Відмінності між версіями «Запальник»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (вікіфікація)
(доповнення, оформлення)
Рядок 7: Рядок 7:
 
[[Файл:Sergiy Vasylkivskiy- Cossack mortar.jpg|thumb|Козацький [[гармаші|гармаш]] із запальником. Художник [[Васильківський Сергій Іванович|С. І. Васильківський]]]]
 
[[Файл:Sergiy Vasylkivskiy- Cossack mortar.jpg|thumb|Козацький [[гармаші|гармаш]] із запальником. Художник [[Васильківський Сергій Іванович|С. І. Васильківський]]]]
 
[[Файл:Canon firing mvi 3662.ogg|thumb|Застосовування запальника. Реконструкція (відео)]]
 
[[Файл:Canon firing mvi 3662.ogg|thumb|Застосовування запальника. Реконструкція (відео)]]
Запальник мав вигляд держака 1-2&nbsp;м завдовжки з металевим наконечником, який мав один-два ріжки з [[затискач]]ами. У них затискувався [[Запалювальний ґніт|ґніт]], який запалювався перед боєм<ref>{{ВТ-ЭСБЕ|Пальник}}</ref>. У затравний отвір гармати при заряджанні вставлялася тростинна або дерев'яна запальна трубка, наповнена пороховою м'якоттю. При проведенні пострілу тліючий ґніт запальника прикладався до пороху у трубці, спричиняючи його запалення і разом з ним запалення основного заряду. Замість ґнота могли уживатися також ''запальні свічки'', які являли собою паперові гільзи, наповнені сумішшю [[Сірка|сірки]], [[Селітра|селітри]], [[Деревне вугілля|деревного вугілля]] і [[Каніфоль|каніфолі]]. Вони були стійкішими до погасання і надійніше передавали вогонь. Довжина держака дозволяла гарматнику знаходитися на безпечній відстані від гармати під час проведення пострілу. На другому кінці держака запальника було залізне вістря-''вток'' (як у [[Рогатина|рогатини]] і деяких видів [[Бойова сокира|бойових сокир]]), яке слуговало для втикання його у землю. Наконечник запальника міг мати загострений кінець, як у [[спис]]а (''запальник-спис'')&nbsp;— такі запальники могли уживатися гарматниками для особистого захисту. Відомі запальники з фігурними наконечниками, схожі з [[Еспонтон|еспонтонами]] і [[Протазан|протазанами]]. Наконечники деяких англійських запальників XVII&nbsp;ст. мали [[дюйм]]ові ділення і навіть [[кутомір]]-транспортир, що уможливлювало використовувати запальник як вимірювальний прилад для перевіряння кутів підвищення. Після винаходу ударних та витяжних скорострільних трубок запальники починають зникати, але ще у XIX&nbsp;ст. вони уживаються у багатьох арміях ([[Війна за незалежність США|Війна за незалежність у США]], [[Наполеонівські війни]], [[Громадянська війна у США]])<ref>[http://www.museum.ru/museum/1812/army/RussArtillery/part6.html Артиллерийская принадлежность]</ref><ref>[http://www.imha.ru/1144536721-skorostrelnye-trubki-v-rossiyskoy-artillerii.html Скорострельные трубки в русской артиллерии]</ref>.
+
Запальник мав вигляд держака 1-2&nbsp;м завдовжки з металевим наконечником, який мав один-два ріжки з [[затискач]]ами. У них затискувався [[Запалювальний ґніт|ґніт]], який запалювався перед боєм<ref>{{ВТ-ЭСБЕ|Пальник}}</ref>. У затравний отвір гармати при заряджанні вставлялася тростинна або дерев'яна запальна трубка, наповнена пороховою м'якоттю. При проведенні пострілу тліючий ґніт запальника прикладався до пороху у трубці, спричиняючи його запалення і разом з ним запалення основного заряду. При займанні пороху у каморі кінчик ґнота відривався і його треба було поправляти. Для швидшої стрільби обслуга кожної гармати зазвичай мала по два запальники: поки поправляли один, другим здійснювали постріл. Замість ґнота могли уживатися також ''запальні свічки'', які являли собою паперові гільзи, наповнені сумішшю [[Сірка|сірки]], [[Селітра|селітри]], [[Деревне вугілля|деревного вугілля]] і [[Каніфоль|каніфолі]]. Вони були стійкішими до погасання і надійніше передавали вогонь.
  +
  +
Довжина держака дозволяла гарматнику знаходитися на безпечній відстані від гармати під час проведення пострілу. На другому кінці держака запальника було залізне вістря-''вток'' (як у [[Рогатина|рогатини]] і деяких видів [[Бойова сокира|бойових сокир]]), яке слуговало для втикання його у землю. Наконечник запальника міг мати загострений кінець, як у [[спис]]а (''запальник-спис'')&nbsp;— такі запальники могли уживатися гарматниками для особистого захисту. Відомі запальники з фігурними наконечниками, схожі з [[Еспонтон|еспонтонами]] і [[Протазан|протазанами]]. Наконечники деяких англійських запальників XVII&nbsp;ст. мали [[дюйм]]ові ділення і навіть [[кутомір]]-транспортир, що уможливлювало використовувати запальник як вимірювальний прилад для перевіряння кутів підвищення. Після винаходу ударних та витяжних скорострільних трубок запальники починають зникати, але ще у XIX&nbsp;ст. вони уживаються у багатьох арміях ([[Війна за незалежність США|Війна за незалежність у США]], [[Наполеонівські війни]], [[Громадянська війна у США]])<ref>[http://www.museum.ru/museum/1812/army/RussArtillery/part6.html Артиллерийская принадлежность]</ref><ref>[http://www.imha.ru/1144536721-skorostrelnye-trubki-v-rossiyskoy-artillerii.html Скорострельные трубки в русской артиллерии]</ref>.
   
