Дудко Данило Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 20:14, 3 червня 2020, створена SashkoR0B0T (обговорення | внесок) (НАНУ -> НАН України)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дудко Данило Андрійович
DudkoDA19212009.JPG
Народився 28 липня 1921(1921-07-28)
Попелюхи, Котюжанська волость, Могилівський повіт, Подільська губернія, Українська СРР
Помер 2 лютого 2009(2009-02-02) (87 років)
Країна Україна Україна
Діяльність науковець
Alma mater Уральський індустріальний інститут
Галузь Зварювання, Матеріалознавство
Заклад Інститут електрозварювання імені Євгена Патона НАН України
Посада Начальник відділу нових фізико-хімічних способів зварювання, заступник директора
Звання Академік НАН України (1978)
Ступінь Доктор технічних наук
Членство НАН України
Відомий завдяки: Зварювання
Нагороди Сталінська премія Ленінська премія Державна премія СРСР Державна премія УРСР у галузі науки і техніки Премія Ради Міністрів СРСР

Дани́ло Андрі́йович Дудко (28 липня 1921 — 2 лютого 2009) — вчений в галузі зварювання і матеріалознавства, заслужений діяч науки і техніки України, академік НАН України (1978). Народився в селі Попелюхи Мурованокуриловецького району.

Життєпис[ред. | ред. код]

У 1944 р. випускник Уральського індустріального інституту був рекомендований директору Інституту електрозварювання академіку Є. О. Патонові, який тоді підбирав спеціалістів для розширення в установі наукових досліджень. Відтоді ім'я Д. А. Дудка нерозривно пов'язується з розвитком науки про зварювання і впровадженням її досягнень у виробництво. Данило Андрійович брав активну участь у створенні новітніх технологій, понад 40 років очолював в ІЕЗ ім. Є. О. Патона відділ нових фізико-хімічних способів зварювання. Вчений багато зробив для розширення технічних можливостей дугового зварювання під флюсом. Невеличкий колектив, очолюваний Борисом Євгеновичем Патоном, розробив шлангове напівавтоматичне зварювання, зручне для роботи в умовах монтажу з допомогою легкої портативної апаратури. Інженер-конструктор Д. А. Дудко з-поміж інших творців нової технології в 1950 р. був відзначений Сталінською премією.

У 50-х роках Данило Андрійович бере участь у наукових дослідженнях та вдосконаленні технологій і обладнання для дугового зварювання, зокрема у створенні принципово нового способу дугового зварювання у вуглекислому газі. За цю розробку, яка стала найпоширенішим способом зварювання з допомогою плавлення, вчений разом з групою інших творців був удостоєний у 1963 р. Ленінської премії.

Вагомий вклад вніс Данило Андрійович і в розвиток електрошлакових технологій. Результати наукових досліджень металургійних процесів електрошлакового зварювання покладені в основу його докторської дисертації, яку він захистив у 1964 р. Водночас Д. А. Дудко бере участь у роботах із зварювання у ракетобудуванні, електроніці, енергетиці та ряді інших галузей промисловості. За його участю вперше у світі розробляються обладнання і технології плазмового зварювання на змінному струмі (з допомогою якого виготовляються конструкції з високоміцних алюмінієвих сплавів), мікроплазмове дугове зварювання, відзначене Державною премією за 1972 р. Увінчалися вагомим результатом розпочаті у відділі, очолюваному Д. А. Дудком, дослідження із створення двох з трьох технологій, випробуваних у космосі в 1969 р. на установці «Вулкан».

У 1970—1990 рр. під керівництвом вченого виконуються актуальні для електроніки, приладобудування та ряду інших галузей техніки роботи щодо нанесення покриттів як на метали, так і на органічні та неорганічні матеріали. Серед них — методи детонаційного нанесення покриттів і плазмово-дугове напилювання, відзначені Державною премією УРСР, іонно-плазмова вакуумна технологія, удостоєна премії Ради Міністрів СРСР. У ті ж роки Д. А. Дудко розвиває дослідження з магнітно-імпульсного зварювання, холодного зварювання, плазмової обробки.

Меморіальна дошка академіку Д. А. Дудко на будівлі Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона (Київ, вул. Казимира Малевича, 11)

Д. А. Дудко — автор більш як 800 наукових праць і винаходів, чимало з яких запатентовані за рубежем. Близько чверть століття він, перебуваючи на посаді заступника директора Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона, координував роботу ДКТБ, дослідних заводів, експериментального виробництва.

Велику увагу вчений приділяв науково-організаційній, громадській і педагогічній діяльності. Він був членом Координаційної ради із зварювання та Наукової ради Держкомітету СРСР з науки і технологій, членом ученої ради Інституту електрозварювання, багато років очолював президію Українського республіканського товариства машинобудівників, входив до редколегії журналу «Автоматическая сварка», був членом експертної ради ВАК.

Заслуги вченого відзначені численними нагородами.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Вісник НАН України — 2001 — N7