Відмінності між версіями «Звичай»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
 
(Не показано 83 проміжні версії 3 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
  +
'''Зви́чай'''&nbsp;— є вираженням [[Традиція|традиції]]. Це загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті й побуті якого-небудь народу, суспільної групи, колективу і т.ін., традиційний порядок відзначення яких-небудь подій, свят і таке інше, пов'язане з виконанням певних дій і використанням відповідних атрибутів, предметів, і таке інше.<ref name="сум">[[Словник української мови в 11 томах|Словник української мови]]: Том третій / Редкол. І. К. Білодід та ін., редактори тому: Г.М. Гнатюк, Т.К. Черторизька — К.:"Наукова думка", 1972 (стор.: 477)</ref> Це процес улагодження (урядування, обрятування) громадського життя.<ref>Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Гаєвська Тетяна Іллівна [http://www.icr.kiev.ua/ukr/Viddil_teoriyi_ta_istoriyi_kulturi/ Звичай – процес улагодження (урядування, обрятування) громадського життя]. (Наукова праця) </ref> Звичаї в межах спільноти людей також є періодичними, соціальними діями людей в формі твердих, високо ритуалізованих виражень. На відміну від [[Ритуал|ритуалу]], [[Обряд|обряду]] та [[Культ|культу]], звичаї набагато менш символічні щодо "вищої мети", хоча багато звичаїв розвиваються з культових дій у процесі [[Соціальна зміна|культурних змін]].
'''Зви́чай'''&nbsp;— основна форма регулювання поводження, правила поведінки, які склалися внаслідок їх практичного застосування протягом тривалого часу серед людей і уособлювали собою підсумок історичного досвіду та зародки майбутнього. За своєю природою звичай консервативний і закріплює лише те, що склалося у результаті тривалої суспільної практики, відбиваючи як загальні моральні, духовні цінності народу, так і значною мірою забобони, расову і релігійну нетолерантність, вимоги, нав'язані правлячими верствами. Звичай не містить можливості вибору варіанту поведінки, вимоги його безальтернативні та безапеляційні.
 
