Економічні інструменти екологічної політики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 04:42, 3 грудня 2014, створена Wlad.Amur (обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)

Перейти до: навігація, пошук

Економічні інструменти (заходи, методи, важелі) екологічної (природоохоронної) політики — заходи, що використовують ринкові механізми для досягнення поставлених цілей, призначені для направлення діяльності економічних суб'єктів в екологічно сприятливому напрямку шляхом впливу на витрати і вигоди наявних в їх розпорядженні різних альтернатив поведінки.

Що таке економічний інструмент[ред.ред. код]

Будь-який інструмент, що змінює поведінку економічних агентів шляхом впливу на їх мотивації (на відміну від встановлення стандарту або технології), може бути визначений як "економічний інструмент"[1].

Підходи до направлення діяльності економічних суб'єктів в екологічно сприятливому напрямку[ред.ред. код]

  • фінансові трансферти між економічними суб'єктами-забруднювачами довкілля і відповідним населенням (через органи місцевого або національного управління),
  • створення нових ринків, наприклад, для торгівлі дозволами на викиди забруднюючих речовин.

При першому підході економічні інструменти включають: екологічні податки і платежі (такі як платежі за викиди / скиди забруднюючих речовин, у тому числі платежі за ресурсокористування, видалення відходів, платежі та податки на неекологічну продукцію), екологічні субсидії, заставно-зворотні системи, податкова диференціація, страхування екологічної відповідальності. Ринкові механізми передбачають юридичну фінансову відповідальність, важелі для ліквідації екологічних порушень, облігації за показниками роботи підприємств і ціноутворення для ресурсів. Для більшості форм економічного стимулювання потрібна наявність відповідної керуючої системи з жорстким контролем результативності та дотримання нормативів, що включає збір платежів і запобігання незаконної діяльності. Витрати на підтримання такої системи можуть бути дуже високими. Тому слід ретельно зважити переваги та витрати впровадження будь-яких економічних інструментів. Одна з основних переваг економічних інструментів, принаймні в теорії, полягає в їх економічній ефективності, яка зазвичай виявляється з моделей для випадку багатьох підприємств-забруднювачів та одної забруднюючої речовини при допущенні повних знань про їх прирощені (граничні) зниження забруднення і збільшення вартості збитку.

Економічні інструменти зазвичай використовуються в сукупності з прямим нормативно-правовим регулюванням господарської діяльності. Тому оцінка їх економічної ефективності (як компонента змішаної системи) утруднена. Обов'язковою умовою застосування економічних інструментів є наявність ринків. Якщо в країні відсутня інформація про ринки, є значні тимчасові затримки між сигналом і у відповідь реакцією, нечітке право приватної власності і великі неформальні (тіньові) ринки, то потрібна велика обережність при використанні економічних інструментів, які були розроблені, маючи на увазі екологічні потреби розвинених промислових країн. Крім того, практично відсутній досвід застосування економічних інструментів для захисту біорізноманіття, стимулювання сталого розвитку або запобігання обезлісення в регіонах тропічних лісів.

Ринкові інструменти найбільш ефективні при вирішенні локальних екопроблем, таких як скупчення приземного озону, через можливість більш точної оцінки джерел забруднень, кращого екологічного моніторингу та контролю за виконанням економічних заходів. У той же час економічні інструменти є менш ефективними у відношенні так званих глобальних екопроблем, таких як викиди «парникових» газів. Зокрема, громадськість часто заявляє, що вона не відповідає за глобальні проблеми і тому не повинна нести на собі тягар глобальних рішень. Це означає, що економічні відповіді на питання про сталий розвиток виявляться безуспішними, якщо не будуть враховуватися з самого початку чисто неринкові міркування, включаючи суспільну підтримку таких підходів. У Принципі 16 Декларації Ріо говориться про необхідність використання економічних інструментів і підходу, при якому забруднювач повинен, у принципі, взяти на себе витрати за забруднення навколишнього середовища з урахуванням громадських інтересів і стежити за тим, щоб не було негативних впливів на торгівлю та інвестиційну політику. Такий підхід вважають підходящим для країн з перехідною економікою (countries in transition) через брак у них фінансових ресурсів, що обмежує їх здатність застосовувати дорогі системи прямого нормативно-правового регламентування для вирішення екопроблем, і через слабку екоправову систему поряд з відсутністю усталеної практики вирішення через суд проблем, пов'язаних з дією різних еконормативів.

