Відмінності між версіями «Драгоманов Михайло Петрович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
 
(Не показані 11 проміжних версій 8 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
 
{{othernames|Драгоманов}}
 
{{othernames|Драгоманов}}
 
{{Письменник
 
{{Письменник
| Ім'я = Драгоманов Михайло Петрович
+
|Ім'я = Михайло Драгоманов
| Оригінал імені =
+
|Оригінал імені =
| Фото = Драгоманов_М.jpg
+
|Фото = Драгоманов_М.jpg
| Ширина = 250 пкс
+
|Ширина = 250 пкс
| Підпис = Михайло Драгоманов
+
|Підпис =
| Ім'я при народженні =
+
|Ім'я при народженні =
| Псевдоніми = М. Толмачов, Українець, М. Кузьмичевський, П. Кузьмичевський, Кирило Василенко, Волинець, М. Галицький, М. Гордієнко, П. Петрик, Чудак, М. Т—ов
+
|Псевдоніми = М. Толмачов, Українець, М. Кузьмичевський, П. Кузьмичевський, Кирило Василенко, Волинець, М. Галицький, М. Гордієнко, П. Петрик, Чудак, М. Т—ов
| Дата народження = 18.9.1841
+
|Дата народження = 18.9.1841
| Місце народження = [[Гадяч]], нині {{Пл}}
+
|Місце народження = [[Гадяч]], нині {{Пл}}
| Дата смерті = 2.7.1895(20.6)
+
|Дата смерті = 2.7.1895(20.6)
| Місце смерті = [[Софія (місто)|Софія]], нині [[Болгарія]]
+
|Місце смерті = [[Софія (місто)|Софія]], нині [[Болгарія]]
| Громадянство = [[Російська імперія]]
+
|Громадянство = [[Російська імперія]]
| Рід діяльності = [[літературознавець]], [[історик]], [[філософ]], [[економіст]], [[фольклорист]]
+
|Рід діяльності = [[літературознавець]], [[історик]], [[філософ]], [[економіст]], [[фольклорист]]
| Роки активності = [[1863]]–[[1895]]
+
|Роки активності = [[1863]]–[[1895]]
| Напрямок = [[література]]
+
|Напрямок = [[література]]
| Жанр = [[поезія]], [[проза]], [[переклад]], [[публіцистика]]
+
|Жанр = [[поезія]], [[проза]], [[переклад]], [[публіцистика]]
| Magnum opus =
+
|Magnum opus =
| Премії =
+
|Премії =
| Сайт =
+
|Сайт =
  +
|поховання = Центральний цвинтар Софії, ділянка № 17 (католицька частина)
}}
 
  +
|alma mater =
'''Михайло Петрович Драгома́нов''' (або '''Драгома́нів'''; використовував псевдоніми ''Толмачев'', ''Українець'', ''М.&nbsp;Кузьмичевський'', ''П.&nbsp;Кузьмичевський'', ''Кирило Василенко'', ''Волинець'', ''М.&nbsp;Галицький'', ''М.&nbsp;Гордієнко'', ''П.&nbsp;Петрик'', ''Чудак'', ''М.&nbsp;Т—ов'' та ін.; {{ДН|18|9|1841|6}}<ref>Як твердив відомий літературознавець [[Одарченко Петро Васильович|Петро Одарченко]], знайомий Олени Пчілки, який бував у родинному будинку Драгоманових, справжньою датою народження М.&nbsp;П.&nbsp;Драгоманова є 6 (18) вересня. [http://kp.ua/daily/300911/304147/print Одарченко посилається на «Молитвослов» Петра Якимовича Драгоманова, у якому батько Михайла Петровича записував дати народження всіх своїх дітей. «Молитвослов» пропав під час пожежі будинку-музею Драгоманових під час Другої світової війни].</ref>, м. [[Гадяч]], [[Полтавщина]]&nbsp;— {{ДС|2|7|1895|20|6}}<ref>[http://gadyach.by.ru/whois/whois.htm Хто був і є у місті Гадяч]</ref>, м. [[Софія (місто)|Софія]])&nbsp;— український [[публіцист]], [[історик]], [[філософ]], [[економіст]], [[літературознавець]], [[фольклорист]], [[громадський діяч]], засновник українського [[Соціалізм|соціалізму]], представник відомого роду українських громадських і культурних діячів [[Драгоманови]]х.
 
 
}}
 
'''Михайло Петрович Драгома́нов''' (або '''Драгома́нів'''; використовував псевдоніми ''Толмачев'', ''Українець'', ''М.&nbsp;Кузьмичевський'', ''П.&nbsp;Кузьмичевський'', ''Кирило Василенко'', ''Волинець'', ''М.&nbsp;Галицький'', ''М.&nbsp;Гордієнко'', ''П.&nbsp;Петрик'', ''Чудак'', ''М.&nbsp;Т—ов'' та ін.; {{ДН|18|9|1841|6}}<ref>Як твердив відомий літературознавець [[Одарченко Петро Васильович|Петро Одарченко]], знайомий Олени Пчілки, який бував у родинному будинку Драгоманових, справжньою датою народження М.&nbsp;П.&nbsp;Драгоманова є 6 (18) вересня. [http://kp.ua/daily/300911/304147/print Одарченко посилається на «Молитвослов» Петра Якимовича Драгоманова, у якому батько Михайла Петровича записував дати народження всіх своїх дітей. «Молитвослов» пропав під час пожежі будинку-музею Драгоманових під час Другої світової війни].</ref>, м. [[Гадяч]], [[Полтавщина]]&nbsp;— {{ДС|2|7|1895|20|6}}<ref>{{Cite web |url=http://gadyach.by.ru/whois/whois.htm |title=Хто був і є у місті Гадяч |accessdate=16 січень 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20101201095725/http://gadyach.by.ru/whois/whois.htm |archivedate=1 грудень 2010 |deadurl=yes }}</ref>, м. [[Софія (місто)|Софія]])&nbsp;— український [[публіцист]], [[історик]], [[філософ]], [[економіст]], [[літературознавець]], [[фольклорист]], [[громадський діяч]], засновник українського [[Соціалізм|соціалізму]], представник відомого роду українських громадських і культурних діячів [[Драгоманови]]х.
   
 
Один із організаторів «[[Стара громада|Старої громади]]» у [[Київ|Києві]]. [[Доцент]] [[Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]] ([[1864]]–[[1875]]). Після звільнення за політичну неблагонадійність емігрував до [[Женева|Женеви]], де очолював осередок української політичної еміграції ([[1876]]–[[1889]]). [[Професор]] Вищої школи у Софії ([[1889]]–[[1895]]).
 
Один із організаторів «[[Стара громада|Старої громади]]» у [[Київ|Києві]]. [[Доцент]] [[Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]] ([[1864]]–[[1875]]). Після звільнення за політичну неблагонадійність емігрував до [[Женева|Женеви]], де очолював осередок української політичної еміграції ([[1876]]–[[1889]]). [[Професор]] Вищої школи у Софії ([[1889]]–[[1895]]).
   
