Довга s

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Курсивна довга s вживана в слові Congress у Біллі про права (США)

Довга s ( ſ ) - застаріла форма малої літери s. Її писали на початку слів або першою у сполученні двох s, наприклад: "ſinfulneſs" проти "sinfulness" і "ſucceſs" проти "success".

Довга s це також основа першої частини графеми або лігатури ß у німецькій абетці. [1] Сучасна літера s відома як коротка, кінцева або округла s.

Правила вжитку довгої s в англійській мові

Ось неповний перелік правил вжитку літери s у книжках,що друковались у XVII і XVIII ст. в Англії, Валлії, Шотландії, Ірландії та в інших англомовних країнах (в рукописному тексті ці правила не застосовувались, написання довгої s обмежувалось позицією передування округлій s у середені чи наприкінці слова: aſsure, Bleſsings): [2]

  • у кінці слова та перед апострофом використовується округла s: is;
  • перед і після літери f пишеться округла s, наприклад, offset, ſatisfaction;
  • перед рискою в кінці рядка завжди пишеться довга s, наприклад: Shaftſ-bury;
  • у XVII столітті округла s писалась попереду літер k і b, наприклад: ask, husband, у XVIII столітті у цих випадках вже пишуть довгу s: aſk та huſband;
  • в інших випадках використовується довга s, наприклад: ſong, ſubſtitute;
  • довгий s зберігається в абревіатурах, як от ſ. для ſubſtantive, і Geneſ. для Geneſis

Історія

S у давньоримському скорописі.
Німецький почерк Bastarda, 1496 р., присутні як довга так і округла s (а також r ротунда або округла ) у слові "priesters".
Порівняння 5-го видання Encyclopædia Britannica, 1817 р., (угорі), з 6-м виданням 1823 року; єдина відмінність (окрім усунення лігатури ct, як у слові "attraction") це усунення довгої s зі шрифту.

Довга s бере зачин від форми літери s у давньоримськім курсиві. Коли утвердилася різниця між великими і малими літерами, наприкінці восьмого століття, довга s набула вертикальнішої форми. [3] У цю добу довгу s іноді писали наприкінці слів, але така практика швидко занепала, хоча й з'явилася знову в італійському друкарстві між 1465 та 1480 роками. Зважаючи на це, загальне правило про невживання довгої s наприкінці слів має нечисленні і архаїчні винятки. Подвоєння s у середині слова також писалося з першою довгою s і другою округлою s, як у "Miſsiſsippi". [4] У німецькім друкарстві правила складніші: коротка s також пишеться в кінці кожного компонента в складеному слові; існують також докладніші правила для особливих випадків.

"Miss Austin's" - приклад рукописної довгої s у листі Шарлотти Бронте до Дж. Г. Льюїса, 12 січня 1848 року.

Занепад вжитку

Довга s вийшла з ужитку в римськім та курсивних шрифтах у професійнім друці задовго до середини XIX століття. Вона вже зрідка трапляється у лондонськім друці високої якості після 1800, тримаючись у провінції до 1824, у рокописнім же вжитку довгу s можна побачити ще у другій половини ХІХ. [5] У пізніший час літеру використовували у друці, щоб додати традиційности чи архаїчности, наприклад у збірках казань (проповідей).

Довга s швидко зникла з нових шрифтів у середині 1790-х років, більшість друкарів відкинули старі шрифти в перші роки ХІХ століття. Піонер друкарських шрифтів і видавець Джон Белл (1746–1831) доручив компанії Вільям Каслон створити для нього новий сучасний шрифт, саме йому часто приписують смерть довгої s. [6] Ім'ям Белла названо викарбуваний 1788 року шрифт Bell.

В Іспанії округла s заступила довгу s у проміжок між 1760 і 1766 роками, наприклад, багатотомне видання España Sagrada здійснила заміну літери починаючи з 16-го тому (1762).

У Франції заміна відбулася між 1782 і 1793 роками.

Друкарі в Сполучених Штатах припинили вживати довгу s між 1795 та 1810 роками: наприклад, акти Конгресу друкувались із довгою s до 1803 року, перехід на коротку s відбувся 1804 року. "Енциклопедія Лоу" (Low's Encyclopaedia), що побачила світ між 1805 і 1811 роками, є приклад найпізнішого ужитку довгої s у Сполучених Штатах, передрук цього видання 1816 року - одне з останніх в Америці з таким вжитком.

Коли розпочалася англо-американська війна 1812, яскравою різницею постав ужиток округлої s у документі Конгресу Сполучених Штатів, що проголшував війну Сполученому Королівству, і відповідь Солученого Королівства, де послідовно вжито довгу s.

