Жаклін Кокран

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жаклін Кокран
англ. Jacqueline Cochran
Jacqueline Cochran 1943.jpg
Народилася 11 травня 1906(1906-05-11)[1][2]
Ескамбія, Флорида, США
Померла 9 серпня 1980(1980-08-09)[1][2][3] (74 роки)
Індіо, Ріверсайд, Каліфорнія, США
Поховання Coachella Valley Public Cemetery[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Діяльність льотчиця, політик
Учасник Друга світова війна
Військове звання підполковник[d]
Партія Республіканська партія США
У шлюбі з Флойд Одлум[d]
Нагороди
IMDb nm1366665

Джекілайн Кокран (англ.  Jacqueline Cochran; 11 травня 1906 року — 9 серпня 1980 року) — піонер американської авіації, вважається однією з найбільш обдарованих жінок-пілотів свого покоління.

У 1953 році першою з жінок-пілотів долає звуковий бар'єр[4]. У 1964 році — першою серед жінок у два рази перевищила швидкість звуку[5]. У 1956 році балотувалася в Конгрес США як кандидат від Республіканської партії від 29-го Виборчого округу (Каліфорнія).

Біографія[ред. | ред. код]

Джекі в 1908 році.

Жаклін Кокран (Бессі Лі Пітман) народилася 11 травня 1906 року у Флориді, була молодшою з п'яти дітей у сім'ї Марії Грант і Іра Пітмана, кваліфікованих мірошників, які переїжджали з міста в місто щоб будувати і ремонтувати борошномельні млини. Її сім'я не була заможною, як і більшість інших родин в окрузі. Всупереч деякими відомостями, їжа на столі була завжди[6].

Бессі Пітман вийшла заміж у ранньому віці за Роберта Кокрана, молодого авіамеханіка з прилеглої військово-морської бази в Пенсаколі. Вони одружилися у Блейклі, Джорджія 13 листопада 1920 року. Через чотири місяці вона народила Роберта Кокрана (молодшого). Утрьох вони переїхали у Майамі, де прожили чотири роки. Після розлучення, Кокран переїхала назад на Північний Захід Флориди, оселившись в DeFuniak Springs, де тоді жили її батьки. Її син, якому не було і п'яти років, Роберт Кокран молодший, трагічно загинув під час гри з сірниками на задньому дворі — на ньому загорівся одяг.

Кокран пішла працювати перукарем в Пенсаколі, потім опинилася у Нью-Йорку. Там вона влаштувалася на роботу у престижний салон Сакс на П'ятій авеню. З плином часу вона вирішила змінити ім'я, і замість місіс Бессі Кокран з'явилася міс Джекі Кокран.

Кокран підтримувала зв'язок зі своєю родиною всі роки. Після того, як вона повторно вийшла заміж, деякі з її рідних переїхали до неї на ранчо в Каліфорнії.

Кокран знайомиться з Флойдом Бостуїком Одлумом, засновником корпорації „Атлас“ і Генеральним директором РКО в Голлівуді. Він був на чотирнадцять років її старше і був одним з 10 найбагатших людей у світі. Одлум закохався у Кокран і запропонував допомогти їй створити косметичний бізнес.

Після того, як Олдум запропонував їй на початку 1930-х років політати на літаку, Кокран почала брати уроки пілотажу на аеродромі Рузвельт у Лонг-Айленд. Вона навчилася пілотувати літак за три тижні. Потім вона почала літала самостійно і через два роки отримала ліцензію комерційного пілота. Після Відкритого чемпіонату Ванкувера у 1936 році, вона вийшла заміж за Одлума, який перед тим розлучився. Олдум був успішним фінансистом, обізнаним у маркетингу і розумів значення публічності для свого бізнесу. Виробляючи лінійку косметики „Вінгс“, Кокран літала на власному літаку по всій країні, сприяючи просуванню продукції. Роки потому, Одлум для просування лінійки помад „Голлівуд“ заручився підтримкою і схваленням Мерилін Монро[7][8][9][10][11].

Внесок в авіацію[ред. | ред. код]

1938 „Бендікс-Гонки“.