Брат письменниці та громадської діячки [[Олена Пчілка|Олени Пчілки]], дядько [[Леся Українка|Лесі Українки]] й [[Драгоманова Оксана Олександрівна|Оксани Драгоманової]]. Його син&nbsp;— [[Драгоманов Світозар Михайлович|Світозар Драгоманов]], [[зять]]&nbsp;— [[Труш Іван Іванович|Іван Труш]].
+
Брат письменниці та громадської діячки [[Олена Пчілка|Олени Пчілки]], дядько [[Леся Українка|Лесі Українки]], [[Косач Михайло Петрович|Михайла Косача]] й [[Драгоманова Оксана Олександрівна|Оксани Драгоманової]]. Батько [[Драгоманов Світозар Михайлович|Світозара Драгоманова]], [[Лідія Шишманова|Лідії Шишманової]], [[Труш Аріадна Михайлівна|Аріадни Труш]], [[тесть]]&nbsp;— [[Іван Шишманов|Івана Шишманова]] та [[Труш Іван Іванович|Івана Труша]].
   
Визначний ідеолог українців-[[Союз автономістів|автономістів]].<ref>''[[Бжеський Роман Степанович|Бжеський Р]]''. [http://diasporiana.org.ua/istoriya/868-mlinovetskiy-r-narisi-z-istoriyi-ukrayinskih-vizvolnih-zmagan-1917-1918-rr/ Нариси з історії Українських Визвольних Змагань 1917—1918&nbsp;рр.]&nbsp;— Торонто: Чужина (друком Видавництва «Гомін України»), 1970.&nbsp;— С. .</ref>
+
Визначний ідеолог українців-[[Союз автономістів|автономістів]].<ref>''[[Бжеський Роман Степанович|Бжеський Р.]]''. [http://diasporiana.org.ua/istoriya/868-mlinovetskiy-r-narisi-z-istoriyi-ukrayinskih-vizvolnih-zmagan-1917-1918-rr/ Нариси з історії Українських Визвольних Змагань 1917—1918&nbsp;рр.]&nbsp;— Торонто: Чужина (друком Видавництва «Гомін України»), 1970.&nbsp;— С. .</ref>
   
 
== Життєпис ==
 
== Життєпис ==
 
[[Файл:Драгоманов Михайло.2.gif|міні|200пкс|Михайло Драгоманов]]
 
[[Файл:Драгоманов Михайло.2.gif|міні|200пкс|Михайло Драгоманов]]
Народився у м. [[Гадяч]], нині [[Гадяцький район|районний центр]] [[Полтавська область|Полтавської області]], [[Україна]] (тоді [[Полтавська губернія]], [[Російська імперія]]). Батьки Михайла Драгоманова, дрібнопомісні дворяни, нащадки козацької старшини, були освіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. «''Я надто зобов'язаний своєму батьку, який розвив у мені інтелектуальні інтереси, з яким у мене не було морального розладу і боротьби…''»&nbsp;— згадував пізніше М. Драгоманов.
+
Народився у м. [[Гадяч]]і, нині [[Гадяцький район|районний центр]] [[Полтавська область|Полтавської області]], [[Україна]] (тоді [[Полтавська губернія]], [[Російська імперія]]). Батьки Михайла Драгоманова, дрібнопомісні дворяни, нащадки козацької старшини, були освіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. «''Я надто зобов'язаний своєму батьку, який розвив у мені інтелектуальні інтереси, з яким у мене не було морального розладу і боротьби…''»&nbsp;— згадував пізніше М. Драгоманов.
   
 
У [[1849]]–[[1853]] навчався у Гадяцькому повітовому училищі, де, з-поміж інших дисциплін, виділяв історію, географію, мови, захоплювався античним світом.
 
У [[1849]]–[[1853]] навчався у Гадяцькому повітовому училищі, де, з-поміж інших дисциплін, виділяв історію, географію, мови, захоплювався античним світом.
Рядок 41: Рядок 43:
 
Університет тих часів являв собою один із найважливіших осередків наукового, культурного і громадського життя. Значною мірою це була заслуга попечителя Київського навчального округу, славетного хірурга [[Пирогов Микола Іванович|М. Пирогова]], який «допустив у Києві de facto академічну свободу, схожу на європейську». М. Драгоманов намагався органічно поєднувати процес навчання з практичною громадською роботою, на яку підштовхували розбуджені загальною ситуацією політичні настрої.
 
Університет тих часів являв собою один із найважливіших осередків наукового, культурного і громадського життя. Значною мірою це була заслуга попечителя Київського навчального округу, славетного хірурга [[Пирогов Микола Іванович|М. Пирогова]], який «допустив у Києві de facto академічну свободу, схожу на європейську». М. Драгоманов намагався органічно поєднувати процес навчання з практичною громадською роботою, на яку підштовхували розбуджені загальною ситуацією політичні настрої.
   
Етапним у справі становлення М. Драгоманова як політичного і громадського діяча став його виступ над труною [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченка]] у [[Київ|Києві]], коли прах великого Кобзаря перевозили до [[Чернеча гора|Чернечої гори]].
+
Етапним у справі становлення М. Драгоманова як політичного і громадського діяча став його виступ над труною [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченка]] у Києві, коли прах великого Кобзаря перевозили до [[Чернеча гора|Чернечої гори]].
   
 
[[1863]]&nbsp;— став членом товариства [[Громади (товариства)|«Громада»]], об'єднання, що було формою пробудження свідомості національної інтелігенції до пізнання української історії, культури, народного побуту, права. Пізніше, у 1870-х рр., з'явилися нові, «молоді» Громади, в статутах яких уже стояло питання про «самостійне політичне існування» України з «виборним народним правлінням».
 
[[1863]]&nbsp;— став членом товариства [[Громади (товариства)|«Громада»]], об'єднання, що було формою пробудження свідомості національної інтелігенції до пізнання української історії, культури, народного побуту, права. Пізніше, у 1870-х рр., з'явилися нові, «молоді» Громади, в статутах яких уже стояло питання про «самостійне політичне існування» України з «виборним народним правлінням».
Рядок 55: Рядок 57:
 
Наступ реакції, повторне запровадження утисків проти відроджуваних проявів української культури змусили М. Драгоманова виїхати за кордон і стати політичним емігрантом. Восени 1875 року через Галичину й [[Угорщина|Угорщину]] він вирушив до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки, започаткувати випуск української газети.
 
Наступ реакції, повторне запровадження утисків проти відроджуваних проявів української культури змусили М. Драгоманова виїхати за кордон і стати політичним емігрантом. Восени 1875 року через Галичину й [[Угорщина|Угорщину]] він вирушив до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки, започаткувати випуск української газети.
   
