Земляк Василь Сидорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 21:11, 9 березня 2020, створена Филимида (обговорення | внесок) (Німці були нацистами,а фашистами були італійці.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Сидорович Земляк
Vasil Zemlyak.jpg
Ім'я при народженні Василь Сидорович Вацик (при народженні Вацлав Вацік)
Народився 23 квітня 1923(1923-04-23)
Конюшівка, Подільська губернія, Українська СРР
Помер 17 березня 1977(1977-03-17) (53 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність письменник, прозаїк, сценарист
Alma mater Житомирський національний агроекологічний університет
Мова творів українська
Роки активності з 1945
Жанр оповідання, повість, роман і сценарій
Членство Спілка письменників СРСР
Нагороди Орден «Знак Пошани»
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1978

CMNS: Земляк Василь Сидорович у Вікісховищі

Васи́ль Си́дорович Земля́к (справж. — Вацлав Вацекчеськ. Václav Vacek; * 23 квітня 1923, Конюшівка — † 17 березня 1977, Київ) — український письменник і кіносценарист чеського походження, лауреат Шевченківської премії.

Життєпис

Народився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці (нині Липовецького району Вінницької області) в селянській сім'ї.

Батько майбутнього письменника, Вацек Сидір Йосипович (чех за походженням), народився і жив в с. Миколаївці. Волею долі опинився у с. Конюшівці, де працював кравцем у поміщика Горлінського. Дочка господаря — Катерина стала його дружиною.

У важкому голодному 1933 році сім'я переїхала на постійне проживання в с. Миколаївку, в якому проростало чеське коріння їхнього родоводу.

До 1937 року Василь навчався у Миколаївській неповносередній школі, а з восьмого класу — в Йосипівській середній школі. Закінчив її 1940 року і вступив до Харківського авіаційного училища.

Учасник Другої Світової війни. 18-річним юнаком він разом зі своїми товаришами став на шлях боротьби з німецько-нациськими загарбниками. В лютому-березні 1942 року група в складі Вацека, Корнюка, Моркеса розпочали диверсійні акти на території Самгородоцького району. У травні цього ж року на дорозі між Махнівкою і Калинівкою, між станціями Миколаївка та Голендри пустили під укіс ворожий ешелон. Улітку 1943 року на Юзефо-Миколаївському цукровому заводі створено підпільну групу. В її складі і продовжував боротьбу Василь Вацик.

У 1950 році закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут.

У 19631966 роках головний редактор Київської кіностудії. Жив у Києві. Помер 17 березня 1977 року.

Могила Василя Земляка

Похований на Байковому кладовищі.

Творчість

Творчість Василя Земляка практично з перших його серйозних кроків у літературі привернула до себе увагу, а після появи «Лебединої зграї» (перша публікація у журналі «Дніпро», 1971. № 1—3) письменник на тривалий час став об'єктом дискусій про українську прозу 1970-х років, хоча спершу критика була не вельми одностайною в оцінці цього роману. Та все ж разом із другою книгою («Зелені Млини», 1976) цей твір був відзначений 1978 року Державною премією України імені Тараса Шевченка, витримав упродовж небагатьох років кілька видань.

Разом із поколінням письменників-фронтовиків прийшов іще молодий Василь Земляк (Василь Сидорович Вацик) в українську літературу 1950-х років. За плечима, в минулому — юнацькі враження довоєнної дійсності (його вабило небо, й він, сільський хлопець із Вінниччини, став курсантом авіаучилища в Харкові), жорстоко скорочена війною молодість, тяжкий ратний досвід (був партизаном і звідав увесь драматизм боротьби з окупантами в їхньому тилу).

Як непересічного прозаїка Земляка помітили після появи друком двох його повістей — «Рідна сторона» (1956) та «Кам'яний Брід» (1957). Присвячені темі українського повоєнного села, ці твори зображували цікаві, взяті з життя колізії, давали начерки колоритних характерів, розширювали «географію» образно освоюваної дійсності. У літературному контексті середини 50-х років вони поставали і як твори художньо своєрідні, і як помітна данина часові з «типовими» рисами так званої колгоспної прози.

Творче змужніння Василя Земляка як письменника, що вже мав власну тему й своєрідний стиль, засвідчили два наступні його твори — повісті «Гнівний Стратіон» (1960) і «Підполковник Шиманський» (1966), які явили читачеві вже досвідченішого й сформованішого автора. Оперті в своїй основі на факти часів війни (а їх письменник часто брав із особистого досвіду), ці повісті, порівняно з двома попередніми, майстерніше побудовані сюжетно, значно читабельніші й, разом із тим, виразніші як твори саме Василя Земляка: загальний їх тон здобуває ту окресленість, гнучкість, що найперш асоціюються з творчою особистістю цього письменника.

