Відмінності між версіями «Запальник»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(доповнення, оформлення)
 
Рядок 7: Рядок 7:
 
[[Файл:Sergiy Vasylkivskiy- Cossack mortar.jpg|thumb|Козацький [[гармаші|гармаш]] із запальником. Художник [[Васильківський Сергій Іванович|С. І. Васильківський]]]]
 
[[Файл:Sergiy Vasylkivskiy- Cossack mortar.jpg|thumb|Козацький [[гармаші|гармаш]] із запальником. Художник [[Васильківський Сергій Іванович|С. І. Васильківський]]]]
 
[[Файл:Canon firing mvi 3662.ogg|thumb|Застосовування запальника. Реконструкція (відео)]]
 
[[Файл:Canon firing mvi 3662.ogg|thumb|Застосовування запальника. Реконструкція (відео)]]
Запальник мав вигляд держака 1-2&nbsp;м завдовжки з металевим наконечником, який мав один-два ріжки з [[затискач]]ами. У них затискувався [[Запалювальний ґніт|ґніт]], який запалювався перед боєм<ref>{{ВТ-ЭСБЕ|Пальник}}</ref>. У затравний отвір гармати при заряджанні вставлялася тростинна або дерев'яна запальна трубка, наповнена пороховою м'якоттю. При проведенні пострілу тліючий ґніт запальника прикладався до пороху у трубці, спричиняючи його запалення і разом з ним запалення основного заряду. При займанні пороху у каморі кінчик ґнота відривався і його треба було поправляти. Для швидшої стрільби обслуга кожної гармати зазвичай мала по два запальники: поки поправляли один, другим здійснювали постріл. Замість ґнота могли уживатися також ''запальні свічки'', які являли собою паперові гільзи, наповнені сумішшю [[Сірка|сірки]], [[Селітра|селітри]], [[Деревне вугілля|деревного вугілля]] і [[Каніфоль|каніфолі]]. Вони були стійкішими до погасання і надійніше передавали вогонь.
+
Запальник мав вигляд держака 1-2&nbsp;м завдовжки з металевим наконечником, який мав один-два ріжки з [[затискач]]ами. У них затискувався [[Запалювальний ґніт|ґніт]], який запалювався перед боєм<ref>{{ВТ-ЭСБЕ|Пальник}}</ref>. У затравний отвір гармати при заряджанні вставлялася тростинна або дерев'яна запальна трубка, наповнена пороховою м'якоттю. При проведенні пострілу тліючий ґніт запальника прикладався до пороху у трубці, спричиняючи його запалення і разом з ним запалення основного заряду. Під час займання пороху в каморі кінчик ґнота відривався і його треба було поправляти, тому для швидшої стрільби обслуга кожної гармати зазвичай мала по два запальники: поки поправляли один, другим здійснювали постріл. Замість ґнота могли уживатися також ''запальні свічки'', які являли собою паперові гільзи, наповнені сумішшю [[Сірка|сірки]], [[Селітра|селітри]], [[Деревне вугілля|деревного вугілля]] і [[Каніфоль|каніфолі]]. Вони були стійкішими до погасання і надійніше передавали вогонь.
   
 
Довжина держака дозволяла гарматнику знаходитися на безпечній відстані від гармати під час проведення пострілу. На другому кінці держака запальника було залізне вістря-''вток'' (як у [[Рогатина|рогатини]] і деяких видів [[Бойова сокира|бойових сокир]]), яке слуговало для втикання його у землю. Наконечник запальника міг мати загострений кінець, як у [[спис]]а (''запальник-спис'')&nbsp;— такі запальники могли уживатися гарматниками для особистого захисту. Відомі запальники з фігурними наконечниками, схожі з [[Еспонтон|еспонтонами]] і [[Протазан|протазанами]]. Наконечники деяких англійських запальників XVII&nbsp;ст. мали [[дюйм]]ові ділення і навіть [[кутомір]]-транспортир, що уможливлювало використовувати запальник як вимірювальний прилад для перевіряння кутів підвищення. Після винаходу ударних та витяжних скорострільних трубок запальники починають зникати, але ще у XIX&nbsp;ст. вони уживаються у багатьох арміях ([[Війна за незалежність США|Війна за незалежність у США]], [[Наполеонівські війни]], [[Громадянська війна у США]])<ref>[http://www.museum.ru/museum/1812/army/RussArtillery/part6.html Артиллерийская принадлежность]</ref><ref>[http://www.imha.ru/1144536721-skorostrelnye-trubki-v-rossiyskoy-artillerii.html Скорострельные трубки в русской артиллерии]</ref>.
 