Восени [[1876]] М. Драгоманов створив у [[Женева|Женеві]] громадсько-політичний збірник [[Громада (збірник)|«Громада»]]. Було видано 5 томів збірника. Головна тема «Громади»&nbsp;— дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і прагнення до свободи і рівності серед світової спільноти.
+
Восени [[1876]] М. Драгоманов створив у [[Женева|Женеві]] громадсько-політичний збірник [[Громада (збірник)|«Громада»]]. Було видано 5 томів збірника. Головна тема «Громади»&nbsp;— дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і прагнення до свободи та рівності серед світової спільноти.
   
 
[[Файл:Пам. д. Драгоманову.JPG|міні|200px|Пам'ятна дошка Михайлу Драгоманову, [[Івано-Франківськ]].]]
 
[[Файл:Пам. д. Драгоманову.JPG|міні|200px|Пам'ятна дошка Михайлу Драгоманову, [[Івано-Франківськ]].]]
Рядок 62: Рядок 64:
 
З другої половини 1880-х рр. М. Драгоманова запрошували до співпраці ряд провідних видань Галичини.
 
З другої половини 1880-х рр. М. Драгоманова запрошували до співпраці ряд провідних видань Галичини.
   
В [[Емський указ|Емському указі]] 1876&nbsp;р., скерованому проти української мови та [[Українофільство|українофілів]], вказувалося на необхідність вислання М. Драгоманова і [[Чубинський Павло Платонович|П. Чубинського]] як небезпечних агітаторів.<ref>[[s:ru:Эмский указ|Емський указ]], Повний текст Емського указу {{Ref-ru}}</ref> На підставі Емського указу було ліквідовано [[Громади (товариства)|Громади]], звільнено ряд професорів-українців разом з М. Драгомановим з [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]]. У [[1878]] році на Паризькому літературному конгресі Михайло Драгоманов зачитав доповідь ''La littérature oukrainienne proscrite par le gouvernement russe'' («Українська література, заборонена російським урядом»), у якій різко засудив [[Емський указ]] і виступив на захист [[українська мова|української мови]] та [[українська культура|культури]].<ref>Данило Яневський. Проект «Україна». Відомі історії нашої держави: продовження (1774—1914&nbsp;рр.).— Харків. Фоліо, 2015.—218 с.:іл</ref> Прочитавши цю доповідь, що вийшла окремою брошурою, [[Карл Маркс]] підкреслив у тексті такі слова: «[[Шевченко Тарас Григорович|Тарас Шевченко]]&nbsp;— син народу в повному розумінні цього слова. Більше, аніж хто інший, він заслуговує на титул народного поета»<ref>Тарас Шевченко. Твори в п'яти томах.&nbsp;— К.: Дніпро, 1984, т. 1, с. 9</ref>.
+
В [[Емський указ|Емському указі]] 1876&nbsp;р., скерованому проти української мови та [[Українофільство|українофілів]], вказувалося на необхідність вислання М. Драгоманова і [[Чубинський Павло Платонович|П. Чубинського]] як небезпечних агітаторів.<ref>[[s:ru:Эмский указ|Емський указ]], Повний текст Емського указу {{Ref-ru}}</ref> На підставі Емського указу було ліквідовано [[Громади (товариства)|Громади]], звільнено ряд професорів-українців разом з М. Драгомановим з [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]]. У [[1878]] році на Паризькому літературному конгресі Михайло Драгоманов зачитав доповідь ''La littérature oukrainienne proscrite par le gouvernement russe'' («Українська література, заборонена російським урядом»), у якій різко засудив [[Емський указ]] і виступив на захист української мови та [[українська культура|культури]].<ref>Данило Яневський. Проект «Україна». Відомі історії нашої держави: продовження (1774—1914&nbsp;рр.).— Харків. Фоліо, 2015.—218 с.:іл</ref> Прочитавши цю доповідь, що вийшла окремою брошурою, [[Карл Маркс]] підкреслив у тексті такі слова: «[[Шевченко Тарас Григорович|Тарас Шевченко]]&nbsp;— син народу в повному розумінні цього слова. Більше, аніж хто інший, він заслуговує на титул народного поета»<ref>Тарас Шевченко. Твори в п'яти томах.&nbsp;— К.: Дніпро, 1984, т. 1, с. 9</ref>.
   
[[1889]]&nbsp;— запрошений викладати на кафедрі загальної історії історико-філологічного факультету [[Софійський університет Святого Климента Охридського|Софійського університету]] ([[Болгарія]]), де працював до своєї кончини.
+
[[1889]]&nbsp;— запрошений викладати на кафедрі загальної історії історико-філологічного факультету [[Софійський університет Святого Климента Охридського|Софійського університету]] ([[Болгарія]], тоді [[Князівство Болгарія]]), де працював до своєї кончини.
   
 
«''Пригнічений стан духу значною мірою збільшується від усвідомлення печального стану справ в Україні''»,&nbsp;— свідчила [[Леся Українка]] про останні дні свого дядька. Тимчасові поліпшення загального стану сприяли сплескам творчого піднесення, але несподівана смерть від розриву аорти обірвала життя вченого і громадського діяча.
 
«''Пригнічений стан духу значною мірою збільшується від усвідомлення печального стану справ в Україні''»,&nbsp;— свідчила [[Леся Українка]] про останні дні свого дядька. Тимчасові поліпшення загального стану сприяли сплескам творчого піднесення, але несподівана смерть від розриву аорти обірвала життя вченого і громадського діяча.
   
Помер і похований у м. [[Софія (місто)|Софії]], нині [[Болгарія]] (тоді [[Князівство Болгарія]]).
+
Помер і похований у Софії.
   
 
== Наукова кар'єра ==
 
== Наукова кар'єра ==
Рядок 77: Рядок 79:
 
Працював учителем географії у [[Друга київська гімназія|2-й Київській гімназії]].
 
Працював учителем географії у [[Друга київська гімназія|2-й Київській гімназії]].
   
[[1865]]&nbsp;— прийнятий на посаду [[приват-доцент]]а на кафедру загальної історії історико-філологічного факультету [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету Св. Володимира]]. Читав лекції з історії Стародавнього Сходу, історії та історіографії Стародавньої Греції, історії Стародавнього Риму, Нової історії (доби Реформації та Відродження). Опублікував низку статей зі стародавньої історії.
+
[[1865]]&nbsp;— прийнятий на посаду [[приват-доцент]]а на кафедру загальної історії історико-філологічного факультету [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету Св. Володимира]]. Читав лекції з історії Стародавнього Сходу, історії та історіографії Стародавньої Греції, історії Стародавнього Риму, Нової історії (доби Реформації та Відродження). Опублікував низку статей зі стародавньої історії.<br/>[[1870]]&nbsp;— захистив магістерську дисертацію на ступінь [[магістр]]а загальної історії на тему «Питання про історичне значення Римської імперії та Тацит».<br/>Після наукового відрядження за кордон у [[1873]] призначений на посаду штатного [[доцент]]а.<br/>[[1875]]&nbsp;— звільнений з університету за політичну діяльність.
<br/>[[1870]]&nbsp;— захистив магістерську дисертацію на ступінь [[магістр]]а загальної історії на тему «Питання про історичне значення Римської імперії та Тацит».
 
