Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

ДНУ ім. О.Гончара
Gerb dnu.png
DNU library.JPG
48°26′06″ пн. ш. 35°02′09″ сх. д. / 48.435000000000002274° пн. ш. 35.036000000000001364° сх. д. / 48.435000000000002274; 35.036000000000001364Координати: 48°26′06″ пн. ш. 35°02′09″ сх. д. / 48.435000000000002274° пн. ш. 35.036000000000001364° сх. д. / 48.435000000000002274; 35.036000000000001364
Тип університет
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Україна Україна
Дніпро
Гасло Docendo discimus (лат.)
Навчаючи навчаюсь (укр.)
Засновано травень 1918
Акредитація 4 рівня
Ректор Поляков Микола Вікторович
Студентів 10315 (денна форма навчання), 2759 (заочна форма навчання), 400 (вечірня форма навчання)
Докторів 147
Професорів 140
Кольори
   
Адреса

49010, Дніпро, просп. Гагаріна, 72, тел. +30-56-374-98-00, факс +380-56-374-98-41

e-mail: cdep@mail.dnu.dp.ua
Сайт dnu.dp.ua
CMNS: Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара на Вікісховищі

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара (до 25 червня 2008 — Дніпропетровський ордена Трудового Червоного Прапора державний університет ім. 300-річчя возз'єднання України з Росією[1]; до 16 листопада 2016 — Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара)[2] — один із провідних вищих навчальних закладів в Україні четвертого рівня акредитації з правом підготовки іноземців за акредитованими напрямами й спеціальностями.

Університет займає передові позиції в регіоні щодо широкого спектра наукових напрямків, наявності наукових шкіл, визнаних світовою громадськістю. У ДНУ поєднано освітянську діяльність з науковою, здійснюють наукові дослідження, результати яких упроваджуються в навчальний процес. Наукові дослідження в виконуються співробітниками 3 науково-дослідних інститутів, 97 кафедр, 31 науково-дослідної лабораторії та 7 науково-дослідних груп.

14 листопада 2016 року офіційно перейменовано в Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара[2].

Історія[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

Перша спроба заснування університету в Катеринославі була зроблена ще наприкінці XVIII століття, коли з'явився відповідний царський наказ. Але практично ця ідея була реалізована лише в 1918 році завдяки наполегливим зусиллям місцевої інтелігенції й підтримці видатних українських вчених В. І. Вернадського, Д. І. Багалія, М. П. Василенка, Л. В. Писаржевського, за клопотанням яких уряд Скоропадського ухвалив рішення про відкриття університету у складі чотирьох факультетів: історико-філологічного, юридичного, медичного і фізико-математичного. Перший набір на перший курс Катеринославський університет здійснив

улітку 1918 р. (два курси були автоматично переведені до університету з Вищих жіночих курсів, на базі яких і був заснований університет). Контингент студентів у 1918/19 навчальному році становив 2750 чоловік. Університет розмістився у колишньому будинку Першого реального училища (15 вересня 1916 р. в цьому будинку були відкриті Вищі жіночі курси (ВЖК)), сучасному корпусі № 2 ДНУ (пр. Карла Маркса 36).

Серед засновників університету були визначні науковці початку XX сторіччя В. Е. Дзержинський, М. І. Лебедєв, Л. В. Писаржевський, М. К. Любавський, Д. І. Яворницький та ін. Першим ректором університету був відомий вчений-біолог, професор В. П. Карпов, який свого часу очолював Гістологічний інститут Московського університету. Для організації факультетів запросили видатних фахівців з інших університетів: колишнього ректора Московського університету, професора М. К. Любавського, А. І. Щербину, Д. І. Яворницького та ін.

Планувалося відкрити кафедри: філософії, історії України, порівняльного мовознавства, української мови та літератури, історії мистецтв, історії церкви, археології та ін. Місцеві наукові кадри і професори, запрошені з інших університетських центрів, утворили монолітний викладацький склад Катеринославського університету, де працювали О. М. Динник, Л. В. Писаржевський, С. Б. Шарбе, М. Ф. Злотников, П. М. Леонтовський, М. І. Лебедєв. Коли в 1918 році Українська Академія наук вперше сформувала свій склад, то одним із дванадцяти дійсних членів Академії став професор Катеринославського університету Ф. В. Тарановський (відділення соціальних наук).

Розміщувався університет у сучасному корпусі № 2 по проспекту Карла Маркса, 36.

Реорганізація[ред.ред. код]

Палац студентів, парк ім. Т. Г. Шевченка

У 1920 році у зв'язку з реорганізацією освітньої системи за новими радянськими мірками Катеринославський університет ліквідовано, а на його базі створюється Інститут народної освіти, що існував до відновлення університетської мережі в республіці на початку 1933 року. Уже на першому етапі функціонування університету сформувалися й здобули визнання наукові школи в галузі теоретичної (електронної) хімії академіка О. І. Бродського, прикладної механіки — академіка О. М. Динника, металофізики — академіка Г. В. Курдюмова, фізики рідкого стану — академіка В. І. Данилова, гідробіології — академіка Д. О. Свіренка, української історії, археології та етнографії — академіка Д. І. Яворницького та ін.

