Відмінності між версіями «Затонський Володимир Петрович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Рядок 4: Рядок 4:
 
| зображення_розмір = 250px
 
| зображення_розмір = 250px
 
| зображення_підпис = Володимир Затонський
 
| зображення_підпис = Володимир Затонський
| дата народження = 8.8.1888(27.7)
 
| місце народження = с. [[Лисець (Дунаєвецький район)|Лисець]], [[Ушицький повіт]], [[Подільська губернія]], [[Російська імперія]]
 
| дата смерті = 29.7.1938
 
| місце смерті =
 
 
| резиденція = [[Кам'янець-Подільський]], [[Київ]], [[Харків]]
 
| резиденція = [[Кам'янець-Подільський]], [[Київ]], [[Харків]]
 
| громадянство = {{RUSold}}→{{URS}}
 
| громадянство = {{RUSold}}→{{URS}}
Рядок 14: Рядок 10:
 
| заклад = [[Київський політехнічний інститут]]
 
| заклад = [[Київський політехнічний інститут]]
 
| Alma Mater = [[Київський університет]]
 
| Alma Mater = [[Київський університет]]
| відомий через =
 
| звання =
 
| ступінь =
 
| керівник =
 
| учні =
 
| нагороди =
 
 
| примітки = академік АН УРСР
 
| примітки = академік АН УРСР
 
}}
 
}}
 
'''Зато́нський Володи́мир Петро́вич''' {{життєпис}} — український більшовицький партійний і державний діяч. Академік ВУАН (обрано [[26 червня]] [[1929]] року, спеціальність — [[хімія]] <ref>[http://www.nas.gov.ua/Person/Z/Pages/ZatonskiyVP.aspx Академік НАН України Затонський Володимир Петрович]</ref>; від 1936 року — АН УСРР, від 1937 року — АН УРСР).
   
 
Учасник жорстокого придушення [[Кронштадтське повстання|Кронштадтського повстання]] проти більшовицької диктатури, один із виконавців [[Голодомор в Україні (1932—1933)|Голодомору в Україні (1932—1933)]] (Київська та інші області)<ref>[https://www.radiosvoboda.org/a/29614242.html Керівництво КНУ і Голодомор: університет й досі вшановує організатора геноциду 1932—1933 років], Радіо Свобода, 22.11.2018.</ref>, керував демонтажем мозаїк і фресок [[Михайлівський Золотоверхий монастир|Михайлівського Золотоверхого монастиря]]<ref>''Коренюк Ю. О.'' [https://www.academia.edu/35985465/ Мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору. Каталог.] — К. : ВД «АДЕФ Україна», 2013. — С. 24.</ref>.
'''Зато́нський Володи́мир Петро́вич''' ({{ДН|8|8|1888|27|7}}, с. [[Лисець (Дунаєвецький район)|Лисець]], [[Ушицький повіт]], [[Подільська губернія]], [[Російська імперія]] (нині [[Дунаєвецький район]], [[Хмельницька область]], [[Україна]])&nbsp;— [[29 липня]] [[1938]])&nbsp;— український більшовицький партійний і державний діяч. Академік ВУАН (обрано [[26 червня]] [[1929]] року, спеціальність&nbsp;— [[хімія]]&nbsp;<ref>[http://www.nas.gov.ua/Person/Z/Pages/ZatonskiyVP.aspx Академік НАН України Затонський Володимир Петрович]</ref>; від 1936 року&nbsp;— АН УСРР, від 1937 року&nbsp;— АН УРСР).
 
 
Учасник жорстокого придушення [[Кронштадтське повстання|Кронштадтського повстання]] проти більшовицької диктатури, один із виконавців [[Голодомор в Україні (1932—1933)|Голодомору в Україні (1932—1933)]] (Київська та інші області)<ref>[https://www.radiosvoboda.org/a/29614242.html Керівництво КНУ і Голодомор: університет й досі вшановує організатора геноциду 1932—1933 років], Радіо Свобода, 22.11.2018.</ref>, керував демонтажем мозаїк і фресок [[Михайлівський Золотоверхий монастир|Михайлівського Золотоверхого монастиря]]<ref>''Коренюк Ю. О.'' [https://www.academia.edu/35985465/ Мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору. Каталог.]&nbsp;— К.: ВД «АДЕФ Україна», 2013.&nbsp;— С. 24.</ref>.
 
   
 
Страчений під час [[Сталінські репресії|сталінських чисток]] наприкінці 1930-х років, посмертно реабілітований у 1956 році.
 
Страчений під час [[Сталінські репресії|сталінських чисток]] наприкінці 1930-х років, посмертно реабілітований у 1956 році.
Рядок 31: Рядок 20:
 
Батько літературознавця [[Затонський Дмитро Володимирович|Дмитра Затонського]].
 
Батько літературознавця [[Затонський Дмитро Володимирович|Дмитра Затонського]].
   
== Життєпис ==
+
== Біографія ==
 
 
=== Навчання ===
 
=== Навчання ===
[[Файл:Затонський Володимир студент.jpg|міні|Володимир Затонський&nbsp;— студент Київського університету]]
+
[[Файл:Затонський Володимир студент.jpg|міні|Володимир Затонський — студент Київського університету]]
 
Народився {{ДН|8|8|1888|27|7}} року в селі [[Лисець (Дунаєвецький район)|Лисець]] Ушицького повіту [[Подільська губернія|Подільської губернії]] (нині [[Дунаєвецький район|Дунаєвецького району]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]]) в сім'ї Петра Матвійовича та Олександри Йосипівни Затонських. Батько працював волосним писарем.
 
Народився 27 липня ([[8 серпня]] за новим стилем) [[1888]] року в селі [[Лисець (Дунаєвецький район)|Лисець]] Ушицького повіту [[Подільська губернія|Подільської губернії]] (нині [[Дунаєвецький район|Дунаєвецького району]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]]) в сім'ї Петра Матвійовича та Олександри Йосипівни Затонських. Батько працював волосним писарем.
 
   
1895 року, щоб навчати дітей&nbsp;— старшого Володимира та молодшого Євгена&nbsp;— в місті, Затонські переїхали до [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця-Подільського]].
+
1895 року, щоб навчати дітей — старшого Володимира та молодшого Євгена — в місті, Затонські переїхали до [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця-Подільського]].
   
 
Володимир у 1898—1906 роках навчався у [[Кам'янець-Подільська чоловіча гімназія|Кам'янець-Подільській гімназії]]. 1905 року Затонського разом з іншими організаторами «безпорядків» було виключено з гімназії. Тільки через три місяці, після тривалих клопотань батьків, «вигнанці» змогли повернутися до навчання.
 
Володимир у 1898—1906 роках навчався у [[Кам'янець-Подільська чоловіча гімназія|Кам'янець-Подільській гімназії]]. 1905 року Затонського разом з іншими організаторами «безпорядків» було виключено з гімназії. Тільки через три місяці, після тривалих клопотань батьків, «вигнанці» змогли повернутися до навчання.
   
1906 року, закінчивши гімназію, Затонський вступив на фізико-математичний факультет [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]]. За участь у революційному русі Затонського двічі (1907 року та 1911 року) виключали з університету та висилали за місцем проживання. Так, 17 листопада 1907 року в університеті відбулася студентська сходка. За участь у ній Затонського виключили з університету. У 1907—1908 роках він викладав в учительському училищі в [[Чорнокозинці|Чорнокозинцях]]. Завдяки клопотанню ліберально настроєних професорів&nbsp;— фізико-хіміка [[Сперанський Олександр Васильович|Олександра Сперанського]] та хіміка-органіка [[Реформатський Сергій Миколайович|Сергія Реформатського]], які помітили здібності Затонського до наукової роботи, через рік йому надано змогу повернутися до університету. 1912 року закінчив університет із дипломом першого ступеня, набув фах [[хімік]]а.
+
1906 року, закінчивши гімназію, Затонський вступив на фізико-математичний факультет [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]]. За участь у революційному русі Затонського двічі (1907 року та 1911 року) виключали з університету та висилали за місцем проживання. Так, 17 листопада 1907 року в університеті відбулася студентська сходка. За участь у ній Затонського виключили з університету. У 1907—1908 роках він викладав в учительському училищі в [[Чорнокозинці|Чорнокозинцях]]. Завдяки клопотанню ліберально настроєних професорів — фізико-хіміка [[Сперанський Олександр Васильович|Олександра Сперанського]] та хіміка-органіка [[Реформатський Сергій Миколайович|Сергія Реформатського]], які помітили здібності Затонського до наукової роботи, через рік йому надано змогу повернутися до університету. 1912 року закінчив університет із дипломом першого ступеня, набув фах [[хімік]]а.
   
 
=== Педагогічна та наукова діяльність ===
 
=== Педагогічна та наукова діяльність ===
Рядок 56: Рядок 43:
   
 
=== Революційна діяльність ===
 
=== Революційна діяльність ===
З 1905 року був членом Російської соціал-демократичної робітничої партії, [[меншовики|меншовиком]]. Від березня 1917 року [[більшовики|більшовик]]: член РСДРП(б), згодом&nbsp;— ВКП(б).
+
З 1905 року був членом Російської соціал-демократичної робітничої партії, [[меншовики|меншовиком]]. Від березня 1917 року [[більшовики|більшовик]]: член РСДРП(б), згодом — ВКП(б).
   
 
У травні 1917 року увійшов до складу Київського комітету РСДРП(б), а в листопаді очолив його. Одночасно в листопаді 1917 року став членом новоутвореного Київського революційного комітету.
 
У травні 1917 року увійшов до складу Київського комітету РСДРП(б), а в листопаді очолив його. Одночасно в листопаді 1917 року став членом новоутвореного Київського революційного комітету.
Рядок 62: Рядок 49:
 
Був один із керівників збройного повстання в [[Київ|Києві]] після [[Жовтневий переворот|Жовтневого заколоту 1917 року]] в [[Санкт-Петербург|Петрограді]]. Один з організаторів [[Всеукраїнський з'їзд рад селянських, робітничих і солдатських депутатів|Всеукраїнського з'їзду рад селянських, робітничих і солдатських депутатів]], який проходив у Києві 4-6 грудня (17-19 грудня за новим стилем) 1917 року. Після невдачі цього проекту не поїхав до [[Харків|Харкова]], як переважна частина делегатів-більшовиків, а залишився в Києві.
 