„Джекі“ Кокран взяла участь у повітряних перегонах MacRobertson у 1934 році. У 1937 році вона була єдиною жінкою у перегонах „Bendix“. Згодом вона домовилася з Амелією Ерхарт, щоб організувати гонку для жінок[12]. Того ж року Кокран встановила новий національний рекорд швидкості. До 1938 році вона стала найкращою жінкою-пілотом у Сполучених Штатах. Джекі виграла „Bendix“ і встановила новий рекорд трансконтинентальної швидкості, у якому також вівся запис висот польоту (рекорд не серед жінок, а серед усіх пілотів)[13].

Кокран стала першою жінкою, яка літала на бомбардувальнику через Атлантику. Вона виграла п'ять Призів Гармона, це найвидатніше в світі досягнення жінки-пілота. Її називали „Королева швидкості“ аж до самої смерті. В історії Авіації не було пілота, який досяг би більшої швидкості, висоти або пролетів би більшу відстань, ніж Кокран[14]. Вона була визнана пілотом з найбільшою кількістю рекордів швидкості в світі.

До вступу Сполучених Штатів у Другу Світову війну, Кокран долучилась до „Крил для Великої Британії“ — Організації, яка переправляла американські літаки у Велику Британію і стала першою жінкою, яка літала на бомбардувальнику „Локхід Хадсон 5“ через Атлантику. У Великій Британії вона добровільно вступила у Королівські військово-повітряні сили. Кілька місяців вона працювала у британському „Повітряному допоміжному транспорті“, куди наймали кваліфікованих жінок-пілотів зі Сполучених Штатів[15]. У вересні 1940 року Кокран написала лист Елеонорі Рузвельт з пропозицією почати призов жінок-пілотів у військово-повітряні сили. Вона вважала, що кваліфіковані жінки-пілоти могли б здійснювати всі внутрішні авіаперевезення, вивільнивши велику кількість чоловіків-пілотів для участі в боях.

Кокран (в центрі) і льотчиці з WASP.

Також у 1940 році, Кокран написала лист підполковнику Роберту Олдсу, який в той час допомагав організовувати команду авіаперевезень. Команда перевезень спочатку була Кур'єрською службою доставки, але перетворилася на підрозділ ВПС Армії Сполучених Штатів. У листі Кокран пропонує використовувати жінок-пілотів для бойових дій. На початку 1941 року Олдс попросив Кокран зібрати інформацію: скільки жінок-пілотів зі Сполучених Штатів готові на переліт в Англію, необхідність в них у США, нальоти годин і навички, а також особисту інформацію про жінок-пілотів.

Кокран і генерал Хап Арнольд.

Незважаючи на велику нестачу льотчиків, необхідно було переконати генерал-лейтенанта Генрі «Хап» Арнольда, який командував Авіаційним корпусом, в тому, що жінки-пілоти могли вирішити кадрові проблеми. Він знав, що жінки-пілоти успішно використовуються у Допоміжному повітряному транспорті в Англії. Тоді ж, у червні 1941 року, Арнольд запропонував Кокран привезти групу кваліфікованих жінок-пілотів, щоб побачити їх досвід. Він обіцяв їй, що ніяких рішень щодо жінок-пілотів ВПС США прийматися не буде тих пір, поки вони не погодяться на польоти.[16][17][18][19][20][21][22][23][24][25]

Кокран відібрала за анкетами 76 найбільш кваліфікованих жінок-пілотів. Критерії відбору були високі — принаймні 300 годин нальоту, але у більшості жінок-пілотів їх було понад 1000. Загалом, 25 жінок пройшли повні випробування, і два місяці по тому, у березні 1942 року вони вирушили до Великої Британії разом з Кокран, щоб літати у «Повітряному допоміжному транспорті».

Хоча Кокран у вересні 1942 року була в Англії, генерал Арнольд доручив формування Women's Auxiliary Ferrying Squadron (WAFS) Ненсі Гаркнесс Лав. Ескадрилья WAFS формувалася на Авіаційній Базі Кастл у Вілмінгтоні, Делавер, з груп жінок-пілотів. Її завдання полягало у переправленні військових літаків до Англії. Почувши про WAFS, Кокран відразу ж вилетіла до США з Великої Британії. Досвід роботи у Великій Британії переконав Кокран, що пілоти-жінки можуть підучитися і вирішувати набагато складніші завдання, ніж перегін літаків. Генерал Арнольд дозволив розширення спектру діяльності жінок-пілотів і санкціонував створення з жінок Льотного загону навчання (WFTD), на чолі з Кокран. У серпні 1943 року, за згодою Білого дому[26], WAFS і WFTD об'єдналися для створення «Жіночої служби пілотів ВПС США» (WASP) з Кокран — директором і Ненсі Лав — начальником відділу доставки[27].