 
== Інші значення ==
 
== Інші значення ==

Версія за 02:45, 14 вересня 2019

Запальник. Реконструкція

Запа́льник[1] — артилерійський прилад для запалення заряду, уживався до появи ударних та витяжних (фрикційних) запальних трубок (до середини XIX ст.).

Будова та застосовування

Козацький гармаш із запальником. Художник С. І. Васильківський
Застосовування запальника. Реконструкція (відео)

Запальник мав вигляд держака 1-2 м завдовжки з металевим наконечником, який мав один-два ріжки з затискачами. У них затискувався ґніт, який запалювався перед боєм[2]. У затравний отвір гармати при заряджанні вставлялася тростинна або дерев'яна запальна трубка, наповнена пороховою м'якоттю. При проведенні пострілу тліючий ґніт запальника прикладався до пороху у трубці, спричиняючи його запалення і разом з ним запалення основного заряду. При займанні пороху у каморі кінчик ґнота відривався і його треба було поправляти. Для швидшої стрільби обслуга кожної гармати зазвичай мала по два запальники: поки поправляли один, другим здійснювали постріл. Замість ґнота могли уживатися також запальні свічки, які являли собою паперові гільзи, наповнені сумішшю сірки, селітри, деревного вугілля і каніфолі. Вони були стійкішими до погасання і надійніше передавали вогонь.

Довжина держака дозволяла гарматнику знаходитися на безпечній відстані від гармати під час проведення пострілу. На другому кінці держака запальника було залізне вістря-вток (як у рогатини і деяких видів бойових сокир), яке слуговало для втикання його у землю. Наконечник запальника міг мати загострений кінець, як у списа (запальник-спис) — такі запальники могли уживатися гарматниками для особистого захисту. Відомі запальники з фігурними наконечниками, схожі з еспонтонами і протазанами. Наконечники деяких англійських запальників XVII ст. мали дюймові ділення і навіть кутомір-транспортир, що уможливлювало використовувати запальник як вимірювальний прилад для перевіряння кутів підвищення. Після винаходу ударних та витяжних скорострільних трубок запальники починають зникати, але ще у XIX ст. вони уживаються у багатьох арміях (Війна за незалежність у США, Наполеонівські війни, Громадянська війна у США)[3][4].

Інші значення

Див. також

Примітки

  1. а б в Запальник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Пальник // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  3. Артиллерийская принадлежность
  4. Скорострельные трубки в русской артиллерии

Посилання