  +
  +
* '''Звичай''' (''тільки в [[Однина|однині]]'') — усталений, звичний спосіб, [[манера]] дії, поведінки кого-небудь; [[звичка]].<ref name="сум"/>
  +
* '''Звичай''' (''тільки в однині'') — [[ввічливість]], пристойність у поведінці, манерах, дії.<ref name="сум"/>
  +
* '''Звичай''' (''переважно [[множина]]'') — правила достойної поведінки, прийняті в певному середовищі.<ref name="сум"/>
  +
  +
[[Файл:Fête fédérale des sonneurs de cloches - Scheller und Trychler - Cortège du 4 septembre 2011 à Bulle (6113290464).jpg|міні|праворуч|300пкс|Швейцарський звичай з Trycheln (слово швейцарського діалекту німецької мови, котре означає «стадо дзвіночків сільськогосподарських тварин або [[Велика рогата худоба|великої рогатої худоби]], кріплені [[хомут|хомутами]]»), який знайдений в різних формах в північному [[Альпи|альпійському регіоні]]]]
  +
  +
Термін «звичай» часто ототожнювали з поняттями «традиція», «обряд».<ref name="есу"/> В науковій літературі поняття «традиція», «звичай», «обряд» часто вживаються як [[синоніми]], між ними немає чітких меж, деякі автори протиставляють їх, інші — поєднують звичай, ритуал
  +
та обряд як елементи традиції.<ref>Кучін, Я. Г. [http://eprints.zu.edu.ua/6152/1/kuchin_zdtu.pdf Трудові традиції та ментальні особливості українського народу у філософському контексті]. / ТЕЗИ XXXIV науково-практичної міжвузівської конференції, присвяченої Дню університету.&nbsp;— Т.1, 16-18 березня 2009 р., Житомир: ЖДТУ.</ref>
  +
  +
[[Файл:Diduch-Lviv.jpg|міні|праворуч|300пкс|Український звичай напередодні [[Різдво Христове|Різдва]] урочисто заносити до [[хата|хати]] (після обходу [[обійстя]]) [[дідух]]а — необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу [[обжинки|обжинків]].]]
  +
  +
[[Файл:All grown up and married!.jpg|міні|праворуч|300пкс| Розмальовування руки [[Наречена|нареченої]] на першу річницю весілля з декоративними візерунками [[хна|хни]] є типовим арабським звичаєм.]]
  +
  +
[[Файл:Grand Canyon Native American Heritage Day 0651.jpg|міні|праворуч|300пкс|До традицій [[Апачі]] входить духовний "Танець гірських духів"]]
  +
  +
[[Файл:Powhiri, USAF.jpg|міні|праворуч|300пкс| Солдат [[США]] і воїн Маорі. [[Хонгі]] ({{lang-en|Hongi}}) — традиційний вітальний ритуал з [[Маорі (народ)|Маорі]] в [[Нова Зеландія|Новій Зеландії]]. ]]
  +
  +
==Опис==
  +
Звичай є основною формою регулювання [[Поведінка|поведінки]] та діяльності людей, що становить собою історично обумовлений набір неписаних [[Шаблон|шаблонів]], [[Норма|норм]], правил поведінки людей, що увійшли у [[Звичка|звичку]] внаслідок багаторазового їх застосування впродовж тривалого життя певної спільноти, служить засобом залучення людей до соціального і культурного досвіду та передачі його від покоління до покоління, регламентує відносини між людьми, підтримує згуртованість у різних спільнотах.<ref name="тофтул"/><ref name="есу">[http://esu.com.ua/search_articles.php?id=16642 ЗВИ́ЧАЙ] [[ЕСУ]]</ref> Звичаї виражають собою підсумок історичного [[Досвід|досвіду]] та зародки майбутнього; [[Стереотип|стереотипна]] форма соціальної регуляції поведінки людей, яка постійно відтворюється за певних обставин<ref name="тофтул"> [http://eprints.zu.edu.ua/11783/1/етикa-1.pdf Звичай] ''Тофтул М. Г.'' Сучасний словник з етики.&nbsp;— Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014.&nbsp;— 416с. ISBN 978-966-485-156-2</ref><ref name="хамітов">''Н. Хамітов''. «Звичай» // {{ФЕС|сторінки=222}}</ref> — стереотипний спосіб поводження, загальний, звичний стиль дій і поведінки, який відтворюється в певному суспільстві або соціальній групі і є необхідним і звичним для його членів.<ref name="тофтул"/> Звичаї є звично дотримуваною частиною [[Побут|побуту]], фрагментами [[Ритуал|ритуалів]] і [[Обряд|обрядів]], котрі втратили своє первинне значення, але з'єднані з повсякденними прийнятими регуляторами поведінки в побуті, які поступово перейшли зі сфери [[Свідомість (психологія)|свідомості]] у звичку поведінки, діяльності.<ref name="тофтул"/> У ролі звичаїв можуть виступати загальноприйнятні трудові навички, форми суспільно-політичної діяльності, сімейних відносин, релігійні обряди, громадські свята тощо.<ref name="хамітов"/> Також, звичаї є нормами, зокрема, [[Мораль|моральними]], котрі або втратили або й не мали свідомого характеру, але зберегли обов'язкове значення в побуті, трансформувались у соціальну навичку, настільки часто актуалізовану, що вона набула характеру механічної, напівавтоматичної і спільної для всіх дії.<ref name="тофтул"/>
  +
  +
Сила звичаю полягає в його обов'язковості та "надіндивідуальному" (громадському) характері. На ранніх стадіях розвитку суспільства звичай виступає основним регулятором людської взаємодії, основним (а на перших порах – єдиним) видом суспільної дисципліни, яка склалася в [[Рід|роді]] чи [[Плем'я|племені]].<ref name="тофтул"/><ref name="есу"/> Він продовжує існувати й функціонувати і в розвинених етнічних системах (поряд з [[Право|правом]] та іншими нормами), персоніфікуючи більш-менш обов'язковий зразок поведінки в побуті.<ref name="тофтул"/> Людина, яка не дотримується звичаю, зазнає з боку колективу певного тиску, що свідчить про те, що вони (звичаї) визнаються цінністю (часто моральною) і мають примусовий характер. Основна функція звичаю – збереження минулого досвіду. Втрата людиною здатності керуватися у своїй поведінці національними звичаями є втратою істотної складової її національної культури.<ref name="тофтул"/> Основна функція звичаю – збереження минулого досвіду. Втрата людиною здатності керуватися у своїй поведінці національними звичаями є втратою істотної складової її національної культури.
  +
Тому окупанти свідомо і цілеспрямовано викорінюють звички поневоленого ними народу.<ref name="тофтул"/> Звичаї перебувають у взаємозв'язку з обрядами та ритуалами, проте він набагато більше пов'язаний з практикою, ніж обряд чи ритуал, хоча і є часто наслідком відповідних обрядів та ритуалів. Звичаї, обряди та ритуали як складові входять у традицію як побутові способи передачі культури від покоління до поколінь.<ref name="тофтул"/>
  +
  +
3вичаю властивий [[консерватизм]], що може виявитися перешкодою в людському [[Спілкування|спілкуванні]].<ref name="хамітов"/> Саме мораль, з її вимогами належної поведінки, здатна слугувати критерієм і підставою подолання консерватизму звичаю.<ref name="хамітов"/> У сфері моралі звичай підтримується за допомогою відповідних моральних відносин, хоча зв'язок моралі і звичаю не означає [[Тотожність|тотожності]]. Основний принцип звичаю — «роби так, як роблять усі», в той час як мораль вимагає — «роби так, як мусять робити всі». Тобто мораль наголошує на суттєвій відмінності між існуючим (сущим) і належним, між тим, що є, і тим, що має бути.<ref name="хамітов"/>
  +
  +
За вужчого тлумачення, звичай охоплює лише такі дії, які відтворюються людьми стихійно. В цьому розумінні до звичаю не можна віднести розпорядок діяльності, передбачений інструкцією, або такі соціальні навички, які потребують спеціального опанування.<ref name="хамітов"/>
   