Значних матеріальних збитків та людських втрат зазнав університет у роки німецько-радянської війни. У ході тимчасової окупації міста були спалені всі навчальні корпуси. Понад 600 викладачів і студентів добровольцями пішли на фронт. Серед них — Герої Радянського Союзу В. П. Юбкін і С. І. Швець.

У повоєнний час починається бурхливий розвиток університету. В 1951 році відкривається фізико-технічний факультет для підготовки спеціалістів у новій галузі техніки — ракетобудуванні. На більшості факультетів і кафедр проводились дослідження з фундаментальних і прикладних наук. З'являються і успішно розвиваються нові наукові школи в галузі математики, механіки (професори М. П. Корнійчук, В. І. Моссаковський), фізики, радіоелектроніки (професори Ф. І. Коломойцев, М. І. Варич, І. С. Мірошниченко), біології, біотехнології (професори О. Л. Бельгард, Г. Б. Мельников), хімії (професор В. С. Малиновський), ракетно-космічної техніки (професори В. А. Махін, М. Ф. Герасюта, В. М. Ковтуненко, М. І. Дупліщев), соціально-гуманітарних наук (професори B.C. Ващенко, Д. П. Пойда). Розширювалася номенклатура спеціальностей, за якими здійснювалась підготовка фахівців, зростав кадровий потенціал, створювалися нові факультети, кафедри, лабораторії, науково-дослідні інститути, зміцнювалась матеріально-технічна база.

З середини 60-х років розпочалося будівництво нового університетського комплексу з розвиненою соціально-культурною інфраструктурою. Перетворення університету на один із провідних вузів України та колишнього СРСР цілком закономірно і справедливо пов'язується з ім'ям академіка В. І. Моссаковського, який був його незмінним ректором упродовж 22 років (1964—1986).

Університет зазнав великої реорганізації: Дніпропетровський інститут народної освіти, Дніпропетровський вищий інститут освіти, відновлюється знову університет на базі фізико-хіміко-математичного інституту та біофаку інституту профосвіти у 1933 р. В якій би формі чи назві не існував наш університет, він завжди був визнаним і впливовим. Одним із найкращих у республіці вважався Катеринославський інститут народної освіти. Бібліотека, де були зібрані цінні видання, зокрема з історії, літератури, педагогіки, у 1930 р. була однією з найбільших академічних бібліотек України. У 1967 р. в ДДУ (третьому університеті в Україні) відкрито факультет підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів. Також ведеться інтенсивна робота в сфері міжнародного співробітництва. Так факультет міжнародної економіки на чолі з доктором економічних наук Сазонцем Ігорем Леонідовичем бере активну участь у підготовці міжнародної програми «Відкритий мережевий університет СНД» (Москва, РУДН), учасником якої є ДНУ ім. Гончара за спеціальностями «Міжнародна економіка» та «Менеджмент» та є одним з організаторів плідної співпраці в межах програми між Дніпровським національним університетом та Університетом прикладних наук м. Міттвайда (Німеччина).

Визнанням авторитету вчених університету було включення їх до складу науково-методичних та координаційних рад Мінвузу СРСР і АН СРСР та УРСР. ДДУ в регіоні став провідним освітнім і науковим центром, а в СРСР — базовим навчальним закладом. Дніпровський університет є провідним центром республіки з вивчення джерелознавства історії України, одним із трьох провідних центрів у галузі ядерної фізики й одним із перших ВНЗ СРСР та України, які порушили питання про гуманізацію й гуманітаризацію освіти і внесли до навчальних планів нові предмети: українську мову, історію України, етику, естетику, екологію та ін.

Сучасність[ред.ред. код]

За час свого існування університет підготував понад 70 тисяч фахівців. Зважаючи на загальнодержавне й міжнародне визнання результатів діяльності Дніпровського держуніверситету, розробку й реалізацію ним найважливіших державних програм у гуманітарній сфері, наявність у закладі визнаних на загальнодержавному і світовому рівнях фахівців та їх наукових шкіл, Указом Президента України від 11 вересня 2000 р. університету присвоєно статус національного. 25 червня 2008 р. постановою Кабінету міністрів України ДНУ присвоєно ім'я його знаменитого випускника Олеся Гончара.

В ДНУ навчається понад 15 тисяч студентів, з них більше 12 тисяч — за денною формою навчання. Підготовка фахівців в університеті здійснюється за денною, заочною та екстернатною формами навчання за 10 галузями знань, 37 напрямами підготовки фахівців з вищою освітою та 69 спеціальностями з ліцензованим обсягом прийому 2860 осіб.

Кампуси і корпуси[ред.ред. код]

Дніпровський національний університет
  • 17 навчально-лабораторних корпусів («Головний корпус» № 1, який розташований за адресою: м. Дніпро, пр. Гагаріна, 72),
  • сім гуртожитків для студентів та аспірантів на 3 500 місць,
  •  спортивні споруди та заклади відпочинку (палац спорту з басейном, водна станція, тир, хокейний майданчик, відкритий стадіон, профілакторій, спортивно-оздоровчий табір),
  • палац студентів (з актовим залом на 500 місць та малою залою на 120 місць),
  • бібліотека з фондом близько 2,2 млн примірників.

