Жозеф де Местр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жозеф де Местр
Jmaistre.jpg
Народився 1 квітня 1753(1753-04-01)[1][2][…]
Шамбері
Помер 26 лютого 1821(1821-02-26)[1][2][…] (67 років)
Турин, Турин[d], Q28769252?, Сардинське королівство
Громадянство
(підданство)
Flag of Kingdom of Sardinia (1848).svg Сардинське королівство
Діяльність філософ, політик, письменник, історик, дипломат
Alma mater Туринський університет
Володіє мовами французька[1]
Членство Академія наук Турина[d]
Титул граф[d]
Посада посол
Конфесія Римо-католицька церква
Батько François-Xavier Maistre[d]
Брати, сестри  • Xavier de Maistre[d] і André-Marie de Maistre[d]
Діти Rodolphe de Maistre[d]
Нагороди
Кавалер ордена Святих Маврикія й Лазаря

Жозе́ф Марі́, граф де Местр (фр. Joseph-Marie, Comte de Maistre; 1 квітня 1753, Шамбері, півд.сх. Франція — 26 лютого 1821, Турин, Італія — франкомовний (підданий Сардинії) католицький філософ, літератор, політик і дипломат, представник фундаментального консерватизму.

Пройшов надзвичайно цікавий життєвий шлях, який позначився на його філософських поглядах. У молоді роки Жозеф де Местр брав активну участь у діяльності французького масонства. Але в кінцевому підсумку дуже розчарувався в ідеях масонів і лібералів, почав заперечувати значення французької революції, відмовився від просвітницького світогляду, перейшовши на радикальні католицькі й монархічні позиції.

Цікавим є те, що Жозеф де Местр не був сліпим апологетом соціального порядку, що передував Великій французькій революції. Свій ідеал він убачав не в майбутньому, а в минулому. Недолікам сучасної йому доби протиставляв ідеал католицько-феодального середньовіччя. Якщо масони-ліберали вважали «альтернативною сакральністю» нове світське суспільство свободи, рівності й братерства, то де Местр пропонував повернутися для цього до джерел, протиставляючи сучасності не утопію майбутнього (революцію), а утопію минулого — Реставрацію.

Учнем і молодшим соратником Жозефа де Местра був Петро Чаадаєв, якого можна вважати засновником не загальновідомого модерністського «західництва», а його правоконсервативної альтернативи. Через це в нинішній Росії він став прикладом та авторитетом для проєвропейського флангу сучасних російських традиціоналістів.

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC

Література[ред. | ред. код]

  • М. Гордієнко. Местр Жозеф де // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.442 ISBN 978-966-611-818-2