Можливо, що на формування нових рис стилю Земляка вплинули сценарні його інтереси. Працюючи на Київській кіностудії ім. Олександра Довженка, він створює низку сценаріїв, названих, утім, кіноповістями, — «Олесь Чоботар», «Новели Красного дому», «Останній патрон» (1956 — 1963). Письменник відчуває смак до динамічного сюжету, до чітко вираженого протиборства сил, яке межує з пригодництвом. Але при цьому не втрачає набутого раніш, тобто загалом не міняє вже вироблених манери мовлення й погляду на зображуваний світ.

Та лише «Лебедина зграя» найпереконливіше засвідчила висхідний напрям його творчості й стала вінцем пошуків у галузі стилю та характерології, ввібравши в себе весь попередній досвід Земляка-прозаїка. «Зелені Млини» доводили сюжет цього роману до часів війни. Задумані були й виношувались «Веселі Боковеньки», третя частина твору, який мав би розгорнутися в епопею. Але цілком здійснити задумане Землякові не судилося.

Зміст «Лебединої зграї» і «Зелених Млинів», здавалося б, зовсім неважко окреслити, взявши до уваги зовнішньоподієве начало дилогії. Це, перш за все, втілена в образі села Вавилон історія українського Побужжя, починаючи з пореволюційних подій, коли виникали комуни й точилася смертельна «класова» боротьба, й кінчаючи визволенням краю навесні 1944-го від фашистських окупантів. Елементи умовності, фантастики, гротеску допомагають читачеві помічати в історії й історіях вавилонських не тільки пряме, а й додаткове, друге значення, що асоціюється не просто з ідеєю, а з її філософічністю. Не випадково майже все, що відбувається у Вавилоні чи поблизу нього, знаходить відповідний коментар в устах доморощеного, «самодіяльного» філософа Левка Хороброго.

У цьому творі проблема оповідача взагалі належить до особливо складних і значущих, оскільки йдеться не про стиль, не так про точку зору, як про оцінну позицію — героїв, автора, читача.

Однак події, зображені в романі-дилогії, без будь-якої двозначності адресовані в життя, в реальність з конкретним змаганням сил, соціально, історично породжених. У «Лебединій зграї» це — бідняки, яких об'єднують у комуну, а з іншого боку, на другому полюсі — багатії, колишні власники — Бубели, Гусаки, Раденькі тощо. Мабуть, тільки Явтушок Голий стоїть посередині, вагаючись, перебігаючи з табору в табір залежно від політичної погоди. Щоправда, деякий час намагається лишитися не те щоб «над», а «побіля» поєдинку й «філософ» Левко Хоробрий.

Одна з найприкметніших ознак твору — багатство й виразність соціально-психологічного типажу героїв, які справді сягають рівня типів, розмаїття живих, опуклих, тонко вималюваних характерів. Максим Тесля і Клим Синиця, «поет-сировар» Володя Яворський і Лель Лелькович, Орфей Кожушний і його (та, власне, не його) Мальва, брати Соколюки й Харитон Гапочка, Явтушкова Пріся й Паня Ластовенко, навіть зовсім епізодичні персонажі, як-от Тихін та Одарка, що любили обідати по сусідах надурняка, — кожен постає перед нашим зором як живий, думає, говорить і діє по-своєму, за велінням тільки йому притаманної «природи». А разом узяті вони й утворюють ту цілісність, ім'я якій народ — у конкретно-історичній соціальній його характеристиці.

За багатством деталей і подробиць майже ніде не губиться значущість: різні «побіжні» описи, сцени, міркування не просто цікаві, а й важливі, змістовні з погляду загальної ідеї твору (хоч тут, треба визнати, відбилися ідеологічні домінанти тодішньої радянської літератури, зокрема у трактуванні «революційного перетворення» дійсності та «соціалістичного будівництва»). Образ Явтушка — одне з найбільших досягнень автора — не виняток у цьому плані, так само як і яскраві описи побуту, звичаїв, сільського життя загалом.

