їх львовяни, беремо тим листом, як і давнішим, на себе». В грамоті також є і ім'я Дмитра Дедька, як він його сам вказав латинською мовою ''Demetrius Dedko''.
  +
 
== Історичні суперечності ==
   
 
У дослідженнях, що стосуються періоду правління Дмитра Дедька та його самого, часто зустрічаються протиріччя у трактуванні державно-правового статусу [[Олігархія|олігархічного]] правління галицьких бояр, що в тодішніх умовах феодальної ієрархії було неможливим без наявності формального сюзерена. Польські, угорські та візантійські джерела дають суперечливу інформацію про характер такого сюзеренітету та саму його наявність. На перший погляд<ref>''Волощук М.'' [http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/k-doba_6/016-voloshchuk.pdf Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І]… — С. 271.</ref>, угорські джерела, зокрема лист до Дедька [[Людовик Угорський|короля Людовика]], свідчать про сюзеренітет угорського короля над Галичиною<ref>Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis / Studio et opera G. Fejer.&nbsp;— Budae, 1833.&nbsp;— T. 9, V. 1.&nbsp;— S. 209—210. (''«Ludouicus, Dei gratia Rex Hungariae, fideli suo viro Magnifico, Comiti Dechk, Capitaneo Ruthenorum salutem et gratiam»'')</ref>. У польських джерелах дається двояке трактування результатів походу Казимира ІІІ на Львів 1340 року. З одного боку, вони стверджують про отримання Казимиром [[сюзерен]]ських прав, а з іншого свідчать про те, що поки король вів з галицькими боярами перемовини про васалітет, Дмитро Дедько та Данило з Острова таємно вирушили до хана і привели орду, що змусила Казимира втікати<ref>Zeissberg Die polnische Geschichtschreibung des Mittelalters c. 160</ref>. Візантійські джерела визнають сюзереном Дмитра Дедька князя Дмитра-Любарта<ref>Acta patriarchatus Constantinopolitani, ed. Mikosich, Vindobonae 1860, I, 265 № 119 (лист імператора Іоанна Кантакузена до Дмитра-Любарта у справі підпорядкування Галицької митрополії Київській)</ref>. Крім того, не до кінця ясними є взаємини, що склались на той час між Галицько-Волинським князівством та Ордою.
==Історичні суперечності==
 
   
  +
З єдиної відомої донині грамоти самого Дмитра випливає, що тоді Казимир не був його сюзереном, а рівнорядним партнером угоди. Так само не підпала в 1340 році Галичина під зверхність Угорщини. Король Людовик Угорський у грамоті з 17 серпня 1340 року трактує руських купців як «заграничних» і розрізняє Руське Королівство і Угорське. За версією [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]], тлумачення Людовиком свого сюзеренітету пояснюється не стільки тогочасними реаліями, скільки традиційними претензіями угорських монархів на територію Галичини<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси: В 10 т., 11 кн.&nbsp;— Київ, 1993.&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— С. 29.</ref>. Напис на дзвоні [[Собор святого Юра|монастиря святого Юра]] у Львові [[1341]] року свідчить, що в самій Галичині формальним сюзереном вважався Дмитро-Любарт<ref name=":0">Въ Лѣ Sωмθ сольѧнъ бы колоколъ сиї Стому Юрьюпри кнѧзи '''Димитріи''' игумєномъ Євьфимьємъ. А писалъ Скора Ѧковъ</ref>. Олександр Чоловський-Сас стверджував про його добровільний перехід на сторону Казимира ІІІ після смерті хана Узбека<ref>''Czołowski A.'' [https://polona.pl/item/25255165/26/ Wysoki zamek].&nbsp;— Lwów&nbsp;: Towarzystwo Miłośników Przeszłości Lwowa, Drukarnia Ludowa, 1910.&nbsp;— S. 21. {{ref-pl}}</ref>.
У дослідженнях, що стосуються періоду правління Дмитра Дедька та його самого, часто зустрічаються протріччя у трактуванні державно-правового статусу [[Олігархія|олігархічного]] правління галицьких бояр, що в тодішніх умовах феодальної ієрархії було неможливим без наявності формального сюзерена. Польські, угорські та візантійські джерела дають суперечливу інформацію про характер такого сюзеренітету та саму його наявність. Так в польських джерелах дається двояке трактування результатів походу Казимира на Львів 1340 року. З одного боку, вони стверджують про отримання Казимиром сюзеренських прав, а з іншого свідчать про те, що поки король вів з галицькими боярами перемовини про васалітет, Дмитро Дедько та якийсь Данило з Острова таємно вирушили до хана і привели орду, що змусила Казимира втікати<ref>Zeissberg Die polnische Geschichtschreibung des Mittelalters c. 160</ref>. Угорські джерела, свідчать про сюзеренітет угорського короля над Галичиною, а візантійські визнають сюзереном Дмитра Дедька князя Любарта-Дмитра. Крім того, не до кінця ясними є взаємини, що склались на той час між Галицько-Волинським князівством та Ордою.
 