<br/>Після наукового відрядження за кордон у [[1873]] призначений на посаду штатного [[доцент]]а.
 
<br/>[[1875]]&nbsp;— звільнений з університету за політичну діяльність.
 
   
 
== Політичні погляди ==
 
== Політичні погляди ==
 
Не сприймав як устремління [[Соціалісти-революціонери|соціалістів-революціонерів]] ''«зробити революцію без науки»'' так і надію [[Народництво|народників]] ''«зробити соціалізм або культуру без політики»''. «[[Русифікація України|Нівеляторів]]» української національності критикував за намагання під гаслами боротьби за об'єднання силоміць упроваджувати серед українців російську як державну. Висновок Драгоманова був категоричним:
 
Не сприймав як устремління [[Соціалісти-революціонери|соціалістів-революціонерів]] ''«зробити революцію без науки»'' так і надію [[Народництво|народників]] ''«зробити соціалізм або культуру без політики»''. «[[Русифікація України|Нівеляторів]]» української національності критикував за намагання під гаслами боротьби за об'єднання силоміць упроваджувати серед українців російську як державну. Висновок Драгоманова був категоричним:
 
{{виписка|...це призвело б не до утворення з українців «чистої національності своїх сусідів», а викликало б до життя «ублюдочні помісі», нових «національних ублюдків», які за своїми моральними якостями були б нижче, ніж їхні предки «чистих національностей».}}
 
{{виписка|...це призвело б не до утворення з українців «чистої національності своїх сусідів», а викликало б до життя «ублюдочні помісі», нових «національних ублюдків», які за своїми моральними якостями були б нижче, ніж їхні предки «чистих національностей».}}
Обґрунтовував етнічну та психологічну окремішність українців. Послідовно виступав проти тих, хто твердив, що ''«національність&nbsp;— пустий ідеал»'', бо вважав: по-перше, національність існувала завжди і, по-друге, вітчизна людині уявляється головним чином саме нацією, яка в ній живе, інакше вітчизною будуть гори, річки та болота. Порятунок для українців бачив у створенні
+
Обґрунтовував етнічну та психологічну окремішність українців. Послідовно виступав проти тих, хто твердив, що ''«національність&nbsp;— пустий ідеал»'', бо вважав: по-перше, національність існувала завжди і, по-друге, вітчизна людині уявляється головним чином саме нацією, яка в ній живе, інакше вітчизною будуть гори, річки та болота. Порятунок для українців бачив у створенні «своєї» держави, яка б була ''«спілкою задля оборони себе од чужих»''{{sfn|Кармазіна|2015|с=18, 21-24}}.
«своєї» держави, яка б була ''«спілкою задля оборони себе од чужих»''{{sfn|Кармазіна|2015|с=18, 21-24}}.
 
   
Зробив помітний внесок у розвиток політичної і правової ідеології ліберального і демократичного рухів в Україні:
+
Зробив помітний внесок у розвиток політичної і правової ідеології ліберального і демократичного руху в Україні:
   
 
1. Він створив концепцію суспільства, яке базується на ідеї асоціації розвинених особистостей. Реалізація цього ідеалу можлива за федералізму з максимальною децентралізацією влади та самоврядування громад і областей. Для М. Драгоманова людина&nbsp;— основа основ соціального устрою, найвища цінність, гарантом права якої може бути лише вільна самоврядна асоціація (громада), а не держава. Михайло Драгоманов в принципі і в далекій перспективі був прихильником [[анархізм]]у [[П'єр Жозеф Прудон|прудонівського]] типу та одночасно висував ідеї побудови держави на федеративних засадах.<ref>[http://sites.utoronto.ca/elul/history/Iefremov/Ist-pysm12.html Сергій Єфремов. Історія українського письменства. Розділ 12]</ref>
 
1. Він створив концепцію суспільства, яке базується на ідеї асоціації розвинених особистостей. Реалізація цього ідеалу можлива за федералізму з максимальною децентралізацією влади та самоврядування громад і областей. Для М. Драгоманова людина&nbsp;— основа основ соціального устрою, найвища цінність, гарантом права якої може бути лише вільна самоврядна асоціація (громада), а не держава. Михайло Драгоманов в принципі і в далекій перспективі був прихильником [[анархізм]]у [[П'єр Жозеф Прудон|прудонівського]] типу та одночасно висував ідеї побудови держави на федеративних засадах.<ref>[http://sites.utoronto.ca/elul/history/Iefremov/Ist-pysm12.html Сергій Єфремов. Історія українського письменства. Розділ 12]</ref>
Рядок 108: Рядок 106:
 
— здійснення поступової націоналізації головних засобів виробництва з наданням права користуватися ними населенню.
 
— здійснення поступової націоналізації головних засобів виробництва з наданням права користуватися ними населенню.
   
5. У державно-правовій концепції М. Драгоманова перед бачалися три гілки влади: законодавча, судова і виконавча. Законодавча належала б двом думам&nbsp;— державній і союзній. Главою держави міг бути імператор з успадковуваною владою чи обраний. До третьої гілки влади&nbsp;— судової, крім Верховного суду (сенату), входили судові палати обласних, повітових і міських дум. Статус суддів визначав закон. Членів Верховного суду призначав глава держави довічно.
+
5. У державно-правовій концепції М. Драгоманова передбачалися три гілки влади: законодавча, судова і виконавча. Законодавча належала б двом думам&nbsp;— державній і союзній. Главою держави міг бути імператор з успадковуваною владою чи обраний. До третьої гілки влади&nbsp;— судової, крім Верховного суду (сенату), входили судові палати обласних, повітових і міських дум. Статус суддів визначав закон. Членів Верховного суду призначав глава держави довічно.
   
 
Таким чином, своєю державно-правовою концепцією М. Драгоманов пропонував парламентську державу із засадами самоврядування, яка б впливала на соціальну й економічну сфери суспільства, надавала б великого значення просвітництву і законодавству, відкривала перспективи для реформ.
 
Таким чином, своєю державно-правовою концепцією М. Драгоманов пропонував парламентську державу із засадами самоврядування, яка б впливала на соціальну й економічну сфери суспільства, надавала б великого значення просвітництву і законодавству, відкривала перспективи для реформ.
Рядок 124: Рядок 122:
 
У феномені національного Драгоманов виділяв два аспекти. По-перше, націю він розумів як продукт історичного розвитку, стале об'єднання людей зі спільною долею, мовою, традиціями, уявленнями про минуле та прагненнями до майбутнього. По-друге, сучасна нація для нього була спільнотою, в якій реалізується потенціал, насамперед, її провідних діячів, культурні, духовні, наукові, творчі можливості людей.
 