Структура університету[ред.ред. код]

Факультети[ред.ред. код]

Інститути[ред.ред. код]

В університеті функціонує 3 науково-дослідних інститути:

  • біології (дослідження біофізики складних систем, наземної екології та рекультивації земель, фізіології та молекулярної біології рослин).
  • геології (вивчення надр південного сходу України з метою розширення мінерально-сировинної бази промисловості, раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів регіону).
  • енергетики (науково-дослідні роботи інституту спрямовані на розвиток сонячних і вітрових енергетичних систем, а також перспективних систем ракетно-космічної техніки та енергозберігаючих технологій).

Ректори[ред.ред. код]

Почесні доктори та випускники університету[ред.ред. код]

Почесні доктори університету


Інші відомі випускники

Див. також Категорія:Випускники Дніпропетровського університету

Нагороди та репутація[ред.ред. код]

ДНУ посів восьме місце в інтегрованому рейтингу вищих навчальних закладів України. Як повідомляє «Комсомольська правда», найавторитетнішими рейтингами, на які посилаються фахівці і журналісти, є національні рейтинги ЮНЕСКО «Топ-200 Україна», «Компас» та міжнародний рейтинг «Вебометрикс». У зв'язку з тим, що кожен з них акцентує увагу на власних пріоритетах (роботодавцях, рівні наукових досліджень тощо), виникла необхідність скласти загальний рейтинг, який би відображав середній результат.

У консолідованому списку кожен навчальний заклад отримав суму балів з трьох рейтингів, які складались у 2011 році. Сюди увійшли 276 вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації, були складені також чотири підрейтинги, а саме «Найкращі класичні університети України», «Найкращі приватні ВНЗ України», «Найкращі київські ВНЗ» та «Найкращі ВНЗ регіонів України». Медичні навчальні заклади до списку не увійшли, оскільки були відсутніми у «Компасі», і, відповідно, отримали б низькі бали. Перша десятка найкращих — Київський політех, КНУ ім. Т. Шевченка, НУ «Києво-Могилянська академія», НУ «Львівська політехніка», Харківський політехнічний інститут, Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана, Донецький національний технічний університет, ДНУ ім. О. Гончара, Донецький національний університет, Львівський національний університет ім. І. Франка.

Інформаційним освітнім ресурсом «Освіта.ua» складено консолідований рейтинг вищих навчальних закладів України за підсумками 2011 року. Як вихідні дані використані найбільш авторитетні серед експертів та засобів масової інформації національні та міжнародні рейтинги вузів України: ЮНЕСКО «Топ-200 Україна», «Компас» і «Вебометрикс».

ДНУ посів восьме місце в цьому інтегрованому рейтингу, до якого увійшли 232 вищих навчальних заклади України. Інші дніпровські ВНЗ розташувалися у ньому таким чином: Національний гірничий університет — на 24 позиції, Національна металургійна академія України — на 28, Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. В.Лазаряна — на 50 і Придніпровська державна академія будівництва та архітектури — на 56.

До консолідованого рейтингу увійшли також підрейтинги «Найкращі класичні університети України», «Найкращі приватні вузи», «Найкращі київські вузи» та «Найкращі вузи регіонів України». Так, серед найкращих восьми класичних університетів ДНУ — третій, попереду Київський національний університет ім. Т.Шевченка та НУ «Києво-Могилянська академія». А серед вузів східного регіону Дніпропетровський національний університет отримав лідерство.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Славетне сузір'я окрилених університетом: [нариси] /ідея та заг. ред. В. В. Іваненка, автори-упоряд. О. В. Гонюк, В. В. Іваненко, І. С. Попова. — Д. : Вид-во ДНУ, 2008. — 400 с.
  • Хто людство розумом перевершив: [нариси] /ідея та заг. ред. М. В. Поляков ; авт.-упоряд. В. В. Іваненко, І. С. Попова. . — Д. : Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2011. — 360 с.
  • Poliakov M. V. CLASSICAL UNIVERSITY: from ideas of antiquity to ideas of the Bologna process / M. V. Poliakov, V. S. Savchuk. — Dnipropetrovsk: DNU Publishing House, 2010. — 408 p.
  • Ми — з класичного університету. Дніпропетровський національний: час, події, люди // За заг. редакцією проф. М. В. Полякова. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Д. : Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2008. — 148 с.
  • Професори Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара: Біобібліограф. Довідник / Голова редкол. проф. М. В. Поляков. — 2-ге вид., перероб.і доп. — Д. :Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2008. — 596 с.
  • Історія Дніпропетровського національного університету / Голова редколегії проф. М. В. Поляков. — 4-те вид., переробл. і доповн. — Д. : Вид-во ДНУ, 2008. — 308 с.
  • Статут державного вищого закладу Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара (нова редакція), прийнято Конференцією трудового колективу ДНУ ім. Олеся Гончара, 5 вересня 2008 р.
  • Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. — Дніпропетровськ: Видавництво ДНУ, 2008. — 240 с.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]