 
Термін «звичай» часто ототожнюють з поняттями «традиція» і «обряд». На відміну від традиції, звичай діє лише у певних сферах суспільного життя і є виявом неухильного дотримання зразків минулого.
 
Термін «звичай» часто ототожнюють з поняттями «традиція» і «обряд». На відміну від традиції, звичай діє лише у певних сферах суспільного життя і є виявом неухильного дотримання зразків минулого.
   
 
Звичаї&nbsp;— не відокремлене явище, це&nbsp;— втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємин між окремими людьми.<ref name="ів"/> А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постання [[Народна творчість|народної творчості]].<ref name="ів"/> Саме тому народна творчість нерозривно зв'язана зі звичаями народу.
'''Зви́чай'''&nbsp;— набір працездатних [[шаблон]]ів [[поведінка|поведінки]], що дозволяють людям найкращим чином взаємодіяти один з одним.
 
   
 
Звичаї народу&nbsp;— ті [[прикмети]], по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.<ref name="ів">[http://lib.if.ua/news/1352104342.html „УКРАЇНСЬКІ ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ”] Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека ім. І.Франка</ref>
Звичаї&nbsp;— не відокремлене явище, це&nbsp;— втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємин між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постання народної творчості. Саме тому народна творчість нерозривно зв'язана з звичаями народу.
 
   
 
'''[[Звичка]]'''&nbsp;— набір працездатних [[шаблон]]ів [[поведінка|поведінки]], що дозволяють істотам найкращим чином взаємодіяти з [[довкілля]]м.
Звичаї народу&nbsp;— ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.
 
   
  +
==Класифікація==
Звичаї&nbsp;— ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї, а також мова&nbsp;— це ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, вироблялись протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу.
 
  +
У залежності від обраної основи класифікації звичаї можна поділити на різним чином.
   
  +
Звичаї можуть бути класифіковані на позитивні і негативні, віджилі види.
'''[[Звичка]]'''&nbsp;— набір працездатних [[шаблон]]ів [[поведінка|поведінки]], що дозволяють істотам найкращим чином взаємодіяти з [[навколишнє середовище|навколишнім середовищем]].
 