Діалектика життєвих змін і сталості «основ життя» — це стихія Василя Земляка, Вавилон із його глибинними традиціями перетворюється, можна сказати, в нас на очах, щоб під кінець роману «вичерпати себе історично і соціально» (мовиться, правда, про назву) та стати Веселими Боковеньками. Разом з тим, є й у Вавилоні, й у Глинську, й у тих Веселих Боковеньках щось вічне, неперехідне — як народ, що тут живе й буде жити. Нащо вже Явтушок, цей гріх Вавилона, — його ненадія й непевність, а й він під кінець «знаходить себе» у благородному ділі. І Левко Хоробрий, не без філософського натяку, так підсумовує його життєвий шлях: «Він оживе в синах, в онуках і правнуках, і буде сукатися його ниточка в народі, доки існуватиме любов до землі й доки житиме носій тієї любові — селянин, з усіх суспільних витворів людських, може, найскладніший і найсуперечливіший». Вірний собі автор не втримується, щоб і тут не підправити високості цих слів уже Прісиним висновком у стилі цілого роману: «Згадаєте мене, що цей диявол переживе і сам Вавилон…».

В останні роки життя Василь Земляк створив трагедію «Президент» (1974 — 1976), присвячену боротьбі й смерті національного героя Чилі Сальвадора Альєнде.

В українській літературі середини XX ст. творчість Василя Земляка посіла своє, належне їй місце — серед явищ найпомітніших. Порівняно невеликий за обсягом доробок з виразним звучанням у літературному процесі свого часу, неповторним колоритом надійно прописаний на стильовій палітрі нашого письменства.

Переклади творів

Переклади творів Земляка англійською виконував А. М. Біленко.

Фільмографія

Автор багатьох повістей, сценаріїв фільмів:

Нагороди, пам'ять

Меморіальна дошка

Лауреат Шевченківської премії (1978, посмертно). Нагороджений орденом «Знак Пошани» й медаллю.

В Києві, на вулиці М. Коцюбинського, 2 де з 1968 по 1977 рік працював письменник в 1983 році встановлено меморіальну дошку (бронза, барельєфний портрет, скульптор І. В. Макогон, архітектор О. С. Тамаров)[1].

Стенди, присвячені письменнику, в міському історичному музеї Козятина (Вінницька область), листопад 2019 року

В міському історичному музеї Козятина (Вінницька область) є меморіальний куток письменника, адже він у дитинстві жив на Козятинщині, зокрема в одному з чеських сіл району.

Примітки

Посилання

Джерела та література

Література

  • Гуцало Євген. З колискової висі. — Літ. Україна, 1982, 7 січня.
  • Жадько В. О. У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників.-К.,2007.-С.81,107,236.
  • Жадько В. О. Український некрополь.-К.,2005.-С.184.
  • Загребельний Павло. В лебединих сурмах. — Літ. Україна, 1977, 22 березня.
  • Загребельний Павло. Неложними устами. — К., «Рад. письменник», 1981.
  • Зарудний М. Володар чарівного коня. — Зб. Василь Земляк, Чарівний кінь. Рад. письменник. — К., 1978.
  • Земляк Василь. Чарівний кінь. — К., «Рад. письменник», 1978.
  • Земляк Василь. …І прийде вся багатогранність життя! — Радянське літературознавство, 1976. № 1.
  • Земляк Василь. Лебедина зграя. Зелені Млини. — К., «Дніпро», 1981.
  • Земляк В. Шолохов. — Літ. Україна, 1982, 13 травня.
  • Г. Сивокінь. Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь, 1998.
  • Сценаристы советского художественного кино. — Москва, 1970. — С. 144.
  • Співець Вавилонії. До 80-річчя від дня народження письменника Василя Земляка
  • Литературннй энциклопедический словарь. — Москва, 1987. — С. 605.
  • Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5. — С. 266.
  • Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 261—262.
  • Слабошпицький Михайло. Так починався майстер… — Літ. Україна, 1979, 24 квітня.
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С. 527.
  • Шаховський С. Василь Земляк // Письменники Радянської України. Вип. 11. Літературно-критичні нариси. — К., 1984. — С. 177—199.
  • Шевченківські лауреати. 1962–2001 : Енциклопедичний довідник / автор-упоряд. М. Г. Лабінський ; вступ. сл. І. М. Дзюба. — К. : Криниця, 2001. — 696 с. — ISBN 966-7575-29-2. — С. 187—189.
  • Якименко Л. Романтическая устремленность. — Лит. газета, 1955 г., 27 октября.
    • Лановик, Л. Я. Прадідів розчищені джерела. — Вінниця : "Тірас", 2004. — 144 с. — ISBN 966-8332-25-3.