Довгоносик двокільовий: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Рядок 34: Рядок 34:


== Географічне поширення ==
== Географічне поширення ==
[[Ареал]] виду охоплює практично всю [[Палеарктика|Палеарктику]], крім Північної Азії. Північна межа його поширення проходить у Великій Британії, на півдні Скандинавії, у Прибалтиці, Кіровській області Росії, в Якутії, а на півдні – від півночі Китаю та Індії до Північної Африки<ref name="meregalli">''Meregalli M. & Fremuth J. '': Cleonini, p. 445.&nbsp;&nbsp;— In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. Leiden, Brill, p. 440</ref>. В [[Гімалаї|Гімалаях ]] знайдений на висоті понад 2500 метрів<ref>'' Riyaz, M., Yatoo, S. F., and Volovnik, S. First record of Cleonis pigra Scopoli, 1763 (Coleoptera: Curculionidae) from the Himalayas: Kashmir, India // Journal of Entomology and Zoology Studies 2021; 9(3): 423-425''</ref>. Припускають, що жук був ненавмисно [[інтродукція|інтродукований]] до Північної Америки разом з піском, який набирали у Шотландії в трюми суден для поліпшення остійності під час трансатлантичних рейсів<ref>'' Воловник С.&nbsp;В.'' &nbsp;Влияние хозяйственной деятельности на жуков-долгоносиков подсемейства Cleoninae (Coleoptera, Curcuiionidae)/ // Вестник зоологии, 1984,№&nbsp;4, с. 46-49 </ref>. В усякому разі, цей вид принаймні з 1919 року відомий у Північній Америці і зараз є звичайним компонентом фауни США та Канади<ref>'' Anderson, D.M.'' Notes on Cleonus piger (Scop.) in the United States (Coleoptera, Curculionidae).&nbsp;— The Coleopterists' Bulletin Volume X December, 1956 No. 6б pp. 81-85</ref>.
[[Ареал]] виду охоплює практично всю [[Палеарктика|Палеарктику]], крім Північної Азії. Північна межа його поширення проходить у Великій Британії, на півдні Скандинавії, у Прибалтиці, Кіровській області Росії, в Якутії, а на півдні – від півночі Китаю та Індії до Північної Африки<ref name="meregalli">''Meregalli M. & Fremuth J. '': Cleonini, p. 445.&nbsp;&nbsp;— In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. Leiden, Brill, p. 440</ref>. В [[Гімалаї|Гімалаях ]] знайдений на висоті понад 2500 метрів<ref>'' Riyaz, M., Yatoo, S. F., and Volovnik, S.'' First record of Cleonis pigra Scopoli, 1763 (Coleoptera: Curculionidae) from the Himalayas: Kashmir, India // Journal of Entomology and Zoology Studies 2021; 9(3): 423-425</ref>. Припускають, що жук був ненавмисно [[інтродукція|інтродукований]] до Північної Америки разом з піском, який набирали у Шотландії в трюми суден для поліпшення остійності під час трансатлантичних рейсів<ref>'' Воловник С.&nbsp;В.'' &nbsp;Влияние хозяйственной деятельности на жуков-долгоносиков подсемейства Cleoninae (Coleoptera, Curcuiionidae)/ // Вестник зоологии, 1984,№&nbsp;4, с. 46-49 </ref>. В усякому разі, цей вид принаймні з 1919 року відомий у Північній Америці і зараз є звичайним компонентом фауни США та Канади<ref>'' Anderson, D.M.'' Notes on Cleonus piger (Scop.) in the United States (Coleoptera, Curculionidae).&nbsp;— The Coleopterists' Bulletin Volume X December, 1956 No. 6б pp. 81-85</ref>.


== Спосіб життя ==
== Спосіб життя ==

Версія за 11:40, 5 липня 2021

Довгоносик двокільовий
Cleonis pigra (Scopoli, 1763)
Cleonis pigra (Scopoli, 1763)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Надродина: Довгоносикоподібні (Curculionoidea)
Родина: Curculionidae
Підродина: Lixinae
Триба: Cleonini
Рід: Cleonis
Вид: Довгоносик двокільовий
Cleonis pigra
(Scopoli, 1763)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Cleonis pigra
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Cleonis pigra

Довгоносик двокільовий (Cleonis pigra) — вид комах з родини Curculionidae, один з найпоширеніших та звичайних довгоносиків української фауни.

Походження назви

Латинська видова назва походить від лат. pigre [piger] – неохоче, ліниво, уповільнено. Карл Лінней у 1767 році дав жуку назву Cleonus sulciroslris , тобто, «клеон борозенчастоносий». Ця назва, так само як і «двокільовий», відображає важливу особливість зовнішньої будови жука (див. нижче). В українській та російській мовах щодо цього виду вживають й інші назви: борозенчастий, чортополоховий ([1]), будяковий [2]) довгоносик. Аналогічні імена дали йому й в інших країніх. У британців та американців він sluggish weevil – «млявий довгоносик» та large thistle weevil – великий будяковий довгоносик. Німецьку назву Distelgallenrüssler можна перекласти як «чортополохогалловий» (або «осотовогалловий») довгоносик.

Морфологічні ознаки[1]

Довжина тіла 11–16 мм. Головотрубка майже паралельнобічна, у профіль трохи опукла до вершини. Посередині вона з двома поздовжніми кілями, між якими є боріздка, яка також облямована бічними кілями. 2-й членик джгутика вусиків вдвічі коротший зі 1-й, 3-й–7-й членики поперечні, щільно прилягають один до одного. Вся поверхня передньоспинки та надкрил рівномірно вкрита гладенькими зернятками. Основа передньоспинки посередині утворює гострий кут, спрямований до щитка. Боки її прямолінійно звужені до переднього краю, лопаті за очима добре розвинені. Посередині вона трохи опукла. Надкрила при основі трохи ширші за передньоспинку, з паралельними блоками, найширші біля середини, кожне з сильно опуклим бугорцем перед вершиною. Черевце густо вкрите голими крапками.

