Золотарьово (Україна)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 21:02, 24 лютого 2021, створена Galkinletter (обговорення | внесок) (Скасування редагування № 30461948 користувача ФФ Шандор (обговорення) Всі вказані вами дані мають бути з ВП:АД. Якщо вони є, то оформіть відповідно. Переніс частиту історії на строрінку обговорення. Подивіться. Дякую за розуміння.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Золотарьово
Панорама Золотарьово
Панорама Золотарьово
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Хустський район
Рада Золотарівська сільська рада
Код КОАТУУ 2125383201
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1414
Населення 4266
Поштовий індекс 90441
Телефонний код +380 3142
Географічні дані
Географічні координати 48°10′51″ пн. ш. 23°30′06″ сх. д. / 48.18083° пн. ш. 23.50167° сх. д. / 48.18083; 23.50167Координати: 48°10′51″ пн. ш. 23°30′06″ сх. д. / 48.18083° пн. ш. 23.50167° сх. д. / 48.18083; 23.50167
Середня висота
над рівнем моря
319 м
Водойми р. Лазівський
Місцева влада
Адреса ради 90441, с. Золотарьово, вул. Центральна, 52, тел. 51-280, 70-135; сайт: www.zolotarevo.com
Карта
Золотарьово. Карта розташування: Україна
Золотарьово
Золотарьово
Золотарьово. Карта розташування: Закарпатська область
Золотарьово
Золотарьово

CMNS: Золотарьово у Вікісховищі

Золотарьово — село в Україні, у Закарпатській області, Хустському районі. Населення становить 4266 осіб (2001 р).

Назва

У 1995 р. назву села Золотарево було змінено на Золотарьово.

Розташування

Село Золотарьово знаходиться в південно-східній частині Хустського району, на дорозі, що веде до «Закарпатського моря» — Вільшанського водосховища, та особливої перлини нашого краю — Синевирського озера, що за всеукраїнським конкурсом «7 чудес України» визнано одним з семи природних чудес країни. По цій же дорозі розташовані чотири дерев'яні церкви, пам'ятники архітектури XV—XVIII ст., десятки кам'яних церков та п'ять монастирів XVIII—XX ст., а також декілька мінеральних джерел, річка Теребля та безліч потічків, десятки краєзнавчих та інших музеїв, у тому числі музей архітектури та побуту «Старе село» під відкритим небом, що відтворює матеріальне, духовне та культурне життя краян в XIX та початку XX століть.

Легенда

Існує багато легенд про походження села. Найперша легенда говорить про те, що давним-давно на початку села з пiвнiчно-захiдного боку колись були золотi копальнi-шахти, де добували золото. Згодом в однiй iз шахт пробилося джерело з чистою кришталевою водою, яка нiколи не пересихає та настiльки бурхливо б'є з пiд землi і викидає золотi пiщинки, що люди казали: «Золота реве». А згодом і село назвали Золотарьово. До цих пiр люди називають її «Золота криниця» і знаходиться вона на днi озера «Великий рибник», вода з якого перетікає в потічок, за чисту кришталеву воду з золотими пiщинками люди дали йому назву «Лазурний».

Історія

Перша iсторична та письмова згадка про село датована 1414 роком. Про це сказано в історії-літописі села, написаної ще у 1938 роцi сiльським вчителем Омеляном Белiнським.

Топоніміка

Село розкинулось на мальовничих різнорівневих ландшафтах сивих димчастих Карпат: пагорбах, долинах, підгірках та безлiчi ярочках-потічках, навеснi потопає у яблуневому розово-бiлому цвіті, лiтом — у казковому розмаїтті карпатських квiтiв, восени — у смачних, ароматичних плодах яблук — «ферковань», а зимою цi ж яблуні, оповиті срiблястим інеєм та бiлим слiпучим снiгом, створюють пазли, з яких кожна людина за своєю уявою може складати казковi картини. Село дiлиться на кілька частин — Центр, Осуй, Посiч, Горбок, Горб, Березник, Берег, Ковбасово, Поруб, Байлово, Дiброва, Чертеж, Черетово, Турчини, Депо. Кожна з них має своє походження, свою iсторiю виникнення.

3 пiвденного заходу села знаходиться знаменитей дубовий Королiвськiй лiс (Королюська хаща) — належав до мисливських угiдь королiвської династiї австро-угорськоi iмперii (пралiси). За переказами тут вiдпочивав Петро I, коли відбирає з місцевої iнтелiгенцiї вчителів до царського двору. В захiднiй частинi — гора Осуй, яка засаджена яблуневим садом, особливо чарiвним у перiод цвiтiння, фотографiї друкувалися у журналах «Україна», м. Киiв та «Совестский союз», м. Москва у 1980- х роках. В урочищi гори Осуй знаходиться забута купальня з лiкувальними властивостями, яка дiяла з часів Австро-Угорськоi iмперii, а у 50-х роках XX ст. там приймали ванни (купiль) — люди видовбували собі копанки, кидали у воду напечене камiння і купалися в мiнеральнiй води. По дорозi на гору Вежа, що на пiвденному сходi села, з яко відкривається чудовий краєвид на Золотарьово, перед урочищем «Берег», знаходиться парк вiдпочинку, у якому є унiкальне джерело питної води, яка витікає у дубовий чан (кадуб) для користування населення та у валув для напування худоби.

