Відмінності між версіями «Ерзурум (вілайєт)»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(Створена сторінка: {| style="float: right; margin: 0 0 1em 1em; background: #f9f9f9; border: 1px #aaa solid; border-collapse: collapse; font-size: 90%; width: 280px;" | colspan="2...)
 
Рядок 19: Рядок 19:
 
|}
 
|}
 
'''Ерзурумський вілайєт'''({{lang-ota|ولايت ارضروم}}) — [[Вілаєт|вілайєт]] [[Османська імперія|Османської імперії]], що розташовувався на кордоні з Російською імперією. Утворений 1867 року замість [[Ерзурум (еялет)|Ерзурумського еялету]] з площею 76,700 км². У 1923 році припинив своє існуваннян зі встановленням тут влади Турецької республіки.
 
'''Ерзурумський вілайєт'''({{lang-ota|ولايت ارضروم}}) — [[Вілаєт|вілайєт]] [[Османська імперія|Османської імперії]], що розташовувався на кордоні з Російською імперією. Утворений 1867 року замість [[Ерзурум (еялет)|Ерзурумського еялету]] з площею 76,700 км². У 1923 році припинив своє існуваннян зі встановленням тут влади Турецької республіки.
  +
  +
== Історія ==
  +
У 1865 році під час реформи Танзимату перетворено на вілайєт Ерзурум, а у 1867 році змінив назву на Ерзурумський вілайєт. У 1875 році з нього викоремлено вілайєти [[Дерсім (вілайєт)|Дерсім]], [[Ван (вілайєт)|Ван]], [[Бітліс (вілайєт)|Бітліс]], [[Хаккарі (вілайєт)|Хаккарі]], [[Карс-Чилдирський вілайєт|Карс-Чилдирський]].
  +
  +
В результаті російсько-турецької війни 1877—1878 років було втрачено Баязитський санджак, який за Сан-Стефанським договором відходив до Росії. Тут було утворено Ерзерумську область на чолі із губернатором Бегбуром Шелковніковим. Проте за рішеннями Берлінського конгресу 1878 року його було повернуто Османській імперії. В подальшому Ерзурумський вілайєт продовжував виконувати завданнян захист кордонів на сході Малої Азії від рсоійських військ. тут було споруджено численні фортеці та бази, розраховані на підтримку можливого наступу османських військ на Кавказ. У 1895—1896 роках відбулася різанина вірмен.
  +
  +
У 1906 році став центром антиурядового повстання, яке очолили турки. Вони виступали за скасування курдських кіннотних формувань [[Хамідіє (кавалерія)|хамідіє]], зменьшення податків, повернення до Конституції 1876 року. В результаті відбулися зіткнення, проте армія відмовилася придушувати народне збурення.
  +
  +
У 1911 році в Ерзінджані було створено шатб-квартиру 3-ї армії, що відповідала за кавказький напрямок. Під час Першої світової війни місцеве християнське населення, переважно вірмени підтримували рсоійські війська. У відповідь у 1915 році відбулася чергова різанина та депортація вірменського населення. У 1916 році вілайєт було окуповано Росією.
  +
  +
У 1917 році після повалення царату та жовтневого перевороту рсоійські війська позали залишати Ерзурумський вілайєт. Остаточно це відбулося відповідно до батумського договору 1918 року. В свою чергу Вірменія, що оголосила незалежність намагалася зайняти райони вілайєту, де мешкало більшість вірмен. Відповідно до Севрського договору 1920 року члени Антанти передали вілайєт до складу Вірменії. Втім проти цьому виступили турецькі націоналісти на чолі із Кемалем Ататюрком, які до 1921 року захопили колишню османську провінцію. У 1923 році за рішеннями Лозанннського мирного договору Ерзурумський вілайєт визнано складовою частиною Турецької республіки.
  +
  +
Вілайєт було розділено на провінції
  +
  +
== Структура ==
  +
З 1867 року вілайєт складався з 7 санджаків: Ерзурум, Ерзінджан, Карс, Ван, Муш, Баязит, [[Ардахан]].
  +
  +
З 1878 року складався з 3 санджаків:
  +
* Ерзурумський санджак мав 10 кази: [[Ерзурум]], Пасінлер, [[Байбурт]], Іспир, Терджан, Тортум, Юсуфелі, Кіги, Нарман, Хинис.
  +
* Ерзінджанський санджак — 5 кази: [[Ерзінджан]], Пюлюмюр, Рефахіє, Ілич, Кемах.
  +
* Баязитський санджак — 5 кази: [[Догубаязит|Баязит]], Елешкірт, Діядін, Тутак, [[Агри]].
  +
  +
== Населення ==
  +
За переписом 1885 року в Ерзурумському вілайєті мешкало 645 702 осіб. Значну частину складали курди, раазом з турками їх нараховувалося 445,5 тис. осіб. У 1914 році мусульман нараховано 673.297 осіб. До Першої світової війни мав велику кількість вірмен (близько 135 тис.), також грузини, понтійські (близько 5 тис. осіб) та кавказські греки, інші етнічні групи. Втім кількість християнського населення вважається заниженою оманською владою, тобто вірмен ффактчино було більше 200 тис. осіб.
  +
  +
== Джерела ==
  +
* Krikorian, Mesrob K (1977). Armenians in the Service of the Ottoman Empire: 1860—1908. Routledge. p. 39. ISBN 978-0-7100-8564-1.
  +
* Dadrian, Vahakn N. (2003). Warrant for Genocide: Key Elements of Turko-Armenian Conflict. Transaction Publishers. p. 141. ISBN 978-1-4128-4119-1
  +
* Nader Sohrabi, Revolution and Constitutionalism in the Ottoman Empire and Iran, Cambridge University Press, 2011, p. 84-85
  +
  +
{{commons|Category:Erzurum Vilayet|Ерзурум (вілайєт)}}
  +
  +
[[Категорія:Османські провінції]]