У феномені національного Драгоманов виділяв два аспекти. По-перше, націю він розумів як продукт історичного розвитку, стале об'єднання людей зі спільною долею, мовою, традиціями, уявленнями про минуле та прагненнями до майбутнього. По-друге, сучасна нація для нього була спільнотою, в якій реалізується потенціал, насамперед, її провідних діячів, культурні, духовні, наукові, творчі можливості людей.
   
Драгомановські концепції розв'язання національного питання в Європі відрізнялися оригінальністю. Це&nbsp;— теорія «плебейських націй», історіософська ідея «неповноти» історичного, соціального та культурного розвитку бездержавних націй.
+
Драгоманівські концепції розв'язання національного питання в Європі відрізнялися оригінальністю. Це&nbsp;— теорія «плебейських націй», історіософська ідея «неповноти» історичного, соціального та культурного розвитку бездержавних націй.
   
 
Прагнучи до гармонізації міжнаціональних стосунків Драгоманов часом перебільшував роль раціональних чинників, здатність національних колективів взаємодіяти на засадах гуманності, діалогу та взаємних поступок.
 
Прагнучи до гармонізації міжнаціональних стосунків Драгоманов часом перебільшував роль раціональних чинників, здатність національних колективів взаємодіяти на засадах гуманності, діалогу та взаємних поступок.
Рядок 162: Рядок 160:
   
 
=== Вулиці ===
 
=== Вулиці ===
Ім'ям названі вулиці у [[Вулиця Драгоманова (Київ)|Києві]], [[Львів|Львові]], [[Івано-Франківськ]]у, [[Чернівці|Чернівцях]], [[Рівне|Рівному]], [[Луцьк]]у, [[Гадяч]]і, [[Лубни|Лубнах]].
+
Ім'ям названі вулиці у [[Вулиця Драгоманова (Київ)|Києві]], [[Вулиця Драгоманова (Львів)|Львові]], [[Івано-Франківськ]]у, [[Чернівці|Чернівцях]], [[Рівне|Рівному]], [[Вулиця Драгоманова (Луцьк)|Луцьку]], [[Гадяч]]і, [[Лубни|Лубнах]].
   
 
== Див. також ==
 
== Див. також ==
Рядок 214: Рядок 212:
 
* [http://www.imath.kiev.ua/~golub/gadyach/whois/whois.htm Хто був і є у місті Гадяч]
 
* [http://www.imath.kiev.ua/~golub/gadyach/whois/whois.htm Хто був і є у місті Гадяч]
 
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9449 Драгоманів М. Два учителі: спомини / Михайло Драгоманів.&nbsp;— У Львові: З друк. Наук. тов. ім. Шевченка, 1902.&nbsp;— 79, 3 с.&nbsp;— (Літературно-наукова бібліотека ; ч. 27).]
 
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=9449 Драгоманів М. Два учителі: спомини / Михайло Драгоманів.&nbsp;— У Львові: З друк. Наук. тов. ім. Шевченка, 1902.&nbsp;— 79, 3 с.&nbsp;— (Літературно-наукова бібліотека ; ч. 27).]
  +
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=1023 Драгоманов М. Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство. Т. 4 / зладив М. Павлик. — У Львові : Накладом Наук. т-ва ім. Шевченка, 1907. – 399, 4 с. — (Збірник філологічної секції Наукового товариства імені Шевченка ; т. 10).]
  +
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=1022 Драгоманов М. Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство. Т. 3 / зладив М. Павлик. — У Львові : Накладом Наук. т-ва ім. Шевченка, 1906. — VI, 362 с. — (Збірник філологічної секції Наукового товариства імені Шевченка ; т. 7).]
  +
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=1021 Драгоманов М. Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство. Т. 2 — У Львові : Накладом Наук. т-ва ім. Шевченка, 1900. — 238, 4 с., 4 арк. іл. — (Збірник філологічної секції Наукового товариства імені Шевченка ; т. 3).]
  +
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=1020 Драгоманов М. Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство. Т. 1. — У Львові : Накладом Наук. т-ва ім. Шевченка, 1899. — 264 с. – (Збірник філологічної секції Наукового товариства імені Шевченка ; т. 2).]
  +
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=110 Драгоманов М. Нові українські пісні про громадські справи : (1764–1880) / М. Драгоманов. — Вид. 2-е. — Київ : Криниця, 1918. — 154 с.]
 
{{Портали|Полтавщина|Історія}}
 
{{Портали|Полтавщина|Історія}}
 
[[Категорія:Драгоманов Михайло Петрович]]
 
[[Категорія:Драгоманов Михайло Петрович]]

Поточна версія на 13:08, 30 липня 2019

Михайло Драгоманов
Драгоманов М.jpg
Псевдо М. Толмачов, Українець, М. Кузьмичевський, П. Кузьмичевський, Кирило Василенко, Волинець, М. Галицький, М. Гордієнко, П. Петрик, Чудак, М. Т—ов
Народився 18 вересня 1841(1841-09-18)
Гадяч, нині Полтавська область Полтавська область
Помер 20 червня (2 липня) 1895(1895-07-02) (53 роки)
Софія, нині Болгарія
Поховання Центральний цвинтар Софії, ділянка № 17 (католицька частина)
Громадянство Російська імперія
Діяльність літературознавець, історик, філософ, економіст, фольклорист
Сфера роботи літературознавство, історія, філософія, економіка, фольклористика і політика
Alma mater Історико-філологічний факультет Київського університету[d]
Мова творів російська[1] і українська[1]
Роки активності 18631895
Напрямок література
Жанр поезія, проза, переклад, публіцистика
Батько Драгоманов Петро Акимович
Брати, сестри Олена Пчілка
У шлюбі з Драгоманова Людмила Михайлівна
Діти Драгоманов Світозар Михайлович, Лідія Шишманова і Труш Аріадна Михайлівна

CMNS: Михайло Драгоманов на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Михайло Петрович Драгома́нов (або Драгома́нів; використовував псевдоніми Толмачев, Українець, М. Кузьмичевський, П. Кузьмичевський, Кирило Василенко, Волинець, М. Галицький, М. Гордієнко, П. Петрик, Чудак, М. Т—ов та ін.; 6 (18) вересня 1841(18410918)[2], м. Гадяч, Полтавщина — 20 червня (2 липня) 1895[3], м. Софія) — український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, засновник українського соціалізму, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових.

Один із організаторів «Старої громади» у Києві. Доцент Київського університету (18641875). Після звільнення за політичну неблагонадійність емігрував до Женеви, де очолював осередок української політичної еміграції (18761889). Професор Вищої школи у Софії (18891895).

Брат письменниці та громадської діячки Олени Пчілки, дядько Лесі Українки, Михайла Косача й Оксани Драгоманової. Батько Світозара Драгоманова, Лідії Шишманової, Аріадни Труш, тесть — Івана Шишманова та Івана Труша.