По занепаду довгої s та її зникнення з друку на початку ХІХ століття вжиток цієї літери в рукописних текстах триває до другої половини століття. У рукописному вжитку у листуванні і в щоденниках спочатку довга s зникає в поодинокій позиції: у більшісті рукписів вона передує округлій s у подвійному s, наприклад:

  • Шарлотта Бронте у випадку подвійного s вживала довгу s у першій позиції (ſs), наприклад Miſs Austen у листі до Дж. Г. Льюїса 2 січня 1848 року; в інших листах, проте, вона використовує округлу s, наприклад у листі до свого батька Патріка Бронте. [7]
  • Едвард Лір регулярно вживав довгу s у своїх щоденниках в другій половині ХІХ століття; приклад з його щоденника 1884 року: Addreſsed . [8]
  • Вілкі Коллінз повсякденно використовував довгу s у подвійнім s (ſs) у листуванні, наприклад: mſs, needleſs у листі від 1 червня 1886 року до Даніеля С. Форда. [9]

Сучасний вжиток

Cycle Deſign (Cycle Design) у Берліні, 2002 р

Довга s збереглась у знакові інтеграла , що використовується в диференціальнім та інтегральнім численні . Лейбніц запровадив знак інтеграла, взявши за основу першу літеру латинського слова summa "сума", яке він писав як ſumma. Такий вжиток знаку вперше з'явився в його праці De Geometria, опублікованій в Acta Eruditorum у червні 1686 р. [10] але він уживав її в приватних рукописах щонайменше з 29 жовтня 1675 р. [11] Інтеграл функції f на інтервалі [ a, b ] як

У лінгвістиці подібний знак ( ʃ " еш ") використовується в Міжнародному фонетичному алфавіті, в де він позначає глухий заясенний фрикативний звук.

У Скандинавії і німецькомовних країнах іноді й досі можна побачити на шильдах і логотипах довгу s у написах готичним шрифтом, наприклад логотипи норвезьких газет Aftenpoſten і Adresſeaviſen; логотип упаковки для фінських пастилок Siſu; і логотип Jägermeiſter .

Довга s існує в деяких сучасних цифрових шрифтах OpenType, Caslon, Garamond, і Bodoni . [12]

У туркменській абетці 1993 року ſ прознало звук / ʒ /; проте його замінили в 1995 році літерою ž . Великою літерою-віповідником був знак £, що його заступив згодом символ Ž .

Див. також

Примітки

  1. Cheng, Karen. Designing Type. Laurence King Publishing, 2006. Page 212. ISBN 9781856694452
  2. West, Andrew (June 2006). The Rules for Long S. Babelstone (blog). 
  3. Davies, Lyn (2006). A is for Ox. London: Folio Society. .
  4. Look at this map from 1800. https://commons.wikimedia.org/wiki/File:LowsUSAmap_1.jpeg
  5. Attar, Karen. "S and Long S." Oxford Companion to the Book (2010), ads., Michael Felix Suarez and H. R. Woudhuysen, II: 1116.
  6. "Bell, John." Oxford Companion to the Book (2010), eds., Michael Felix Suarez and H. R. Woudhuysen I:516.
  7. Smith, Margaret, ред. (2000). The Letters of Charlotte Brontë: With a Selection of Letters by Family and Friends. Two (1848–1851). Oxford: Clarendon Press. с. between 406 and 407. .
  8. Edward Lear, Edward Lear Diaries, 1858–1888. MS Eng 797.3 (27). Houghton Library, Harvard. http://oasis.lib.harvard.edu//oasis/deliver/deepLink?_collection=oasis&uniqueId=hou01884
  9. Collins, Wilkie. "To Daniel S. Ford." The Wilkie Collins Pages: Wilkie's Letters. Paul Lewis, ed. http://www.paullewis.co.uk/wilkie/Letters/18860601Ford.htm.
  10. Swetz, Frank J. Mathematical Treasure: Leibniz's Papers on Calculus – Integral Calculus. Convergence. Mathematical Association of America. Процитовано 11 February 2017. 
  11. Leibniz, G. W., Sämtliche Schriften und Briefe, Reihe VII: Mathematische Schriften, vol. 5: Infinitesimalmathematik 1674–1676, Berlin: Akademie Verlag, 2008, pp. 288–295 ("Analyseos tetragonisticae pars secunda", 29 October 1675).
  12. Strizver, Ilene (2014). Type Rules!: The Designer's Guide to Professional Typography (вид. 4th). Hoboken, New Jersey: Wiley. с. 34. ISBN 978-1-118-45405-3. 

Зовнішні посилання