   
  +
== У літературі ==
З єдиної відомої донині грамоти самого Дмитра випливає, що Казимир не був його сюзереном, а рівнорядним партнером угоди. Так само не підпала в 1340-му Галичина під зверхність Угорщини. Король [[Людвік I Великий]] у грамоті з 17 серпня 1340 року трактує руських купців як «заграничних» і розрізняє «Руське Королівство» і угорське. Напис на дзвоні [[Собор святого Юра|монастиря святого Юра]] у Львові [[1341]] року свідчить, що в самій Галичині сюзереном вважався Дмитро.
 
  +
Головний персонаж повісті [[Филипчак Іван|Івана Филипчака]] «Дмитро Детько».<ref>''[[Филипчак Іван|Филипчак І]]''. Дмитро Детько // Темні віки.&nbsp;— К. : Україна, 1993.&nbsp;— С. 18—94.&nbsp;— ISBN 5-319-01070-2.</ref>
   
 
== Див. також ==
 
== Див. також ==
 
* [[Володислав Кормильчич]]
 
* [[Володислав Кормильчич]]
  +
* [[Доброслав Судич]]
   
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==
{{reflist}}
+
{{reflist|2}}
   
 
== Джерела ==
 
== Джерела ==
 
* {{книга |автор = [[Войтович Леонтій Вікторович|''Войтович&nbsp;Л.'']]|частина = Дмитро Дедько |заголовок = [[Енциклопедія Львова]] |оригінал = |посилання = |відповідальний = За редакцією А.&nbsp;Козицького та І.&nbsp;Підкови|видання = |місце = Львів|видавництво = [[Літопис (видавництво)|Літопис]]|рік = 2007|том = 2|сторінки = 100-101|сторінок = |серія = |isbn = 978-966-7007-69-0|тираж = }}
  +
* ''Волощук М.'' [http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/k-doba_6/016-voloshchuk.pdf Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І] // Княжа доба: історія і культура / [відп. ред. [[Александрович Володимир Степанович|Володимир Александрович]]]; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича.&nbsp;— Львів, 2012.&nbsp;— Вип. 6.&nbsp;— 354 с.&nbsp;— С. 269—279.
 
* ''Гайдай Л.'' Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.&nbsp;— Луцьк&nbsp;: Вежа, 2000.
  +
* {{ДІУ}}
  +
* ''[[Котляр Микола Федорович|Котляр&nbsp;М.&nbsp;Ф]].'' [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Dmytro_D Дмитро Дедько] // {{ЕІУ|2|406}}
 
* ''Мицько І''. [http://zbruc.eu/node/28667 Дмитро Дядько: генеалогічний етюд] // Zbruč.
  +
* ''Петрик А.'' [https://web.archive.org/web/20160513164546/http://ddpu.drohobych.net/departments/biblioteka/wp-content/uploads/2015/08/2009_131.pdf Великий галицький боярин Дмитро Детко і його рід] // Дрогобицький краєзнавчий збірник.&nbsp;— 2009.&nbsp;— Вип. ХІІІ.
  +
* [https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html Боротьба за спадщину Українського Королівства (1340—1392)]
   
  +
== Посилання ==
* {{книга |автор = [[Войтович Леонтій Вікторович|Войтович&nbsp;Л.]]|частина = Дмитро Дедько |заголовок = [[Енциклопедія Львова]] |оригінал = |посилання = |відповідальний = За редакцією А.&nbsp;Козицького та І.&nbsp;Підкови|видання = |місце = Львів|видавництво = [[Літопис (видавництво)|Літопис]]|рік = 2007|том = 2|сторінки = 100-101|сторінок = |серія = |isbn = 978-966-7007-69-0|тираж = }}.
 
* Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.&nbsp;— Луцьк: Вежа, 2000.
 
* [http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста.&nbsp;— К.: Генеза, 1993.]
 
 
* [http://www.history.vn.ua/book/great/325.html Дмитро Детько]
 
* [http://www.history.vn.ua/book/great/325.html Дмитро Детько]
* [http://zbruc.eu/node/28667 Ігор Мицько. Дмитро Дядько: генеалогічний етюд]
 
   
 
{{Правителі Галичини}}
 
{{Правителі Галичини}}
[[Категорія:Галицько-Волинське князівство]]
 
[[Категорія:Русь]]
 
[[Категорія:Королі України-Руси]]
 
 
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
 
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
  +
[[Категорія:Перемишльські воєводи]]
  +
[[Категорія:Персоналії:Сянік]]
  +
[[Категорія:Війна за галицько-волинську спадщину]]
 
[[Категорія:Галицькі бояри]]

Поточна версія на 03:40, 18 серпня 2019

Дмитро Дедько
Detko cr.jpg
Уявний портрет створений у ХХ ст.
Ім'я при народженні Дмитро
Помер 1349(1349)
Місце проживання Україна
Титул боярин
Конфесія православний

Дмитро Дедько́, також Детько, Дятько (? — близько 1349) — галицький боярин за часів правителів Королівства Русі Юрія ІІ Болеслава і Любарта-Дмитра, воєвода перемишльський. У період 13401349 був фактичним правителем королівства та лідером його боярсько-олігархічної верхівки. Під його керівництвом було відбито польсько-угорську навалу на Русь після смерті короля Юрія ІІ у 1340 році[1].

Ім'я[ред. | ред. код]

Впродовж ХІХ століття, коли формувались основи наукових знань з історії Західно-Українських земель епохи війни за Галицько-Волинську спадщину, ім’я Дмитро Дедько було прийнято як переважна норма для означення цього історичного діяча. Головним аргументом було використання прізвища Dedko (Дедко) у його власній грамоті написаній латинською мовою у 1340 або 1341 році. М. Грушевський мотивував достовірність саме такого варіанту прізвища, із додаванням “ь” тим, що писар, навіть якщо він і не був русином, найкраще знав ім’я свого патрона[2]. Разом із тим, різні документи, в яких згадується Дмитро Дедько, наводять цілий ряд інших варіантів його прізвища. Так, у грамотах Юрія ІІ за 1334 рік, він називається Demitrio detkone (детконе), а за 1335 рік - Demetrio datkone (датконе) nostro.[3] Польський хроніст Янко із Чарнкова, описуючи події близько 1341 року і називаючи ім’я “воєводи (барона) замку Перемишль” використовує прізвище Datko (Датко).[4] В грамоті угорського короля Людовіка використовується прізвище Dechk (Дечк).[5]

Прорис букв із печатки Дмитра Дедька

Важливим джерелом для визначення автентичного варіанту імені Дмитра Дедька, є його печатка, прикріплена до грамоти 1341 року. На відміну від латиномовного тексту, де фігурує прізвище Dedko, на печатці збереглись три перші букви кирилицею ДѦД... (ДЯД...).[6] В такому випадку, прізвище може звучати як Дядко, або Дядько при чому залишається питання про порядок наглошених та не наголошених голосних (наприклад Дядко́, Дя́дко). Ім’я Дмитра Дедька, в різних документах, має також форми Temetrius (Tеметріус), Demetrius (Деметріус), кирилична печатка містить лише першу і останню букву його імені Д та А (ймовірно ДИМИТРІА, ДИМИТРІА ДЯД(Ь)КА ПЕЧАТЬ).[6]

Життєпис[ред. | ред. код]