Визначний ідеолог українців-автономістів.[4]

Життєпис[ред. | ред. код]

Михайло Драгоманов

Народився у м. Гадячі, нині районний центр Полтавської області, Україна (тоді Полтавська губернія, Російська імперія). Батьки Михайла Драгоманова, дрібнопомісні дворяни, нащадки козацької старшини, були освіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. «Я надто зобов'язаний своєму батьку, який розвив у мені інтелектуальні інтереси, з яким у мене не було морального розладу і боротьби…» — згадував пізніше М. Драгоманов.

У 18491853 навчався у Гадяцькому повітовому училищі, де, з-поміж інших дисциплін, виділяв історію, географію, мови, захоплювався античним світом.

Продовжив навчання у Полтавській гімназії (нині Полтавська школа № 3). Вражав викладачів своєю надзвичайною цілеспрямованістю, працьовитістю, освіченістю. Його сестра Ольга (письменниця Олена Пчілка, мати Лесі Українки) згадувала, що «книжок… Михайло перечитав ще в гімназії таку силу і таких авторів, що багато учнів середніх шкіл пізніших часів… здивувались би, почувши, що між тими авторами були й такі… як Шлосер, Маколей, Прескот, Гізо».

Восени 1859 вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира. Тут у нього з'являються значно ширші і більші можливості вдосконалювати свою загальну освіту, повніше і живіше знайомитися з тими суспільними і політичними процесами, що постійно зароджувалися у студентському середовищі.

Університет тих часів являв собою один із найважливіших осередків наукового, культурного і громадського життя. Значною мірою це була заслуга попечителя Київського навчального округу, славетного хірурга М. Пирогова, який «допустив у Києві de facto академічну свободу, схожу на європейську». М. Драгоманов намагався органічно поєднувати процес навчання з практичною громадською роботою, на яку підштовхували розбуджені загальною ситуацією політичні настрої.

Етапним у справі становлення М. Драгоманова як політичного і громадського діяча став його виступ над труною Шевченка у Києві, коли прах великого Кобзаря перевозили до Чернечої гори.

1863 — став членом товариства «Громада», об'єднання, що було формою пробудження свідомості національної інтелігенції до пізнання української історії, культури, народного побуту, права. Пізніше, у 1870-х рр., з'явилися нові, «молоді» Громади, в статутах яких уже стояло питання про «самостійне політичне існування» України з «виборним народним правлінням».

З середини 1860-х років становлення М. Драгоманова як ученого відбувалося в тісному взаємозв'язку з його публіцистичною діяльністю. У тодішніх роботах М. Драгоманова — історичних, етнографічних, філологічних, соціологічних — мимоволі відбувається зміщення акцентування на політичне підґрунтя означуваного питання.

1870 — Київський університет відрядив М. Драгоманова за кордон. Замість запланованих двох років молодий учений пробув там майже три, відвідавши за цей час Берлін, Прагу, Відень, Флоренцію, Гайдельберг, Львів.

Особливе місце в політично-публіцистичній діяльності М. Драгоманова посідала Галичина. Він намагався «розбудити» галицьке громадське життя (так, як він це розумів), піднести рівень суспільної свідомості.

Трирічне закордонне турне М. Драгоманова було надзвичайно плідним для молодого вченого. Він тепер міг критично оглянути й оцінити свої переконання, зіставляючи їх з науковим західноєвропейським досвідом.

Наступ реакції, повторне запровадження утисків проти відроджуваних проявів української культури змусили М. Драгоманова виїхати за кордон і стати політичним емігрантом. Восени 1875 року через Галичину й Угорщину він вирушив до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки, започаткувати випуск української газети.

Восени 1876 М. Драгоманов створив у Женеві громадсько-політичний збірник «Громада». Було видано 5 томів збірника. Головна тема «Громади» — дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і прагнення до свободи та рівності серед світової спільноти.

Пам'ятна дошка Михайлу Драгоманову, Івано-Франківськ.
Пам'ятна дошка Михайлу Драгоманову, Урочище Зелений Гай, Гадяч.

З другої половини 1880-х рр. М. Драгоманова запрошували до співпраці ряд провідних видань Галичини.

В Емському указі 1876 р., скерованому проти української мови та українофілів, вказувалося на необхідність вислання М. Драгоманова і П. Чубинського як небезпечних агітаторів.[5] На підставі Емського указу було ліквідовано Громади, звільнено ряд професорів-українців разом з М. Драгомановим з Київського університету. У 1878 році на Паризькому літературному конгресі Михайло Драгоманов зачитав доповідь La littérature oukrainienne proscrite par le gouvernement russe («Українська література, заборонена російським урядом»), у якій різко засудив Емський указ і виступив на захист української мови та культури.[6] Прочитавши цю доповідь, що вийшла окремою брошурою, Карл Маркс підкреслив у тексті такі слова: «Тарас Шевченко — син народу в повному розумінні цього слова. Більше, аніж хто інший, він заслуговує на титул народного поета»[7].

1889 — запрошений викладати на кафедрі загальної історії історико-філологічного факультету Софійського університету (Болгарія, тоді Князівство Болгарія), де працював до своєї кончини.

«Пригнічений стан духу значною мірою збільшується від усвідомлення печального стану справ в Україні», — свідчила Леся Українка про останні дні свого дядька. Тимчасові поліпшення загального стану сприяли сплескам творчого піднесення, але несподівана смерть від розриву аорти обірвала життя вченого і громадського діяча.

Помер і похований у Софії.

Наукова кар'єра[ред. | ред. код]

У студентські роки захопився історією стародавнього світу. Під керівництвом професора В. Я. Шульгіна підготував дисертацію на право читання лекцій в університеті «Імператор Тиберій», яку захистив у 1864.

Попри переконання що «для політики потрібна історія, як для медицини фізіологія» був прихильником об'єктивізму. Не був схильним до міфологізації історії, використання міфів у системі обґрунтування прав чи вимог українців, натомість прагнув знаходити раціональні аргументи для пояснення явищ і процесів політичного життя[8].

Працював учителем географії у 2-й Київській гімназії.

1865 — прийнятий на посаду приват-доцента на кафедру загальної історії історико-філологічного факультету Київського університету Св. Володимира. Читав лекції з історії Стародавнього Сходу, історії та історіографії Стародавньої Греції, історії Стародавнього Риму, Нової історії (доби Реформації та Відродження). Опублікував низку статей зі стародавньої історії.
1870 — захистив магістерську дисертацію на ступінь магістра загальної історії на тему «Питання про історичне значення Римської імперії та Тацит».
Після наукового відрядження за кордон у 1873 призначений на посаду штатного доцента.
1875 — звільнений з університету за політичну діяльність.

Політичні погляди[ред. | ред. код]

Не сприймав як устремління соціалістів-революціонерів «зробити революцію без науки» так і надію народників «зробити соціалізм або культуру без політики». «Нівеляторів» української національності критикував за намагання під гаслами боротьби за об'єднання силоміць упроваджувати серед українців російську як державну. Висновок Драгоманова був категоричним:

...це призвело б не до утворення з українців «чистої національності своїх сусідів», а викликало б до життя «ублюдочні помісі», нових «національних ублюдків», які за своїми моральними якостями були б нижче, ніж їхні предки «чистих національностей».

