Відмінності між версіями «Евдемонізм»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
 
Рядок 1: Рядок 1:
 
'''Евдемонізм''' — [[етика|етичний]] напрям, що вважає своїм принципом або метою життя [[щастя]].
 
'''Евдемонізм''' — [[етика|етичний]] напрям, що вважає своїм принципом або метою життя [[щастя]].
   
Евдемонізм це античний принцип життєрозуміння, пізніше в етиці — принцип тлумачення і обґрунтування моралі, згідно з яким щастя («блаженство») є вищою метою людського життя. Передумовою античного евдемонізму є Сократова ідея внутрішньої свободи, що досягається завдяки самосвідомості особи та її незалежності від зовнішнього світу. Хоча евдемонізм виник одночасно і в тісному зв'язку з [[гедонізм]]ом, вони у відомому сенсі протистояли один одному: щастя є не просто тривале і гармонійне задоволення ([[Арістотель]]), а результат подолання прагнення до відчуттів, насолод шляхом самообмеження, вправ, аскези, звільнення від прив'язаностей до зовнішнього світу та його благ й свобода, що досягається при цьому, від зовнішньої необхідності й мінливостей долі; це розумність, тотожна справжній чесноті. [[Кініки]] виставляють як життєвий принцип боротьбу з пристрастями, що поневолили людину. Киренаїки по суті розвивають ті ж мотиви: щастя залежить не від зовнішніх обставин, а від вироблення правильного відношення до них. [[Стоїцизм]] характеризує внутрішню свободу людини як радісну покірливість долі, бо значення для нього має лише те, що залежить від його відношення до зовнішніх обставин, а не від мінливостей долі.
+
Евдемонізм це античний принцип життєрозуміння, пізніше в етиці — принцип тлумачення і обґрунтування моралі, згідно з яким щастя («блаженство») є найвищою метою людського життя. Передумовою античного евдемонізму є Сократова ідея внутрішньої свободи, що досягається завдяки самосвідомості особи та її незалежності від зовнішнього світу. Хоча евдемонізм виник одночасно і в тісному зв'язку з [[гедонізм]]ом, вони у відомому сенсі протистояли один одному: щастя є не просто тривале і гармонійне задоволення ([[Арістотель]]), а результат подолання прагнення до відчуттів, насолод шляхом самообмеження, вправ, аскези, звільнення від прив'язаностей до зовнішнього світу та його благ й свобода, що досягається при цьому, від зовнішньої необхідності й мінливостей долі; це розумність, тотожна справжній чесноті. [[Кініки]] виставляють як життєвий принцип боротьбу з пристрастями, що поневолили людину. Киренаїки по суті розвивають ті ж мотиви: щастя залежить не від зовнішніх обставин, а від вироблення правильного відношення до них. [[Стоїцизм]] характеризує внутрішню свободу людини як радісну покірливість долі, бо значення для нього має лише те, що залежить від його відношення до зовнішніх обставин, а не від мінливостей долі.
  +
 
== Джерела ==
 
== Джерела ==
 
* ''С. Кисельов''. Евдемонізм // {{ФЕС}}
 
* ''С. Кисельов''. Евдемонізм // {{ФЕС}}

Поточна версія на 20:58, 2 липня 2020

Евдемонізметичний напрям, що вважає своїм принципом або метою життя щастя.

Евдемонізм це античний принцип життєрозуміння, пізніше в етиці — принцип тлумачення і обґрунтування моралі, згідно з яким щастя («блаженство») є найвищою метою людського життя. Передумовою античного евдемонізму є Сократова ідея внутрішньої свободи, що досягається завдяки самосвідомості особи та її незалежності від зовнішнього світу. Хоча евдемонізм виник одночасно і в тісному зв'язку з гедонізмом, вони у відомому сенсі протистояли один одному: щастя є не просто тривале і гармонійне задоволення (Арістотель), а результат подолання прагнення до відчуттів, насолод шляхом самообмеження, вправ, аскези, звільнення від прив'язаностей до зовнішнього світу та його благ й свобода, що досягається при цьому, від зовнішньої необхідності й мінливостей долі; це розумність, тотожна справжній чесноті. Кініки виставляють як життєвий принцип боротьбу з пристрастями, що поневолили людину. Киренаїки по суті розвивають ті ж мотиви: щастя залежить не від зовнішніх обставин, а від вироблення правильного відношення до них. Стоїцизм характеризує внутрішню свободу людини як радісну покірливість долі, бо значення для нього має лише те, що залежить від його відношення до зовнішніх обставин, а не від мінливостей долі.

Джерела[ред. | ред. код]