Спираючись на підтримку великого князя Дмитра-Любарта (сина великого князя литовського Гедиміна), Дедько у 1340-х роках очолював боярський уряд Королівства Русі (Галицько-Волинської держави). Головною історичною заслугою Дмитра Дедька стала його роль у відбитті польсько-угорської агресії навесні 1340 року, в ході якої польським королем за допомогою угорського воєводи Вілерма було захоплено та пограбовано два найважливіші центри Галичини — Перемишль та Львів. Проводив гнучку політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Мав титул «провізора або управителя землі Руської» (provisor seu capitaneus terre Russie). За фактичного правління Дедька Руське королівство зберігало незалежність та знаходилось під владою руського великого князя[7] (короля) Дмитра-Любарта, що резидував на Волині. Дмитро-Любарт хоча й мав титул володаря Королівства Русі, а 1347 року Візантійський імператор Іоанн звертався до нього, титулуючи "королем Дмитром-Любартом", проте правив в основному на Волині та деяких прилеглих князівствах. 1344 року більшість Галицького князівства повернулось під владу короля Руси-України Любарта, за винятком Перемишльської і Сяноцької земель, які захопили поляки.

Смерть Д. Дедька у 1349 дала можливість польському королю Казимиру ІІІ за підтримкою Угорського королівства організувати новий похід на Русь, анексувати Галичину та укласти угоду із ханом Золотої Орди Джанібеком про щорічні виплати Галичиною данини Орді в обмін на її управління Казимиром ІІІ. Ці події відкрили сторінку 427-літнього підпорядкування Галичини Польському королівству.

Грамота Дмитра Дедька[ред. | ред. код]

Грамота Дмитра Дедька, орієнтовно 1341 року, адресована торнським купцям із запрошенням на торгівлю та можливе поселення у Львові.

Похід Казимира ІІІ навесні 1340 року не змінив політично-державної приналежності Галичини. Дмитро Детько за допомогою татар здійснив узимку відплатні походи у Польщу та Угорщину, що змусило Казимира ІІІ замиритись[8]. Галичина залишилася у владі Дмитра-Любарта при союзницьких відносинах із Ордою. Фактичну владу здійснювали бояри, під проводом Дмитра Детька.

Єдиним документом Дмитра Дедька, що відомий нині є грамота, видана ймовірно близько 1341 року латинською мовою, що містить важливі відомості про державно-правове становище Галичини. Адресована вона громаді й купцям тевтонського міста Торн, та закликає їх до відновлення торговельних зв'язків, порваних негараздами попереднього року: «Памятаючи святі слова: блаженні смирні, бо вони наслідять землю — читаємо в грамоті — ми, надхнені святим Духом, перемогли спокусителя людського роду й залишили незгоду, що її посіяла диявольська спокуса поміж нами й Казимиром, польським королем. Тому повідомляємо всім, хто хоче їхати в руську землю, що як і за наших попередників, вони можуть безпечно приїздити до Львова, нічого не лякаючися. Коли ж би хто хотів приїхати на життя, дістане громадянство для себе й для своїх дітей, на рік свободу від повинностей, як і давніше бувало, та інші права, тільки мусітиме платити чинш. А шкоди, заподіяні по смерти нашого пана, блаженної памяти руського князя, наскільки заподіяли їх львовяни, беремо тим листом, як і давнішим, на себе». В грамоті також є і ім'я Дмитра Дедька, як він його сам вказав латинською мовою Demetrius Dedko.

Історичні суперечності[ред. | ред. код]

У дослідженнях, що стосуються періоду правління Дмитра Дедька та його самого, часто зустрічаються протиріччя у трактуванні державно-правового статусу олігархічного правління галицьких бояр, що в тодішніх умовах феодальної ієрархії було неможливим без наявності формального сюзерена. Польські, угорські та візантійські джерела дають суперечливу інформацію про характер такого сюзеренітету та саму його наявність. На перший погляд[9], угорські джерела, зокрема лист до Дедька короля Людовика, свідчать про сюзеренітет угорського короля над Галичиною[10]. У польських джерелах дається двояке трактування результатів походу Казимира ІІІ на Львів 1340 року. З одного боку, вони стверджують про отримання Казимиром сюзеренських прав, а з іншого свідчать про те, що поки король вів з галицькими боярами перемовини про васалітет, Дмитро Дедько та Данило з Острова таємно вирушили до хана і привели орду, що змусила Казимира втікати[11]. Візантійські джерела визнають сюзереном Дмитра Дедька князя Дмитра-Любарта[12]. Крім того, не до кінця ясними є взаємини, що склались на той час між Галицько-Волинським князівством та Ордою.

