Діонісій Няраді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Діонісій Няраді
Dionýz Njarady
Dionis Njaradi.jpg
 
Народження: 10 жовтня 1874(1874-10-10)
Руски Крстур, Q19535207?, Bács-Bodrog County[d], Угорське королівство, Транслейтанія, Австро-Угорщина
Смерть: 14 квітня 1940(1940-04-14) (65 років)
Крижевці
Священство: 1 січня 1899
Єп. хіротонія: 9 січня 1915
Діонісій Няраді у Вікісховищі?

Діонісій Няраді (Dionýz Njarady, нар. 10 жовтня 1874, Руський Крстур, Сербія — пом. 14 квітня 1940, Крижевець, Хорватія) — єпископ Крижевецької єпархії Хорватської греко-католицької церкви (01.05.192014.04.1940), Апостольський адміністратор Пряшівської греко-католицької єпархії (27.10.192202.02.1927), Апостольський адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії (03.11.193816.03.1939).

Прийняв сан 1 січня 1899, хіротонізований 9 січня 1915.

Біографія

Народився 10 жовтня 1874 року в селянській родині у Руському Керестурі (Угорське королівство, Австро-Угорщина. Абсолютну більшість цього села на території сучасної Сербії складали колишні переселенці з історичного Закарпаття та Пряшівщини. Його батька так шанували в громаді, що вибрали за «сирітського батька». Діонісій, найстарший з–поміж п’ятьох дітей, змалку прислужував у церкві. Ще студіюючи богослов’я, він виконує обов’язки віце–ректора наук у семінарії.

1 січня 1899 був висвячений у священики. У 1902 році (у 28 років) став ректором Загребської духовної семінарії.

Єпископство

5 грудня 1914 Римський папа Бенедикт XV призначив Діонісія Няраді титулярним єпископом АБІЛІТ Палестинської (за іншими даними - єпархії АБІЛІТ Лісанійскої ) і вікарним єпископом Крижевецкої єпархії. 9 січня 1915 відбулося висвячення Діонісія Няраді в сан єпископа.

1 травня 1920 Римський папа Бенедикт XV призначив Діонісія Няраді єпископом Крижевецкої єпархії .

З 27 жовтня 1922 по лютий 1927 Діонісій Няраді був апостольським адміністратором єпархії Прешова.

20 лютого 1927 року він повернувся до рідної Крижевської єпархії. Якраз тоді до єпархії було включено греко–католиків Боснії — переселенців з Галичини. Переконання владики Діонізія були однозначними: воєводинські руснаки (та й загалом русини Пряшівщини та Закарпаття) є частиною великого українського народу.

Владика Карпатської України

Радо сприйняв владика Діонізій звістку про постання автономного уряду Карпатської України на чолі з отцем Августином Волошином восени 1938 року.

Після Віденського арбітражу (2 і 8 листопада 1938 року) Угорщина домагається через міжнародний арбітраж, аби їй були передані Ужгород, Мукачеве та Берегове з навколишніми селами. Мукачівський греко–католицький єпископ Олександр Стойка не бажає переїжджати до нової столиці у Хуст, а залишається в Ужгороді.

Карпатська Україна залишається без своїх релігійних центрів, духовного проводу і семінарії. Після того як 280 з 305 парафій Мукачівської греко-католицьких єпархії залишилося в Чехо-Словаччині (офіційна назва - Федеративна Республіка Чехів, Словаків і Підкарпатських Русинів) за погодженням з єпископом Стойка і за декретом Східної конгрегації (Ватикан) перейшли в тимчасову юрисдикцію Крижевецького греко-католицького єпископа Діонісія Няраді та призначає його Апостольським адміністратором. У Хусті єпископ опікується перенесенням друкарні отців–василіян, закликає священиків узяти на себе керівництво читальнями «Просвіти»... На жаль, доля Карпатської України була вже вирішена. Українська держава у Карпатах була розчавлена угорськими окупантами.

Єпископ керував цими парафіями до 16 березня 1939 року, коли угорські війська зайняли територію Підкарпатської Русі (Карпатської України).

Через кілька днів після окупації єпископа Няраді було депортовано в Будапешт та взято під домашній арешт, там з нього збиткувалися. За словами очевидців, перед будинком владики було споруджено дві шибениці, на яких, похвалялися мадяри, буде повішено отця Волошина і владику Діонізія. Особливо лютували через те, що єпископ освятив синьо–жовтий український прапор. Але за нього заступається апостольський нунцій, який порадив йому повертатися до себе в Крижовецьку єпархію в Югославії. Тим часом руснаки Воєводини прийняли кількасот біженців із Карпатської України, переважно інтелігенцію, яка рятувалася від окупації. Серед них був і президент Карпатської України отець Августин Волошин.

Помер 14 квітня 1940.

Джерела