Кокран як директор Жіночої служби пілотів військово-повітряних сил керувала навчанням сотень жінок-пілотів на колишньому аеродромі Avenger Field у Техасі. За її військову роботу вона отримала медаль США «За видатну службу»[15][28] і Хрест льотних заслуг (США).

Після війни, Кокран стала першою жінкою, що подолала звуковий бар'єр (з Чаком Єгером), першою жінкою, що перелетіла через океан, а також встановила багато інших рекордів у авіації.

Після війни[ред. | ред. код]

Кокран в Canadair Sabre і Чак Єгер.

У кінці війни Кокран працювала журналістом і висвітлювала найважливіші повоєнні події. Вона була свідком капітуляції японського генерала Томоюки Ямасіта на Філіппінах, потім стала першою жінкою (не японкою), яка в'їхала на територію Японії після війни, брала участь у Нюрнберзькому процесі у Німеччині.

У 1948 році Кокран була переведена в резерв ВПС США, де вона дослужилася до чину підполковника.

Авіаційні рекорди[ред. | ред. код]

Після війни, вона почала літати на нових реактивних літаках, встановлюючи на них численні рекорди; вона стала найвидатнішою жінкою-пілотом і отримала прізвисько «Надзвукова».

Майор Чак Єгер і Жаклін Кокран 18 травня 1953 року, над озером Rogers Dry Lake, штат Каліфорнія, розігналися на реактивному Canadair F-86 Sabre канадських ВПС до середньої швидкості 652,337 миль/год. Таким чином, Конран стала першою жінкою-пілотом, що подолала звуковий бар'єр[29].

Кокран також була першою жінкою, яка приземлилася і злетіла з авіаносця, першою жінкою, яка досягла подвійної швидкості звуку, першою жінкою, яка керувала перельотом бомбардувальника через Північну Атлантику (1941), вона — перший пілот, який здійснив сліпе (за приладами) приземлення, єдина жінка — президент Міжнародної Федерації Аеронавтики (1958—1961), перша жінка-пілот, що управляла перельотом реактивного літака через Атлантику, перший пілот, який піднявся вище 20,000 футів з кисневою маскою і першою жінкою, яка брала участь у Трансконтинентальних перегонах «Bendix». Їй ще й досі належить найбільша кількість рекордів дальності перельоту і швидкості; більша ніж у будь-якого іншого пілота, чоловіка або жінки.

Завдяки її інтересу до всіх форм авіації Кокран керувала дирижаблем «Goodyear Blimp» на початку 1960-х з капітаном дирижабля «Goodyear Blimp» Р. Ст. Кросиром в Акроні, Огайо.

Меркурій 13[ред. | ред. код]

Джеррі Кобб поруч з капсулою Меркурій.

У 1960-х Кокран була спонсором програми Меркурій 13 — перевірки здатності жінок бути астронавтами. Тринадцять жінок-пілотів пройшли ті ж самі попередні тести і випробування, як і астронавти-чоловіки за ан програмою Меркурій[30] . Ця програма не була ініціативою NASA, хоча очолювалася двома членами Комітету з науки NASA, один з яких, Вільям Рендолф Лавлес II, був близьким другом Кокран і її чоловіка. Хоча Кокран спочатку підтримувала ініціативу Меркурій 13, в подальшому вона була прихильником відстрочення проходження подальших фаз тестування і автором листів до керівництва Флоту і NASA. Вона висловлювала сумнів щодо необхідності такої програми для NASA і, можливо, значно сприяла її закриттю. Існує думка, що Кокран, яка була спочатку спонсором цієї програми, потім сприяла її закриттю через занепокоєння, що більше не буде найвидатнішим льотчиком жіночої статі[31].