На цьому фото добре видно, чому жук одержав назву «борозенчастий»

Географічне поширення

Ареал виду охоплює практично всю Палеарктику, крім Північної Азії. Північна межа його поширення проходить у Великій Британії, на півдні Скандинавії, у Прибалтиці, Кіровській області Росії, в Якутії, а на півдні – від півночі Китаю та Індії до Північної Африки[3]. В Гімалаях знайдений на висоті понад 2500 метрів[4]. Припускають, що жук був ненавмисно інтродукований до Північної Америки разом з піском, який набирали у Шотландії в трюми суден для поліпшення остійності під час трансатлантичних рейсів[5]. В усякому разі, цей вид принаймні з 1919 року відомий у Північній Америці і зараз є звичайним компонентом фауни США та Канади[6].

Спосіб життя

По всій території України звичайний та часом досить численний[7]. Віддає перевагу біотопам з легкими піщанистими ґрунтами. Його можна зустріти на узбережжях, узліссях та галявинах, землях з рудеральною рослинністю (смітники, деградовані пасовища, узбіччя парканів та доріг), на ділянках, незручних для господарювання (яри, балки). Звичайно жуки знаходяться на землі або на нижній частині рослин. Активних жуків можна знайти у природі з квітня до жовтня включно. Вони живляться на рослинах з родини айстрових — будяки, чортополохи, волошки, татарник, лопухи, кульбаби та інші. Жуки гризуть листя та поверхневі тканини молодих пагонів.

Навесні, після парування самка відкладає яйця на кореневу шийку або основу кореня, трохи розсуваючи для цього ґрунт. Личинка вгризається в рослинні тканини, живиться серцевиною, росте і прогризає собі у корені тунель нижче поверхні ґрунту. Ділянка кореня, вражена личинкою, поступово потовщується, утворюючи видовжений гал[8]. В одному корені завершують розвиток до трьох (інколи п'яти) личинок. Приблизно на початку липня личинки заляльковуються, наприкінці місяця — у серпні з лялечок виходять дорослі жуки[9].

Попервах їх покриви м'які, каштанові, але поступово вони набувають звичайного кольору і твердішають. Жуки вигризають отвір у стінці гала та полишають його. Зимують вони у поверхневому шарі ґрунту або під рослинними рештками на його поверхні[10].

Практичне значення

Під час проведення захисних заходів проти шкідників цукрових буряків на плантаціях звичайно знаходять і двокільового довгоносика, інколи – у значних кількостях. У минулому це дало привід вважати його шкідником буряків. Насправді ж довгоносика приваблюють на поля айстрові бур'яни, буряки йому не смакують. Зменшуючи плодючість цих бур'янів, довгоносик є скорше корисним для людини. До того ж він входить до складу раціону багатьох птахів – граків, дрохви, мартинів, крячків тощо.

Примітки

  1. а б (Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. —Л.: Наука, 1967, с. 75
  2. Зверозомб-Зубовский Е. В.  Вредители сахарной свеклы. – Киев: Изд-во АН УССР, 1956, с. 138
  3. Meregalli M. & Fremuth J. : Cleonini, p. 445.  — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. Leiden, Brill, p. 440
  4. Riyaz, M., Yatoo, S. F., and Volovnik, S. First record of Cleonis pigra Scopoli, 1763 (Coleoptera: Curculionidae) from the Himalayas: Kashmir, India // Journal of Entomology and Zoology Studies 2021; 9(3): 423-425
  5. Воловник С. В.  Влияние хозяйственной деятельности на жуков-долгоносиков подсемейства Cleoninae (Coleoptera, Curcuiionidae)/ // Вестник зоологии, 1984,№ 4, с. 46-49
  6. Anderson, D.M. Notes on Cleonus piger (Scop.) in the United States (Coleoptera, Curculionidae). — The Coleopterists' Bulletin Volume X December, 1956 No. 6б pp. 81-85
  7. Воловник С. В. . О распространении и экологии некоторых видов долгоносиков-клеонин (Coleoptera, Curculionidae). 1. Триба Cleonini // Энтомол. обозр. 1989, т. 68, вып. 1, с. 86-92. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/pdf/volovnik_cleonini_1989.pdf
  8. Воловник С. В. 2010. Долгоносики Lixinae (Coleoptera, Curculionidae) как галлообразователи. // Зоол. журнал, 2010, т. 89, вып. 7, с. 828—833. Англомовний варіант: Volovnik S.V. Weevils Lixinae (Coleoptera, Curculionidae) as Gall Formers // Entomological Review, 2010, Vol. 90, No. 5, pp. 585—590
  9. Лiнденберг В. О. До бiологiї личинок двокiльового довгоносика (Cleonus piger Scop.). // Наукові праці iнституту ентомології та фiтопатології, 1950, т. 1, c. 96-100
  10. Skuhrovec, J., Volovnik, S. Gosik, R., Stejskal, R. Trnka, F. Cleonis pigra (Scopoli, 1763) (Coleoptera: Curculionidae: Lixinae): morphological re-description of the immature stages, keys, tribal comparisons and biology // Insects, 2019, 10 (9): 325 (1–25) (with) — https://www.mdpi.com/2075-4450/10/10/325/pdf