   
  +
Іспанський філософ і культуролог [[Хосе Ортега-і-Гассет]] виділяє два типи звичаїв: «слабкі і м'які» та «сильні і тверді». Першими є "звичаї і вдачі", — звичні норми поведінки, взаємин, котрі закладаються в суспільстві впродовж тривалого часу й так само довго і поступово виходять із вжитку.<ref name="тофтул"/> До «сильних і твердих» належать звичаї, які, як правило, насаджуються політиками і державними діячами, і які є не стільки звичаями, скільки політичними або ідеологічними [[Кліше (вираження)|кліше]].<ref name="тофтул"/> Вони блискавично виникають і настільки ж блискавично зникають. У роки існування [[Радянський народ|радянського суспільства]] звичай був оголошений пережитком,<ref name="есу"/> хоча в [[Радянський Союз|Радянському Союзі]] нав'язувалося чимало фальшивих звичаїв.<ref name="тофтул"/>
Звичаї&nbsp;— історично обумовлені, не писані правила поведінки людей, які увійшли в звичку, в силу багаторазового їх застосування протягом тривалого життя суспільства.
 
  +
  +
==Деякі приклади українських звичаїв==
  +
* Українські звичаї, присвячені святу [[Івана Купала]]: гадання по вінках; гадання на вогні; гадання по квітках; зустріч із сонцем тощо.<ref name="тофтул"/>
  +
* давній український звичай: обходити поля у другий день [[Зелені Свята|Зелених свят]];
  +
  +
На побутовому рівні певною мірою збереглися звичаї вибирати [[Кум (рідня)|кумів]] при [[Хрещення|хрещенні]] дитини; дарувати подарунки для немовляти, нареченим; влаштовувати поминання померлих родичів.<ref name="есу"/> Побутують звичаї дарувати молодятам непарну кількість квітів, не з пустими руками перший раз побачити немовля, вітальні формули під час календарних свят, зустрічі гостей.<ref name="есу"/> В культурі українців також з'являються нові форми звичаїв: відзначати події вступу до навчальних закладів і отримання дипломів, професійних відзнак, нагород тощо.<ref name="есу"/>
  +
  +
==Звичай як джерело права==
  +
Правова традиція та звичаєві норми є невід'ємними елементами етнонаціональної культури. [[Звичаєве право]] (звичаєве — це стосовне до звичаю) — сукупність звичаїв, які стали [[Норма права|нормами права]].
  +
  +
===На українських землях===
  +
На українських землях звичай відігравав значну роль упродовж усього дорадянського періоду. З найдавніших часів відомі договори Русі із Візантією (911, 944, 971 рр.), що грунтувалися на «законі руському» (неписаному [[Звичаєве право|звичаєвому праві]] [[Київська Русь|Київської Русі]]), нормативно закріплювали стародавні звичаї у сфері цивільного права, а саме: майнові правовідносини між членами сім'ї, звичаї [[спадкування]], торгівельні звичаї тощо. [[Руська правда]] — визначна збірка права Київської Русі ХІ–ХІІ ст., так само грунтувалася на звичаєвому праві. У часи панування на українських землях литовської та польської влади, у ХVІ – ХV ст., давньоруське звичаєве право залишалося основним джерелом регулювання суспільних відносин. [[Козаки]] Запорозької Січі всі свої правовідносини грунтували виключно на звичаєвому праві, яке називали «козацьким правом» або «вольностями». Радянська правова доктрина заперечувала можливість застосування звичаєвого як джерела правового регулювання суспільних відносин, допускаючи його використання лише у міжнародному праві.<ref> Толкачова Н.Є. Правовий звичай, узвичаєність, звичай ділового обороту – форми права сучасної України: проблеми застосування / Н.Є. Толкачова // Соціологія права. – 2011. – № 2. – Доступ: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/soc_gum/socpr/2011_2/Tolkachova.pdf</ref> Після набрання Україною незалежності, у процесі глибинного реформування всіх галузей права звичаєве право знову набуває все більшого значення у національній системі права.
  +
  +
{{main|Міжнародно-правовий звичай|Звичаєве право}}
  +
  +
===Звичай в Цивільному кодексі України===
  +
Сучасне законодавство України закріплює можливість застосування звичаю у різних галузях права (цивільному, господарському, сімейному тощо). Проте водночас існує певна невизначеність як у застосуванні термінології, так і у встановленні практичної можливості застосування саме звичаєвого права для регулювання тих чи інших суспільних відносин.
  +
  +
[[Правовий звичай|Правові звичаї]], зокрема [[Звичай ділового обороту|звичаї ділового обороту]] є джерелом [[Цивільне право|цивільного права]]. [[Цивільний Кодекс України]] містить норми, присвячені правовому звичаю як джерелу цивільного права. «Звичаєм» Цивільний Кодекс визнає правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай є загальноприйнятим правилом поведінки, яке не виражене прямо ні в законі (нормативному акті), ні в договорі сторін, але не суперечить їм. Отже, звичаї діють у разі відсутності прямих приписів у нормативному акті або в договорі.
  +
  +
{{Цитата|''<tt>«1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. <br>
  +
  +
<tt>''Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. <br>
  +
  +
<tt>''Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.<br>
  +
  +
<tt>''2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується»<ref>[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356)] zakon.rada.gov.ua</ref>|25| «Стаття 7. Звичай» в Цивільному кодексі України}}
  +
  +
У відповідних нормах Цивільного Кодексу України загальне поняття звичаю проявляється в його різновидах (звичаї національних меншин, ст. 28; місцеві звичаї, ч. 1 ст. 333) і трансформується в юридичні формулювання, які регулюють спеціальні види відносин.
  +
  +
Характерні риси (ознаки) звичаю як джерела цивільного права: 1) звичай є загальновизнаним правилом поведінки, що склалося внаслідок неодноразового і тривалого однакового застосування; 2) не є обов'язковою фіксація звичаю в якихось документах, що прямо випливає зі змісту ст. 7 ЦК України.
  +
  +
Звичай повинен бути усталеним правилом поведінки, тобто досить визначеним за своїм змістом і широко застосовуваним у майновому обороті (наприклад, традиції виконання тих чи інших договірних зобов'язань; інші вимоги, які звичайно пред'являються). Ознака усталеності передбачає, що звичай, внаслідок його багаторазового застосування, сприймається у суспільстві або у його значної частини як правило поведінки, якого дотримуються без додаткової формалізації, зокрема в силу історичних, національних, суспільних традицій.
  +
  +
В Україні [[правовий звичай]] не займає рівноправне місце серед інших форм цивільного права. За українським правом звичаї за юридичною силою поступаються договорам та актам цивільного законодавства. Другорядну роль звичаю як джерела права України можна пояснити впливом позитивістських традицій та закріпленням в актах законодавства багатьох звичаїв, внаслідок чого сучасне вітчизняне цивільне право істотно обмежує значення правового звичаю.
  +
  +
Правовий звичай слід відрізняти від звичаєвості (узвичаєння) та прийнятого порядку.
  +
 