Довжина держака дозволяла гарматнику знаходитися на безпечній відстані від гармати під час проведення пострілу. На другому кінці держака запальника було залізне вістря-''вток'' (як у [[Рогатина|рогатини]] і деяких видів [[Бойова сокира|бойових сокир]]), яке слуговало для втикання його у землю. Наконечник запальника міг мати загострений кінець, як у [[спис]]а (''запальник-спис'')&nbsp;— такі запальники могли уживатися гарматниками для особистого захисту. Відомі запальники з фігурними наконечниками, схожі з [[Еспонтон|еспонтонами]] і [[Протазан|протазанами]]. Наконечники деяких англійських запальників XVII&nbsp;ст. мали [[дюйм]]ові ділення і навіть [[кутомір]]-транспортир, що уможливлювало використовувати запальник як вимірювальний прилад для перевіряння кутів підвищення. Після винаходу ударних та витяжних скорострільних трубок запальники починають зникати, але ще у XIX&nbsp;ст. вони уживаються у багатьох арміях ([[Війна за незалежність США|Війна за незалежність у США]], [[Наполеонівські війни]], [[Громадянська війна у США]])<ref>[http://www.museum.ru/museum/1812/army/RussArtillery/part6.html Артиллерийская принадлежность]</ref><ref>[http://www.imha.ru/1144536721-skorostrelnye-trubki-v-rossiyskoy-artillerii.html Скорострельные трубки в русской артиллерии]</ref>.

Поточна версія на 02:47, 14 вересня 2019

Запальник. Реконструкція

Запа́льник[1] — артилерійський прилад для запалення заряду, уживався до появи ударних та витяжних (фрикційних) запальних трубок (до середини XIX ст.).

Будова та застосовування[ред. | ред. код]

Козацький гармаш із запальником. Художник С. І. Васильківський
Застосовування запальника. Реконструкція (відео)

Запальник мав вигляд держака 1-2 м завдовжки з металевим наконечником, який мав один-два ріжки з затискачами. У них затискувався ґніт, який запалювався перед боєм[2]. У затравний отвір гармати при заряджанні вставлялася тростинна або дерев'яна запальна трубка, наповнена пороховою м'якоттю. При проведенні пострілу тліючий ґніт запальника прикладався до пороху у трубці, спричиняючи його запалення і разом з ним запалення основного заряду. Під час займання пороху в каморі кінчик ґнота відривався і його треба було поправляти, тому для швидшої стрільби обслуга кожної гармати зазвичай мала по два запальники: поки поправляли один, другим здійснювали постріл. Замість ґнота могли уживатися також запальні свічки, які являли собою паперові гільзи, наповнені сумішшю сірки, селітри, деревного вугілля і каніфолі. Вони були стійкішими до погасання і надійніше передавали вогонь.

Довжина держака дозволяла гарматнику знаходитися на безпечній відстані від гармати під час проведення пострілу. На другому кінці держака запальника було залізне вістря-вток (як у рогатини і деяких видів бойових сокир), яке слуговало для втикання його у землю. Наконечник запальника міг мати загострений кінець, як у списа (запальник-спис) — такі запальники могли уживатися гарматниками для особистого захисту. Відомі запальники з фігурними наконечниками, схожі з еспонтонами і протазанами. Наконечники деяких англійських запальників XVII ст. мали дюймові ділення і навіть кутомір-транспортир, що уможливлювало використовувати запальник як вимірювальний прилад для перевіряння кутів підвищення. Після винаходу ударних та витяжних скорострільних трубок запальники починають зникати, але ще у XIX ст. вони уживаються у багатьох арміях (Війна за незалежність у США, Наполеонівські війни, Громадянська війна у США)[3][4].

Інші значення[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Запальник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Пальник // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  3. Артиллерийская принадлежность
  4. Скорострельные трубки в русской артиллерии

Посилання[ред. | ред. код]