Обґрунтовував етнічну та психологічну окремішність українців. Послідовно виступав проти тих, хто твердив, що «національність — пустий ідеал», бо вважав: по-перше, національність існувала завжди і, по-друге, вітчизна людині уявляється головним чином саме нацією, яка в ній живе, інакше вітчизною будуть гори, річки та болота. Порятунок для українців бачив у створенні «своєї» держави, яка б була «спілкою задля оборони себе од чужих»[8].

Зробив помітний внесок у розвиток політичної і правової ідеології ліберального і демократичного руху в Україні:

1. Він створив концепцію суспільства, яке базується на ідеї асоціації розвинених особистостей. Реалізація цього ідеалу можлива за федералізму з максимальною децентралізацією влади та самоврядування громад і областей. Для М. Драгоманова людина — основа основ соціального устрою, найвища цінність, гарантом права якої може бути лише вільна самоврядна асоціація (громада), а не держава. Михайло Драгоманов в принципі і в далекій перспективі був прихильником анархізму прудонівського типу та одночасно висував ідеї побудови держави на федеративних засадах.[9]

2. Аналізуючи форми держави, М. Драгоманов наголошував, що унітарна, централізована держава — це втілення деспотизму, диктатури небагатьох. Найкращою формою, на його думку, є організована федерація (на зразок США чи Швейцарії), основою якої є громадське самоврядування, місцеве самоврядування, гарантія природних прав і свобод людини.

3. Як і М. Костомаров, М. Драгоманов був прихильником федералізму в побудові держави. Однак якщо М. Костомаров висловлювався за об'єднану панслов'янську державу, то М. Драгоманов обмежувався федеративною перебудовою Росії. Він уявляв майбутню федерацію на принципово нових засадах: а) відстоював пріоритет прав і свобод особи в державі. На думку мислителя, терор і диктатура не можуть бути засобами побудови прогресивного суспільно-політичного ладу. Новий устрій держави передбачався на засадах політичної свободи, яка гарантуватиме права людини і громадянина, скасування тілесних покарань і смертної кари, недоторканість житла без судової постанови, таємність приватного листування, свободу совісті, друку, слова і віросповідання. Церква відділялася від держави;

б) будівництво федерації вчений розглядав не як дарування прав і свобод суб'єктам федерації «зверху», а як делегування повноважень вищим органам держави «знизу»;

в) на сторож прав і свобод стояв суд. До нього громадянин міг звернутися з позовом не лише проти співгромадян, а й проти будь-якого чиновника, що для тодішньої Росії було надзвичайно актуально.

4. М. Драгоманов не уявляв політичної свободи громадян без серйозних і соціальних реформ, до яких входили:

— ліквідація такого пережитку кріпосництва, як юридична нерівність;

— подолання станового принципу розподілу податків;

— здійснення поступової націоналізації головних засобів виробництва з наданням права користуватися ними населенню.

5. У державно-правовій концепції М. Драгоманова передбачалися три гілки влади: законодавча, судова і виконавча. Законодавча належала б двом думам — державній і союзній. Главою держави міг бути імператор з успадковуваною владою чи обраний. До третьої гілки влади — судової, крім Верховного суду (сенату), входили судові палати обласних, повітових і міських дум. Статус суддів визначав закон. Членів Верховного суду призначав глава держави довічно.

Таким чином, своєю державно-правовою концепцією М. Драгоманов пропонував парламентську державу із засадами самоврядування, яка б впливала на соціальну й економічну сфери суспільства, надавала б великого значення просвітництву і законодавству, відкривала перспективи для реформ.

По-перше, цінність політичного вчення М. Драгоманова полягає в тому, що воно спрямоване на захист прав і свобод людини. Ні до, ні після М. Драгоманова ніхто в Україні і Росії не стверджував з такою силою ідею пріоритету особи перед державою. Вчений впритул підійшов до окреслення найважливішої ознаки правової держави — відповідальності держави перед громадянином у разі порушення його прав.

По-друге, не може не тішити сучасників європейський вибір М. Драгоманова, його намагання ввести Україну в європейську спільноту народів шляхом наближення її до європейських політичних і правових стандартів.

По-третє, вчений створив перший в історії Росії проект федеративної перебудови держави, окремі аспекти якого було реалізовано пізніше на практиці. Прикладом цього є сьогоднішній російський двопалатний парламент.

Первинним у політичних ідеях Драгоманова був гуманізм, віра у духовне вдосконалення людини, у прогрес суспільства, який він розумів під кутом зору задоволення прагнень і потреб людини.

Вчений відстоював цінності демократичного суспільства, заснованого на засадах розуму, солідарності та спрямованого до «інтегрального» розвитку особистості. Йому притаманна відданість ідеї верховенства права як гарантії поступовості соціального розвитку.

У феномені національного Драгоманов виділяв два аспекти. По-перше, націю він розумів як продукт історичного розвитку, стале об'єднання людей зі спільною долею, мовою, традиціями, уявленнями про минуле та прагненнями до майбутнього. По-друге, сучасна нація для нього була спільнотою, в якій реалізується потенціал, насамперед, її провідних діячів, культурні, духовні, наукові, творчі можливості людей.

Драгоманівські концепції розв'язання національного питання в Європі відрізнялися оригінальністю. Це — теорія «плебейських націй», історіософська ідея «неповноти» історичного, соціального та культурного розвитку бездержавних націй.

Прагнучи до гармонізації міжнаціональних стосунків Драгоманов часом перебільшував роль раціональних чинників, здатність національних колективів взаємодіяти на засадах гуманності, діалогу та взаємних поступок.

Новаційною була його європоцентристська модель суспільно-політичного розвитку. З погляду «центральних» і «периферійних» процесів розвитку Європи він інтерпретував ключові події історії, визначав рівень асинхронності розвитку східноєвропейських народів у порівнянні з процесами, притаманними народам західноєвропейським.

Літературознавчі погляди[ред. | ред. код]

Михайло Драгоманов

У своїх наукових і літературно-критичних працях 1870-1890-х («Література російська, великоруська, українська і галицька», 1873—1874; «Листи на Наддніпрянську Україну», 1893—1894; «Святкування роковин Шевченка в „руському обществі“», 1873; «Війна з пам'яттю про Шевченка», 1882; «Т. Шевченко в чужій хаті його імені», 1893 та ін.) вимагав, щоб література неодмінно керувалася принципами вірності правді життя, відповідала своєму часові, сягала проблемами та героями глибин суспільного життя.

Велике значення мала розробка Драгомановим концепції народності літератури. Він наголошував на історичності цієї категорії, яка, постійно розвиваючись, оновлюючи зміст і форму, виявляла глибоку чутливість до суспільних і естетичних потреб народу. Підтримуючи у творчості українських письменників справді народне, М. Драгоманов вів рішучу боротьбу проти псевдонародності, провінційності та обмеженості літератури.