Конгрес провів слухання, щоб визначити, було чи виключення жінок з програми з підготовки астронавтів дискримінаційним, під час якого Джон Гленн і Скотт Карпентер свідчили проти залучення жінок до програми космічних польотів. Жодна з жінок, які пройшли тести, не була льотчиком-випробувачем військових реактивних літаків, у них не було дипломів інженера, а це було два основних критерії при відборі потенційні астронавти. Жінкам тоді не дозволялося бути льотчиками-випробувачами військових реактивних літаків. Однак у всіх цих жінок-пілотів у середньому було більше годин нальоту, ніж у астронавтів — чоловіків. «NASA вимагало, щоб всі астронавти були випускниками Військових реактивно-дослідних інститутів і мали диплом інженера. У 1962 році жінки не приймалися на подібні курси і не могли відповідати цим вимогам. Так була закрита програма Меркурій 13[32].

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Кокран і Чак Єгер з Міжнародним Трофеєм Хармона в гостях у Президента Ейзенхауера.

Як давня республіканка, близька до політики і збройних сил, Кокран стала близьким другом генерала Дуайта Ейзенхауера. На початку 1952 року вона та її чоловік спонсорською підтримкою допомогли провести великий мітинг у Медісон Сквер Гарден у Нью-Йорку на підтримку Ейзенхауера у президентських перегонах[33][34].

Її зусилля переконали Ейзенхауера балотуватися на пост Президента Сполучених Штатів у 1952 році, і вона зіграла одну з головних ролей у його успішній кампанії. Ставши ще більш близькими друзями після перемоги на виборах, Ейзенхауер, Кокран і її чоловік часто зустрічалися на їх Каліфорнійському ранчо і після того, як він залишив крісло президента. Навіть деяку частину своїх мемуарів він написав в гостях у Кокран[35].

Політично честолюбна, Кокран брала участь у виборах в Конгрес у 1956 році — від 29-го Виборчого округу з виборів у Конгрес від Каліфорнії, як кандидат від Республіканської партії. Її ім'я з'явилося у виборчому бюлетені як Джейклайн Кокран-Одлум. Хоча вона обійшла у своїй партії п'ятьох суперників-чоловіків і виграла на республіканському рівні, на загальних виборах вона програла кандидатові від демократичної партії — азіатсько-американському конгресменові, Дкліпу Сінгху Сонду з майже рівними результатами. Сонд переміг з 54 989 голосами (51.5 %) проти 51 690 голосів у Кокран (48.5 %).

Спадок[ред. | ред. код]

Кокран на крилі свого F-86, розмовляє з Чаком Єгером і пілотом Біллом Лонгхерстом.

Кокран померла 9 серпня 1980 року в своєму будинку в Індіо (Каліфорнія), де вона жила з чоловіком Флойдом Одлумом. Вона була давньою мешканкою Долини Coachella і похована на цвинтарі Coachella Valley Public. Вона регулярно використовувала місцевий аеропорт „Thermal“ для польотів протягом своєї довгої кар'єри в авіації. Аеропорт, який колись був перейменований в „Desert Resorts Regional“, був перейменований на її честь — „Регіональний аеропорт ім. Жаклін Кокран“.

Її рекорди і досягнення в авіації ніколи не супроводжувалися тривалим увагою з боку засобів масової інформації, як це було з Амелією Ерхарт, але це частково може бути приписано замилування громадськості тими, хто помирає молодими на піку своєї кар'єри. Крім того, використання Кокран величезного багатства чоловіка зменшило інтерес до її досягнень в історії авіації. Тим не менш, вона заслуговує місця в рейтингу найвідоміших жінок в історії, як одна з найбільш великих льотчиць — жінка-пілот, яка часто використовувала свій вплив, щоб просунути інших жінок в авіації.

Незважаючи на брак систематичної освіти, у Кокран були тонкий розум та здібності до бізнесу, і її інвестиції в область косметики завжди були прибутковими. Пізніше, у 1951 році, Бостонська Торгова палата визнала її однією з 25 найвидатніших ділових жінок Америки. У 1953 і 1954 роках, „Ассошіейтед прес“ назвало її „Жінкою Року у Бізнесі“.