Був один із керівників збройного повстання в [[Київ|Києві]] після [[Жовтневий переворот|Жовтневого заколоту 1917 року]] в [[Санкт-Петербург|Петрограді]]. Один з організаторів [[Всеукраїнський з'їзд рад селянських, робітничих і солдатських депутатів|Всеукраїнського з'їзду рад селянських, робітничих і солдатських депутатів]], який проходив у Києві 4-6 грудня (17-19 грудня за новим стилем) 1917 року. Після невдачі цього проекту не поїхав до [[Харків|Харкова]], як переважна частина делегатів-більшовиків, а залишився в Києві.
   
Очолював з 5 грудня 1917 року по 19 березня [[1918]] року Народне Секретарство освіти УНР.<ref name = “a1”>Лікарчук І.&nbsp;Л.&nbsp;Міністри освіти України: в 2-х т.&nbsp;— т. 1 (1917—1943 рр.)&nbsp;— К.: Видавець Ешке О. М., 2002.&nbsp;— с. 232—263. ISBN 966-557-096-Х</ref>
+
Очолював з 5 грудня 1917 року по 19 березня [[1918]] року Народне Секретарство освіти УНР.<ref name = “a1”>Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т. — т. 1 (1917—1943 рр.) — К.: Видавець Ешке О. М., 2002. — с. 232—263. ISBN 966-557-096-Х</ref>
   
Брав активну участь у більшовицькому захопленні влади в Україні. Завзято боровся проти [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]]. Оцінюючи ситуацію в Україні наприкінці 1917 року, Затонський зазначав: «Поки ще серед [[українці]]в розламу немає і не передбачається, а тому доводиться вести війну з українським народом, а [[більшовики|більшовиків]] тільки невеличка жменька». Узагальнюючи власний досвід ведення [[агітація|агітації]] серед українців, відзначив: «Коли маса чула [[українська мова|українську мову]], вона помітно втихомирювалася і зацікавлювалася» <ref name="eiu287">{{ЕІУ/3}}&nbsp;— С. 287.</ref>.
+
Брав активну участь у більшовицькому захопленні влади в Україні. Завзято боровся проти [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]]. Оцінюючи ситуацію в Україні наприкінці 1917 року, Затонський зазначав: «Поки ще серед [[українці]]в розламу немає і не передбачається, а тому доводиться вести війну з українським народом, а [[більшовики|більшовиків]] тільки невеличка жменька». Узагальнюючи власний досвід ведення [[агітація|агітації]] серед українців, відзначив: «Коли маса чула [[українська мова|українську мову]], вона помітно втихомирювалася і зацікавлювалася» <ref name="eiu287">{{ЕІУ/3}} — С. 287.</ref>.
 
[[Файл:Керівники КП(б)У.jpg|міні|<small>Керівні діячі [[КП(б)У]] під час [[Радянсько-українська війна|українсько-більшовицької війни]]. Зліва направо: [[Хмельницький Олександр Ісакович|Олександр Хмельницький]], [[Рухимович Мойсей Львович|Мойсей Рухимович]], [[Грановський Мойсей Лазарович|Мойсей Грановський]], [[Юдовський Володимир Григорович|Володимир Юдовський]], [[Ворошилов Климент Єфремович|Климент Ворошилов]], [[Мещеряков Володимир Миколайович (політик)|Володимир Мещеряков]], [[Подвойський Микола Ілліч|Микола Подвойський]], [[Балабанова_Анжеліка_Ісаківна|Анжеліка Балабанова]], [[Раковський Християн Георгійович|Християн Раковський]], [[Скрипник Микола Олексійович|Микола Скрипник]], Володимир Затонський</small>]]
 
[[Файл:Керівники КП(б)У.jpg|міні|<small>Керівні діячі [[КП(б)У]] під час [[Радянсько-українська війна|українсько-більшовицької війни]]. Зліва направо: [[Хмельницький Олександр Ісакович|Олександр Хмельницький]], [[Рухимович Мойсей Львович|Мойсей Рухимович]], [[Грановський Мойсей Лазарович|Мойсей Грановський]], [[Юдовський Володимир Григорович|Володимир Юдовський]], [[Ворошилов Климент Єфремович|Климент Ворошилов]], [[Мещеряков Володимир Миколайович (політик)|Володимир Мещеряков]], [[Подвойський Микола Ілліч|Микола Подвойський]], [[Балабанова_Анжеліка_Ісаківна|Анжеліка Балабанова]], [[Раковський Християн Георгійович|Християн Раковський]], [[Скрипник Микола Олексійович|Микола Скрипник]], Володимир Затонський</small>]]
   
[[1 січня]] [[1918]] року в [[Санкт-Петербург|Петрограді]] уперше зустрівся з [[Ленін Володимир Ілліч|Леніном]]. Той запропонував залишитися в Петрограді представником Радянського уряду України в Раді народних комісарів. Тож [[8 січня]] [[1918]] року Затонський, будучи народним секретарем народної освіти, одночасно стає ще й представником радянської Української Народної Республіки в Раді Народних Комісарів РСФРР. Відповідний документ, ухвалений на засіданні Раднаркому РСФРР, зазначав: «Народний секретар України т. Затонський входить як представник вільної Української Республіки до Ради Народних Комісарів з ухвальним голосом у справах, що стосуються України, і з дорадчим голосом в інших питаннях» <ref>''Морозов Василь''. Володимир Петрович Затонський.&nbsp;— К., 1967.&nbsp;— С. 62—63.</ref>. Ще раніше Народний Секретаріат України видав постанову про призначення Затонського народним секретарем Української Республіки при уряді Російської Федерації.
+
[[1 січня]] [[1918]] року в [[Санкт-Петербург|Петрограді]] уперше зустрівся з [[Ленін Володимир Ілліч|Леніном]]. Той запропонував залишитися в Петрограді представником Радянського уряду України в Раді народних комісарів. Тож [[8 січня]] [[1918]] року Затонський, будучи народним секретарем народної освіти, одночасно стає ще й представником радянської Української Народної Республіки в Раді Народних Комісарів РСФРР. Відповідний документ, ухвалений на засіданні Раднаркому РСФРР, зазначав: «Народний секретар України т. Затонський входить як представник вільної Української Республіки до Ради Народних Комісарів з ухвальним голосом у справах, що стосуються України, і з дорадчим голосом в інших питаннях» <ref>''Морозов Василь''. Володимир Петрович Затонський. — К., 1967. — С. 62—63.</ref>. Ще раніше Народний Секретаріат України видав постанову про призначення Затонського народним секретарем Української Республіки при уряді Російської Федерації.
   
Близько місяця фактично виконував функції секретаря Леніна. У спогадах писав <ref>Про минуле заради майбутнього.&nbsp;— К., 1989.&nbsp;— С. 268.</ref>:
+
Близько місяця фактично виконував функції секретаря Леніна. У спогадах писав <ref>Про минуле заради майбутнього. — К., 1989. — С. 268.</ref>:
   
 
{{text|«Значну частину дня я висиджував в Іллічевім кабінеті, виконуючи фактично обов'язки його секретаря. Він доручив мені розібрати деякі справи, ознайомитися з деякими питаннями, щоб потім стисло все йому розповісти. Тут же, в кабінеті, де я сидів, він приймав різних відвідувачів».}}
 
{{text|«Значну частину дня я висиджував в Іллічевім кабінеті, виконуючи фактично обов'язки його секретаря. Він доручив мені розібрати деякі справи, ознайомитися з деякими питаннями, щоб потім стисло все йому розповісти. Тут же, в кабінеті, де я сидів, він приймав різних відвідувачів».}}
Рядок 75: Рядок 62:
 
На цих посадах, як і в подальшій діяльності, керувався настановою Леніна щодо дій у національному питанні зразкового неросійського комуніста: домагатися найповнішого (зокрема, й організаційного) злиття, а не тільки зближення робітників гнобленої нації з робітниками нації-гнобителя. Вільне володіння українською мовою ледь не коштувало Затонському життя під час антиукраїнського терору більшовицьких військ у Києві взимку 1918 року. Тільки мандат з особистим підписом Леніна врятував Затонського.<ref name="eiu287"/>
 
На цих посадах, як і в подальшій діяльності, керувався настановою Леніна щодо дій у національному питанні зразкового неросійського комуніста: домагатися найповнішого (зокрема, й організаційного) злиття, а не тільки зближення робітників гнобленої нації з робітниками нації-гнобителя. Вільне володіння українською мовою ледь не коштувало Затонському життя під час антиукраїнського терору більшовицьких військ у Києві взимку 1918 року. Тільки мандат з особистим підписом Леніна врятував Затонського.<ref name="eiu287"/>
   
30 січня 1918 року приїхав у Київ (на той час&nbsp;— більшовицький) і нарешті взявся за справи секретаріату народної освіти, що він очолював. Уладнав він і справу з місцем своєї роботи, подавши 10 лютого заяву в Київський політехнічний інститут. Тож по інституту видано наказ «про тимчасове відрядження штатного викладача Володимира Петровича Затонського у розпорядження Народного Секретаріату Української Республіки, не зберігаючи утримання, але зі збереженням прав служби» <ref>''Морозов Василь''. Володимир Петрович Затонський.&nbsp;— К., 1967.&nbsp;— С. 69.</ref>. Проте до роботи в інституті Затонський так і не повернувся.
+
30 січня 1918 року приїхав у Київ (на той час — більшовицький) і нарешті взявся за справи секретаріату народної освіти, що він очолював. Уладнав він і справу з місцем своєї роботи, подавши 10 лютого заяву в Київський політехнічний інститут. Тож по інституту видано наказ «про тимчасове відрядження штатного викладача Володимира Петровича Затонського у розпорядження Народного Секретаріату Української Республіки, не зберігаючи утримання, але зі збереженням прав служби» <ref>''Морозов Василь''. Володимир Петрович Затонський. — К., 1967. — С. 69.</ref>. Проте до роботи в інституті Затонський так і не повернувся.
   