Одним із перших в українському літературознавстві звернувся до аналізу романтизму як напряму в мистецтві, що в попередні десятиліття відіграло позитивну роль у становленні національної літератури, викликавши зацікавленість до усної народної творчості, етнографії, міфології українців. Цим самим було підготовлено передумови для реалізму, який став домінувати в українській літературі другої половини XIX століття.

Цікавою є концепція реалізму в естетиці М. Драгоманова, осердям якої є вимога безтенденційного, об'єктивного змалювання життя. Недооцінка переваг реалістичного способу відображення дійсності вела до того, що окремі українські письменники (наприклад, О. Стороженко) малювали абстрактні схеми, а не живих людей, захоплювалися дидактизмом, у той час як художня творчість вимагає «виводити на сцену існуючі, а не вигадані особи й становище». Досягнення реалізму в українській літературі вчений пов'язував із творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, частково Юрія Федьковича. Займаючись порівняльним літературознавством, М. Драгоманов пропагував важливість загальнолюдських естетичних цінностей у розвиткові культури українського народу.

Бібліографія[ред. | ред. код]

«Михайло Петрович Драгоманов. 1841—1895 Єго юбилей, смерть, автобіографія і спис творів», упорядник Михайло Павлик, 1896

Автор праць «Шевченко, українофіли і соціалізм» (1879), «Историческая Польша и великорусская демократия» (1883), «Чудацькі думки про українську національну справу» (1891), «Листи на Наддніпрянську Україну» (1893); «Автобіографічної замітки» (1883) та «Добавлення» до неї (1889); мемуарів «Австро-руські спомини. 1867—1877» (1889—1892); «Исторические песни малорусского народа» (1874—1875, у співавторстві з В.Антоновичем), «Малорусские народныя предания и рассказы» (1876), «Нові українські пісні про громадські справи: 1764—1880» (1881), «Політичні пісні українського народу 18-19 ст.» (1883—1885) та інших.

Вшанування[ред. | ред. код]

Вулиці[ред. | ред. код]

Ім'ям названі вулиці у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Рівному, Луцьку, Гадячі, Лубнах.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Як твердив відомий літературознавець Петро Одарченко, знайомий Олени Пчілки, який бував у родинному будинку Драгоманових, справжньою датою народження М. П. Драгоманова є 6 (18) вересня. Одарченко посилається на «Молитвослов» Петра Якимовича Драгоманова, у якому батько Михайла Петровича записував дати народження всіх своїх дітей. «Молитвослов» пропав під час пожежі будинку-музею Драгоманових під час Другої світової війни.
  3. Хто був і є у місті Гадяч. Архів оригіналу за 1 грудень 2010. Процитовано 16 січень 2011. 
  4. Бжеський Р.. Нариси з історії Українських Визвольних Змагань 1917—1918 рр. — Торонто: Чужина (друком Видавництва «Гомін України»), 1970. — С. .
  5. Емський указ, Повний текст Емського указу (рос.)
  6. Данило Яневський. Проект «Україна». Відомі історії нашої держави: продовження (1774—1914 рр.).— Харків. Фоліо, 2015.—218 с.:іл
  7. Тарас Шевченко. Твори в п'яти томах. — К.: Дніпро, 1984, т. 1, с. 9
  8. а б Кармазіна, 2015, с. 18, 21-24
  9. Сергій Єфремов. Історія українського письменства. Розділ 12
  10. Титан. Михайло Драгоманов на сайті YouTube

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Андрусяк Т. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини). — Львів : Світ, 1998. — 192 с.
  • Дашкевич Я. Учений, політик, публіцист // Слово і час. — 1991. — Ч. 10. — С. 3-6.
  • Дмитренко М. Михайло Драгоманов — дослідник фольклору //Слово і Час. — 2005. — № 6. — С. 12—24.
  • Дорошенко В. Життя і діяльність М. П. Драгоманова: Короткий життєписний нарис. — Мюнхен, 1963. — 21 с.
  • Качкан В. А., Качкан О. В. Великий полтавець європейського овиду // Нев'януча галузка калини: Українські літератори, вчені, громадські діячі — в діаспорі. — К., 2011. — С. 4—11.
  • Кралюк П. М. М. Драгоманов про реформаційні рухи в Україні / П. М. Кралюк // Соціально-філософські ідеї Михайла Драгоманова: зб. наук. праць / відп. ред. М. І. Лук. — Київ, 1995. — С. 94–102.
  • Круглашов А. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. — Чернівці : Прут, 2001. — 488 с.
  • Костюк Г. Листування // Літературно-мистецькі перехрестя (паралелі). — Вашингтон — Київ, 2002. — С. 223—234.
  • Куца О. Літературознавчі пошуки Михайла Драгоманова у контексті культурно-національної програми українства // Теорія літератури, компаративістика, україністика: Збірник наукових праць з нагоди 70-річчя Р. Гром'яка / Упоряд. М. Лановик, З. Лановик, І. Папуша та ін. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. — Вип. 19. — С. 247—253.
  • Куца О. Михайло Драгоманов і розвиток української літератури у другій половині XIX століття. — Тернопіль, 1995. — 224 с.
  • Лисяк-Рудницький І. Драгоманов Михайло // Енциклопедія українознавства / За ред. В. Кубійовича. Перевид. — Львів, 1993. — С. 589—591.
  • Матвіїшин В. Михайло Драгоманов і європеїзація літературного процесу в Галичині 70-90-х років ХХ ст. // Український літературний європеїзм. — К. : ВЦ «Академія», 2009. — С. 128—136.
  • Мацько В. Михайло Драгоманов і медієвістика. — Хмельницький, 2000. — 80 с.
  • Михайлин І. Л. Як Михайло Драгоманов став Чудаком (дискусія Б. Грінченка та М. Драгоманова в журналі «Зоря» 1888—1889 років). Діалог Івана Франка з Михайлом Драгомановим у журналі «Народ»: дискурс прихованої полеміки // Журналістика як всесвіт: Вибрані медіа-дослідження. — Харків : Прапор, 2008. — С. 386—404.
  • Пінчук Ю. Драгоманов Михайло Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 458. — ISBN 966-00-0405-2.
  • Сарбей В. Г., Федченко П. М. Драгоманов Михайло Петрович // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2. — С. 101—103.
  • Тарнашинська Л. Апостол правди і науки // Літературна Україна. — 1991. — 19 вересня. — С. 7.
  • Ясь О. В. Порівняльно-історичний метод у дослідницьких практиках Михайла Драгоманова // Український історичний журнал. —  2012. — № 2. — С. 133—158. https://www.academia.edu/21625894/
  • Київ. Енциклопедія. / В. Г. Абліцов. — К.: Видавництво «Фенікс». 2016. — 288 с.
  • Кармазіна, Марія (2015). Між історією і політикою / М.С. Кармазіна. – К.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2015. – 560. ISBN 978-966-02-7606-2. 

Посилання[ред. | ред. код]