На північному заході, біля частини села, що називається Посіч, та на північному сході, біля частини села, що називається Москова, знаходяться два озера, одне з яких згадуване раніше «Великий Рибник» та «Рибник», на берегах яких можна порибалити, покупатися, розбити намети. Безпосередньо біля них протікають та беруть назву два потічки «Лазурний» і «Байлово», які біжать через все село, поповнюючись водами безліччю ярочків, та утворюють стрімкі мальовничі береги і квітучі долини. Долини цих потічків, хоча і знаходяться в різних частинах села, але люди дали їм однакову назву «Лази», використовуються для випасання худоби та сінокосів. Вздовж обох потічків, у місцях невеличких затонів, дітлахи створюють маленькі греблі, утворюючи собі місця для купання.

На південному краю села, у долині потічка «Байлово» в тій частині села, що називається «Чертеж», знаходиться джерело з мінеральною сірководневою водою, яке має унікальні лікувальні властивості для лікування захворювань органів дихання, опорно-рухового апарату, неврологічних, гастроентерологічних захворювань та інших.

Архітектурною родзинкою приватних садиб є підвальні приміщення, де зберігається свіжим урожай яблук з осені до літа. , 9 жовтня 2011 року, був встановлений новий рекорд України в категорії «Кондитерські вироби» — найбільший яблучний пиріг України. Зафіксовано наступний результат: довжина пирога — 12.70 м, ширина — 0.58 м, вага — 246.5 кг.

Церква св. Івана Хрестителя. 1865

У 1751 р. згадують дерев'яну церкву св. Миколи з вежею, з двома дзвонами. Наступна згадка про дерев'яну церкву в доброму стані — в 1801 р. У 1937 р. місцевий вчитель Омелян Білинський почав вести «Хроніку села Золотарьова». Згідно з його записами, дерев'яну церкву в 1865 р. передали в Боронявський монастир, а дзвіницю продали селянину Довганичу на хату.

Камінь на теперішню базилічну церкву возили з гори, де нині Чумалівський монастир. Цеглу випалювали в селі хустські цигани. Камінь для вапна возили з Копашнева та із Заньовки коло Кричева. Будівництво тривало два роки і щодня на церкві працювало до 60 людей. Гроші для спорудження отримували з податків на сіль, що вивозили до Солнока та Сеґеду. Коли гроші закінчилися, звернулися до імператора Франца Йосифа І по допомогу й отримали 1500 срібних.

У церкві у вівтарі є три записи стосовно історії храму. Найдавніший повідомляє, що

«Сей дом Божий созданный 1865 и окрашеный 1875го года под руководствомъ превеленішаго г. Антонія Илляшевича пароха мистного — куратором Михаиломъ Турокъ и прочими благодітелями золотарускими на вичность и славу Божію».

Друга табличка розповідає про малювання інтер'єру в 1971 р., коли священиком був Віктор Січ, кураторами Михайло Довганич, Антон Слава та Василь Слава, а малювання виконали Дмитро Мешко з Мукачева з донькою Сонею Дринко, зятем Володимиром Дринком та сином Євгеном.

Третій напис повідомляє про зовнішній ремонт у 1981 р. за священика П. М. Симканича, кураторів М. І. Довганича, А. П. Довганича, Михайла Станка. Хрест для вежі виготовив і встановив Іван Довганич.

Дерев'яну двоярусну дзвіницю, очевидно, спорудили після Першої світової війни, але тепер вона оббита новими дошками і пофарбована набіло. Біля церкви бетонний хрест, поставлений Іваном Бабичем у 1905 р.

У селі народилися священик Василь Довгович (1783—1848) — видатний діяч культури краю та відомий священик-патріот Василь Лар (1892—1983). Священик Микола Ляхович перебував у концтаборах з 1949 до 1956 р.

Церква св. Петра і Павла. 1998

Проект стрункої цегляної п'ятибанної церкви 38 м завдовжки, 24 м завширшки та 48 м заввишки виконали хустський архітектор В. М. Довганич та інженер М. М. Мадяр.

Фундамент освятили 1 жовтня 1995 р., а 6 жовтня почали мурувати стіни. Очолив будівництво Василь Рішко з Драгова. Помічниками були ще троє драгівських майстрів.

Церкву будували на пожертви, а особливою жертовністю відзначився монах Яким з Чумальова. Багато зусиль доклали куратор Іван Бабич та Йосип Довганич.

Першим священиком у новобудові став о. Михайло Вурста.

Відомі люди

Вихідцями із села були член-кореспондент Будапештської Академії наук, поет, історик, філософ Довгович Василь Михайлович (1783—1849 р) та письменник, прозаїк, драматург Олександр Сливка (1909—2008 р.) — автор Хустського народного театру,

Посилання