 
У лютому 1918 року очолив сформовану в Петрограді та невизнану країнами [[Четверний Союз|Четверного союзу]] делегацію радянської Української Народної Республіки для переговорів у [[Берестя|Бересті-Литовському]].
 
У лютому 1918 року очолив сформовану в Петрограді та невизнану країнами [[Четверний Союз|Четверного союзу]] делегацію радянської Української Народної Республіки для переговорів у [[Берестя|Бересті-Литовському]].
   
Від [[25 березня]] до [[18 квітня]] [[1918]] року очолював Центральний виконавчий комітет радянської Української Народної Республіки. З [[18 квітня]] входив до складу [[Повстанбюро]]&nbsp;— був одним із керівників більшовицького підпілля в Україні. У цей історичний момент він обстоював ідею територіальної української комуністичної партійної організаціїі і навіть разом із [[Скрипник Микола Олексійович|Миколою Скрипником]] протестував проти заяви наркома національностей РСФРР [[Сталін Йосип Віссаріонович|Йосипа Сталіна]] про те, що Україні «задосить гратися в Уряд і Республіку»<ref>[[Центральний державний архів вищих органів влади|ЦДАВО України]], фонд 1, опис 1, справа 7в, частина 1, арк.64&nbsp;— копія</ref>.
+
Від [[25 березня]] до [[18 квітня]] [[1918]] року очолював Центральний виконавчий комітет радянської Української Народної Республіки. З [[18 квітня]] входив до складу [[Повстанбюро]] — був одним із керівників більшовицького підпілля в Україні. У цей історичний момент він обстоював ідею територіальної української комуністичної партійної організаціїі і навіть разом із [[Скрипник Микола Олексійович|Миколою Скрипником]] протестував проти заяви наркома національностей РСФРР [[Сталін Йосип Віссаріонович|Йосипа Сталіна]] про те, що Україні «задосить гратися в Уряд і Республіку»<ref>[[Центральний державний архів вищих органів влади|ЦДАВО України]], фонд 1, опис 1, справа 7в, частина 1, арк.64 — копія</ref>.
   
 
У липні 1918 року був комісаром ударного загону під час придушення лівоесерівського повстання в Москві.
 
У липні 1918 року був комісаром ударного загону під час придушення лівоесерівського повстання в Москві.
Рядок 87: Рядок 74:
 
У 1919—1920 роках Затонський був здебільшого на фронтах (член Революційної військової ради різних фронтів). Від [[27 червня]] [[1919]] року виконував обов'язки члена {{comment|РВР|Революційна військова рада}} [[Український фронт РККА|12-ї армії Західного фронту]] [[Радянська армія|РККА]]. Обіймав цю посаду до [[17 травня]] [[1920]] року. За його прямими наказами без суду і слідства злочинці-більшовики вбивали сотні ні в чому не винних українських інтелігентів та селян.
 
У 1919—1920 роках Затонський був здебільшого на фронтах (член Революційної військової ради різних фронтів). Від [[27 червня]] [[1919]] року виконував обов'язки члена {{comment|РВР|Революційна військова рада}} [[Український фронт РККА|12-ї армії Західного фронту]] [[Радянська армія|РККА]]. Обіймав цю посаду до [[17 травня]] [[1920]] року. За його прямими наказами без суду і слідства злочинці-більшовики вбивали сотні ні в чому не винних українських інтелігентів та селян.
   
З початком [[Польсько-радянська війна (1920)|польсько-радянської війни (1920)]] очолив західноукраїнський напрямок у діяльності ЦК КП(б)У. Від [[23 квітня]] [[1920]] року він член [[Галицький організаційний комітет КП(б)У|Галицького організаційного комітету КП(б)У]], від 3 серпня&nbsp;— член ЦК [[Комуністична партія Галичини|Комуністичної партії Галичини]]. Від [[8 серпня]] до [[21 вересня]] [[1920]] року&nbsp;— голова [[Галицький революційний комітет|Галицького революційного комітету]]&nbsp;— однієї з маріонеткових і маскувальних структур російського імперського большевизму<ref>[http://dontsov-nic.com.ua/chy-vazhko-vyznachyty-scho-take-ukrajinofobiya/ Чи важко визначити, що таке українофобія? // Центр ім. Д.Донцова. 04 Лип 2018]</ref>, (підтвердження недовіри московських більшовиків до галицьких партійних кадрів).
+
З початком [[Польсько-радянська війна (1920)|польсько-радянської війни (1920)]] очолив західноукраїнський напрямок у діяльності ЦК КП(б)У. Від [[23 квітня]] [[1920]] року він член [[Галицький організаційний комітет КП(б)У|Галицького організаційного комітету КП(б)У]], від 3 серпня — член ЦК [[Комуністична партія Галичини|Комуністичної партії Галичини]]. Від [[8 серпня]] до [[21 вересня]] [[1920]] року — голова [[Галицький революційний комітет|Галицького революційного комітету]] — однієї з маріонеткових і маскувальних структур російського імперського большевизму<ref>[http://dontsov-nic.com.ua/chy-vazhko-vyznachyty-scho-take-ukrajinofobiya/ Чи важко визначити, що таке українофобія? // Центр ім. Д.Донцова. 04 Лип 2018]</ref>, (підтвердження недовіри московських більшовиків до галицьких партійних кадрів).
   
Як народний комісар освіти зробив усе для закриття [[Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка|Кам'янець-Подільського державного українського університету]]. [[3 вересня]] [[1920]] року, коли [[більшовики]] втретє володіли [[Кам'янець-Подільський|Кам'янцем-Подільським]], нарком Затонський надіслав в усі освітні заклади України телеграму (російською мовою): «Необходимо обратить внимание на Каменецкий державный украинский университет. Каменецкие коммунисты находятся в плену у петлюровской интеллигенции. Реальных сил для поддержки на высоте университета в Каменце нет. Контингент слушателей никчемный. Безработные девицы и поповичи. В самом университете продолжают заседать выжившее из ума старцы и научные светила вроде гетмановского, затем петлюровского скарбника Лебедя-Юрчика, который читает там финансовое право. Профессора недурно устраиваются за счёт университета и поглядывают на запад. Всех их следует разогнать. В том виде, как он существует сейчас, университет компрометирует соввласть». Отак без жодних підстав, грубо й зневажливо Затонський принизив цілу плеяду українських інтелектуалів&nbsp;— [[Іларіон (Огієнко)|Івана Огієнка]], [[Білецький Леонід Тимофійович|Леоніда Білецького]], [[Дорошенко Дмитро Іванович|Дмитра Дорошенка]], [[Біднов Василь Олексійович|Василя Біднова]], [[Тимченко Євген Костянтинович|Євгена Тимченка]], [[Драй-Хмара Михайло Опанасович|Михайла Драй-Хмару]], [[Буцинський Петро Микитович|Петра Бучинського]], [[Сіцінський Юхим Йосипович|Юхима Сіцінського]], [[Русова Софія Федорівна|Софію Русову]] та багатьох інших, які в ті часи працювали в університеті <ref>''Будзей Олег''. Огієнка // Подолянин.&nbsp;— 2004.&nbsp;— 16 липня.</ref>.
+
Як народний комісар освіти зробив усе для закриття [[Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка|Кам'янець-Подільського державного українського університету]]. [[3 вересня]] [[1920]] року, коли [[більшовики]] втретє володіли [[Кам'янець-Подільський|Кам'янцем-Подільським]], нарком Затонський надіслав в усі освітні заклади України телеграму (російською мовою): «Необходимо обратить внимание на Каменецкий державный украинский университет. Каменецкие коммунисты находятся в плену у петлюровской интеллигенции. Реальных сил для поддержки на высоте университета в Каменце нет. Контингент слушателей никчемный. Безработные девицы и поповичи. В самом университете продолжают заседать выжившее из ума старцы и научные светила вроде гетмановского, затем петлюровского скарбника Лебедя-Юрчика, который читает там финансовое право. Профессора недурно устраиваются за счёт университета и поглядывают на запад. Всех их следует разогнать. В том виде, как он существует сейчас, университет компрометирует соввласть». Отак без жодних підстав, грубо й зневажливо Затонський принизив цілу плеяду українських інтелектуалів — [[Іларіон (Огієнко)|Івана Огієнка]], [[Білецький Леонід Тимофійович|Леоніда Білецького]], [[Дорошенко Дмитро Іванович|Дмитра Дорошенка]], [[Біднов Василь Олексійович|Василя Біднова]], [[Тимченко Євген Костянтинович|Євгена Тимченка]], [[Драй-Хмара Михайло Опанасович|Михайла Драй-Хмару]], [[Буцинський Петро Микитович|Петра Бучинського]], [[Сіцінський Юхим Йосипович|Юхима Сіцінського]], [[Русова Софія Федорівна|Софію Русову]] та багатьох інших, які в ті часи працювали в університеті <ref>''Будзей Олег''. Огієнка // Подолянин. — 2004. — 16 липня.</ref>.
   
 
Від 20 грудня 1920 року до 15 грудня 1921 року Затонський був членом Революційної військової ради [[Київський військовий округ|Київського військового округу]].
 
Від 20 грудня 1920 року до 15 грудня 1921 року Затонський був членом Революційної військової ради [[Київський військовий округ|Київського військового округу]].
   
8-16 березня 1921 року в Москві відбувся Х з'їзд РКП(б), який проголосив [[нова економічна політика|нову економічну політику]], направив у 7-у армію близько 300 делегатів (зокрема і Затонського) для придушення [[Кронштадтське повстання|Кронштадтського повстання]]. 18 березня повстання моряків та гарнізону фортеці було придушено. [[23 березня]] [[1921]] року Затонського нагороджено [[орден Червоного Прапора|орденом Червоного Прапора]] за участь у бойових діях як комісара бригади з придушення «Кронштадтського заколоту» <ref>''Морозов Василь''. Володимир Петрович Затонський.&nbsp;— К., 1967.&nbsp;— С. 162—163.</ref>.
+
8-16 березня 1921 року в Москві відбувся Х з'їзд РКП(б), який проголосив [[нова економічна політика|нову економічну політику]], направив у 7-у армію близько 300 делегатів (зокрема і Затонського) для придушення [[Кронштадтське повстання|Кронштадтського повстання]]. 18 березня повстання моряків та гарнізону фортеці було придушено. [[23 березня]] [[1921]] року Затонського нагороджено [[орден Червоного Прапора|орденом Червоного Прапора]] за участь у бойових діях як комісара бригади з придушення «Кронштадтського заколоту» <ref>''Морозов Василь''. Володимир Петрович Затонський. — К., 1967. — С. 162—163.</ref>.
   
