Кабінет воскових фігур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 12:24, 10 березня 2020, створена Молоде вино (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кабінет воскових фігурPicto infobox cinema.png
Das Wachsfigurenkabinett
Das Wachsfigurenkabinett poster.jpg
Жанр жахи, фантастика
Режисер Пауль Лені
Лео Бірінськи
Сценарист Генрік Галеєн
У головних
ролях
Еміль Яннінгс
Конрад Фейдт
Вернер Краус
Вільгельм Дітерле
Оператор Гельмар Лерскі
Художник Ернст Штерн
Кінокомпанія Neptune-Film A.G.
Дистриб'ютор UFA
Тривалість 83 хв.
Мова німецька
Країна Веймарська республіка Веймарська республіка
Рік 1924
Дата виходу 13 листопада 1924 (Берлін)
IMDb ID 0014586
CMNS: Кабінет воскових фігур у Вікісховищі

«Кабіне́т во́скових фігу́р» (нім. Das Wachsfigurenkabinett) — німецький німий фільм 1924 року режисера Пауля Лені, що став «лебединою піснею» експресіонізму[1].

Сюжет[ред. | ред. код]

Власник музею воскових фігур наймає поета (Вільгельм Дітерле), щоб той написав оповідання про персонажів його експозиції — Гаруна аль-Рашида, Івана Грознго і Джека-різника. Він заводить поета до темного балагана і неквапливо освітлює йому воскових тиранів. Приголомшений їхнім виглядом, поет сідає за стіл і починає писати, а дочка хазяїна, перейнявшись симпатією до юнака, стежить за оповіданнями через його плече. Його твори виникають на екрані у вигляді трьох послідовних епізодів.

Перший епізод присвячений Гаруну аль-Рашиду (Еміль Яннінгс). Це східний бурлеск, що висміює звички тиранів, які волочаться за кожною гарненькою жінкою, у гніві відправляють на плаху безневинних і великодушно прощають запеклих злочинців.

Другий епізод викликає до життя воскову фігуру Івана Грозного (Конрад Фейдт). Він — уособлення ненаситної похоті і нечуваної жорстокості. Іван не лише перериває чужий шлюбний бенкет, відводячи на ніч наречену до своєї спальні, але і з садистською витонченістю винаходить фізичні і душевні тортури. Перед кожною своєю отруєною жертвою він ставить пісочний годинник, аби його жертви мучилися в очікуванні своєї кончини, яка настане з падінням останньої піщинки. Через хитрощі мстивого змовника Іван починає думати, що його отруїли. Він власноручно ставить перед собою пісочний годинник з написом «Іван». Тиран із жахом весь час перевертає їх, намагаючись відстро́чити свою кончину.

У третьому епізод втомлений поет засинає і бачить сон, як він гуляє з дочкою хазяїна кабінетом воскових фігур. З'являється Джек-різник (Вернер Краус) і з ножем у руках починає переслідувати закоханих довгими звивистими коридорами. Фільм закінчується ліричним повідомленням про те, що поет і дівчина покохали одне одного.

В ролях[ред. | ред. код]

Факти[ред. | ред. код]

  • Четвертий сюжет, присвячений Рінальдо Рінальдіні, розбійникові з популярного німецького роману, було заплановано за участю Вільгельма Дітерле в подвійній ролі — поета і Рінальдіні. Але через фінансові труднощі, що виникли під час зйомок, від четвертої новели довелося відмовитися[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Садуль, 1958-1982, с. 457, Т. 4 (Первый полутом)
  2. Садуль, 1958-1982, с. 13, Т. 4 (Первый полутом)
  3. Садуль, 1958-1982, с. 459, Т. 4 (Первый полутом)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]