З єдиної відомої донині грамоти самого Дмитра випливає, що тоді Казимир не був його сюзереном, а рівнорядним партнером угоди. Так само не підпала в 1340 році Галичина під зверхність Угорщини. Король Людовик Угорський у грамоті з 17 серпня 1340 року трактує руських купців як «заграничних» і розрізняє Руське Королівство і Угорське. За версією Михайла Грушевського, тлумачення Людовиком свого сюзеренітету пояснюється не стільки тогочасними реаліями, скільки традиційними претензіями угорських монархів на територію Галичини[13]. Напис на дзвоні монастиря святого Юра у Львові 1341 року свідчить, що в самій Галичині формальним сюзереном вважався Дмитро-Любарт[14]. Олександр Чоловський-Сас стверджував про його добровільний перехід на сторону Казимира ІІІ після смерті хана Узбека[15].

У літературі[ред. | ред. код]

Головний персонаж повісті Івана Филипчака «Дмитро Детько».[16]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. Розділ I. — С. 2.
  2. Грушевський М. (1907) Історія України-Руси. Том IV. Примітки. Стор. 1., 1. Джерела й лїтература сформовання в. кн. Литовського. 3. Дмитро Дедько (до c. 20), Львів: НТШ
  3. Лонгинов А. (1887) Грамоты малорусского князя Юрия II и вкладная запись князя Юрия Даниловича Холмского XIV века М.: Университетская типографиия (М.Каткова), - С. 6-7
  4. Kronika Jana z Czarnkowa Archidyakona Gnieźnieńskiego, Podkanclerzego Królestwa Polskiego/O koronacyi króla polskiego Kazimierza
  5. Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis (1883) Studio et opera G. Fejer. – Budae. – T. 9, V. 1. – S. 209–210.
  6. а б Болеславъ - Юрий ІІ князь всей Малой Руси (1907) Сборникъ материаловъ и исслҍдований, сообщенныхъ О. Гонсиоровскимъ, А. А Куникомъ, А.С. Лаппо-Данилевскимъ, И. А. Линниченко, С. Л. Пташицкимъ и и. Режабкомъ, С-Пт.: Типография Имп-кой Академии Наукъ. -С. 300
  7. так себе титулував Дмитро-Любарт у договорі з Казимиром ІІІ 1366 року → див.: Чобіт Д. Українська Волинська держава XIV—XV століть // Пам'ятки України: національна спадщина. — 2017. — № 1 (6—7). — С. 15.
  8. Monumenta Poloniae hist. II c. 621-2, пор. 629.
  9. Волощук М. Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І… — С. 271.
  10. Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis / Studio et opera G. Fejer. — Budae, 1833. — T. 9, V. 1. — S. 209—210. («Ludouicus, Dei gratia Rex Hungariae, fideli suo viro Magnifico, Comiti Dechk, Capitaneo Ruthenorum salutem et gratiam»)
  11. Zeissberg Die polnische Geschichtschreibung des Mittelalters c. 160
  12. Acta patriarchatus Constantinopolitani, ed. Mikosich, Vindobonae 1860, I, 265 № 119 (лист імператора Іоанна Кантакузена до Дмитра-Любарта у справі підпорядкування Галицької митрополії Київській)
  13. Грушевський М. Історія України-Руси: В 10 т., 11 кн. — Київ, 1993. — Т. 4. — С. 29.
  14. Въ Лѣ Sωмθ сольѧнъ бы колоколъ сиї Стому Юрьюпри кнѧзи Димитріи игумєномъ Євьфимьємъ. А писалъ Скора Ѧковъ
  15. Czołowski A. Wysoki zamek. — Lwów : Towarzystwo Miłośników Przeszłości Lwowa, Drukarnia Ludowa, 1910. — S. 21. (пол.)
  16. Филипчак І. Дмитро Детько // Темні віки. — К. : Україна, 1993. — С. 18—94. — ISBN 5-319-01070-2.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]