 
=== Партійна та державна робота ===
 
=== Партійна та державна робота ===
Рядок 104: Рядок 91:
 
Наприкінці 1922 року ввели до складу уповноважених осіб, які від імені УСРР підписали договір про утворення [[СРСР]].
 
Наприкінці 1922 року ввели до складу уповноважених осіб, які від імені УСРР підписали договір про утворення [[СРСР]].
   
Народний комісар освіти [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УСРР]] з 30 жовтня 1922 року до 14 березня 1924 року.<ref name = “a1”/> У протоколі засідання політбюро ЦК КП(б)У зазначалося, що «зміна керівництва наркомосу не має дати приводу для розмов про насильницьку [[русифікація|русифікацію]]» <ref>{{ЕІУ/3}}&nbsp;— С. 288.</ref>.
+
Народний комісар освіти [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УСРР]] з 30 жовтня 1922 року до 14 березня 1924 року.<ref name = “a1”/> У протоколі засідання Політбюро ЦК КП(б)У зазначалося, що «зміна керівництва наркомосу не має дати приводу для розмов про насильницьку [[русифікація|русифікацію]]» <ref>{{ЕІУ/3}} — С. 288.</ref>.
   
 
На посаді народного комісара освіти доклав чимало зусиль, щоб ліквідувати ті відмінності між освітніми галузями в УСРР і РСФРР, які виникли у 1920—1922 роках під час наполеглевої розбудови незалежної української освітньої системи під керівництвом [[Гринько Григорій Федорович|Григорія Гринька]]. На початку 1923 року виступив проти запропонованих [[Національна академія наук України|Всеукраїнською академією наук]] засад розвитку української літературної мови, оскільки, на його думку, в основу цих засад брався [[наддністрянський говір]].
 
На посаді народного комісара освіти доклав чимало зусиль, щоб ліквідувати ті відмінності між освітніми галузями в УСРР і РСФРР, які виникли у 1920—1922 роках під час наполеглевої розбудови незалежної української освітньої системи під керівництвом [[Гринько Григорій Федорович|Григорія Гринька]]. На початку 1923 року виступив проти запропонованих [[Національна академія наук України|Всеукраїнською академією наук]] засад розвитку української літературної мови, оскільки, на його думку, в основу цих засад брався [[наддністрянський говір]].
Рядок 112: Рядок 99:
 
[[12 грудня]] [[1924]] року призначено секретарем ЦК КП(б)У. Одночасно від травня 1926 року він редактор газети «Комуніст».
 
[[12 грудня]] [[1924]] року призначено секретарем ЦК КП(б)У. Одночасно від травня 1926 року він редактор газети «Комуніст».
   
З березня 1927 року до лютого 1933 року&nbsp;— народний комісар Робітничо-селянської інспекції та голова Центральної контрольної комісії ЦК КП(б)У.
+
З березня 1927 року до лютого 1933 року — народний комісар Робітничо-селянської інспекції та голова Центральної контрольної комісії ЦК КП(б)У.
   
22 серпня 1928 року РНК УСРР видала постанову «Про утворення при раді народних комісарів УСРР Комітету хімізації народного господарства», голова комітету&nbsp;— В.&nbsp;П.&nbsp;Затонський.
+
22 серпня 1928 року РНК УСРР видала постанову «Про утворення при раді народних комісарів УСРР Комітету хімізації народного господарства», голова комітету — В. П. Затонський.
   
 
Кінцем жовтня 1932 призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель в Київській області.
 
Кінцем жовтня 1932 призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель в Київській області.
Рядок 122: Рядок 109:
 
Одним із перших практичних кроків на новій посаді стало ініціювання наприкінці 1933 року ухвали про уніфікацію російської та української освітніх систем і написання спільних підручників. Під його керівництвом Народний комісаріат освіти УСРР хоча офіційно залишався українським, але фактично виконував директиви керівництва СРСР. В українських школах було збільшено кількість годин на вивчення російської мови та літератури.
 
Одним із перших практичних кроків на новій посаді стало ініціювання наприкінці 1933 року ухвали про уніфікацію російської та української освітніх систем і написання спільних підручників. Під його керівництвом Народний комісаріат освіти УСРР хоча офіційно залишався українським, але фактично виконував директиви керівництва СРСР. В українських школах було збільшено кількість годин на вивчення російської мови та літератури.
   
Був членом Головної наукової редакції [[Велика радянська енциклопедія|Великої Радянської Енциклопедії]]. У вересні 1933 року постановою ЦК КП(б)У його призначили головним редактором [[Українська радянська енциклопедія|Української Радянської Енциклопедії]] <ref>''Морозов Василь''. Володимир Петрович Затонський.&nbsp;— К., 1967.&nbsp;— С. 233.</ref>.
+
Був членом Головної наукової редакції [[Велика радянська енциклопедія|Великої Радянської Енциклопедії]]. У вересні 1933 року постановою ЦК КП(б)У його призначили головним редактором [[Українська радянська енциклопедія|Української Радянської Енциклопедії]] <ref>''Морозов Василь''. Володимир Петрович Затонський. — К., 1967. — С. 233.</ref>.
   
На XVII з'їзді ВКП(б), що відбувся [[26 січня]]&nbsp;— [[10 лютого]] [[1934]] року в [[Москва|Москві]], був головою лічильної комісії під час виборів керівних органів партії. За свідченням сина Володимира Петровича&nbsp;— [[Затонський Дмитро Володимирович|Дмитра Затонського]], батько казав, що, повідомивши [[Каганович Лазар Мойсейович|Кагановича]] (той контролював роботу лічильної комісії від президії з'їзду) про наявність великої кількості бюлетенів проти членства [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]] в Центральному Комітеті партії, він тим самим виніс собі смертельний вирок.
+
На XVII з'їзді ВКП(б), що відбувся [[26 січня]] — [[10 лютого]] [[1934]] року в [[Москва|Москві]], був головою лічильної комісії під час виборів керівних органів партії. За свідченням сина Володимира Петровича — [[Затонський Дмитро Володимирович|Дмитра Затонського]], батько казав, що, повідомивши [[Каганович Лазар Мойсейович|Кагановича]] (той контролював роботу лічильної комісії від президії з'їзду) про наявність великої кількості бюлетенів проти членства [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]] в Центральному Комітеті партії, він тим самим виніс собі смертельний вирок.
   
 
=== Трагічний фінал ===
 
=== Трагічний фінал ===
Рядок 131: Рядок 118:
 
Завзято винищував національний зміст української культури, сприяв необґрунтованій зміні українського правопису 1933 року, схвалював репресії проти «ідеологічно невитриманих» працівників освіти. Водночас негативно ставився до проявів [[Великодержавний шовінізм|великодержавного шовінізму]], був прихильником радянського, а не російського [[централізм]]у. В умовах запровадження радянським керівництвом курсу на [[русифікація|русифікацію]] це стало однією з причин його арешту та страти.
 
Завзято винищував національний зміст української культури, сприяв необґрунтованій зміні українського правопису 1933 року, схвалював репресії проти «ідеологічно невитриманих» працівників освіти. Водночас негативно ставився до проявів [[Великодержавний шовінізм|великодержавного шовінізму]], був прихильником радянського, а не російського [[централізм]]у. В умовах запровадження радянським керівництвом курсу на [[русифікація|русифікацію]] це стало однією з причин його арешту та страти.
   
Заарештували [[3 листопада]] [[1937]] року в кінотеатрі, куди він поїхав із дружиною, дочкою та зятем. Ввечері в квартирі провели обшук. Під час обшуку намагалися знайти речові докази шпигунства на користь буржуазної [[Польща|Польщі]]. Через кілька днів було заарештовано й дружину <ref name="prok22">''Прокопчук Віктор''. З народних глибин.&nbsp;— Хмельницький, 1991.&nbsp;— С. 22.</ref>.
+
Заарештували [[3 листопада]] [[1937]] року в кінотеатрі, куди він поїхав із дружиною, дочкою та зятем. Ввечері в квартирі провели обшук. Під час обшуку намагалися знайти речові докази шпигунства на користь буржуазної [[Польща|Польщі]]. Через кілька днів було заарештовано й дружину <ref name="prok22">''Прокопчук Віктор''. З народних глибин. — Хмельницький, 1991. — С. 22.</ref>.
   
Безпідставно звинуватили в належності до «антирадянського українського націоналістичного центру». «Процес» під головуванням [[Ульріх Василь Васильович|Ульріха]] тривав 20 хвилин. Вирок&nbsp;— 10 років тюремного ув'язнення без права листування. Але того ж дня, [[29 липня]] [[1938]] року, Затонського розстріляли <ref>Про минуле заради майбутнього.&nbsp;— К., 1989.&nbsp;— С. 272—273.</ref>.
+
Безпідставно звинуватили в належності до «антирадянського українського націоналістичного центру». «Процес» під головуванням [[Ульріх Василь Васильович|Ульріха]] тривав 20 хвилин. Вирок — 10 років тюремного ув'язнення без права листування. Але того ж дня, [[29 липня]] [[1938]] року, Затонського розстріляли <ref>Про минуле заради майбутнього. — К., 1989. — С. 272—273.</ref>.
   
 
Реабілітовано [[19 березня]] [[1956]] року.
 
Реабілітовано [[19 березня]] [[1956]] року.
   