Економічні інструменти мають ряд переваг в порівнянні з використанням нормативної регламентації, таких як їх економічність, можливість використання гнучких рішень (наприклад, вибору відповідних технологій), стимулювання інноваційної діяльності для збереження природних ресурсів і запобігання забруднення, прозорість щодо розмірів витрат на боротьбу із забрудненням, адаптивність і багатоцільову спрямованість.

Економічні інструменти вигідно застосовувати для боротьби з неоднорідними і невеликими джерелами забруднення — від домашнього сміття до зливу моторного масла, скидів забруднюючих речовин малими фермами або невеликого забруднення численними індивідуальними джерелами. Економічні інструменти мають свої обмеження: вони забезпечують більшу передбачуваність при боротьбі із забрудненнями, але менш визначені щодо рівня очікуваного зниження забруднення. Тягар платежів у вигляді податків за забруднення може завдати шкоди міжнародній конкурентоспроможності промисловості, так як високі податки на сировину для промисловості відразу ж позначиться на стані на міжнародному ринку. Такий стан можна компенсувати зменшенням інших податків (забезпеченням незмінних податкових надходжень до бюджету) або подальшою корекцією обмінного валютного курсу, але все ж галузі промисловості, що використовують значну кількість оподатковуваної сировини будуть відчувати втрату конкурентоспроможності. Необхідність витрат для нейтралізації всіх цих ефектів та пов'язані з ними проблеми призвели до помітного опору ряду промислових галузей таким підходам. У ситуаціях, коли потрібні точність і визначеність (наприклад, боротьба з забрудненням від конкретних токсичних хімічних речовин або з небезпечними відходами) найбільш підходящими для захисту навколишнього середовища є заходи прямого регламентування (direct regulations). Якщо метою є просто зменшення забруднення, тоді рекомендується застосовувати системи з торгівлею дозволеними викидами. Недосконалість ринків і відсутність ефективних ринкових інститутів роблять недостатнім використання тільки економічних інструментів, так як при цьому споживачі не будуть реагувати в належній мірі на зміну цін, викликану застосуванням цих інструментів.

Особливості і переваги економічних інструментів (ЕІ)[ред.ред. код]