{{main|Правовий звичай|Звичай ділового обороту}}
  +
  +
== Примітки ==
  +
{{reflist}}
   
 
== Див. також ==
 
== Див. також ==
  +
* [[Звичка]]
  +
* [[Звичаєве право]]
  +
*[[Торговий звичай]]
 
* [[Традиція]]
 
* [[Традиція]]
* [[Звичай ділового обороту]]
 
 
== Джерела ==
 
* [http://eprints.zu.edu.ua/11783/1/етикa-1.pdf Звичай] ''Тофтул М. Г.'' Сучасний словник з етики.&nbsp;— Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014.&nbsp;— 416с. ISBN 978-966-485-156-2
 
* [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=16642 ЗВИ́ЧАЙ] [[ЕСУ]]
 
   
  +
== Посилання ==
  +
* [http://cyclop.com.ua/content/view/1091/58/1/5/#16539 Звичай] // {{Юридична енциклопедія|2}}
 
{{stub}}
 
{{stub}}
   

Поточна версія на 14:31, 3 листопада 2018

Зви́чай — є вираженням традиції. Це загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті й побуті якого-небудь народу, суспільної групи, колективу і т.ін., традиційний порядок відзначення яких-небудь подій, свят і таке інше, пов'язане з виконанням певних дій і використанням відповідних атрибутів, предметів, і таке інше.[1] Це процес улагодження (урядування, обрятування) громадського життя.[2] Звичаї в межах спільноти людей також є періодичними, соціальними діями людей в формі твердих, високо ритуалізованих виражень. На відміну від ритуалу, обряду та культу, звичаї набагато менш символічні щодо "вищої мети", хоча багато звичаїв розвиваються з культових дій у процесі культурних змін.