 
== Праці ==
 
== Праці ==
* Національна проблема на Україні: (Доповідь на пленумі ЦК ЛКСМУ, червень 1926).&nbsp;— Харків, 1926.
+
* Національна проблема на Україні: (Доповідь на пленумі ЦК ЛКСМУ, червень 1926). — Харків, 1926.
* Матеріали до українського національного питання // Більшовик України.&nbsp;— 1927.&nbsp;— №&nbsp;6.
+
* Матеріали до українського національного питання // Більшовик України. — 1927. — № 6.
* {{SM}} [[:s:Літопис революції/1929/4/Уривки з спогадів про українську революцію|Уривки з спогадів про українську революцію]] // Літопис революці.&nbsp;— 1929.&nbsp;— №&nbsp;4.
+
* {{SM}} [[:s:Літопис революції/1929/4/Уривки з спогадів про українську революцію|Уривки з спогадів про українську революцію]] // Літопис революці. — 1929. — № 4.
* Итоги ноябрьского пленума ЦК и ЦКК КП(б)У и задачи работников просвещения: Доклад и заключительное слово на пленуме ВУКа Работпрос (7—11 декабря 1933 г.).&nbsp;— Харьков, 1934.
+
* Итоги ноябрьского пленума ЦК и ЦКК КП(б)У и задачи работников просвещения: Доклад и заключительное слово на пленуме ВУКа Работпрос (7—11 декабря 1933 г.). — Харьков, 1934.
* Національно-культурне будівництво і боротьба проти націоналізму: Доповідь та заключне слово на січневій сесії ВУАН.&nbsp;— К.: ВУАН, 1934.
+
* Національно-культурне будівництво і боротьба проти націоналізму: Доповідь та заключне слово на січневій сесії ВУАН. — К.: ВУАН, 1934.
* Национально-культурное строительство и борьба против национализма.&nbsp;— Москва, 1934.
+
* Национально-культурное строительство и борьба против национализма. — Москва, 1934.
* Про вчителів та школу: (Промови).&nbsp;— Харків, 1935.
+
* Про вчителів та школу: (Промови). — Харків, 1935.
   
 
== Пам'ять ==
 
== Пам'ять ==
 
[[Файл:МД Затонському.jpg|150пкс|міні|Меморіальна дошка на фасаді КПІ]]
 
[[Файл:МД Затонському.jpg|150пкс|міні|Меморіальна дошка на фасаді КПІ]]
 
[[Файл:Меморіальна дошка Володимиру Затонському (Київ).jpg|150px|міні|Меморіальна дошка на фасаді КНУ, яка пробула там з 1984 по 2018 рік]]
 
[[Файл:Меморіальна дошка Володимиру Затонському (Київ).jpg|150px|міні|Меморіальна дошка на фасаді КНУ, яка пробула там з 1984 по 2018 рік]]
Назви на честь Затонського стали з'являтися ще при його житті. Так, [[20 березня]] [[1923]] року в [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]] Московська вулиця стала вулицею Затонського <ref>Нові назви вулиць м. Кам'янця // Червоний шлях (Кам'янець-Подільський).&nbsp;— 1923.&nbsp;— 20 березня.&nbsp;— С. 2.</ref>. Після оголошення Затонського «ворогом народу» вулиці повернули попередню назву. Також при житті Затонського [[Віньківці]] (нині [[Хмельницька область|Хмельницької області]]) було перейменовано на Затонськ, а [[Віньковецький район]] був Затонським. У листопаді 1938 року їм повернули попередні назви&nbsp;— Віньківці та Віньковецький район <ref>Адміністративно-територіальний устрій Поділля. Історія і сучасність.&nbsp;— Хмельницький, 2005.&nbsp;— С. 194.</ref>.
+
Назви на честь Затонського стали з'являтися ще при його житті. Так, [[20 березня]] [[1923]] року в [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]] Московська вулиця стала вулицею Затонського <ref>Нові назви вулиць м. Кам'янця // Червоний шлях (Кам'янець-Подільський). — 1923. — 20 березня. — С. 2.</ref>. Після оголошення Затонського «ворогом народу» вулиці повернули попередню назву. Також при житті Затонського [[Віньківці]] (нині [[Хмельницька область|Хмельницької області]]) було перейменовано на Затонськ, а [[Віньковецький район]] був Затонським. У листопаді 1938 року їм повернули попередні назви — Віньківці та Віньковецький район <ref>Адміністративно-територіальний устрій Поділля. Історія і сучасність. — Хмельницький, 2005. — С. 194.</ref>.
   
 
Після реабілітації знову стали з'являтися об'єкти, названі на його честь. [[30 листопада]] [[1961]] року в Кам'янці-Подільському його іменем назвали нову вулицю в селищі цукрового заводу.
 
Після реабілітації знову стали з'являтися об'єкти, названі на його честь. [[30 листопада]] [[1961]] року в Кам'янці-Подільському його іменем назвали нову вулицю в селищі цукрового заводу.
   
У [[1961]] в [[Київ|Києві]] іменем Затонського названо вулицю в житловому масиві [[Відрадний]], з 1992 року&nbsp;— [[вулиця Михайла Донця]].
+
У [[1961]] в [[Київ|Києві]] іменем Затонського названо вулицю в житловому масиві [[Відрадний]], з 1992 року — [[вулиця Михайла Донця]].
   
 
[[18 квітня]] [[1966]] року ім'я Затонського надали Кам'янець-Подільській міській бібліотеці<ref>[http://www.kplib2007.narod.ru/w6.html Офіційний сайт Кам'янець-Подільської центральної бібліотеки]</ref>.
 
[[18 квітня]] [[1966]] року ім'я Затонського надали Кам'янець-Подільській міській бібліотеці<ref>[http://www.kplib2007.narod.ru/w6.html Офіційний сайт Кам'янець-Подільської центральної бібліотеки]</ref>.
Рядок 159: Рядок 146:
 
[[19 вересня]] [[1968]] року [[Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка|Кам'янець-Подільському педагогічному інститутові]] надано ім'я Володимира Затонського. Відпало 1997 року при перетворенні педінституту на педуніверситет. У педінституті діяв музей Затонського, на одному з його корпусів (у Старому місті) була меморіальна дошка про навчання Затонського в гімназії.
 
[[19 вересня]] [[1968]] року [[Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка|Кам'янець-Подільському педагогічному інститутові]] надано ім'я Володимира Затонського. Відпало 1997 року при перетворенні педінституту на педуніверситет. У педінституті діяв музей Затонського, на одному з його корпусів (у Старому місті) була меморіальна дошка про навчання Затонського в гімназії.
   
[[1970]] року в [[Хмельницький|Хмельницькому]] на майдані біля будинку облпрофради було встановлено пам'ятник Затонському (гранітне погруддя) <ref>Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— С. 91.</ref>. Згідно з рішенням [[Хмельницька міська рада|міської ради]] пам'ятник демонтовано 26 лютого 2014 року<ref>[http://vsim.ua/Novyny-Hmelnytskogo/euromaidan/same-zaraz-u-hmelnickomu-demontuyut-pam-yatnik-zatonskomu-10317768.html У Хмельницькому за 15 хвилин демонтували пам'ятник Затонському // Всім.&nbsp;— 26 лютого 2014.]</ref>. [[1977]] року в селі [[Лисець (Дунаєвецький район)|Лисець]] відкрито пам'ятник Затонському (бюст).<ref name="prok22"/>
+
[[1970]] року в [[Хмельницький|Хмельницькому]] на майдані біля будинку облпрофради було встановлено пам'ятник Затонському (гранітне погруддя) <ref>Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область. — К., 1971. — С. 91.</ref>. Згідно з рішенням [[Хмельницька міська рада|міської ради]] пам'ятник демонтовано 26 лютого 2014 року<ref>[http://vsim.ua/Novyny-Hmelnytskogo/euromaidan/same-zaraz-u-hmelnickomu-demontuyut-pam-yatnik-zatonskomu-10317768.html У Хмельницькому за 15 хвилин демонтували пам'ятник Затонському // Всім. — 26 лютого 2014.]</ref>. [[1977]] року в селі [[Лисець (Дунаєвецький район)|Лисець]] відкрито пам'ятник Затонському (бюст).<ref name="prok22"/>
   
 
У Києві Володимиру Затонському у [[1984]] році було встановлено дві [[меморіальна дошка|меморіальні дошки]]:
 
У Києві Володимиру Затонському у [[1984]] році було встановлено дві [[меморіальна дошка|меморіальні дошки]]:
* на [[фасад]]і головного корпусу [[Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»|Політехнічного інституту]] ([[проспект Перемоги (Київ)|проспект Перемоги]] №&nbsp;37);
+
* на [[фасад]]і головного корпусу [[Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»|Політехнічного інституту]] ([[проспект Перемоги (Київ)|проспект Перемоги]] № 37);
* на фасаді гуманітарного корпусу університету ([[бульвар Тараса Шевченка (Київ)|бульвар Тараса Шевченка]], №&nbsp;14), де в перші роки радянської влади перебував Наркомат освіти України, який очолював В.&nbsp;П.&nbsp;Затонський. Дошка&nbsp;— [[бронза]], [[горельєф]]ний [[портрет]]; [[Скульптура|скульптор]] М.&nbsp;П.&nbsp;Рапай, [[архітектор]] [[Ігнащенко Анатолій Федорович|А.&nbsp;Ф.&nbsp;Ігнащенко]]<ref>[http://geo.ladimir.kiev.ua/pq/dic/g--K/a--ZATONSKOMU_V._P._MEMORIALXNYE_DOSKI geo.ladimir.kiev.ua]{{ref-ru}}</ref>. Її демонтували під час хвилі декомунізації, а саме 23 листопада 2018 року<ref>{{Cite news|url=https://ua.censor.net.ua/photo_news/3098606/memorialnu_doshku_na_chest_odnogo_z_organizatoriv_golodomoru_zatonskogo_demontuvaly_v_kyyevi_fotoreportaj|title=Меморіальну дошку на честь одного з організаторів Голодомору Затонського демонтували в Києві. ФОТОрепортаж|last=Цензор.НЕТ|language=uk-UA|work=Цензор.НЕТ|accessdate=2018-11-25}}</ref>.
+
* на фасаді гуманітарного корпусу університету ([[бульвар Тараса Шевченка (Київ)|бульвар Тараса Шевченка]], № 14), де в перші роки радянської влади перебував Наркомат освіти України, який очолював В. П. Затонський. Дошка — [[бронза]], [[горельєф]]ний [[портрет]]; [[Скульптура|скульптор]] М. П. Рапай, [[архітектор]] [[Ігнащенко Анатолій Федорович|А. Ф. Ігнащенко]]<ref>[http://geo.ladimir.kiev.ua/pq/dic/g--K/a--ZATONSKOMU_V._P._MEMORIALXNYE_DOSKI geo.ladimir.kiev.ua]{{ref-ru}}</ref>. Її демонтували під час хвилі декомунізації, а саме 23 листопада 2018 року<ref>{{Cite news|url=https://ua.censor.net.ua/photo_news/3098606/memorialnu_doshku_na_chest_odnogo_z_organizatoriv_golodomoru_zatonskogo_demontuvaly_v_kyyevi_fotoreportaj|title=Меморіальну дошку на честь одного з організаторів Голодомору Затонського демонтували в Києві. ФОТОрепортаж|last=Цензор.НЕТ|language=uk-UA|work=Цензор.НЕТ|accessdate=2018-11-25}}</ref>.
   