Версія за 09:22, 14 березня 2018

Вілайєт Ерзурум

Late Ottoman Flag 1844-1922.png

Прапор

Erzurum Vilayet, Ottoman Empire (1900).svg

Ерзурумський вілайєт(осман. ولايت ارضروم) — вілайєт Османської імперії, що розташовувався на кордоні з Російською імперією. Утворений 1867 року замість Ерзурумського еялету з площею 76,700 км². У 1923 році припинив своє існуваннян зі встановленням тут влади Турецької республіки.

Історія

У 1865 році під час реформи Танзимату перетворено на вілайєт Ерзурум, а у 1867 році змінив назву на Ерзурумський вілайєт. У 1875 році з нього викоремлено вілайєти Дерсім, Ван, Бітліс, Хаккарі, Карс-Чилдирський.

В результаті російсько-турецької війни 1877—1878 років було втрачено Баязитський санджак, який за Сан-Стефанським договором відходив до Росії. Тут було утворено Ерзерумську область на чолі із губернатором Бегбуром Шелковніковим. Проте за рішеннями Берлінського конгресу 1878 року його було повернуто Османській імперії. В подальшому Ерзурумський вілайєт продовжував виконувати завданнян захист кордонів на сході Малої Азії від рсоійських військ. тут було споруджено численні фортеці та бази, розраховані на підтримку можливого наступу османських військ на Кавказ. У 1895—1896 роках відбулася різанина вірмен.

У 1906 році став центром антиурядового повстання, яке очолили турки. Вони виступали за скасування курдських кіннотних формувань хамідіє, зменьшення податків, повернення до Конституції 1876 року. В результаті відбулися зіткнення, проте армія відмовилася придушувати народне збурення.

У 1911 році в Ерзінджані було створено шатб-квартиру 3-ї армії, що відповідала за кавказький напрямок. Під час Першої світової війни місцеве християнське населення, переважно вірмени підтримували рсоійські війська. У відповідь у 1915 році відбулася чергова різанина та депортація вірменського населення. У 1916 році вілайєт було окуповано Росією.

У 1917 році після повалення царату та жовтневого перевороту рсоійські війська позали залишати Ерзурумський вілайєт. Остаточно це відбулося відповідно до батумського договору 1918 року. В свою чергу Вірменія, що оголосила незалежність намагалася зайняти райони вілайєту, де мешкало більшість вірмен. Відповідно до Севрського договору 1920 року члени Антанти передали вілайєт до складу Вірменії. Втім проти цьому виступили турецькі націоналісти на чолі із Кемалем Ататюрком, які до 1921 року захопили колишню османську провінцію. У 1923 році за рішеннями Лозанннського мирного договору Ерзурумський вілайєт визнано складовою частиною Турецької республіки.

Вілайєт було розділено на провінції

Структура

З 1867 року вілайєт складався з 7 санджаків: Ерзурум, Ерзінджан, Карс, Ван, Муш, Баязит, Ардахан.

З 1878 року складався з 3 санджаків:

  • Ерзурумський санджак мав 10 кази: Ерзурум, Пасінлер, Байбурт, Іспир, Терджан, Тортум, Юсуфелі, Кіги, Нарман, Хинис.
  • Ерзінджанський санджак — 5 кази: Ерзінджан, Пюлюмюр, Рефахіє, Ілич, Кемах.
  • Баязитський санджак — 5 кази: Баязит, Елешкірт, Діядін, Тутак, Агри.

Населення

За переписом 1885 року в Ерзурумському вілайєті мешкало 645 702 осіб. Значну частину складали курди, раазом з турками їх нараховувалося 445,5 тис. осіб. У 1914 році мусульман нараховано 673.297 осіб. До Першої світової війни мав велику кількість вірмен (близько 135 тис.), також грузини, понтійські (близько 5 тис. осіб) та кавказські греки, інші етнічні групи. Втім кількість християнського населення вважається заниженою оманською владою, тобто вірмен ффактчино було більше 200 тис. осіб.

Джерела

  • Krikorian, Mesrob K (1977). Armenians in the Service of the Ottoman Empire: 1860—1908. Routledge. p. 39. ISBN 978-0-7100-8564-1.
  • Dadrian, Vahakn N. (2003). Warrant for Genocide: Key Elements of Turko-Armenian Conflict. Transaction Publishers. p. 141. ISBN 978-1-4128-4119-1
  • Nader Sohrabi, Revolution and Constitutionalism in the Ottoman Empire and Iran, Cambridge University Press, 2011, p. 84-85