Перебуваючи в ореолі слави і багатства, Кокран жертвувала багато часу і грошей на благодійні цілі, особливо бідним верствам населення, серед яких колись вона була сама.

Нагороди[ред. | ред. код]

Кокран у літаку P-40.

Джеккі Кокран отримала нагороди та премії багатьох країн всього світу. У 1949 році уряд Франції оцінив внесок Кокран до авіації під час війни, нагородивши її Орденом Почесного Легіону» і у 1951 році — французької «Медаллю ВВС». Вона — єдина жінка, яка коли-небудь отримала Золоту медаль від «Міжнародної федерації повітроплавання». Вона була обраною до Ради директорів і Директором Американської авіакомпанії «Північно-західні Авіалінії». У США ВВС нагородили її Хрестом «За льотні бойові заслуги» та Орденом «Легіон пошани».

Щорічне авіашоу було перейменовано в «Авіашоу Жаклін Кокран» і проводиться воно на місцевому Регіональному аеродромі, який також став носити її ім'я. Кокран також стала першою жінкою, успіхи і досягнення якої удостоєні постійної експозиції в Академії ВПС США. В електронній грі «Життя найшвидшої Жінки», написаній Карен Санд, життя Кокран протікає поруч з її чоловіком — Флойдом, Амелією Ерхарт та іншими[36].

Нагороди:

  • 1965 — Кокран занесена до Міжнародного космічного залу слави.
  • 1971 — занесена у Національний Зал слави Авіації.
  • 1985 — Міжнародний астрономічний союз назвав ім'ям Кокран кратер (більше 100 км в діаметрі) на планеті Венера
  • 1993 — занесена в Зал слави Мотоспорту Америки.
  • 1996 — Поштове відомство Сполучених Штатів удостоїло Кокран поштовою маркою номіналом 50¢, зображуючи перед нею «Трофей Bendix», з її літаком P-35 на задньому плані і текстом: «Піонер авіації — пілот Жаклін Кокран.»
  • 1999 — У рамках національного проекту «Жінки в історії» Кокран був присвячений місячник.
  • 2006 — ім'я Кокран занесено в Космічну Алею Слави у місті Ланкастер, Каліфорнія, і вона — перша жінка, чий бюст буде там встановлений.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Encyclopædia Britannica
  2. а б SNAC — 2010.
  3. American National Biography — 1999.
  4. Жінки в спорті: 1930—1959 « ЗА ФЕМІНІЗМ. Архів оригіналу за 28 березень 2019. Процитовано 28 березень 2019. 
  5. Жінки в історії — Жаклін Кокран
  6. Nolen 2002, pp. 32, 34.
  7. "Jacqueline Cochran." Britannica Online Encyclopædia. Retrieved: July 10, 2013.
  8. Jacqueline Cochran 1947 Perk Up Stick Stackable Makeup Kit
  9. ETF Enterprises, Inc. v. Nina Ricci, 523 F. Supp. 1147 (S.D.N.Y. 1981). Justia Law (en). Процитовано 2018-02-26. 
  10. Shapiro, Eben (1989-12-28). Talking Deals; Drug Companies Leave Cosmetics. The New York Times (en-US). ISSN 0362-4331. Процитовано 2018-02-26. 
  11. Ress, Paul. SWEET EXPLOSION IN THE AIR. SI.com. Процитовано 2018-02-26. 
  12. „Jacqueline Cochran photo (C1).“ Eisenhower archives. Retrieved: October 24, 2009.
  13. „Jacqueline Cochran photo (C7).“ Eisenhower archives. Retrieved: October 24, 2009.
  14. „Explorers, Record Setters and Daredevils.“ Архівовано 2 March 2008[Дата не збігається] у Wayback Machine. Centennial of Flight, 2003. Retrieved: October 24, 2009.
  15. а б PDF Jacqueline Cochran." Eisenhower archives. Retrieved: October 24, 2009.
  16. FLYING FOR FREEDOM - The Story of the Women Airforce[sic] Service Pilots (Teacher Resource Guide). NATIONAL MUSEUM of the United States Air Force. Процитовано 2018-02-27. 
  17. AUDIOVISUAL TRANSCRIPTS (Early Years Gallery). NATIONAL MUSEUM of the United States Air Force. Процитовано 2018-02-27. 
  18. Photos. www.nationalmuseum.af.mil (en-US). Процитовано 2018-02-26. 
  19. Museum celebrates Women's History Month. National Museum of the US Air Force™ (en-US). Процитовано 2018-02-26. 
  20. Museum celebrates women during 'Women's History Month'. National Museum of the US Air Force™ (en-US). Процитовано 2018-02-27. 
  21. WASP: Breaking Ground for Today’s Female USAF Pilots. National Museum of the US Air Force™ (en-US). Процитовано 2018-02-27. 
  22. WASP Created. National Museum of the US Air Force™ (en-US). Процитовано 2018-02-27. 
  23. Women’s Flying Training Detachment. National Museum of the US Air Force™ (en-US). Процитовано 2018-02-27. 
  24. They Raced for the Bendix Trophy. National Museum of the US Air Force™ (en-US). Процитовано 2018-02-27. 
  25. WASP Creation. National Museum of the US Air Force™ (en-US). Процитовано 2018-02-27. 
  26. Женщина-пилот — это звучит гордо! Часть 2. «Ведьмы» и «Осы» — Senturia daily RU. Архів оригіналу за 2012-05-10. Процитовано 2012-09-02. 
  27. Regis, pp. 102—103.
  28. «Jacqueline Cochran photo (C10).» Eisenhower archives. Retrieved: October 24, 2009.
  29. «Jacqueline Cochran photo (C17).» Eisenhower archives. Retrieved: October 24, 2009.
  30. «The Women of the Mercury Era.» mercury13.com. Retrieved: October 24, 2009.
  31. Ackmann 2003, pp. 152, 154—155.
  32. Weitekamp, Margaret A. „Lovelace's Woman in Space Program.“ NASA. Retrieved: March 25, 2010.
  33. „Jacqueline Cochran PDF document (O).“ Eisenhower archives. Retrieved: October 24, 2009.
  34. „Jacqueline Cochran PDF document (P).“ Eisenhower archives. Retrieved: October 24, 2009.
  35. „Jacqueline Cochran PDF document (R).“ Eisenhower archives. Retrieved: October 24, 2009.
  36. «The Fastest Woman Alive.» Архівовано 27 October 2007[Дата не збігається] у Wayback Machine. dramaticpublishing.com. Retrieved: October 24, 2009.