[[27 лютого]] [[1991]] року Рада Міністрів Української РСР прийняла пропозицію Хмельницького облвиконкому про надання «імені українського радянського державного діяча Затонського Володимира Петровича Лисецькій середній школі Дунаєвецького району» та ухвалила «надалі іменувати її&nbsp;— Лисецька середня школа імені В.&nbsp;П.&nbsp;Затонського» <ref>[http://uazakon.com/document/tpart16/isx16909.htm Про присвоєння імен навчальним і культурно-освітнім закладам]</ref>.
+
[[27 лютого]] [[1991]] року Рада Міністрів Української РСР прийняла пропозицію Хмельницького облвиконкому про надання «імені українського радянського державного діяча Затонського Володимира Петровича Лисецькій середній школі Дунаєвецького району» та ухвалила «надалі іменувати її — Лисецька середня школа імені В. П. Затонського» <ref>[http://uazakon.com/document/tpart16/isx16909.htm Про присвоєння імен навчальним і культурно-освітнім закладам]</ref>.
   
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==
 
{{reflist}}
 
{{reflist}}
 
== Література ==
 
* [http://irbis-nbuv.gov.ua/E_lib/00003194 Матеріяли до обрання нових академіків ВУАН. Постанова Ради Народніх Комісарів УСРР з 16 квітня 1929 року]
 
* ''Морозов В. А.'' Затонський Володимир Петрович // [[Українська Радянська Енциклопедія]].&nbsp;— 2-ге вид.&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— К., 1979.&nbsp;— С. 221.
 
* [[Радянська енциклопедія історії України]].&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— К., 1970.&nbsp;— С. 197—198.
 
* [[Енциклопедія Українознавства]]. Словникова частина.&nbsp;— Перевидання в Україні.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— Львів, 1993.&nbsp;— С. 759—760.
 
* ''Єфіменко Г. Г.'' [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Zatonsky_V Затонський Володимир Петрович] // [[Енциклопедія історії України]].&nbsp;— Т. 3.&nbsp;— К., 2005.&nbsp;— С. 287—288.
 
* ''Бондар Л. С.'' Затонський Володимир Петрович // {{ЕО}}&nbsp;— С. 314—315.
 
* ''Лікарчук І. О.'' Затонський Володимир Петрович // Міністри освіти України.&nbsp;— К., 2002.
 
* ''Сапун М.'' В.&nbsp;П.&nbsp;Затонський&nbsp;— політичний діяч і вчений // Про минуле заради майбутнього.&nbsp;— К., 1989.&nbsp;— С. 265—273.
 
* Нарком із Поділля // ''Прокопчук В.'' З народних глибин: Славетні подоляни.&nbsp;— Хмельницький, 1991.&nbsp;— С. 18—23.
 
* [[Будзей Олег Васильович|''Будзей Олег'']]. Від підзамецького розбишаки до наркома освіти: ювілеї // Подолянин.&nbsp;— 2008.&nbsp;— 8 серпня.&nbsp;— С. 7.
 
* [[Гусейнов Григорій Джамалович|Гусейнов Г. Д.]] Піщаний Брід та його околиці. Дніпропетровськ, 2007. С. 125—292.
 
   
 
== Посилання ==
 
== Посилання ==
* [http://www.biografija.ru/show_bio.aspx?id=45108 Біографія.ру Затонський Володимир Петрович]{{ref-ru}}
+
* [http://www.biografija.ru/show_bio.aspx?id=45108 Біографія.ру Затонський Володимир Петрович] {{ref-ru}}
* [http://komukr.kpu.net.ua/2004.02/12.htm ''Затонский В.'' Как была основана КПУ // Комуніст України.&nbsp;— 2004.&nbsp;— Травень.]
+
* ''Затонский В.'' [http://komukr.kpu.net.ua/2004.02/12.htm Как была основана КПУ] // Комуніст України. — 2004. — Травень.
 
* [http://www.history.org.ua/?hrono Інститут історії України]
 
* [http://www.history.org.ua/?hrono Інститут історії України]
* [http://uartlib.org/allbooks/istoriya-ukrayinskogo-mistetstva/p-zatonskiy-nashi-zavdannya-v-obrazotvorchomu-mistetstvi/ П.Затонський. Наші завдання в образотворчому мистецтві. Промова на поширеному пленумі Оргкомітету художників 29 листопада 1933 року.]
+
* ''Затонський В.'' [http://uartlib.org/allbooks/istoriya-ukrayinskogo-mistetstva/p-zatonskiy-nashi-zavdannya-v-obrazotvorchomu-mistetstvi/ Наші завдання в образотворчому мистецтві. Промова на поширеному пленумі Оргкомітету художників 29 листопада 1933 року.]
 
* [http://www.uamodna.com/articles/i-vozdalosya-za-spravamy/ Володимир Затонський: біографія] // UaModna, 14 серпня 2015
 
* [http://www.uamodna.com/articles/i-vozdalosya-za-spravamy/ Володимир Затонський: біографія] // UaModna, 14 серпня 2015
* [http://dontsov-nic.com.ua/chy-vazhko-vyznachyty-scho-take-ukrajinofobiya/ Чи важко визначити, що таке українофобія?/Центр ім. Д.Донцова. 04 Лип 2018]
+
* [http://dontsov-nic.com.ua/chy-vazhko-vyznachyty-scho-take-ukrajinofobiya/ Чи важко визначити, що таке українофобія?] / Центр ім. Д. Донцова. 04 Лип 2018
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=519 Затонський В.&nbsp;П.&nbsp;Наші завдання в образотворчому мистецтві: промова на поширеному пленумі Оргкомітету художників 29-XI 1933&nbsp;р. / В.&nbsp;П.&nbsp;Затонський ; ред. Д. Грудина.&nbsp;— Київ: Мистецтво, 1934.&nbsp;— 19, 1 с.&nbsp;— (Бібліотека альманаха «Образотворче мистецтво» / за заг. ред. Є. Холостенка).]
+
* ''Затонський В. П.'' [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=519 Наші завдання в образотворчому мистецтві: промова на поширеному пленумі Оргкомітету художників 29-XI 1933 р.] / В. П. Затонський ; ред. Д. Грудина. — Київ : Мистецтво, 1934. — 19, 1 с. — (Бібліотека альманаха «Образотворче мистецтво» / за заг. ред. Є. Холостенка).
  +
  +
== Джерела ==
 
* [http://irbis-nbuv.gov.ua/E_lib/00003194 Матеріяли до обрання нових академіків ВУАН. Постанова Ради Народніх Комісарів УСРР з 16 квітня 1929 року]
 
* ''Морозов В. А.'' Затонський Володимир Петрович // [[Українська Радянська Енциклопедія]]. — 2-ге вид. — Т. 4. — К., 1979. — С. 221.
 
* [[Радянська енциклопедія історії України]]. — Т. 2. — К., 1970. — С. 197—198.
 
* [[Енциклопедія Українознавства]]. Словникова частина. — Перевидання в Україні. — Т. 2. — Львів, 1993. — С. 759—760.
 
* ''Єфіменко Г. Г.'' [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Zatonsky_V Затонський Володимир Петрович] // [[Енциклопедія історії України]]. — Т. 3. — К., 2005. — С. 287—288.
 
* ''Бондар Л. С.'' Затонський Володимир Петрович // {{ЕО}} — С. 314—315.
 
* ''Лікарчук І. О.'' Затонський Володимир Петрович // Міністри освіти України. — К., 2002.
 
* ''Сапун М.'' В. П. Затонський — політичний діяч і вчений // Про минуле заради майбутнього. — К., 1989. — С. 265—273.
 
* Нарком із Поділля // ''Прокопчук В.'' З народних глибин: Славетні подоляни. — Хмельницький, 1991. — С. 18—23.
 
* [[Будзей Олег Васильович|''Будзей Олег'']]. Від підзамецького розбишаки до наркома освіти: ювілеї // Подолянин. — 2008. — 8 серпня. — С. 7.
 
* [[Гусейнов Григорій Джамалович|Гусейнов Г. Д.]] Піщаний Брід та його околиці. Дніпропетровськ, 2007. С. 125—292.
  +
 
{{Наркоми/міністри освіти УРСР}}
 
{{Наркоми/міністри освіти УРСР}}
 
{{Керівники українського парламенту}}
 
{{Керівники українського парламенту}}

Версія за 10:34, 12 червня 2019

Володимир Петрович Затонський
Володимир Затонський
Володимир Затонський
Народився 27 липня (8 серпня) 1888
Лисець, Лисецька волость, Ушицький повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 29 липня 1938(1938-07-29)[1] (49 років)
Київ, СРСР
·розстріл[d]
Місце проживання Кам'янець-Подільський, Київ, Харків
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність українець
Діяльність дипломат, державний діяч
Alma mater Київський університет
Сфера інтересів хімія
Заклад Київський політехнічний інститут
Посада голова Верховної Ради України
Член НАН України
Діти Затонський Дмитро Володимирович
Нагороди
орден Червоного Прапора
академік АН УРСР

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Затонський Володимир Петрович у Вікісховищі?

Зато́нський Володи́мир Петро́вич (27 липня (8 серпня) 1888, Лисець, Російська імперія — 29 липня 1938(1938-07-29), Київ, СРСР) — український більшовицький партійний і державний діяч. Академік ВУАН (обрано 26 червня 1929 року, спеціальність — хімія [2]; від 1936 року — АН УСРР, від 1937 року — АН УРСР).

