Відмінності між версіями «Жан Мабільон»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (Вилучення 17 інтервікі, відтепер доступних на Вікіданих: d:q354563)
Рядок 24: Рядок 24:
   
 
{{Link GA|fr}}
 
{{Link GA|fr}}
 
[[bg:Жан Мабийон]]
 
[[cs:Jean Mabillon]]
 
[[de:Jean Mabillon]]
 
[[en:Jean Mabillon]]
 
[[es:Jean Mabillon]]
 
[[et:Jean Mabillon]]
 
[[eu:Jean Mabillon]]
 
[[fr:Jean Mabillon]]
 
[[it:Jean Mabillon]]
 
[[ja:ジャン・マビヨン]]
 
[[la:Ioannes Mabillon]]
 
[[nl:Jean Mabillon]]
 
[[pl:Jean Mabillon]]
 
[[pt:Jean Mabillon]]
 
[[ru:Мабильон, Жан]]
 
[[sv:Jean Mabillon]]
 
[[zh:让·马比雍]]
 

Версія за 07:24, 27 березня 2013

Жан Мабільон.

Жан Мабільон (23 листопада 1632 — 27 грудня 1707) — французький монах-бенедектинець, науковець; вважається засновником палеографії і дипломатики.

Народився в Сен-П'єррмон (Saint-Pierremont, Ardennes). У 12 років він вступив до коледжу в Реймсі (Collège des Bons Enfants in Reims). 1650 року він став семінаристом, 1653 — покинув семінарію і став ченцем в абатстві Сен-Ремі (Saint-Remi). 1663 року його перевели до абатства Сен-Деніс (Saint-Denis). Наступного року — до Сен-Жерменського абатства (Saint-Germain-des-Prés in Paris), в цей період життя він знайомиться з багатьма відомими науковцями. 1667 року була опублікована праця про св. Бернарда Клерворського, над якою він працював в цьому абатстві. Також в цей час спільно з Люком Ашері він працював над працею «Acta Ordinis S. Benedicti» (опублікована між 1668 та 1701 роками, містить 9 томів). 1701 року він став одним з засновників Академії надписів та красного письменства. У 1707 року він помер і був похований в церкві Сен-Жерменського абатства (Saint-Germain-des-Prés, in Paris).


1681 року була опублікована найголовніша праця вченого «De re diplomatica libri sex», в якій йшла мова про різні види середньовічних манускриптів і рукописів, і яка вважається фундаментом дипломатики і палеографії. Трактат складається з 6 частин-книг:

  1. перша книга про документи загалом, про характер документів про їх різновиди;
  2. вчення про стиль документів і грамот, про зовнішні ознаки, хронологія документів;
  3. про визначення достовірності документа;
  4. про палаци франкських королів, які вказані в їх дипломах, що допомагало датувати самі дипломи;
  5. палеографічного характеру;
  6. збірник документів

Джерела

Лихачев, Н. П. Дипломатика: (из лекций, читанных в С.-Петербургском Археологическом институте) : из лекций по сфрагистике.- Москва: Государственная публичная историческая библиотека, 2001.-332 с.

Шаблон:Link GA