  • Звичай (тільки в однині) — усталений, звичний спосіб, манера дії, поведінки кого-небудь; звичка.[1]
  • Звичай (тільки в однині) — ввічливість, пристойність у поведінці, манерах, дії.[1]
  • Звичай (переважно множина) — правила достойної поведінки, прийняті в певному середовищі.[1]
Швейцарський звичай з Trycheln (слово швейцарського діалекту німецької мови, котре означає «стадо дзвіночків сільськогосподарських тварин або великої рогатої худоби, кріплені хомутами»), який знайдений в різних формах в північному альпійському регіоні

Термін «звичай» часто ототожнювали з поняттями «традиція», «обряд».[3] В науковій літературі поняття «традиція», «звичай», «обряд» часто вживаються як синоніми, між ними немає чітких меж, деякі автори протиставляють їх, інші — поєднують звичай, ритуал та обряд як елементи традиції.[4]

Український звичай напередодні Різдва урочисто заносити до хати (після обходу обійстя) дідуха — необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків.
Розмальовування руки нареченої на першу річницю весілля з декоративними візерунками хни є типовим арабським звичаєм.
До традицій Апачі входить духовний "Танець гірських духів"
Солдат США і воїн Маорі. Хонгі (англ. Hongi) — традиційний вітальний ритуал з Маорі в Новій Зеландії.

Опис[ред. | ред. код]

Звичай є основною формою регулювання поведінки та діяльності людей, що становить собою історично обумовлений набір неписаних шаблонів, норм, правил поведінки людей, що увійшли у звичку внаслідок багаторазового їх застосування впродовж тривалого життя певної спільноти, служить засобом залучення людей до соціального і культурного досвіду та передачі його від покоління до покоління, регламентує відносини між людьми, підтримує згуртованість у різних спільнотах.[5][3] Звичаї виражають собою підсумок історичного досвіду та зародки майбутнього; стереотипна форма соціальної регуляції поведінки людей, яка постійно відтворюється за певних обставин[5][6] — стереотипний спосіб поводження, загальний, звичний стиль дій і поведінки, який відтворюється в певному суспільстві або соціальній групі і є необхідним і звичним для його членів.[5] Звичаї є звично дотримуваною частиною побуту, фрагментами ритуалів і обрядів, котрі втратили своє первинне значення, але з'єднані з повсякденними прийнятими регуляторами поведінки в побуті, які поступово перейшли зі сфери свідомості у звичку поведінки, діяльності.[5] У ролі звичаїв можуть виступати загальноприйнятні трудові навички, форми суспільно-політичної діяльності, сімейних відносин, релігійні обряди, громадські свята тощо.[6] Також, звичаї є нормами, зокрема, моральними, котрі або втратили або й не мали свідомого характеру, але зберегли обов'язкове значення в побуті, трансформувались у соціальну навичку, настільки часто актуалізовану, що вона набула характеру механічної, напівавтоматичної і спільної для всіх дії.[5]

Сила звичаю полягає в його обов'язковості та "надіндивідуальному" (громадському) характері. На ранніх стадіях розвитку суспільства звичай виступає основним регулятором людської взаємодії, основним (а на перших порах – єдиним) видом суспільної дисципліни, яка склалася в роді чи племені.[5][3] Він продовжує існувати й функціонувати і в розвинених етнічних системах (поряд з правом та іншими нормами), персоніфікуючи більш-менш обов'язковий зразок поведінки в побуті.[5] Людина, яка не дотримується звичаю, зазнає з боку колективу певного тиску, що свідчить про те, що вони (звичаї) визнаються цінністю (часто моральною) і мають примусовий характер. Основна функція звичаю – збереження минулого досвіду. Втрата людиною здатності керуватися у своїй поведінці національними звичаями є втратою істотної складової її національної культури.[5] Основна функція звичаю – збереження минулого досвіду. Втрата людиною здатності керуватися у своїй поведінці національними звичаями є втратою істотної складової її національної культури. Тому окупанти свідомо і цілеспрямовано викорінюють звички поневоленого ними народу.[5] Звичаї перебувають у взаємозв'язку з обрядами та ритуалами, проте він набагато більше пов'язаний з практикою, ніж обряд чи ритуал, хоча і є часто наслідком відповідних обрядів та ритуалів. Звичаї, обряди та ритуали як складові входять у традицію як побутові способи передачі культури від покоління до поколінь.[5]