Учасник жорстокого придушення Кронштадтського повстання проти більшовицької диктатури, один із виконавців Голодомору в Україні (1932—1933) (Київська та інші області)[3], керував демонтажем мозаїк і фресок Михайлівського Золотоверхого монастиря[4].

Страчений під час сталінських чисток наприкінці 1930-х років, посмертно реабілітований у 1956 році.

Батько літературознавця Дмитра Затонського.

Біографія

Навчання

Володимир Затонський — студент Київського університету

Народився 27 липня (8 серпня) 1888(18880808) року в селі Лисець Ушицького повіту Подільської губернії (нині Дунаєвецького району Хмельницької області) в сім'ї Петра Матвійовича та Олександри Йосипівни Затонських. Батько працював волосним писарем.

1895 року, щоб навчати дітей — старшого Володимира та молодшого Євгена — в місті, Затонські переїхали до Кам'янця-Подільського.

Володимир у 1898—1906 роках навчався у Кам'янець-Подільській гімназії. 1905 року Затонського разом з іншими організаторами «безпорядків» було виключено з гімназії. Тільки через три місяці, після тривалих клопотань батьків, «вигнанці» змогли повернутися до навчання.

1906 року, закінчивши гімназію, Затонський вступив на фізико-математичний факультет Київського університету. За участь у революційному русі Затонського двічі (1907 року та 1911 року) виключали з університету та висилали за місцем проживання. Так, 17 листопада 1907 року в університеті відбулася студентська сходка. За участь у ній Затонського виключили з університету. У 1907—1908 роках він викладав в учительському училищі в Чорнокозинцях. Завдяки клопотанню ліберально настроєних професорів — фізико-хіміка Олександра Сперанського та хіміка-органіка Сергія Реформатського, які помітили здібності Затонського до наукової роботи, через рік йому надано змогу повернутися до університету. 1912 року закінчив університет із дипломом першого ступеня, набув фах хіміка.

Педагогічна та наукова діяльність

1913 року Затонський влаштувався на роботу в Київський політехнічний інститут. На запит директора інституту до канцелярії київського губернатора надійшла відповідь за підписом віце-губнатора про те, що «Володимир Петрович Затонський, згідно із зібраними відомостями, не може бути визнаним політично благонадійним». Проте ліберальні професори, що, не поділяючи політичних поглядів Затонського, бачили в ньому надію вітчизняної науки, неофіційним шляхом добилися того, що Затонський тимчасово виконував обов'язки керівника практичних годин у фізичній лабораторії. Тільки 15 грудня 1914 року Володимира Петровича зарахували штатним викладачем фізики.

У Київському політехнічному інституті Затонський пропрацював до 1917 року.

Одночасно з педагогічною діяльністю Володимир Петрович проводив і науково-дослідну роботу. Так, від 1914 року він завідував хімічною лабораторією дослідних полів Товариства цукрозаводчиків. Тут він розробляв проблеми, пов'язані із застосуванням хімічних препаратів для підвищення врожайності сільськогосподарських культур, вивчав процес добування азоту з повітря тощо.

19 липня 1915 року Затонський одружився з кам'янчанкою Оленою Самійлівною Раскіною, яка тоді працювала лікарем однієї з київських клінік.

Революційна діяльність

З 1905 року був членом Російської соціал-демократичної робітничої партії, меншовиком. Від березня 1917 року більшовик: член РСДРП(б), згодом — ВКП(б).

У травні 1917 року увійшов до складу Київського комітету РСДРП(б), а в листопаді очолив його. Одночасно в листопаді 1917 року став членом новоутвореного Київського революційного комітету.

Був один із керівників збройного повстання в Києві після Жовтневого заколоту 1917 року в Петрограді. Один з організаторів Всеукраїнського з'їзду рад селянських, робітничих і солдатських депутатів, який проходив у Києві 4-6 грудня (17-19 грудня за новим стилем) 1917 року. Після невдачі цього проекту не поїхав до Харкова, як переважна частина делегатів-більшовиків, а залишився в Києві.

Очолював з 5 грудня 1917 року по 19 березня 1918 року Народне Секретарство освіти УНР.[5]

Брав активну участь у більшовицькому захопленні влади в Україні. Завзято боровся проти Української Центральної Ради. Оцінюючи ситуацію в Україні наприкінці 1917 року, Затонський зазначав: «Поки ще серед українців розламу немає і не передбачається, а тому доводиться вести війну з українським народом, а більшовиків тільки невеличка жменька». Узагальнюючи власний досвід ведення агітації серед українців, відзначив: «Коли маса чула українську мову, вона помітно втихомирювалася і зацікавлювалася» [6].

1 січня 1918 року в Петрограді уперше зустрівся з Леніном. Той запропонував залишитися в Петрограді представником Радянського уряду України в Раді народних комісарів. Тож 8 січня 1918 року Затонський, будучи народним секретарем народної освіти, одночасно стає ще й представником радянської Української Народної Республіки в Раді Народних Комісарів РСФРР. Відповідний документ, ухвалений на засіданні Раднаркому РСФРР, зазначав: «Народний секретар України т. Затонський входить як представник вільної Української Республіки до Ради Народних Комісарів з ухвальним голосом у справах, що стосуються України, і з дорадчим голосом в інших питаннях» [7]. Ще раніше Народний Секретаріат України видав постанову про призначення Затонського народним секретарем Української Республіки при уряді Російської Федерації.

Близько місяця фактично виконував функції секретаря Леніна. У спогадах писав [8]:

«Значну частину дня я висиджував в Іллічевім кабінеті, виконуючи фактично обов'язки його секретаря. Він доручив мені розібрати деякі справи, ознайомитися з деякими питаннями, щоб потім стисло все йому розповісти. Тут же, в кабінеті, де я сидів, він приймав різних відвідувачів».

На цих посадах, як і в подальшій діяльності, керувався настановою Леніна щодо дій у національному питанні зразкового неросійського комуніста: домагатися найповнішого (зокрема, й організаційного) злиття, а не тільки зближення робітників гнобленої нації з робітниками нації-гнобителя. Вільне володіння українською мовою ледь не коштувало Затонському життя під час антиукраїнського терору більшовицьких військ у Києві взимку 1918 року. Тільки мандат з особистим підписом Леніна врятував Затонського.[6]

30 січня 1918 року приїхав у Київ (на той час — більшовицький) і нарешті взявся за справи секретаріату народної освіти, що він очолював. Уладнав він і справу з місцем своєї роботи, подавши 10 лютого заяву в Київський політехнічний інститут. Тож по інституту видано наказ «про тимчасове відрядження штатного викладача Володимира Петровича Затонського у розпорядження Народного Секретаріату Української Республіки, не зберігаючи утримання, але зі збереженням прав служби» [9]. Проте до роботи в інституті Затонський так і не повернувся.

У лютому 1918 року очолив сформовану в Петрограді та невизнану країнами Четверного союзу делегацію радянської Української Народної Республіки для переговорів у Бересті-Литовському.

Від 25 березня до 18 квітня 1918 року очолював Центральний виконавчий комітет радянської Української Народної Республіки. З 18 квітня входив до складу Повстанбюро — був одним із керівників більшовицького підпілля в Україні. У цей історичний момент він обстоював ідею територіальної української комуністичної партійної організаціїі і навіть разом із Миколою Скрипником протестував проти заяви наркома національностей РСФРР Йосипа Сталіна про те, що Україні «задосить гратися в Уряд і Республіку»[10].

У липні 1918 року був комісаром ударного загону під час придушення лівоесерівського повстання в Москві.

З 8 січня 1919 року до 20 квітня 1920 р. очолював Відділ освіти Тимчасового Робітничо-селянського уряду України.[5]

У 1919—1920 роках Затонський був здебільшого на фронтах (член Революційної військової ради різних фронтів). Від 27 червня 1919 року виконував обов'язки члена РВР 12-ї армії Західного фронту РККА. Обіймав цю посаду до 17 травня 1920 року. За його прямими наказами без суду і слідства злочинці-більшовики вбивали сотні ні в чому не винних українських інтелігентів та селян.

З початком польсько-радянської війни (1920) очолив західноукраїнський напрямок у діяльності ЦК КП(б)У. Від 23 квітня 1920 року він член Галицького організаційного комітету КП(б)У, від 3 серпня — член ЦК Комуністичної партії Галичини. Від 8 серпня до 21 вересня 1920 року — голова Галицького революційного комітету — однієї з маріонеткових і маскувальних структур російського імперського большевизму[11], (підтвердження недовіри московських більшовиків до галицьких партійних кадрів).

Як народний комісар освіти зробив усе для закриття Кам'янець-Подільського державного українського університету. 3 вересня 1920 року, коли більшовики втретє володіли Кам'янцем-Подільським, нарком Затонський надіслав в усі освітні заклади України телеграму (російською мовою): «Необходимо обратить внимание на Каменецкий державный украинский университет. Каменецкие коммунисты находятся в плену у петлюровской интеллигенции. Реальных сил для поддержки на высоте университета в Каменце нет. Контингент слушателей никчемный. Безработные девицы и поповичи. В самом университете продолжают заседать выжившее из ума старцы и научные светила вроде гетмановского, затем петлюровского скарбника Лебедя-Юрчика, который читает там финансовое право. Профессора недурно устраиваются за счёт университета и поглядывают на запад. Всех их следует разогнать. В том виде, как он существует сейчас, университет компрометирует соввласть». Отак без жодних підстав, грубо й зневажливо Затонський принизив цілу плеяду українських інтелектуалів — Івана Огієнка, Леоніда Білецького, Дмитра Дорошенка, Василя Біднова, Євгена Тимченка, Михайла Драй-Хмару, Петра Бучинського, Юхима Сіцінського, Софію Русову та багатьох інших, які в ті часи працювали в університеті [12].

Від 20 грудня 1920 року до 15 грудня 1921 року Затонський був членом Революційної військової ради Київського військового округу.

8-16 березня 1921 року в Москві відбувся Х з'їзд РКП(б), який проголосив нову економічну політику, направив у 7-у армію близько 300 делегатів (зокрема і Затонського) для придушення Кронштадтського повстання. 18 березня повстання моряків та гарнізону фортеці було придушено. 23 березня 1921 року Затонського нагороджено орденом Червоного Прапора за участь у бойових діях як комісара бригади з придушення «Кронштадтського заколоту» [13].