Література[ред. | ред. код]

  • Ackmann, Martha. The Mercury 13: The Untold Story of Thirteen American Women and the Dream of Space Flight. New York: Random House, 2003. ISBN 978-0-375-50744-1.
  • Carl, Ann Baumgartner. A WASP Among Eagles. Washington, DC: Smithsonian Institution, 2000. ISBN 1-56098-870-3.
  • Cochran, Jacqueline. The Stars at Noon. Boston: Little, Brown and Company, 1954, re-issued in 1979.
  • Cochran, Jacqueline and Maryann Bucknum Brinley. Jackie Cochran: The Autobiography of the Greatest Woman Pilot in Aviation History. New York: Bantam Books, 1987. ISBN 0-553-05211-X.
  • McGuire, Nina and Sandra Wallus Sammons. Jacqueline Cochran: america's Fearless Aviator. Lake Buena Vista, Florida: Tailored Tours Publishing, 1997. ISBN 0-9631241-6-1.
  • Merryman, Molly. Clipped wings : The Rise and Fall of the Women Air Force Service Pilots (WASPs) of World War II. New York: New York University Press, 1998. ISBN 0-8147-5567-4.
  • Nolen, Stephanie. Promised The Moon: The Untold Story of the First Women in the Space Race. Toronto, Canada: Penguin Canada, 2002. ISBN 1-56858-275-7.
  • Regis, Margaret. When Our Mothers Went to War: An Illustrated History of Women in World War II. Seattle: NavPublishing, 2008. ISBN 978-1-879932-05-0.
  • Спогади of Jacqueline Cochran. Columbia University Aviation Project. New York: Columbia University Oral History Research Office, 1961.
  • Williams, Vera S. WASPs: Women Air Force Service Pilots of World War II. St. Paul, Minnesota: Motorbooks International, 1994. ISBN 0-87938-856-0.