3вичаю властивий консерватизм, що може виявитися перешкодою в людському спілкуванні.[6] Саме мораль, з її вимогами належної поведінки, здатна слугувати критерієм і підставою подолання консерватизму звичаю.[6] У сфері моралі звичай підтримується за допомогою відповідних моральних відносин, хоча зв'язок моралі і звичаю не означає тотожності. Основний принцип звичаю — «роби так, як роблять усі», в той час як мораль вимагає — «роби так, як мусять робити всі». Тобто мораль наголошує на суттєвій відмінності між існуючим (сущим) і належним, між тим, що є, і тим, що має бути.[6]

За вужчого тлумачення, звичай охоплює лише такі дії, які відтворюються людьми стихійно. В цьому розумінні до звичаю не можна віднести розпорядок діяльності, передбачений інструкцією, або такі соціальні навички, які потребують спеціального опанування.[6]

Термін «звичай» часто ототожнюють з поняттями «традиція» і «обряд». На відміну від традиції, звичай діє лише у певних сферах суспільного життя і є виявом неухильного дотримання зразків минулого.

Звичаї — не відокремлене явище, це — втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємин між окремими людьми.[7] А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постання народної творчості.[7] Саме тому народна творчість нерозривно зв'язана зі звичаями народу.

Звичаї народу — ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.[7]

Звичка — набір працездатних шаблонів поведінки, що дозволяють істотам найкращим чином взаємодіяти з довкіллям.

Класифікація[ред. | ред. код]

У залежності від обраної основи класифікації звичаї можна поділити на різним чином.

Звичаї можуть бути класифіковані на позитивні і негативні, віджилі види.

Іспанський філософ і культуролог Хосе Ортега-і-Гассет виділяє два типи звичаїв: «слабкі і м'які» та «сильні і тверді». Першими є "звичаї і вдачі", — звичні норми поведінки, взаємин, котрі закладаються в суспільстві впродовж тривалого часу й так само довго і поступово виходять із вжитку.[5] До «сильних і твердих» належать звичаї, які, як правило, насаджуються політиками і державними діячами, і які є не стільки звичаями, скільки політичними або ідеологічними кліше.[5] Вони блискавично виникають і настільки ж блискавично зникають. У роки існування радянського суспільства звичай був оголошений пережитком,[3] хоча в Радянському Союзі нав'язувалося чимало фальшивих звичаїв.[5]

Деякі приклади українських звичаїв[ред. | ред. код]

  • Українські звичаї, присвячені святу Івана Купала: гадання по вінках; гадання на вогні; гадання по квітках; зустріч із сонцем тощо.[5]
  • давній український звичай: обходити поля у другий день Зелених свят;

На побутовому рівні певною мірою збереглися звичаї вибирати кумів при хрещенні дитини; дарувати подарунки для немовляти, нареченим; влаштовувати поминання померлих родичів.[3] Побутують звичаї дарувати молодятам непарну кількість квітів, не з пустими руками перший раз побачити немовля, вітальні формули під час календарних свят, зустрічі гостей.[3] В культурі українців також з'являються нові форми звичаїв: відзначати події вступу до навчальних закладів і отримання дипломів, професійних відзнак, нагород тощо.[3]

Звичай як джерело права[ред. | ред. код]

Правова традиція та звичаєві норми є невід'ємними елементами етнонаціональної культури. Звичаєве право (звичаєве — це стосовне до звичаю) — сукупність звичаїв, які стали нормами права.

На українських землях[ред. | ред. код]

На українських землях звичай відігравав значну роль упродовж усього дорадянського періоду. З найдавніших часів відомі договори Русі із Візантією (911, 944, 971 рр.), що грунтувалися на «законі руському» (неписаному звичаєвому праві Київської Русі), нормативно закріплювали стародавні звичаї у сфері цивільного права, а саме: майнові правовідносини між членами сім'ї, звичаї спадкування, торгівельні звичаї тощо. Руська правда — визначна збірка права Київської Русі ХІ–ХІІ ст., так само грунтувалася на звичаєвому праві. У часи панування на українських землях литовської та польської влади, у ХVІ – ХV ст., давньоруське звичаєве право залишалося основним джерелом регулювання суспільних відносин. Козаки Запорозької Січі всі свої правовідносини грунтували виключно на звичаєвому праві, яке називали «козацьким правом» або «вольностями». Радянська правова доктрина заперечувала можливість застосування звичаєвого як джерела правового регулювання суспільних відносин, допускаючи його використання лише у міжнародному праві.[8] Після набрання Україною незалежності, у процесі глибинного реформування всіх галузей права звичаєве право знову набуває все більшого значення у національній системі права.