Партійна та державна робота

Із сином Дмитром на відпочинку. 1928 рік

Тільки наприкінці 1921 року нарешті перейшов на «мирну» роботу. Майже рік, від 15 грудня 1921 року до 30 жовтня 1922 року, він очолював Всеукраїнську кооперативну спілку, де, як згодом згадував, тільки через певний час «почав орієнтуватися в тому, що спочатку здавалося плутатиною».

За дорученням комуністичного керівництва був цензором літератури, надрукованої українською мовою.

Наприкінці 1922 року ввели до складу уповноважених осіб, які від імені УСРР підписали договір про утворення СРСР.

Народний комісар освіти УСРР з 30 жовтня 1922 року до 14 березня 1924 року.[5] У протоколі засідання Політбюро ЦК КП(б)У зазначалося, що «зміна керівництва наркомосу не має дати приводу для розмов про насильницьку русифікацію» [14].

На посаді народного комісара освіти доклав чимало зусиль, щоб ліквідувати ті відмінності між освітніми галузями в УСРР і РСФРР, які виникли у 1920—1922 роках під час наполеглевої розбудови незалежної української освітньої системи під керівництвом Григорія Гринька. На початку 1923 року виступив проти запропонованих Всеукраїнською академією наук засад розвитку української літературної мови, оскільки, на його думку, в основу цих засад брався наддністрянський говір.

З 14 березня 1924 року знову на військовій роботі. Він очолив політичне управління Київського військового округу.

12 грудня 1924 року призначено секретарем ЦК КП(б)У. Одночасно від травня 1926 року він редактор газети «Комуніст».

З березня 1927 року до лютого 1933 року — народний комісар Робітничо-селянської інспекції та голова Центральної контрольної комісії ЦК КП(б)У.

22 серпня 1928 року РНК УСРР видала постанову «Про утворення при раді народних комісарів УСРР Комітету хімізації народного господарства», голова комітету — В. П. Затонський.

Кінцем жовтня 1932 призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель в Київській області.

Затонський голосує під час П'ятнадцятого з'їзду Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків). 1927

Вчетверте зайняв найвищий пост в систему управління освітою української держави, очоливши Народний комісаріат освіти УСРР 22 лютого 1933 року, на якому попрацював до 22 грудня 1937 року.[5] Його призначення стало початком боротьби з «націонал-ухильництвом» Миколи Скрипника. Призначення застало Затонського дещо зненацька. За його словами, він навіть не мав переліку постанов, на яких варто обґрунтовувати критику шляхів розв'язання національного питання попереднім керівництвом Народного комісаріату освіти.

Одним із перших практичних кроків на новій посаді стало ініціювання наприкінці 1933 року ухвали про уніфікацію російської та української освітніх систем і написання спільних підручників. Під його керівництвом Народний комісаріат освіти УСРР хоча офіційно залишався українським, але фактично виконував директиви керівництва СРСР. В українських школах було збільшено кількість годин на вивчення російської мови та літератури.

Був членом Головної наукової редакції Великої Радянської Енциклопедії. У вересні 1933 року постановою ЦК КП(б)У його призначили головним редактором Української Радянської Енциклопедії [15].

На XVII з'їзді ВКП(б), що відбувся 26 січня — 10 лютого 1934 року в Москві, був головою лічильної комісії під час виборів керівних органів партії. За свідченням сина Володимира Петровича — Дмитра Затонського, батько казав, що, повідомивши Кагановича (той контролював роботу лічильної комісії від президії з'їзду) про наявність великої кількості бюлетенів проти членства Сталіна в Центральному Комітеті партії, він тим самим виніс собі смертельний вирок.

Трагічний фінал

Володимир Затонський Малюнок художника Юрія Арцибушева

Завзято винищував національний зміст української культури, сприяв необґрунтованій зміні українського правопису 1933 року, схвалював репресії проти «ідеологічно невитриманих» працівників освіти. Водночас негативно ставився до проявів великодержавного шовінізму, був прихильником радянського, а не російського централізму. В умовах запровадження радянським керівництвом курсу на русифікацію це стало однією з причин його арешту та страти.

Заарештували 3 листопада 1937 року в кінотеатрі, куди він поїхав із дружиною, дочкою та зятем. Ввечері в квартирі провели обшук. Під час обшуку намагалися знайти речові докази шпигунства на користь буржуазної Польщі. Через кілька днів було заарештовано й дружину [16].

Безпідставно звинуватили в належності до «антирадянського українського націоналістичного центру». «Процес» під головуванням Ульріха тривав 20 хвилин. Вирок — 10 років тюремного ув'язнення без права листування. Але того ж дня, 29 липня 1938 року, Затонського розстріляли [17].

Реабілітовано 19 березня 1956 року.

Праці

  • Національна проблема на Україні: (Доповідь на пленумі ЦК ЛКСМУ, червень 1926). — Харків, 1926.
  • Матеріали до українського національного питання // Більшовик України. — 1927. — № 6.
  • WS: Уривки з спогадів про українську революцію // Літопис революці. — 1929. — № 4.
  • Итоги ноябрьского пленума ЦК и ЦКК КП(б)У и задачи работников просвещения: Доклад и заключительное слово на пленуме ВУКа Работпрос (7—11 декабря 1933 г.). — Харьков, 1934.
  • Національно-культурне будівництво і боротьба проти націоналізму: Доповідь та заключне слово на січневій сесії ВУАН. — К.: ВУАН, 1934.
  • Национально-культурное строительство и борьба против национализма. — Москва, 1934.
  • Про вчителів та школу: (Промови). — Харків, 1935.

Пам'ять

Меморіальна дошка на фасаді КПІ
Меморіальна дошка на фасаді КНУ, яка пробула там з 1984 по 2018 рік

Назви на честь Затонського стали з'являтися ще при його житті. Так, 20 березня 1923 року в Кам'янці-Подільському Московська вулиця стала вулицею Затонського [18]. Після оголошення Затонського «ворогом народу» вулиці повернули попередню назву. Також при житті Затонського Віньківці (нині Хмельницької області) було перейменовано на Затонськ, а Віньковецький район був Затонським. У листопаді 1938 року їм повернули попередні назви — Віньківці та Віньковецький район [19].

Після реабілітації знову стали з'являтися об'єкти, названі на його честь. 30 листопада 1961 року в Кам'янці-Подільському його іменем назвали нову вулицю в селищі цукрового заводу.

У 1961 в Києві іменем Затонського названо вулицю в житловому масиві Відрадний, з 1992 року — вулиця Михайла Донця.

18 квітня 1966 року ім'я Затонського надали Кам'янець-Подільській міській бібліотеці[20].

19 вересня 1968 року Кам'янець-Подільському педагогічному інститутові надано ім'я Володимира Затонського. Відпало 1997 року при перетворенні педінституту на педуніверситет. У педінституті діяв музей Затонського, на одному з його корпусів (у Старому місті) була меморіальна дошка про навчання Затонського в гімназії.

1970 року в Хмельницькому на майдані біля будинку облпрофради було встановлено пам'ятник Затонському (гранітне погруддя) [21]. Згідно з рішенням міської ради пам'ятник демонтовано 26 лютого 2014 року[22]. 1977 року в селі Лисець відкрито пам'ятник Затонському (бюст).[16]

У Києві Володимиру Затонському у 1984 році було встановлено дві меморіальні дошки:

27 лютого 1991 року Рада Міністрів Української РСР прийняла пропозицію Хмельницького облвиконкому про надання «імені українського радянського державного діяча Затонського Володимира Петровича Лисецькій середній школі Дунаєвецького району» та ухвалила «надалі іменувати її — Лисецька середня школа імені В. П. Затонського» [25].

Примітки

  1. Затонский Владимир Петрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Академік НАН України Затонський Володимир Петрович
  3. Керівництво КНУ і Голодомор: університет й досі вшановує організатора геноциду 1932—1933 років, Радіо Свобода, 22.11.2018.
  4. Коренюк Ю. О. Мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору. Каталог. — К. : ВД «АДЕФ Україна», 2013. — С. 24.
  5. а б в г Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т. — т. 1 (1917—1943 рр.) — К.: Видавець Ешке О. М., 2002. — с. 232—263. ISBN 966-557-096-Х
  6. а б Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. — С. 287.
  7. Морозов Василь. Володимир Петрович Затонський. — К., 1967. — С. 62—63.
  8. Про минуле заради майбутнього. — К., 1989. — С. 268.
  9. Морозов Василь. Володимир Петрович Затонський. — К., 1967. — С. 69.
  10. ЦДАВО України, фонд 1, опис 1, справа 7в, частина 1, арк.64 — копія
  11. Чи важко визначити, що таке українофобія? // Центр ім. Д.Донцова. 04 Лип 2018
  12. Будзей Олег. Огієнка // Подолянин. — 2004. — 16 липня.
  13. Морозов Василь. Володимир Петрович Затонський. — К., 1967. — С. 162—163.
  14. Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. — С. 288.
  15. Морозов Василь. Володимир Петрович Затонський. — К., 1967. — С. 233.
  16. а б Прокопчук Віктор. З народних глибин. — Хмельницький, 1991. — С. 22.
  17. Про минуле заради майбутнього. — К., 1989. — С. 272—273.
  18. Нові назви вулиць м. Кам'янця // Червоний шлях (Кам'янець-Подільський). — 1923. — 20 березня. — С. 2.
  19. Адміністративно-територіальний устрій Поділля. Історія і сучасність. — Хмельницький, 2005. — С. 194.
  20. Офіційний сайт Кам'янець-Подільської центральної бібліотеки
  21. Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область. — К., 1971. — С. 91.
  22. У Хмельницькому за 15 хвилин демонтували пам'ятник Затонському // Всім. — 26 лютого 2014.
  23. geo.ladimir.kiev.ua(рос.)
  24. Цензор.НЕТ. Меморіальну дошку на честь одного з організаторів Голодомору Затонського демонтували в Києві. ФОТОрепортаж. Цензор.НЕТ (uk-UA). Процитовано 2018-11-25. 
  25. Про присвоєння імен навчальним і культурно-освітнім закладам

Посилання

Джерела