  • ЕІ — ключ до екологічно сталого розвитку: безпосередньо інтегруючи екологічні фактори в економічні стимули, які стоять в щоденному житті перед виробниками і споживачами, ЕІ неявно сприяють зміні розподілу ресурсів на користь більш екологічно сприятливих і економічно більш привабливих видів діяльності.
  • ЕІ сприяють інтерналізації екологічних витрат: економічні інструменти можуть відображати реальні витрати на забруднення і намагатися включити їх до ціни на товари та послуги. У відсутності коригувальної ролі ЕІ недооцінка забруднення та природних ресурсів заохочує неефективні види діяльності та наявність економічних бар'єрів.
  • Дуже часто ЕІ ефективніше від інших інструментів: завдяки наданню забруднювачам гнучкості у досягненні цілей скорочення забруднення, ЕІ заохочують найбільш рентабельні заходи зі скорочення викидів.
  • ЕІ сумісні з загальною логікою економічних реформ: ЕІ можуть сприяти досягненню загальнополітичних завдань, таких як підвищення ефективності державного втручання: зниження витрат, сприяння технологічним інноваціям, заохочення приватних інвестицій, скорочення бар'єрів у фінансовій системі.
  • ЕІ сприяють генеруванню фінансових ресурсів для реалізації природоохоронних інвестицій або поповнення бюджету: У більшості країн з перехідною економікою доходи від платежів за забруднення використовуються для співфінансування пріоритетних природоохоронних інвестицій, часто через екологічні фонди. В даний час західні країни переходять до «екореформи оподаткування», при якій доходи від екоподатків надходять у центральний державний бюджет. Основна мета екореформи оподаткування — переміщення податкового тягаря з економічних ресурсів, таких як робоча сила і капітал, на види діяльності, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища або споживанням природних ресурсів.
  • ЕІ можуть позитивно впливати на інновації та конкурентоспроможність, збільшуючи ціну забруднення та природних ресурсів, ЕІ заохочують розвиток і торгівлю більш ефективними технологіями. Підприємства, що мають більш чистий і ефективний процес виробництва, отримують переваги більш низьких витрат і підвищення конкурентоспроможності.
  • ЕІ допомагають споживачам і бізнесу у прийнятті довгострокових рішень. Відкриття інформації про високі кумулятивні витратахи на забруднення та використання природних ресурсів виробникам і споживачам сприяє включенню в стратегічні плани підприємств та окремих осіб рішень про зміну поведінки, що завдає шкоди навколишньому середовищу, в цілях економії коштів у довгостроковій перспективі.
  • ЕІ корисні для вирішення проблеми майданних і нестаціонарних джерел забруднення: забруднення від різних невеликих джерел, таких як викиди з транспортних засобів, хімічні стоки з ферм, відходи пакувальних матеріалів і т. д., можуть бути більш ефективно вирішені за допомогою ЕІ.

Погляди ЄС на економічні інструменти[ред.ред. код]

  • У П'ятій Екологічної Програмі Дій «По сталому розвитку» в 1992 р. записано: «Для встановлення реальних цін і створення ринкових ініціатив до екологічно сприятливої поведінки все більш важливою складовою загального підходу до політики повинно стати застосування економічних та фінансових інструментів. Фундаментальною метою цих інструментів має стати інтерналізація зовнішніх екологічних витрат (екстерналій), що виникають протягом усього життєвого циклу продукту, починаючи від видобутку ресурсів, через виробництво, розподіл, споживання та кінцеву утилізацію, з тим, щоб екологічно чисті продукти не перебували в менш вигідному конкурентному положенні на ринку в порівнянні з продуктами, що створюють забруднення і відходи».
  • У доповіді Європейської Комісії 1994 р. Економічне зростання і Довкілля — деякі рекомендації для економічної політики зазначалося: «У нашій економіці рішення переважно приймаються на основі цінових сигналів. Так як споживачі приймають рішення про покупку відповідно до змін у цінах, а компанії визначають дизайн продукту, технологічний розвиток і організацію процесу виробництва у великій мірі під впливом ринкових цін, дуже важливо, щоб ці ціни правильно відображали повні витрати і вигоди для окремих осіб і суспільства…. Одним з найбільш ефективних видів політики в значному числі випадків стане екологічне оподаткування».
  • У висновку доповіді Європейської Комісії 1997 р. Екологічні Податки та Платежі в окремих ринкових державах сказано: «Відповідно до П'ятої Екологічної Програми Дій, використання екологічних податків і платежів у країнах-членах ЄС значно збільшується. Комісія повністю підтримує цю тенденцію, так як це відкриває можливості для економічно ефективної екологічної політики. (…) Дана доповідь підтверджує, що існує значний потенціал для розвитку дій країн-членів ЄС щодо реалізації подібних інструментів, особливо привабливих для підвищення ефективності екологічної політики».

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Daly H., Farley J. Ecological Economics: Principles and Applications. — Washington: Island Press, 2004.

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]

  • Економічна цінність природи [1]
  • Еколого-економічний словник [2]
  • Концепция общей экономической ценности природных благ [3]
  • Традиционные и косвенные методы оценки природных ресурсов [4]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Panayotou. T. Instruments of Change - Motivating and Financing Sustainable Development. - UNEP, Earthscan Publications, 1998.