Звичай в Цивільному кодексі України[ред. | ред. код]

Сучасне законодавство України закріплює можливість застосування звичаю у різних галузях права (цивільному, господарському, сімейному тощо). Проте водночас існує певна невизначеність як у застосуванні термінології, так і у встановленні практичної можливості застосування саме звичаєвого права для регулювання тих чи інших суспільних відносин.

Правові звичаї, зокрема звичаї ділового обороту є джерелом цивільного права. Цивільний Кодекс України містить норми, присвячені правовому звичаю як джерелу цивільного права. «Звичаєм» Цивільний Кодекс визнає правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай є загальноприйнятим правилом поведінки, яке не виражене прямо ні в законі (нормативному акті), ні в договорі сторін, але не суперечить їм. Отже, звичаї діють у разі відсутності прямих приписів у нормативному акті або в договорі.

« «1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується»[9]

»

— «Стаття 7. Звичай» в Цивільному кодексі України

У відповідних нормах Цивільного Кодексу України загальне поняття звичаю проявляється в його різновидах (звичаї національних меншин, ст. 28; місцеві звичаї, ч. 1 ст. 333) і трансформується в юридичні формулювання, які регулюють спеціальні види відносин.

Характерні риси (ознаки) звичаю як джерела цивільного права: 1) звичай є загальновизнаним правилом поведінки, що склалося внаслідок неодноразового і тривалого однакового застосування; 2) не є обов'язковою фіксація звичаю в якихось документах, що прямо випливає зі змісту ст. 7 ЦК України.

Звичай повинен бути усталеним правилом поведінки, тобто досить визначеним за своїм змістом і широко застосовуваним у майновому обороті (наприклад, традиції виконання тих чи інших договірних зобов'язань; інші вимоги, які звичайно пред'являються). Ознака усталеності передбачає, що звичай, внаслідок його багаторазового застосування, сприймається у суспільстві або у його значної частини як правило поведінки, якого дотримуються без додаткової формалізації, зокрема в силу історичних, національних, суспільних традицій.

В Україні правовий звичай не займає рівноправне місце серед інших форм цивільного права. За українським правом звичаї за юридичною силою поступаються договорам та актам цивільного законодавства. Другорядну роль звичаю як джерела права України можна пояснити впливом позитивістських традицій та закріпленням в актах законодавства багатьох звичаїв, внаслідок чого сучасне вітчизняне цивільне право істотно обмежує значення правового звичаю.

Правовий звичай слід відрізняти від звичаєвості (узвичаєння) та прийнятого порядку.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Словник української мови: Том третій / Редкол. І. К. Білодід та ін., редактори тому: Г.М. Гнатюк, Т.К. Черторизька — К.:"Наукова думка", 1972 (стор.: 477)
  2. Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Гаєвська Тетяна Іллівна Звичай – процес улагодження (урядування, обрятування) громадського життя. (Наукова праця)
  3. а б в г д е ж ЗВИ́ЧАЙ ЕСУ
  4. Кучін, Я. Г. Трудові традиції та ментальні особливості українського народу у філософському контексті. / ТЕЗИ XXXIV науково-практичної міжвузівської конференції, присвяченої Дню університету. — Т.1, 16-18 березня 2009 р., Житомир: ЖДТУ.
  5. а б в г д е ж и к л м н п р Звичай Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2
  6. а б в г д е Н. Хамітов. «Звичай» // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 222. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  7. а б в „УКРАЇНСЬКІ ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ” Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека ім. І.Франка
  8. Толкачова Н.Є. Правовий звичай, узвичаєність, звичай ділового обороту – форми права сучасної України: проблеми застосування / Н.Є. Толкачова // Соціологія права. – 2011. – № 2. – Доступ: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/soc_gum/socpr/2011_2/Tolkachova.pdf
  9. ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356) zakon.rada.gov.ua

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]