Залозецький Роман Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 15:32, 2 жовтня 2020, створена Леонід Панасюк (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Залозецький Роман Васильович
D-r Zalozec'ky Roman 1.jpg
Народився 29 березня 1861(1861-03-29)
Болехів
Помер 6 жовтня 1918(1918-10-06) (57 років)
Відень
Національність українець
Діяльність політик
Alma mater Львівська і Цюріхська політехніки
Науковий ступінь доктор технічних наук
Посада посол до Галицького сейму[d]
Батько о. Василь Сас-Залозецький
Діти Володимир Сас-Залозецький

Рома́н Олекса́ндр Залозе́цький гербу Сас[1] (нім. Roman Zaloziecki, пол. Roman Załoziecki; 29 березня 1861, Болехів, нині Долинського району Івано-Франківської області — 6 жовтня 1918, Відень[2]) — український учений-хімік, технолог, громадський і господарський діяч. Один із піонерів досліджень хімічного складу нафти та озокериту в Австро-Угорщині. Перший голова Українського технічного товариства (1913). Батько Володимира Сас-Залозецького.[3]

Життєпис[ред. | ред. код]

Син пароха села Гірне (біля Стрия) о. Василя Залозецького.

Навчався у Цюрихській і Віденській політехніках, пізніше — у Львівській політехніці.

З 1885 — асистент, з 1889 — приват-доцент, з 1905 — професор Львівської політехніки. З 1899 року за сумісництвом професор Львівської торговельної академії.

1887 — захистив дисертацію у галузі хімічної технології у Львівській політехніці.

Представник французьких і англійських нафтових фірм у Галичині, Почесний віце-консул Великої Британії у Львові (з 1904), радник Міністерства громадських робіт у Відні (1914).

Член Президії нафтового конгресу в Парижі (обраний 1900 року), в рамках якого виступав з доповіддю «Тверді вуглеводні нафтових залишків»; член Російського технічного товариства в Петербурзі.

Організатор першої крайової дослідної станції для дослідження родовищ нафти й озокериту (1899, діяла у Львівській політехніці).[4]

У часи нафтової кризи 1905 року, пов’язаної з надвидобутком нафти в Бориславі, запропонував Львівській раді залізниць використати нафту замість вугілля в локомотивах, що дало можливість нафтовикам значно розширити ринок збуту.

Фундатор геохімії нафти, піонер екологічних досліджень, засновник української нафтохімічної науки.

Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ), голова товариства «Сільський господар», організатор і директор Торгової школи при товаристві «Просвіта», посол до Галицького сейму (10-го скликання, обраний в окрузі Рава-Руська, IV курія, входив до складу «Українського соймового клубу».[5]

Напрям досліджень[ред. | ред. код]

Його праці та інтереси охоплювали вивчення хімічного складу нафти й озокериту, природи вуглеводнів та нафтових кислот; способи очищення та використання відходів нафтопереробки гудрону. У перших його наукових дослідженнях твердих вуглеводнів нафти і озокериту було доведено, що нафта і озокерит містять кристалічні речовини. Уперше встановив, що вміст парафіну і ароматичних вуглеводнів у бензині змінюється симбатно. Під час дослідження відбілюючої здатності речовини виявив відбілюючу властивість каолінової глини та синтетичного кремнію-оксиду і вказав на спосіб регенерації алюмосилікатних каталізаторів, які пізніше почали застосовуватися для крекінгових процесів. Вивчаючи склад та властивості кислотних відходів, залежно від обробки легких дистиляторів, встановив наявність у нафті терпенових вуглеводнів.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Буцко М. І. Залозецький Роман Олександр // Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка». — Львів : ДУ «Львівська політехніка», 1994. — С. 56—57. — ISBN 5-7707-5706-X.
  • Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — С. 133—134, 114—115. — (Львівська сотня) — ISBN 978-966-486-089-2.